Науково-методичне дослідження на тему "Вплив дитячо-батьківських відносин на рівень тривожності дітей"

Опис документу:
Науково-методичне дослідження, викладене у даній роботі спрямоване на дослідження впливу відносин у родині, між дитиною та її батьками, на поведінку дитини у дитячому садочку та школі, рівень її навчання, відносини з однолітками, загальний емоційний та культурний розвиток дитини. Матеріали дослідження носять інформаційно-рекомендаційний характер. Для практичних психологів, батьків, керівників і педпрацівників дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Люботинський міський відділ освіти

Центр практичної психології та соціальної роботи

Гаєвська Л.В.

ВПЛИВ

ДИТЯЧО-БАТЬКІВСЬКИХ ВІДНОСИН

НА РІВЕНЬ ТРИВОЖНОСТІ ДІТЕЙ

Люботин 2019

Гаєвська Л.В.

Вплив дитячо-батьківських відносин на рівень тривожності дітей. – Люботин, 2010 - с.

Науково-методичне дослідження, викладене у даній роботі спрямоване на дослідження впливу відносин у родині, між дитиною та її батьками, на поведінку дитини у дитячому садочку та школі, рівень її навчання, відносини з однолітками, загальний емоційний та культурний розвиток дитини.

Матеріали дослідження носять інформаційно-рекомендаційний характер.

Для практичних психологів, батьків, керівників і педпрацівників дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів.

ЗМІСТ

Вступ. …………………………..………………

4

  1. Поняття «тривожність», її форми та першопричини виникнення………………

6

  1. Сучасні соціальні причини виникнення дитячої тривожності………………………

12

  1. Психологічні проблеми дитячо-батьківських відносин…………………….

15

    1. Лінії досліджень системи батьківського виховання………………………………….

    2. Основні характеристики дитячо-батьківських відносин…………………….

    3. Інтегративниі характеристики дитячо-батьківських відносин…………………….

16

17

17

  1. Стилі та типи сімейного виховання……..

    1. Поняття «стиль сімейного виховання»….

    2. Варіанти дитячо-батьківських відносин...

    3. Причини порушення батьківської любові

    4. Тип сімейного виховання………………..

    5. Позиції батьків, стосовно дітей, що мають вплив на поводження дитини…….

18

18

18

19

21

24

  1. Попередження тривожності у підлітків: сприяння батьків………………………….

27

  1. Роль сім'ї у забезпеченні психоемоційного благополуччя підлітка..

29

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПРАКТИКУМ

37

ВИСНОВКИ……………………………………….

73

Рекомендації батькам…………………………….

74

Рекомендації педагогам та батькам……………..

74

Список літератури……………………………..

76

Вступ.

Проблема сімейного виховання все більше привертає до себе увагу вітчизняних та зарубіжних вчених і практиків. Питання сімейного виховання розглядаються педагогами, соціологами, психологами, психотерапевтами При цьому досліджуються різні сфери дитячо-батьківських відносин: особливості виховання дитини й ставлення до неї батьків, характерні риси особистості дитини як результат сімейних впливів, особливості особистості батьків, характер подружніх відносин.

Батьківські установки або позиції — один із найбільш вивчених аспектів дитячо-батьківських відносин. При цьому під батьківськими установками розуміють систему або сукупність батьківського емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками і способів поводження з нею. Ще в 30-х рр. були виділені чотири батьківські установки й відповідні їм типи поведінки: «прийняття й любов», «явне відкидання», «зайва вимогливість», «надмірна опіка», а також була простежена певна залежність між поведінкою батьків і поведінкою дітей. Так, наприклад, «прийняття й любов» породжують у дитині почуття безпеки й сприяють нормальному розвитку особистості, у той час як «явне відкидання» веде до агресивності й емоційного недорозвинення [12].

Дослідження показали, що психічний розвиток дитини визначається його емоційним контактом й особливостями співробітництва з батьками. Таким чином, можна з усією визначеністю стверджувати, що на дитячо-батьківських відносинах позначається тип родини, позиція, яку займають дорослі, стилі відносин і та роль, яку вони відводять дитині в родині. Під впливом типу батьківських відносин формується особистість дитини [8].

Сімейні відносини є тим середовищем, що детермінує психічний розвиток дитини. Так, взаємини в батьківській родині, ставлення до дитини з боку батьків можуть формувати ефективну потребово-мотиваційну систему дитини, позитивний погляд на світ і на самого себе, і ті ж самі фактори, але з іншим психологічним змістом можуть призводити до неповноцінного розвитку потреб і мотивів, низької самоповаги, недовіри до оточуючих і високої тривожності.

Вплив батьків особливо важливий, тому що вони є для дитини джерелом необхідного життєвого досвіду. Діти, життєвий досвід яких має широкий набір різних ситуацій, які вміють вирішувати проблеми спілкування, радіти різнобічним соціальним взаємодіям, будуть краще за інших дітей адаптуватися в нових обставинах і позитивно реагувати на зміни в оточенні.

Дефіцит батьківської чуйності на потреби дитини сприяє виникненню почуття «вивченої безпорадності», що згодом нерідко призводить до апатії й навіть депресії, бажання уникати нових ситуацій і контактів з новими людьми, відсутності допитливості й ініціативи.

Посиленню тривожності у дитини сприяють і завищені вимоги з боку батьків. Вони створюють ситуацію хронічної неуспішності, абстрагуючись від реальних можливостей дитини. Зайва вимогливість батьків також сприяє появі страхів і тривог. Все це сприяє формуванню неадекватної самооцінки, значеннєвих бар'єрів у спілкуванні й підвищенню агресивності у дитини [3].

Таким чином, вивчення й аналіз факторів і наслідків виникнення й розвитку тривожності як стійкого особистісного утворення є необхідним етапом для своєчасної психопрофілактики й подолання негативних наслідків тривожності.

Поняття «тривожність», її форми та

першопричини виникнення.

У психологічній літературі можна зустріти різні визначення поняття «тривожність»:

  • тривожність — це переживання емоційного дискомфорту, пов'язане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки, що загрожує. Розрізняють тривожність як емоційний стан і як стійку властивість, рису особистості або темпераменту.

  • тривожність — постійна або ситуативна властивість людини приходити в стан підвищеного занепокоєння, відчувати страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях.

  • тривожність визначається як стійке негативне переживання занепокоєння й очікування неблагополуччя з боку оточення.

  • тривожність — переживання емоційного неблагополуччя, пов'язане з передчуттям небезпеки або невдачі.

У такий спосіб поняттям «тривожність» психологи позначають стан людини, який характеризується підвищеною схильністю до переживань, побоюванням і занепокоєнням, що має негативне емоційне забарвлення [1].

Виділяють два основних види тривожності. Перший вид тривожності - це так звана ситуативна тривожність, тобто породжена деякою конкретною ситуацією, що об'єктивно викликає занепокоєння. Даний стан може виникати у будь-якої людини напередодні можливих неприємностей і життєвих ускладнень. Це стан не тільки є цілком нормальним, але й відіграє свою позитивну роль. Він виступає своєрідним мобілізуючим механізмом, що дозволяє людині серйозно й відповідально підійти до рішення виникаючих проблем. Ненормальним є скоріше зниження ситуативної тривожності, коли людина за серйозних обставин демонструє безвідповідальність, що найчастіше свідчить про інфантильну життєву позицію, недостатньо сформульовану самосвідомість.

Інший вид тривожності — так звана особистісна тривожність. Вона може розглядатися як особистісна риса, що виявляється в постійній схильності до переживань тривоги у всіляких життєвих ситуаціях, у тому числі й таких, які об'єктивно до цього не розташовують.

Характеризується станом несвідомого страху, невизначеним відчуттям загрози, готовністю сприйняти будь-яку подію як несприятливе й небезпечне явище. Дитина, піддана такому стану, постійно перебуває в настороженому й подавленому настрої, у неї утруднені контакти з навколишнім світом, що сприймається нею як страхаючий і ворожий, закріплюючись у процесі становлення характеру до формування заниженої самооцінки й похмурого песимізму.

Дитяча тривожність може бути наслідком і симбіотичних відносин дитини з матір'ю, коли мати відчуває себе єдиним цілим з дитиною, намагається відгородити її від труднощів і неприємностей життя. Вона «прив'язує» до себе, охороняючи від уявлюваних, неіснуючих небезпек. У результаті дитина відчуває занепокоєння, коли залишається без матері, легко впадає в стан розгубленості, хвилюється й боїться. Замість активності й самостійності розвиваються пасивність і залежність [4].

У деяких випадках, коли виховання ґрунтується на завищених вимогах, з якими дитина не має сил впоратися або справиться із працею, тривожність може викликатися страхом не впоратися, зробити не так, як потрібно, нерідко батьки культивують «правильність» поводження: ставлення до дитини може містити в собі твердий контроль, строгу систему норм і правил, відступ від яких спричиняє засудження й покарання. У цих випадках тривожність дитини може породжуватися страхом відступу від норм і правил, установлюваних дорослими («Якщо я буду робити не так, як сказала мама, вона не буде мене любити», «Якщо зроблю не так, як треба, мене покарають»).

Причиною виникнення тривоги завжди є внутрішній конфлікт, суперечливість прагнень дитини, коли одне його бажання суперечить іншому, одна потреба заважає іншій. Суперечливий внутрішній стан дитини може бути викликаний: суперечливими вимогами до неї, що виходять із різних джерел (або навіть із одного джерела: буває, що батьки суперечать самі собі, то дозволяючи, то грубо забороняючи одне й те ж саме); неадекватними вимогами, невідповідними можливостям і прагненням дитини; негативними вимогами, які ставлять дитину в принижене, залежне положення. У всіх трьох випадках виникає почуття "втрати опори" ; втрати міцних орієнтирів у житті, невпевненість у навколишньому світі [6].

В основі внутрішнього конфлікту дитини може лежати зовнішній конфлікт між батьками.. Однак змішувати внутрішній і зовнішній конфлікти зовсім неприпустимо; протиріччя в навколишньому оточенні дитини далеко не завжди стають її внутрішніми протиріччями. Зовсім не кожна дитина стає тривожною, якщо її мати й бабуся недолюблюють одне одного й виховують її по-різному. Лише коли дитина приймає близько до серця обидві сторони конфліктуючого світу, коли вони стають частиною її емоційного життя, створюються всі умови для виникнення тривоги.

Тривога проникає в душу дитини, лише коли конфлікт пронизує все її життя, перешкоджаючи задоволенню найважливіших потреб.

До цих найважливіших потреб відносяться: потреба у фізичному існуванні (в їжі, воді, захисті від фізичної погрози й т.д.); потреба в близькості, у прихильності до людини або до групи людей; потреба в незалежності, у самостійності, у визнанні права на власне "я"; потреба в самореалізації, у розкритті своїх здібностей, своїх прихованих сил, потреба в сенсі життя й меті.

У вітчизняній психології проблема формування першої соціальної потреби дитини — потреби в соціальному контакті — підлягала всебічному вивченню. Було доведено, що вона пов'язана з емоційно-позитивним переживанням дитини й заснована на задоволенні близьким дорослим потреби дитини в нових враженнях, а механізмом її формування є випереджальна ініціатива дорослого, що створює зону найближчого розвитку дитини.

Однією з найчастіших причин тривожності є завищені вимоги до дитини, негнучка, догматична система виховання, не враховуюча власну активність дитини, її інтереси, здатності й схильності. Найпоширеніша система виховання — "ти повинен бути відмінником". Виражені прояви тривоги спостерігаються в добре встигаючих дітей, яких відрізняють сумлінність, вимогливість до себе в сполученні з орієнтацією на оцінки, а не на процес пізнання. Буває, що батьки орієнтують на високі, не доступні їй досягнення в спорті, мистецтві , нав'язують дитині (якщо це хлопчик) образ справжнього чоловіка, сильного, сміливого, спритного, який не знає поразок, не відповідність якому ( а відповідати цьому образу неможливо) боляче б'є по хлоп'ячому самолюбству. Сюди ж відноситься нав'язування дитині далеких їй інтересів, наприклад, туризм, плавання. Жодне із цих занять саме по собі не погане. Однак вибір захоплення повинен належати самій дитині. Примусова участь дитини в справах, які не цікавлять її, ставить її в ситуацію неминучого неуспіху.

Прагнучи виробити в дитині такі якості як сумлінність, слухняність, акуратність, вчителя та вихователі нерідко ускладнюють і без того нелегке становище дитини, збільшуючи прес вимог, невиконання яких тягне за собою внутрішнє покарання.

Сама інтенсивність переживання тривоги, рівень тривожності в хлопчиків і дівчаток різні. У старшому дошкільному віці хлопчики більше тривожні, ніж дівчата. У дев'ять-одинадцять років інтенсивність переживань в обох індивідів вирівнюється, а після дванадцяти років загальний рівень тривожності в дівчат у цілому зростає, а у хлопчиків трохи знижується, хоча саме серед хлопців зустрічаються особи із серйозними порушеннями в цій сфері[7].

Розрізняються дівчата й хлопчики тим, з якими ситуаціями вони зв'язують свою тривогу, як її пояснюють, чого побоюються.

Стан чистої або, як говорять психологи, «вільно плаваючої» тривоги вкрай важко перенести. Невизначеність, неясність джерела погрози робить пошук виходу з положення дуже важким, складним. Як тільки виникає тривога, у душі дитини включається цілий ряд механізмів, які «переробляють» цей стан у щось інше, нехай теж неприємне, але не настільки нестерпне. Така дитина може зовні здаватися спокійною й навіть самовпевненою, але необхідно навчитися розпізнавати тривожність і «під маскою».

Тривожні діти відрізняються частими проявами занепокоєння й тривоги, а також більшою кількістю страхів, причому страхи й тривога виникають у тих ситуаціях, у яких дитині, здавалося б, нічого не загрожує. Тривожні діти відрізняються особливою чутливістю, низькою самооцінкою, у зв'язку із чим у них виникає очікування неблагополуччя з боку навколишніх. Ці діти дуже чутливі до своїх невдач, гостро реагують на них, схильні відмовлятися від тієї діяльності, у якій зазнають труднощів.

У таких дітей можна помітити суттєву різницю в поводженні на заняттях і поза заняттями.

Поза заняттями це живі, товариські й безпосередні діти, на заняттях вони «затиснуті» й напружені. Відповідають на питання тихим і глухим голосом, можуть навіть почати заїкатися. Мова їх може бути як дуже швидкою, квапливою, так і уповільненою, утрудненою. Як правило, виникає тривале порушення: дитина смикає руками одяг, маніпулює чим-небудь.

Тривожні діти мають схильність до шкідливих звичок невротичного характеру (вони гризуть нігті, висмикують волосся). Маніпуляція із власним тілом знижує в них емоційну напругу, заспокоює.

Розпізнати тривожних дітей допомагає малювання. Їхні малюнки відрізняються надмірним штрихуванням, сильним натиском, а також маленькими розмірами зображень. Нерідко такі діти «загострюються» на деталях, особливо дрібних.

