Навчально-методичний посібник "Національно-патріотичне виховання дітей дошкільного віку"

Дошкілля

08.09.2019

2278

0

122

Опис документу:
Видання містить конспекти занять із дошкільнятами всіх вікових категорій, систему різноманітних ігор патріотичного характеру (дидактичних, народних, рухливих). Автор: О. М. Лижник. Джерело: http://test.teacherjournal.in.ua/attachments/article/12950/%D0%9D%D0%B0%D1%86i%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB_%D0%BD%D0%BE-%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%80i%D0%BE%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B5_%D0%B2%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F.docx
Перегляд
матеріалу
Отримати код

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

ДОШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД № 15

«ЧЕРВОНА ШАПОЧКА»

О. М. Лижник

Національно-патріотичне виховання

дітей дошкільного віку

Навчально-методичний посібник

Хмельницький – 2016

Схвалено до друку науково-методичною радою науково-методичного центру управління освіти Хмельницької міської ради

(протокол № 4 від 28.09.2015 р.)

Навчально-методичне видання

Національно-патріотичне виховання дітей дошкільного віку

Навчально-методичний посібник

Автор: О.М.Лижник, вихователь дошкільного навчального закладу № 15 «Червона шапочка» м. Хмельницького.

Рецензенти:

Сергеєва З.П., старший викладач кафедри дошкільної педагогіки, психології та фахових методик Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії.

Марчук Т.М., методист науково-методичного центру управління освіти Хмельницької міської ради.

Лижник О.М.

Національно-патріотичне виховання дітей дошкільного віку / О.М.Лижник – Хмельницький дошкільний навчальний заклад № 15, 2016 – 132 с.

У посібнику розглядаються основні завдання, напрями освітньої роботи з патріотичного виховання дітей у дошкільному навчальному закладі.

Видання містить конспекти занять із дошкільнятами всіх вікових категорій, систему різноманітних ігор патріотичного характеру (дидактичних, народних, рухливих).

Посібник рекомендовано вихователям та іншим педагогічним працівникам дошкільних навчальних закладів для використання в роботі з дітьми дошкільного віку.

ЗМІСТ

Вступ..........................................................................................

5

Шляхи, засоби та методи патріотичного виховання дітей дошкільного віку….. ……………………………………………..

Українські народні дитячі ігри. Методика використання народних ігор у роботі з дітьми…………………………………

Народні ігри ………………………………..…….……………

Дидактичні ігри………………………………………………..

Конспекти занять для дітей дошкільного віку...………….....

Використані джерела інформації …………...………………..

6

15

21

38

43

130

«Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися,

але будь-хто з нас без Батьківщини – ніщо»

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

ВСТУП

У сучасних умовах, коли відбуваються глибокі зміни в житті суспільства, одним з центральних напрямків роботи з підростаючим поколінням стає патріотичне виховання. Зараз, в період нестабільності, виникає необхідність повернутися до кращих традицій нашого народу, до його віковим коріння, до таких вічних понять, як рід, родина, батьківщина.

Почуття патріотизму багатогранне за своїм змістом, це і любов до рідних місць, і гордість за свій народ, і відчуття нерозривності з навколишнім, і бажання зберегти, примножити багатство своєї країни.

Бути патріотом – значить відчувати себе невід'ємною частиною Вітчизни. Це складне почуття виникає ще в дошкільному віці, коли закладаються основи ціннісного ставлення до навколишнього світу і формується в дитини поступово, в ході виховання любові до своїх близьких, до дитячого садка, до рідних місць, рідної країни. Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких відноситься і почуття патріотизму.

У дошкільний період відбувається формування культурно-ціннісних орієнтацій духовно-етичної основи особистості дитини, розвиток її емоцій, почуттів, мислення, механізмів соціальної адаптації в суспільстві, починається процес національно-культурної самоідентифікації, усвідомлення себе в навколишньому світі. Даний відрізок життя людини є найбільш сприятливим для емоційно-психологічного впливу на дитину, так як образи сприйняття дійсності, культурного простору дуже яскраві і сильні і тому вони залишаються в пам'яті надовго, а іноді і на все життя, що дуже важливо у вихованні патріотизму.

Видатний український педагог В.О.Сухомлинський у книзі «Народження громадянина» писав: «Домогтися того, щоб вихованця вже з дитинства хвилювало теперішнє та майбутнє Вітчизни, – одна з найважливіших передумов запобігання моральним зривам у дитячі роки. Патріотичні думки, почуття, тривоги, патріотичний обов’язок, громадянська відповідальність – це основа почуття людської гідності Той, у кому ви сформували ці якості душі, ніколи не виявить себе в чомусь поганому, навпаки – він прагнутиме виявляти себе тільки в доброму, гідному наших ідей, нашого суспільства».

Виховати свідомого патріота і громадянина означає сформувати в дитині комплекс певних знань, особистісних якостей і рис характеру, що є основою специфічного способу мислення та спонукальною силою у повсякденних діях, вчинках, поведінці. Йдеться про:

  • патріотичну відповідальність і мужність, самосвідомість, громадську ініціативність та активність, готовність працювати для розвитку Батьківщини, захищати її;

  • повагу до Конституції, законів Української держави, прийнятих у них правових норм, сформовану потребу в їх дотриманні, високу правосвідомість;

  • повагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу;

  • знання української мови;

  • дисциплінованість, працьовитість, творчість, турботу про природу та екологію рідної землі;

  • гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій та звичаїв, високу культуру спілкування.

Отже, перед педагогами дошкільної ланки стоїть завдання надзвичайної ваги – виховати патріота – громадянина своєї Батьківщини, культурну, освічену людину, яка гідно представлятиме свою державу у всесвітній спільноті.


ШЛЯХИ, ЗАСОБИ ТА МЕТОДИ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Наша Батьківщина – Україна, ми українці. Щоб діти стали народом, творцями своєї долі, необхідно, аби вони міцно засвоїли духовну культуру рідного народу. Діти будь-якої національності, які проживають на території України, повинні знати її природу, історію, культуру. Діти повинні знати, що вони живуть в Україні, в багатонаціональній, самостійній державі. У кожної людини є батьківщина – це місце, де людина народилася, живе, де народились і живуть її батьки. В нашому садочку дітей ознайомлюють з українськими традиціями під час занять, розваг та в повсякденному житті.

Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Однак це лише передумови.

Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася.

У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

  • формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, селища);

  • формування духовно-моральних взаємин;

  • формування любові до культурного спадку свого народу;

  • виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

  • почуття власної гідності як представників свого народу;

  • толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Патріотичне виховання дошкільнят має вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любові до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, традицій держави, захисників Вітчизни, державної символіки, рідної землі, любові до рідного дому, загальнонародних свят.

Методи виховання дошкільнят забезпечують оволодіння ними знаннями про рідний народ, його Батьківщину і на цій основі – розвиток національних рис і якостей молодого покоління.

Досягти якісного рівня патріотичного виховання дошкільників не можна без урахувань специфіки окремих регіонів, їх національних особливостей.

Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни – завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Однак в значному ступеню така складність виникає при спробі переносити на дітей «дорослі» показники проявів любові до Вітчизни.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму. Для того, щоб визначити специфіку процесу формування у дітей любові до Вітчизни, необхідно визначитися у природі самого патріотичного почуття, його структурі, змісті, а також простежити його народження, джерела (на основі яких почуттів воно формується або, точніше, без якої емоційно-пізнавальної основи не може з’явитися це складне інтегральне почуття).

Справді, якщо патріотизм – це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.

Таким чином, базовим етапом у формуванні в дітей любові до Батьківщини необхідно вважати накопичення дитиною соціального досвіду проживання у своїй Вітчизні та засвоєння усталених норм поведінки, взаємовідносин.

Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об’єднує всі сторони особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із сторін для отримання єдиного результату.

У поняття патріотизму входять когнітивний, емоційний, поведінковий компоненти, які реалізуються у сфері соціуму та природи.

При цьому для дошкільнят провідним є емоційний компонент. Когнітивний компонент, забезпечує зміст, а поведінковий виконує контрольно-діагностичну функцію.

Якщо розглядати патріотизм через поняття «ставлення», можна виділити декілька напрямків:

  • ставлення до природи рідного краю, рідної країни;

  • ставлення до людей, які живуть в рідній країні;

  • ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;

  • ставлення до державного устрою.

Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей.

Неможливо говорити про виховання любові до Батьківщини без повідомлення дітям певних знань про неї. Зміст занять також можливо визначити в декількох напрямках.

Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.

Така схема змісту знань про рідну країну, на основі яких можливо вже в дошкільному віці формувати дієве ставлення до неї.

Зміст знань про рідну країну в попередніх програмових документах, як відомо, ототожнювався із змістом суспільного життя. У Базовому компоненті дошкільної освіти цей зміст розглядається в контексті формування уявлень про країни світу, а також через порівняння з іншими країнами та пошук подібності та відмінності між ними.

Склалася думка, що шлях до виховання любові до Батьківщини формується за логікою «від близького до далекого» – від любові до батьків (точніше рідного дому), до дитячого садка, до вулиці, селища, любов до рідної країни. Необхідно замислитися, чи дійсно цей «територіальний підхід» ефективний у вихованні такого складного та багатогранного соціального почуття, як любов до Батьківщини. Очевидно, справа не у розширенні «території», а в тому, щоб створити умови для вирішення завдань патріотичного виховання, для формування у дітей почуттів і ставлень, що складають зрештою патріотизм: приязнь, вірність, почуття власності та усвідомлення того, що ти свій, ти потрібен.

У дошкільників поступово формується «образ власного дому» з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття «батьківського дому» лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни.

Завдання педагога разом з батьками формувати любов, приязнь до рідного дому, бажання берегти його, робити кращим. Важливо, щоб у дитини в сім’ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, – це сприяє зміцненню «почуття сім’ї».

Указані вище вимоги стосуються також і дошкільного закладу. Життя дітей у дитячому садку повинне забезпечити їм емоційний комфорт. Дошкільний заклад повинен стати другим рідним домом, в якому б дитина себе добре почувала. Як показує практика, це відбувається далеко не завжди.

Багато дітей, на жаль, не люблять дитячий садок, а значить, ми не можемо розглядати такий дошкільний заклад «ланкою» в системі інститутів виховання любові до Батьківщини. Більше того, у дитини культивується негативне почуття і ставлення.

Для того, щоб дошкільний заклад допомагав вихованню патріотичних почуттів, життя дітей в ньому повинно бути насиченим, цікавим, таким, щоб запам’яталося надовго, стало системою радісних дитячих спогадів.

Дуже важливо, щоб дитина полюбила свій дитячий садок. Відбувається це тоді, коли вихователі з повагою ставляться до кожної дитини, знають її найкращі риси і сприяють їх розвитку у процесі ігор, свят, цікавих занять і т. д.

У дошкільному закладі, в групі, на майданчику в кожної дитини, як правило, є своє улюблене місце для гри, для усамітнення. Вихователю необхідно дуже обережно ставитися до цього і, навіть, підтримувати «право дитини на свою територію» (також необхідно поважати право дитини на власність). Важливо створити максимально можливі умови для «індивідуального освітнього предметно-розвивального середовища» (О. Л. Кононко). Якщо вихователям вдається зробити дошкільний заклад другим домом дитини, то почуття приязні закріплюється і з роками переходить в сферу приємних і дорогих спогадів

Приязнь до дитячого садка пов’язана і з тим, як багато діти знають про свій дошкільний заклад, як вони в ньому орієнтуються, чи почувають себе господарями. З цією метою вихователь організовує екскурсії по дитячому садку, знайомить дошкільнят із співробітниками.

Діти також повинні знати на якій вулиці знаходиться їх дитячий садок, як і чому вона так називається, що знаходиться поряд із дитячим садком. Знання збагачують почуття дітей, надають їм певність і сенс.

Почуття і ставлення стають міцними, якщо діти вкладають свою працю (беруть участь в озелененні ділянки, в оформленні приміщення до свят).

Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має як батьки формують у дітей такі почуття. Разом із тим тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, – можна пройти пішки чи треба їхати.

Добре, якщо батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці, або зроблять кінозйомку прогулянки, а потім в групі подивляться фільм і розкажуть про цю вулицю.

Наступний етап – виховання любові та приязного ставлення до свого рідного селища. Ця частина роботи потребує більше опиратися на когнітивну сферу, на уяву дитини та її пам’ять.

Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти «відчули» своє місто, їм необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками діти їздять по місту. Інколи екскурсію вдається організувати також дитячому садку.

Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого селища, його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін. Докладніше про роботу у цьому напрямку розкриємо нижче в змісті даного матеріалу.

Виховання ставлення до своєї країни ґрунтується на когнітивному компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони повинні і можуть засвоїти. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності.

Назву країни закріплюємо з дітьми в іграх («Хто більше назве країн», «З якої країни гості», «Чия це казка», «З якої країни ця іграшка»), у вправах типу «Із різних назв країн визнач нашу країну», «Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі», «Як написати адресу на конверті» тощо. 

Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця. Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі – все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити.

При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях.

Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну («Без верби і калини нема України»), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).

Головна мета цих занять – пробудити в дитячих серцях любов до рідної країни з її багатою та різноманітною природою. Для її реалізації необхідно використовувати спостереження, екскурсії, нескладні досліди, працю на ділянках, бесіди за картинами, читання та інсценізацію творів художньої літератури, прогулянки «екологічною стежиною», відпочинок «на веселій галявині» з проведенням цікавих ігор. Дошкільнята залюбки долучаються до природоохоронної діяльності.

Засобом патріотичного виховання є мистецтво: музика, художні твори, образотворче мистецтво, народне декоративно-прикладне мистецтво. Необхідно, щоб твори мистецтва, які використовуються у роботі з дітьми були високохудожніми.

Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну – художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з «характером» українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину). Вихователь намагається познайомити дошкільнят з людьми, яким притаманні якісь певні якості чи вміння, залучити дітей до їх діяльності. 

У народі кажуть: добрий приклад – кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з'явилися смачні булочки. Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми «Праця твоїх батьків». На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.

Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів-захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.

Доцільно запропонувати дітям розпитати й розповісти про цікаву роботу батьків або якогось родича, а потім провести конкурс на кращу розповідь. Для зміцнення пам'яті роду велике значення має виховання (і в дорослих, і в дітей) поваги до поховань предків. Діти повинні знати, де поховані їхні дідусі, бабусі, допомагати дорослим доглядати могили рідних людей: садити квіти, поливати їх, прибирати тощо.

У старших дошкільнят мають скластися поняття сім'ї, родини, роду. Вони повинні знати всіх своїх хоча б дво- і троюрідних братів та сестер.

Нині чимало говорять та пишуть про український національний характер, українську ментальність.

Шестирічні діти вже можуть дати відповідь на запитання: «Чим відрізняється традиційне житло українців – хата (в т.ч. і сучасний варіант) від житлових будівель інших народів?»

Відповідь має сформуватися у результаті власних спостережень сучасного села або за матеріалами хоча б телепередач: охайність, доглянутість, привітність, чистота.

Отже, національна риса – відчуття краси.

Відповідь на запитання «Як традиційно зверталися українці до батька-матері, дідуся-бабусі?» – «На Ви» – свідчить про шанобливе ставлення українців до старших людей.

Працьовитість українців, що рятувала націю не один раз від зникнення, актуальна в наші дні, коли знову вирішується доля України. Щоб допомогти дітям усвідомити важливість цієї риси доречно поставити такі запитання: Чим можна пояснити життєві успіхи твоїх рідних і родичів? Що ти можеш сказати про результати праці твоїх родичів? Хто з твоїх родичів своєю працею досяг найбільших успіхів? Де і ким працюють твої батьки? Як ти ставишся до праці своїх батьків? Що ти знаєш про самовіддану працю твоїх дідів та бабусь у повоєнні роки?

Потребує сміливого й відвертого підходу проблема негативних національних рис, особливо найбільш виразної, що завжди була фатальною для долі народу, держави. Це – індивідуалізм (хоча його дехто сьогодні ідеалізує), відсутність або притлумленість почуття згуртованості української нації.

Тому така важлива система питань, проблем, присвячених згуртованості насамперед роду, а також групи, колективу дошкільного закладу.

Як позитивний приклад колективістської традиції українського народу (з попереднім поясненням педагога) можна навести традицію української толоки. Коли люди з одного кутка сходяться і разом зводять хату своєму односельцю. Причому участь у цьому заході беруть усі: від малих до старих.

Старші дошкільнята повинні пізнати найбільші історичні та духовні цінності рідного краю, їхні любов, повага і зацікавленість мають виходити за межі села, міста. Ось орієнтовний обсяг знань про рідний край, який посильний шести-семирічним дітям.

Найдавніші поселення району, селища, міста. Що відомо з їхньої історії?

Найвідоміші земляки. Хто з видатних людей народився в районі, місті? Що він зробив для народу, держави? Чим прославив наш край?

Наймальовничіший куточок рідного селища (річка, ліс, урочище). Чим він відомий?

Найдавніша споруда. Історія її створення.

Найвидатніші люди краю. Чим вони відомі?

Туристичний маршрут по рідному краю.

Які пісні про матір та Україну ти знаєш?

Які вірші ти вже вивчив?

Що означає герб нашого міста?

Шестирічні діти можуть і повинні знати і вміти співати хоча б один десяток українських народних пісень. Заслуговують на увагу такі заходи, які є традиційними у багатьох дошкільних закладах – дитячі ранки: «Мамина пісня», «Бабусина казка», «У мого батька золоті руки», «Свято української мови», «Ярмарок», «Свято української пісні», обрядові свята, тощо.

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ДИТЯЧІ ІГРИ.

МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ НАРОДНИХ ІГОР У РОБОТІ З ДІТЬМИ

Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління. Із їх змісті відбито національну психологію кожного народу: «У всіх народів існує чималий запас ігор, котрі якоюсь мірою відбивають побут народу».

Перші записувачі та збирачі українських народних ігор з'явилися в XIX ст. Це етнографічні праці Н. Маркевича, П.П.Чубинського, О.В. Богдановича. У наш час у Києві було започатковано Клуб друзів гри, учасники якого впродовж 10 років (1973-1983) вирушали в етнографічні експедиції для збирання й записування українських народних ігор. Вони зібрали й опублікували понад 400 українських народних ігор.

Народні ігри як засіб виховання дітей високо оцінювали К.Д. Ушинський, Є. М. Водовозова, Є. І. Тихєєва, С. Ф. Русова, О. П. Усова, В. О. Сухомлинський та ін.

К. Д. Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими. О. П. Усова писала: «У народних іграх немає навіть тіні педагогічної настирливості, й разом з тим усі вони цілком педагогічні».

Високу оцінку іграм дав В. О. Сухомлинський: «Гра – це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлючий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що засвічує вогник допитливості».

Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо. Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбиті сезонні явища, звичаї, пов'язані з хліборобською та землеробською працею.

Народні ігри – це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи.

У вступі до збірки ігор «Літала сорока по зеленім гаю» український письменник Василь Довжик називає ігри народним мистецтвом: «Та й хитра ж штука, оця народна гра! Ви думали – такі собі пустощі, коли робити нема чого, то в креймахи грають, аби збавити час, а вона, ота забавка, – мистецтво. А вона має свій погляд на людину, батьківщину, добро, уявлення про тебе і світ. Бо мистецтво – це метод пізнання себе і світу, А гра записала в собі і закодувала в генах дії не лише народні знання, а нас із вами, наш національний характер».

З допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи напам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності (класики, деркач, цурка, клітка та ін.).

В. Скуратівський зазначає, що переважна більшість «абеткових істин дитинства» народжувалась у середовищі простого народу й виконувала певні функції людського співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників.

Вуличні ігри були і своєрідним «дитячим садком». Батьки багатодітних родин постійно були в полі, і діти об'єднувались для ігор у самостійні осередки. «Для багатьох дітлахів, – пише В. Скуратівський, – такі забави були не тільки формою дозвілля, але й своєрідною школою, де засвоювалися перші абетки науки. Адже далеко не всім щастило відвідувати парафіяльні чотирикласки».

Народні ігри можна класифікувати за такими групами: 

  • дидактичні,

  • рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом,

  • рухливі хороводні ігри,

  • ігри мовленнєвої спрямованості,

  • обрядові та звичаєві ігри;

  • ігри історичної спрямованості;

  • ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Дидактичні ігри – це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної мислительної діяльності. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав'язливе, легко, захоплюють змістом гак, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку. Наприклад, для найменших: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока-ворона»; для старших: «Чорне та біле», «Фарби», «Краска», «Дід Макар», «Фанти», «Бірка», «Кури» та ін.

Значну групу становлять народні рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом. У них текст подається як лічилка, примовка, перегукування. Це ігри «Панас», «їду, їду», «Звідки ти?», «Жмурки», «Горю-дуб», «Котилася бочка...», «На чім стоїш?», «Іваночку, покинь схованочку», «Зайчик і Бурчик», «Бочечка», «Квочка», «Ірву, ірву горішечки» та ін. Наприклад:

Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. На першому плані – слова, рухи – нескладні (ходіння в колі), по закінченні слів, співу можливий біг. Серед таких ігор найвідоміші: «Огірочки», «Галя по садочку ходила», «Подоляночка», «Перепілочка», «Ой ягіл, ягілочка», «Іде, іде дід» та ін.

Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя українського народу: початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки.

Ігри історичної та соціальної спрямованості відбивають характер тієї епохи, коли вони складались. У їх змісті трапляються архаїзми, як для нас, гравцями виступають «пан», «король», «цар», «царівна». Це ігри: «Король», «У короля», «Воротарчик», «Пускайте нас», «Нема пана дома», «У відьми», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік», «Кружок» тощо.

Ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне життя людей («Жили у бабусі...», «Ой сусіди, сусідоньки», «Здрастуй, сусіде», «Куй-куй, ковалі...», «Як було у баби...»). Чимало серед них ігор з сюжетами про сімейне життя: «Батько», «Батько й діти», «Горщечки», «Гладущики», «Сімейка» тощо.

Українські народні ігри описує й В. Скуратівський. Діти грали в гилку, завіяло, квача, квочку. Вибравши стежку, кожен викручував собі п'яткою ямку. Діти ставали пообіруччя вздовж ямок, крайній котив м'яча, і в чиїй ямці він зупинявся, той мав вийняти його й поцілити когось із однолітків, які втікали навсібіч. Промахнувся – маєш пасти свиню, тобто котити м'яча. Коли спадала роса й прогрівався ґрунт, починали грати в скраклі, аж доки матері не скликали дітей іти обідати. «Й чим більше задумуюсь, тим переконливіше доходжу висновку, – пише В. Скуратівський, – всі чи переважна більшість дитячих ігор були лише формою проведення дозвілля – у них поєднувалися спритність і фізичне загартування, вправність і кмітливість, гнучкість і винахідливість, наполегливість і витривалість, вони розвивали пам'ять, увагу, зосередженість, вміння приймати раптове й найдоцільніше рішення, гартували волю, почуття колективізму та взаємовиручки».

Народні ігри як фольклорний жанр мають специфічні особливості. Це ігри гуртові, вони об'єднують від 10-ти до 20-ти і більше дітей, їх структурна особливість дозволяє об'єднати всіх бажаючих грати.

Народні ігри можуть проводитись у будь-якій обстановці: у помешканні й на галявині, на подвір'ї і біля ставу, на луках і на річці

Народні ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра у різних регіонах України має не однакові приспіви, повтори. Це легко простежити на таких іграх, як: «А ми просо сіяли», «Мак», «Калина».

Так, в одному варіанті гри «А ми просо сіяли...» є приспів «Ой дід-лада»:

А ми просо сіяли, сіяли, 

Ой дід-лада, сіяли, сіяли...,

а в другому варіанті – «Зеленая рута, жовтий цвіт»:

А ми просо сіяли, сіяли, 

Зеленая рута, жовтий цвіт, жовтий цвіт...

У грі «Мак» у першому варіанті діти звертаються до Городника, чи полив він мак та чи поспів мак. При цьому кожне запитання оспівується приспівом: «Маки, маки, маківочки, золотії голівочки».

Є й такий варіант гри, в якому після приспіву йде суцільний діалог з козачком:

- Козачок, чи виорав мачок? 

- Козачок, чи посіяв мачок? 

- Козачок, чи посходив мачок? 

- Козачок, чи пора молоть мачок?

Характерною особливістю народних ігор є навчальний зміст, який подається в ігровій формі. Мати бавить немовля, перебирає його пальчики, приказуючи:

Печу, печу хлібчик 

Дітям на обідчик. 

- Цьому дам, цьому дам, 

Цьому дам і цьому дам... 

А цьому не дам, бо цей буцман. 

Він дров не носив, 

Він діжі не місив, 

Він печі не топив, 

Діток гулять не водив – 

Справжній лежень. 

То я цьому не дам.

Змістом цієї гри-забавлянки мати вчила дитину бути працьовитою, не лінуватись. Народні ігри образні, в кожній з них відбивається якась подія або випадок, близький за своїм змістом дитині. Не можна переоцінити значення народних ігор у розвитку мови дітей, у збагаченні їхнього словника образними словами. Почувши спів зозулі, дитина, підстрибуючи, промовляє:

Зозулю - кавулю, зозуле, голубонько, 

Сім літ не кувала, 

Закуй мені в цьому літі, 

Скільки житиму на світі?

За своєю структурою більшість народних ігор прості, однопланові, завершені, в них в єдине ціле поєднуються слово, рух, пісня.

Гра досить рано входить у життя дітей – уже на першому році життя. «Дитина, граючи, живе, – писав Т. Лубенець, – і, живучи, грає».

Діти будь-якого віку знайдуть собі гру до смаку. Добираючи її, слід враховувати вік дітей, чітко визначати мету кожної гри. З дітьми раннього віку (перший, другий рік життя) використовують переважно індивідуальні ігри-забавлянки (чи з двома-трьома дітьми). Наприклад, з дітьми другого року життя розігрується (індивідуально) українська народна гра-забавлянка «Горошок». Перебираючи пальчики дитини, починаючи від мізинця, промовляють:

Горошок, 

Бобошок, 

Сивочка, 

Курочка, 

А той старий когутисько 

Не хтів іти до дітиська – 

Та шуп з ним до песа!

Під час повторного розігрування діти відповідають на запитання текстом забавлянки, повторюють слова.

З дітьми третього року життя народні ігри можна проводити на прогулянці з невеликою групою в 5-6 чоловік. Текст слів в іграх простий, це переважно заклички: «Дощику-дощику», «Вода холодная», «Зозулю-кавулю», «Вийди, вийди сонечко».

Гра «Дощику-дощику» проводиться на прогулянці в переддощову годину. Діти стають у коло, піднімають руки, дивляться на хмари й промовляють текст за вихователькою:

Не йди, не йди, дощику, 

Дам тобі борщику 

У глинянім горщику. 

Поставлю на дуба; 

Дуб повалився, 

Горщик розбився, 

Дощик полився. 

(Усі діти розбігаються.)

У другій молодшій групі (четвертий рік життя) дітям доступні рухливіші хороводні ігри: «Курочка-чубарочка», «Кізонька», «Де ж наші ручки?», «Качечка».

Дітям п'ятого року життя доступні й складніші хороводні ігри з текстом для співу: «Галя по садочку ходила...», «Калина», «Я лисичка, я сестричка», «Ой у перепілки...», «Жили у бабусі...». Наприклад:

Народні ігри для дітей старшого дошкільного віку можна поділити на кілька груп.

До першої групи належать рухливі ігри з текстом-діалогом: «Кози», «Панас», «Чорне – біле», «Гуси», «У гусей», «Жмурки», «Квочка», «Крук», «Сірий кіт», «Залізний ключ» та ін. Наприклад, гра «Жмурки».

Лічилкою обирають Водія, зав'язують йому очі хустинкою, виводять на середину кімнати і звертаються до нього з такими словами:

- Водій, Водій! На чому стоїш? 

- На бочці. 

- Що в бочці? 

- Квас! 

- Лови курей, та не нас.

Водій починає ловити і кого з гравців спіймає, той і стає Водієм.

До другої групи належать хороводні ігри зі співом. Текст цих ігор ознайомлює дітей з трудовими процесами, із звичаями українського народу. Це такі ігри, як «Соловейко-сватку», «А ми просо сіяли, сіяли...», «Мак», «Задумала бабусенька» та ін.

Наступну групу становлять ігри розважального характеру, в яких відбито народні звичаї. Це ігри «Ягілочка», «Чий вінок кращий?», «Ходить Гарбуз по городі», «Як у нас біля воріт», «Ой є в лісі калина», «Ой на горі жито» та ін.

Чимало народних ігор стануть у пригоді вихователю для закріплення звуковимови, звуконаслідування. Серед них: «У волосянку», «Рядки», «Гуси», «Ку-ку, ку-ку, птичко мала», «Прослужив я в пана рік», «Задумала бабусенька», «Довгоносий журавель» та ін.

Наприклад, із старшими дітьми для вправляння у вимові голосних звуків та регулювання сили голосу можна запропонувати їм гру «У волосянку».

Троє-четверо дітей разом з вихователькою домовляються, які голосні звуки вони тягнутимуть. Потім співають:

Ой нумо, братці, волосянки тягти, 

А хто не дотягне, того за руки тягни.

І всі тягнуть о або у (а, є, і, и, ю, я, е). Хто зупиниться, того й тягнуть за руку. Гра починається спочатку.

Народній грі можна присвятити й окреме заняття: пояснити значення професій, про які йдеться у тексті гри, заучити текст гри, розподілити ролі, проказати діалог, а потім уже грати.

Народні хороводні ігри проводяться в ранкові години, на прогулянці, в другій половині дня. Вони також входять до складу занять з усіх розділів програми, ними бажано закінчувати заняття для піднесення емоційного тонусу дитини. Без хороводних ігор не може обійтись жодне народне свято чи розвага. «Для того, щоб це животворне джерело не замулювалося, – пише В. Скуратівський, – не згасали його пульсуючі водограї, котрі повсякчас погамовують духовну спрагу, приносять нам радість і здоровий дух, мусимо бути ревними оберігачами наших кращих народних традицій, серед яких почесне місце посідають дитячі ігри і яким відведена самою природою виняткова роль у вихованні наших дітей».

НАРОДНІ ІГРИ

Народна гра «Подоляночка»

Мета: Уславлення весни; узгодження рухів та слів.

Діти беруться за руки й стають у коло. Вибирають «подоляночку». Діти співають, а «подоляночка» робить все те, про що вони співають:

Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька.

Тут вона стояла,

До землі припала,

Личка не вмивала,

Бо води не мала.

