«НАТО у новітній історії: український контекст»

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації

Львівський національний університет імені Івана Франка

Центр міжнародної безпеки та партнерства

Рада директорів вищих навчальних закладів I-II рівня акредитації

Львівської області

Творча робота на тему

«НАТО у новітній історії: український контекст»

Виконала студентка

Львівського коледжу будівництва,

архітектури та дизайну

І курс (група АР-12)

Спеціальність: Архітектурне проектування

та внутрішній інтер’єр

Калюкіна Анастасія Сергіївна

Науковий керівник:

Мотичак Микола Іванович

Львів-2017

Вступ ___________________________________________________3

Розділ 1. НАТО в сучасному світі: міфи і реальність _________5

Розділ 2. Розвиток співробітництва України з Альянсом _____9

Розділ 3. Можлива участь країн НАТО у розв’язанні російсько-українського конфлікту _________________________________12

Висновки ______________________________________________18

Використана література _________________________________19

Вступ

Організація Північноатлантичного договору є однією з найбільших міжнародних організацій в світі. Організація Північноатлантичного договору (Північноатлантичний альянс або НАТО) − це військово-політичний союз, який об’єднує 28 держав Європи і Північної Америки. На засіданнях представників цих країн ведуться консультації із співробітництво в галузі безпеки і оборони. Таким чином, НАТО слугує каналом особливого зв’язку між двома континентами з питань політики і співробітництва в сфері безпеки.

У відповідності до статутних документів Альянсу, головна роль НАТО полягає у забезпеченні свободи і безпеки країн-членів з використанням політичних і військових засобів. НАТО дотримується спільних для Альянсу цінностей  демократіїіндивідуальної свободиверховенства права та мирного розв'язання суперечок та підтримує ці цінності в усьому євроатлантичному регіоні. Засадничим принципом Альянсу є спільність поглядів між північноамериканськими та європейськими членами НАТО, що поділяють однакові цінності та інтереси і віддані справі збереження демократичних принципів, що робить нероздільною безпеку Європи і Північної Америки. Альянс стоїть на захисті своїх країн-членів від загрози агресії: головним військово-політичним принципом організації є система колективної безпеки, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на напад ззовні.

Радянськими джерелами «агресивний»  блок НАТО подавався як воєнно-політичне угруповання західних держав, створене з ініціативи США і спрямоване проти соціалістичних країн і національно-визвольного руху. Створений у 1955 році (так званий Варшавський договір) став фактично геополітичною противагою НАТО, і конфронтація між цими блоками (так звана «холодна війна») тривала до розпаду СРСР. В деяких країнах досі вважається, що НАТО залишається традиційним військово-політичним блоком − наслідком «холодної війни», спрямованим проти Росії.

Завданням НАТО є колективна безпека та оборона, а не напад чи агресія, про що записано в основоположному документі Організації – Вашингтонському договорі 1949 року. НАТО у своїх принципах і діяльності дотримується норм ООН і діє за її мандатом.

Ідея об'єднатися на постійній основі заради встановлення миру є логічним протиставленням викликам Другої світової війни і необхідності спільних дій союзників у боротьбі з фашизмом. Вона була закладена Президентом США Ф. Рузвельтом і Прем'єр-міністром Великої Британії У. Черчіллем у серпні 1941 року під час підписання «Атлантичної хартії». Документ, який встановив засади створення НАТО, був покладений в основу Декларації Об'єднаних Націй 1942 року, а пізніше – ООН.

Розділ 1. НАТО в сучасному світі: міфи і реальність

Головне завдання НАТО – захищати своїх учасників політичними і військовими засобами. Альянс сприяє розвитку консультацій і співробітництва з країнами, які не входять до НАТО.
Дискусії і відносини партнерства НАТО сприяють попередженню конфліктів на території держав-членів і за її межами. Ця організація захищає демократичні цінності і виступає за мирне вирішення конфліктів. Якщо дипломатичні зусилля потерпають невдачі, у НАТО є військовий потенціал, необхідний для проведення операцій по кризових врегулюваннях і підтримці миру як самостійно, так і з іншими державами та міжнародними організаціями.