У тривожних дітей серйозний, стриманий вираз обличчя, опущені очі, на стільці сидять акуратно, намагаються не робити зайвих рухів, не шуміти, бажають не привертати до себе уваги навколишніх. Таких дітей називають скромними, сором’язливими. Батьки однолітків звичайно ставлять їх у приклад своїм дітям.

Поводження тривожних дітей відрізняється частими проявами занепокоєння й тривоги, такі діти живуть у постійній напрузі, увесь час відчуваючи погрозу, відчуваючи, що в будь-який момент можуть зіткнутися з невдачами.

Сучасні соціальні причини виникнення дитячої тривожності.

Сучасна епоха, насичена соціально-економічними перетвореннями, створила умови для збільшення тривоги й хвилювань. Як відомо, тривогу і хвилювання на емоційному і розумовому рівні дорослі передають своїм дітям.

У країні виросло число родин, неблагополучних в економічному, психологічному, педагогічному аспектах.

Сьогодні існує тенденція зростання неповних сімей та сімей з однією дитиною. При цьому відмічено, що найбільш схильні до розвитку тривожності єдині діти в родині, які стають центром батьківських турбот і тривог. У сім'ях, де є присутнім емоційна напруга, також створюються умови для розвитку тривожності у дитини. Діти старшого дошкільного віку дуже чутливі до конфліктних відносин батьків [15].

Аналіз сучасної літератури, присвяченої проблемам дитячої тривожності, і досвід консультування дозволяють представити причини розвитку тривожності у дітей таким чином:

  • відсутність у дітей відчуття фізичної безпеки;

  • відкидання і ворожість, що демонструються дорослими;

  • дитина, як дзеркало, відображає батьківські тривоги;

  • до дитини пред'являються завищені вимоги;

  • авторитарний стиль спілкування дорослого з дитиною;

  • негнучка, догматична система виховання;

  • несприятливі мікросоціальної та побутові умови;

  • протиріччя між високими домаганнями, викликаними захвалювання і реальними можливостями дітей.

Тривога далеко не завжди виступає в явній формі, оскільки є досить тяжким станом. І як тільки вона виникає, в душі дитини включається цілий набір механізмів, які "переробляють" цей стан у щось інше, нехай теж неприємне, але не настільки нестерпне. Це може невпізнанно змінити всю зовнішню і внутрішню картину тривоги.

Найпростіший з психологічних механізмів спрацьовує практично миттєво: краще боятися чогось, ніж невідомо чого. Так виникають дитячі страхи. Страх - "перша похідна" тривоги. Його перевага в його визначеності, в тому, що він завжди залишає якийсь вільний простір. Хоча страх в порівнянні з тривогою дає дещо більше почуття безпеки, все ж таки і цей стан, жити в якому важко. Тому, як правило, переробка тривожних переживань на стадії страху не закінчується. Чим старше діти, тим рідше прояви страху, і тим частіше - інші, приховані форми прояву тривоги [3].

У деяких дітей цю захисну функцію виконують певні ритуальні дії, які "охороняють" їх від можливої небезпеки. Прикладом може служити дитина, який намагається не наступати на стики бетонних плит і тріщини в асфальті. Негативна сторона таких ритуалів - певна ймовірність переростання подібних дій в неврози нав'язливості.

Однак, необхідно враховувати, що тривожна дитина просто не знайшла іншого способу боротьби з тривогою. При всій неадекватність і безглуздість таких способів їх потрібно поважати, не висміювати, а допомагати дитині іншими методами "відреагувати" на свої проблеми, не можна руйнувати "острівець безпеки", нічого не даючи натомість.

Порятунком від тривоги є світ фантазій. У фантазіях дитина дозволяє свої невирішені конфлікти, в мріях знаходять задоволення його незадоволені потреби.

Вивчаючи дитячий вік, Ерік Берн [10] прийшов до висновку, що є тривожні діти, які приходять до простих висновків , - щоб нічого не боятися, потрібно зробити так, щоб боялися мене. Тому агресивна поведінка часто буває формою приховування особистої тривожності. Тривожність іноді дуже важко розгледіти за агресивністю. Самовпевнені, агресивні, при кожному зручному випадку принижують інших, тривожними аж ніяк не виглядають. І, тим не менше, нерідко в глибині душі у таких дітей ховається тривога. А поведінка і зовнішній вигляд - лише способи позбавлення від почуття невпевненості в собі, від усвідомлення своєї нездатності жити, як хотілося б.

Таким чином, тривожність відбивається на всіх сферах життєдіяльності дитини, помітно погіршуючи його самопочуття і ускладнюючи відносини з навколишнім світом. При цьому причини формування високого рівня тривожності як в природних, генетичні чинники розвитку психіки дитини, так і - причому більшою мірою - в соціальних. Якщо перші чинники формування тривожності важко піддаються корекції, то для корекції соціальних факторів цілком можливо створити відповідні умови, щоб подолати розвиток високого рівня тривожності в дитячому віці.

Основою виникнення дитячої тривожності є взаємовідносини з батьками.

Психологічні проблеми дитячо-батьківських відносин

З перших місяців життя дитина усвідомлює себе через відносини з іншими людьми. Дитина відчуває свою залежність від безпосередньо оточуючих її людей, вона повинна зважати на вимоги, які оточуючі люди виявляють до її поводження, тому що це реально визначає собою її інтимні, особистісні відносини з ними. Від цих відносин не тільки залежать її успіхи й невдачі, у них самих укладені радощі й прикрості, вони мають силу мотиву. Очевидно, тому характер відносин між дитиною й соціальним оточенням визначає розвиток дитини. Сімейні відносини є тим середовищем, що детермінує розвиток особистості дитини [7].

Батьківські установки або позиції — один із найбільш вивчених аспектів дитячо-батьківських відносин. Під батьківськими відносинами розуміють систему або сукупність емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками і способів поводження з нею. З іншого боку, під батьківськими установками маються на увазі установки й відповідне поводження, які не зв'язані саме з даною дитиною, а характеризують ставлення до дітей взагалі. Як найбільше значимі риси батьківського ставлення виділяють емоційні, когнітивні й діяльні його аспекти .

Хоча батьківські відносини в кожній психологічній школі описуються різними поняттями й термінами, які визначаються вихідними теоретичними позиціями авторів, разом з тим практично у всіх підходах можна відзначити своєрідну подвійність батьківського ставлення. З одного боку, головною характеристикою батьківського ставлення є любов, що визначає довіру до дитини, радість і задоволення від спілкування з нею, прагнення до її захисту й безпеки, безумовне прийняття й увага, цілісне ставлення до неї. З іншого боку, батьківське ставлення характеризується вимогливістю й контролем.

Батьківське ставлення суперечливе і містить у собі два протилежних моменти: безумовний (прийняття, любов) і умовний (об'єктивна оцінка, контроль, спрямованість на виховання певних якостей) .

Виділяються кілька ліній досліджень із проблем батьківського виховання:

  1. Вивчення структури сімейного виховання, тобто виділення окремих компонентів батьківського ставлення й спілкування між батьками, які в більшій мері впливають на формування особистості дитини

  2. Виділяються «типи» і тактики сімейного виховання.

  3. Розглядається вплив окремих типів сімейного виховання на особистість дитини.

Батьківське ставлення, як вважає А.Я.Варга, є багатомірним утворенням, структура якого складається із чотирьох утворюючих: прийняття або відкидання дитини, міжособистісна дистанція з дитиною («симбіоз»), форми й напрямок контролю (авторитарна гіперсоціалізація) і соціальна бажаність поводження. Кожна утворююча у свою чергу являє собою сполучення в різних співставленнях емоційного, когнітивного й поведінкового компонента.

Емоційна утворююча батьківського ставлення займає провідне положення в структурі батьківських відносин, в основному визначаючи особливості його проявів. Батьківське ставлення суперечливе. У ньому співіснують у різній пропорції протилежні елементи емоційно-ціннісного ставлення (симпатія-антипатія, повага й неповага), виявляючись по черзі в спілкуванні з дитиною в різний час і по різних приводах. Переживання міжособистісної дистанції — більш стабільно.

Батьківське ставлення є родовим для таких понять, як стиль сімейного виховання, батьківська позиція, батьківські установки, батьківська взаємодія і т.п.

Основними характеристиками

дитячо-батьківських відносин є:

  1. Характер емоційного зв'язку: з боку батьків — емоційне прийняття дитини (батьківська любов), з боку дитини — прихильність і емоційне ставлення до батьків.

  2. Мотиви виховання й батьківства.

  3. Задоволення потреб дитини, турбота й увага батьків.

  4. Стиль спілкування й взаємодії з дитиною. Особливості прояву батьківського лідерства.

  5. Спосіб вирішення проблемних і конфліктних ситуацій. Підтримка автономії дитини.

  6. Соціальний контроль: вимоги й заборони, їхній зміст і кількість; спосіб контролю; санкції (заохочення й підкріплення); батьківський моніторинг.

  7. Ступінь стійкості й послідовності (суперечливості) сімейного виховання.

Інтегративними характеристиками дитячо-батьківських відносин є:

  1. Батьківська позиція, обумовлена характером емоційного прийняття дитини, мотивами й цінностями виховання, образом дитини, образом себе як батька, моделями рольового батьківського поводження, ступенем задоволеності батьківством.

  2. Тип сімейного виховання як інтегративна характеристика виховної системи.

Далі розглянемо докладніше різні класифікації типів, стилів сімейного виховання як по даним закордонних, так і вітчизняних дослідників.

Стилі та типи сімейного виховання

Поняття «стиль сімейного виховання» належить у психологічній літературі до широкого та багатозначного понятійного апарату дитячо-батьківських взаємин. Під стилем сімейного виховання розуміється багатомірне утворення, яке включає ставлення батьків до дитини та переживання цього ставлення (емоційний компонент), особливості сприйняття та розуміння характеру дитини (когнітивний компонент), поведінкові стереотипи, які практикуються відносно дитини (поведінковий компонент).

Емоційна сторона дитячо-батьківських відносин у значній мірі визначає благополуччя психічного розвитку дитини й реалізацію виховного потенціалу батьківства як соціального інституту. Емоційне ставлення до партнера в батьків та дитини в контексті їхніх відносин має різне походження, психологічний зміст і динаміку розвитку [11].

В залежності від особливостей дитячо-батьківської взаємодії йде розвиток пізнавальної активності та розумовий розвиток дитини.

У континуумі значень емоційного ставлення батьків до дитини можна виділити кілька варіантів відносин, від безумовно позитивного до відкрито негативного полюса.

  • Безумовне емоційне прийняття дитини (любов і прихильність «незважаючи ні на що»). Безумовне прийняття припускає диференціацію батьками особистості дитини та її поведінки. Негативна оцінка й осуд батьками конкретних вчинків і дій дитини не спричиняє заперечення її емоційної значимості й зниження самоцінності її особистості для батьків. Такий тип емоційного відношення найбільш сприятливий для розвитку особистості дитини, оскільки забезпечує повне задоволення потреб дитини в безпеці, любові, турботі.

  • Умовне емоційне прийняття (любов, обумовлена досягненнями, достоїнствами, поведінкою дитини). У цьому випадку любов батьків дитина повинна заслужити своїми успіхами, зразковою поведінкою, виконанням вимог. Любов виступає як благо, нагорода, що не дається сама собою, а вимагає праці та старання. Позбавлення батьківської любові — досить частий тип покарання в подібних випадках. Подібний тип батьківського ставлення провокує у дитини виникнення тривоги й невпевненості.

  • Амбівалентне емоційне ставлення до дитини (сполучення позитивних і негативних почуттів, ворожості та любові).

  • Індиферентне відношення (байдужість, емоційна холодність, дистантність, низька емпатія). В основі такої позиції лежить несформованість батьківської позиції, інфантильність й особистісна незрілість самих батьків.

  • Сховане емоційне відкидання (ігнорування, емоційне негативне ставлення до дитини).

  • Відкрите емоційне відкидання дитини. [16]

Причини порушень батьківської любові вивчені ще недостатньо, однак деякі з них можна назвати:

  • Фрустрація життєво важливих потреб батьків у зв'язку з вихованням дитини. Батьки мають досить широкий спектр потреб, суб'єктивна значимість яких багато в чому визначається ступенем особистісної зрілості батьків: потреба в сні та відпочинку; у безпеці; у спілкуванні із друзями; особисті досягнення, кар'єра, професійний ріст. У цьому випадку психологічна допомога повинна бути спрямована на пошук способу задоволення життєво важливих потреб батьків при збереженні ними повноцінної функції догляду за дитиною та її виховання, а також на розвиток ціннісно-смислової сфери батьків.

  • Містифікація й перекручування образа дитини як результат проекції негативних якостей і приписування їхній дитині; ідентифікація дитини з агресивною особистістю, що викликає відразу в батьків, і, як наслідок, перенос на неї негативного емоційного відношення. Психологічна робота в цьому випадку повинна бути спрямована на об’єктивізацію причин подібної проекції, їхній аналіз та допомогу батькам в розв’язанні глибинного конфлікту, що лежить в основі актуалізованих захисних механізмів.

  • Негативне емоційне відношення до дитини як прояв посттравмуючого стресу. Виникає внаслідок фатального збігу народження дитини або початкового періоду її виховання, сенситивного до формування прихильності, і психологічної травми, наприклад втрати близької людини. Дитина набуває значення символу ситуації, що травмує, або асоціюється з нею. Психологічна допомога тут будується в контексті подолання посттравмуючого стресу.

  • Особистісні особливості батьків (інфантильність, акцентуації характеру, невротичний тип особистості, неадекватний тип прихильності самих батьків, емоційні розлади). Тут потрібно індивідуальне психологічне консультування, а якщо буде потреба й психотерапія.

  • Індивідуально-типологічні особливості дитини — «важкий темперамент», проблеми дисципліни, неуважність, імпульсивність, — які опосередкують формування батьківського ставлення. Виявлено, що батьки схильні сприймати дітей з більш сильним темпераментом як більше зрілих. Важливе значення для формування емоційного ставлення батьків до дитини має ступінь відповідності їхніх темпераментів. Якщо темперамент дитини протилежний батьківському, це може сприйматися батьками як негативна характеристика її особистості або як ознака інфантильності й незрілості.

  • Низький ступінь задоволеності шлюбом та конфліктність у подружніх стосунках.

Сімейне виховання повинне ґрунтуватися на певних принципах і мати певний зміст, що спрямований на розвиток всіх сторін особистості дитини:

  • гуманність і милосердя до зростаючої людини;

  • залучення дітей до життєдіяльності родини як її рівноправних учасників;

  • відкритість і довіра в відносинах з дітьми;

  • оптимістичність взаємин у родині;

  • послідовність у своїх вимогах (не вимагати неможливого);

  • надання посильної допомоги своїй дитині, готовність відповідати на питання.

