ГОВОРИ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ЧАСТИНИ ЗАХІДНОГО УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ
Як швидко плине час. Скільки можна було б зробити, але час безжальний. Вже й тато помер. А як багато різних історій він розповідав нам, його дітям. Зараз важко згадати його цікаві оповідки про минувшину рідного села і дуже шкодую, що не позаписувала той цікавий матеріал.
Тому, щоб не відійшов у небуття і надзвичайний колорит рідної, почутої ще від дідуся з бабусею, мови, вирішила зібрати, обробити і занотувати той діалектний матеріал, що характерний лише для моєї малої батьківщини.
Сьогодні потрібно не просто говорити про те, як ми любимо рідну мову, а берегти її, дбати про неї, вивчати її.
Діалектизми належать до лексики обмеженого вживання. Проте, водночас це потужні джерела, які живлять велику ріку нашої мови. І щоб ці джерела не замулились, потрібно про них дбати. Адже, як відзначила Леся Українка: «Не єдиним хлібом живе людина, а кожним словом, що з Божих уст виходить» [Маленко О.В. Українська мова як рідна: з витоків до сучасності // Вивчаємо українську мову та літературу, 2015. - №2 – с. 2].
Звичайно, про діалектизми Полісся та їх особливості ми можемо дізнатися і у праці Ганцова В.М. «Характеристика поліських дифтонгів і шляхи їх фонетичного розвитку», і у статті «Фемінітиви північного наріччя української мови» Марії Брус, де вона здійснила аналіз фемінітивів (слова зі значенням особи жіночої статі) північного наріччя української мови; Музика О.І. проаналізував дослідження А. Кримського, О. Колесса, М. Наконечного, Г.П. Півторака, К.П. Михальчука, О.О. Шахматова, І. Зілінського, Ф.Т. Жилко щодо проблеми північного наріччя української мови у праці «Північноукраїнське наріччя в ареальній системі української мови». Потрібно відмітити і дослідження Валентини Пащенко, де вона описує особливості діалектної мови Полісся.
І ще можна наводити багато інших прикладів праць добре і менше відомих авторів, тому що північноукраїнське наріччя вже протягом понад століття є постійним об’єктом дослідження славістів, але регіональні аспекти формування діалектної лексики, на жаль, мало вивчені.
Питання походження української мови та її діалектів є досить складною проблемою.
Українська мова виникла внаслідок трансформації територіальних діалектів південних і південно-західних земель Київської Русі, тобто на тій території, де колись були такі східнослов’янські племена: поляни, древляни, дуліби (волиняни, бужани), тиверці, уличі, хорвати (білі) і більшість сіверян. Одночасно з виникненням української мови відбувалось і формування українського народу. Проте територія формованого українського народу була захоплена Литвою, Польщею та іншими державами. Український народ з самого початку свого формування вже був політично й економічно розчленований, що призвело й до значної діалектної роздрібненості його мови.
Мова народу в її діалектних виявах історично мінлива.
Усі сучасні українські наріччя (діалекти) визначаються сукупністю фонетичних, граматичних і лексичних рис. Специфіка фонетичних і граматичних особливостей зумовлена як географічним положенням, так і міграційними процесами, що відбулися на цій території.
Такий процес формування діалекту характерний і для Полісся.
Полісся – це історико – етнографічна область, природно-географічний край, частина колишньої прабатьківщини слов’ян, давня етноконтактна зона. Полісся розташоване на території чотирьох держав: України, Білорусі, Польщі та Росії. Як і Карпати, воно зберегло найдавніші релікти праслав’янської та праукраїнської культури, що є постійними об’єктами вивчення дослідників-археологів, істориків, фольклористів, етнографів.
Історико-етнографічний регіон Полісся приваблює увагу науковців та дослідників-аматорів особливостями традиційно-побутової матеріальної і духовної культури, мови його населення.
За чинним адміністративно-територіальним поділом Полісся охоплює Північну Київщину, Чернігівщину, Житомирщину (окрім південних районів), північні райони Сумської області, Рівненщину та Волинську область (окрім крайнього півдня останніх двох областей).
Частинкою Полісся є і невеличке село Кам’яне - Случанське, що знаходиться в Сарненському районі Рівненської області. Розкинулося воно на правому березі річки Случ. Приваблює село до себе не лише величними лісами та красунею-церквою, що є архітектурною перлиною населеного пункту, але і своєю говіркою.
Звичайно, з часу, коли існує село (а згадується воно, як маєток поміщика Бабинського в акті від 1545 року в описі (списку) Овруцького замку) минуло багато часу. І це відбилося, звичайно, не тільки на економічному, але і на культурно-духовному розвитку села. Зокрема, слід згадати, що після Люблінської унії 1569 року територію Сарненщини, як і решту Волинських земель загарбала феодальна Польща. Під час окупації Кам’яне-Случанського буржуазно-поміщицькою Польщею був запроваджений жорсткий режим, у зв’язку з тим, що через село проходила лінія польських прикордонних укріплень. В селі діяла школа, в якій навчали польські вчителі.
Мабуть, не дивно, що серед діалектизмів поліського наріччя є запозичення із польської мови (полонізми), а через польську і з інших мов.
Так були запозичені полонізми, які поширені в мовленні жителів села Кам’яне-Случанське: без – бузок, баняк – металевий горщик, ветровка (у пол. босоніжки) – легка літня куртка, гайови – лісник, гурать – вітати когось, підкидаючи вгору, дзялка – частина поля, ділянка, запалки – сірники, затяти – упертий, маринатка – жакет, трескави – полуниці, щупли – худий, незграбни – вайлуватий, кемпа – горбок, пагорб (у с. Кам’яне-Случанське – назва поля на горбочку біля річки), кепськи– поганий, недобрий, колєйка – залізниця, копняк – удар ногою по сідниці, кляса – дитяча гра, митнѝца – велика миска, направду – справді, попер[оу]вка – сорт ранніх яблук, потереби – поле на місці вирубаного лісу (у с. Кам’яне-Случанське – назва поля), трескавки – полуниці, ходнік – ряднина, якою застеляють підлогу, шáри – коричневий, цьвикать – говорити комусь прикрі слова.