Ой встань, встань, подоляночко.

Обмий личко, як ту скляночку.

Візьмися в бочки, -

За свої скочки,

Підскочи до раю,

Бери сестру скраю.

«Подоляночка» вибирає когось з кола, і та стає на її місце.

Народна гра «Цурка»

Мета: Виховання швидкості рухів, спритність.

Усі діти діляться на 2 команди і стають у два ряди один проти одного. Кожен хлопчик у руках тримає тичку, яка називається «церковником». Посередині, між рядами, лежить кулька, яка називається «цуркою». Цю кульку кожна з команд намагається перекотити на протилежний бік. Діти тривалий час ведуть боротьбу у перекочуванні цієї кульки. Команда, до котрої наблизиться кулька, вважається переможеною. У «Цурку» діти грають переважно взимку.

Народна гра «Панас»

Мета: Виховання швидкості рухів, спритність.

Малюки грають у кімнаті. Одному з них зав’язують очі, ставлять біля порога і говорять:

Панас, Панас!

Не лови нас.

На тобі коробочку груш

Та мене не воруш.

Після цього діти тихенько ходять по кімнаті, а «Панас», розкинувши руки, намагається піймати кого-небудь. Кого спіймає, той стає «Панасом», і гра продовжується.

Народна гра «Панас – 2»

Грають хлопці та дівчата. За бажанням хтось стає «Панасом», йому зав’язують очі хустинкою, виводять на середину площадки і звертаються з такими словами:

- Панасе, Панасе! На чому стоїш?

- На камені!

- Що продаєш?

- Квас!

- Лови курей, та не нас.

«Панас» починає ловити, і кого з гравців спіймає, той стає «Панасом».

Народна гра «Куці-баба»

Мета: Виховання швидкості, витривалості; узгодження рухів зі словами.

У цю гру звичайно грають діти взимку у великій хаті. Одному з граючих зав’язують очі хусткою, ставлять на порозі і питають:

- Бабо, бабо! На чим стоїш?

- На глах-лободах.

- А що ти їси?

- У мене каша на полиці.

- А мені ж даси?

- Чорта з’їси!

Тоді ударяють його рукою, і всі тікають. Якщо «Куці-баба» когось спіймає – тому зав’язують очі. А якщо ні – продовжується гра.

- А чия то, бабо, каша на полиці стоїть?

- Моя.

- А я виїм.

- А я з києм.

- А я утечу.

- А я дожену.

- А я в ополонку.

- А я за головку.

І знову ударяють і розбігаються. Якщо «Куці-баба» нікого не зловить, повертається на своє місце.

- Бабо, бабо? Чиє то поросятко по смітнику ходить?

- Моє.

- Коли ти його заколеш?

- Завтра.

- А мені ж даси?

- Чорта з’їси.

Якщо і цього разу «Куці-баба» нікого не спіймає, завершують гру.

- Ти, бабо, сліпа?

- Сліпа, синочку, сліпа.

- Що ж тобі дать?

- Дай, синочку, борошенця на галушечки.

Хтось насипає бабі жменю піску абощо.

Народна гра «Ластівка»

Мета: Розширювати уявлення про народні мистецтва.

Дві дівчинки беруться за руки і стають навпроти іншої пари, яка так само тримається за руки. Одна пара говорить:

- Печу, печу ластівки!

Інша питає:

- Нащо печеш? Лиха впечеш, лиха й піймаєш!...

Тоді дівчатка, котрі почали розмову, роз'єднують руки, і кожна біжить у протилежний бік. Інші двоє, кожна окремо, намагаються піймати перших, не давши їм з’єднатися. Якщо та пара, яка почала бігти першою, знову з’єднується, то їй припадає знову тікати, а другій парі – ловити. Якщо ж якусь з дівчаток, що почали гру, впіймають, то ця гра, що не збіглась, ловитиме, а інша – тікатиме.

Народна гра «Перепілка»

Мета: Поповнювати словниковий запас, розвивати мовленнєві вміння, розширювати уявлення про народні мистецтва.

Діти беруться за руки і роблять коло. Посередині стоїть дівчинка – «перепілочка». Всі співають:

А в перепілки да головка болить.

Тут була, тут була перепілочка,

Тут була краснопірочка.

«Перепілка» тримається за голову.

А в перепілки да очиці болять.

Тут була, тут була перепілочка,

Тут була краснопірочка.

«Перепілка» береться за очі.

А в перепілки підошви болять.

Тут була, тут була перепілочка,

Тут була краснопірочка.

«Перепілка» ударяє себе по підошвах.

А в перепілки да животик болить.

Тут була, тут була перепілочка,

Тут була краснопірочка.

«Перепілка» держиться за живіт.

А в перепілки да ушиці болять.

Тут була, тут була перепілочка,

Тут була краснопірочка.

«Перепілка» держиться за вуха.

А в перепілки да умер мужичок

Тут була, тут була перепілочка,

Тут була краснопірочка.

«Перепілка» плаче.

А в перепілки да ожив мужичок.

Тут була, тут була перепілочка,

Тут була краснопірочка.

«Перепілка» танцює.

Ти, перепілко, не корись, не корись,

Старшому, меншому поклонись, поклонись,

Куди хоч, перескоч, тільки трави не толоч.

«Перепілка» кланяється комусь з кола, і той стає «перепілкою».

Народна гра «Коло «Царівна»

Мета: Поповнювати словниковий запас, розвивати мовленнєві вміння, розширювати уявлення про народні мистецтва.

Хлопці й дівчата, узявшись за руки, стають у коло, вибирають «царя» й «царівну». Царівна перебуває в колі, Царевич – за ним. Усі співають:

Ой, у городочку, царівна, царівна,

А за городочком царів син, царів син.

Приступи, царенко, близенько, близенько,

Поклонись царівні низенько, низенько.

Поклонись, царенко, ще ближче, ще ближче,

Поклонись царівні ще нижче, ще нижче.

Пророби царівні вороточка, вороточка,

Вивези царівну з городочка, з городочка.

Обведи царівну кругом ряду, кругом ряду

Та й постав царівну у ряду, у ряду.

«Царевич» виконує все, про що йому проспівує, бере «царівну» за руку і ставить у ряд поруч із собою. Потім вибирають другого «Царя» й «Царівну».

Народна гра «У довгої лози»

Мета: Розширювати уявлення про народні мистецтва.

Усі гравці стають один за одним, обличчям у потилицю, на відстані сажня, голову і спину нахиляють. Гравець, котрий стоїть позаду, розганяється, перестрибує через кожного і стає попереду всіх так само, як і всі гравці. За ним те саме робить другий, третій...

Позаяк при цій грі усі безперервно посуваються вперед, то щоб не зайти далеко, вони розвертаються в інший бік і продовжують грати.

Народна гра «Перстень»

Мета: Розширювати уявлення про народні мистецтва.

Діти сідають рядком або колом. Беруть якусь маленьку річ, частіше перстень. Цей перстень кладуть у руки так, щоб відгадчик не знав, у кого цей перстень. А для цього діти наставляють руки, і той, що роздає перстень, кладе свої руки з перстнем в інші руки і, кому забажає, тому й опустить той перстень. Це все добре бережеться, щоб відгадчик не побачив перстня. Коли вже перстень розданий, той, хто відгадує, підходить до сидячих і каже:

Гадало, гадало

По полю ходило,

Дай, Боже, вгадать

І перстеньок взять.

Він підходить до дитини, яка, на його думку, має в своїх руках перстень. Коли ж угадає, то сідає на його місце, а той стає відгадчиком.

Коли відгадчик не вгадає, все повторюється знову, аж поки він не вгадає.

Народна гра «Заїнько»

Мета: Поповнювати словниковий запас, розвивати мовленнєві вміння, розширювати уявлення про народні мистецтва.

Дівчатка та хлопчики стають у коло, побравшись за руки. Обраний «заїнько» ховається в кущі, а всі його просять:

Заїнько, заїнько, йди до нас,

Сіренький, сіренький, йди до нас.

Ой да кося, йди до нас.

Заїнько виходить з кущів і стає в середину кола. Тоді діти співають:

Заїнько, заїнько, лягай спать,

Заїнько, сіренький, лягай спать.

Заїнько лягає спати. Тоді знову приспівують:

Заїнько, вставай,

Сіренький, вставай,

Ой да кося, вставай.

Заїнько встає. Його просять умитись, взутись, причесатись... Робить усе, що його просять. Нарешті кажуть:

Заїнько, заїнько, вдар тропачка,

Сіренький, сіренький, вдар тропачка.

Ой да кося, вдар тропачка.

Заїнько танцює і вибирає іншого на роль, а сам встає в коло.

Народна гра «Латки»

Мета: Поповнювати словниковий запас, розвивати мовленнєві вміння, розширювати уявлення про народні мистецтва.

Діти збираються грати в лакти, хтось говорить:

- Давайте грати в латки.

Відразу ж б’є сусіда по плечу і тікає, примовляючи:

Латка-битка,

Шовкова нитка,

На мені не була,

На тобі ізгнила!

«Полатаний» переслідує втікача, але не промине «полатати» й іншого, хто потрапить під руку. Вдаривши, каже: «Латка».

«Полатаний» намагається передати латку третьому....

Народна гра «Регіт»

Мета: Розширювати уявлення про народні мистецтва.

Всі стають у ряд по два, а спереду один – «регіт». «Регіт» каже:

Горю, горю, палаю,

Кого люблю, спіймаю!

Раз, два, три!

Остання пара – лети!

Остання пара біжить, «регіт» ловить. Кого вловив, з тим стає в пару, а той, хто лишився, буде «реготом». Якщо «регіт» нікого не вловив, ця пара, що тікала, стає попереду, а «регіт» лишається «реготом», аж поки когось не вловить.

Народна гра «Чий батько дужчий»

Мета: Розвивати швидкість, витримку, силу.

Двоє гравців сідають на землю, беруться за руки і, упершись ступнями ніг, намагаються перетягти один одного. Хто перетягне – той дужчий.

Народна гра «Мовчанка»

Мета: Розширювати уявлення про народні мистецтва.

Коли діти дуже розкричаться, хтось нагадає про цю гру і скоромовкою проговорить:

Їду до дому

На зелену солому.

На тій соломі

Сидить жаба.

Хто писне,

Той жабу хлисне,

Мені можна говорити

Сто раз,

А іншому – ані раз.

Всі замовкають. Ведучий намагається кого-небудь викликати на розмову. Хто перший заговорить, той програв.

Народна гра «Гречка»

Мета: Розвивати витривалість.

Усі діти стають попарно, беруться рука за руку, і кожен одну ногу тримає вільною рукою. Залишаючись на одній нозі, починають скакати в один бік, приспівуючи:

Ой, гук, гречки,

Чорні овечки,

А я гречки намелю,

Гречаників напечу.

Народна гра «Краски», або «Фарби»

Мета: Закріплення знань дітей про кольори.

Грають 10-20 дітей. Вибирають «мамку», «бога» і «чорта». «Бог» і «чорт» ідуть геть, а «мамка» пошепки кожному визначає краску, щоб інші не чули.

- Ти будеш червона! Ти – синя. Ти – чорна. Ти – жовтогаряча. Ти – бурякова. 

- Я буду червоне яблучко! – просить хтось. 

- Будь. 

- Я буду золотий колосок. 

- Будь. 

- Я буду голуба хустинка...

Коли краски всі визначені, приходять «бог» і «чорт». 

- Дзінь-дзінь! 

- Хто прийшов? 

- Бог. 

- По що? 

- По краску. 

- По яку? 

- По зелену. 

- Вибирай собі. 

- Оця! 

- Бери. 

Бере краску й одводить убік. Знову підходить. 

- Дзінь-дзінь! 

- Хто прийшов? 

- Бог. 

- По що? 

- По краску, 

- По яку? 

- По червону. 

- Вибирай собі. 

- Оця! 

- Ні. Не вгадав.

Тоді підходить «чорт». 

- Бом-бом. 

- Хто прийшов? 

- Чорт з горбом. 

- По що? 

- По краску. 

- По яку? 

- По синю. 

- Вибирай собі. 

- Оця. 

- Бери. 

Забирає краску, підходить знову і так само питає білу краску, але такої немає.

Тоді знову підходить «бог»: 

- Дзінь-дзінь!

Буває, що надають таких красок, що, яку не спитай: синю, зелену, червону, – її нема та й нема. «Бог» і «чорт» сперечаються, і тоді за згодою всіх «мамка» каже назви: глиняна, залізна, земляна, зелений горіх, жовтий горіх, чорна рожа, золотий черевичок, срібна рибка, червона хустина, біла зірка, солодка морква, дрібна рута... І вже тоді залишається вгадати, хто саме. Коли виберуть усі «краски», беруть цурку – міцну палку, «бог» і «чорт» беруться за неї, а «краски» - за ними, обнявши попереднього попід руки; «мамка» стає туди, де менше «красок», і тягнуть; хто перетягне, той і переміг.

Народна гра «Їду, їду»

Мета: Виховувати в дітей спритність і кмітливість.

Реквізит: паличка – «кінь» для Вершника, батіжок.

Обирається Вершник. Для всіх інших дітей малюють крейдою на долівці невеличкі кружальця, які можна розмістити в коло або розкидати в різних місцях кімнати на значній відстані один від одного.

Діти, взявшись за руки, ходять у колі то в один, то в другий бік (або рядком з різними зиґзаґами та поворотами) й співають пісню:

Їду, їду, батіжком коня підганяю, 

На вороному коні вітра доганяю. 

Як проїхав чисте поле, мусив з коня злізти, 

І коневі вороному мусив дати їсти.

Під пісню Вершник «їздить» по кімнаті на «коні». По закінченні пісні Вершник стає на якесь кружальце, решта учасників розбігаються по кімнаті: кожен шукає вільне кружальце, щоб стати на нього. Хто залишається без кружальця, той бере паличку («коня») і батіжок у колишнього Вершника, виходить на середину кімнати, і гра починається спочатку.

Народна гра «Іваночку, покинь схованочку»

Мета: Розвивати спритність, швидкість бігу.

Обирається Іванко. Повертається до стіни обличчям. Діти стають гуртом і промовляють:

Іваночку, Іваночку, 

Покинь свою схованочку. 

Раз, два, три - кого схочеш, 

То злови.

Діти тікають, Іванко їх ловить.

Народна гра «Розлилися води»

Мета: Уславлення весни; узгодження рухів та слів.

Діти стають у коло, водять хоровод та співають пісню:

Розлилися води на три броди 

Приспів 

Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке. 

Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку. 

Що в першому броді зозуленька кує. 

Приспів 

Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке. 

Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку. 

Що в другому броді соловей щебече. 

Приспів 

Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке. 

Тьох-тьох, тьох-тьох, тьох-тьох, тьох-тьох. 

Що в третьому броді сопілонька грає. 

Приспів 

Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке. 

Ду-ду, ду-ду, ду-ду, ду-ду. 

Зозуленька кує, бо літечко чує. 

Приспів 

Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке. 

Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку. 

Соловей щебече, садки розвиває. 

Приспів 

Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке. 

Тьох-тьох, тьох-тьох, тьох-тьох, тьох-тьох. 

Сопілонька грає, на грання скликає. 

Приспів 

Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке, 

Ду-ду, ду-ду, ду-ду, ду-ду.

Народна гра «Сімейка»

Мета: Закріплення лічби; узгодження слів та рухів.

Діти стоять у колі. Обирається Омелько. Йому одягають бриль. Розподіляють ролі між іншими дітьми, які по черзі заходять у коло до Омелька. Усі разом промовляють слова:

У нашого Омелечка 

Невеличка сімеєчка: 

Тільки він та вона, 

Та старий, та стара. 

Та Іван, та Степан, 

Та Василь, та Панас. 

Та той хлопець, що в нас. 

Та дві дівки косатих, 

Та два парубки вусатих, 

Та дві Христі в намисті, 

Та дві ляльки в колисці.

Народна гра «Галя по садочку ходила..»

Мета: Поповнювати словниковий запас, розвивати мовленнєві вміння, розширювати уявлення про народні мистецтва.

Посередині кімнати або майданчика поставлено два стільчика спинками один до одного. На одному стільчику квітка, це – «садок». Діти стоять у колі, одна дитина (Галя) з хусточкою в руках стоїть біля квітки.

На слова:

Галя по садочку ходила, 

Хусточку біленьку загубила, 

Ходить по садочку, блукає, 

Хусточку біленьку шукає.

Діти йдуть по колу вліво. Галя ходить усередині кола біля квітки і на слово «згубила» залишає хустинку на стільчику, біля квітки, а сама переходить на другу сторону, до сидіння стільчика, й удає, що шукає хустинку. Потім сідає на стілець. 

На слова:

Не журися, Галю - серденько, 

Ми знайшли хустинку біленьку, 

У садочку, біля малини, 

Під зеленим листом тернини.

Діти йдуть по колу вправо і зупиняються. Одна дитина, визначена вихователькою, підходить до стільчика з квіткою, бере хустинку і промовляє:

Ти, Галю, хустину не шукай, Хто знайшов, відгадай!

Якщо Галя, не оглядаючись, відгадає голос дитини, вони міняються місцями. Гра повторюється.

Народна гра «Калина»

Мета: Поповнювати словниковий запас, розвивати мовленнєві вміння, розширювати уявлення про народні мистецтва.

Діти стоять у колі і співають пісню:

Ой на горі калина, 

Під горою малина, 

Ой так, на горі калина, 

Ой так, під горою малина. 

Там зійшлася дітвора, 

Танцювати почала. 

Ой так, там зійшлася дітвора, 

Ой так, танцювати почала.

На слова першого рядка діти тричі плещуть у долоні. На слова «Під горою малина» вони присідають, знову тричі плещуть у долоні (перед колінами). На слова «Ой так, на горі калина» тупають однією ногою (тричі), а на слова «Ой так, під горою малина» обертаються ліворуч навколо себе. На слова «Там зійшлася дітвора» діти ступають чотири кроки вперед, зменшуючи коло; на слова «Танцювати почала» роблять назад чотири кроки, збільшуючи коло. На слова «Ой так, там зійшлася дітвора» тупають другою ногою (тричі), а на слова «Ой так, танцювати почала» обертаються вправо навколо себе.

Народна гра «Ой у перепілки...»

Мета: Поповнювати словниковий запас, розвивати мовленнєві вміння, розширювати уявлення про народні мистецтва.

Діти стоять у колі, злегка розставивши ноги, руки опущені вздовж тулуба. Одна дитина у колі – це перепілка.

На слова «Ой у перепілки та голівка болить» усі діти разом з вихователем піднімають руки вгору і торкаються пальцями голови збоку, а па слова «та голівка болить» опускають руки вздовж тулуба.

На приспів:

Тут була, тут перепілочка, 

Тут була, сизокрилая.

Діти беруться за руки і йдуть по колу вліво, а перепілка-вправо або робить крок на місці.

На останні слова всі зупиняються. На слова:

Ой у перепілочки та колінця болять, 

Та колінця болять.

Усі діти нахиляються вперед. На слово «колінця» вони долонями торкаються колін, а на слово «болять» - випростуються. На приспів «Тут була...» діти беруться за руки і йдуть по колу вправо. На слово приспіву «сизокрилая» зупиняються.

Вихователька продовжує:

Ой у перепілки крильця не болять, 

Крильця не болять...

Усі діти піднімають руки в сторони і на слова «не болять...» опускають їх униз. На слова «Пташки знялися й полетіли» всі діти біжать по колу.

Народна гра «Довгоносий журавель»

Мета: Поповнювати словниковий запас, розвивати мовленнєві вміння, розширювати уявлення про народні мистецтва.

Троє-четверо дітей разом з вихователькою домовляються, які голосні звуки вони тягнутимуть.

Потім співають:

Ой нумо, братці, волосянки тягти,

А хто не дотягне, того за руки тягни.

І всі тягнуть о або у (а, є, і, и, ю, я, е). Хто зупиниться, того й тягнуть за руку.

Гра починається спочатку.

Або хороводна гра «Довгоносий журавель», у тексті якої передбачено багаторазове повторення слів «журавель», «сякий-такий» та інших слів з важкими звуками. Перед початком гри з допомогою лічилки діти обирають Журавля. Лічилку доцільно підібрати також із звуком ж:

Джинджик, джинджик,

Джинджирички.

На джинджику черевички,

Жакеточка, шапочка.

Добрий вечір, дівчаточка.

Раз, два, три-вийди ти.

Після цього діти стають у коло, посередині якого стоїть Журавель.

Діти ходять по колу, водять хоровод і співають пісню:

Унадився журавель, журавель

До бабиних конопель, конопель.

Дитина, наслідуючи журавля, ходить у середині кола на носках, високо піднімаючи прямі ноги.

На приспів:

Сякий-такий журавель, журавель,

Сякий-такий довгоносий,

Сякий-такий журавель, журавель.

Такий-такий довгоногий,

Конопельку поїдає

Дитина стоїть у колі, махає руками, як крилами, зупиняється і присідає, ніби їсть коноплі. На приспів діти в колі зупиняються, тупають ногами, показують, який довгоносий і довгоногий журавель і як він поїдає коноплі (при цьому присідають).

На слова:

А я того журавля уловлю, уловлю,

Сіттю крила обів'ю, обів'ю

діти підводяться, роблять кілька кроків до центра й на слово «ловлю» різко нахиляються, ніби ловлять, а Журавель, помахуючи крилами, «перелітає» з однієї частини кола в іншу.

На слова приспіву діти роблять ті самі рухи, які описано раніше.

На слова:

Щоб він більше не літав, не літав,

Конопельки не щипав, не щипав

Журавель літає в колі, а діти, стоячи на місці, приплескують і притупують.

На приспів вони повторюють ті самі дії, що й раніше.

Після закінчення пісні усі кажуть «киш», плещуть у долоні і злегка нахиляються до Журавля, ніби женуть його, і Журавель вилітає з кола. Народній грі можна присвятити й окреме заняття: пояснити значення професій, про які йдеться у тексті гри, заучити текст гри, розподілити ролі, проказати діалог, а потім уже грати.

Народна гра «Бондар»

Мета: Збагачувати словниковий запас і розвивати мовлення, ознайомлювати з працею народних майстрів.

Матеріал: малюнки великих та маленьких бочок з дерева.

Бесіда-розповідь вихователя:

- Чи чули ви, діти, такі прізвища: Бондар або Бондаренко, Коваль або Коваленко, Ткач або Ткаченко, Кравець, Швець? А чи знаєте, чому вони такі? Спочатку послухайте такий вірш:

Ким наші прадіди були,

Нам прізвища розповіли:

Хто краяв сукні - став Кравець,

Хто шив взуття, прозвали Швець.

Горшки виліплював Гончар,

Хто вікна склив, назвали Скляр,

Трудились з ранньої зорі Землі своєї трударі.

  • Отже, хто шиє одяг? (Кравець.)

– А взуття? А посуд хто робить?

– Якщо в сім'ї кравця ріс син, який допомагав батькові, його звали Кравченко, і згодом ця назва стала прізвищем. А в сім'ї гончарів синів звали Гонч..., у сім'ї шевців – Шевч... Ось так народилися деякі прізвища.

Сьогодні ви дізнаєтесь ще про одну дуже цікаву професію і прізвища Бондар та Бондаренко. Спочатку послухайте слова пісні:

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Стружу, стружу дошку

На дубову бочку.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Стружу, стружу дощечки 

На дубові бочечки.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Дощечки збираю,

Бочки складаю.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Бочку я складаю.

Обруч набиваю.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Вистругую чопочки

Затикати дірочки.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Бочку вже кінчаю,

Води наливаю.

Бондарю, бондарю,

В боки візьмися ! в таночок, бондарю,

Хоч раз обкрутися.

– Що робив бондар? Отже, прадіди батьків наших дітей, у кого прізвище Бондар або Бондаренко, робили бочки.

Хід гри: Дійові особи – Бондар, допитливі діти (можна Бондаренки). Допитливі діти обступають Бондаря півколом і співають:

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Бондар відповідає:

Стружу, стружу дошку

На дубову бочку.

З цими словами Бондар виставляє ліву ногу вперед і удає, що стругає рубанком дубову дошку (затискує пальці в кулачки і, тримаючи правий кулачок позаду лівого, імітує роботу рубанком).

Під час відповіді Бондаря діти Бондаренки повторюють його рухи і слова.

На слова «Дощечки збираю, бочки складаю» Бондар двічі піднімає з підлоги по дві «дощечки», а на дальші слова складає їх одну до одної.

Чопочки «вистругуються» швидше. На кожен такт правим вказівним пальцем Бондар водить по лівому, наче ножиком, від себе вперед, виконуючи таким чином по чотири рухи в такті.

«Вистругавши» чопочки, всі тичуть пальчиком вперед і вигукують «тиц», наче затикають у бочці дірочку.

На слова «Бочку вже кінчаю, води наливаю» Бондар, ритмічно нахиляючись і випростовуючись, удає, ніби заливає бочку водою. Щоб переконатися, що вона без дірок, піднімає «бочку» вгору і, хвилинку почекавши, весело вигукує: «Не тече!».

На слова останнього куплету щасливий Бондар, взявшись у боки, кружить навколо «бочки» човганцем. При бажанні останній куплет можна повторити.

Народна гра «Шевчик»

Мета: Поповнювати словниковий запас, розвивати мовленнєві вміння, розширювати уявлення про народні мистецтва.

Матеріал: зображення пари гарних черевиків (шнурки як вусики, язички висунуті).

Вихователь пропонує повторити вірш «Ким наші прадіди були...», проводить бесіду з метою активізації слів – назв професій.

Після цього оголошує, що зараз вони будуть розучувати дитячу гру про іншу професію, але спочатку треба відгадати загадку:

Два братики-вусатики,

В обох чорненькі сорочки.

Стоять собі в куточку,

Повисували язички.

- Чи схожі черевики на братиків-вусатиків? – запитує вихователька, демонструючи малюнок.

– Черевики – це наше взуття. А хто шиє взуття? (Швець, шевчик). Про роботу шевчика ми й розучимо гру. Послухайте її. (Вихователь наспівує, виконує всі рухи. Потім призначає дітей на ролі, і розпочинається гра.)

Хід гри: Дійові особи – майстер-швець, помічник майстра (три особи), шевчики (всі діти).

Обладнання: стільчик, іграшкова миска.

Діти (шевчики) стоять у розірваному колі, посеред кола – стільчик, на якому миска з водою; біля стільчика стоїть майстер-швець, навколо стільчика – три помічники. Діти гуртом співають:

А чи бачив ти, як шевчик

Шкіру в воді мочить?

Усі шевчики нахиляються і ритмічно піднімають й опускають праву руку, затиснуту в кулачок, ніби вмочують у воду шкіру, перевертаючи її на обидва боки. Майстер так само мочить шкіру в мисочці.

А чи бачив ти, як шевчик

Шкіру натягає?

Шевчики прикладають ліву руку до правого коліна, наче тримають шкіру, а правою, затиснутою в кулак, ритмічно рухають від коліна до землі. Майстер, натягуючи шкіру, ставить ліву ногу на стілець.

А чи бачив ти, як шевчик

Черевички шиє?

Стуливши пальці обох рук, ніби між великим та вказівним пальцями знаходиться дратва, шевчики в ритмі пісні то з'єднують руки перед собою, то розводять їх у сторони.

А чи бачив ти, як шевчик

Гвіздки забиває?

Шевчики припадають на праве коліно і ритмічно стукають по лівому коліну правим кулачком, ніби молоточком. Майстер може поставити лівий кулачок на спинку стільчика й стукотіти правим кулачком по лівому.

А чи бачив ти, як шевчик

Гвіздки розчищає?

Шевчики прикладають ліву долоню до грудей і в ритмі пісні рухають по ній правою, розчищаючи «гвіздки».

А чи бачив ти, як шевчик

Черевички чистить?

Шевчики піднімають ліву ногу, зігнуту в коліні, прикладають до коліна долоню лівої руки і ритмічно потирають по ній правою рукою, наче щіткою. Майстер ставить ліву ногу на стільчик і чистить черевики.

А чи бачив ти, як шевчик

У свято танцює?

Шевчики танцюють. Роботу закінчили, то й радісне свято настало.

Слова приспіву розігруються так. На слово «ой» діти легко б'ють по землі лівою ногою, а праву, зігнуту в коліні, піднімають вгору. На слово «брате» в тому самому положенні легко підскакують на лівій нозі, одночасно плетучи лівою рукою нижче зігнутого коліна правої ноги (плескач). Наступний такт виконується тими самими рухами, тільки починають уже з правої ноги і плещуть правою долонею.

Якщо шевчики танцюють кожний на своєму місці, майстер-швець з помічниками виконують плескач, кружляючи один за одним навколо стільчика.

ДИДАКТИЧНІ ІГРИ

Дидактична гра «Інтерв’ю»

Мета: Через гру поглибити та закріпити знання про свою сім'ю, про себе, свій день народження. Вправляти у веденні діалогу, вмінні висловлювати свою власну думку, виявляти ініціативу у спілкуванні з дорослими, розвивати діалогічне та зв'язне мовлення дітей. Вихову­вати почуття поваги, любові до своєї сім’ї.

Хід гри:

Вихователь (декламує уривок вірша «Моя сім'я).

Тато, мама, брат і я

Це не вся моя сім'я!

Я ще маю два діди,

І оба без бороди!

Я ще маю дві бабусі,

І обі вони Ганнусі.

Кажуть люди, що сім'я

Має мати аж сім «Я».

Ось такий жартівливий віршик на­ писав поет про сім'ю.

З кого складається сім'я у вірші?

  • Хто є у вашій сім'ї?(Опитує дітей).

А зараз я пропоную пограти у цікаву гру, яка називається «Інтерв'ю».

Усі ви дивитеся телевізор і бачите, як журналісти ведуть розмову із видатни­ми людьми України: Президентом, де­путатами Верховної Ради, письменни­ками, вчителями, лікарями, людьми різних професій. Вони задають питання і отримують відповідь. Це означає – вони у цих людей беруть інтерв'ю.

Сьогодні я буду журналістом, а ви знаменитими людьми. Отже, я у вас бу­ду брати інтерв'ю. На мої запитання необхідно давати повні відповіді.

Але перше інтерв'ю я візьму у нашої гості (медсестра, вихова­тель іншої групи).

Запитання до гості:

  • Назвіться, будь ласка! Хто ви і де живете? Де працюєте?

  • Яка Ваша сім'я?

  • Якщо не секрет, то скільки Вам років, і коли Ви народилися?

  • Ваша улюблена справа?

Вихователь-«журналіст».