У НАТО є і третій аспект, що відображає діяльність в галузі державного планування, яке допомагає союзникам по НАТО і державам партнерам подолати наслідки стихійних лих і катастроф, що також сприяє розвитку співробітництва в різних галузях науки та охорони навколишнього середовища.

У кожної держави – члена НАТО є постійне представництво в політичному штабі цієї організації в Брюсселі очолюване послом, який є виразником ідей та інтересів свого Уряду при наданні консультацій і в процесі прийняття рішень Північноатлантичного союзу.

Вищим політичним керівним органом НАТО є Північноатлантична рада. Ці засідання на різних рівнях проводяться під головуванням генерального секретаря НАТО.

Чому поширюються міфи про НАТО?

  • Тому що раціональних, прагматичних та чесних аргументів проти вступу України в НАТО надзвичайно мало.

  • Тому що деякі політики або не знають, або свідомо приховують від виборців правду про Альянс і лише граються з темою НАТО задля отримання електоральних вигод.

  • Тому що спадщина радянського мислення залишається доволі сильною.

  • Тому що пересічний українець ще не відчув суттєвих вигод і переваг від членства в НАТО, як жителі тих країн, що стали членами Альянсу.

  • Тому що рівень довіри до всіх політиків, в тому числі й до тих, хто підтримує членство в НАТО, залишається низьким.

  • Тому що бракує достовірних та доступних джерел інформації про НАТО [2, c. 29].

НАТО військовий блок, отже агресивний. Чи варто Україні вступати в цей блок?

НАТО було створене в противагу соціалістичній системі і Радянського Союзу, на сьогодні розпалася соціалістична система і Радянський Союз. Виникає питання – чи потрібне НАТО? НАТО є організацією колективної безпеки та оборони 28-ти країн, що представляють різні континенти, культури та цивілізації. Принцип консенсусу (рішення прийнято, коли лише всі «за») практично виключає ухвалення необґрунтованих, егоїстичних чи авантюрних рішень в інтересах однієї чи кількох держав.

Якщо хоча б одна з країн має сумніви щодо доцільності проведення певної операції, рішення не ухвалюється. НАТО застосовано найбільш демократичний принцип ухвалення рішень – консенсус. Фактично, одна, навіть найменша, країна НАТО може заблокувати рішення цілого Альянсу, якщо не погоджується з ним. У випадку, якщо Альянс здійснює військову операцію, кожна країна самостійно приймає рішення чи брати в ній участь і якщо брати – то у який спосіб і якими силами.

На жаль, в сучасному світі інколи виникають ситуації, коли мир та спокій можна встановити лише примусовим шляхом. В таких ситуаціях НАТО, як організація колективної безпеки, може брати на себе відповідальність і виконувати покладені міжнародною спільнотою завдання. Силове приборкання терору чи протидію гуманітарним катастрофам не можна вважати «агресією» – це є обов’язком людства [3, c. 18].

Насправді завдання НАТО – гарантування безпеки країн-членів колективними засобами, а не боротьба з окремими державами. Після розпаду СРСР світ змінився, однак загрози не зникли, а лише видозмінилися. Перелік нинішніх загроз безпеки є значним: від міжнародного тероризму до кіберзлочинності, від нелегального поширення зброї до репресій за релігійними чи етнічними ознаками. НАТО бере на себе відповідальність за боротьбу з цими та іншими глобальними проблемами – оскільки жодну з них не можна подолати зусиллями однієї країни самотужки. НАТО є організацією, до якої лише вступають, і ніхто не виходить. Навіть Франція, яка за часів президента Де Голля вийшла з військових структур НАТО, згодом вирішила відновити свою участь в Альянсі в повній мірі.

Нарешті, чи можна всерйоз говорити про непотрібність організації, до якої лише за останні 10 років вступили десятки країн і ще дві отримали запрошення у 2008 році? Чи можна вважати непотрібною організацію, до членства у яку стоїть черга, а країни-кандидати роками й навіть десятиліттями виконують програми підготовки до членства? Чи стали б численні європейські народи так наполегливо прагнути вступу у «непотрібну» для них організацію?