Реалізація цих принципів буде залежати й від типу виховання:

Автократичний — коли всі рішення, що стосуються дітей, приймають винятково батьки.

Авторитетний, але демократичний — у цьому випадку рішення приймаються батьками разом з дітьми.

Ліберальний — коли при ухваленні рішення останнє слово залишається за дитиною.

Хаотичний — керування здійснюється непослідовно: іноді авторитарно, іноді демократично, іноді ліберально.

Саме по ставленню батьків до своєї дитини можна припустити, якою вона стане в майбутньому.

Емоційний клімат у родині визначається не тільки відношенням батьків до дитини та дитини до батьків в термінах емоційного прийняття, материнської й батьківської любові й прихильності, але й характером взаємин у колі батьки-дитина. Параметрами їхнього визначення є емоційний знак і симетричність відносин. Відповідно, можна виділити варіанти взаємин:

Взаємні, симетричні відносини:

  1. Емоційне взаємне прийняття. Для дитини характерно базове переживання того, що вона любима та дорога у родині, і батьки відчувають відповідну її любов. Такі відносини забезпечують гармонічний розвиток дитини: високу самооцінку й самоприйняття, довіру й доброзичливість до світу, готовність до співробітництва з дорослими й однолітками;

  2. Симетрична негативна установка. Обидві сторони — і батьки, і дитина — взаємно відкидають один одного. У дитини, як правило, негативне відношення до батьків другорядне, за винятком варіанта аномального розвитку, і є наслідком емоційного відкидання або амбівалентності відносин батьків. У результаті у дитини формується тотальна ворожість стосовно миру, агресивність, низький ступінь самоприйняття, негативна амбівалентна самооцінка. Часто спостерігається її демонстративне, соціально-провокуюче, протестуюче поводження.

Невзаємні, асиметричні відносини:

  1. Однобічна батьківська любов. Дитина любима батьками і є об'єктом їхньої турботи, уваги, безмежного обожнювання й любові. Сама ж дитина займає відсторонену позицію, не випробовуючи стосовно батьків емоційної прихильності, тепла. Звичайно такий тип взаємин є результатом порушень сімейного виховання по типу потураючої гіперпротекції, або виховання по типу кумира родини. У дитини формуються неадекватна завищена самооцінка, виникають труднощі спілкування внаслідок емоційно-особистісного егоцентризму, проблеми із установленням відносин співробітництва й кооперації, висока конфліктність. Спостерігаються труднощі адаптації до нової соціальної ситуації, новому соціальному оточенню. Одержання негативного зворотного зв'язку приводить до формування в такої дитини амбівалентної самооцінки, а в значному числі випадків до формування афекту неадекватності та, як наслідок, до дезадаптації, частим конфліктам, відходу, ізоляції, агресії. У випадку варіанта виховання по типу "кумир родини" виникають труднощі вольової регуляції діяльності й довільної поведінки;

  2. Одностороння прихильність дитини. Дитина відчуває стосовно батьків прихильність і любов, а батьки не відповідають взаємністю. Наслідком такого перекручування афективних дитячо-батьківських відносин стає формування тривожних варіантів прихильності. Невротичний тип особистості, імовірність формування якого досить велика, характеризується невпевненістю в собі, низкою самооцінкою, високою тривожністю.

Єдиним сприятливим варіантом дитячо-батьківських відносин є взаємне емоційне прийняття, що забезпечує гармонічний особистісний розвиток і високий рівень задоволеності життям як дитини, так і батьків. На ранніх стадіях онтогенетичного розвитку вирішальна роль у формуванні афективних взаємин належить дорослому, але вже починаючи із другого півріччя життя усе більше їх починає визначати активна поведінка дитини. Темперамент дитини, батьківські установки, особливості мотиваційно-потребової і ціннісної сфер батьків становлять психологічні умови для побудови емоційних взаємин у дитячо-батьківської підсистемі родини.

С.Соловейчик вважає, що відносини батьків до дитини характеризуються високою психологічною напруженістю й різноманітні у своїх проявах. Найбільш частими, на її думку, типами відносин є: уважне, боязке, марнолюбне, сердите, дратівливе, пристосовуюче, товариське, сенсаційне, наполегливе, постійне, упевнене, підбадьорююче [1].

П.Ф.Лесгафт виділив шість позицій батьків стосовно дітей, що мають вплив на поводження дитини:

  1. Батьки не звертають уваги на дітей, принижують, ігнорують їх. У таких родинах діти часто виростають лицемірними, брехливими, у них часто спостерігається невисокий інтелект або затримка розумового розвитку.

  2. Батьки постійно захоплюються своїми дітьми, вважають їх зразком досконалості. Діти найчастіше виростають егоїстичними, поверхневими, самовпевненими.

  3. Гармонійні відносини, побудовані на любові й повазі. Діти відрізняються добросердям і глибиною мислення, прагненням до знань.

  4. Батьки постійно не задоволені дитиною, критикують і засуджують її. Дитина росте дратівливою, емоційно нестійкою.

  5. Батьки надмірно пестять і оберігають дитину. Діти ростуть ледачими, соціально незрілими.

  6. Батьки, на позицію яких впливають фінансові труднощі. Їхні діти ростуть із песимістичним ставленням до навколишнього світу. Якщо ж не впливають, то діти спокійні, скромні.

О.С.Макаренко звертає увагу на такі відносини в родині, як співіснування, конфронтація, співдружність.

У своїх дослідженнях С.В.Ковальов виділяє такі типи сімейних відносин: антагонізм, конкуренція, змагання, паритет, співробітництво. Е.М.Волкова розглядає лише типи благополучних родин. А.В. Петровський виділяє диктат, опіку, паритет і співробітництво. Дослідники виділяють наступні типи сімейних відносин:

  • Диктат – систематичне придушення ініціативи іншого.

  • Опіка – відносини, при яких батьки забезпечують своєю працею задоволення всіх потреб дитини.

  • Невтручання – припускає співіснування двох світів: «дорослих» і «дітей».

  • Співробітництво – припускає опосередкованість міжособистісних відносин загальним цілям і завданням спільної діяльності.

  • Паритет – рівні відносини, засновані на взаємній вигоді всіх членів союзу.

А.Б.Добрович виділяє ролі дитини в родині, визначені для неї батьками: «кумир родини», «мамин скарб», «слухняний», «хвороблива дитина», «жахлива дитина», «Попелюшка».

У своїх дослідженнях А.Я.Варга й В.В.Столін виділили наступні критерії батьківських відносин: «прийняття – відкидання», «кооперація», «симбіоз», «авторитарна гіперсоціалізація», «маленький невдаха».

Аналіз літератури показує, що, незважаючи на розмаїтість понять, які описують батьківські відносини, практично у всіх підходах можна помітити, що батьківське ставлення по своєю природою суперечливе. О.О.Смирнова й М.В.Бикова виділяють два протилежних моменти в батьківських відносинах: безумовний (містить такі компоненти, як прийняття, любов, співпереживання й т.д.) і умовний (об'єктивна оцінка, контроль, спрямованість на виховання певних якостей).

Таким чином, можна зробити висновок про те, що взаємини в родині можуть носити різноплановий характер. На дитячо-батьківських відносинах позначається тип родини, позиція, що займають дорослі, стилі відносин і та роль, яку вони відводять дитині в родині. Під впливом типу батьківських відносин формується її особистість.

Дослідження А.Н.Леонтьева, А.Р.Лурії, Д.Б. Ельконіна та інших показали, що психічний розвиток дитини визначається її емоційним контактом й особливостями співпраці з батьками.

Попередження тривожності у підлітків:

сприяння батьків

Своєчасна превенція явищ надмірної психоемоційної напруженості і підвищеної тривожності, що є такими характерними для підліткового віку – важливе завдання шкільного психолога, виконуючи яке він розраховує на позитивну й активну позицію найближчого оточення підлітка – його батьків. Адже, як зазначають досвідчені фахівці у галузі вікової і педагогічної психології, тільки скоординованими зусиллями психолога та батьків забезпечується ефективність роботи з попередження властивих підлітковому віку проблем [9].

Важливою складовою успішної об`єктивації “цільових” превентивних програм є психолого-педагогічна освіта батьків. Виступаючи на батьківських зборах, психолог може представити у загальному вигляді результати тестування, надати інформацію щодо вікових особливостей підлітків,  охарактеризувати їх “проблемні” зони, допомогти у виборі адекватних методів виховного впливу.

Доцільним можна вважати психолого-педагогічне консультування батьків з таких питань:

  • індивідуальні проблеми і труднощі дитини, які виявились під час психологічного діагностування;

  • складності у навчанні;

  • конфлікти у спілкуванні з однолітками;

  • вдосконалення стилю сімейного виховання.

Батьки мають знати про “три кити”, на яких тримається емоційне благополуччя підлітків. Це – чесність і довіра дорослих у ставленні до підлітка та прийняття його таким, який він є. Для того, щоб зайняти конструктивну позицію у спілкуванні з підлітком, батькам, можливо, доведеться передивитись свою систему вимог та перебудувати звичний стиль взаємодії. Найперше, слід замислитись: чи співвідносяться очікування та вимоги до підлітка із його реальними можливостями? Варто уважно придивитись до підлітка, та побачити те, чого він прагне, що йому насправді потрібно. Важливо позбавити підлітка від тривожної необхідності поєднувати те, що подобається батькам із тим, що цікаво йому самому.

Батьки можуть навчити підлітка враховувати недосконалість людини та мати з цим справу. Психологічний клімат в сім'ї не має бути обтяжений культом оцінки. Якщо підліток відчуває або знає, що не виправдовує сподівань батьків і через це засуджується, то ні про яку відкритість і довіру не може бути й мови. Підліток ще більше зневіриться у своїх силах. Тільки безумовна любов і віра батьків будуть тими сприятливими факторами, що допоможуть запобігти тривожності.

Без сумніву, діючим засобом попередження тривожності у підлітка є підвищення його самооцінки. Замість того, щоб акцентувати увагу на помилках та поганій поведінці підлітка, батьки мають вербально і невербально демонструвати свою впевненість у його можливостях та підтримувати те, що він робить. Чим ширше коло інтересів підлітка, чим більше у нього різних сфер спілкування, тим більше шансів, що хоча б у одній з цих сфер він зможе себе реалізувати. І тим більша ймовірність, що тривожність, навіть з’явившись, здобуде конструктивний характер. Тому не можна, неправомірно підкреслювати важливість будь-якої однієї сторони життя за рахунок інших. Багатство значимих сфер для підлітка запобігає у разі невдачі формуванню низької самооцінки, не дозволяє будь-яку неприємність розцінювати як крах усього життя.

І дуже добре, якщо у підлітка сформується ігрове ставлення до всіх невдач та успіхів: сьогодні програш, завтра –  виграш, “таке спортивне життя”, ніякі перемоги та поразки не мають абсолютної цінності.

Отже, для попередження тривожності у підлітків батьки можуть зробити наступне:

  • підтримувати із підлітком демократичні стосунки, в яких співіснують вимогливість, з одного боку, та повага до його власних почуттів, потреб, інтересів – з іншого;

  • співвідносити вимоги до підлітка із його можливостями (завищені вимоги призводять до невротизації, занижені вимоги не дозволяють дитині реалізувати свій потенціал);

  • розвивати толерантне ставлення до проявів індивідуальності людини;

  • формувати у підлітка позитивне самосприйняття, підвищувати самооцінку, демонструвати впевненість у його здібностях і можливостях;

  • допомагати підлітку в зростанні рівня його домагань, орієнтувати на досягнення успіхів, а не на уникання невдач.

Роль сім'ї

у забезпеченні психоемоційного благополуччя підлітка

Підлітковий період - один із критичних періодів життя людини, перебіг якого зумовлює його психофізіологічні, репродуктивні, інтелектуальні можливості впродовж усього майбутнього життя.

В цьому віці відбувається перебудова всього організму. Вивчені та визначені закономірності біологічних особливостей організму в підлітковому періоді показують, що в цей період наступають принципові зміни в становленні всіх систем організму від дитячого типу до дорослого. Даний перехідний процес охоплює абсолютно всі рівні біологічної організації підлітка - від зміни перебудови скелету, системи дихання, кровообігу, секреції залоз, корково-підкоркових взаємин до розвитку репродуктивної системи, її функціонального і структурного забезпечення.

Подібна тотальна перебудова, що особливо гостро відчувається на перших стадіях підліткового періоду, послаблює старі сформовані системи, що склалися впродовж зростання дитини. Ця перебудова підвищує сприйнятливість організму до дії різноманітних чинників середовища і знижує його резистентність. Звідси і цілком слушні уявлення про особливу тендітність підлітка.

Для дітей у підлітковому віці характерні різка зміна настрою і переживань, підвищена збудливість, імпульсивність, надзвичайно велике коло полярних відчуттів. У цьому віці у дітей спостерігається так званий "підлітковий комплекс" емоційності, який включає зміни настрою підлітків - часом від нестримної веселості до смутку і навпаки, а також низку інших полярних якостей, що проявляються поперемінно. Слід зазначити, що наявних, значущих причин для такої різкої зміни настрою у підлітковому віці може і не бути. З'являється новий емоційний стан, так званий "афект неадекватності". Загальне зростання підлітка як особистості, розширення кола його інтересів, розвиток самосвідомості, новий досвід спілкування з однолітками - все це веде до інтенсивного збільшення соціально цінних мотивів та переживань, таких як співчуття чужому горю, здібність до безкорисливої самопожертви тощо. Не виникає сумніву, що підліток, його здоров'я та соціальна зрілість залежать від впливу цілого комплексу біологічних, медичних, соціальних, психологічних та економічних факторів, але одним із найважливішим серед  них є психоемоційні відносини в родині, де виховується підліток.

Виділяють чотири наступні етапи розвитку підлітка:

Перший етап  починається в 11 - 12 років, характеризується конфліктом у підлітка між потребою в залежності від батьків і прагненням до автономії, самостійності. З одного боку, підліток чинить опір проявам турботи та ласкам батьків, а з іншого - все ж хоче, щоб його балували, пестили. Підліток перестає бути слухняним, як раніше.

Другий етап  - у цей період підліток усім оточуючим доводить особисту незалежність, критикуючи дії дорослих. При цьому бурхливі реакції батьків ще більше посилюють прагнення до емансипації. Ця стадія продовжується до того часу, поки батьки не сприймуть той факт, що підліток поступово стає дорослою людиною і почнуть з нею чи з ним рахуватися як із самостійною особистістю, що має власну думку, позицію, свою оцінку стосовно тієї чи тієї ситуації.

Третій етап - емоційна реакція на усвідомлення відділення від сім'ї: на цьому етапі може з'являтися почуття провини,   гніву, депресії, страх втрати любові ближніх.

Четвертий етап - дорослі вже повністю визнають право підлітка на самостійність, зникає зовнішнє буйство та вразливість. Підліток зосереджується на своїй індивідуалізації, і тому дуже важливим є те, щоб підліток у цей період мав перед собою зразки позитивних інтеграцій серед дорослих.