Бачите, як гарно. Чітко відповіла наша гостя на мої запитання. Зараз я буду брати інтерв'ю у вас, вихованців старшої групи.

Запитання до дітей:

  • Як тебе звати? Твоє прізвище?

  • Де ти проживаєш? Назви свою до­машню адресу.

  • Коли ти народився і скільки тобі років?

  • Яка твоя сім'я? Як їх звати?

  • Де і ким працюють твої батьки?

  • Твоє улюблене заняття?

  • Назви свою улюблену домашню їжу? А що ти найбільше любиш у дитсадку із їжі? (Опитує кількох дітей).

Дякую усім, хто так багато мені розповів про себе. Я знаю, що кожен із вас має свою родину тата і маму, братика і сестричку, дідуся і бабусю. Ви їх дуже любите, а вони люблять і піклуються про вас.

Дидактична гра «Клубок із думок»

Мета: Закріпити знання дітей про родину, місто, державу. Формувати у дітей вміння висловлювати власну думку. Виховувати патріотичні почуття.

Хід гри:

- Сьогодні ми з вами поведемо мову про вашу сім'ю, поговоримо про найстаріших членів вашої родини. В народі кажуть: «Нема в світі дорожчого, як родина».

Кожна родина має свій початок, але не має кінця. Початком кожної родини є найстаріші її члени.

Бесіда за запитаннями:

- Хто у ваших сім'ях, родинах найстаріший? (Бабуся, дідусь, прабабуся, прадідусь)

- А хто така бабуся? Дідусь? Прабабуся? Прадідусь? (Бабуся – це мамина або татова мама. Дідусь мамин або татів тато)

За що ви любите свою бабусю (прабабусю), дідуся (прадідуся)?

Чому про бабусь кажуть, що то мудрість народу?

Пригадайте, які казочки, пісеньки вам розказувала чи співала бабуся?

- А що цікавого вам розповідав дідусь?

- Як ми повинні ставитись до найстаріших членів нашої родини?

- Якими ласкавими словами ми називаємо їх?

Домашнє завдання.

Розпитати вдома про свій рід: ким були ваші предки? Де жили? Чим займалися?

Дидактична гра «Стара скриня»

Мета: Закріпити знання про український національний жіночий та чоловічий одяг. Називати одяг та описувати характерні ознаки призначення. Формувати усвідомлене ставлення дітей до традицій свого народу.

Обладнання: Старовинна скриня-куферок зразки українського національного традиційного одягу (жіночі блузи, чоловічі сорочки, шаровари, пояс, чоботи чорні та червоні, жупан, корсет, хустка, шапка, бриль, спідничка, вінок).

Правила гри: Вийняти зі скрині одну річ, назвати і описати її.

Хід гри:

  • Що це у нас стоїть?

  • Звертаю увагу на скриню.

  • Чому скриня була гордістю кожної оселі?

  • Що зберігали бабусі, прабабусі в скринях?

Давайте відкриємо нашу стару скриню.

Завдання:

По одному підходите до скрині, відкривши її, берете одну річ що знаходиться у старій скрині і описуєте її, відповівши на запитання:

  • Що ти дістав із скрині?

  • Для чого ця річ?

  • Характерні ознаки речі, яку ти взяв?

  • Чим подобається тобі ця річ?

Дидактична гра «Зоряний малюнок»

Мета: Вчити дітей розуміти, що власне ім'я, прізвище вказує на індивідуальність, на статеву, родинну належність. Закріпити уяв­лення про зірки. Навчити складати та впізнавати на малюнку свій «Зо­ряний малюнок» знак Зодіаку.

Хід гри:

Вихователь (опитує кількох дітей).

  • Назвіть себе. Якого ми роду?

  • Хто ви (дівчинка чи хлопчик)?

Кожна дитина, доросла людина має ім'я прізвище, яке вказує, хто ми, з якого роду, до якої родини належимо, хто наші батьки. Кожна дитина має маму, тата, дідусів і бабусь, братиків і сестричок. Це велике щастя і радість для вас. Але найбільше радіє дитина і кожна людина Дню свого народження.

  • Коли ви народилися? І скільки вам років? (Опитує кількох дітей)

  • Коли народилися ви, ось там, високо в небі, в космосі загорілася зірочка (адже на небі, зірок багато, як людей на планеті Земля).

Ви щодень підростаєте і щодень росте-розростається ваша Зірочка і утворює малюнок.

У мене є конверти із малюнками, які зорі намалювали вам.

(Кожна дитина одержує індивідуальний конверт, відповідно до свого Дня народження).

Ваше завдання скласти ці пазли у малюнок, і ви побачите, що ж для кожного з вас намалювали ваші зорі.

(Самостійна робота дітей із роздатковими малюнками-пазлами, розповідь дітей про те, що їм намалювали їхні зірки, які зоряні малюнки у них вийшли).

Дидактична гра «Гості міста»

Мета: Ознайомлення з рідним будинком, вулицею, містом, краєм, країною.

Для гри знадобляться листівки з видом міста пронумеровані, кубик, кілька машинок.

Хід гри: Педагог пропонує лічилкою вибрати екскурсовода по місту. Дитина-екскурсовод кидає кубик, число, що випало на кубику шукає на листівці. Завдання дитини – розповісти про те місце, зображеному на листівці, як можна цікавіше, доступніше, вибирає «транспорт» і з «гостями» міста відправляється на екскурсію.

Дидактична гра «Знайди пару»

Для гри знадобляться календарики з видом міста в подвійному екземплярі.

Хід гри: Дітям роздаються картки з видом міста або міст рідного краю. Завдання дітей, як можна швидше знайти собі пару, розповісти, що це за місто, місце чи якась визначна пам'ятка у них на картках зображена.

Дидактична гра «Збери картинку»

Для гри знадобляться старі непотрібні кубики, які знайдуться в будь-якій групі, листівки з видами міста (2 примірники). Обклеївши кубики, побачите, яка проста і цікава гра вийшла. Для молодших дітей обов'язково треба використовувати зразок, старші дошкільнята можуть впоратися самостійно. Завдання дітей – зібрати картинку і розповісти, що на ній зображено.

Дидактична гра «Герби міст твого краю»

Діти знайомляться з різноманітністю гербів області, вивчають їх особливості, вчаться бачити відмінності. Вчаться бачити взаємозв'язок зображення з назвою міста.

Дидактична гра «Геральдика»

Мета: Познайомити дітей старшого дошкільного віку з геральдикою, як наукою про гербах, відмінний знак кожного міста.

Намальовані герби міст виготовлені за типом накладних картинок. Завдання дітей – зібрати за зразком герб певного міста, розповісти, як він називається, і чому у нього таке зображення на гербі.

Дидактична гра «Збери прапор»

Мета: Навчити дітей відрізняти прапор своєї країни від прапорів інших країн, розповісти дітям про прапор – як одного з головних і характерних символів країни, розвивати інтерес до історії своєї країни.

Для цього використовується кольоровий картон, розрізаний на необхідні частини (частини прапора, маленькі зразки прапорів деяких країн). Завдання дітей – зібрати прапор за зразком, не плутаючи колір і правильно розташовуючи деталі. Потім разом з дітьми обговорюється, прапор якої країни кожна дитина зібрала, якого він кольору, що на ньому зображено.

Дидактична гра «Герб міста» 

Матеріал: фрагменти герба міста (обов'язково повинні бути зайві елементи), картка з зображенням міського герба.

Діти по пам'яті збирають герб рідного міста, пояснюючи, що означає той чи інший елемент. В кінці самостійно перевіряють правильність виконання за допомогою картки-зразка.

Дидактична гра «Подорож по місту» 

Матеріал: фотографії (листівки) із зображенням визначних пам'яток міста.

Педагог показує фото, діти називають, що зображено.

Дидактична гра «Продовж народне прислів'я» 

Вихователь каже початок прислів'я, діти – її продовження. 

КОНСПЕКТИ ЗАНЯТЬ

ДЛЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Конспект заняття для дітей молодшого дошкільного віку «Два кольори мої, два кольори»

Мета: Поглибити знання дітей про традиційні речі українців – вишивки. Закріпити знання дітей про візерунки на вишивках та значення кольорів. Збагачувати словниковий запас дітей, вчити будувати прості речення. Розвивати естетичний смак, відчуття краси. Виховувати повагу до традицій українського народу, прищеплювати любов до народного мистецтва.

Обладнання: Вишивані сорочки, скатертини, серветки, рушники; скринька; вірші про вишивку.

Хід заняття:

Вихователь: Діти, я сьогодні вранці прийшла на роботу і знайшла біля наших дверей ось цю скриньку. Чи подобається вам ця скринька? Мені теж сподобалась ця скринька. Я взяла її, дивлюся, а тут написано: “Малятам молодшої групи від бабусі Одарки”. Цікаво, що там всередині? А вам цікаво, що в цій скриньці? Давайте відкриємо її і подивимося, що нам прислала бабуся Одарка. Діти, подивіться, яка краса!

(Вихователь виймає зі скриньки різні вишивані речі й листівку).

Бабуся нам щось ще й написала, послухайте.

Співаночки я співала,

Співаючи вишивала

Рушнички і поясочки,

І хусточки, і сорочки.

А тепер любій малечі

Я дарую всі ці речі.

- Отже, діти, що нам прислала бабуся? Так, всякі вишивані речі. Ось подивіться на ці гарні вишиті сорочки. Для кого ці сорочки? Так, для дівчаток і для хлопчиків. Що вишите на сорочечках? Так, квіти, листочки, ягідки калини. У кого вдома є вишита сорочка? Хто тобі вишив сорочку? Хто знає віршик про вишиваночку?

Вишиваю вишиваночку

Я для братика Іваночка.

Вся в мережках вишиваночка,

Подарую для Іваночка.

- Коли діти одягають такі гарні сорочки? Правильно, коли ідуть на свято. Хто розкаже віршик про те, як ми одягаємося на свято?

Ой вдягну я на свято

У вишивану сорочку,

У червоную спідничку,

Ще й коралі на шнурочку.

- Діти, подивіться, які гарні серветки та скатертини прислала нам бабуся Одарка. Вони теж вишивані. Що вишите на них? Так, квіти, листочки, смужки, ягідки. Якого кольору квіти? Ягідки? Листочки? У кого вдома є вишивані серветки? Де вони лежать? Діти, подивіться, що ще нам прислала бабуся! Що це?

(Вихователь розстеляє рушники)

- Так, це рушники. А чи є рушники в нашій групі? Що ними прикрашено? (Портрет Т.Шевченка, образ, розмальована тарілка).

- Скажіть мені, як зображений портрет Шевченка? Він намальований чи вишитий? Так, правильно, цей портрет теж вишитий. Що вишите на рушниках? (Квіти, листочки, ягідки, птахи).

Бачите, як багато різних вишиваних речей? Вишивками люди прикрашають домівку. Чи хотіли би ви навчитися вишивати? От ви трошки підростете, і ми з вами будемо вчитися вишивати. А зараз ми з вами цими вишиваними речами прикрасимо нашу групову кімнату.

Діти допомагають вихователеві.

Конспект заняття для дітей молодшого дошкільного віку «Калачі для ведмедика»

Мета: Поглибити знання дітей про потішки, забавлянки, пестушки. Вчити дітей розігрувати різні сюжети знайомих забавлянок, пісеньок, відтворювати напам’ять їх текст. Продовжувати вчити дітей скочувати шматочки пластиліну поздовжніми рухами, згортаючи одержану форму в кільця. Розвивати бажання ліпити. Виховувати любов до усної народної творчості, акуратність у роботі.

Обладнання: Іграшковий ведмедик, керамічний посуд – макітра, тарілка, пластилін, дощечки.

Хід заняття:

Вихователь: Діти, сідайте всі гарненько, слухайте мене уважненько. (В групу заходить ведмедик).

- Ой, діти, хто це до нас прийшов? Так, ведмедик. Але щось він засмучений. Чому ти, ведмедику, засмучений? Тихіше, діти. Послухаємо, що він нам скаже.

(Ведмедик вихователю пошепки щось каже).

- Ведмедик просить нас допомогти йому. До нього скоро прийдуть гості, але він не встиг напекти бубликів, калачів, хлібчик. То ж ведмедик просить вас напекти йому калачів. Діти, допоможемо ведмедикові? Так, я теж думаю, що ми йому допоможемо і спечемо щось смачненьке. Сідай, ведмедику, і зачекай, поки калачі спечуться. Діти, згадайте потішки, забавлянки, віршики про бублики, калачі, хлібчик. Давайте розкажемо ведмедикові віршики.

Цить, не плач!

Я спечу тобі калач.

Медом помажу,

Тобі покажу.

А сама з’їм!

Печу, печу хлібчик

Діткам на обідчик:

Меншому – менший,

Старшому – більший,

Шусть у піч, шусть у піч!

(Діти імітують рухи ліплення тіста, показують маленький хліб, великий хліб).

Ой смачні, ой смачні

Бублики у Тані.

Медяні, запашні,

З маком, ще й рум’яні.

- Молодці, діти. Ведмедикові, бачу, подобається, як ви розповідаєте віршики. А тепер давайте пограємося в гру “Калач”.

(Діти імітують дії за тесктом пісні “Калач”).

Я печу, печу, печу

Діткам всім по калачу,

Зверху маком притрушу.

В піч гарячу посаджу.

Випікайтесь, калачі,

У натопленій печі!

Буду я дітей скликати,

Калачами частувати!

- Ми дуже гарно поспівали й повеселилися, а зараз сідайте за столи. Чи хочете ви спекти калачі для ведмедика? А ще скажіть мені: чия мама або бабуся пече калачі вдома? А з чого вони печуть калачі? Так, з муки, з борошна. Після обіду ми вивчимо такий віршик:

Горить вогонь у печі –

Місить мамка калачі.

Біла мука, біленька,

Буде їсти Оленка.

Ми з вами, діти, будемо ліпити калачі, бублички з пластиліну. Ось вам м’який, як тісто, пластилін. Вам легко буде з м’якого пластиліну ліпити. Подивіться, як я буду ліпити калачі, а потім ви це зробите. (Вихователь показує скочування шматка пластиліну поздовжніми рухами, згортаючи одержану форму в кільце – формує “круглий калач”). Діти, постарайтеся гарно ліпити, щоб ведмедикові та його гостям сподобалися ваші калачі.

(Діти виконують роботу).

- Що ж, діти, ви напекли ведмедикові багато калачів. Ми з ведмедиком подивимося, які у вас вийшли калачі. Ви, діти, молодці! Гарно виконали роботу. Але як ведмедик віднесе ці калачі? Нам треба їх кудись скласти. Ось тут у нас є посуд. Що це, діти? Як називається цей посуд? Так, тарілочка і макітра. Діти, давайте складемо калачі в макітру. В макітрі вони довго будуть теплі й свіжі. Пам’ятаєте, коли півник із казки “Півник і двоє мишенят” напік пиріжків, то він теж складав пиріжки в макітру.

Діти складають калачі в макітру і віддають ведмедикові. Ведмедик дякує за калачі й прощається з дітьми.

Конспект заняття для дітей молодшого дошкільного віку «Мій перший віночок»

Мета: Дати дітям поняття про український національний одяг. Поглибити знання дітей про український віночок, символічне значення квітів у вінку. Вчити викладати і наклеювати окремі елементи предмета, що складається з кількох частин. Продовжувати розвивати у дітей образне сприймання, відчуття кольору та діалогічне мовлення. Виховувати емоційно-естетичні почуття, акуратність у роботі.

Обладнання: Заготовки віночків із листя барвінку, площинні квіти: ромашка, незабудка, чорнобривці; приладдя для аплікації, ляльки Оксанка та Іванко в українському національному одязі, художній матеріал.

Хід заняття:

До групи заходять ляльки в українських костюмах.

Вихователь: Діти, до нас завітали гості. Подивіться, хто до нас прийшов: незнайомі нам дівчинка і хлопчик. Спитайте, як їх звати.

(Діти запитують, ляльки відповідають).

Мене звати Оксанка.

Мене звати Іванко. Ми хочемо з вами познайомитися і подружитися. (Діти запрошують гостей сісти).

Діти, подивіться, в який гарний одяг одягнені Оксанка та Іванко. Це – українські костюми. Подивіться і скажіть: що одягла Оксанка, ідучи до нас в гості?

(Вишиту сорочку, спідничку, плахту, фартушок. На шиї у неї намисто, а на голові – віночок).

А в що взута Оксанка? (У червоні чобітки).

Молодці, діти! Ви добре розказали про Оксанчин костюм. Наші дівчатка теж вдягалися в такі костюми, коли в нас було свято. Ми навіть віршик вивчили про таку гарну україночку. Хто розкаже віршик?

Я маленька українка,

В мене коси по колінка,

І спідничка фалдована.

І сорочка вишивана.

От ми з Оксанкою і познайомилися. А хто розкаже про костюм Іванка? Я вам допоможу. У що ж одягнений Іванко? (У вишивану сорочку, у червоні штани та червоні чоботи).

Так, правильно. Ці штани називаються шароварами, а підперезаний Іванко поясом. От і з Іванком ми познайомилися. Діти, я бачу, що гості щось нам принесли. Давайте спитаємо в них, що вони нам принесли.

(Діти звертаються до ляльок із запитаннями).

Оксанка (вихователь): У моєму костюмі мені найбільше подобається віночок, бо ж цей віночок оберігає дівчаток від усього злого і дає здоров’я, добробуту і ніжність. Нам з Іванком хочеться, щоб ви “сплели” віночки для ляльок.

Вихователь: Діти, чи погоджуєтеся ви виконати таку роботу? (Діти відповідають).

Тоді давайте розглянемо Оксанчин віночок. З яких квітів сплетений цей віночок? Чи знайомі вам ці квіти? Назвіть їх. (Діти розглядають віночок, називають квіти: ромашки, незабудки, чорнобривці, барвінок).

Так, правильно, ми вже не раз говорили про ці квіти і милувалися їх красою. А чи згадаєте ви, що означають ці квіти, що вони несуть людям?

Діти: Ромашка лікує від різних хвороб і несе доброту. Барвінок – символ життя.

Вихователь: Хто розкаже віршик про барвінок?

Хрещатий барвінок –

Зелена земля,

Ця квітка блакитна –

Символ життя.

А що ви знаєте про незабудку та чорнобривці?

Діти: Незабудка розвиває зір. Чорнобривці вплітають у віночок, щоб голова не боліла і щоб дівчина було чорнобровою.

Вихователь: Молодці, діти! Бачиш, Оксанко, як гарно наші діти розповідають про ці чарівні квіти, з яких сплетено твій віночок? Скажіть, діти: як потрібно ставитися до квітів, до всього живого?

Діти: За квітами треба доглядати, поливати, а не можна топтати і зривати.

Вихователь: Добре, а щоб ви це краще запам’ятали, ми вивчимо віршик.

Я квітку чарівну не стану рвати,

Її додому я не понесу,

Бо вдома їй джмеля не погойдати,

І не попити ранками росу.

Всі згадали віршик? А зараз давайте станемо в коло і заспіваємо веселу коломийку про барвінок, та ще й потанцюємо, а потім зробимо аплікацію.

(Діти танцюють, співають, сідають за столи).

Діти, ось Оксанка з Іванком принесли нам віночки з барвінкових гілочок і квіти, які треба помістити на віночок. Якого кольору листочки в барвінку? (Зеленого, ця рослина завжди зелена).

А це яка квітка? (Ромашка).

Які в неї пелюстки, серединка? (Відповіді дітей).

А якого кольору ця квітка? (Показати незабудку). (Блакитного).

Як вона називається? (Незабудка).

Добре, а ця жовтогаряча квітка як називається? (Чорнобривці).

Молодці, діти! Ви гарно знаєте ці квіти. Тепер я вам роздам квіти, а ви їх приклеїте на віночки в ті місця, де намальовані кружечки. Покажіть мені пальчиком, куди будете наклеювати квіти.

(Діти накладають квіти на кружечки і приклеюють їх. Робота супроводжується записом пісні “Чорнобривці”, Оксанка та Іванко оглядають готові роботи).

Оксанка (вихователь): Нам дуже подобаються ці віночки, ви дуже гарно виконали роботу, молодці. Якщо ви дозволите, то ми віднесемо ці віночки нашим подружкам. Вони будуть дуже раді. Ми дякуємо вам, діти, за гарні дарунки.

(Діти прощаються з ляльками і запрошують їх прийти ще в гості).

Конспект заняття для дітей молодшого дошкільного віку «Моя сім’я»

Мета: Формувати у дітей поняття про сім’ю, рід, родину. Розвивати мовленнєві уміння, збагачувати словниковий запас. Виховувати почуття любові й поваги до своїх рідних, свого родоводу, до історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього.

Словник: тато, мама, дідусь, бабуся, братик, сестричка, у мене є, великий, малий.

Обладнання: Фланелеграф, фотографії родини альбом, конверт, демонстраційні малюнки на тему сім’я.

Хід заняття:

Вихователь організовує дітей, попереджає, що сьогодні вони говоритимуть про сім’ю. Читає вірш Марії Підгірянки.

Пробудження.

Снилось мені ясне сонце,

Що в хаті світило,

А то лиш так моя мама

Дивилася мило.

Приснивсь мені легкий вітрик,

Що пестив колосся –

А то мені моя мама

Гладила волосся.

Снилась мені ягідочка,

Як мед, солоденька, –

А то мене цілувала

Мама дорогенька.

Діти, про кого я прочитала вірша? Так, про маму. Найдорожчу, найулюбленішу нам людину. Про маму складено дуже багато пісень, віршів. А знаєте, чому? Так, тому що мама завжди поруч з нами. Вона нам і їсти приготує, і попере, і попрасує, і щось пошиє, а дівчаткам гарного банта зав’яже. А коли ви хворі, то мама ночей не спить – лікує вас. А хто з вас розкаже віршика про маму? (Діти розповідають). Ось ми й розповіли про одного члена сім’ї. Про кого? Так, про маму.

Вихователь на одну пелюсточку викладає малюнок, на якому намальовано маму.

Діти, а хто завжди разом із мамою створює затишок у домі, хто приб’є гвіздочок чи полагодить світло? Так, татусь. Ось подивіться, скільки є малюнків про роботу тата. (Діти розглядають).

Отже, ви мені розповіли ще про одного члена сім’ї, про тата. А може, про татуся хтось із вас вірша розкаже? (Діти розповідають)

Вихователь викладає на наступній пелюсточці малюнок, на якому зображено татка.

- Діти, а про кого цей вірш?

Марійка Підгірянка

Дідусь

Мій дідусь старенький,

Як голуб сивенький,

По садочку ходить

І мене малого,

Онученька свого,

За рученьку водить.

По садочку ходить,

Яблучка знаходить.

Ще й дає горіхи.

Мій дідуньо милий,

Як голубчик сивий,

З ним – багато втіхи.

То про кого? Так, про дідуся. А у кого з вас є дідусь? Хто про нього розповість? Діти розповідають. Отже, дідусь – іще один член сім’ї.

Викладається на пелюсточці малюнок, на якому намальовано дідуся.

А ще про кого з членів сім’ї ми не згадали? Хто вам і шкарпетки сплете, і казку розкаже? Так, бабуся. І дуже добре, коли бабуся живе біля вас. Поряд з нею завжди затишно, завжди пахне пиріжками. (Викладається на пелюстці малюнок з бабусею). Якщо ж бабуся живе не з вами, то її треба часто відвідувати, як розповідається ось у цьому вірші.

Їде віз з гори в долину

До бабусі на гостину.

Їде батько і матуся,

Їде тітка Олюся,

Їде Юрчик-синочок,

Гостей повен візочок.

А бабуся старенька,

Любим гостям раденька,

Любих гостей вітає,

Хлібом-медом приймає.

Ось бачите, яка сім’я: і тато, і мама, і бабуся, і дідусь. А ще де в кого є братики і сестрички. Всі разом вони називаються одним словом – сім’я. (Вихователь викладає у центрі квіточки малюнок, на якому зображена дитина). Діти, кожна сім’я повинна бути дружною і міцною. А якщо вона дружна, то вона гарна, як наша квітка.

Конспект заняття для дітей молодшого дошкільного віку «Півник-свищик»

Мета: Поглибити знання дітей про українську народну іграшку з глини, а саме – про свищик. Продовжувати знайомити дітей з декоративними візерунками українського народного декоративно-вжиткового мистецтва. Учити дітей прикрашати лініями, крапками, кільцями паперові силуети керамічної іграшки. Розвивати зацікавленість до декоративного мистецтва, естетичні почуття, відчуття ритму. Виховувати дбайливе ставлення до іграшок, охайність у роботі з фарбами, бажання малювати.

Обладнання: Керамічна пташка-свищик, ілюстрації із зображенням керамічних пташок-свищиків, тоновані плоскі паперові силуети пташок, гуашеві фарби, пензлі та інше приладдя для малювання.

Хід заняття:

Вихователь: Діти, що найбільше ви любите робити вдома і в дитсадку? Так, гратися. А що ви найбільше любите одержувати в дарунок? (Іграшки). Звичайно, всі діти дуже люблять іграшки.

(В групу заходить хлопчик-лялька в українському одязі з керамічною іграшкою – пташкою-свищиком).

- Ой, діти, хто це до нас прийшов? Який гарний хлопчик! Яка гарна на ньому вишивана сорочка! Діти, запитайте, як його звати. (Петрик). Діти, запросіть Петрика сісти. Петрик каже, що в нього був день народження. До нього прийшли друзі, привітали його і подарували подарунок. Він хоче, щоб ви відгадали, який подарунок йому подарували друзі. Послухайте уважно вірш, і ви відгадаєте, що подарували Петрикові.

Друзі Петрика вітали

І йому подарували

Півника із глини.

Гарні іменини!

А той півник чубатий

Добре вміє співати.

Ходить Петрик по селу,

Має втіху немалу.

Хто його почує,

Сміється, жартує.

Петрик не вгаває –

На півнику грає.

- Діти, що подарували Петрику друзі? Так, півника. Ось подивіться, Петрик приніс цю іграшку з собою. З чого зроблена ця іграшка? Так, з глини. А що вміє робити ця іграшка? Так, вміє співати. Послухайте, як вона співає. (Вихователь грає на свищику). Вам подобається? Давайте розглянемо півника і назвемо, що в нього є? (Тулуб, голівка, гребінчик, борідка, дзьобик, хвіст, а замість ніг підставка).

Чим прикрашений півник? (Крапочками, лініями, кільцями).

Діти, ви хочете прикрасити паперових півників? Петрик каже, що він вам у дитсадку залишить свого свищика. Давайте ми розмалюємо півників і подаруємо Петрикові. Ви погоджуєтесь зі мною? Перш ніж приступити до малювання, я вас запрошую поспівати веселу пісеньку “Два півники”. (Діти співають з вихователем, імітують дії за змістом пісні, танцюють). А зараз, діти, сідайте за столи і будемо прикрашати пташок. Ось, подивіться, як я прикрасила пташку. (Діти розглядають різні зразки).

- Що прикрашено у пташки? (Голівка, хвостик, тулуб). Чим прикрашений тулуб? Голівка? Хвостик? Діти, я буду розмальовувати півника, а ви уважно дивіться, як я буду малювати (Вихователь показує послідовність виконання роботи).

Діти виконують роботу. Вихователь з Петриком оглядають роботи.

- Молодці, діти. Ви дуже гарно розмалювали півників. Петрикові дуже подобаються ці пташки. Ми даруємо їх Петрикові.

Петрик дякує за подарунок. Діти дякують за свищика, запрошують Петрика прийти в гості ще раз.

Конспект заняття для дітей молодшого дошкільного віку «Моя сімейка»

Мета: Формувати у дітей уявлення про те, що найближчі і найдорожчі для них є: мама, тато, брат, сестра, дідусь, бабуся; закріпити знання імен членів родини, дати уявлення про соціальну роль кожного члена сім'ї. Розвивати у дітей пам'ять, увагу, мовлення, активність. Виховувати шанобливе ставлення до батьків, сестер, братів та інших родичів.

Обладнання: Сімейні фотокартки, ляльки “Омелькової сім'ї”, плоский будиночок з набором картинок членів родини, розбірні квіти, картини “Відпочиваємо разом”, “Допомога сім'ї”, художнє слово.

Хід заняття:

Вихователь читає вірш:

Яка хороша нині днина,

Зібрались гості тут у нас.

Ми на них всі подивімось,

Їм привітно посміхнімось.

- Любі діти, коли приходять вихідні дні, ви не йдете у дитячий садок, а залишаєтеся вдома і відпочиваєте разом з татом, мамою, дідусем, бабусею, братиком та сестричкою. Це є ваша сім'я, то найрідніші та найближчі вам люди.

- Кажуть, що сім'я – це аж сім “Я”.

- Я зараз прочитаю вам такий жарт:

Як у нашого Омелька,

Невеличка є сімейка:

Тільки він та вона,

Та старий, та стара,

Та Іван, та Степан,

Та Василь, та Панас,

І той хлопець що у нас.

Та дві дівки косатих,

Та два парубки вусатих,

Та дві Христі в намисті,

Та дві ляльки у колисці.

- З Омельковою сім'єю ми пограємось пізніше, а тепер давайте розкажемо Омелькові про свої сім'ї, перерахуємо своїх членів сім'ї, передаючи його один одному.

- Серед наших названих вами сімей, як ви думаєте, чия сім'я найбільша?

- То у Омелька, яка була сім'я – велика.

- Так колись були дуже великі сім'ї. Тоді скажіть, Омелько був один, а членів було – багато.

Це велике щастя,

У родині мати

Дідуся й бабусю

І батька і матір.

А щоб нам відпочити, то зробимо фізкультхвилинку:

- Скільки нас живе в квартирі?

Тато, мама, брат і я.

Раз, два, три, чотири –

От і вся моя сім'я!

Ось у вечері в квартирі

Знов збереться вся сім'я:

Раз, два, три, чотири,

Тато, мама, брат і я!

- В народі кажуть: “Батько – голова сім'ї”. А хто хоче сказати гарні слова про свого батька, який у кого батько?

- Ось уявіть собі, що ваш сильний, працьовитий батько побудував такий чарівний будиночок. То давайте подумаємо, кого б ви поселили у ньому, виберіть з оцих картиночок і помістіть у віконця.

- Мама – є берегиня домашнього затишку, то як гарно і лагідно можна назвати її?

- Ми всі дуже міцно любимо свою маму. То ж давайте пограємо у гру “Збери квіточку для матусі”. Ми зараз поділимося на команди – сім'ї. І чия сім'я швидше збере квіточку, та й команда виграє.

- Народне прислів'я каже: “Де сім'я разом, там і лад кругом”.