Вступ до НАТО тягне за собою запровадження візового режиму з Росією? Насправді НАТО ніколи не опікується проблемами віз. Це предмет стосунків з Європейським Союзом. Наприклад, Росія (як і Україна) веде з Європейським Союзом переговори про безвізовий режим. Росія офіційно прагне до безвізового режиму з країнами Європи і вимагає від них виходу з НАТО. У підсумку через кілька років буде встановлено безвізовий режим з усіма країнами ЄС – безвідносно того, чи є вони членами НАТО, чи ні. Серед нинішніх країн Шенгенської зони є як країни НАТО, так і нейтральні країни – всі вони проводять спільну візову політику. У близькій перспективі Україна та Росія встановлять безвізовий режим з Туреччиною (членом НАТО) – і жодних застережень з боку НАТО немає і не передбачається. Також, немає жодного прикладу, коли б вступ тієї чи іншої країни до НАТО тягнув за собою встановлення візового режиму з третіми країнами (на відміну від вступу до ЄС) [4, c.16].

Членство в НАТО потрібне лише деяким політиками, а яка користь від того народу? На жаль, іноді політики можуть дискредитувати будь-яку ідею, навіть дуже корисну. Безпека та порядок – життєво важливі цінності, якими опікується НАТО. Членство в Альянсу дисциплінує політиків, змушує їх керуватися законом та поважати власних громадян. В країнах Атлантичного союзу забезпечується верховенство права, а порушники закону відповідають перед судом незалежно від свого суспільного положення чи матеріальних статків. І хоча повністю корупції ще не позбулася жодна держава, як свідчить досвід усіх країн, що вступили в НАТО протягом останніх десяти років, членство в Альянсі веде до оздоровлення суспільства, більшої підконтрольності політиків, зменшення корупції, забезпечення рівності громадян перед законом. А це – принциповий інтерес всіх громадян, незалежно від їх політичних поглядів чи регіону проживання. 

В залежності від політичної ситуації в Україні різні політичні сили використовують питання «Україна – НАТО» в своїх інтересах. Одні доводять недоцільність і навіть шкідливість вступу України до Північно-Атлантичного блоку, інші переконують, що це єдина можливість зберегти незалежність маючи кошти на утримання армії. Для поколінь українців народжених в Радянському Союзі НАТО − це агресивний військово-політичний блок, який прагне отримати військову перевагу над СРСР. І це закономірно. Адже період «холодної війни» дійсно позначився протистоянням двох систем капіталістичної і комуністичної, двох блоків – НАТО і Варшавського договору.

Сьогодні ми живемо в іншому світі, де вже не існує СРСР, але залишаються проблеми пов’язані із захистом суверенітету і територіальної цілісності держав, утворених на його теренах.

Чи спроможна сучасна Україна забезпечити належну обороноздатність без сторонніх впливів? Досвід інших країн переконує, що менш затратним і більш ефективним є шлях блокування, утворення союзів. Але з ким має об’єднуватися Україна? Більшість наших західних сусідів – члени НАТО, на сході – межуємо з Росією, яка не зацікавлена в розширенні НАТО в східному напрямку. Тому саме народ України, а не політики, має визначитися в питанні євроатлантичної інтеграції. А для цього необхідно подолати стереотипи у сприйнятті НАТО народженні радянською дійсністю. 

Розділ 2. Розвиток співробітництва України з Альянсом

Співробітництво НАТО з Україною  має вагоме значення для гарантування миру і стабільності на євроатлантичному просторі. Географічно Україна посідає ключове місце на перетині Східної та Західної Європи. Відносини України з НАТО почали розвиватися невдовзі після здобуття нею незалежності у 1991 році. Вже у січні 1992 року представник України вперше взяв участь у Робочій групі високого рівня  Ради північноатлантичного співробітництва. А 2223 лютого 1992 року відбувся перший візит Генерального секретаря НАТО Манфреда Вернера до Києва, в ході якого Україна була запрошена до участі в РПАС (Рада атлантичного партнерства). З того часу почалися активні контакти і співробітництво України з НАТО.

8 лютого 1994 року Україна першою з країн СНД підписала Рамковий документ «Партнерства заради миру»14 вересня 1994 року на спеціальному засіданні  Північноатлантичної ради  була офіційно схвалена перша  індивідуальна програма партнерства між Україною і НАТО. У 1995 році Україна призначила своїх перших офіцерів зв'язку до штаб-квартири Альянсу та координаційного центру партнерства НАТО у Монсі.