Таким чином, особистість підлітка зазнає суттєвих змін, які характеризуються динамічним розвитком шкали цінностей, що стануть основними в його житті, відділенням від батьків, розвитком логічного мислення і, врешті-решт, підліток стає частиною дорослого світу, тобто він готується брати на себе відповідальність за створення сім'ї та планування потомства [6].

Аномальна поведінка в підлітковому віці трактується як прояв конфлікту між звичайною залежністю від батьків і бажанням відокремлення, сепарації. Негативізм і агресія - це дезадаптивні спроби розв'язання конфлікту. Даний тип поведінки на зовнішньому плані затверджує "автономію" підлітка, при цьому на внутрішньому плані часто присутня впевненість, що саме така поведінка посилює увагу батьків, якої дитина ще потребує.

Нестійка поведінка, особливо  в умовах стресу, більше властива хлопцям, ніж дівчатам.

Діти дуже страждають від несприятливої сімейної атмосфери (систематичні конфлікти, розлучення батьків, нервово-психічне або ж соціальне неблагополуччя батьків), впливу соціально-економічних і соціально-культурних факторів (незадовільні матеріально-побутові умови, зайнятість батьків, складний характер міжособистісних стосунків у сім'ї, недостатні умови для повноцінного культурного відпочинку).

Сім'я є основним соціальним середовищем, у якому формуються характерологічні особливості особистості дитини. Якщо в сім'ї складні психоемоційні стосунки, насамперед, страждає дитина. В підлітковий період особливо важливим є вміння та бажання батьків налагодити добрі внутрішньосімейні відносини [11].

Для підлітків у дитячому віці найбільш важливою є потреба у відчутті особистої безпеки, захищеності, поваги і доброго до себе відношення з боку дорослих. Запорукою впевненості в собі виступають добрі стосунки в родині, насамперед, безпосередньо між батьками, а також між батьками та дітьми. Будь-яке порушення злагоди між дорослими членами родини або неадекватне ставлення батьків до виховання своїх дітей є для підлітків стресогенним чинником, що може спричинити психічний зрив.

Найбільш небезпечним проявом порушення добрих міжособистісних взаємовідносин у родині є використання її членами у своїх стосунках будь-якого насильства. Насильство у сім'ї виступає суттєвим фактором ризику виникнення у дитини невротичних розладів та неадекватної поведінки.

Батьки мають різноманітні почуття до дитини, різні поведінкові стереотипи, які вони використовують у спілкуванні з дітьми, особливості сприйняття і розуміння характеру та особистості своєї дитини, її вчинків.

Хоча більшість батьків вважають себе зацікавленими в справах та діяльності своїх дітей, проте методи їх виховання не завжди приносять користь дитині. Частина батьків, надто опікуючись дітьми, намагаються задовольнити всі їхні потреби. Таким чином сприяють вихованню несамостійної, безвільної, нецілеспрямованої особистості. Інші батьки вимагають від дитини беззастережної слухняності, особливо стосовно дівчат. Вищевказане сприяє виникненню агресивності, бунтарства у одних дітей або невпевненості, безініціативності в інших.

Дослідження показали, що більшості батьків подобається дитина такою, якою вона є. Батьки поважають індивідуальність своєї дитини, симпатизують їй, прагнуть проводити більше часу разом з дитиною, схвалюють її інтереси та плани.

Деякі батьки сприймають свою дитину критично, як таку, що має багато недоліків, непристосованою до зовнішнього світу, безталанною. Цій групі батьків здається, що дитина не буде мати успіху в житті через низькі здібності, невеликий розум, погані нахили. Найчастіше ці батьки відчувають по відношенню до дитини злість, роздратування, образу, вони не довіряють дитині та, головне, не поважають її.  Певні сумніви щодо своєї дитини як особистості, її здібностей, а також сумніви стосовно свого способу її виховання має третина батьків.

Більшість батьків є зацікавленою в справах і планах своєї дитини, намагається у всьому допомогти та співчувати їй. Ці батьки належно оцінюють інтелектуальні та творчі здібності дитини, пишаються нею. Вони заохочують ініціативу й самостійність дитини, намагаються бути з підлітком на рівних. Батьки довіряють своїй дитині, намагаються прийняти її точку зору або спокійно і аргументовано  розтлумачити свою точку зору в  суперечливих питаннях. У кожній двадцятій сім'ї батьки не мають зацікавленості у справах і планах своєї дитини, вважають, що їх підлітки ведуть "своє життя", яке батьками не сприймається [12].

Половина батьків прагнуть до близьких стосунків із своєю дитиною, вони відчувають себе з нею одним цілим, прагнуть, по можливості,  задовольнити всі потреби дитини, захистити її від труднощів і неприємностей життя; відчувають тривогу за дитину, яка і в підлітковому віці здається їм маленькою і беззахисною. Тривога батьків підвищується, коли дитина починає, в зв'язку з життєвими обставинами, відходити від них, оскільки з власної волі ці батьки ніколи не надають дитині самостійності.

Частина батьків розуміє, що дитина має залишатися "маленькою" і бути під патронатом мами та батька, але в той же час вона також має право і на певну самостійність.

Форма і напрямок контролю за поведінкою дитини у батьківських відносинах чітко має прояви авторитаризму. Переважна більшість батьків бажають від дитини беззастережної слухняності та дисципліни. Вони намагаються нав'язати дитині у всьому свою волю, не в змозі прийняти її точку зору. В цих сім'ях за прояви чіткої самостійності дитину суворо карають. Батьки пильно стежать за соціальними досягненнями дитини та вимагають від неї соціального успіху. Це ті батьки, що добре знають дитину, її індивідуальні здібності, звички, думки, почуття. Менша частина батьків лише час від часу вимагають від дитини беззастережної слухняності та дисципліни. Значно менша частка не підкоряють своїй волі дитину, не мають ніякого авторитаризму щодо неї та не мають впливу на її вчинки.

Повна авторитарність батьків  відносно дитини викликає певну тривогу. Відомо, що авторитарність батьків породжує конфлікти та ворожість дитини підліткового віку. Найбільш активні, сильні духом підлітки чинять батькам опір та бунтують, стають надмірно агресивними. Серед таких підлітків є такі, що можуть піти з дому. Боязкі, невпевнені в собі підлітки привчаються у всьому коритися батькам, не роблячи спроб вирішувати що-небудь самостійно, повністю втрачають ініціативність. У разі такого виховання у дітей формується лише механізм зовнішнього контролю, заснований на почутті провини або страху перед покаранням, і, тільки-но загроза покарання ззовні зникає, поведінка підлітка може стати потенційно антигромадською.

В кожній дванадцятій сім'ї батьки прагнуть інфантилізувати дитину, приписати їй особистісну та соціальну незрілість та неспроможність. У цих родинах батьки бачать дитину молодшою порівняно з її реальним віком. Інтереси, захоплення, думки та почуття дитини здаються батькам дитячими, несерйозними. Вони мають уяву про свою дитину як непристосовану, неуспішну, відкриту для поганого впливу. Батьки не довіряють своїй дитині, скаржаться на її недостатнє навчання і невміння щось зробити. У зв'язку з цим батьки намагаються відсторонити дитину від труднощів життя та суворо контролювати всі її дії, не дозволяючи їй розв'язувати певні проблеми самій.

Деякі батьки мають поблажливе ставлення, належним чином не керують поведінкою та вчинками своїх дітей, дитина практично не знає заборон і обмежень із боку батьків або не виконує вказівок своїх батьків, для яких характерне невміння, нездатність або небажання керувати дітьми.

Підлітки сприймають недоліки виховання з боку батьків як прояв байдужості та емоційного відторгнення, відчувають страх і непевність у собі. Ставши дорослими, такі особи конфліктують із тими, хто не потурає їм, вони не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати міцні емоційні зв'язки, не готові до обмежень і відповідальності.

В деяких родинах відсутній єдиний підхід до виховання дитини, коли у батьків немає чітко виражених, певних конкретних вимог до дитини або спостерігаються протиріччя та розбіжності у виборі виховних засобів між батьками та дитиною.

Непередбачуваність батьківських реакцій позбавляє дитину відчуття стабільності та провокує підвищену тривожність, непевність, імпульсивність, а в складних ситуаціях навіть агресивність і некерованість, соціальну дезадаптацію. В разі такого виховання не формується самоконтроль і почуття відповідальності, відзначається незрілість суджень, занижена самооцінка [13].

Психологічний практикум

Кінетичний малюнок родини

Дуже важливо, щоб батьки могли вчасно реагувати на зміни психічного стану дитини. Для цього вони можуть скористатися аналізом її малюнків. Психологи говорять про важливість дитячого малювання - це не тільки шлях психічного розвитку, а й засіб діагностики психічного здоров'я. Л.С. Виготський вважав, що дитяче малювання - це графічна мова, яка міститься десь посередині між жестами та усним мовленням, з одного боку, та письмовою мовою - з іншого. Малювання для дитини - не мистецтво, а мова, яка дає змогу розповісти про предмет і зміст дитячого життя через призму мислення, почуттів, уяви.

Щоб краще пізнати психологічні особливості та внутрішній світ своєї дитини, створити в родині здоровий психологічний клімат, атмосферу взаєморозуміння, духовної близькості, поваги і довіри, а, можливо, і визначити помилки сімейного виховання та скорегувати їх, пропонуємо невеликий психолого-педагогічний тренінг для батьків, який можна використовувати як інструмент для самоаналізу та самокорекції батьківських відносин, так і метод групової роботи на класних батьківських зборах.

Інструкція для батьків:

Дуже багато може "розказати" про дитину та її сім'ю малюнок на тему "Моя родина". Подивіться уважно на дитячі малюнки, вони допоможуть вам подивитись на власну родину очима дитини, побачити нові нюанси сімейних взаємовідносин.

Вітя спочатку намалював маму, потім тата, потім себе у парку на каруселі, світить сонечко, плавають човни - гарний, веселий малюнок. Алла свою сім'ю показала так: на малюнку мамо і тато, в руках у кожного - мобільний телефон, саму себе дівчинка не намалювала. Женя малює себе з мамою, вона допомагає йому робити домашнє завдання, далі - довгий коридор, наприкінці якого - тато, він сидить за комп'ютером, А Мишко намалював телевізор, старанно домалював антену і провід, потім себе у кріслі. "А де ж мама і тато?" - запитує вчителька. "Вони на кухні", - відповідає Мишко.

Питання для обговорення:

  1. Що ви можете сказати про мікроклімат кожної родини на основі цих малюнків?

  2. Спробуйте замислитися над тим, який малюнок намалює ваша дитина на цю тему? Запропонуйте їй намалювати свою родину. Потім порівняйте малюнок з вашим прогнозом.

Основні критерії для аналізу:

  1. Простір, яким користується дитина у зображенні: а) відкритість, незамкнутість; б) відсутність або наявність штрихування; в) дотримання розмірності у зображенні фігур; г) предметність - заповнення простору предметами або людьми.

  2. Зображення людей: а) максимальне відображення реального складу сім'ї; б) адекватне розташування фігур на листку; в) відсутність бар'єрів між людьми, загальне розміщення членів родини; г) індивідуалізація фігур (наявність зовнішніх статевих відмінностей, особливості одягу, зачіски тощо); д) адекватність розмірів фігур; є) зображення суспільної діяльності членів родини; ж) відсутність деяких членів сім'ї; з) наявність у фігур деяких частин тіла - очі, рот, шия, вуха тощо.

  3. Зображення „Я" - показник інтегрованості дитини у сім'ї: а) зображення Я серед членів родини, відсутність або наявність ізоляції від інших;б) адекватна графічна індивідуалізація Я (наявність усіх частин тіла, рук, обличчя тощо); в) адекватні розміри Я.

  4. Манера малювання: а) старанність, ретельність в процесі малювання; б) деталізація зображення; в) наявність визначеної гами кольорів, кольорова насиченість.

Приділіть увагу особливостям психічного стану дитини під час малювання. Наявність сильного штрихування, маленькі розміри часто свідчать про неблагополучний фізичний стан дитини, підвищений ступінь напруги, скутості; великі пропорційні розміри, використання яскравих кольорів, як правило, говорять про добрий настрій, розкутість, відсутність у дитини тривоги та втомлення.

Особливості внутрішньосімейних відносин, емоційне самопочуття дитини в сім'ї можна визначити за ступенем вираженості позитивних емоцій у членів родини та показнику їх близькості (стоять поруч, тримаються за руки, роблять щось разом або, навпаки, зображені хаотично, на значній відстані один від одного, виражені негативні емоції тощо).

Іноді діти малюють більшу або меншу родину, ніж вона є насправді - на малюнку з'являються неіснуючі члени сім'ї або хтось відсутній, можливо, сам автор. Це свідчить про функціонування відповідних захисних механізмів'- низький рівень емоційних зв'язків з батьками, негативне відношення дитини до них, почуття відчуженості: дитина "не бачить" себе інтегрованою у сім'ю, незадоволена своїм становищем. Іноді діти вигадують та малюють "ідеального" члена родини, об'єкта для наслідування, наділяючи його тими рисами характеру, які недостатньо розвинуті у справжніх батьків.

Існують характерні особливості дитячого малюнка, що відбивають психологічний клімат у родині; ось основні з них. . Дитині добре вдома. Зображується спільна діяльність усіх членів родини. Ніхто не забутий, не зображений окремо. Лінії малюнка рівномірні, з середнім натиском; малюнок всередині контура не заштрихований.

Дитина відчуває обстановку вдома як ворожу для себе. Пози фігур виражають агресивність. Постаті деформовані або закреслені. Руки зображених людей розкинуті в сторони, паш.пі довгі, підкреслені.

Дитина стривожена через домашні конфлікти. Зображені фігури поділені лініями (бар'єрами). Деякі з них стерті, у деяких немає якихось частин тіла (руки, рот, шия тощо). Спостерігається ізольованість окремих членів сім'ї, деякі повернені спиною або зовсім відсутні. На малюнку можуть співіснувати занадто великі і занадто малі фігури.

Дитині приділяється мало уваги. Автор зображує себе поверненим спиною або дуже маленького зросту. Фігури розміщені в нижній частині аркуша. Дитина на малюнку ізольована від інших членів родини або зовсім відсутня.

Дитина відчуває тривожність. Малюнок всередині контуру заштриховано, видно сліди стирання. Відмічається сильний натиск олівця, зроблено подвійні або преривчасті лінії. Малюнок обмежений зверху (стеля) і знизу (підлога). Підвищену увагу приділено деталям, речам.

Важливо пам'ятати, що професійне тлумачення малюнка, консультацію може дати лише психолог, тому, якщо батьків хвилює поведінка, психоемоційний стан дитини, проблеми у спілкуванні з малюком, зверніться до спеціаліста [16].

Тест для батьків „Чи можете Ви...?"

(за Семиченко В.А., Заслуженюк В.С.)