- У дружніх сім'ях разом працюють і разом вміють відпочивати. Давайте розглянемо цю картину. Що робить на картині дівчинка? А що робить хлопчик?

- Розглянемо іншу картину. Подивіться, як гарно вміють відпочивати в сім'ї. Що робить тато? А чим займається бабуся?

- Може ви хочете розповісти, що робить у вас вдома тато, а чим займається мама. Якщо в сім'ї всі працьовиті та дружні, то й дітки ростуть хороші.

- Прислів'я каже: “Яка сім'я, такий і я”.

- А зараз ми розглянемо фотоальбоми і ближче познайомимося з вашими родинами.

При нагоді читається вірш про того, чи іншого члена сім'ї з метою шанобливого ставлення до членів родини.

Конспект заняття для дітей середнього дошкільного віку «Бабусина хата»

Мета: Закріплювати знання дітей про інтер’єр української хати, про рушники, про колискові, їх роль у вихованні дітей; розвивати логічне мислення, пам’ять, увагу; виховувати почуття любові до народних звичаїв, естетичні смаки, інтерес до народних оберегів.

Обладнання: інтер’єр української хати, рушники.

Хід заняття.

Вихователь. Діти, сьогодні я отримала листа від баби Одарки. Вона запрошує нас до себе в гості.

(Діти заходять до групи, облаштованої, як українська хата). Дітей зустрічає бабуся.

Бабуся. Заходьте, діти-квіти. Я рада вітати вас у себе.

У моїй хаті є багато старовинних речей, про які ви, мабуть, і не чули. Давайте про них поговоримо. (Бесіда про піч на основі попередніх знань дітей.)

- Що на ній роблять? А які ви знаєте українські страви? (Борщ, вареники, каші, млинці.)

- А давайте разом зваримо смачний український борщ.

Дидактична гра «Звари борщик»

Перед дітьми розкладені змішані овочі та фрукти, у печі стоїть чавун. Діти повинні відібрати овочі, які кладуть у борщ.

Бабуся. А ще у мене є чарівна скриня. А відчиниться вона тоді, коли ви розгадаєте загадку:

Говорить доріжка –

Два вишитих кінця:

«Помийся, ти хоч трішки,

Бруд змий з свого лиця». (Рушник.)

Відчиняється скриня. Бабуся показує рушнички: для дівчаток – росяночки, для хлопчиків – грайлики, сімейний та утирач.

Росяничка – рушничок з яскравими квітами.

Грайлик – рушничок із блакитними квіточками.

Сімейний – великий рушник із барвистими квітами по краях.

Утирач – рушничок без квітів з орнаментом.

Бабуся. Про рушники складено багато прислів’їв:

- Рушничок на кілочку – хата у віночку;

- Хата без рушників – родина без дітей;

- Не лінуйся, дівонько, рушник вишивати – буде чим гостей шанувати.

Дидактична гра «Знайди рушничок».

Діти, за описом вихователя, обирають відповідний рушничок і називають його.

Вихователь. А хто це плаче в колисці?

Бабуся. Та це ж моя онучка Даринка.

Вихователь. Як її можна заспокоїти?

Бабуся. Заспіваймо їй колискову.

Діти (співають колискові).

Колисонько, колисонько,

Колиши нам дитиноньку.

А щоб спало – не плакало,

А щоб росло – не боліло,

Ні голівка, ні все тіло.

Ой, ходила журавочка

Та й по комишу,

А я свою дитиноньку

Та й заколишу.

Бабуся. Поки Даринка заснула, ми ще роздивимося український віночок із моєї скрині. А чи знаєте ви, які квіти вплітали в нього?

Діти розповідають.

– А давайте пограємо з ним.

Гра «Віночок»

Діти стоять колом і під музичний супровід передають віночок один одному. Коли музика стихає, той, хто тримає віночок, виконує в середині кола танцювальні рухи. З відновленням музики гра продовжується.

Бабуся. Ось, діти, і час промайнув швидко. Дякую, що завітали до мене. До побачення!

Діти прощаються з бабусею й обіцяють їй завітати до неї на гостину й наступного разу.

Конспект заняття для дітей середнього дошкільного віку «До рідного краю лелеки летять»

Мета: Дати дітям поняття про народну символіку – про лелек. Поглибити знання дітей про весняні зміни в природі, про птахів, що живуть на території України, ознайомити з особливостями поведінки лелек. Розвивати допитливість, спостережливість, пізнавальний інтерес дітей. Виховувати любов до природи, турботливе ставлення до птахів.

Обладнання: Ілюстрації, де зображені лелеки в гнізді (по можливості спостерігати за гніздом в природних умовах), вірші та загадки про лелек, запис співу пташок, атрибути до гри “Лелека і жабенята”.

Хід заняття:

- Діти, ми вже говорили, яка пора року настала. Ми з вами навіть закликали її, щоб швидше йшла до нас. То яка це пора року? Так, весна. Що змінилося навкруг із приходом весни? Так, стало тепліше, з’явилися квіточки. А ще до рідного дому із теплого краю прилетіли птахи. Ось послухайте, як співають пташки, радіють теплу, весні, а ще вони радіють, що повернулися до рідної домівки. (Діти слухають записи пташиного щебету).

- Вам подобається, як щебечуть пташки? Яких пташок ви знаєте? (Горобчиків, синичок, ластівок). А які пташки повертаються з вирію до нас? (Ластівки, солов’ї, журавлі, лелеки).

- Сьогодні ми поговоримо про дуже гарного птаха. Ви його легко впізнаєте. Дивіться на цю картинку, а я буду вам читати вірш, і ви відгадаєте, як називається цей птах. (Діти розглядають картину із зображенням лелек).

Вихователь:

Довгоносий, чорно-білий

У гніздо на хаті сів.

Довгим дзьобом, знай, туркоче,

Ніби щось сказати хоче.

Де ж це ти був?

Далеко-далеко!

А як звуть тебе?

Діти (відповідають): Лелека.

- Ось ви і впізнали цього птаха. Це – лелека. Хто з вас бачив коли-небудь лелек? Чи бачив хтось із вас, де будують гнізда лелеки? Подивіться на картину і скажіть: де розміщене гніздо? Так, на хаті. Лелеки будують свої гнізда на хаті, на дереві, на стовпі. Діти, запам’ятайте, що лелеки селяться тільки біля хороших і добрих людей. А тепер послухайте уважно віршик:

Мрія

Д. Павличко

На хаті колесо приб’ю,

А там я поселю крилату

Лелечу клекітну сім’ю.

Нехай розводяться, гніздяться

По всіх деревах і хатах.

Нехай мені щоночі сниться,

Що я літаю, наче птах.

- Діти, що хоче зробити хлопчик? (Збудувати хату, а на хаті поселити лелек). Діти, цей хлопчик хороший, чи поганий? Він хороший, бо хоче допомогти птахам. Діти, а чи можна руйнувати гнізда птахів? Ні, ніколи не можна цього робити. Згадайте, що ми робимо взимку на прогулянці. (Годували пташок). Діти, а чи знаєте ви, що їдять лелеки? Так, лелеки їдять жаб, мишей і комах. Який віршик ми знаємо про це?

Довгі ноги, довий ніс.

Прилетів – обід приніс:

Смачних жабеняток

Для своїх маляток.

- Діти, чи хочете погратися в гру “Лелека і жабенята”? Ставайте швиденько в коло і вибирайте лелеку.

Ходить лелека по болоту.

Кличе жабу на роботу.

Жаба каже “Не піду!”

Бусел каже “Поведу!”

Раз, два, три –

Лелекою будеш ти!

(Гра “Лелека і жабенята”)

- Діти, ви весело програлися, і ми продовжуємо нашу розмову. Діти, у цього птаха є й інші назви. Чи чув хтось із вас іншу назву цього птаха? Чи чули ви такі назви, як чорногуз, бусел, бузьок, бузько? Це різні назви одного птаха. Є така народна закличка до цих птахів:

Чорногузе, дядьку,

Зроби мені хатку,

І ставок, і млинок,

І цибулі грядку.

- Діти, лелече гніздо прикрашає оселю. Люди дуже люблять цих птахів. Якщо хтось зруйнує лелече гніздо, то накличе лихо, біду. А чи чули ви, що лелеки приносять до хати немовлят, маленьких діточок? Вони і самі люблять маленьких діточок, своїх лелеченят. Як називають діти лелек? Так, лелеченята. Лелеки – дуже дбайливі батьки. Вони доглядають за своїми дітками, привчають малих до праці. Малі лелеченята, як тільки трошки підростуть, летять з дорослими лелеками шукати собі їжу. Запам’ятайте, діти: лелеки живуть сім’ями і дуже люблять свою домівку, той край, де народилися. Лелеки приносять людям щастя, спокій, а тому люди їх люблять і оберігають. Це дуже хороші, працьовиті птахи. (Привернути увагу дітей до картини, де зображені лелеки). Щоб ви краще запам’ятали цих птахів, скажіть, якого кольору пір’я в них? (Білого і чорного). Який у них дзьоб? (Довгий). Які ноги? (Теж довгі). Як називаються їхні дітки? (Лелеченята). Молодці, я думаю, що ви завжди будете оберігати цих птахів, про яких складено так багато пісень, казок і легенд. Чи сподобалась вам зустріч із лелеками? Може, хтось із вас побачить десь лелек, то ви обов’язково розкажіть нам про це.

Конспект заняття для дітей середнього дошкільного віку «Ляльки моєї бабусі»

Мета: ознайомити дітей з улюбленою іграшкою українських дівчаток у минулому – з ганчір'яною лялькою; з іграшками з кори (масками), якими бавилися хлопчики. Розвивати зв’язне мовлення, пам'ять, мислення. Виховувати патріотичні почуття, інтерес до минулого свого народу, його народної творчості.

Обладнання: кошик, сучасні та народні іграшки, ляльчин одяг.

Хід заняття:

Звучить українська народна мелодія. До кімнати заходить вихователь в українському вбранні (бабуся Оксана) з кошиком у руках. Вітається.

Вихователь. Заходьте, бабусю, ми вже зачекалися вас. А що це ви принесли?

Бабуся. Тож сідайте зручненько, сідайте хутенько, подивимось, що я вам принесла в кошику. Але спершу скажіть мені, де ви берете свої іграшки?

Відповіді дітей.

Бабуся. Мені все зрозуміло. А коли я була маленькою, то іграшок дітлахам ніхто не купував.

Вихователь. Якими ж іграшками бавились колись дівчатка?

Бабуся (виймає з кошика ганчір'яну ляльку, яка нагадує сповите немовля). Коли дівчинка була мала, бабуся чи мама скручували для неї з якоїсь старої хустки чи полотнини ось таку ляльку. Вона дуже нагадувала малесенького братика чи сестричку. На ляльчиному обличчі дорослі робили очі – вишивали хрестиком. Часом вишивали ще й носик чи ротик. Таку ляльку не можна було купати чи зодягати – її просто носили, колихали і співали їй колискових пісень. Захоче дівчинка розмотати свою донечку, почне розв'язувати мотузочки, а виявляється, ані ручок, ані ніжок у ляльки немає і, розмотана, вона перетворюється на велику ганчірку чи дерев'яний стовпець. Ану ж бо, візьміть, дівчатка, у мене таку ляльку! Подивіться, яка вона.

Вихователь. А якими ляльками гралися старшенькі дівчатка?

Бабуся. Матусі, бабусі та старші сестри шили для ганчір'яних ляльок одяг – сорочечки, спіднички, фартушки, хустки, оздоблювали їх квітами, кольоровими стрічками. (Показує кілька різних за величиною ляльок і в різному вбранні.)

Подобаються вам такі ляльки? Наші дівчатка дуже любили, як дорослі шили для них ляльок, а згодом і самі починали ладнати собі таку іграшку.

Виймає колисочку з лози, підвішує до гачка в побутовому куточку.

А ось такі колисочки робили для своїх дітей-немовляток батько чи дідусь.

Пропонує комусь із дітей покласти ляльку в колиску.

Вихователь. Заспіваймо колискової.

Діти співають колискову пісню.

Бабуся. Щось наші козаченьки засумували. Ану, підійдіть до мене. Як ви гадаєте, чим гралися хлопчики – такі, як ви, у давнину? Хлопчики полюбляли робити собі іграшки-маски з березової кори. Вирізували в ній дірки для очей, носа, рота, а внизу борідку. Потім прив'язували маску до голови і бавилися.

Діти розглядають маски, приміряють на себе.

Конспект заняття для дітей середнього дошкільного віку «На веселому ярмарку»

Мета: Поглибити знання дітей про предмети українського національного глиняного посуду: тарілку, мисочку, глечик, макітру. Розвивати у дітей чутливість до гармонії кольору, виразності лінії та форми виробів з кераміки. Виховувати інтерес до національної спадщини.

Обладнання: Ілюстрації або іграшкові персонажі до казок «Лисичка і журавель», «Півник і двоє мишенят», посуд: тарілочка, глечик, макітра, вишивані серветки.

Хід заняття:

Вихователь: Діти, сьогодні ми підемо на ярмарок. Скажіть, будь ласка, що люди роблять на ярмарку? (Продають і купують всякі речі). Правильно, на ярмарку продаються і купуються різні речі. А сьогодні різні казкові герої на казковому ярмарку будуть показувати і продавати український глиняний посуд. Щоб купити цей посуд, ви повинні відгадати, з якої казки ці герої, і щось про них розказати чи пісню заспівати. Діти, ви хочете відвідати казковий ярмарок? Тоді рушаймо. А щоб нам було веселіше, заспіваймо українську народну пісню “Як пішли ми на базар”.

Як пішли ми на базар

Ложки купувати,

Ложки мої, ложки

Ходять коло хати.

Як пішли ми на базар

Миски купувати,

Миски, мої миски,

Ходять коло хати.

- Ось ми і на ярмарку. (На столі стоять ілюстрації або іграшкові персонажі до казок; на вишитих серветках стоїть посуд). Ось наші казкові герої, вони хочуть показати нам різний посуд. Про одного казкового героя я вам загадаю загадку, послухайте.

Довгі ноги, довгий ніс,

По болоті ходить скрізь.

- Так, це журавлик. (Вихователь показує дітям журавля). Ви впізнали його? З якої він казки? Молодці! Казка називається “Лисичка і журавель”. Діти, з чого пригощав журавлик лисичку в казці? (З глечика). Що стоїть перед журавликом на вишитій серветці? Так, глечик. Роздивіться, яка форма глечика. Дивіться, діти, у глечика вузька шийка, він досить високий. Глечик розписаний квітами, крапочками, лініями. Вам подобається цей глечик? З чого зроблений глечик? Так, з глини. У кого вдома чи в бабусі є такий глечик? Що бабуся тримає в глечику? Діти, ви хочете, щоб журавлик подарував нам цей глечик? Тоді треба розказати віршик про журавлика. Хто розкаже?

Облітав журавель

П.Воронько

Облітав Журавель

Сто морів і сто земель.

Облітав, обходив –

Крила й ноги натрудив.

Ми спитали Журавля:

“Де найкращая земля?”

Журавель відповідає:

“Краще рідної – немає!”

- Молодець, дуже гарний віршик. Тепер журавлик нам подарує глечик. Діти, подякуємо журавликові. Діти, а хто це поряд із журавликом? Так, лисичка. Що лисичка продає? Що перед нею стоїть на вишитій серветці? Так, тарілочка. Якої форми тарілочка? (Круглої). З чого вона зроблена? (З глини). Так, діти, ця тарілочка, так як і глечик, зроблена з глини. Колись давно люди ліпили посуд руками з глини і випалювали на вогні, щоб він був твердий. Подивіться, діти, як гарно розписана ця тарілочка. Що на ній намальовано? Як ви думаєте, чи розіб’ється ця тарілочка, якщо впаде на підлогу? Так, розіб’ється. З цим посудом треба поводитися обережно. Кого лисичка пригощала з тарілочки? Так, журавлика. А ви хочете мати в групі таку тарілочку? Тоді давайте заспіваємо веселу пісню про лисичку.

(Діти співають пісню “Я Лисичка, я сестричка”).

- Молодці, діти. Тепер лисичка дарує нам тарілочку. Ми вже маємо глиняний глечик і глиняну розписану тарілочку, щоб прикрасити нашу групу. Подивіться, діти: хто ще прийшов на ярмарок? Хто це? Так, півник і мишенята. З якої вони казки? (“Півник і двоє мишенят”). Діти, що робили мишенята в цій казці? (Танцювали і співали). А що робив півник? (працював, пік пиріжки). А щоб пиріжки були довго теплі і свіжі, півник склав їх в макітру. Ось це, діти, макітра (Показати макітру). З чого вона зроблена? Так, теж з глини. Якої вона форми? Так, круглої. Бачите, макітра теж розписана, як і інший глиняний посуд. Що ж, діти, щоб півник подарував нам макітру, згадайте віршики про персонажів цієї казки.

Стоїть півень на току

У червонім чобітку.

Будем півника просити:

Ходи жито молотити.

Загадка про мишку:

Тваринка маленька,

Шубка сіренька,

Хвостик довгенький,

Оченята чорненькі,

Зубки гостренькі.

- Молодці, діти, ви і цих персонажів впізнали, і про них розказали, отже, півник дарує нам макітру. Дякуємо за подарунки всім казковим героям. А зараз ми ще пограємось. Я буду розказувати знайомі вам віршики, зупинюся, а ви будете продовжувати розказувати вірш.

Вихователь: Киця Мура,

Де ти була?

У бабусі.

Що робила? (Зупинитися)

Діти: Миски мила.

Вихователь: Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику. (Зупинитися)

Діти: В глиняному горщику.

- Молодці, діти. Скажіть мені ще раз, чим ми прикрасимо нашу групу? Який посуд поставимо на нашу поличку? Так, ми поставимо тарілочку, глечик та макітру. З чого зроблений цей посуд? Так, з глини. Чи сподобалася вам зустріч з казковими персонажами? Наступного разу ми зустрінемося з іншими казками.

Конспект заняття для дітей середнього дошкільного віку «Наші улюблені іграшки»

Мета: Ознайомити дітей з різними іграшками, зокрема, із сопілкою, дерев'яними іграшками, глиняними свищиками, писанками та їхніми характерними особливостями; виховувати сенсорну культуру дітей; вчити активно, за допомогою дотику, зору, слуху пізнавати зовнішні ознаки предметів – величину, форму, колір – і розповідати про них; виховувати інтерес до народної іграшки.

Обладнання: лялька Галя, картини про Україну, різноманітні іграшки, яєчко, писанки.

Хід заняття:

Діти з вихователем завітали до ляльки Галі.

Вихователь. Добрий день, Галю, ми прийшли до тебе в гості.

Запросивши дітей сісти, лялька співає пісеньку:

Українка я маленька,

Українці батько й ненька,

І сестричка, й братик милий

На Вкраїні народились.

Вихователь. Ми з вами живемо в Україні, то й будемо продовжувати вчитись розмовляти українською мовою. Ось Галя приготувала для вас цікаві іграшки. Але, щоб одержати їх, спочатку відгадайте загадку:

Голос тоненький має,

Всіх маляток звеселяє.

Ви на ній всі граєте:

Хто вона – впізнаєте?

Не паличка, не гілочка

Зовуть мене... (сопілочка).

Відповіді дітей.

Вихователь роздає всім малятам сопілочки, закріплює назву.

Вихователь. Що в тебе, Оленко? На чому ти гратимеш, Андрійку?

Діти закріплюють назву.

Вихователь. Пограємо на сопілочці.

Діти грають, вихователь допомагає відтворювати звук.

Вихователь

- Молодці, малята, гарно граєте! А з чого зроблено сопілку? Чим вона прикрашена?

Відповіді дітей.

Далі вихователь викликає дітей грати по одному, а всі називають ім'я дитини, будуючи прості речення: «На сопілці грає Наталочка».

Вихователь. Ляльці сподобалося, що ви гарно граєте і правильно називаєте імена своїх друзів. А тепер погляньте на цю іграшку. (Показує пташку-свищик.) Це пташка-свищик. Вона виготовлена народними майстрами з глини І прикрашена узором.

Вихователь демонструє, як звучить свищик. Пропонує малятам уявити себе пташками і пограти в гру (за вибором вихователя).

Вихователь. Галя знайшла гарне яєчко, яке знесла пташка. Воно не звичайне, а розписане і називається писанка.

Вихователь роздає дітям писанки і кожного запитує, якими кольорами їх розписано: «Іринко, якого кольору квіточки? А ягідки? Васильку, що намальовано синіми фарбами?».

У кінці заняття діти з вихователем дякують Галі за цікаву розповідь та красиві іграшки

Конспект заняття для дітей середнього дошкільного віку «Обід для ляльки Оксани»

Мета: Ознайомити дітей із національними стравами, зокрема борщем, пампушками та варениками; закріпити знання про посуд. Розвивати мовлення, пам'ять, логічне мислення. Виховувати бажання допомагати дорослим.

Обладнання: Лялька Оксана, матеріал до дидактичних ігор, картки із зображенням овочів і фруктів, борошно, миска, качалка, дошка, серветки, склянка.

Хід заняття:

Вихователь розповідає, що лялька Оксана чекає гостей і потрібно допомогти їй приготувати обід.

Вихователь.

Ось горщик, у ньому наваримо борщу. А хто вже знає, які овочі треба для борщу?

Відповіді дітей.

Дидактична гра «Куди покласти?»

Вихователь викладає на фланелеграфі картки Із зображенням овочів, фруктів та посуду, і запитує, у який посуд можна покласти ті чи інші овочі чи фрук­ти. Наприклад: картоплю – в горщик, вишні – на та­рілку. Діти, яких він викликає, знаходять відповідні картки і складають біля посуду.

Вихователь.

А в цій мисочці ми замісимо тісто для пампушок і вареників. Пампушки подають до борщу. А щоб вони були смачними, їх треба полити підливою з часником. Зараз я навчу вас місити тісто для вареників. Насипаю борошна в миску, наливаю воду, кладу трохи солі й замішую. (Показує, як це робити.) Підкажіть, які продукти потрібні для тіста? Після того, як тісто вже готове, потрібно розкачати його качалкою і зробити кружечки для вареників склянкою. Вареники в Україні роблять із кашею, картоплею, сиром, капустою, а влітку з ягодами.

Сьогодні зробимо вареники з сиром. Беріть усі по кружальцю тіста, а я покладу на нього сир. Подивіться, як я ліпитиму, а потім і ви.

Діти ліплять.

Вихователь.

Молодці. Вареники вийшли чудові. А тепер їх слід кинути в окріп, щоб зварилися. Окріп це вода, що кипить. А зараз відгадайте загадку:

Місили, місили,

Ліпили, ліпили,

А тоді, хіп!

Та в окріп!

А вже наостанку

В масло та сметанку.

Хто зуміє відгадати,

Того будем частувати (вареники).

Вихователь.

Ну, от ми і впорались із завданням. Допомогли ляльці Оксані приготувати обід, та й самі, навчились ліпити вареники. Вдома матусям тепер сміло можете допомагати.

Конспект заняття для дітей середнього дошкільного віку «Прилітайте, лелеченьки»

Мета: Закріплювати знання дітей про роль птахів у житті людини, про лелеку як народний символ України; ознайомити з легендами про птаха; розвивати пізнавальний інтерес. Розвивати зв’язне мовлення, пам’ять, логічне мислення. Виховувати любов до природи.

Обладнання: Грамзапис співу пташок, картини із зображенням птахів, матеріали для малювання.

Хід заняття:

Вихователь. Добрий день, діти! Сьогодні до нас завітали синичка і горобчик. Давайте послухаємо, як вони співають. (Грамзапис співу пташок)

- А як ви гадаєте, чому розвеселилися пташки? (Вже настала весна).

- Назвіть ознаки весни. (Розтанув сніг, на дворі теплішає, на деревах незабаром з’являться листочки, з теплих країв повертаються птахи).

- А які птахи повертаються в Україну з вирію? (Жайворонки, солов’ї, ластівки, журавлі, лелеки).

Послухайте загадку:

Довгоногий, чорно-білий,

У гніздо на хаті сів,

Довгим дзьобом,

Знай, туркоче,

Ніби щось сказати хоче.

- Де ж це ти був?

- Далеко, далеко!

- А як звуть тебе?.. (Лелека.)

Ось сьогодні ми й ознайомимося з цим дивним птахом. (Розглядання картини «Лелека»).

Зимують вони аж в Африці. Важкий шлях їм доводиться долати, хоча й летять лелеки дуже швидко. Першим із вирію повертається тато-лелека: він обирає місце, мостить гніздо, а вже потім прилітає мама-лелека, відкладає яйця, і з них вилуплюються лелеченята. Пташина сім’я може селитися в тому самому гнізді кілька років поспіль, якщо їй сподобаються господарі.

А чи знаєте ви, де мостять гнізда лелеки? (На хаті, на дереві, на стовпі.)

- Птахи оселяються тільки біля добрих людей, і якщо лелеки зводять на хаті гніздо, то господар задоволений цим, бо лелеки приносять у дім щастя, спокій, злагоду. А ще в сім’ї може народитися дитина.

Люди вірили, що за зруйнування лелечиного гнізда, на зловмисника могли напасти усілякі біди.

Тепер подивіться уважно: якого кольору у лелеки ноги і дзьоб.

Розглядання картини.

Хочете знати чому цей птах червононогий? Послухайте легенду.

Легенда про лелеку.

В одному селі люди знайшли пораненого лелеку, вилікували і випустили його, на волю. Одного разу в селі загорілася хата, а в ній було двоє хлопчиків, чиї батьки ще не прийшли з роботи. У цей час пролітав повз хату порятований лелека. Покружляв він над хатою, жалібно заклекотів і кинувся у відкрите вікно, крізь яке вже клубочився дим. Виніс лелека малих, але дуже обпік собі ноги та дзьоб. Вони стали кривавими, а крила обсмалив – вони почорнілі, ніби вуглинки. Господарі віддячили рятівникові і прикріпили на верхівці дерева колесо від воза, щоб лелека тут завжди мостив гніздо і виводив пташенят.

Давайте і ми покличемо лелеку до себе, згадаємо закличку:

Чорногузе-дядьку, зроби мені хатку

І ставок, і млинок, і цибулі грядку.

Я бачу, ви любите лелеку. Оберігайте його, бо хто скривдить його, той вчинить велике зло.

В Україні птаха вишивають на рушниках, його малюють, про нього складають пісні й легенди.

Погляньте, які вишиванки є на нашій виставці. (Діти розглядають.) Тож давайте пограємо в вашу улюблену гру.

Гра «Лелека і жабенята».

Діти стоять у коло – це жабенята, а лелека – дитина, яка ходить в колі, високо підіймаючи зігнути ноги. Коли жабенята опиняються близько біля лелеки, він їх ловить: кого лелека упіймає, той залишає гру.

Вихователь. Чи сподобалася вам зустріч із лелекою? Давайте намалюємо лелеку і він принесе нам на своїх крилах щастя і здоров’я. (Діти самостійно малюють лелеку).

Конспект заняття для дітей середнього дошкільного віку «Чим хата багата»

Мета: Поглиблювати знання дітей про українську хату, предмети українського національного побуту: посуд, рушники, скриню; викликати пізнавальний інтерес до історії української нації, її культури, побуту; показати красу колискових пісень, народних ігор; виховувати любов до праці, почуття гордості за український народ, бажання берегти національну культуру.

Обладнання: картини до теми заняття.

Хід заняття:

Лунає українська народна мелодія.

Діти заходять у світлицю і промовляють вірш.

Дитина:

Ми є діти українські,

Український славний рід.

Дбаємо, щоб про нас маленьких

Добра слава йшла у світ.

Все, що рідне, хай нам буде

Найдорожче і святе:

Рідна віра, рідна мова,

Рідний край наш – над усе.

У світлиці дітей зустрічає господиня в національному вбранні.

Вихователь. Куди ми з вами прийшли? (У світлицю). Чому це приміщення називається світлиця? Давайте пригадаємо прислів’я про хату.

Діти:

  • Хату руки тримають.

  • Без господаря двір плаче, а без господині хата.

Господиня звертає увагу дітей на те, як прикрашена світлиця. Розповідає про ставлення до хліба, про обрядові звичаї і традиції.

Народна гра «Подоляночка».

Дівчатка роблять коло, крутяться і співають, а одна дівчинка стає в середину і жестами показує те, про що йдеться в пісеньці.

Десь тут була Подоляночка,

Десь тут була молодесенька.

Тут вона впала – до землі припала,

Личко не вмивала, бо води не мала.

Ой, устань, устань, Подоляночко,

Обмий личенько, як ту скляночку.

Візьмися в боки, та у підскоки.

Підскоч до раю, бери дівча скраю!

Кого Подоляночка обирає, з тим танцює у колі, а діти плещуть у долоні.

Вихователь. Діти, а як ви гадаєте, для чого потрібна в українській хаті колиска? (Діти відповідають і співають відомі колискові).

Господиня звертає увагу дітей на посуд і розповідає, що посуд купували на ярмарку. Там продавали багато різного посуду, рушників, хустин. А ще на ярмарку і продавці, і покупці співали веселих пісень, грали в різні ігри, раділи зустрічі зі знайомими.

Вихователь. А тепер підійдемо і подивимось, який посуд придбала господиня. (Діти називають посуд, розглядають візерунки й кольори, які використовували майстри у своїй роботі).

– Ось і настав час нам прощатися з господинею. Подякуємо їй за цікаву розповідь.

Вихователь. Де ми з вами побували, діти? Про які предмети українського побуту говорили? І завершимо нашу подорож словами, якими українці з давніх-давен прощалися.

А на цім слові будьте здорові –

Та з усім домом, та з усім родом,

Бажаю вам щастя, здоров’я на довгі роки!

Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «А мати вишивала рушники»

Мета: Закріпити і розширити знання дітей про рушник, про те, що це предмет національного побуту, і про те де він використовується, про види рушників. Використовуючи Шевченкове слово. Прищеплювати любов до національного колориту. Виховувати повагу, гордість, дбайливе ставлення до народних реліквій.

Обладнання: картинки із зображенням української хати, портрет Т.Шевченка, різні види рушників, серветки, витинанки, хліб.

Хід заняття:

Діти сьогодні ми знову завітаємо до Бабусиної світлиці, де кожна річ може розповісти про себе багато цікавого. Чи гарно у нашій світлиці? Навіщо і чим прикрашали своє житло українці? (Розписом килимками, витинанками, вишитими рушниками). Так, діти, особливою красою вирізнялися вишиті рушники. У народі казали: «Хата без рушників – що родина без дітей». Але їх використовували не тільки для убрання. Без рушників не обходились різні народні звичаї та обряди.