9 липня 1997 року на  Мадридському саміті НАТО Президентом України було підписано Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору. В тому ж році була заснована Комісія Україна – НАТО, відкриті  Місія України при НАТО і Центр інформації та документації НАТО в Україні. У квітні 1999 року відкрито Офіс зв'язку НАТО в Україні.

11 січня 2003 року Указом Президента України було створено Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України. У квітні 2005 року у Вільнюсі, під час неформальної зустрічі Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ офіційно започатковано інтенсифікований діалог щодо членства України в НАТО. Восени 2006 року очікувалося залучення України до наступного етапу відносин з НАТО – плану дій щодо членства в НАТО. Однак 14 вересня 2006 року відбувся візит прем'єр-міністра України Віктора Януковича до штаб-квартири НАТО з метою участі у засіданні комісії Україна-НАТО. Глава українського уряду заявив що Україна не готова до підписання ПДЧ.

15 січня 2008 року президент України  Віктор Ющенко, прем'єр-міністр Юлія Тимошенко і голова Верховної Ради Арсеній Яценюк підписали офіційний лист-подання офіційної заяви щодо можливості приєднання України до Плану дій з членства на квітневому саміті НАТО в Бухаресті. Однак ні на Бухарестському саміті, ні на засіданні міністрів закордонних справ країн-членів НАТО, яке відбувалося 23 грудня 2008 року в Брюсселі, не було ухвалено рішення щодо надання Україні ПДЧ. Натомість на засіданні було схвалено новий формат відносин з Україною і Грузією в рамках так званої «Річної національної програми» (РНП). А 1 липня 2010 року Верховна Рада прийняла закон «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» який передбачає «позаблоковий» статус України.

Ще у 2012 році, відгукнувшись на прохання міністра оборони України, НАТО розробила Програму розвитку військової освіти ПРВО, що стала найбільш масштабною серед подібних ініціатив для країн-партнерів Альянсу. Ця програма покликана сприяти вдосконаленню і реструктуризації системи військової освіти і професійної підготовки із залученням насамперед основних закладів військової освіти у Києві, Львові, Харкові, Одесі і Житомирі.

Окремі держави – члени НАТО надають Україні підтримку щодо знищення наявних на її території арсеналів протипіхотних мін, боєприпасів, стрілецької зброї і легкого озброєння у рамках проектів Цільового фонду ПЗМ.

Україна приєдналася до програми обміну даними про повітряну обстановку (ОДПО) у липні 2006 року. Обмін відсортованою інформацією про повітряну обстановку дає змогу скоротити ризик потенційних транскордонних інцидентів і оптимізувати реагування на потенційні терористичні напади із застосуванням цивільних літаків. Починаючи з кінця 2008 року Україна і НАТО підтримували зв'язок через Угорщину, а з середини 2011 року – через Туреччину. З огляду на російсько-українську кризу, НАТО нині надає дані про повітряну обстановку, які охоплюють ширшу географічну територію [10].

На Уельському саміті НАТО у 2014 році держави – члени Альянсу ухвалили рішення про запровадження нових істотних ініціатив з метою розширення допомоги з боку НАТО щодо розвитку здатності і розбудови потенціалу структур безпеки і оборони України. Було запроваджено п'ять проектів Цільових фондів – механізму, який дає змогу окремим державам Альянсу і партнерам надавати фінансову допомогу на добровільній основі [5, c. 27]. Згодом до цих проектів так чи інакше долучилися усі держави – члени НАТО.

Розділ 3. Можлива участь країн НАТО у розв’язанні

російсько-українського конфлікту

Незважаючи на те, що через власний позаблоковий статус Україна не може розраховувати на повноцінну політичну і військову допомогу з боку Альянсу, вона продовжує підтримувати тісні зв'язки з НАТО. Україна залишається єдиною країною-партнером, яка бере участь у операціях під проводом НАТО. В нових умовах позаблоковості, Україна в повному обсязі продовжує виконувати взяті перед світовою спільнотою зобов'язання у питаннях підтримання миру, регіональної та загальносвітової безпеки. Відповідно до рішення РНБО, уряд України 29 серпня 2014 року подав на розгляд парламенту законопроект про скасування позаблокового статусу Української держави та про відновлення курсу України на членство в НАТО. Станом на жовтень 2015 року, офіційний сайт НАТО має 4 мовних розділи: англійською, французькою, російською та українською мовами.

