Микола Іванович Костомаров (1817-1885) був видатним українським істориком, етнографом, письменником та громадським діячем. Він відомий своїми працями з історії України, зокрема дослідженням періоду Богдана Хмельницького, Руїни, а також участю у Кирило-Мефодіївському братстві.
Біографія:
Народився 16 травня 1817 року в селі Юрасівка, Воронезької губернії в родині дворянина та колишньої кріпачки.
Здобув освіту в Харківському університеті, де вивчав історію.
Був одним із засновників та ідейних натхненників Кирило-Мефодіївського братства, де виступав за автономію України та розвиток української мови та культури.
За свою діяльність був заарештований у 1847 році, але пізніше амністований.
З 1859 року – професор Петербурзького університету.
Помер 19 квітня 1885 року в Санкт-Петербурзі.
Творчість:
Історичні праці:
Костомаров є автором численних праць з історії України та Росії, серед яких: "Богдан Хмельницький", "Смутна доба Московської держави", "Останні роки Речі Посполитої", "Руїна", "Мазепа" та інші.
Етнографічні дослідження:
Збирав та вивчав український фольклор, народні звичаї та традиції.
Літературна творчість:
Писав вірші, драми, історичні повісті та романи.
Громадська діяльність:
Брав активну участь у суспільному житті, виступав за розвиток української мови та культури, свободу та автономію України.
Костомаров залишив значний слід в українській та російській історіографії, його праці продовжують бути актуальними і сьогодні. Він був одним з перших, хто системно досліджував українську історію, звертаючи увагу на її особливості та відмінності від російської.