Пригадаймо деякі із них.

Діти називають: хлібом-сіллю на вишитому рушнику зустрічали дорогих гостей (вихователь показує як, пояснює, що прийняти рушник, поцілувати хліб означало виявити глибоку пошану до господаря); з рушником і хлібом приходили в дім, де народилася дитина; з рушниками виряджали матері своїх синів у далеку дорогу; рушниками перев’язували сватів; стелили вишиваний рушник під ноги молодим, перев’язували їм руки, щоб вони все життя були разом.

- Подивіться довкола і скажіть, що прикрашала вишиваними рушниками у сільській оселі? (Образи, портрети). От і в нашій господині гарним вишитим рушником прикрашений портрет Тараса Шевченка – він був у кожній українській хаті. Портрети не тільки малювали, а й вишивали. Як ви гадаєте, чому люди так люблять і шанують свого народного поета? (Бо Шевченко писав про їхнє же не легке життя, про свою рідну знедолену Україну). Тарасове слово в людських серцях. Пригадаймо деякі вірші – нехай наша світлиця наповниться невмирущим Шевченковим словом.

Діти декламують вірші Т. Шевченка які вивчили раніше.

-А тепер сядьмо тут на лаві і розглянемо інші рушники. Усі вони вишиті дуже давно, їх вишивали іще бабусі ваших мам. Пригадаймо, що вишивають на рушниках? (різні квіти, листочки, травичку; геометричні візерунки – квадрат, трикутник, лінії; півників, птахів, метеликів). А ще вишивали голубів. У тих родинах, де панували злагода, доброзичливе ставлення батьків одне до одного, дітей до старших, там господиня вишивала на рушничку по двоє голубків з кожного боку. Хочете послухати легенду про те, як матуся рушником стала?

«Жила була в селі мати, мала вона трьох синів, і були вони дуже працьовиті, тільки не вміли вишивати, як їх ненька. Вишивала мати – сини горнулися до неї і слухали її пісні. Кожному вона вишивала рушничок і кожного навчала: коли їхатимуть у дорогу, то щоб у нього хліб загортали, бо хліб на рушнику життя величає і здоров’я береже. Та померла мати, а сини на могилі у пам’ять її білий рушник послали. Розповідають, що через три дні на тому рушникові дивні квіти розквітали. Хто їх вишивав, ніхто не знає, лише вітер про те розповідає і просить вишити на згадку рушник червоними нитками».

Пропоную послухати пісню про матір, яка вишивала рушники. Діти слухають пісню М. Дубини на слова В. Вихруща «А мати вишивала рушники» чи пісню О. Білаша на слова Д. Павличка «Два кольори», підспівують.

- Давайте поміркуємо, що ж означає поєднання червоного і чорного кольорів в українській вишиванці. (Червоний – то любов, радість. Чорний – наша матінка земля. А ще туга, смуток, журба за рідними дітьми, за матір’ю, за рідною стороною). Так, ці два кольори означають любов і тугу за тими, хто перебирає далеко від рідного дому.

Вихователь пояснює: рушників є багато, і всі вони свої назви мають. Так, колись вишивали рушнички для маленьких дівчаток – на них цвіт яблуні і вишні, ромашки, незабудки, а між ними дрібні листочки. Називалися вони рушничкам-росяничками, щоб дівчинка встала раненько і вмилася срібною росою, щоб розквітла її краса.

А для хлопчиків вишивали рушнички – гра лики – з квітами чорнобривців, щоб не забували рідну матір та батьківську оселю; прикрашали їх листячком дуба та квітами барвінку, щоб були вродливими і здоровими. А ще є рушники родинні – на них вишиті квіти особливі, ніби квіткове дерево, – і мальви, і троянди, і маки, і чорнобривці. Подорожнім та гостям пропонували рушник – утирач, узори на ньому скромні, вишиті червоними, зеленими, коричневими, жовтими і синіми нитками.

(Усі гуртом міркують, що означають ці кольори).

- Кожен вишивальник передає в оздобі – своє розуміння, по – різному бачить кольори. Колись у кожну смужечку, вишити певним кольором, вкладалося якесь побажання подорожньому: червона – побажання сонця і тепла; зелена – зустрічі з добрим людьми; коричнева – щасливої дороги; синя і жовта смужки символізували здоров’я.

Наголошує, що в Україні вишивати вчилися з самого малку. У домі, де зростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Не було б дівчини, яка б не вміла вишивати. Вишиває вона і співає, то й узори на її рушниках теж немовби співають. Закликає дітей почути цю пісню-струмочок, який наповнює повноводну ріку українського народу.

Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «Хай у серці кожної дитини, живе любов до батьківщини»

Мета: Розширювати та поглиблювати знання дітей про нашу Батьківщину – Україну, державні та народні символи країни; дати дітям знання про дороги, їх значення в житті людей; продовжувати знайомити дітей зі спадщиною В. Сухомлинського, розуміти поняття «Батьківщина», відповідати на поставлені запитання; поглиблювати знання дітей про тваринний світ України; розвивати творчу уяву, українське мовлення; виховувати любов до Батьківщини, до природи рідного краю і його мешканців.

Обладнання: ілюстрації Герба, Прапора України; записи Гімну України, українських мелодій, пісня  А. Малишко «Чорнобривці», дидактичні ігри «Символи України», «Допоможіть знайти домівку»; фарби, пензлі.

Хід  заняття:

Вихователь. Діти, пропоную послухати вам загадку, а ви її спробуйте відгадати:

Буває широка,

Буває вузька,

Від дому в садочок

Мене привела. (Дорога)

Вихователь.  Які бувають дороги?    

-  Що вони сполучають між собою? Що по них рухається?

Вихователь. Буває ще невеличка дорога – така, як ми зараз на ній стоїмо. В народі її називали стежкою. Її прокладають люди у полі, городі, біля озера, від хати й до хати. А от якось я почула, як сперечалися дві дівчинки і хлопчик про те, яка стежка краща.

- Яка стежка краща? – запитав хлопчик у дівчаток.

- До магазину, – сказала перша дівчинка.

- Ні, – заперечила друга дівчинка. – До парку! – відповіла вона.

- Найкраща стежка – це до озера, – сказав хлопчик.

- Діти, а як ви гадаєте які стежки найкращі?

- Чому? (тому що там найрідніші люди: мама, тато, сестра, брат; бо я там живу).

Звучить пісня на слова А. Малишка «Чорнобривці».

- Діти, згадайте свій дім, як там добре, тепло, вас завжди там чекають.

- Зараз кожен з вас згадав свій дім, свою сім'ю. Ми постійно вживаємо слова «рідна земля», «рідний  край , «рідна домівка». А як зрозуміти ці слова?

- Правильно, тому що ми тут народилися і живимо.

- Діти, як називають місце, де ми народилися і живемо?

Батьківщина.

Знаєш ти, що таке Батьківщина.

Батьківщина – це ліс осінній,

Це домівка твоя і школа,

Це гаряче сонячне коло.

Батьківщина – це труд і свято,

Батьківщина – це мама й тато,

Це твої найщиріші друзі,

Це бджола у весняній лузі.

Батьківщина – це рідна мова,

Це дотримане чесне слово,

Небо синє і сад зелений

І жовтенька пшениця в полі.

- Ось так Батьківщину описав видатний український дитячий поет А. Костецький.

- Діти, так що ж означає слово Батьківщина? (рідний дім, мама, тато..)

- Дуже багато народних висловів є про Батьківщину.

- А хто з  вас знає прислів'я  про рідний край?

- Одна Батьківщина, і більше не буває.

- Місця, де родився, завжди святі.

- Хто рідну оселю свою забуває, той долі не знайде в житті.

- Діти, а як називається наша країна? Наша країна – це Україна.

- Так, Україна – це наша земля, рідний край, це гори… (продовжують діти.)

- Кожна країна має свої державні символи.

- Назвіть державні символи (Прапор, Герб та Гімн). (Вихователь виставляє плакати українського Прапору та Герба).

Прапор – це державний символ. Чому наш прапор жовто-блакитний?

Наш герб – тризуб. Це зброя, слава й сила.

- А зараз ми послухаємо гімн нашої держави. (Діти стоячи слухають і співають головну пісню України.)

- Діти, а крім державних, які ще символи у нашої країни? (калина, верба, віночок, рушник.)

- А як можна сказати одним словом? (народні)

Дидактична гра «Символи України».

Фізхвилинка.

Українська народна гра «Потанцюй у віночку».

Візьмемось за руки

Підемо на луки.

Там сплетемо віночок

Станемо в таночок.

(за бажанням дівчаток залишити на голівках віночки.)

- Діти, а як ви вважаєте, Батьківщина є тільки у людей?

- Так, правильно, батьківщина є і у птахів, і у тварин, і у комах. Наприклад, для білих ведмедів батьківщиною є Північ. А для страусів де Батьківщина? Для ластівок? Солов'їв? Зозуль? і багатьох перелітних пташок?

Дидактична гра «Допоможіть знайти домівку» (діти з'єднують малюнок із словом)                 

- Послухайте оповідання В. Сухомлинського «Деркач і кріт».

Запитання до дітей:

Про кого йдеться в цьому оповіданні?

Про що співав пісеньку Деркач?

Що розповів Деркач Кроту?

Що запитав кріт у пташки?

Чому ж пташка не залишилась на теплій африканській землі?

Що кличе пташку повернутися?

- Батьківщина – це рідний дім, це місце, де ти народився і куди хочеться повертатися.

- Бачу, як горять веселими вогниками ваші оченята, як сяє усмішка на вустах. Які ви щасливі діти! Яка гарна наша країна, як хочеться робити щось добре і прекрасне для нас усіх. На згадку про наші щасливі хвилини намалюємо нашу рідну Батьківщину, її природу, її казкові краєвиди.

Гімнастика для очей.

Діти малюють кожен свою батьківщину.

- Які гарні малюнки.

- А давайте влаштуємо виставку ваших малюнків (діти розвішують малюнки). Нехай це буде наша картинна галерея. А як би ви нашу виставку? (варіанти відповідей).

Підсумок: - Діти, в своїх малюнках ви показали, як ви любите свою Батьківщину, свою Україну. І моя назва така: «Я люблю свою Батьківщину».

Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «Без верби і калини нема України»

Мета: розширити знання дітей про рослинні символи рідного краю: вербу та калину; познайомити з малими народними фольклорними жанрами пов’язаних із вербою та калиною; розвивати інтерес, увагу, зв’язне мовлення дітей; виховувати любов до рідного краю, бережне відношення до рослин, гордість за народ та їх традиції.

Обладнання: звукозапис пісень про калину, вербу, кущ калини, гілки верби, вирізані з паперу грона калини, клей, пензлі, серветки.

Хід заняття:

1.Діти взявшись за руки ідуть до куща калини і співають пісню «Ой у лузі калина стояла».

Вихователь:

– Діти, у кожної нації, в кожному народу є свої дерева-символи. Наприклад, у росіян – це берізка, в канадців-клен. А ось символами нашого, українського народу, вважають калину та вербу.

Із давніх-давен великою любов’ю та пошаною користується в українського народу калина. Про червону калину складено багато пісень та легенд. Калинові грона часто прикрашали український вишиваний рушник. Вродливу дівчину порівнювали з пишною калиною. Калиновий кущ, який садили під вікном, прикрашав українське подвір’я та хату. А дозріває калина пізно, коли вже морози дихають. Тоді ламають її в пучечки і зберігають всю зиму. Цілющі калинові ягоди дуже корисні для здоров’я людини.

Верба була символом родинного вогнища. На вербну неділю вербу освячували у церкві. Верба оспівана у народних піснях, веснянках, купальних піснях. Верба дуже добре зберігає вологу в ґрунті, тому її садили біля поля, річки яким вона не давала засихати. Верба росла біля кожного двору для господарських потреб – для кошика чи тина або зробити сопілку чи свищик для дитини.

2.Дидактична гра «Дерева і люди».

Вихованці за допомогою дорослого добирають слова-ознаки дерев, що відповідають характеристиці якостей людської вдачі, настрою.

Калина яка? (вродлива, красива, ніжна, чарівна, тендітна, весела, усміхнена)

Верба яка?(сумна, похила, невесела, плакуча, безрадісна, зажурена)

Під час гри малюки всі слова повторюють чітко, не поспішаючи.

3.Фізкультхвилинка «Ой є в лісі калина»

Ой є в лісі калина /Двічі

Комарики-дзюбрики, калина.

(Похитування піднятими вгору руками праворуч-ліворуч, кисті опущені)

Там стояла дівчина, /Двічі

Комарики-дзюбрики, дівчина.

(Повороти тулуба в сторони, ноги на ширині пліч, руки на поясі)

Цвіт-калину ламала, /Двічі

Комарики-дзюбрики ламала.

(Руки витягнуті вперед, кругові рухи кистями – зображують ламання суцвіть калини)

Та в пучечки в’язала, /Двічі

Комарики-дзюбрики, в’язала.

(Малята труть кулачком об кулачок, притупуючи ніжками)

На дорогу кидала, /Двічі

Комарики-дзюбрики, кидала.

(Присідання з різким випрямленням вперед обох рук)

4. Дидактична гра «Мудрі народні прислів’я».

Педагог читає дітям народні приказки, а дошкільники виразно повторюють їх.

Вихователь допомагає дітям зрозуміти зміст кожного прислів’я та пояснити його.

Гарна дівчина, як у лузі калина. (Вродлива дівчина така ж прекрасна, як вбраний ніжним цвітом калиновий кущ)

Калина зацвітає – мороз до осені зникає. (Коли починає цвісти калина, настає стійке тепло).

Верба низько гнеться, та не ламається. (Так кажуть про людину, яка стійко зносить всі лиха, негаразди, і хоча дуже сумує при цьому, та не втрачає віри і надії в зміни на краще).

Також про калину та вербу складено багато пісень та віршів.

5.Аплікація «Кетяги калини для української родини».

6.Підсумок: Молодці, діти! Гарні зробили ви подарунки з паперу. Ми повинні не забувати: шанувати природу, адже людина є частиною цієї природи!

Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «Символи України. Віночок»

Мета: Розширити та поглиблювати знання дітей про Батьківщину, державні та народні символи України. Познайомити з віночком-оберегом, кольорами стрічок, кількістю квітів, познайомити з легендою українського народу про віночок. Розвивати креативне мислення, уміння відображати побачене у своїх виробах. Виховувати любов до Батьківщини, інтерес до національних символів, до усної творчості українського народу.

Обладнання: Віночок, картинки до дидактичної гри «Символи України», квіти, стрічки, кросворд, фломастери, заготовки до аплікації, клейстер, пензлі, серветки, клейонки на всіх дітей.

Хід заняття.

Вихователь: Діти, наше заняття я хочу почати віршем «Де найкраще місце на землі» Д. Павличка.

Де зелені хмари яворів

Зупинили неба синій став,

На стежині сонце я зустрів,

Привітав його і запитав:

- Всі народи бачиш ти з висот,

Всі долини і гірські шпилі.

Де ж найбільший на землі народ?

Де найкраще місце на землі?

Сонце усміхнулося здаля:

Правда, все я бачу з висоти,

Всі народи рівні, а земля

Там найкраща, де вродився ти!

Виростай, дитино, й пам’ятай:

Батьківщина – то найкращий край!

Вихователь: Діти, що ж означає слово Батьківщина?

Так, це місце, де ви народились, живете, де ваші батьки живуть, тому й називається словом Батьківщина. Як називається наша країна?

Кожен народ має свої звичаї, обряди, традиції, символи. Які символи ви знаєте? (народні, державні).

Дидактична гра «Символи України» (діти пояснюють значення символів).

Вихователь: Сьогодні я хочу розповісти вам про один із символів з яким ми вже знайомились – з віночком.

Які прислів’я про віночок ви знаєте?

«У віночку калина – гарна дівчина».

«Який віночок – такий голосочок».

«Віночок вити – життя любити».

«Гарний віночок – окраса дівчини».

Вихователь: Віночок був не лише прикрасою, а й оберегом, бо в нього є така сила, що і біль знімає, й волосся оберігає.

Дівчатка починали носити віночок з трьох років. Перший віночок робила мама, щоб він оберігав доню від злих сил, додавав краси і здоров’я . У вінок вплітали три квіточки. З кожним роком вплітали ще по квітці. А для таких дівчаток як ви вплітали шість квіточок. Коли дівчата підростали, то вже самі плели собі віночки. Подивіться на віночок і скажіть, які квіти ви знаєте?

Маша: У віночок вплітали багато квітів – ружі, калину, безсмертник, волошки, мак, барвінок, чорнобривці, ромашки.

Вихователь: Так, багато квітів вплітали до віночку. Дорослі дівчата плели вінок з дванадцяти квіточок, і кожна мала своє значення. Дівчатка підготували для вас розповідь про квіти.

Ангеліна: Це – квітка ромашка, вона дуже корисна, має лікарські властивості. Якщо мити відваром ромашки волосся воно буде красивим і шовковистим. А коли болить живіт, п’ють чай із ромашки.

Аня: Це – квітка волошка.

На просторах, на полях

Сині зірочки тремтять

Це волошки чарівні

Усміхаються мені.

Волошки красиві і корисні, ними освіжають хату і купають маленьких дітей.

Аліна: Ця квітка – барвінок

Хрещатий барвінок

Зелена земля.

Ця квітка блакитна

Символ життя.

Вона символізує життя і красу душі.

Маша: Це – квітка мак, без нього не буває жодного віночка. Він символізує кохання і оберігає від нечистої сили.

Вихователь: А ще у віночок вплітали чорнобривці, щоб не боліла голівка; любисток – щоб дитина була доброю і любили її люди, а також грона калини та яблуневий цвіт.

Кросворд «Квіти».

с

о

н

я

ш

н

и

к

ч

о

р

н

о

б

р

и

в

ц

і

б

а

р

в

і

н

о

к

а

й

с

т

р

и

м

а

л

ь

в

и

Яка квітка повертається за сонцем?

Назва якої квітки пов’язана з чорними бровами?

Листя якої квітки зберігаються від весни і до морозів?

які квіти символізують початок шкільного навчання?

Яка квітка оберігає від нечистої сили?

Вихователь: А чим ще прикрашений віночок? Так, стрічками, їх було 10. Вони також мають своє значення:

Жовта – символ сонця, зелена – краса і свіжість;

Синя – символ неба, води, здоров’я;

Червона – символ любові, рожева – достаток;

Фіолетова – мудрість, коричнева – символ землі, вічності.

Плели дівчата віночки до свят – Весни, Івана Купали. На весілля наречена плела собі весільний віночок.

Сьогодні я хочу розповісти вам легенду про віночок.

Легенда про віночок.

Було це чи не було, але розповідають, що в одному селі жили парубок і дівчина.

Любили один одного і вирішили одружитися. На весіллі, саме тоді, коли грали музики, на селище напали татари. Усіх чоловіків повбивали, село спалили, а молодих дівчат у полон забрали, а з ними і вродливу наречену. Чимало років провели вони в чужій країні. Та завжди сподівалися повернутися додому. Якось трапилась така нагода. Вартовий, який їх стеріг, заснув, а двері зачинити забув…

Умить осідлали дівчата коней і помчали як вітер. Коли татари помітили втечу, в ту ж мить кинулися наздоганяти втікачок. Ось-ось наздоженуть. Не довго думаючи, зірвала з голови одна дівчина синю стрічку і кинула за спину. І в тому місці, де лягла стрічка, завирувала глибока ріка. А дівчата тікали все далі… довго перебиралися татари через річку, але намір свій не полишили. Стали знов дівчат наздоганяти. Тоді друга дівчина зняла свою зелену стрічку і кинула за спину. І став позаду густий, чорний ліс. А дівчата помчали далі… Закричали татари, але назад не повернули, почали через ліс пробиратися. Ось знову наздоганяють вони дівчат… Кинула тоді третя дівчина стрічку – червону. І за спиною враз вогонь запалав. А пройти крізь полум’я татари не змогли. Розлютилися вони, що дівчата втекли від них. А дівчата поїхали далі, на рідну землю.

Відтоді вважають, що віночок може захистити молоду дівчину від лиха, від нечистої сили, і стрічки у ньому – зелена, як життя, коричнева, як рідна земля, блакитна, як вода, жовта, як сонце і червона, як молодеча краса.

Вихователь: В давнину і діти, і молоді люди любили в свята виходити на луки, водити хороводи, грати в ігри. Давайте і ми пограємо в гру.

Народна рухлива гра «Чий віночок найкращий?»

Вихователь: А зараз, діти, давайте і ми створимо, сплетемо свій віночок.

Аплікація «Віночок».

Вихователь: Ви чудово справились із завданням, наше заняття я хочу закінчити такими словами:

Гарна, велика, країна моя,

Є в ній озера, річки і моря.

Гори високі, степи і ліси –

Скільки багатства, скільки краси.

Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «Вітряки і млини України»

Мета: Розширити знання дітей про господарчі споруди села на Україні та їх призначення – вітряк. Познайомити дітей з репродукцією картини українського художника С. І. Святославського «Вітряк». Розширювати кругозір дітей про етапність проходження зернових культур від поля до столу. Викликати інтерес до національних традицій та виховувати повагу до праці людей села.

Обладнання: Репродукція картини українського художника С. І. Святославського «Вітряк»; ілюстративні матеріали млинів та вітряків; колоски злакових культур: пшениця, овес, ячмінь; рушник вишитий, хліб, сільничка з сіллю.

Хід заняття.

(Діти стоять півколом, вихователь читає дітям уривок вірша, в руках тримає на вишитому рушнику хліб-сіль)

Вихователь: Дітки послухайте уривок вірша.

Є багато країн на землі,

В них озера, річки і долини…

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди – Батьківщина.

Вихователь: Діти, з покоління в покоління в Україні передається традиція зустрічі гостей хлібом з сіллю на вишитому рушнику. Для українського народу хліб був не просто стравою, а святинею. Навіть таке важливе слово для кожної людини, як «життя», походить від слова «жито» – назва однієї із зернових культур. Багато, дуже багато тому років назад людина вирощувала зерно, але молоти не вміла, і ось тоді вона придумала млин, а потім вітряк.

Запитання: А чи знаєте ви щось про них?

А хочете дізнатися про них?

Вихователь: Тож сьогодні дітки ми поговоримо про млин, вітряк.

Вихователь: Тож сідайте рядком і слухайте ладком. Спочатку з’явилися ручні млини – це два каменя, між ними насипали жменьку борошна та перетирали на муку. Згодом з’явилися перші водяні млини, бо села будувалися біля річок і вже набагато пізніше з’явилися вітряки. Хазяїна млина чи вітряка називали мельником, бо він молов зерно, і він вважався самою багатшою людиною на селі. Українським художникам хотілося зображувати на своїх полотнах вітряки та млини (вихователь виставляє репродукцію картини Сергія Івановича Світославського «Вітряк»).

Вихователь: Давайте діти розглянемо репродукцію картини українського художника Сергія Івановича Світославського «Вітряк».

Розповідь вихователя: На полотні художник зобразив степ з пожовклими травами, сірими хмарами, які готові пролитися холодним дощем, що викликає почуття суму. Але головне місце на полотні художник відводить – вітряку, який гордо стоїть посеред степу і розправив свої крила – лопасті та чекає на вітер, щоб розпочати свою роботу. На перший погляд, дивлячись на пейзаж на душі з’являється смуток, хочеться тепла, сонця, але вітряк наче нам говорить: «Моє призначення приносити добро людям – молоти зерно на муку».

Дидактична вправа: «Запитую-відповідай»

- Як ви гадаєте дітки, з якого матеріалу будували вітряки?

- Чому така будівля називається «вітряк»?

- Хто з працює у вітряку і допомагає йому приносити користь людям?

- Як ви гадаєте, чого чекають воли біля вітряка?

Фізкультхвилинка «Вітряк»

Руки в боку, руки так,

Руки вгору, як вітряк

Будем з вами присідати,

Щоб ногам роботу дати.

Потім дружно підстрибнемо

І муку молоть почнемо.

Вихователь: (виставляє ще одну репродукцію картини Петра Олексійовича Левченко «Водяний млин») Ми вже з вами знайомі з цією репродукцією картини.

- Як називається ця репродукція картини?

- Хто її створив?

- Чому художник назвав так свої полотно?

- Чим різняться ці репродукції картини?

- Як ви гадаєте, як будували їх?

Вихователь: Дітки, відгадайте загадки за цими репродукціями:

Хоч не літа, а крилатий

Без крил не може працювати (вітряк).

Сила йому потрібна річкова,

Щоб текла ріка мучна (водяний млин).

Вихователь: Послухайте цікавий віршик українського поета Івана Блажкевич «Млин»

Фу! Фу! Фу!

Фуркоче млин –

Вас багато, я один.

Та для діток

Залюбки

Швидко намелю муки.

Чи то жита, чи з пшениці,

Будуть гарні паляниці.

Вихователь: Діти, скажіть будь-ласка, це великий млин, а маленький, як називають? (млинчик). Тож давайте повторіть за мною скоромовку про млинчик:

«Мишеня муку мололо, у млинчику малому»

(повільно, тихо, швидко)

Фізкультхвилинка «Два півника»

Два півники, два півники,

Горох молотили.

Три курочки, три курочки

До млина носили.

Цап меле, цап меле,

Коза насипає,

А маленьке козенятко

На скрипочці грає. (діти виконують рухи до тексту)

Вихователь: Послухайте, які прислів’я та приказки народ склав про млини та вітряки.

Порожній млин і без вітру меле.

Млин меле – мука буде, язик меле – біда буде (дітки, а може з вас хтось знає прислів’я чи приказку про млин чи вітряк)

Як ви розумієте ці прислів’я?

Запитання до дітей:

- Як називається репродукція картини, про яку я вам розповідала?

- Який матеріал використовували, щоб збудувати млин чи вітряк?

- Для чого потрібні млини та вітряки?

- Яка традиція є в українського народу, пов’язаних з їх побудовою?

Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «Легенда про Україну»

Мета: Ознайомити дітей з легендою про Україну, сприяти усвідомленню дітьми «високої і нетлінної» краси рідної землі; розвивати зв’язне мовлення, словниковий запас дітей, уміння уважно слухати твір, відповідати на запитання; творче та логічне мислення дошкільників; виховувати патріотичні почуття, любов до України.

Обладнання: Комп’ютерна техніка, презентація «Усе моє, все зветься – Україна», текст легенди про Україну, світлини із зображенням України.

Хід заняття:

Вихователь. Діти, я хочу розпочати наше заняття віршем відомої української поетеси Ліни Костенко «Усе моє, все зветься – Україна».

Вірш декламує вихователь.

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

Вихователь. Автор вірша Ліна Костенко дуже влучно описала «високу і нетлінну» красу нашої батьківщини – України.

Я запрошую вас здійснити віртуальну мандрівку Україною, щоб разом помилуватися її неозорими полями, густими лісами, прозорими і глибокими ріками, високими горами.

Віртуальна подорож Україною у супроводі комп’ютерної презентації

(Під час розгляду слайдів вихователь коментує зображення, обговорює їх з дітьми).

Вихователь. Діти, сьогодні ми познайомимося з легендою про Україну, з якої дізнаємося, чому українська земля така прекрасна.

Читання вихователем легенди про Україну.

Легенда про Україну.

Колись дуже-дуже давно роздавав Господь землі державам. Багато зібралося їх біля Божого порогу. І кожна держава сподівалася отримати найкращу часточку  на планеті.

Але до загальної черги не встигла держава Україна. Вона важко працювала і втомлена ледве прийшла до Бога. Стала осторонь і не сміє очей підняти. Господь побачив заквітчану красуню, покликав до Себе і запитав: «Чому ти спізнилася, Україно?»

«Прости мені, Господи, я працювала», – опустила очі Україна, з яких рясно посипалися сльози-перли.

Поглянув Господь на дівчину-Україну, на її спрацьовані руки, на її втомлене, але таке гарне обличчя і сказав: «Знаю тебе, мила Україно, знаю. Знаю серце твоє вразливе та ніжне, знаю душу твою співучу і просту. Знаю, як працюєш важко, як співаєш щиро. Знаю, як любиш простір і небо, волю і життя. Знаю, бо Сам сотворив тебе такою. Не йди, зачекай… Є у Мене моя земля. Залишив її Собі, щоб тішитися, але з радістю віддаю тобі! Пануй, господарюй, працюй і радій! Це земля, де перегукуються степи з небом, а зоряний простір вкриває собою тишу дерев, де гори шепочуться з ріками, а у небі співає жайвір. І сонце там особливе, і люди незвичайні. Твої люди, Україно!

Живи і радій! А Я з цього часу буду з тобою назавжди. Бо ти та земля, той край, що в Моєму серці…»

Фізкультурна хвилинка «Гори Карпати»

Раз-два – піднімається гора,

Три, чотири – це круті гірські схили,

П'ять, шість – це орли дивний танець завели,

Сім, вісім – це смерічки похилилися до річки,

Дев'ять, десять – це вода з водоспаду витіка.

Бесіда за запитаннями

Чи сподобалася вам легенда про Україну?

Яку особливу землю подарував Бог Україні?

За що Бог нагородив Україну? Чому, на вашу думку, Він віддав Україні найкращу свою землю, яку залишив для Себе?

Чим особлива наша українська земля? Чому про неї говорять «райська земля»?

Практичне завдання

Намалюйте один «райський» куточок України (краєвид).

Словникова робота

Краєвид – це місцевість, що відкривається перед очима.

Діти малюють краєвиди України. Розповідають, що зобразили на малюнках.

Інсценування вірша «Як ти любиш Україну» О. Лупія

– Як ти любиш Україну,

Мій маленький друже?

– Нашу рідну Україну

Люблю дуже, дуже!

– З Україною нікого

В світі не боюся.

І щоранку я до Бога

За неї молюся.

Щоб була щаслива, дуже,

Щоб була багата.

Я люблю її так дуже,

Як маму і тата.

Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «Люби і знай свій рідний край»

Мета: Збагатити знання учнів про нашу державу, національні символи, мову, славетних українців. Ознайомити з найвідомішими містами, найбільшими річками та озерами України. Розвивати мислення, мовлення, уяву. Виховувати патріотичні почуття, прививати любов до рідного краю.

Обладнання: Кросворд, карта України, портрети славетних українців, малюнки.

Хід заняття:

Діти: Ми вам раді, добрі люди,

І вітаємо щиро вас.

Та запрошуємо ласкаво

На заняття у цей час.

Вихователь: Є багато країн на землі,

В них – озера, річки і долини.

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди Батьківщина!