Але кількість польських запозичень зменшується. Серед різних вікових груп найбільше запозичень із польської мови виявлено в мовленні найстаршого покоління.
Упродовж тривалого часу відбувалося і запозичення германізмів (запозичення з німецької мови) як безпосередньо від німців, так і за посередництвом польської мови. Варто врахувати і той факт, що на території Західного Полісся до 1939 року вся торгівля була віддана в руки євреям, які спілкувалися мовою ідиш, що, по суті, є діалектом німецької мови, тому деякі германізми були перейняті і від євреїв. Серед діалектизмів у мовленні жителів села Кам’яне-Случанське зустрічаються такі германізми: кант – край стола, кухор – окована скриня з вигнутим віком для одягу, л[ие]йци – віжки в кінській управі, мельдуватись – заявляти про свою присутність, мутерка – гайка; хвайни – гарний, хура – віз, швагро – брат дружини, сестрин чоловік, шпацірувать – прогулюватись, нічого не робити, шухля – лопата із загнутими краями; пропасниця.
Найчастіше через посередництво польської мови в поліські говірки потрапляли лексеми, перейняті із західноєвропейських мов.
Лексеми латинського походження, що зустрічаються в мовленні жителів села Кам’яне-Случанське: диня – гарбуз, в акурат – саме стільки, крижмо – тканина, в яку загортають новонародженого під час хрещення, маринатка – чоловічий піджак.
З інших мов виявлені такі запозичення:
з англійської:
кльомба – рів навколо якоїсь споруди (в с. Кам’яне Случ. є вулиця, яка пролягає біля річки. Місцеві жителі називають її Кльомба, певно, через те, що знаходиться недалеко від старого річища, великого рову), ровер – велосипед;
з білоруської: ґарунка – мереживо;
з ідиш: рейвах – безлад;
з грецької: ехо – луна;
з італійської: вельон – фата, кавалєр – парубок;
з французької: блюзка – жіноча блуза, бутелька – пляшка, кільо – кілограм, літра – літр, шалік – шарф, жикет, кепка, пінжак, траски – ломаччя;
з чеської: рум’янок – ромашка лікарська.
Звичайно, в мовленні населення зустрічається дуже багато росіїзмів. Адже все урядове, політичне, наукове життя як за царизму, так і в Радянському Союзі було побудоване на зверхності всього російського, зокрема і пануванні російської мови. Це призвело до витіснення української мови з багатьох сфер суспільного життя, а в мовленні більшості утвердився суржик – і не українська, і не російська мова.
Наводимо деякі із росіїзмів, що найчастіше вживані у мовленні селян:
Больница, будьто, бензопила, білєти, бомага, виключатєль, вніматєльно, вобщем, вєздє, воздух, врем’є,всєгда, всьоравно, гразне, грузить, даже, должен, да, доктор, дєйствітєльно, дєтдом, довольна, дом, єлє,єслі,жарить,желудок, забор, завещаніє, за жигалка, занавєска, занятіє, ілі, інтересно, кажди, комната, кажецца, канєшно, кантора, карман, касір, квартіра, колхоз, камандіровка, корочеговора, катлєта, клубніка,ковйор, красни, красіво, лагер, ладно,лєнта, лікарство, лінійка, лєснічество, лєсхоз, мастєр, матер’ял, мєсниє, мінута, молодьож, нада, навєрно, напримєр, настоящи, нащо, недовольни, нравицца, обежаєцца,общежитіє, оддєльно, оддихать, окружили, остановка, охотнік, помню, петух, пісьмо, пока, получаєцца, понімає, понятно, потом, праніки, пристройка, рибак, розчоска, руль, самикращи, стірать, самальот, свєт, скорость, слаба, сначала, спасать, строїть, тіпа , тоже, уборщица, утюг, фамілія, фоторграфіровать, час (година), шутковать, щитає, юпка.
Росіїзми вживають всі вікові групи населення села. Звичайно, не всі лексеми можна вважати росіїзмами, адже частина їх могла бути успадкована з давнього періоду існування нашої мови.
Але як би там не було, а якщо ти українець, то, звичайно, і мова твоя повинна бути українською.
Без сумніву, для кожного краю найбільшим багатством є місцеві говори, які ще повністю не зафіксовані, а отже, і не досліджені.
Діалекти як засіб спілкування поступово витісняються літературною мовою, зменшується кількість їх носіїв. Але говори, разом з тим, дуже стійкі і впливають на мову учнів.
Знання особливостей українських говорів, вміння спостерігати за говіркою і правильно осмислювати результати своїх спостережень необхідні не тільки в теоретичному, а й у практичному відношенні. Теоретично це важливо тому, що без знання діалектології не можна правильно зрозуміти особливості законів історичного розвитку мови. Практично це потрібно з метою кращого подолання випадків орфографічних та орфоепічних помилок учнів, що пов’язано з впливом місцевої говірки.
Говірки кожного маленького села, містечка мають бути об’єктом пильного дослідження вчителів-філологів, оскільки в ній збережена цінна інформація про стан розвитку словникового складу української мови.
вчитель української мови та літератури
Кам’яне-Случанської гімназії
ПЕТРОВЧУК ЛЮДМИЛА АДАМІВНА