Чи справляєтесь ви з таким складним і відповідальним завданням, як формування нової особистості?

Уважно прочитайте запропоновані запитання і дайте відповіді.

1.... у будь-який момент залишити свої справи і зайнятися дитиною?

2.... порадитися з дитиною, незважаючи на її вік?

3.... зізнатися дитині, що припустилися помилки у ставленні до неї?

4.... вибачитися перед дитиною, якщо ви не мали

слушності?

5.... оволодіти собою і зберегти спокій, навіть якщо вчинок дитини викликає обурення?

6.... уявити себе у ролі дитини?

1.... стати для дитини доброю феєю (добрим чарівником)?

8.... розповісти дитині такий повчальний випадок із свого дитинства, який покаже вас у невигідному світлі?

9.... завжди утримуватися від слів, які можуть образити дитину?

10.... пообіцяти дитині виконати будь-яке бажання за її гарну

поведінку?

11.... виділити дитині хоча б один день, коли вона зможе робити, що захоче, і не втручатися, якщо навіть вам здаватиметься, що це необхідно?

12.... не реагувати, якщо ваша дитина вдарила чи штовхнула іншу дитину, а та «дала здачі»?

13.... вистояти перед дитячими проханнями і слізьми, знаючи, що це примха і забаганка?

14.... поставити перед дитиною розумне і посильне для неї завдання і не допомагати їй, навіть якщо ви бачите її невправність і невміння?

15.... подолати бажання віддати дитині все найкраще на шкоду іншим членам сім'ї?

Підрахуйте суму балів: за кожну відповідь «так» ставте 2 бали, за «можу, але не завжди» ставите 1 бал, за «ні» ставите 0 балів.

Залежно від суми набраних балів ви маєте такі характеристики:

21-30 балів. Ви прагнете не тільки зрозуміти дитину, але й пізнати її, ставитесь до неї з повагою, дотримуєтесь прогресивних принципів виховання і постійної лінії поведінки.

Інакше кажучи, ви дієте правильно і можете сподіватися на добрі результати.

1120 балів. Турбота про дитину — для вас найважливіше. Ви маєте здібності вихователя, але не завжди дієте послідовно і цілеспрямовано. Іноді ви ставитесь до дитини занадто суворо, іноді — надто поступливо. Ви схильні до компромісів, які послаблюють ефективність виховання. Вам слід замислитися над своїм підходом до виховання, виробити чітку лінію поведінки.

До 11 балів. Справи з вихованням дитини у вас погані. Вам не вистачає знань або бажання (а можливо, того й іншого), щоб допомогти дитині стати особистістю. Радимо подбати про поповнення ваших знань з педагогіки і психології сімейних стосунків, а також звернутися за консультацією до фахівців [16].

Діагностика конструктивного та деструктивного

типу родини

(за Семиченко В.А., Заслуженюк В.С.)

Існують родини конструктивні і деструктивні.

Спробуйте визначити тип вашої родини.

Конструктивна сім'я базується на взаємній приязні, стабільності стосунків, міцних зв'язках між її членами, психологічному комфорті кожного, взаємній інформованості. Це не означає, що в такій родині не буває конфліктів, непорозумінь, цих неминучих супутників тісної міжособистісної взаємодії. Проте вони досить легко розв'язуються, не залишаючи пекучих ран чи неприємних тріщин у сімейному житті, навіть сприяють подальшій стабілізації стосунків і зближенню.

Для деструктивної сім'ї характерним є постійне напруження у стосунках. Конфлікти, що виникають (навіть через дрібниці), провокують неадекватні реакції, поглиблюють взаємну відчуженість.

Щоб визначити тип вашої сім'ї, біля номера твердження, яке ви визнаєте вірним, ставте знак «+»; біля номера твердження, з яким ви не згодні, — знак«-»; біля номера твердження, до якого ви не визначили свого ставлення, ставте знак «?» (їх може бути не більше трьох).

Отже, починайте. Ви обираєте твердження щодо того члена сім'ї, який завдає вам найбільше клопоту.

  1. «Впевнений, що допомогти можуть лише найсуворіші заходи».

  2. «Коли дивлюсь на нього, думаю, що доля до мене несправедлива».

  3. «Іноді думаю: було б краще, якщо б він десь зник».

  4. «Я ніколи не знаю, що в нього на думці».

  5. «Що ми з ним не робили, він стає все гірший».

  1. «Люди вважають мене винною у тому, що з ним відбувається».

  2. «Ніхто не хоче допомогти мені».

  3. «Нерідко він зникає, і я не знаю, що з ним».

  4. «Він не зважає на мене».

  1. «Буває, що мені неприємно мати з ним справу».

  2. «Він ставиться до мене вороже».

  3. «Я ніколи не знаю, що він встругне».

  4. «До нього неможливо знайти підхід».

  1. «Через нього у мене зіпсовано стосунки з багатьма людьми».

  2. «Якби його не було, моє життя було б щасливішим і цікавішим».

  1. «Він усе приховує від мене».

  1. «Якщо навіть він твердо вирішить стати кращим, я знаю: він залишиться таким, як був».

  1. «Мені соромно, коли говорять про нього».

  2. «Його одужання дуже мало залежить від мене».

20. «Він постійно обдурює мене».

Опрацьовуючи результати самотестування, виконайте такі дії:

1. Визначте кількість тверджень зі знаком «+» окремо для кожної з чотирьох груп:

I група — твердження 1, 5, 9, 13, 17;

II група — твердження 2, 6, 10, 14, 18;

  1. група — твердження 3,7, 11, 15, 19;

  2. група — твердження 4, 8, 12, 16, 20.

  1. Визначте кількість тверджень, позначених знаком «?» для кожної групи.

  2. За кожний знак «+» нарахуйте по 2 бали, за знак «?» — 1 бал, за знак «-» записуйте 0.

  3. Підрахуйте суму балів, набрану по кожній групі, і звірте їх з таблицею.

Якщо набрана вами кількість балів перебуває в інтервалі даних у таблиці сумарних показників, то це означає, що вашій родині притаманні доцентрові (згуртовуючі) і відцентрові (роз'єднуючі) тенденції.

Ознака

Показники, характерні для сімей

конструктивних

деструктивних

І. Вплив

2

5

II. Фрустація

2

4

III. Відчуження

0

3

IV. Інформація

1

5

Разом

до 5

понад 12

Ознаки конструктивного типу сім'ї

І. Вплив. Ви розумієте, що відвертим примусом не вдається змінити стосунки на краще, тому шукаєте різні підходи, гнучко варіюєте засоби виливу. Зазнавши невдачі, ви не втрачаєте оптимізму і знову звертаєтесь до пошуку нових можливостей поліпшити стосунки, змінити ситуацію.

II. Фрустрація (безвихідність). Вам пощастило уникнути такого стану, коли втрачається ясність оцінки ситуації і блокується активність у пошуках виходу. У важкі моменти ви не піддаєтесь спокусі пожаліти себе, а приступаєте до активних, рішучих дій.

  1. Відчуження. Хоч би які між вами були непорозуміння і конфлікти, ви не втрачаєте інтересу до особистості, зберігається головне — внутрішня єдність, спорідненість, співпереживання, співпричетність кожного до долі іншого, відповідальність за нього. Усе це є надійною основою ваших стосунків, гарантією позитивних змін у майбутньому.

  2. Інформація. Ваші рішення грунтуються на чітких уявленнях про причини вчинків і поведінки того чи іншого члена родини. Тому ви частіше досягаєте поставленої мети, бо точно спрямовуєте свій вплив.

Ознаки деструктивного типу сім'ї

І. Вплив. Ви маєте схильність до максималізму і впевнені, що тільки крайні заходи можуть змінити чи врятувати становище. Тому пошук таких заходів ви ведете лише по вертикалі: посилити вплив, примусити. А коли не досягаєте бажаного ефекту, то пояснюєте свої невдачі вадами, недоліками іншого. Але твердий, суворий, прямолінійний підхід, без пошуку, аналізу, розмірковування, не сприяє розв'язанню конфліктної ситуації. Спробуйте змінити напрямок вашої взаємодії з дитиною: від недовіри — до повного довір'я, від заборон—до врахування запитів. Пам'ятайте, що лише досить чітка, послідовна стратегія може принести позитивні наслідки. І якщо з перших кроків вас спіткає невдача, не впадайте у відчай. Врешті-решт попередня стратегія вже завела у глухий кут, тож втрачати нічого, потрібно шукати вихід.

  1. Фрустрація. Вам дуже важко. Ваші взаємини із «супротивником» зайшли так далеко, що ви думаєте не про нього, а про свою гірку долю. Ваша енергія в основному звернена досередини, до постійного переліку власних жертв і зусиль, які виявились марними. Це усвідомлення вичерпаності ваших можливостей, неподоланності бар'єрів, що вас роз'єднують, передує вашим учинкам, заздалегідь блокує їх.

  2. Відчуження. Зверніть увагу: оптимальна «планка» цього показника значно вища від інших, тобто це найчутливіший індикатор сімейних стосунків. Високий бал — найперший показник сімейних негараздів. І якщо ви набрали високий бал, то вам слід замислитися: що ж трапилося? Може, ваше рішення відсторонитися, скинути з себе тягар відповідальності викликане втомою, недавніми кривдами, а тому передчасне? Дуже важливо визначити, наскільки далеко зайшов процес відчуження, і зупинити його.

IV. Інформація. По суті ви дієте в умовах повної невизначеності, наосліп, сподіваючись на випадковий успіх. Не дивно, що ваші дії часто не дають бажаного результату. Щоб змінити всю ситуацію, вам украй необхідно збільшити рівень своєї обізнаності. Однак не впадайте і в іншу крайність, починаючи «витягувати» відомості з вашого опонента, стежити за ним чи збирати про нього компрометуючу інформацію. Цим ви лише посилите протистояння, переведете неприязнь у відверту ворожнечу. Зверніться до психологічної літератури, вона дасть вам знання про закономірності розвитку, основні причини, які викликають ті чи інші конфлікти, напруженість у стосунках людей різного віку. До речі, саме через цей компонент можна оптимізувати й інші аспекти стосунків, оскільки він гнучкіший та емоційно нейтральний (а отже, менше схиляє до побудови психологічного захисту). Звільніться від звички діяти імпульсивно, залежно від настрою, від упевненості у власній непогрішності й безпомилковості, від невіри в силу знань, зокрема психологічних. І тоді безвихідь у взаєминах цілком може виявитись лише тимчасовою перешкодою, яку можна подолати.

Отже, ви визначили тип, до якого належить ваша родина. Постає нове завдання, яке, залежно від підсумків попереднього, може мати різний зміст, а саме:

1. Тип сім'ї конструктивний. Потрібно визначити чинники, які можуть дестабілізувати становище в майбутньому. Це насамперед причини, що зумовлюються саме вами, вашими індивідуальними особливостями.

2. Тип сім'ї деструктивний. Цілком можливо, що ваші титанічні зусилля марні через небажання інших прислухатися до здорового глузду, переглянути стосунки, що вже склалися. Але може бути інакше. Вашими зусиллями саме ви вносите дезорганізуюче начало в сімейну повсякденність, непомітно для себе «провокуючи» навколишніх реагувати загострено, вмикаючи механізми психологічного захисту. Перевірте цe [16].

Діагностика стану сімейних стосунків

(за Семиченко В.А., Заслуженюк В.С.)

За допомогою цього завдання Ви можете виявити типовий для Вас стан, зумовлений сімейними стосунками.

Методика дає змогу визначити, що саме у сімейних стосунках викликає у Вас відчуття найбільшого дискомфорту. Скористайтеся шкалами, виставляючи бал від одного до семи. Крайнім значенням шкали відповідають дві протилежні якості.

Визначте, до якого стану ближчий той, який ви найчастіше переживаєте. Так, якщо Ви почуваєте себе абсолютно задоволеним (шкала 1), то напишіть на окремому аркуші номер шкали (і) і поставте бал (0); якщо Ви найчастіше буваєте незадоволеним, поставте 7 балів. Залежно від рівня вияву якості Ви можете вибирати й проміжні бали.

Шкала 1

Задоволеним

01234567

Незадоволеним

2

Спокійним

01234567

Стривоженим

3

Розслабленим

01234567

Напруженим

4

радісним

01234567

Засмученим

5

Потрібним

01234567

Зайвим

6

Відпочилим

01234567

Стомленим

7

Здоровим

01234567

Хворим

8

Сміливим

01234567

Боязким

9

Безтурботним

01234567

Стурбованим

10

Добрим

01234567

Поганим

11

Спритним

01234567

Незграбним

12

Вільним

01234567

Зайнятим

Обробка результатів ведеться по трьох групах:

I група — загальна незадоволеність стосунками в сім'ї — 1, 4, 7, 10 шкали;

II група — нервово-психічна напруженість — 2, 5,8, 11 шкали;

III група — тривожність — 3, 6, 9, 12 шкали.

Визначте суму балів, набраних вами по всіх трьох групах окремо.

Стан загальної невдоволеності діагностується тоді, коли сума балів перевищує 26. В цьому разі стосунки в родині приносять більше прикрощів, ніж радощів. А звідси ваш дискомфортний стан, що супроводжується негативними переживаннями, загальним зниженням життєвого тонусу, відчуттям (виразним чи недиференційованим) різкого розходження між сподіваннями і справжнім життям у сім'ї. Виразно усвідомлювана невдоволеність родинними стосунками часто призводить до агресії. Зверніть увагу: чи не намагаєтесь ви завдати прикрощів іншим членам родини, і особливо тим, кого ви вважаєте основною причиною своєї невдоволеності?

Якщо показники нижчі (до 26 балів), виявляється так звана прихована невдоволеність. Вона супроводжується відчуттям монотонності, безпросвітності життя, безбарвності, нудьги, браку радості, ностальгічними спогадами про минулі, кращі часи. У цьому разі досить найнезначнішої події, щоб відбувся емоційний вибух із взаємними звинуваченнями й докорами. Простежте за собою: чи не обростають у вашому сприйнятті дрібні житейські проблеми надуманими смислами і значеннями, перетворюючи їх у глобальне джерело конфліктів? Адже в цьому випадку ви вводите в оману не тільки оточення, а й самого себе. У безглуздих суперечках, у скандалах основне джерело невдоволеності не усувається, а життя стає ще більш нестерпним.

Нервово-психічне напруження (понад 27 балів) показує, що ціна сімейних взаємин, рівень нервового навантаження, що випадає на вашу долю, дуже великий. Ви практично позбавлені можливості розслабитись, відчути себе вільно, розкуто. Джерелами нервово-психічного напруження найчастіше є особливі стосунки в сім'ї, коли через якісь причини створюється ситуація блокування життєво важливих почуттів, мотивів, потреб.