Наше заняття присвячене Батьківщині, її символам, мові, народу. Поговоримо про це на сторінках нашого усного журналу. Розглядаючи сторінки журналу складемо чарівну квіточку.

Як називається країна в якій ми живемо?

Україна, рідний край, Батьківщина, Вітчизна – прості і прекрасні слова. Це буде середина нашої квітки.

Без чого не може існувати держава? Про це ми сьогодні і дізнаємося, складаючи пелюстки нашої чарівної квіточки.

Але пелюстки не прості. Як і квітка вони чарівні із завданням. Щоб відкрити першу пелюстку треба розгадати кросворд.

1. Як називається збірка віршів Т.Г. Шевченка?

2. Який птах є символом України?

3. Найрідніша, наймиліша, вона всіх нас пестить, тішить.

Завжди скрізь буває з нами. Відгадайте, хто це?

4. У вінку зеленолистім, у червоному намисті.

Видивляється у воду на свою хорошу вроду.

5. Зібрання родичів. Мама, тато, я це –…

Яке слово утворилося по вертикалі? (земля)

Вірно! Жодна країна не може існувати без своєї території, землі.

Легенда «Наша земля»

Колись давно Бог створив народи і кожному наділив землю. Наші ж предки кинулись пізніше, але землі їм уже не дісталося. От вони й прийшли до Бога, а він у цей час молився, і вони не сміли йому щось сказати. Стали чекати. По якійсь хвилі Бог обернувся, сказавши, що вони чемні діти, хороші. Дізнавшись, чого прийшли до нього, запропонував їм чорну землю. «Ні, – відповіли наші предки, – там уже живуть німці, французи, іспанці, італійці». «Ну, тоді; я вам дам землю ту, що залишив для раю, там усе є: річки, озера, ліси, пустелі. Але пам'ятайте, якщо будете її берегти, то вона буде ваша, а ні – то ворога».

Пішли наші предки на ту землю, оселилися і живуть до сьогоднішнього дня. А країну свою назвали Україною.

Насправді, географічне положення нашої держави дуже зручне. Вона розташована в центрі Європи. В Україні сприятливий клімат для росту і розвитку тваринного і рослинного світів. А тепер перевіримо що ви знаєте про свою державу.

На якому материку розташована Україна? Покажіть територію України на глобусі.

З якими державами межує Україна?

Які гори є в Україні? Покажіть на карті.

Якими морями омивається наша держава?

Які ріки протікають на території України?

В якому місті ми живемо?

Яка головна вулиця нашого міста?

Молодці, розкрили першу пелюсточку. Виконуємо наступне завдання. Без чого ще не може існувати держава, дізнаємось, розшифрувавши слово.

24 серпня 1991 р. прийнято акт проголошення незалежності України за яким Україна є самостійною демократичною державою. Вона, як і будь-яка країна має свої державні символи. Які?

Герб тризуб має глибокі корені в історії українського народу і належить до часів князювання в Києві Володимира Великого. Тризуб зберігся на золотих і срібних монетах Володимира. Протягом багатьох століть був поширений в усіх князівствах Київської Русі, як символ князівської влади. Тризуб символізує ту ж саму трійцю життєтворчих енергій що і хрест. Мудрість, знання і любов, які виходять з одного джерела. Тризуб широко шанується в Індії, Ірані та в інших народів. Так що ми повинні пишатись нашим гербом, як символом загальнолюдських цінностей, що мають історичні корені.

Прапор України також має вікові корені. Чисте небо – символ миру, а пшеничне поле – символ достатку і працелюбності.

В основу сучасного державного гімну покладено мелодію пісні композитора 19ст. М.Вербицького. Слухаючи гімн, українці кладуть руку на серце, а коли вносять державний прапор всі встають.

А які народні символи ви знаєте? (обговорення)

Час переходити до іншого завдання і відкривати ще одну пелюстку.

Жодна держава не може існувати без народу. І сьогодні ми згадуємо славетних українців. Людей, які боролися за незалежність, прославляли нашу країну далеко за її межами.
Кого з видатних українців ви знаєте? Це діячі культури (письменники, музиканти, художники), спортсмени. Чим вони видатні? (розгляд портретів, розповіді дітей).

Наступна пелюсточка – мова. Тому що народ не може існувати без мови. Зараз ми дізнаємося які ви мовознавці. Всім відомо, що перлиною нашої мови є усна народна творчість, а саме прислів’я .

Виконання завдання віднови прислів’я.

Маленька праця * * а лінь марнує.

Праця чоловіка годує, * * а невченому тьма.

Вченому світ * * за велике безділля

Хочеш собі добра, * * не роби нікому зла.

Виконання завдання віднови вірш.

Та попід горою.

Тече вода із-за гаю

Поміж осокою.

Хлюпощуться качаточка

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

А качечка випливає

З качуром за ними,

Виконання завдання склади вірш… сніжинки наче

Кружляють, літають,

На землю…

А … сніжок як ….

Наша мова гарна, мелодійна. І звичайно мовною перлиною є українська пісня. Звучить пісня «Україна».

III. Заключна частина

Не забуваємо, що ми українці. Бережімо рідну землю, національну гідність. Продовжуйте вивчати історію рідного краю. І як сказав М. Рильський «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього».

Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «Маленьким українцям про державні символи»

Мета: Продовжити знайомити дітей з поняттям «Наша Батьківщина», формувати знання про державні символи: прапор, герб та ознайомити з державним Гімном України. Розвивати інтерес до України, бажання спілкуватися рідною мовою. Виховувати громадянина своєї держави, любов до рідного краю, шанобливе ставлення до національних та державних символів, повагу до українського народу, гордість за красу і велич нашої Батьківщини.

Словник: Держава, Україна, незалежність, символи, прапор, герб, тризуб, гімн.

Попередня робота: Знайомство з картою України, заучування віршів, прислів’їв до теми, виготовлення атрибутів до гри «Віночок», «Священні символи».

Обладнання: Карта України, прапор, герб, гімн, загадка, вірші, прислів'я, легенда, дидактична вправа «Додай слівце», дидактична гра «Віночок», дидактична гра «Священні символи», паперові квіти.

Хід заняття:

Вихователь загадує дітям загадку:

На землі великій є одна країна:

Гарна, неповторна, красна, як калина.

І живуть тут люди добрі, працьовиті

І скажу, до речі, ще й талановиті.

Землю засівають і пісні співають,

На бандурі грають і вірші складають

Про ліси і гори, і про синє море,

Про людей і квіти, то скажіть же, діти,

Що це за країна? – Наша славна Україна!

Бесіда про Україну. Україна – це Батьківщина для всіх людей, які живуть на її території. Що таке Батьківщина? Батьківщина – це найкраще і найдорожче місце у світі. Пригадайте, що сказали поети про Батьківщину. Дитина читає вірш М. Познанської.

Про нашу Україну

Ми дуже любим весь наш край,

І любим Україну.

Її лани, зелений гай,

В саду рясну калину.

Там соловейко навесні

Співає між гілками

Та й ми співаємо пісні, -

Змагається він з нами!

Батьківщина наша велика, неосяжна. А складається вона з окремих країв, які мають свої назви: (показ на карті) Полісся, Поділля, Волинь, Галичина, Слобожанщина. А які ви знаєте великі міста України? Назвіть великі ріки. Народ склав багато приказок і прислів'їв про нашу Батьківщину. Давайте зберемо зерна народної мудрості в маленьку скриньку.

Дидактична вправа «Додай слівце» /читання прислів’я.

Вихователь ділить дітей на групи по-троє і роздає прислів’я. Хто правильно вставив слово в прислів’я, отримує емблему сонечка. І кладе прислів’я в скриньку.

Прислів’я:

Рідний край – земний … / рай.

Кожному мила своя … / сторона.

Що країна, то … / родина.

Людина без вітчизни, як соловей без … / пісні.

Добре тому, хто у своєму … /домі.

Діти, а по чому впізнають українців в усьому світі?

З’являються Калинка та Барвінок /діти з групи.

Вітаються з дітьми.

Доброго ранку ліси і поля,

Доброго ранку, плането Земля!

Щастя й здоров’я всім людям бажаємо,

З ранку в дитячий садок поспішаємо!

- Який у Калинки гарний віночок. От і ми зараз сплетемо такий.

Дидактична гра «Віночок».

Вихователь роздає дітям пелюстки квітів, з якої складається український віночок. Дитина повинна назвати її і прикріпити до квітки на віночку.

Перепочиньмо.

Фізкультхвилинка

Ми мандруєм, ми мандруєм,

Україною крокуєм.

Ось побачили Карпати,

Як вершину нам дістати?

Заглядаємо в озерця,

Не торкнутися нам дна!

Так ми довго-довго йшли,

І до групи знов прийшли!

- Калинка і Барвінок знають гарну легенду і хочуть вам її розповісти.

Розповідання легенди. Давно-давно жила колись жінка. І було в неї три сини. Росли вони чесними, сміливими, дуже любили свою матусю. Підросли вони і вирішили піти у світ. Вирушив у дорогу найстарший син. Мати на згадку про себе подарувала йому золоту корону з трьома промінцями. Пішов син між люди. Як його назвали? (Тризуб). Настала черга середнього сина. Йому мати подарувала в дорогу синьо-жовту тканину. Своїми звитяжними ділами прославляв він свою матір. Яке ім'я одержав середній син? (Прапор). А там, де був найменший син, завжди лунала дзвінкоголоса пісня. Адже мати своєму наймолодшому синові подарувала красивий солов’їний голос. І одержав син за свій голос і величний спів ім'я Гімн.

Діти розглядають прапор України. Прапор – символ незалежної держави. Прапор України – блакитно-жовтий. Його кольори означають синє небо та золоту ниву. Кольори на прапорі «читають» згори донизу.

Дитина читає вірш Н. Поклад

Прапор України

Прапор – це державний символ,

Він є в кожної держави,

Це для всіх ознака сили, це для всіх ознака слави.

Синьо – жовтий прапор маєм:

Синє – небо, жовте – жито,

Прапор свій оберігаєм,

Він святиня, знаєм всі ми.

Розглядають герб України. Тризуб – це герб України. Він золотий на голубому тлі. Відображає триєдність життя: батько – мати – дитя, які символізують собою силу, мудрість, любов. На ньому можна прочитати слово Воля.

Дитина читає вірш В. Паронова

Тризуб

Тризуб – немов сім’я єдина,

де тато, мама і дитина

живуть у мирі і любові

На Україні вольній, новій.

Розповідь про Державний гімн. Державний Гімн України – це урочиста пісня, символ нашої державної єдності. Називається він «Ще не вмерла України і слава, і воля...». Слова гімну написав поет Павло Чубинський, а музику композитор Михайло Вербицький. Коли звучить Державний гімн, треба обов'язково встати, цим ми виявляємо особливу пошану до наших державних святинь (Звучить Гімн).

Тепер перевіримо, які державні символи ви запам’ятали.

Дидактична гра «Священні символи».

Діти об’єднуються у дві команди, в грі беруть участь Калинка та Барвінок. За сигналом вони повинні скласти герб та прапор України, розповісти, що вони означають. Перемагає команда, яка швидше впорається із завданням.

Вихователь збирає дітей навколо карти України та пропонує прикрасити її квітами, щоб наша Батьківщина стала ще красивішою, ще багатшою, ще мальовничішою. Погляньте, яка краса!

Діти грають в українську народну гру «Подоляночка».

Калинка і Барвінок прощаються з дітьми:

Молодці, діти, стільки знань показали нам про Україну. Весело було з вами, але настав час вирушати до інших дітей.

Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «Мандрівка по Батьківщині»

Мета: Продовжувати ознайомлювати дітей з українськими народними традиціями та звичаями; розширити знання дітей про рушник, його призначення, ознаки візерунка і кольору; ознайомити дітей з оберегом, лялькою-мотанкою з тканини; вчити дітей виготовляти ляльку-мотанку власноруч; розвивати пам'ять, увагу, інтерес до народних традицій; виховувати любов, шану до рідного слова, пісні, народного фольклору, до України.

Обладнання: різноманітні ляльки-мотанки, картини із зображенням визначних місць України, карта України, рушники.

Хід заняття:

Вихователь:

Зараз, люба дітвора

В нас цікава буде гра

Вирушаємо ми нині

Мандрувати по Україні

До бабусі на гостини

Вихователь: Діти а як називається країна в якій ми живемо?

Діти: Україна

Вихователь: Хочете довідатися звідки пішла назва Україна?

Послухайте легенду.

Легенда про Україну.

Колись давним-давно в одному селі жила бідна вдова. Не було в неї ніякої втіхи від життя, тільки одна важка робота. І ось настав радісний день. В неї народилась дівчинка – маленька, крихітна, гарненька. І мати стала думати, яке ім’я дати своєму дитяті. Тут, звідки – невідомо, осяяна маревом, з’явилася в хаті чарівниця. Вона з тривогою і жалістю дивилася на немовля і сказала вдові: «Не давай дитині імені, вона сама його знайде, а якщо даси, то вона помре.» дівчина росла-підростала, була розумною, слухняною, але невеселою, часто журилася тим, що у неї немає імені. І ось їй виповнилось 16 років. Задумала вона вирушити у білий світ, щоб знайти своє ім’я. мати ніяк не хотіла розлучатися з донькою, але вона була невідступна і потайки вирушила в дорогу. Бідна вдова чекала день, другий, не витримала розлуки і пішла свою доньку шукати. Ішла, йшла і вийшла в чисте поле, жовте-жовте і пшеницею колоситься. В чистому блакитному небі ластівки кружляють, світить ясне сонечко. І бачить мати – спить на полі дівчина, її дочка, та така гарна, що вона мимоволі замилувалась нею. Раптом потемніло синє небо, здійняв вітер куряву, полягла до землі колосиста пшениця. Почувся тупіт та іржання коней, брязкання зброї, вигуки чужою мовою. Це були війська хана Батия. Попереду їхав син хана. Раптом він побачив красуню-дівчину, зупинився і вигукнув: «Україна», що на його мові означало «Дівчина молода». Дівчина прокинулась, хан схопив її і забрав із собою. Мати, побачивши це, опустилася на коліна і стала благати Господа Бога захисту для своєї єдиної дитини. Раптом стало все чорне-чорне, загримів грім, затряслася, здригнулася земля, а потому все стихло… По небу пропливали ніжно-блакитні хмаринки. Лише курява здіймалась навкруги, і на полі стояла самотня вдова.

Пішла вона плачучи по землі шукати свою дитину. А в пам’яті лишилося одне – Україна, Україна. Йшла… З очей падали сльози. І там, де на землю падали сльозинки, проростали квіти волошки. Мати йшла боса, колола ноги, і, де на землю падала крапля крові, виростали маки. Де пройшла мати по землі, так і стала та земля зватись Україною.

Дівчинка співає пісню. «Україночка»

Не одні хани у полон мене брали,

Били-вбивали, на чужину гнали,

Били-вбивали, на чужину гнали.

А я не скорилася, із сльози відродилася,

Українкою ж я народилася.

Приспів:

Кажуть люди я сама, наче квіточка,

Що пливуть мої слова, як та річечка,

Що душа моя співає, мов сопілочка.

А я просто українка, україночка,

А я просто українка, україночка.

А я не скорилася,

із сльози відродилася,

Українкою ж я народилася.

Приспів (2).

Вихователь: Хто бажає розповісти віршика про Україну?

Дитина:

Україна – рідний край

Поле, річка, зелен гай

Любо стежкою іти

Тут живемо я ї ти.

Вихователь: Діти (беруться за руки і «змійкою» ідуть до бабусі на гостину):

Туру-тур-тору

Їде віз під гору,

А з гори на долину –

До бабусі на гостину.

Ось ми уже і підійшли до села, в якому живе бабуся. Село називається Княжа.

Як гарно у бабусі в кімнаті (бабуся вишиває, співає українську пісню «Два кольори». Коли бабуся закінчує співати, діти вітаються)

Бабуся: Добрий день, дітки. А я оце вишиваю та співаю, долю свою згадую. Проходьте до моєї світлиці.

Вихователь: А чому, цю кімнату бабуся назвала світлицею? (відповіді дітей)

Кімната ніби у віночку. Навіть прислів’я таке є: «У хаті, як у віночку, і сама сидить, як квіточка» Діти, як ви думаєте, кого у цьому прислів’ї назвали квіточкою (відповіді дітей). Дітки, у вас у кожного є бабуся, вона завжди приготує смачну вечерю і розкаже цікаву казочку, заспіває пісню. А ви знаєте прислів’я про бабусю? (Бабуся скаже, як зав’яже. Бабусине слівце – плідне деревце. Хто бабусю має, той горя не знає. Де онуки – там і бабусині руки)

Бабуся: А ви, дітки, допомагаєте підтримувати порядок у групі, у себе вдома (відповіді дітей) Молодці, отже, ростете ви, добрими господарями та господинями. Чи сподобалися вам мої рушники. В Україні , за народною традицією, в кожній хаті повинен бути вишитий рушник. У народі говорили: «Хата без рушника, що родина без дітей»

Вихователь: Діти, пригадайте, яке призначення має вишитий рушник?

  • На вишитий рушник клали хліб із сіллю і зустрічали гостей.

  • Клали немовля, щоб було щасливе.

  • На щастя – на долю давала мати рушник, коли виряджала сина в дорогу.

  • В день весілля наречені стають на рушник, щоб життя було щасливим.

Бабуся: У чарівну силу рушника вірили, як у доброго чудодія. А сила рушника – в його візерунках, кольорах. Ось бачите, на рушнику є такі краєчки, які ще називають «вужики, кривульки» – це ознаки води. А де вода – там життя. А ще на рушниках є квадрати, ромби. Це символи сонця або поля. Якщо добре подивитися, можна помітити, на всіх рушниках два однакових кольори. Які це кольори? (червоний і чорний) Що означають ці кольори? (чорний – колір землі, годувальниці; червоний – любов до рідних, один до одного, або колір калини – улюбленого куща нашого народу)

Танець-хоровод про калину.

Бабуся: А це, рушник – утирач. Навіщо він, як ви гадаєте? Чи є у вас такий рушник? (відповіді дітей)

Вихователь: - Давайте з дороги умиємося:

Наберу з криниці чистої водиці,

Буду умиватись, буду промовляти:

«Водичка, водичка, умий моє личко,

Щоб щічки горіли, щоб очка блистіли,

Щоб сміявся роток, щоб кусався зубок»

Бабуся: Погляньте на ці рушники, їх вішали над вікнами, дверима, щоб вони оберігали хату від злих очей і біди. такі рушники називали – оберегами.

(Пісня-танок «Рушничок», вірш «Рушничок»)

Бабуся: А в мене ще щось є (дістає ляльку-мотанку). Що це? З чого вона зроблена?»

Дидактична гра «Що з чого зроблено?»

Вихователь: Це лялька-мотанка. Мотанки або вузлові ляльки. Процес їхнього виготовлення називається «крутити куклу». Ляльки майстрували з домотканого полотна, пофарбованого соком буряка, бузини, пасльону тощо. Головне призначення ляльки – берегти душу свого власника від злих сил й нечистих помислів. Іноді, з рук майстра народжувались ляльки, про які складалися легенди і передавалися від матері до дочки, як священний переказ. З давніх-давен, в українських родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку дитини з усім родом. Цей зв'язок захищав людину, де б вона не була. Мати, залишаючи дитя, замотувала фрукти чи хліб у шматочок тканини, прив’язувала паличку і давала малюку як іграшку, тому в основі хрест. Людина вигадала ляльку-мотанку, подібну собі, як забавку для дитини, як оберіг дому. Кожен з вас може самостійно зробити таку ляльку із тканини.

Виготовлення ляльки.

Вихователь: А зараз, візьміть свої ляльки на руки, ніби маленьких діточок і поколихайте їх. Що співали діткам мами і бабусі, щоб заспокоїти їх та заколисати?

Пісня «Колискова»

Бабуся пригощає дітей хлібом та молоком.

Вихователь: Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату –

То обереги від біди.

Шануйте ті, що дала мати,

Готуйте дітям з чистої роси,

Щоб легко їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Лото «Моя Україна»

Мета: допомогти дітям дізнатися більше про рідну землю, перейнятися повагою до історичного минулого, пізнати красу рідного слова; розвивати вміння працювати в команді.

Вихователь:

Ми малі, та всі ми друзі

Ми – одна родина

Та найбільша наша мати

Ненька Україна

Хоч про тебе Україно

Ми ще мало знаєм

Та чомусь серденьком щиро

Ми тебе кохаєм.

Конструювання «Національне сердечко» (синьо-жовті сердечка).

Діти з прощаються з бабусею і повертаються в дитячий садочок.

Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «Мандрівка рідною Україною»

Мета: Продовжувати формувати уявлення про нашу державу, її карту, герб; закріпити знання про столицю України та своє місто. Знайомити з історією міста та походженням назви. Ознайомити з гербом рідного міста. Розширяти пізнавальний інтерес та світогляд. Розвивати монологічне та діалогічне мовлення. Вчити діяти колективно, розподіляючи обов’язки. Виховувати патріотичні почуття до країни, повагу до символів країни та міста, до музичних та віршованих творів.

Обладнання: Зображення карти світу, України, міста Хмельницького, фото рідного краю та міста, фото листівки із зображенням міста Києва.

Хід заняття:

Посміхнемося нашим друзям, привітаємося. Перед початком нашої зустрічі мені цікаво, який настрій ви принесли. Підійдіть до столика і візьміть промінчики вашого настрою і прикріпіть до сонця. Якого кольору промінець і чому?

Давайте згадаємо, що означають кольори.

Жовтий – сонце, хліб;

Червоний – щирість;

Синій – сила, здоров’я, небо;

Зелений – рослини;

Коричневий – земля;

Оранжевий – радість, гарний настрій;

- Сонечко усміхається, торкається щічок лагідним теплом і посилає чарівні промінці.

Що вони освітлюють? Карту, мапу.

- Якої країни? України.

Звучить пісня «Це моя Україна»

Україна, рідний край!

Річка, поле, синій гай.

Любо стежкою іти,

Тут живемо я і ти.

- Україна! Вона у всьому, що навколо нас: у сонці, в кожній рослині, в людях, що поруч. Це червона калина, біля хати, вишитий руками бабусі або мами рушник. Ми називаємо Україну нашою Батьківщиною, Вітчизною.

Ми любимо небо і квіти

І сонце нам шле свій привіт.

Ми роду козацького діти,

Землі української цвіт.

- Діти, є цікава гра «Передзвін».

Я починаю говорити прислів’я про нашу країну, а ви продовжуєте.

Рідний край – зелений гай.

Без верби і калини нема України.

Людина без Вітчизни, як соловей без пісні.

Рідна земля і в жмені мила.

Дитина без Батьківщини,як квітка без сонця.

Запрошую розглянути зображення – фото нашої Батьківщини.

- Уявімо себе мандрівниками, що об’їздили всю нашу країну і скажіть, що вам сподобалось і запам’яталось. Я буду кореспондентом і братиму у вас інтерв’ю.

Гра «Мікрофон» Діти висловлюють свої враження.

- Кожна людина пишається своєю рідною землею. Вона прагне сказати і побачити тільки хороше. Подивимось слайди про одне місто і послухаємо пісню. (Про Київ)

- Про яке місто? Чим воно особливе? Яка рослина є символом столиці України?

Пограємося з кубиками – побудуємо піраміду Знань.

Діти розповідають про Київ і ставлять кубики

- Київ – столиця України.

- Головна вулиця Хрещатик.

- Майдан Незалежності – центральна площа міста і країни.

- Софіївський собор – пам’ятка архітектури.

- Андріївський узвіз з церквою відомі у світі.

- Дніпро – найбільша річка в Україні.

- В Києві багато музеїв і пам’ятників.

- В Києві є підземний транспорт – метро.

- В Києві багато музеїв, виставкових центрів, концертних залів.

- Покажіть на карті місто Київ.

- А де знаходиться Хмельницький?

- Нашому місту більше 500 років. У вересні ми святкуємо День народження нашого Хмельницького.

Але найголовніше в місті це люди: дорослі і діти. Як називати жителів Хмельницького? А Києва? А України?

Українці щирі, веселі та гостинні люди, така українська музика: весела і запальна. Давайте порухаємося під український гопак.

Фізкультхвилинка:

Наші ніжки раз, два, три

Танцювати почали.

На носок, на каблучок,

Руку вліво, руку вправо –

Затанцюєм гопачок.

Раз присядем, два присядем.

Гарний настрій – добре всім.

Покружляли, покрутились

І на місце тихо сіли.

- Чому наше місто називається Хмельницький?

Як у кожного міста в Хмельницького є свій герб. Герб – це символ влади. Подивіться на герб нашого міста.

- Які кольори герба, що вони означають? Що розміщено на гербі?

- А ви хотіли б відвідати фотовиставку у нашому місті? Я вас запрошую.

- Подивіться на фото нашого міста. Які фото вам найбільше сподобались?

- Давайте на згадку про нашу мандрівку створимо газету зі світлинами (фото) нашого міста. Чому ви вибрали саме це фото? Наклеїмо їх.

Практична робота з аплікування.

- А тепер пройдемо до сонечка і виберемо промінчики нашого настрою зараз, в кінці заняття. Чи змінився настрій?

Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «Національні та державні символи України»

Мета: Дати поняття про державні та національні символи; ознайомити з історією України. Формувати бажання якомога більше дізнатися про історичне минуле своєї Батьківщини. Розвивати зв’язне мовлення, пам'ять, мислення, патріотичні та естетичні почуття. Виховувати почуття любові і гордості за неї, бажання берегти народні звичаї, традиції.

Попередня робота: бесіди з дітьми «Моя країна – Україна»; «Народні символи України». Розучування прислів’я та приказок  про рідний край.

Обладнання: Дидактична гра «Державні символи України», дидактичний посібник «Моя країна – Україна», «Народні символи України»; підставки, серветки, олівці, фарби, пензлі.

Хід заняття:

  • Сьогодні ми з вами спробуємо вирушити в цікаву і незвичайну мандрівку, в якій ми ознайомимося з народними і державними символами України та скарбами нашого народу. Але ці скарби незвичайні: їх відчувають люди серцем і душею, а ми з вами побачимо сьогодні їх. І в ході подорожі будемо збирати скарби, якими багата наша Україна.

  • Перша зупинка, яку ми зробимо, буде називатися «Без верби й калини – нема України». Чому вона так називається, ви розумієте зараз. Про вербу, скромну нашу вербу написано в народі немало. Чим заслужило шану це дерево? Український звичай – висаджувати вербу на городі та біля ставків. Вона оберігає джерельця та річки від замулювання. У народі кажуть. «Там, де живе верба, – жили й річки».

З верби робили ясла для худоби, плели кошики. Гілкою верби вітають зі святом вербної неділі. Ось скільки цікавого пов’язано з вербою – символом України

А зараз відгадайте загадку:

У віночку зеленолистім,

У червоному намисті,

Видивляється у воду

На свою хорошу вроду (Калина.)

  • Так, це калина. І друга наша зупинка називається «Не ламай калину».

Другою улюбленою рослиною українців є калина.

Що говорять у народі? (Відповіді дітей.)

-   Які рослини є символом України?

Здавна говорили: «Посади калину – будеш мати долю щасливу».

-   Діти, помилуйтеся червоною калиною. Ягідки яскраво-червоні, пломеніють, як жар.

На що схожа? Розкажіть віршик про калину.

Діти декламують вірші.

Ось калина над річкою

Віти стелить на воді,

Хто це щедрою рукою

Їй намистечко одів?

Червонясте, променисте

Розцвітає, як вогні,

Калинонько, і мені!

  • А знаєте, діти, чому кущ назвали калиною?  Калинка – це ім’я української дівчинки. Ішла вона якось повз городи, луги, і натрапила на криницю. Задивилася  Калинонька на свою красу, замилувалася. А з криниці – голос: «Не дивись довго у воду, калиною станеш». Не послухалася дівчина та й зачерпнула води…І перетворилася на калину – прекрасний кущ. Зашуміла листям, потягнулася своїми гілочками до людей, до сонця, до хмар, до вітру: «Поверніть мені дівочу красу», але ніхто її слухати не хотів. Минав час. Пролітав мимо журавель, задивився на калину – сумну та самотню – накинув на неї чарівне намисто і стала вона ще кращою. Так і стоїть вона до цього часу гарним кущиком – калиною.  

Про калину складено багато легенд, віршів, прислів’їв. А які ви знаєте прислів’я?

Діти називають прислів’я.

  • Без верби і калини – нема України.

  • Любиш Україну – посади калину.

  • Дівчинка у вінку – мов калина у цвіту.

  • У народі цінують калину за її цілющі властивості.  З ягід варять кисіль, джем, варення. Тому й садили калину біля осель, а особливо біля криниць, щоб вода в криниці була прохолодною і смачною.

Існувало повір’я, що  калину нівечить не можна, бо ганьба вкриє голову кривдника. Дітям, щоб не рвали цвіту калини, казали. «Не ламай калину, бо накличеш морози!»

Ось, діти, ми й ознайомилися з народними символами України – вербою і калиною, але подорож наша ще не закінчилась.

Наступна наша зупинка «І на тім рушникові».

  • Багато символів має наша Україна: це й різноманітні вишиванки, й українські барвисті  костюми, й вишиті сорочки, й українські віночки.

Важливе місце в житті українського народу займає рушник. Не було жодної хати без вишитого рушника. Ним прикрашали стіни, вкривали хліб, витирали руки. Хліб-сіль на вишиваному рушнику – ознака гостинності українського народу. Без рушника не святкували ні народження дитини, ні весілля. Коли син вирушав у дорогу, мати дарувала йому рушник, як оберіг від лиха. А дочок навчали вишивати рушники ще з малечку.

Рушник цінується в народі.

Із червоної нитки і білого льону,

Як до рідної пісні, усяк із нас звик.

В будень день і у свято,

В Карпатах, за Доном,

Наш народ давно

Вигадав диво-рушник.

  • Наступна наша зупинка буде народна гра «Чий віночок найкращий».

Візьмемо за руки,

Підемо на луки.

Там сплетем віночок.

Підем у таночок.

В кого кращий віночок.

Той і піде у таночок.

Діти, ми наблизились до передостанньої зупинки – національних символів України. Тут ми дізнаємося про три основні національні символи України. Послухаємо легенду.

Вихователь розповідає легенду.

Колись давно жила жінка. І було у неї три сина. Росли сини чесними, сміливими, дуже любили свою матусю, готові були віддати за неї своє життя. Попідростали і вирішили піти в світ прославляти свою матір. Вирушив у дорогу найстарший син. Мати на згадку подарувала йому золоту корону з трьома промінцями. Пішов син між люди. І за трипроменеву корону, яка зігрівала людей, вела вперед, показувала шлях до кращого життя дали першому синові ім’я Тризуб.