29 січня 2015 року під час переговорів з міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг висловлює занепокоєння з приводу ескалації насильства в країні останнім часом і запевняє, що НАТО і надалі надаватиме потужну політичну і практичну підтримку Україні. 24 квітня 2015 року агенція НАТО з інформації і комунікацій і Україна підписують угоду, покликану сприяти реалізації проекту Цільового фонду у галузі командування, управління, комунікацій і комп’ютеризації. 28 квітня 2015 року агенція НАТО з підтримки і забезпечення підписує угоду з Україною, забезпечивши таким чином офіційну основу для реалізації двох проектів Цільового фонду у галузі матеріально-технічного забезпечення і стандартизації й медичної реабілітації. 13 травня 2015 року  в Анталії (Туреччина) міністри закордонних справ КУН знову висловлюють непохитну підтримку суверенітету і територіальній цілісності України і закликають Росію скасувати незаконну анексію Криму, вітають ухвалення програми заходів на виконання Мінських домовленостей, як було затверджено 12 лютого 2015 року, і закликають Україну продовжити процес реформування.

22 вересня 2015 року під час візиту до Києва Генеральний секретар НАТО виступає перед Радою національної безпеки і оборони (РНБО) України і проводить зустрічі з ключовими посадовцями уряду і спікером Верховної Ради. Підписано угоду, що закріпила дипломатичний статус Представництва НАТО в Україні. 2 грудня 2015 року відбувається зустріч міністрів закордонних справ НАТО з їхнім українським колегою Павлом Клімкіним з метою аналізу допомоги Україні з боку НАТО, а також поточної ситуації у галузі безпеки в Україні. Генеральний секретар наголошує на тому, що НАТО готова сприяти мирному дипломатичному врегулюванню конфлікту на сході України. Він застерігає, що, попри певний успіх, «існує реальна загроза відновлення насильства». Генеральний секретар вказує на те, що підтримувані Росією сепаратисти досі не вивели війська і техніку і що Україна досі не змогла повністю відновити контроль своїх кордонів. 7 грудня 2016 року в штаб-квартирі НАТО відбулися засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ. Під час засідання сторони обговорили агресивні дії Росії, що не припиняються, необхідність запровадження у життя Мінських угод, а також надання підтримки України з боку НАТО. Спілкуючись із пресою за підсумками засідання, Генеральний секретар НАТО зазначив, що ситуація у галузі безпеки продовжує викликати стурбованість і що Росія несе істотну відповідальність щодо припинення конфлікту. Він зауважив, що «дипломатія є єдиним можливим способом розв’язання кризи в Україні». 9 лютого 2017 року прем’єр-міністр України Володимир Гройсман проводить зустріч із заступником Генерального секретаря НАТО Роуз Геттемюллер у штаб-квартирі НАТО. Під час спільної прес-конференції вона наголошує на серйозній стурбованості НАТО з приводу нещодавнього спалаху насильства на сході України й висловлює незмінну міцну підтримку суверенітету і територіальної цілісності України, яку напередодні підтвердили усі члени Альянсу під час спеціального засідання КУН. Пані заступник Генерального секретаря також схвалила зусилля України на шляху реформування і боротьби з корупцією попри те, наскільки складною є ситуація [11].

Відколи вибухнула російсько-українська криза, НАТО послідовно дотримувалася чіткої позиції на підтримку суверенітету і територіальної цілісності України, засуджуючи незаконну і нелегітимну анексію Криму Росією і виступаючи проти насильства і небезпеки на сході України, спричинених Росією і підтримуваними нею сепаратистами, водночас проголошуючи цілковиту підтримку суверенітету і територіальної цілісності України у межах міжнародно визнаних кордонів.

Упродовж кризи неодноразово скликалися засідання Комісії Україна – НАТО з метою проведення консультацій з огляду на безпосередні загрози, яких зазнавали територіальна цілісність, політична незалежність і безпека України. Реакція НАТО на конфлікт передбачала потужні заходи політичної і практичної підтримки.