Типові випадки:

1) відчуття постійного психологічного тиску, важкого і безвихідного становища (глава сім'ї тиранить інших членів родини, тримає їх у постійному стресі, скандалить через найменшу необачність, помилки);

2) розбіжності між нормами поведінки, які диктую 11, певні правила, й тими почуттями, які один член сім'ї може відчуті ги до іншого (наприклад, дитина любить надміру суворого батька, тягнеться до нього, але водночас боїться його, хоче, щоб з ним щось трапилось, і соромиться цього почуття);

  1. незабезпечення певних потреб інших членів сім'ї (у взаємодії, співчутті, в інформованості);

  2. створення чи відтворення внутрішнього конфлікту в іншого (висування перед членом сім'ї суперечливих вимог, покладання на нього відповідальності за виконання їх); так, від дитини можуть одночасно вимагати повного підпорядкування і вияву ініціативи, самостійності, караючи за промахи й непослух;

  3. найгостріше напруження виникає тоді, коли сім'я (чи один із її членів) періодично збуджує і підтримує в іншого певне прагнення, створює віру в можливість його реалізації, а тоді ставить перед фактом невиконання (фруструє), для того щоб згодом знову повторити весь цей цикл. Наприклад, дитині обіцяють, що, коли вона буде добре вчитися, її повезуть відпочивати на море, подарують рушницю для підводного полювання. Приходить літо, і під різними приводами поїздка відкладається. Через рік все знову повторюється.

Тривожність вважається виявленою, якщо сума балів перевищує 26. Людині властиве постійне очікування неприємностей, негативного ставлення з боку оточуючих. Під сімейною тривожністю розуміють постійне відчуття психічного дискомфорту (нерідко погано усвідомлюваного), який не локалізується і виражається через острах і побоювання. Вони можуть зачіпати всі сфери життя сім'ї: здоров'я її членів, передбачення неприємностей, очікування катастроф. Родинна тривога найчастіше грунтується на невпевненості — в почуттях інших до себе, у прийнятті і значущості себе для інших членів родини, у своїй відповідності необхідному рівню стосунків.

Тривожність переживається як відчуття безпорадності, нездатності впливати на хід подій, скеровувати їх у потрібне річище тощо. Причому усвідомлення своєї незначущості нерідко не збігається з об'єктивною позицією людини й активною роллю в житті.

Ви визначили, що психологічний клімат у сім'ї викликає у вас постійну тривогу і очікування негативних оцінок. Однак цей стан породжується не тільки реальними стосунками, а й власною (суб'єктивною) схильністю тривожитися. Тому важливо з'ясувати, де закінчується вплив зовнішніх обставин і починається надмірно високий рівень тривожності самої людини.

Наприклад, уже минула година після закінчення уроків, а десятирічна школярка ще не повернулася додому. Мама відносно спокійна: багато що могло затримати дівчинку в школі. Зате бабуся в нестямі від переживань. Кожні п'ять хвилин вона вибігає на балкон, вдивляється в перехожих, без кінця повторює: «Ну, що ж там могло трапитись?», береться за валер'янку. Врешті-решт вона біжить у школу... щоб виявити там внучку, яка спокійно прибирає клас замість подруги, яка захворіла.

Діагностика стану батьківської тривожності

(за Семиченко В.А., Заслуженюк В.С.)

Вам пропонується алгоритм аналізу стану тривожності, який переживається у родинних стосунках. Виконується аналогічно завданню 1.

  1. «Знаю, що члени сім'ї бувають незадоволені мною».

  2. «Відчуваю, що хоч би як я вчинив, все одно буде не так».

  3. «Я багато чого не встигаю зробити».

  4. «Так виходить, що саме я найчастіше виявляюсь винним у всьому, що трапляється в сім'ї».

  1. «Часто почуваю себе безпорадним».

  2. «Вдома мені часто доводиться нервувати».

  3. «Коли потрапляю додому, почуваю себе незграбним і неспритним».

  4. «Дехто з членів сім'ї вважає мене нетямущим».

  5. «Коли я вдома, весь час через щось переживаю».

  1. «Часто відчуваю на собі критичні погляди членів моєї сім'ї».

  2. «Йду додому і з тривогою думаю, що ще трапилося у мою відсутність».

  3. «Удома в мене постійне відчуття, що треба ще дуже багато зробити».

  4. «Нерідко почуваю себе вдома зайвим».

  5. «Вдома в мене таке становище, що опускаються руки».

  6. «Вдома мені постійно доводиться стримуватися».

  7. «Мені здається, що якби я раптом зник, то ніхто б цього не помітив».

  1. «Йду додому і думаю, що буду робити одне, але, як правило, доводиться робити зовсім інше».

  2. «Як подумаю про свої сімейні справи, починаю хвилюватися».

  3. «Декому з моєї сім'ї буває незручно за мене перед друзями і знайомими».

  4. «Часто буває: хочу зробити добре, а виявляється, вийшло погано».

  5. «Мені багато що в нас не подобається, та я намагаюся не показувати цього».

Розрахунок показників проводиться по трьох групах:

I група — 1,4,7, 10,13, 16,19;

II група - 2, 5, 8, 11,14, 17,20;

III група - 3,6,9, 12, 15,18,21.

За кожну відповідь «+» нарахуйте собі 2 бали, за «?» — 1 бал, за «-» записуйте 0.

І група відбиває показники постійно присутнього у вас відчуття власної провини (якщо сума понад 5 балів). Стан тривоги породжується відчуттям своєї неспроможності впоратися з ситуацією.

ІІ група — показник тривожності, що виникає як наслідок невизначеності зовнішніх вимог (значення понад 5 балів вважаються високими).

ІІІ група — показник тривожності, що виникає як наслідок великих навантажень, породжується напруженістю, багатозначністю обов'язків і стосунків (понад 6 балів). [16]

Інтегральна діагностика сім'ї

(за Семиченко В.А., Заслуженюк В.С.)

Досі ви працювали з методиками, які допомагають визначити певні риси характеру і з'ясувати аспекти стосунків з навколишніми людьми. Тепер, коли ви вже набули досвіду роботи з психологічними тестами, пропонуємо вам ще одну методику; вона досить складна, але дає змогу дістати інформацію про інтегральні ознаки ставлення до сім'ї і родинних стосунків.

  1. «Усе, що я роблю, я роблю заради моєї дитини».

  2. «У мене часто не вистачає часу зайнятися з дитиною чимось цікавим, піти кудись разом, поговорити подовше».

  3. «Мені доводиться дозволяти моїй дитині таке, чого не дозволяють інші батьки».

  1. «Не люблю, коли дитина приходить до мене із запитаннями. Краще, щоб здогадалася сама».

  2. «Наша дитина має більше домашніх обов'язків, ніж більшість її товаришів».

  3. «Мою дитину дуже важко примусити що-небудь робити в домі».

  4. «Завжди краще, якщо діти не думають над тим, чи правильними с погляди їхніх батьків».

  1. «Моя дитина повертається увечері додому тоді, коли захоче».

  2. «Якщо хочеш, щоб твоя дитина стала людиною, не залишай без покарання жодного її поганого вчинку».

10. «При найменшій можливості намагаюсь не карати
дитину».

  1. «Коли я в гарному настрої, нерідко прощаю своїй дитині те, за що іншим разом покарала б».

  1. «Я люблю свою дитину більше, ніж дружину (чоловіка)».

  2. «Маленькі діти мені подобаються більше, ніж великі».

  1. «Якщо моя дитина довго гнівається, виявляє впертість, я починаю відчувати, що повелася з нею неправильно».

  1. «У нас довго не було дитини, хоч ми її дуже хотіли».

  2. «Спілкування з дітьми загалом дуже стомлює».

  3. «У моєї дитини є деякі риси, що дуже нервують мене».

  1. «Виховання моєї дитини здійснювалось би значно краще, якби мій чоловік (моя дружина) не заважав (ла) мені».

  2. «Більшість чоловіків легковажніші, ніж жінки».

  3. «Більшість жінок легковажніші, ніж чоловіки».

  4. «Моя дитина для мене — найголовніше у житті».

  5. «Часто буває, що я не знаю, де моя дитина».

  6. «Намагаюсь купувати своїй дитині такий одяг, який вона хоче, навіть якщо це дорого».

  7. «Якщо дитина мене не зрозуміла відразу, мені легше самій зробити, ніж їй роз'яснювати».

  8. «Моєму синові (доньці) часто доводиться (доводилося раніше) доглядати за молодшим братом (сестрою)».

26. «Нерідко буває так: нагадую, нагадую дитині, щоб
зробила те, що я просила, а потім махну рукою та й роблю сама».

  1. «Батьки ні в якому разі не повинні виявляти перед дітьми свої слабкості та недоліки».

  2. «Моя дитина сама вирішує, з ким їй дружити».

  1. «Діти повинні не тільки любити своїх батьків, а й боятися їх».

  2. «Я дуже рідко лаю свою дитину».

  3. «У нашій суворості до дитини ми непослідовні. Іноді ми дуже суворі, а іноді все дозволяємо».

  4. «Дитині легше порозумітися зі мною, ніж з батьком (матір'ю).

  5. «Мене засмучує те, що моя дитина занадто швидко стає дорослою».

  6. «Якщо дитина не слухається тому, що нездужає, краще зробити так, як вона хоче».

  7. «Моя дитина росла слабкою і хворобливою».

  8. «Якби в мене не було дітей, я б досягла у житті значно більшого».

  9. «У моєї дитини є слабкості, які не зникають, хоч я наполегливо з ними борюсь».

  10. «Нерідко буває, що, коли я покарала дитину, мій чоловік починає дорікати мені в надмірній суворості і втішає дитину».

  1. «Чоловіки більш схильні до подружньої зради, ніж жінки».

  2. «Жінки більш схильні до подружньої зради, ніж чоловіки».

  3. «Турботи про дитину займають більшу частину мого часу».

  4. «Мені багато разів доводилося пропускати батьківські збори в школі (садку)».

  5. «Намагаюсь купувати дитині все, що вона хоче, навіть якщо це дуже важко».

  6. «Якщо довго бути з моєю дитиною, можна страшенно стомитися».

  7. «Я багато разів доручала моїй дитині важливі і складні справи».

  1. «На мою дитину не можна покластися у серйозній справі».

  1. «Головне, чому батьки повинні навчити своїх дітей,— це бути слухняними».

  2. «Мій син (донька) сам (сама) вирішує, палити йому (їй) чи ні».

  1. «Чим суворіші батьки з дитиною, тим краще для неї».

  2. «У мене м'який характер».

  1. «Якщо моїй дитині щось від мене потрібно, юна намагається вибрати момент, коли я в гарному настрої».

  2. «Коли я думаю про те, що моя дитина виросте і я буду їй непотрібною, мені стає дуже прикро».

  3. «Чим діти старші, тим важче маги з ними справу».

  4. «Найчастіше впертість дитини пояснюється тим, що батьки не вміють правильно до неї підійти».

  5. «Я постійно переживаю за здоров'я дитини». -

  6. «Якби у мене не було дітей, моє здоров'я було б значно кращим».

57. «Деякі дуже серйозні недоліки моєї дитини ніяк не
зникають, незважаючи на всі заходи».

  1. «Моя дитина не любить мого чоловіка—свого вітчима».

  1. «Чоловік гірше може зрозуміти почуття іншої людини, ніж жінка».

  2. «Жінка гірше вміє зрозуміти почуття іншої людини, ніж чоловік».

  1. «Заради моєї дитини мені багато від чого довелось відмовитись».

  2. «Бувало, що я не дізнавалась про зауваження або двійку в щоденнику сина (доньки) лише тому, що не подивилась у щоденник».

  3. «Я витрачаю на свою дитину значно більше грошей, ніж на себе».

  4. «Не люблю, коли моя дитина щось просить. Сама краще знаю, що їй потрібно».

65. «Моїй дитині живеться важче, ніж більшості її товаришів».

  1. «Вдома моя дитина робить тільки те, що їй хочеться, а не те, що потрібно».

  2. «Діти повинні поважати батьків більше, ніж усіх інших людей».

68. «Моя дитина сама вирішує, на що їй витрачати кишенькові гроші».

  1. «Я суворіше ставлюся до своєї дитини, ніж інші батьки до своїх».

  1. «Від покарання мало користі».

  1. «Члени нашої родини неоднаково суворі з дитиною: одні все дозволяють, інші все забороняють».

  1. «Я хочу, щоб моя дитина нікого не любила, крім мене».

  1. «Коли моя дитина була маленька, вона мені подобалася більше, ніж зараз».

  1. «Я часто не знаю, як правильно поводитися з моєю дитиною».

  2. «У зв'язку із слабким здоров'ям дитини в її ранньому дитинстві ми багато дозволяли їй».

  3. «Виховання дітей—важка і невдячна праця, їм віддаєш все, а натомість не дістаєш нічого».

  4. «Моя дитина не сприймає доброго слова. Єдине, що на неї виливає, — це постійні суворі покарання».

  1. «Мій чоловік намагається настроїти дитину проти мене».

  2. «Чоловіки частіше, ніж жінки, діють нерозсудливо, не обміркувавши наслідків».

  3. «Жінки частіше, ніж чоловіки, діють нерозсудливо, не обміркувавши наслідків».

  4. «Я постійно думаю про свою дитину, про її здоров'я, справи, настрій».

82. «Нерідко доводиться (доводилось) розписуватись у щоденнику за кілька тижнів відразу».

  1. «Моя дитина вміє добитися від мене, чого захоче».

  2. «Мені більше подобаються тихі і спокійні діти».

  3. «Моя дитина багато допомагає мені».

  4. «У моєї дитини мало домашніх обов'язків».

  5. «Якщо навіть дитина впевнена, що батьки неправі, вона повинна робити так, як вони скажуть».

  6. «Виходячи з дому, моя дитина рідко каже мені, куди йде».

  7. «Бувають випадки, коли найкращий спосіб покарання — це пасок».

  8. «Багато недоліків у поведінці дитини з часом минають».

  1. «Коли наша дитина щось накоїть, ми беремося за її виховання. Якщо все тихо, залишаємо її в спокої».

  2. «Коли б мій син не був моїм сином, а я була б молодшою, то я б, напевне, закохалася у нього».

  1. «Мені цікавіше розмовляти з малими дітьми, ніж з великими».

  2. «У тому, що моя дитина має такі недоліки, я сама винна, бо не вміла її виховувати».

  1. «Тільки завдяки нашим величезним зусиллям наша дитина залишилась живою».

  1. «Нерідко заздрю тим, хто живе без дітей».

  1. «Якщо дати моїй дитині волю, вона негайно використає її на шкоду собі та іншим».

  2. «Нерідко буває так: я кажу нашій дитині одне, а чоловік навмисне каже протилежне».

  1. «Чоловіки частіше, ніж жінки, бувають егоїстами».

  1. «Жінки частіше, ніж чоловіки, бувають егоїстами».

  2. «Я витрачаю на дитину більше сил і часу, ніж на себе».

  3. «Я зовсім мало знаю про справи дитини».

  4. «Бажання моєї дитини для мене закон».

  5. «Коли моя дитина була маленькою, вона дуже полюбляла спати в одному ліжкові зі мною».