Із історії тризуба: у побуті українців найбільш уживаним було зображення тризуба. Важко визначити точно, коли він з’явився на наших землях. Існує понад сорок версій, що пояснюють походження цього знака. Наприклад, знаряддя праці, якими давні люди обробляли землю, ловили рибу, захищалися, своїм виглядом нагадували тризуб.

У Київській Русі тризуб був великокнязівським знаком. Його зображення вперше відоме з печатки князя Святослава. Згодом тризуб карбується і на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича. Виконані у бронзі чи сріблі, тризуби також прикрашали пояси дружинників княжого війська, зброю і знамена.

Настала черга середнього сина. Йому мати в дорогу подарувала жовто-блакитний одяг. Своїми звитяжними справами прославив матір. Одержав середній син ім’я Прапор.

А там, де був наймолодший син,завжди лунала дзвінкоголоса пісня. Адже мама своєму наймолодшому синові подарувала соловейків спів. І одержав син за свій джерельний голос і великий спів ім’я Гімн. І з того часу ідуть поруч три брати – Тризуб, Прапор і Гімн – прославляють неньку. І там, де вони проходять – лунає урочиста пісня. Герб, Прапор, Гімн – це, діти, три основні національні символи України. Золотий тризуб на блакитному тлі – символ влади. Герб – це частина корони, яку носив київський  Князь. А чому саме тризуб вважають гербом? Мабуть, тому, що число три завжди вважалося числом казковим, чарівним. А ще у тризубі відображено триєдність життя – це Батько, Мати, Дитина, які символізують Силу, Мудрість, Любов.

Національний прапор України – це синьо-жовтий стяг. Хто знає, що означає синій колір?

Це колір – неба, води, миру. А жовтий? Так, це колір хліба, життя.

Національний гімн України – це урочиста пісня, символ нашої державної єдності. Коли грає  Гімн, всі люди встають і слухають його уважно, стоячи. Ось ми і вивчили державні символи України.

Саме цим ми і закінчуємо свою подорож. А як відомо, з подорожі ми щось привозимо додому. Тож слід повернутися не з порожніми руками. На останній зупинці нас чекає чарівна торба, яка перевіряє, чи запам’ятали ви щось для себе?

Запитання до бесіди:

  • Які ви знаєте улюблені рослини українців?

  • Які ви знаєте скарби нашого народу?

  • Назвіть національні та державні символи України?

  • Ось і закінчилась наша подорож. Чи сподобалася вам подорожувати?

  • А тепер свої враження давайте відобразимо в художньо-творчій діяльності (самостійно-художня діяльність:

Розфарбовування державних символів України;

Ліплення муле - патат кетягів калини.

Читання твору В. О. Сухомлинського «Дідова колиска» та бесіда за її змістом.

Діти разом з вихователем розглядають свої роботи та милуються ними.

– Ми повинні знати минуле нашої  Батьківщини. Наша колиска – це наше рідне місто Славутич, будинок, в якому ви живете, мати й батько. Справжній патріот повинен пам’ятати  державні та національні  символи своєї  країни.

Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «Землю Хмельницьку любити»

Мета: Збагатити знання дітей про Україну. Уточнити знання про місто, його вулиці, головні об’єкти та їх розташування. Повторити правила поводження в природному довкіллі. Використовувати в мовленні прислів’я і приказки по темі. Вчити вести діалог з дорослим, висловлювати свою думку, враження, припущення. Розвивати інтонаційну виразність мови, вміння аналізувати, розмірковувати. Формувати уявлення про красу рідної землі, вчити бачити її у звичайних речах. Розвивати цікавість до виконання завдань естетичного характеру. Викликати емоційний відгук на почуті художні твори, перегляд відео, слайдів з краєвидами міста. Виховувати любов до рідного міста, бажання берегти та примножувати його красу.

Обладнання: слайд-шоу з об’єктами Хмельницького (дошкільний навчальний заклад №15, НВК №7, магазин «Тритон», зупинка на вулиці Олімпійська, Будинок Культури, церкви, міст через річку Південний Буг, стадіон, сквер, залізничний міст, смітники, безпритульні коти, собаки); відеосюжет про місто з висоти польоту; уривки з віршів про місто; паперові долоньки з картинками: «Дівчинка поливає квіти», «Діти садять дерево», «Діти несуть шпаківні», «Хлопчик вішає годівнички», «Діти висаджують квіти», «Діти замітають доріжки», «Люди ремонтують лавки», «Дорослі збирають сміття на берегу річки», «Люди замітають листя і завантажують машину», «Люди фарбують столики і лавки», «Хлопчик ламає дерево», «Хлопчик руйнує гніздо», «Хлопчик з рогаткою», «Забруднена річка»; скринька, дитячі мобільні телефони, дитячий автобус – палатка, карта міста Прилуки, піктограми «Настрій людини», картка-звернення червоного кольору, картинки майбутніх об’єктів міста: сучасні будинки, фонтани світлові, автовокзал, аквапарк, цирк, притулки для тварин, дитячі майданчики, зоопарк, парки, дитяче кафе, двоповерховий автобус, баки для переробки сміття на смітнику, завод для переробки сміття, катер, яскраві клумби.

Попередня робота: екскурсії з батьками по місту; дидактичні ігри «Оціни вчинок», «Подорож по місту», «Квітка добра», «Добре – погано»; розігрування діалогів по телефону; оцінка ситуацій «Поводження людей у довкіллі»; перегляд фотографій міста; дидактичні вправи «Крісло мрійника», «Місто яке?», «Назви рослину», «Птахи і тварини нашого краю», «Хто ким працює»; повторення домашньої адреси; вивчення віршів, прислів’їв, приказок по темі, розповідь вихователя про місто.

Хід заняття.

Діти вітаються один з одним:

Сьогодні на душі у нас

Так світло, веселенько

І кажем вам ми: «Добрий день!

Всім добрий день, рідненькі!»

Діти, перед початком нашої розмови мені б хотілося дізнатися, який у вас настрій.

А тепер прошу, підійдіть групками до столиків і кожен візьміть кольоровий промінець, який, на вашу думку, відповідає вашому настрою, і прикріпіть свої промінці до сонечка.

А зараз я запрошую вас до цікавої серйозної розмови. Скажіть, як називається наша країна?

Україна – наша земля, наш рідний край. Вона в усьому, що навколо нас: у сонці, місяці, зорях, у кожному камінчику, у кожній рослині.

Україна – це червона калина біля хати, вишитий бабусиними руками рушник; це зелена травиця, по якій можна бігати, на якій можна сидіти і дивитися на небо з білими хмарами – кораблями. Ми називаємо Україну нашою Батьківщиною.

Пригадаймо, як поети оспівують у віршах Україну:

Є у всіх одна країна,

Найрідніша нам усім.

То – чудова Україна,

Нашого народу дім.

Тут шумлять степи безкраї,

Наче вміють говорити.

Тут ясніше сонце сяє,

Тут солодше пахнуть квіти.

Різні в світі є країни,

Гарні є і є багаті,

Та найкраще в Україні,

Бо найкраще в рідній хаті.

Ми – діти мальовничої землі,

Для нас вона найкраща і єдина.

І знають всі – дорослі і малі,

Що зветься край наш Україна.

Діти, є дуже цікава гра, яка називається «Передзвін». А правила гри такі: я починаю говорити прислів’я про рідний край, а ви продовжуйте. Слухайте уважно:

За рідний край (життя віддай)

Та земля мила, (де мама народила)

Батьківщина – мати, (умій за неї постояти)

Рідний край знати – (себе шанувати)

Рідний край – (земний рай)

Людина без вітчизни, (як соловейко без пісні)

Рідна земля (і в жмені мила)

Україна рідненька, (як батько і ненька)

Молодці! Добре знаєте прислів’я про Батьківщину.

А далі ми поведемо бесіду про наймиліший серцю куточок, а який, ви здогадаєтесь, коли почуєте вірш.

Читання вірша про минуле нашого міста. Вірш Михайла Войнаренка «Місто над Бугом». 

Цей вірш написаний поетом-подолянином Михайлом Войнаренком. У вірші прослідковується історія нашого міста з давнини до сьогодення. Як наше місто гордо повставало після знищення і яке воно чудове сьогодні. 

Місто над Бугом 

Коли я додому вертаюсь, 
До рідних прибузьких алей, 
То радо мене зустрічає 
Перон світанкових очей. 
А я намагаюсь впізнати 
Те місце, де вперше хтось звів 
Фортецю над Бугом і хати, 

Сім перших дворів, сім димів. 
Літа пориваються в вирій, 
Лиш Плоска не знає років.. 
Плоскирів, Плоскирів, Плоскирів, 
Відлуння далеких віків. 
Зазнав ти біду і наругу, 
Горіли фортеця й поля, 
Заплави Південного Бугу, 
Моя нескоренна земля. 
На тебе не раз зазіхали 
Із різних сторін вороги, 
Тоді подолян виручали 
Богдана славетні полки. 
Минулись пожежі та бурі, 
І виріс між щедрих полів, 
Проскурів, Проскурів, Проскурів – 
Прамісто моїх земляків. 
І сяють сьогодні в пурпурі 
Околиці новобудов, 
А стріли в гербі на лазурі – 
То віра, надія й любов. 
Прийшла довгомріяна воля

І Лесі крилаті слова: 
"Красо України, Подолля"... 
Душею ти знов ожила. 
Далеко я їду чи близько, 
А тут в мене друзі й сім'я... 
Хмельницький, Хмельницький, Хмельницький 
Ти доля і гордість моя! 

Отже, ви здогадались, про що ми далі будемо говорити? (Про Хмельницький)

А чим для вас є наше місто?

Кожна людина пишається своєю рідною землею. Вона завжди прагне сказати про неї найкращі слова.

Дидактична вправа «Місто яке?» Скажемо гарні слова-компліменти про наше місто, яке воно? (діти називають слова і «кладуть» в долоньку вихователю слова: гарне, красиве, зелене, рідне, мальовниче, чарівне, святкове, затишне)

-   А звідки можна дізнатися про наше місто? (з газет, книжок, інтернету, почути по радіо, побачити по телевізору).

-   По телевізору показували новини про наше місто, де розповідали, що наше місто дуже гарне, мальовниче, але останнім часом деякі хмельничани не дбають про чистоту, красу міста. З’явилися якісь Недбайки, Зривайки, Поламайки.

Сідаємо в чарівний автобус і здійснимо подорож по місту та побачимо, чи насправді в нашому місті не все гаразд.

Дидактична гра «Подорож до лісу». Перегляд слайдів.

-   Що побачили? (діти називають об’єкти: дитячий садок, школа, магазин, зупинка на вулиці Олімпійська, Будинок Культури, церкви, міст через річку, стадіон, парк, площа, залізничний міст; річка Південний Буг; смітники, безпритульні коти, собаки).

-   Які у вас виникли відчуття, настрій, коли ви побачили забруднений берег річки, безпритульних тварин? (називають настрій, обирають картинку).

-  Таки є в нашому місті недбайки, зривайки, поламайки.

-  Хто хоче бути таким?

-  А якими хочете бути? (добрими, дбайливими, гарними господарями міста).

Гра «Як дбаєш, то і маєш»

Що можуть зробити дорослі і діти, щоб місто наше було чисте, квітуче, сонячне?

Подивіться на картинки, що на долоньках. Оберіть ті, де люди роблять добрі справи.

Дидактична гра «Добре – погано»

-  Що ти обрав? Чому? Чому не обрав інші картинки?

-   Долоньки з поганими справами заховаємо у скриню назавжди:

Йдіть недобрі, погані діла,

Ми не хочемо бачити зла.

Виростуть наші малята,

Добрі та дбайливі хмельничата.

-   А від добрих справ людей і дітей все в місті засяє, як сонечко.

-   Давайте викладемо сонечко із долоньок.

-   Звернемося до жителів нашого міста з нагадалочками, як треба дбати про рідне місто.

Діти в колі передають один одному картинку-звернення і називають приказки та прислів’я:

Землю Сонце прикрашає, а людину вчинки.

Посієш вчинок – виросте звичка.

Хто тримає в чистоті джерело, той п’є чисту воду.

Не рубай дерево, яке дає тобі затінок.

Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять.

Чистота – найкраща красота.

Добре роби – добре й буде.

Не брудни криниці, бо схочеш напитись водиці.

Як дбаєш, так і маєш.

Забруднимо воду, засмутимо природу.

Не одяг красить людину, а добрі діла.

Так треба у світі жити, щоб лиха не чинити.

Життя людини можливе лише в гармонії з природою.

Все із доброго чи злого починається з малого,

Листя виросте з листочка, з нитки витчеться сорочка…

Навіть річечка – ріка починається з струмка.

День турботою почнеться, все довкола усміхнеться.

Проганяй мерщій дрімоту і рукам давай роботу.

І роби невтомно, вміло, хоч мале, та добре діло.

Фізкультхвилинка «Добрі справи».

Той, хто любить працювати,

Має добрих справ багато (ритмічно плескають в долоні)

Квіти в квітнику полити,

Деревце ще посадити,

Підмести в садку доріжку,

Ще і наш майданчик трішки.

Збудувати годівнички

Для горобчика й синички,

Щоб у наших діток

Був красивим дитсадок.

-   А ще за допомогою можна звернутися до мера нашого міста, депутатів, спонсорів.

«Хто стукає, тому і відкриється!»

-Я буду грати роль мера. Якщо б у вас з’явилася можливість звернутися до мера, про що б ви хотіли попросити? (діалог 3-4 дитини).

Наприклад:

- Добрий день!

-   Добрий день!

-  Покличте, будь ласка, Костянтина Івановича.

-  Я вас слухаю. З ким я розмовляю?

-  Я – Вероніка Опанасенко з дитячого садочка «Червона квіточка», що на вулиці Чкалова. Ми з дітками хочемо попросити Вас допомогти побудувати басейн для того, щоб влітку там плавати.

-   Добре, ми розглянемо це питання.

-   Будемо чекати. До побачення.

-   Уявіть наш Хмельницький у майбутньому. Що б ви захотіли побачити на карті міста? Погляньте на картинки і виберіть ті, що хотіли б побачити у майбутньому.

-   Яку ти обрав картинку? Чому?

-   А тепер уявіть, що ви стали мером нашого міста.

Дидактична вправа «Якби я був мером…» (у кріслі мрійника).

Дивлячись на таку красу, хочеться говорити віршами (діти декламують вірші про місто).

-   Уявіть, що ми летимо над нашим містом.

-  Перегляд відео з краєвидами міста.

Висновок: Від кожного з нас залежить, яким буде наше рідне місто. Тож давайте ці вогники доброти, які запалили у сердечках, понесемо по життю (прикладають долоньки до сердечка).

Підсумок: «Коло вражень»

- Які враження? Що сподобалось?

-  Кому про це хотіли б розказати?

-  Що сподобалось робити найбільше?

-  Що хотіли б робити на наступному занятті?

Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «Прислів’я про Україну»

Мета: Ознайомити дошкільників із прислів’ями про Україну, сприяти усвідомленню дітьми значення Батьківщини в житті людини; формувати уявлення про прислів’я як скарбничку народної мудрості; розвивати зв’язне мовлення, словниковий запас дітей, фонематичний слух, творче та логічне мислення; виховувати патріотичні почуття, любов до України, шанобливе ставлення до народної творчості.

Обладнання: Малюнки із зображенням України; комп’ютерна техніка, презентація, рослина з корінням.

Хід заняття:

Загадка

Дивний ключ у небі лине,

Не залізний, а пташиний.

Цим ключем в осінній млі

Відлітають ... (Журавлі)

Запитання

Чи доводилося вам бачити журавлів? Де саме ви їх бачили?

Що ви знаєте про журавлів?

Фонематична вправа

Завдання. Вимовіть усі слова злито, на одному видиху. Повторіть тричі, пришвидшуючи вимову:

У лузі журавлик щипав собі щавлик.

Вихователь. В Україні дуже шанують журавля. Цей птах є символом України. Він символізує любов до рідного краю і прихід весни, адже журавель завжди повертається на Батьківщину ранньою весною.

Про журавлів говориться в багатьох прислів’ях. Наприклад: «Журавлі прилетіли – весну принесли».

Вихователь. Діти, на сьогоднішньому занятті ми познайомимося з прислів’ями про Україну.

Прислів’я – це мудрі народні висловлювання про рідну землю, про людину, про природу, про людські чесноти тощо. Наприклад, про самі прислів’я в народі говорять так: «Без прислів’я не проживеш, від прислів’я не втечеш».

Прислів’я № 1: У ріднім краю, як у раю.

Словникова робота

Рай – це, за біблійними переказами, омріяна, прекрасна земля – багата, щедра, розкішна.

Бесіда за запитаннями:

Як називається наша Батьківщина? (Україна).

Чи справді наша Україна схожа на рай? Чим саме? Що у ній прекрасного?

Хто із вас мандрував Україною разом із батьками? Хто хоче розповісти про ті куточки України, де вам пощастило побувати? Що вам найбільше запам’яталося?

Прислів’я № 2: Грудка рідної землі дорожча за золото.

Бесіда за запитаннями:

Як називається наше село? Чи справді у нашому краю, як у раю?

Чи доводилося вам бути у лісі, на річці або в полі? Хто хоче поділитися враженнями?

Чому в народі говорять, що грудка рідної землі дорожча за золото? Чим дорога кожній людині та земля, на якій вона народилася?

Фізкультурна хвилинка

Дружно разом піднялись, (встати).

Вліво, вправо подивились.(Нахилити голову ліворуч, праворуч).

Потім хутко повернулись, (руки на пояс, зробити поворот).

Всім навколо посміхнулись,

Поплескали в долоні. (Поплескати в долоні).

І побігали, як поні. (Біг на місці).

«Хай лунає всюди сміх, (ці слова всі вимовляють хором).

Ми хлоп’ята кращі всіх!».

Прислів’я № 3: Кожна травичка на своєму корені росте.

Вихователь демонструє рослину з коренем.

Бесіда за запитаннями:

Як ви гадаєте, рослина може рости без кореня?

Розгляньте малюнки. Що є корінням людського життя? (Сім’я, родовід, рідна домівка, рідний край).

Людині важливо знати своє коріння?

Чи знаєте ви, як звати ваших мам, тат, дідусів і бабусь? Хто хоче про це розповісти?

А чи знаєте ви свою адресу? Хто хоче її назвати?

Чому, на вашу думку, люди, де б не були, завжди мріють і прагнуть повернутися на свою батьківщину? (Людина повертається до свого коріння).

Прислів’я № 4: Батьківщина – мати, умій за неї постояти.

Бесіда за запитаннями:

У прислів’ї Батьківщину названо матір’ю. Як треба ставитися до України-матері?

Розгляньте зображення на слайді. Що значить «постояти за Батьківщину»?

Вихователь. Сьогодні на сході України йде війна. У тяжких боях українці відстоюють свою матір-Україну.

Давайте побажаємо миру, спокою, процвітання нашій матінці – Україні. А всі бійці, хто із зброєю в руках захищає Україну, нехай повернуться з перемогою, живі і здорові! Цього бажають усі українці, і дорослі, і маленькі, бо для кожного з нас «грудка рідної української землі дорожча за золото».

Вихователь. Давайте пригадаємо, з якими прислів’ями ми ознайомилися сьогодні.

Вправа «Закінчи прислів'я».

У ріднім краю.. (як у раю). Грудка рідної землі… (дорожча за золото). Кожна травичка… (на своєму корені росте). Батьківщина – мати.. (умій за неї постояти).

Вихователь. Я бажаю усім бути гарними синами і доньками рідної матері-України, любити і шанувати свою неньку, берегти, уславлювати її добрими справами!

Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «Рідний край, де ми живемо, Україною зовемо» 

Мета: Продовжити знайомити дітей з поняттями «Наша Батьківщина», формувати знання про державні символи: прапор, герб, гімн; перевірити знання дітей про рідний край, знання легенд, скоромовок. Виховувати громадянина своєї держави, любов до рідного краю, шанобливе ставлення до національних та державних символів, повагу до українського народу, гордість за красу і велич нашої Батьківщини.

Словник: Держава, Україна, незалежність, символи.

Попередня робота: знайомство з картою України, заучування скоромовок, легенд про Україну  та калину, виготовлення атрибутів до гри «Одягни український одяг».

Обладнання: Атрибути куточка народознавства (скриня з одягом, посуд, рушники, ікони); свічка; карта України; герб, прапор, зображення українця та українки в національному одязі; коровай; рушник; калина; дидактична гра «Додай слівце»; фішки – «сонечка» та призи для відзначення переможців гри.

Хід заняття:

Вихователь:

Діти, сьогодні до нас прийшло багато гостей. Ви раді гостям? (Так).

Як можна висловити свою радість?

(Можна привітатися, посміхнутися, познайомитися)

Тож посміхніться і привітайтеся.                            

(Доброго дня, ми раді вас вітати,  слава Україні)  

На землі великій є одна країна,

Гарна, неповторна, красна, як калина.

І живуть тут люди добрі, працьовиті,

І скажу, до речі, ще й талановиті,

Землю засівають і пісні співають,

На бандурі грають і вірші складають,

Про ліси і гори, і про синє море,

Про людей і квіти, то скажіть же, діти,

Що це за країна?...... 

Діти: Наша славна Україна.

Вихователь:

Сьогодні, діти, ми з вами зустрілися знову,

Про маленьких українців поведем розмову

Про теплу, рідну, любу сторону,

Про нашу з вами Україну.

Діти, скажіть, будь ласка, як називається наша Батьківщини? (Україна).

Давайте сьогодні ми з вами запалимо свічечку, яка буде символом нашої любові до України.

І у ваших сердечках нехай запалає маленький «вогник» гордості за те, що ви – українці.

Я прошу вас пронести цей вогник через усе своє життя.

Тож будьте чесні, розумні, горді, любіть рідну Батьківщину. А що для вас означає Батьківщина? (вихователь запалює свічку і по черзі передає її кожній дитині)

1 дитина:  Для мене Батьківщина – це тато і мама

2 дитина:  Для мене Батьківщина – це вірні друзі

3 дитина:  Для мене Батьківщина – це сонце тепле

4 дитина:  Для мене Батьківщина – це мирне небо

5 дитина:  Для мене Батьківщина – це ліс і поле

6 дитина:  Для мене Батьківщина – це домівка моя і група

7 дитина:  Для мене Батьківщина – це моя Україна. (вихователь звертає увагу дітей на карту України)

Що ж ви знаєте про неї?

Розповідання легенди.

Давно-давно жила колись жінка. І було в неї три сини. Росли вони чесними, сміливими, дуже любили свою матусю.

Підросли вони і вирішили піти у світ. Вирушив у дорогу найстарший син.

Мати на згадку про себе подарувала йому золоту корону з трьома промінцями. Пішов син у люди.

Як його назвали? (Тризуб). Настала черга середнього сина.

Йому мати подарувала в дорогу синьо-жовту тканину. Своїми звитяжними ділами прославляв він свою матір.

Яке ім’я одержав середній син? (Прапор).

А там, де був найменший син, завжди лунала дзвінкоголоса пісня.

Адже мати своєму наймолодшому синові подарувала красивий солов’їний голос.

І одержав син за свій голос і величний спів ім’я Гімн. (діти розглядають прапор України і викладають його поряд з картою)

Діти:  Прапор – символ незалежної держави. Прапор України – блакитно – жовтий. Його кольори означають синє небо та золоту ниву. (діти розглядають герб і також викладають його поряд з картою України)

Діти:  Тризуб – це герб України. Відображає триєдність життя: батько – мати – дитина.

На ньому можна прочитати слово Воля.

Вихователь:

А що ви знаєте про гімн.

Діти: Це урочиста пісня, символ нашої України. Коли він звучить треба обов’язково встати.

Вихователь:  Малята, а що ви ще знаєте про наш рідній край. Давайте пограємось у гру «Запитання – відповідь».

Якщо знаєте відповідь то кажіть і отримайте за це фішку-«сонечко».

Завдання 1:

Відгадайте загадку:

«Б’ють мене ломакою, ріжуть мене ножакою,

Це того мене так чублять, бо всі мене люблять» 

Що це таке?

Відповідь:  хліб.                               

Завдання 2:

В українського народу існує стародавній звичай зустрічати гостей хлібом – сіллю. А на чому підносять хліб-сіль?

Відповідь:  на рушнику.

Завдання 3:

Якими кольорами вишивають рушники? Що означають ці кольори?

Відповідь:  чорний та червоний; чорний – то наша земля, червоний – калина, серце, кров. 

Завдання 4:

Відгадайте загадку:

«У вінку зеленолистім,

У червоному намисті,

Видивляється у воду,

На свою хорошу вроду»

Відповідь:  калина – символ України.

Завдання 5:

Яку ви знаєте легенду про калину.

Відповідь:  Легенда про калину (розповідь дитини)

Посадила дівчинка кущ при дорозі. Ріс той кущ, і виріс великий. Ішов якось подорожній. А на дворі була нестерпна сила.

Побачив він кущ, та й сів відпочивати в холодочку. Коли це раптом кущ зацвів білим цвітом, пізніше на місці цвіту з’явилися червоні ягідки.

Коли глянула дівчина, а всередині ягідки, замість кісточок щось схоже на маленьке серце. «Що це?» - запитала дівчина.

«Це твої маленькі серця, - відповів кущ, - дай мені своє ім’я». А дівчину звали Калина. Відтоді той кущ називають калиною. (на демонстраційне полотно виставляється калина).

Завдання 6:

Як можна розпізнати українців серед інших людей?

Відповідь:    за українським одягом.

Дидактична гра «Одягни український костюм»:

Правила гри: двоє дітей одягають хлопчика-українця та дівчинку – україночку коментуючи свої дії, називаючи назву одягу.

Чоловічий: капелюх або кучма, сорочка-вишиванка, шаровари або гачі, кептарик, сердак, пояс, чоботи.

Жіночий: віночок, сорочка, плахта, кептарик, свита. (на дошці викладається зображення українця та українки)

Завдання 7:

Українців ще можна розпізнати за мовою якою вони розмовляють. Вона співоча, гарна, мелодійна.

Якщо ви справжні українці, то допоможете мені добрати потрібні слова до вірша.

Творча гра «Склади віршик»:

Одягну український віночок,

Затанцюю веселий……  (таночок),

Гарні хлопці стоять біля ганку,

А на них сорочки…..(вишиванки),

Я танцюю гопак залюбки,

Адже в мене зручні…..(чобітки),

Вишиванку везу на гостинець:

Пам’ятайте, що я…….(українець).

Завдання 8:

Для того, щоб правильно і швидко навчитися говорити з давніх-давен український народ мав скоромовки.

Які ви знаєте скоромовки.

Відповідь:   

1. Ти малий, скажи малому,

Хай малий малому скаже,

Хай малий теля прив’яже.

2. Білі барани били в барабани.

3. Золоті жолуді зовсім пожовтіли.

4. Бурі бобри брід перебрели, забули бобри забрати торби.

Завдання 9:

А ще українців можна розпізнати за рисами характеру. Які українці?

Відповідь:  щедрі, хороші, милі, працьовиті, дружні, хоробрі, гостинні люди.

Якщо до нас приходять гості ми їх гарно зустрічаємо і стіл накриваємо.

Назвіть будь ласка український посуд та українські страви які ви знаєте?

Український посуд: глечик, макітра, миска, куманець, дерев’яні ложки.

Українські страви: борщ, пампушки з часником, галушки, вареники з картоплею, голубці, сало, узвар, гарбузова каша.

Завдання 10:

Бачу ви багато знаєте про нашу Батьківщину, її символи, традиції, звичаї, але наш рідний край для кожного з нас починається з міста, де ми народилися і вирости.

Як називається наше місто?

Відповідь:   Хмельницький

(діти декламують вірш разом з рухами)

У Хмельницькому я живу,         (руки в сторони)

Своє місто я люблю,                   (сердечко біля грудей)

Є високі тут будинки                  (руки догори)

Є тут школи і садочки                (повороти вправо – вліво)

Ростуть діти, мов грибочки!      (присідання)

Я навколо подивлюся                 (повороти в сторону)

Усім серцем посміхнуся              (руки до грудей, посмішка)

Хмельницьким я горджуся,

Йому низько поклонюся!           (уклін).

Завдання 10:

І на закінчення я хочу вам малята сказати, що українці глибоко віруючі люди. То в кого вірять українці.

Відповідь:   В Бога, в Матінку Божу, в Святого Миколая.

Молитва до святого Миколая

Любий отче Миколаю,

Ти усе про мене знаєш,

З висоти небес спустися, -

Серця лагідно торкнися –

Хай засвітиться любов’ю,

Принесе душі здоров’я,

Буду чемний і слухняний,

Все робитиму старанно,

Хочу, отче, як і ти

Мир і радість всім нести.

Чи запам’ятали ви символи України. Чи будете дотримуватись звичаїв та традицій, чи горді ви за свою Батьківщину.

А що би ви хотіли побажати славній Україні?

Діти: спокою, миру, злагоди, добробуту, процвітання. (діти підраховують фішки-«сонечка» і визначають переможців сьогоднішньої гри-змагання.

Всі діти та гості отримують в подарунок сувенір «голуб миру» з найкращими побажаннями)

Дитячі в вас серденька,

Та щирі в них чуття,

Любити Україну,

Будуть ціле життя.

 Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «У цьому дворику, як у вінку»

Мета: Ознайомлювати дітей з традиціями побудови житла. Використовуючи легенди та перекази, розширити знання про народну символіку (криницю журавель, калину, вербу), про улюблені дерева та квіти українців (вишню, мальви, чорнобривці). Активізувати словник дітей словами: господа, господар (ґазда), господиня (ґаздиня). Сприяти усвідомленню того, що батьківська оселя – це берегиня кожної сім’ї. Прищеплювати любов до усної народної творчості, до національних звичаїв.

Обладнання: картини до теми заняття.

Хід заняття:

Ми з вами вже не раз бували у Бабусиній світлиці, де кожна річ може розповісти про себе якусь оповідку чи примовку, казку чи легенду. Сьогодні триватиме наше знайомство з народними звичаями: поговоримо про українську оселю, про те, як жили в ній люди.

Діти оглядають чепурненьку хатку з чисто вибіленими стінами, з мальованими ягодами калини довкола віконець, з охайним подвір’ям.