  1. «У моєї дитини поганий шлунок».

  2. «Батьки потрібні дитині, поки вона не виросла. Потім вона згадує про них усе рідше».

  3. «Заради моєї дитини я пішла б на будь-яку жертву».

  4. «Моїй дитині потрібно приділяти значно більше часу, ніж я можу».

  5. «Моя дитина вміє бути такою любою, що я їй все прощаю».

  6. «Мені б хотілось, щоб син одружився якомога пізніше — після 30 років (донька вийшла заміж після 25 років)».

  7. «У моєї дитини часто бувають холодними руки і ноги».

  8. «Діти — маленькі егоїсти: вони зовсім не думають про здоров'я і почуття своїх батьків».

  9. «Якщо не віддавати моїй дитині весь час і сили, то все може закінчитися погано».

  1. «Коли все гаразд, я менше цікавлюсь справами дитини».

  2. «Мені дуже важко відмовити в чому-небудь своїй дитині».

  3. «Мене засмучує, що я все менше потрібна своїй дитині».

  4. «Здоров'я моєї дитини гірше, ніж у більшості її ровесників».

  5. «Багато дітей відчувають занадто мало вдячності до батьків».

  6. «Моя дитина не може обійтися без моєї постійної допомоги».

  7. «Велику частину свого вільного часу моя дитина проводить не вдома».

  8. «У моєї дитини дуже багато часу на розваги».

  9. «Крім моєї дитини, мені ніхто на світі не потрібен».

  10. «У моєї дитини уривчастий і неспокійний сон».

  11. «Нерідко думаю, що я занадто рано вийшла заміж».

  1. «Усіх своїх успіхів (у навчанні, роботі) моя дитина досягла завдяки моїй постійній допомозі».

  2. «Справами дитини в основному займається мій чоловік».

  3. «Зробивши уроки (прийшовши з роботи), мій син (моя донька) займається тим, що йому подобається».

  1. «Коли я бачу чи уявляю сина з дівчиною (дочку з хлопцем), у мене псується настрій».

  2. «Моя дитина часто хворіє».

  3. «Сім'я не полегшує, а ускладнює моє життя».

Ви, звичайно, помітили, що даний тест складено в основному для жінок. Чоловікам, які захочуть перевірити себе, доведеться перефразувати деякі твердження.

За підсумками тесту розраховуються 20 показників, важливих для розуміння особливостей стосунків в родині. Враховуються знаки «+», поставлені до таких тверджень:

1-й показник—1,21,41,61 81, 101, 107, 113, 119,125.

2-й показник — 2, 22, 42, 62, 82, 102, 108, 114, 120,126.

3-й показник — 3,23,43,63, 83, 103, 109, 115,121, 127.

4-й показник — 4, 24, 44, 64, 84.

5-й показник — 5, 25, 45, 65, 85.

6-й показник — 6, 26, 46, 66,86.

7-й показник — 7, 27, 47, 67, 87.

8-й показник — 8, 28, 48, 68, 88.

9-й показник — 9, 29, 49, 69, 89.

10-й показник — 10, ЗО, 50, 70 90.

11-й показник — 11,31, 51, 71, 91.

12-й показник — 12, 32, 52, 72, 92, 104, 110, 116, 122, 128.

13-й показник — 13, 33, 53, 73, 93.

14-й показник — 14, 34, 54, 74, 94.

15-йпоказник— 15, 35, 55, 75, 95, 105, 111, 117, 123,129.

16-й показник — 16, 36, 56, 76, 96, 106, 112, 118,124, 130.

17-й показник — 17, 37, 57, 77, 97.

18-й показник— 18, 38, 58, 78, 98.

19-й показник— 19, 39, 59, 79, 99.

20-й показник — 20, 40, 60, 80, 100.

Перша пара показників (1 і 2) — це полярні значення рівнів сформованості батьківського (материнського) почуття.

Незважаючи на існуючий стереотип про первісну силу почуття батьків, його фактична величина може коливатися між двома полюсами: від максимально позитивного до байдужості.

  1. Гіпертрофія материнського почуття. Дитина для вас — головне. Вона заповнює все ваше життя, всі ваші почуття, думки, плани, концентрує на собі всю вашу енергію. Якщо у вас забрати цю турботу про дитину або передати її іншій людині (про що ви сьогодні й думки не припускаєте), життя втратить для вас сенс. Але попереду — неминуче послаблення зв'язків між вами і дорослою дитиною; її цілком природне віддалення і відособлення стануть для вас трагедією. При помірних значеннях показника (до 8 позитивних відповідей) ви ще поєднуєте гарячу любов до дитини зі здоровим глуздом. При значеннях критичних (8 і більше) ви, можна сказати, втрачаєте голову від любові до малюка, повністю зрікаєтеся себе, приносите себе в жертву маленькому кумирові і можете зіпсувати його характер, спотворити подальше життя, виховуючи примхливе, інфантильне створіння.

  2. Гіпотрофія материнської відповідальності. Це друга крайність (критична при 7 і більше позитивних відповідях). Недосвідчену, невмілу дитину фактично кинуто напризволяще і відкрито для всіх зовнішніх (у тому числі негативних) впливів. Ви занадто рано звалюєте на дитину повну відповідальність за її долю. В результаті поруч з вами може виявитися людина, яка ігноруватиме всі ваші спроби вплинути на неї, виправити становщце.

  3. Поступливість. Ви намагаєтесь не просто виконати
    кожне бажання дитини, а й перевершити її сподівання своєю щедрістю. У своєму прагненні зробити їй приємне ви не зупиняєтесь ні перед чим, забуваючи про свої потреби. Не перейдіть критичну межу (6 знаків «+»), після якої ваші ентузіазм і безкорисливість призведуть до невтримного дитячого егоїзму.

  1. Непоступливість. Ви уникаєте або обмежуєте контакти з дитиною, спілкування з якою створює для вас ситуації підвищеної напруженості, емоційного дискомфорту. Вам би хотілось, щоб дитина росла, виховувалась «сама собою», щоб її проблеми розв'язувались без вашої участі. Ви можете дійти до відчуження (4—5 відповідей), коли зі своєю дитиною ви суворіші і вимогливіші, ніж зі сторонніми людьми або з чужими дітьми. У вашої дитини можуть з'явитися думки про те, що ви її не любите, відчуття власної неповноцінності, ревнощі та агресивне ставлення до тих людей, з якими ви поводитесь краще, ніж з нею.

  2. Включення у життя сімі через трудову діяльність. Ви вважаєте, що виховання дитини полягає у залученні її до праці. Дитина має постійні обов'язки, за виконання яких вона повністю відповідає. Ви впевнені у здатності дитини виконувати відповідальні доручення. Але, якщо відповідей 4 і більше, то вам слід замислитись, чи не зловживаєте ви навантаженнями на дитину, чи посильні даєте їй завдання. Перевірте, чи залишаються у вашої дитини час і сили для дитинства. Адже навряд чи вам хочеться сформувати «маленького дідуся», позбавленого друзів і дитячих радощів. Згадайте, які важливі психологічні якості закладаються у процесі гри, спілкування з ровесниками, й уважно проаналізуйте, чи не витіснила праця з життя дитини все інше:

  3. Відсторонення дитини від сімейних проблем, ізолювання її від щоденних клопотів батьків. Дитина зростає байдужою до сімейних справ і клопотів, і ви не можете на неї покластися, щось доручити. Ступінь відчуженості дитини від сім'ї високий при 4—5 відповідях.

  1. Закритість від дитини, встановлення між нею і батьками психологічної дистанції. Авторитет батьків вважається непорушним і незаперечним незалежно від їхніх чеснот і недоліків. Гака позиція фактично знімає з батьків відповідальність за власну поведінку: вони перекладають її на саму дитину. Якщо ви набрали критичні значення (4—5 балів), то потрібно замислитися, чи не перетворюєтесь ви на домашнього тирана, чи не намагаєтесь сховатися за батьківським (материнським) авторитетом від необхідності контролювати свою поведінку, давати їй об'єктивну оцінку.

  2. Самостійність дитини, надання їй права самій розв 'язувати свої проблеми. Та чи не втрачаєте ви роль значущого дорослого для дитини? Якщо ви набрали 3—5 балів, проаналізуйте, що переважає у поведінці вашої дитини — самостійність чи небажання зважати на вас, нехтування вашими оцінками. Встановивши, що переважає друге, не вдавайтесь до звинувачень і докорів. Спробуйте поволі, тактовно і чуйно увійти в коло дитячих інтересів, відновити свій авторитет.

9-10. Різні орієнтації у вихованні. Перша орієнтація вважати тиск на дитину головним методом виховання. Ви прагнете регламентувати усі вчинки дитини, заступити її життєвий досвід своїм. Якщо набрали 4—5 відповідей за дев'ятим показником, подумайте: звідки у вас ця жорстокість до власної дитини? Може, від життєвих стереотипів, коли ви, придушуючи в собі жалість, керуючись чужою думкою, вдаєтесь до постійних покарань дитини? А може, караючи дитину, ви прагнете самоствердитися — на ній, слабкій і беззахисній, бо не в змозі зробити це у більш гідний спосіб?

Друга орієнтація — позністю відмовитися від тиску як методу виховання. Але, набравши 4—5 відповідей, задумайтесь: а чи не потураєте ви дитині, чи не зумисне уникаєте конфліктів, боячись відштовхнути її від себе? Вседозволеність рідко дає позитивні результати, а відсутність суворості, принциповості, послідовності у вихованні може призвести до того, що дитина ігноруватиме ваші поради, вказівки та справедливі вимоги.

  1. Послідовність, сталість. Найнерозумніший стиль виховання, який руйнує психіку дитини,— це несталість, непослідовність поведінки батьків, перехід від однієї крайності до іншої. За таких умов дитина втрачає стійкі орієнтири поведінки і чи то невротизується, живе у постійній тривозі, чи то врешті-решт пристосовується, починає лавірувати між вашими суперечливими настроями і вчинками. Тільки чітка, послідовна позиція у взаєминах, сталі критерії і засоби виховання забезпечать позитивні результати. Критичне значення — 5 відповідей.

  2. Батьківські ревнощі. Поява дитини порушує стосунки, що склалися в сім'ї. Часто дитина стає не лише центром сімейного життя, а й «яблуком розбрату».

В родині починається боротьба за дитячу любов. Інші члени сім'ї сприймаються як конкуренти. Бажання стати і залишитися для дитини «центром всесвіту» — егоїстичне, воно не тільки відчужує вас від інших членів сім'ї, а й робить дитину нещасною. Якщо ви набрали критичні бали (4—5), то скажіть собі відверто: чи не мучите ви свою дитину, вимагаючи любові у відповідь, чи не здається вам, що вона збайдужіла до вас, чи не дорікаєте за те, що вона приділяє увагу іншим членам сім'ї, а не тільки вам?

13. Продовження «дитячої» форми стосунків. Повна залежність дитини від дорослої людини викликає в останньої почуття власної значущості. Тому деякі батьки прикро почуваються, коли дитина підростає і починає звільнятися від своєї повної залежності від батьків. Вони опиняються перед необхідністю шукати нові форми самоствердження. Прагнення повернути стосунки із підлітком на попередній рівень однобічної залежності (сильне при 4—5 відповідях) свідчить про нездатність змінитися самому, шукати и встановлювати новий рівень стосунків, доводити свою значущість не в прямих формах впливу, а в емоційних контактах, у духовній спорідненості, взаємоповазі.

14. Провина. Жертовна позиція у стосунках з дитиною може призвести до того, що ви починаєте відчувати провину за те, що не можете забезпечити максимальну відповідність створеному вами ідеалу взаємин батьків з дітьми. При цьому ви з власної волі опиняєтесь у явно невигідному становищі, тому що берете на себе обов'язок створювати виключно комфортні умови для дитини, знімаєте з неї всяку відповідальність за ситуацію, а отже, заохочуєте й ті форми її поведінки, яких треба позбуватися. Критичне значення балів (4—5) свідчить про те, що ви постійно відчуваєте дискомфорт у стосунках з дитиною і свою провину в тому, що вони складаються не ідеально.

  1. Батьківська (материнська) іпохондрія, зниження фонового рівня стосунків за рахунок об 'єктивних причин. Вашу планку батьківських вимог щодо дитини опущено дуже низько, і ви це виправдовуєте її слабким здоров'ям або винятковістю. Природна занепокоєність матері (батька) станом здоров'я дитини стає (7 і більше відповідей) постійним тлом стосунків, і дитина також живе у постійному стресі. Ви не тільки обмежуєте діапазон вчинків дитини, а й блокуєте її активність, підриваючи цим її життєстійкість, здатність долати недоліки й труднощі в майбутньому. Звичка жити напівсили, берегти себе завдасть шкоди вашій дитині в її дорослому житті. Ви ж не хочете сформувати з неї скиглія та іпохондрика? Можливо, варто трохи зменшити обережність, перестати постійно побиватися з приводу слабкого здоров'я дитини і спробувати його зміцнити? Це принесе дитині більше користі і радості.

  2. Нерозвинутість батьківського (материнського) почуття. Критичне значення — 7—10 відповідей. Батьки жалкують, що не повністю реалізували себе, свої можливості в інших сферах життя і діяльності. Дитина може допомогти батькам позбутися цього незадоволення собою, щоб їм не довелось визнавати свою неспроможність (здібності виявились не такими високими, наполегливості не вистачило). І дитиною «прикриваються», ставлять собі в заслугу те, що займаються її вихованням, тим більше, що воно справді забирає багато сил і часу. Але замість віддаватися безглуздому жалю до себе, замість дорікати дитині, яка, по суті, не винна, що ви її народили на світ, чи не простіше спробувати сьогодні відновити втрачені перспективи? І не мучити дитину постійними вимогами віддачі і вдячності, а знайти підтвердження своїй значущості в інших сферах самореалізації?

17. Доведення необхідності постійного контролю. Якщо виховання не дало позитивних результатів (дитина не стала тим ідеалом, про який мріяли батьки), то дитину оголошують від природи розбещеною. Тепер тиск батьків, обмеження дитини, диктаторство у ставленні до неї можна виправдати: адже ця дитина не здатна відповідати за свої вчинки. І вже не треба шукати підходи, розширювати арсенал засобів впливу, обирати тактику і стратегію виховання. Якщо ви набрали високі бали (4—5), то це означає, що ви повністю ігноруєте всі позитивні якості дитини, не визнаєте можливості її змін у майбутньому, підриваєте її віру в себе.

18. Конфліктність в родині. Один член сім'ї звинувачує іншого (інших) у неправильному, неефективному вихованні дитини. Це один із прийомів психологічного захисту. Відбувається, як і в попередній ситуації, переадресування провини, відповідальності на інший об'єкт — вже не на саму дитину, а на чоловіка (жінку) чи на бабусю.

19-20. Соціальні стереотипи визначають ставлення до виховання та його організацію. Показник 19: жінка повністю заперечує роль чоловіка у вихованні. Показник 20: чоловік не визнає, що жінка може правильно виховувати. При аналізі даних показників слід враховувати стать анкетованого. Так, якщо жінка виділяє нездатність чоловіків до виховання, то це полегшує їй боротьбу за лідерство у сімейному вихованні, конкуренцію і віддалення батька від дитини. Якщо ж вона вважає жінок недостатньо впливовими у вихованні, то це може свідчити про небажання звалювати на себе додаткове навантаження і відповідальність за поточні та перспективні стосунки з дитиною. Аналогічно розцінюються і відповіді чоловіків. В обох випадках (і для жінок, і для чоловіків) високі значення (4—5 відповідей) свідчать про конфліктні стосунки у сім'ї. Наприклад, якщо чоловік вважає, що жінка не здатна виховувати дитину, а жінка так само думає про чоловіка, то це свідчить про посилення боротьби за вплив у сім'ї. Якщо ж і він, і вона знімають з себе відповідальність, то дитині приділяється мало уваги [16].

Тести, сподіваємось, допомогли вам пізнати себе, зрозуміти особливості стосунків в родині. Самопізнання — це лише перший крок до самовдосконалення. Не засмучуйтесь, якщо тестування дало вам неприємні для вас оцінки, а подумайте про перспективи вашого розвитку.

Тест тривожності (Р. Теммпл, В. Амен, М. Дорки)

Тест дозволяє досліджувати тривожність дитини стосовно ряду типових для неї життєвих ситуацій спілкування з іншими людьми.

Ступінь тривожності свідчить про рівень емоційної пристосованості дитини до тих або інших соціальних ситуацій. Експериментальне визначення ступеня тривожності розкриває внутрішнє ставлення дитини до певної ситуації, подає непряму інформацію про характер взаємин дитини з однолітками й дорослими в родині, дитячому садку, школі.

Експериментальний матеріал являє собою 14 малюнків розміром 8.5 х 11 см. Кожен малюнок являє собою деяку типову для життя дитини дошкільного віку (або молодшого школяра) ситуацію. Кожен малюнок виконаний в 2 варіантах: для дівчинки й хлопчика.

Обличчя дитини на малюнку не промальовано, наданий лише контур голови. Кожен малюнок супроводжується двома додатковими малюнками дитячої голови,що за розмірами точно відповідає контуру особи на малюнку. На одному з додаткових малюнків зображена усміхнена особа дитини, на іншому -— сумна. Дитина повинна вибрати обличчя, на основі дитячого вибору робляться висновки щодо можливого характеру емоційного досвіду дитини в даній (і подібній ) ситуації.

Непряме виявлення тривожності можна проводити й з використанням інших проективних методик (наприклад, «Кінетичний малюнок родини», «Будинок. Дерево. Людина.») та ін., в інтерпретацію яких часто включений симптомокомплекс тривожності.

В онтогенезі малюнкова діяльність безпосередньо пов'язана із загальним психічним розвитком дитини. Синтезуючи в собі особливості дитячого сприйняття, пам'яті й мислення, досвід предметних дій і спілкування з дорослими, дитячий малюнок одночасно є відображенням внутрішнього світу дитини, її переживань, світо-сприйняття,її освідомлення й розуміння навколишнього світу. Невипадково К.Бюлеp назвав дитячі малюнки «відображенням дитячій душі» .

Здавна дитяче малювання викликає інтерес численних дослідників у Росії й за кордоном. В останні роки дитячі малюнки активно використаються в роботі з дітьми з нормальним і анормальним розвитком у діагностичних й корекційних цілях (Ф.Гудинаф, Д.Хаppис, К.Кох, Е.Т.Соколова, Г.Т.Хоментаускас та ін.).

Вивчаючи міжособистісні стосунки в системі «батьки-дитина» з погляду батьків, психолог повинен звернути увагу на особливості сімейного виховання: ставлення батьків до дитини й життя в родині, батьківські установки й реакції, порушення виховного процесу в родині, причини відхилень у сімейному вихованні, типи виховання, рівень батьківської компетентності [17].

Ці аспекти взаємин батьків і дітей досліджуються за допомогою наступних методик:

Методика діагностики батьківського ставлення «ОРО» (А.Я. Варга, ВВ. Столін)

Тест-опитувальник батьківського ставлення («ОРО») являє собою психодіагностичний інструмент, орієнтований на виявлення батьківського ставлення в осіб, що звертаються за психологічною допомогою з питань виховання дітей і спілкування з ними.

Батьківське ставлення розуміється як система різноманітних почуттів стосовно дитини, поведінкових стереотипів, які практикуються у спілкуванні з нею, особливостей у сприйнятті й розумінні характеру й особистості дитини, її вчинків.

Опитувальник складається з п'яти шкал:

  1. Прийняття - відкидання. Шкала відображає інтегральне емоційне ставлення до дитини. Зміст одного полюса шкали: батькам подобається дитина такою, яка вона є. Батьки поважають індивідуальність дитини, симпатизують їй, прагнуть проводити багато часу разом з дитиною, схвалюють її інтереси й плани. На іншому полюсі шкали: батьки сприймають свою дитину поганою, непристосованою, невдалою. Їм здається, що дитина не доб'ється успіху в житті через низькі здібності, невеликий розум, погані нахили. По більшій частині батьки відчувають до дитини злість, досаду, роздратування, образу. Вони не довіряють дитині й не поважають її.

  2. Кооперація — соціально бажаний образ батьківського ставлення. Змістовно ця шкала розкривається так: батьки зацікавлені у справах і планax дитини, намагаються у всьому допомогти дитині, співчувають їй. Вони високо оцінюють інтелектуальні й творчі здібності дитини, відчувають почуття гордості за неї, заохочують ініціативу й самостійність дитини, намагаються бути з нею на рівних. Батьки довіряють дитині, намагаються зрозуміти її в проблемних питаннях.

  3. Симбіоз — шкала відображає міжособистісну дистанцію в спілкуванні з дитиною. При високих балах за цією шкалою можна вважати, що батьки прагнуть до симбіотичних відносин з дитиною. Змістовно ця тенденція описується так: батьки відчувають себе з дитиною єдиним цілим, прагнуть задовольнити всі потреби дитини, відгородити її від труднощів і неприємностей життя. Батьки постійно відчувають тривогу за дитину, дитина здається їм маленькою і беззахисною. Тривога батьків підвищується, коли дитина починає бути автономною волею обставин, тому що за своїм бажанням батьки не нададуть дитині самостійності ніколи.

  4. Авторитарна гіперсоціалізація — відображає форму й напрямок контролю за поводженням дитини. При високому балі за цією шкалою в батьківському відношенні чітко проглядається авторитаризм. Батьки жадають від дитини беззастережної слухняності й дисципліни. Вони намагаються нав'язати дитині у всьому свою волю, не в змозі встати на її точку зору. За прояви свавілля дитину суворо карають. Батьки пильно стежать за соціальними досягненнями дитини й вимагають соціального успіху. При цьому батьки добре знають дитину, її індивідуальні здібності, звички, думки, почуття.

  5. «Маленький невдаха» — відображає особливості сприйняття й розуміння дитини . При високих значеннях за цією шкалою в батьківському відношенні є прагнення інфантилізувати дитину, приписати їй особистісну й соціальну неспроможність. Батьки бачать дитину молодшою у порівнянні з реальним віком. Інтереси, захоплення, думки й почуття дитини здаються батькам дитячими, несерйозними. Дитина представляється непристосованою, неуспішною, відкритою для дурних впливів. Батьки не довіряють своїй дитині, досадують на її неуспішність і недотепність. У зв'язку із цим батьки намагаються відгородити дитину від труднощів життя й строго контролювати її дії [14,4].

ВИСНОВКИ

Аналіз літератури показує, що, незважаючи на розмаїтість понять, які описують батьківські відносини, практично у всіх підходах можна помітити, що батьківське ставлення по своєю природою суперечливе. О.О.Смирнова й М.В.Бикова виділяють два протилежних моменти в батьківських відносинах: безумовний (містить такі компоненти, як прийняття, любов, співпереживання й т.д.) і умовний (об'єктивна оцінка, контроль, спрямованість на виховання певних якостей).

Таким чином, можна зробити висновок про те, що взаємини в родині можуть носити різноплановий характер. На дитячо-батьківських відносинах позначається тип родини, позиція, що займають дорослі, стилі відносин і та роль, яку вони відводять дитині в родині. Під впливом типу батьківських відносин формується її особистість.

Дослідження А.Н.Леонтьева, А.Р.Лурії, Д.Б. Ельконіна та інших показали, що психічний розвиток дитини визначається її емоційним контактом й особливостями співпраці з батьками.

Три кити”, на яких тримається емоційне благополуччя підлітків. Це – чесність і довіра дорослих у ставленні до підлітка та прийняття його таким, який він є.

Саме по ставленню батьків до своєї дитини можна припустити, якою вона стане в майбутньому.

Виходячи з зазначеного, можна надати ряд рекомендацій батькам та педагогам у вихованні та роботі з тривожними підлітками.

Рекомендації батькам.

Для попередження тривожності у підлітків батьки можуть зробити наступне:

  • підтримувати із підлітком демократичні стосунки, в яких співіснують вимогливість, з одного боку, та повага до його власних почуттів, потреб, інтересів – з іншого;

  • співвідносити вимоги до підлітка із його можливостями (завищені вимоги призводять до невротизації, занижені вимоги не дозволяють дитині реалізувати свій потенціал);

  • розвивати толерантне ставлення до проявів індивідуальності людини;

  • формувати у підлітка позитивне самосприйняття, підвищувати самооцінку, демонструвати впевненість у його здібностях і можливостях;

  • допомагати підлітку в зростанні рівня його домагань, орієнтувати на досягнення успіхів, а не на уникання невдач.

Рекомендації педагогам та батькам:

У підлітковому віці необхідно особливо чуйно ставитися до дитини, зважаючи на її особливості характеру та поведінки.

Загальними шляхами оптимізації поведінки підлітка є:

  • підтримка зусиль, спрямованих на досягнення поставленої мети;

  • заохочення і розвиток організаторських здібностей;

  • надання допомоги у виборі занять (спорт, захоплення, танці, малювання тощо);

  • можлива колективна критика, якщо в ній є потреба;

  • підтримка лідерських зусиль, допомога в діловому і особистісному плані;

  • розвиток естетичних нахилів, підтримка захоплень, уподобань, соціального інтелекту;

  • звернення уваги на вольові якості підлітка (наполегливість, рівень досягнень);

  • виважений, толерантний контроль з боку дорослих  над підлітком;

  • ставлення до підлітка у будь-якому разі має бути спокійно-доброзичливе;

  • потрібна допомога у важких ситуаціях;

  • залучення в позитивно соціальні групи із сильним впливовим лідером;

  • необхідно хвалити підлітка за старанність;

  • побудова взаємин дорослого та підлітка повинна базуватися на повазі та високій вимогливості;

  • по можливості не допускати зазнайства у дитини, вчити її цінувати інших, адекватно реагувати на навколишнє, вміти спокійно сприймати невдачі;

  • більше потрібно наголошувати на позитивних сторонах життя в сім'ї та школі, виховувати почуття співпереживання та небайдужості до чужої долі, не нервуватись і не озлоблюватись, не допускати виникнення конфліктів.

Якщо дитину постійно критикувати — вона вчиться ненавидіти. Якщо дитина живе у ворожнечі - вона вчиться агресивності. Якщо дитину висміють - вона стає замкнутою. Якщо дитина зростає у докорах - формується почуття провини. Якщо дитину підбадьорюють - вона починає вірити в себе. Якщо дитину хвалять - вона вчиться бути вдячною. Якщо дитина зростає в чесності - вона вчиться бути справедливою. Якщо дитина живе у безпеці - вона вчиться вірити людям. Якщо дитину підтримують - вона вчиться цінувати себе. Якщо дитина живе у розумінні і доброзичливості — вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

  1. Корольчук М.С. Психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров`я. – К.: Фірма “ІНКОС”, 2002. – 272 с.

  2. Максименко С.Д. Психічне здоров`я дітей // Авторські програми з психології / Упоряд. О.Главник. – К.: Шк. світ, 2002. – С. 4-9.

  3. Рибалка В.В. Формування здорового способу психічного життя особистості / Основи практичної психології / В.Г.Панок, Т.М.Титаренко, Н.В. Чепелєва  та ін. – К.: Либідь, 2001. – С. 97-111.

  4. Семиченко В.А., Заслуженюк В.С. Психологія та педагогіка сімейного спілкування: Навч. посібник. – К.: Веселка, 1998. – 214 с.

  5. Титаренко Т.М., Лєпіхова Л.А. Психологічна профілактика стресових перевантажень серед шкільної молоді: науково-методичний посібник. – К.: Міленіум, 2006. – 204 с.

  6. Актуальные проблемы семьи и детства сегодня. – Петрозаводск, 1994.

  7. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте (психологическое исследование) М., Просвещение, 1968 с. 231-235

  8. Божович Л.И. Проблемы формирования личности /под ред. Д.И. Фельдштейна. - М., 1995.

  9. Бороздина Л.В., Залученова Е.А. Увеличение индекса тревожности при расхождении уровней самооценки и притязаний // Вопросы психологии – 1993 - №1 – с. 104-113.

  10. Боуэн М. Теория семейных систем. М., 2005

  11. Браун Дж., Кристенсен Д. Теория и практика семейной психотерапии. – СПб: Питер, 2001.

  12. Бреслав Г.М. Эмоциональная особенность формирования личности в детстве: Норма и отношение. – М.: Педагогика, 1990 – 144 с.

  13. Валлон А. Психическое развитие ребенка. – М., 1967.

  14. Варга А. Я. Типы неправильного родительского отношения // Автореф. дис.. канд. психол. наук. – М., 1987.

  15. Варга А.Я. Семейные мифы в практике системной семейной психотерапии// Журнал практического психолога, №1-2, 2001.

  16. Семиченко В.А., Залуженюк В.С. Психологія та педагогіка сімейного спілкування. – К.: «Веселка», 1998.

  17. Фримен Д. Техники семейной психотерапии – СПб.: Питер, 2001. – 384 с.: (Серия «Практикум по психотерапии»).

Гаєвська Людмила Валентинівна

Вплив дитячо-батьківських відносин на рівень тривожності дітей.

Формат 60Х84/16. Папір офсетний.

Підписано до друку: грудень 2010 р.

Надруковано в інформаційно-видавничому центрі

Люботинського міського методичного кабінету

62433, м. Люботин, вул. Чудновського, 2

  • 05.12.2019
  • Психологія
  • Дошкільнята, 1 Клас, 2 Клас, 3 Клас, 4 Клас, 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас, 12 Клас
  • Наукова робота
  • 642
  • 0
  • 2
  • Стежити

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з БІОЛОГІЇ залишилося:
0
4
міс.
1
1
дн.
0
2
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!