- Що ж ми бачимо у цій господі? (Криницю, віз, стіжок, тин). Видно, що живуть тут хороший ґазда і хороша ґаздиня. А хто такі ґазда і ґаздиня? Правильно це господарі. А чи пам’ятаєте – я розповідала вам раніше – як господарі вибирали місце для нової хати? Діти розповідають про давній народний звичай: на тому місці, де б мала стояти хата, ввечері розкладали по кутках чотири житні перепічки. Якщо хоч одна з перепічок зникне, то на цьому місці можна будувати оселю.

- Дбали господарі про добрих сусідів, з якими в мирі і злагоді можна було жити довгі роки. Та й тепер кажуть: «Добрий сусіда – кращий од далекого родича». А ви знаєте ще прислів’я про сусідів?

Діти пригадають: «Добрий сусіда – то великий скарб», «З добрим сусідом завжди можна дійти згоди».

- От сходилися добрі сусіди, вибирали місце для криниці і копали її на межі кількох обійсть. Біля криниці молоді збиралась на гуляння, гадали про власну долю, освідчувалась у коханні. Звідси, напоївши коней, вирушали в далеку дорогу. У багатьох народних піснях з любов’ю співають про криницю. Пригадаймо і ми деякі з них. Я почну, а ви підспівуйте:

Глибока криниця,

Глибоко копана,

Там стоїть дівчина,

Як намальована …

Копав, копав криниченьку

У вишневому саду,

Чи не вийде дівчинонька

Рано вранці по воду…

Вихователь і діти пригадують прислів’я про криницю: «До доброї криниці стежка втоптана», «Яка криниця, такий господар».

- А як називали в народі ось такі криниці? (Показує криницю – журавель, діти називають). І справді, на журавля схожа. А чому саме її так назвали? Пам’ятаєте легенду? Діти переповідають, як колись у сиву давнину мале хлоп’я загубилося в лісі. Воно заблукало і хотіло пити. Хлопчик натрапив у лісі на глибоку криницю, але він зовсім знесилів і не міг дістати з неї води. Аж тут, хтозна звідки, у небі з’явився журавель. Він спустився біля криниці і, нахиливши свою довгу шию, дістав води. Хлопчик напився і подякував журавлеві. Після того випаду люди в пам’ять про доброго птаха стали робити криниці, схожі на нього.

- А тепер послухайте, що я вам розкажу. Коли я була ще малою дівчинкою, мені дуже подобалося заглядати у криницю і дивитись, як сонячні зайчики граються з водичкою. Бабуся не дозволяла цього робити, але я не завжди була слухняно. Тоді бабуся розповіла мені про велику залізну жабу, яка живе у криниці. Вона охороняє воду в ній, щоб ніхто її не бруднив. Відтоді я боялася гратися біля криниці і на все життя запам’ятала бабусине прислів’я: «Не брудни криниці, бо схочеш напитись водиці».

Діти повторюють прислів’я, виучують нове: «Де вода – там і життя».

- Вам, либонь, доводилось іти селом і бачити, як жінка з відрами до криниці біжить, і хоч як би вона поспішала, а таки призупиниться, перечекає, поки пройдете, і навпаки, підтюпцем перейде шлях з повними відрами. А чому, хто знає? (Щоб щастило в дорозі. Повні відра – багато щастя).

Вихователь запитує, які дерева і кущі висаджували українці біля криниць (вербу, калину) і чому вибирали саме ці рослини (верба тримає вологу); діти пригадують, як у народі кажуть про це дерево: «Де верба, там і вода», «Де живе верба, там і житиме ріка», «Де вербиця, там і криниця», «Де срібліє вербиця, там здорова водиця».

- Так, окрім краси, що милує людське око, верба дає нам багато користі. Криницю копають завжди під вербою, бо на сухому місці це дерево ніколи не ростиме. З давніх-давен верба допомагала людям підземні джерела. А поряд з нею любить рости калина. Не злічити легенд, переказів, пісень, створених народом про неї. Давайте і ми їх пригадаємо.

По черзі діти і дорослі промовляють прислів’я: «Пишна та красива, мов червона калина», «Убралася в біле плаття, як калина в білий цвіт», «Без верби і калини нема України», «Щоки червоні, як кетяги калинові». Декламують вірші:

У вінку зеленолистім,

У червоному намисті

Видивляється у воду

На свою хорошу вроду.

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину

Над водою гне з вербою

Червону калину

Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Я не груша, я не слива,

Я калинонька вродлива.

Я стою в зеленім листі

І червоному намисті.

Пояснюють народний звичай, з яким пов’язане прислів’я: «Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною коли росте»: коли народжуються дівчинка, біля хати садили кущ калини, щоб росла вона такою ж вродливою і щедрою. Казали, що це символ любові і мудрості. А восени, вставляючи на зиму подвійні вікна, клали між шибками пучки червоних кетягів. То й у найлютіші морози та хурделиці вони живили оселю теплом і красою.

- Впізнаєте ось цю чудову квітку? Так, це мальва. Колись в Україні не було села, а в ньому хати, де б не палахкотіли під вікнами мальви-берегині наших традицій. А ще які квіти люблять українці? (Барвінок, чорнобривці, півонії, бузок, троянди).

Вихователь пропонує дітям сісти на призьби біля хати і послухати, що розповідають старі люди про трьох сестер – Мальву, Рожу і Півонію:

«Колись ці гарні квіти були дівчатами-сестрами, знаними як лікарі від хвороб серця. Але лікували вони лише тих людей, які не чинили нікому зла. Одного разу серед ночі постукав хтось до них у двері.

– Хто там? – питають сестри.

– А чи живуть тут дівчата – красуні, що всіх лікують, здоров’я дарують?

– Тут, – відповідають.

– То впустіть мене, бо гину!

– А хто ти будеш?

– Вітер я. Зимовий вітер. Той, хто гори верне, страху наганяє і людей від сонця оберігає.

– Чи не заподієш нам шкоди?

– Ні. Відчинили дівчата двері, і влетів до хати Вітер – Вітрисько.

– На що скаржився?

– Втрачаю сили. Не маю змоги з Морозом змагатися.

– А чи добре серце маєш? – запитала Рожа.

– А що таке серце? – озвавсь Вітер.

Дівчата перезирнулися: – Чи зробив ти щось людям?

– А що таке робити добро? – далі дивувався Вітер.

– Ми допомагаємо тільки добрим людям, а твою хворобу не можемо лікувати.

Тоді дмухнув вітер на сестер і стали вони замороженими квітами. Але прийшли люди, відігріли їх, а навесні висадили у землю: мальву – коло вікон ближче, півонію – в саду коло джерельця, а ружу – коло воріт до сонця. Так і ростуть нині сестри квіти, милують своєю красою людей».

Вихователь підводить дітей до висновку: ці чудові квіти – окраса кожної української оселі. Добрі мамині і бабусині руки садять їх, доглядають. Разом обговорюють народний вислів про садибу, де росте багато зелені, квітів: «У цьому дворику, як у вікні».

Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «Чарівний світ бабусиної світлиці»

Мета: Продовжувати ознайомлювати дітей з предметами українського національного побуту. Закріпити знання про посуд, у якому готували їжу і в якому подавали її на стіл. Активізувати словник словами: світлиця, піч, мисник, рогач, коцюба, узвар. Поглибити знання дітей про усну народну творчість використанням казок, загадок, колискових пісень, забавлянок. Виховувати інтерес і повагу до національних традицій.

Обладнання: Ляльки, рушники, український посуд, народний одяг, скриня.

Хід заняття.

Вихователь проводить дітей до дверей відповідно обладнаної кімнати – світлиці.

- Чи подобається вам, любі малята, ця гарненька хатка – чепурушка? Хатинка й справді гарна, і напевно вона така не тільки зовні, а й усередині. Давайте зайдемо до неї. Бачите, яка світла та затишна ця господа, тому й називається ось так – світлиця. Вона прибрана, ніби чекає когось. А може, на нас чекає Бабусина світлиця? Все в ній чарівне, і якщо бути дуже уважним, можна почути багато цікавого, бо кожна річ тут уміє говорити. Пропонує прислухатися – немовби хтось шепоче загадку: «Що у хваті найбільше та найгрубіше?»

- Перевіримо, чи кмітливий наші діти, ану Васильку відгадай. Не знаєш? Ще цю загадку ми не відгадали, а вже чути іншу:

Я морозу не боюся,

А хто змерзне – я сміюся.

Бабу гріє не кожух,

А веселий теплий дух.

- Знову не знаєте? То я вам допоможу. Скажіть: де готували наші бабусі обід, пекли пироги ? (У печі) Правильно, у печі. Подивіться, яка вона гарна. Чим прикрашена піч? (Різними квітами, ягідками). Отже, отже це піч загадувала нам загадки. Але вона знає не тільки загадки, а й казки. Давайте пригадаємо: у якій казці піч допомогла дівчинці врятувати свого малого братика від птахів, які їх переслідували? (У казці «Дикі гуси»). Куди заховали піч дітей? (Всередину). Чи вона їх пригостила? (Пиріжками).

Далі вихователь запитує дітей, які ще страви готують у печі (борщ, кашу); який посуд знадобиться для того, щоб зварити борщ (горщик). Разом пригадають загадку про горщик: «Чорна овечка і в огні не згорить».

-А це чавунчик. У ньому найчастіше готували печеню, бабку. Пропоную обстежити форму горщика і чавунця: знизу вони вузькі, а вгорі розширені, щоб зручніше було їх брати в руки. З’ясовує, чим вставляти горщик у піч (рогачем), показує, як це робиться, заохочує і малих спробувати вставити рогачем горщик у піч.

- А це що? Не знаєте? Це діти, коцюба. Нею поправляють дрова, які горять. Рогач і коцюба завжди стоять у кутку біля печі. Підійшовши до мисника (закріплюються назви і призначення), діти розглядають називають знайомий їм посуд: глечик, куманець, кухлик, миску, таріль, макітру.

- На що схожий куманець? Так, на козака, що стоїть, взявши руки в боки. А що наливали в куманець? (Узвар). Який це напій? (Компот із сушених фруктів).

Вихователь знову пропонує прислухатися: хтось у хаті загадує іншу загадку. – Хто це ? А ось звідкіля чути шепіт! (Бере в руки кухлик). Яку ж загадку загадує нам кухлик? (Діти пригадують вивчену за кілька днів перед заняттям: «Ліз карасик через перелазик та у воді плюхі»). А глечик і собі шепоче, що втрапив у якусь пригодоньку. Наливали у нього не молоко і не сметану, а борщ. У якій казці так було? (У казці «Лисичка і журавель») Кого пригощали борщем із глечика? (Лисичку). Ось що може статися з прости глечиком з мисника. А макітра теж підсувається та питається, що в неї можна покласти. (Вареники, пиріжки, кутю на Святвечір).

У світлиці чути плач.

-А хто це плаче може кухлик? Ні ! Може куманець ? Ні! Може…Ой, голосочок чути з дитячої колиски. Ходімо, заспокоїмо малятко, розкажемо йому забавляночки й заспіваємо коли саночки.

Діти підходять до колиски і по черзі забавляють ляльку (3-4 забавлянки: «Кую, кую чобіток», «Сорока-ворона», «Киця Мура, де ти була?»)

- От уже й не плаче наше дитятко. Давайте покладемо його в люльку на подушечку – гулечку з гусячого пір’ячка. Та під подушечку покладемо зілля черевцю і м’яти, щоб зле з очей знімати. А на мотузочку прив’яжемо хміль, щоб сон був міцним та глибоким. Так робили наші бабусі. Ростили дитятко в теплі, квітах та у вишиванках, співаючи колискових пісень.

Діти присипляють дитину, співаючи колискових (3-4), і тихенько виходять із світлиці.

Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «Україна – моя Батьківщина»

Мета: Формувати уявлення малят про державну символіку, уточнити елементарні знання вихованців про символи України; закріпити в словнику слова «прапор», «герб», «гімн», учити дітей впізнавати наші державні символи та розповідати про них; учити будувати словосполучення, із заданими словами, узгоджувати іменники із відповідним родом слова – ознаки; розвивати інтонаційну виразність мовлення, пам'ять, продовжувати вправляти дітей у вивченні та розповіданні напам’ять програмових віршів.

Обладнання: Плакат із зображенням герба та прапора, ілюстрація до вірша О.Лупія «Україна», аудіоапаратура.

Хід заняття:

Перед дітьми – зображення української державної символіки.

Вихователь. Велика та безмежна наша планета Земля. Безкраї та неозорі її простори. І в різних куточках планети – різні країни. У них живуть різні люди, різні народи. Кожен народ має свою Батьківщину. Батьківщиною ми називаємо місце, де люди де ми народилися. Батьківщиною ми називаємо країну, в якій живемо. Ми живемо в Україні. Це наша рідна держава, наша Батьківщина.

Ось слово «Україна».

-  Яке слово написано на картці? (Україна).

-  Слово Україна означає країну, край, де живуть українці, український народ. Подивіться на карту світу. Усе, що зображено на карті, зменшено в багато разів. Насправді Україна досить велика держава.

Ще раз показую картку з надписом «Україна».

Кожна держава має свої символи – це прапор і герб, а також головну пісню – гімн. Подивіться на герб – це Тризуб, йому більше тисячі років.

Наш герб – Тризуб,

Це зброя, слава й сила;

Наш герб – Тризуб.

Недоля нас косила,

Та ми зросли, ми є,

Ми завжди будем,

Добро і пісню

Несемо ми людям.  Н. Поклад

Прапор України – жовто-синій. Жовтий колір на прапорі символізує колір сонця і хлібного поля, тобто колір життя. Синій – ясне, чисте та мирне небо.

Педагог читає малятам віршик.

Наш прапор

Небеса блакитні

Сяють з глибини,

А пшеничні й житні

Мерехтять лани.

Прапор наш, як літо,

В сонці майорить –

По долині жито,

По горі блакить.

-   Хто зрозумів і може розповісти, що означає жовтий колір на нашому прапорі? Що символізує колір синій? (Відповіді дітей).

-   Чи знайома вам, діти, ця пісня? (Це державний гімн України).

-   Наш гімн урочистий, величний, хвилюючий. Він прославляє нашу Батьківщину і наш народ. Коли звучить гімн, його треба слухати підвівшись, а ліву руку потрібно покласти на серце, бо рідний край, про який співається в цій пісні, завжди у серці кожного з нас.

-  Як називається наша Батьківщина, наша рідна держава? (Україна).

(Показую слово «Україна» і запитую, яке слово написано).

-  Як називається наш народ? (Український народ).

-   Ви хто ? (Українці).

-   Яка мова у нас, українців? (Українська мова).

-   Діти, наш український народ – веселий та завзятий. І тому в нас так багато народних ігор-розваг. Які народні ігри ви, малята, знаєте? (Гра «Подоляночка», «Куці-баба»).

Вихователь пропонує малятам трохи розважитись і погратися у знайому народну гру.

Рухлива гра «Сірий кіт».

-  Малята повертаємося на свої місця й пограємо в дидактичну гру «Українське, наше, рідне».

Педагог спонукає дітей утворити словосполучення із названими прикметниками.

Українське … (село, місто, козацтво, свято, поле, море, небо сонце, минуле).

Український … ( рід, символ, прапор, герб, гімн, козак, рушник, садок, народ, віночок, хлопець).

Українська … (хата, мова, казка, пісня, дівчина, писанка, вишиванка, церква, книжка, земля, країна, держава, історія, калина, річка, гра).

Під час гри дорослий допомагає малятам підказками, навідними запитаннями. Наприкінці гри педагог відзначає тих малюків, які були особливо активними і назвали більше, правильних словосполучень.

-  Діти послухаємо вірш, який називається «Україна».

(Показую слово «Україна» і запитую, яке слово написано).

Україна

Я країна Україна

З козацького роду,

Мати вільних українців –

Древнього народу.

Мої гори, моє море,

Моє небо чисте,

Тут мій прапор синьо-жовтий

Тризуб золотистий.  О. Лупій

- Чому ми пишаємося своїм народом, діти?

- Який у нас народ? (Український, вільний, козацький).

- Яка наша природа, яке наше небо над нашим рідним краєм?

- Які у нас є державні символи, який вигляд вони мають?

Якщо малята вагаються, дорослий зачитує їм потрібні фрагменти вірша ще раз. Після цього педагог читає вірш удруге, а діти промовляють поетичні рядки вслід за вихователем.

Малята вивчають віршик «Україна» напам’ять. Ще раз закріплюється слово «Україна».

Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку «Усі ми різні, усі ми рівні»

Мета: Розширювати світогляд дітей про те, що нашу планету населяють різні народи. Познайомити з особливостями пристосування їх до умов проживання на різних континентах (їх зовнішнього вигляду: різний колір шкіри, волосся, розріз очей, зріст, статура). Розширити знання про те, що люди в різних країнах розмовляють різними мовами, у кожного народу є свої звичаї, та всі вони мають рівні права. Вчити називати країни-сусіди України, їх населення. Формувати уявлення про те що всі народи на Землі повинні жити в мирі і злагоді, незалежно від расової приналежності. Розвивати інтерес, допитливість, увагу. Виховувати доброзичливе ставлення до людей різних національностей.

Обладнання: Поштовий ящик, чорношкіра лялька, глобус, фотокартки людей різних народів з різних континентів, олівці та папір на кожну дитину.

Хід заняття.

Педагог вносить поштовий ящик чим привертає увагу дітей.

Діти погляньте, що у садочок приніс поштар. Що це за коробка?

Вам цікаво, що у середині?

Мені також. На посилці написана наша адреса ? (роздивляється). Пригадайте мені її (діти називають).

Так, написано: Дітям старшої групи. Дошкільний навчальний заклад № 48. Вул. Чкалова, 18/1. м.Хмельницький. Україна. Все вірно, посилка для нас. Відкриваю. (Педагог відкриває дістає ляльку з чорною шкірою).

Цікава лялька. Хто її міг би прислати? (дивиться на поштовий ящик). Адреси відправника не видно, можливо загубилася при пересилці. Кому ж нам дякувати за подарунок.

Вихователь пропонує з’ясувати звідки міг надійти подарунок.

Який колір шкіри у ляльки?

А який у нас? Розгляньте її.

Так, у нас шкір а світла, так як і у жителів Європи, Америки та Австралії (показує на глобусі). Чому?

В Європі сонце світить помірно, часто йдуть дощі, бувають тумани, тому живуть люди зі світлою шкірою, різним кольором волосся, високого зросту (виставляє фото людей європейців).

А ще є народи, які живуть у степах Азії, Монголії, Японії, на Крайній Півночі(показує на глобусі). Там дують сильні вітри – це батьківщина людей з смуглявою шкірою (жовтою) та вузьким розрізом очей, низького росту(виставляє фото людей).

Як ви думаєте, які люди живуть у Африці, де яскраво світить сонце? (показує на глобусі)

Так, цих людей від яскравих та жарких променів сонця захищає темна шкіра і пухка чорна шапка волосся. Їх називають чорношкірими.

Можливо, це діти Африки прислали нам свою іграшку, тому, що хочуть товаришувати?

А ви б хотіли мати друзів з іншої країни?

Як же нам віддячити за подарунок?

Так, ми можемо відіслати іграшку або малюнки, запросити в гості. Запросити в гості – це цікава ідея, але, що ми робитимемо? (очікувана відповідь – гратимемося)

А вони вміють?

Чим різняться діти нашої планети?

А чим схожі?

А ще усі діти, незалежно від кольору шкіри люблять дружити та гратися, незнання мови не є цьому перепоною. Пропоную пригадати та запланувати кілька ігор та розваг для майбутніх гостей. Щоб показати, що ми дружні діти, використаємо знання і наших дружніх народів сусідів.

Які народи ви знаєте?

Які країни є найближчими до України?

Цікавими є народні ігри, які є спільними, або дуже схожими для українського, російського, білоруського народу. Які народні ігри ви знаєте? (діти грають у улюблену народну гру «Подоляночка»)

А чи знаємо ми казки? (Діти називають казки, які б могли розповісти новим друзям.)

Можливо, ви знаєте російські вірші чи пісеньки?

Педагог пропонує пригадати знайомі вірші А. Барто, та пісню «Посмішка» (В. Шаинский, М. Пляцковский). Діти співають, декламують вірші.

Ми з’ясували, що майбутнім нашим гостям сумувати не прийдеться. Залишилося відправити запрошення.

Кому ми відправимо листа?

Куди відсилатимемо?

Ми дружні діти, тому можна запрошувати дітей з різних країн. Адресу відшукаємо через інтернет, відправимо електронного листа. Це завдання я візьму на себе, а вам пропоную намалювати портрети людей різних народів, щоб відіслати поштою друзям з Африки.

Конспект заняття-гра для дітей старшого дошкільного віку «Що не край, то звичай!»

Мета: Продовжувати знайомити дітей з деякими звичаями рідного краю та інших країн Світу. Розвивати почуття самовартості та створити умови для психологічного розвантаження. Формувати визнання духовної єдності поколінь та спільної культурної спадщини. Виховувати почуття належності до свого рідного краю, народу, своєї близькості та спорідненості з ним. Сприяти вихованню соціальної і національної толерантності.

Обладнання: Макет потяга «Ромашково», запис пісеньки потяга, співу птахів, співу гурту «Цимбали», ілюстративний матеріал оформлений у вигляді віконець потяга країн: Україна, Грузія, Нідерланди, Бірма. Дидактична гра «Сортування», Рухлива гра «Сюрприз». Матеріал для виконання роботи з малювання (папір, олівці, фломастери, гуаш, акварель, пензлики різних розмірів) «Де найкраще місце на Землі».

Хід  заняття.

Вихователь: Любі мої, а що це у нас таке? Так це – ж ребус, а давайте його розгадаємо та прочитаємо закодоване слово? (розгадують та читають слово – подорож).

– Малята я пропоную вам здійснити подорож по різним краям , на цьому веселому потязі із Ромашкового, та дізнатися про різні народні звичаї. Придбайте білети в касі та вмощуйтесь зручніше на вказані в них місця (білетики з геометричними фігурами, на стільчиках у вагоні на сидіннях такі самі фігури).

Ну що вирушаємо? (звучить пісенька потяга із мультфільму «Вагончик из Ромашкового»).

Вихователь. Ось ми їдемо нашим краєм, і я хочу вам розповісти про те, що у кожного народу є безліч звичаїв, пов’язаних із щоденною працею, з проводами зими, із початком весняних клопотів у полі, з поверненням худоби з літніх пасовиськ, із збиранням урожаю. Тут знаходять свій вияв і глибока повага до роботящих рук, і вдячність щедрій годувальниці – природі. От, скажімо, у нас, на Хмельниччині в селі Червона зірка, здавна починають жнива і танцями, і піснями. Женчики славлять перший сніп, бажають усім хліборобам зібрати багатий урожай. А дійшовши останньої загінки, обов’язково лишать на лану кущик жита чи пшениці, старанно обполють його, перев’яжуть стрічками, а зерно витрусять на землю – щоб нива гарно родила і на майбутнє
Нині кожен із нас починає усвідомлювати, якого лиха завдаємо ми рідній природі.

Вихователь: давайте пригадаємо які ці лиха? (відповіді дітей)

– Замулюються дзвінкі джерела. Пересихають колись повноводі ріки. Вмирають кучеряві гаї та ліси, отруйним брудом повняться моря, океани. Гине різна звірина, риба і птаство).

Вихователь: Ось ми їдемо територією Грузії. Ось послухайте який є в Грузії прадавній звичай про нього нам розповість Андрійко.

Андрійко: Цей звичай, пов’язаний з народженням дитини. Вони упродовж багатьох років берегли в сім’ї дитячу колиску – аквані.

Берегли й передавали у спадок. Грузини вірили, що від того не переведеться їхній рід, а зв’язок і дружба між батьками та дідами будуть у них щирі, міцні, довговічні.

Вихователь: А ось Анюта розповість про звичай у Нідерландах.

Ганна: У Нідерландах зберігся інший звичай. Тут першому немовляті дають ім’я дідуся чи бабусі з батькового роду, а друге немовля нарікають іменем котрогось із батьків по маминій лінії. Нерідко буває, що обох дідусів, і татового батька і маминого, звуть однаково – скажімо, Пітер. Тож як народяться в них двоє онуків-хлопчиків, то обох їх також називають Пітерами. Уявляєте, два рідні братики – з однаковим ім’ям! Ну, а дівчатка одержують імена своїх бабусь, і в одній родині буває по дві Мері, по дві Катрін чи Ельзи.

Вихователь : Дивіться в цій родині трапилась неприємність вони переплутали одяг і тепер не можуть розібратись де чий ? Давайте їм допоможемо! (діти проводять сортування по різним шафам: для дівчаток, хлопчиків, жінок, чоловіків.)

Вихователь: А ось ми у країні Бірма. І про них розповість нам Сашко.

Сашко: У, країні Бірмі існує такий звичай. У них є свято, яке носить таку назву «свято обстригання волосся». Кожному синові батьки урочисто вистригають на тім’ї пасемко, і мама вплітає його у свою зачіску. Що більше народжується в сім’ї дітей, то пишнішою стає мамина зачіска. Що пишніша зачіска, то більше такій мамі люди виявляють шани.

Вихователь: А знаєте ця родина приготувала вам гру сюрприз.

І вам доведеться відшукати свої сюрпризи ось в цьому ящику, який наповнений пінопластовими кульками.

Проводиться рухлива гра «Шукачі скарбів» (діти порпаються в коробці доти, доки не дістануть звідти всі скарби (цукерки, не надуті повітряні кульки, кіндери…..). Скарби діляться порівну між усіма шукачами).

Вихователь: Ну ось ми знову на Україні (чути запис співу гурту людей). Ой чуєте дзвенить пісня? А хто скаже яка це пісня? Так це весільна. Безліч у кожного народу і весільних звичаїв. Скажімо, на Хмельниччині в селі Слобідка, молодий переносив молоду через поріг своєї хати на руках. Після цього їй, мовляв, буде легко жити з ним увесь подружній вік. А, як розплітали молодій на весіллі косу, то садовили її на пікну діжу. Це значило, що тепер вона дбатиме про хліб у своїй господі.

А в абхазців нареченій, як вона заходить у дім свого судженого, мажуть губи медом. Це щоб дружина з неї була не сварлива, а лагідна й солодкоголоса.

Вихователь: Ось ми і завершили свою подорож різними краями.

Як на вашу думку де краще на Землі? Подумайте і намалюйте «Де найкраще на Землі» (дітям пропонується різний матеріал для виконання роботи).

По завершенню проводиться виставка – огляд малюнків.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

  1. Базовий компонент дошкільної освіти / Науковий керівник: А. М. Богуш, дійсний член НАПН України, проф, д-р пед. наук; Авт. кол-в: Богуш А.М., Бєлєнька Г.В., Богініч О.Л., Гавриш Н.В., Долинна О.П., Ільченко Т.С., Коваленко О.В., Лисенко Г.М., Машовець М.А., Низковська О.В., Панасюк Т.В., Піроженко Т.О., Поніманська Т.І., Сідєльнікова О.Д., Шевчук А.С., Якименко Л.Ю. – К.: Видавництво, 2012. – 26 с.

  2. Богинич О. Народна скарбниця. //Дошкільне виховання – 2002. №8. – С.16-17.

  3. Богуш А., Лисенко Н. Українське народознавство в дошкільному закладі. К., 1994. С.169 – 187.

  4. Боришевський М. Духовні цінності як детермінанта громадянського виховання особистості // Цінності освіти і виховання особистості: Наук.-метод.зб. – К., 1997. – С. 21-25.

  5. Боришевський М. Формули громадянина-творця. Соціально-психологічний портрет громадянина // Світло. – 1998 – № 3. – С. 8-9.

  6. Бурова А. Організація ігрової діяльності в дошкільному закладі. //Дошкільне виховання – 2007. №10. С.8 -13.

  7. Бурова А., Долинна О. Проблемні питання дошкільної освіти // Дошкільне виховання. – 2009. – № 7.

  8. Виховання дітей на традиціях народної культури /Ватаман У. П., – Волгоград, 2008.

  9. Виховання моральних почуттів у старших дошкільнят / Під ред. Виноградовой А. М., – М., 1980.

  10. Вишневецький О. Громадянське виховання: благо чи небезпека? // Освіта. – 2000. – № 44. – С. 3. – № 45. – С. 4-5.

  11. Гонський В. Патріотизм як основа сучасного виховання та ідеології держави: студії виховання // Рідна школа. – 2001. – № 2. – С. 9-14.

  12. Євдокімова Л. Українські народні ігри та забави в дошкільних установах. //БВДС – 2007. №12. – С.40-49.

  13. Жадан І. Проблеми громадянської освіти //Педагогічна газета. – 1999. – № 11. – С. 2.

  14. Ігнатенко П., Крицька Л. Громадянське виховання: історичний аспект // Шлях освіти. – 1997. – № 1. – С. 38-43.

  15. Ігрова діяльність у дитсадку / Губанова М.Ф., М., – 2006.

  16. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Дошкільне виховання. – 2003. – № 2. – С. 3-8.

  17. Кремень В.Г. Веління часу: плекати національну гордість у молоді // Педагогічна газета. – 1998. – № 7. – С. 1.

  18. Кривоніс М. Л., Дроботій О. Л. Патріотичне виховання в ДНЗ. – Х.: Вид-во «Ранок», 2015. – 192 с.

  19. Кудикіна Н. Українські народні дитячі ігри малих форм. //Палітра педагога – 2008. №2. – С. 3 – 5.

  20. Ніколаєнко В. М. Народознавство в дошкільному навчальному закладі. 2-6 років. Х.: Вид. група «Основа», 2010. – 207, [1] с.: іл.

  21. Оржехівський В. Громадянська освіта формує громадянина // Відродження. – 2000. – № 1. – С. 3-5.

  22. Павлушкіна О. Українські народні рухливі ігри. //Палітра педагога – 2008. №3. – С. 3 – 6.

  23. Собко В.М., Юрчик Н.Л. Тематичне планування. Старший дошкільний вік: посібник на допомогу дошкільним працівникам. У 2 ч. – Кам’янець-Подільський: ФОП Сисин О.В., 2011. – 272 с.

  24. Фоменко Е. В. Формування національної свідомості дітей. – Х.: Вид. група «Основа», 2009. – 121, [7] с.: іл.

  25. Як навчити дітей любити Батьківщину / Антонов Ю. Є., Левіна Л.У. та інших. – М., 2005.

Навчально-методичне видання

Оксана Миколаївна Лижник

Національно-патріотичне виховання дітей дошкільного віку

Посібник на допомогу працівникам

дошкільних навчальних закладів

132

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Дошкілля

08.09.2019

2278

0

122