1 квітня 2014 року, після незаконної і нелегітимної анексії Криму Росією, міністри закордонних справ країн – членів НАТО зустрілися зі своїм українським колегою. Вони засудили незаконне військове втручання і порушення суверенітету і територіальної цілісності України, узгодивши при цьому заходи, спрямовані на те, щоб допомогти Україні ефективніше гарантувати власну безпеку. Згодом вони вирішили призупинити усіляке практичне цивільне і військове співробітництво з Росією, хоча політичні і військові канали спілкування залишалися відкритими.

Під час саміту НАТО в Уельсі у вересні 2014 року керівники країн НАТО зустрілися з Президентом України Петром Порошенком у рамках засідання Комісії Україна – НАТО. У спільній заяві, виданій за підсумками засідання, вони засудили анексію Криму Росією, а також її невпинні цілеспрямовані дії, спрямовані на дестабілізацію ситуації на сході України у порушення міжнародного права. Держави – члени Альянсу пообіцяли підтримувати зусилля української влади щодо пошуку політичного врегулювання, яке відповідало б сподіванням людей в усіх регіонах України, уникаючи зовнішнього втручання. Вони  ухвалили рішення про поглиблення практичної допомоги Україні шляхом істотної активізації поточних програм співробітництва, а також вироблення нових вагомих ініціатив.

НАТО активно підтримувала врегулювання конфлікту на сході України дипломатичним шляхом і шляхом діалогу. Альянс позитивно поставився до підписання Мінських угод у вересні 2014 року і привітав ухвалення Програми заходів на виконання цих угод у лютому 2015 року. Країни – члени Альянсу підкреслили, що усі сторони, які підписали Мінські угоди, несуть відповідальність за їх дотримання, а також наголосили на тому, що обов’язки, які перебрала на себе Росія, є істотними і вона повинна припинити дестабілізувати обстановку на сході України, надаючи політичну, військову і фінансову підтримку бойовикам, вивести війська і військову техніку з території України, а також усіляко сприяти політичному врегулюванню конфлікту. Під час засідань Ради НАТО – Росія, що проводилися періодично з метою гарантування наявності каналів для ведення політичного діалогу, посли держав – членів Альянсу неодноразово наголошували на тому, що підтримка суверенітету і територіальної цілісності України з боку НАТО залишається непохитною.

Вироблення заходів практичної підтримки, покликаних допомогти Україні гарантувати власну безпеку, розпочалося у зв’язку з військовою ескалацією з боку Росії в Криму, причому основну увагу було приділено активізації вже існуючих програм з таких питань, як військова освіта, професійний розвиток, справедливе управління структурами безпеки, а також пов’язана з безпекою наукова співпраця з Україною. Під час Уельського саміту держави – члени НАТО взяли на себе зобов’язання запровадити істотні нові програми підтримки за допомогою Цільових фондів – механізму, в рамках якого окремі країни – члени Альянсу і партнери можуть робити фінансові внески на добровільній основі. Було започатковано п’ять таких фондів для українських структур безпеки і оборони, які охоплюють ключові галузі реформування і розбудови потенціалу, зокрема, командування, управління, зв’язок і комп’ютеризація; матеріально-технічне забезпечення і стандартизація; кіберзахист; соціальна адаптація колишніх військовослужбовців; реабілітація. НАТО також надає Україні дорадчу і фінансову підтримку з питань громадської дипломатії, відносин із засобами масової інформації і стратегічних комунікацій.

До того ж країни – члени НАТО надіслали  радників до Представництва Альянсу у Києві. Їх відряджають країни Альянсу, щоб  сприяти українським колегам з ключових аспектів безпекової і оборонної реформи, а також для втілення у життя проектів Цільових фондів і програм допомоги. 

Основні напрями співпраці:

Консультації і співробітництво між Україною і НАТО охоплюють широке коло галузей, починаючи від операцій з підтримання миру, реформування структур безпеки і оборони, безпосереднього військового співробітництва й озброєнь до планування на випадок надзвичайних станів цивільного характеру, науки і довкілля й громадської дипломатії. Співробітництво у багатьох галузях нині активізується, маючи на меті підвищити здатність України гарантувати власну безпеку з огляду на конфлікт з Росією [7, c. 23].

Україна здавна робить активний внесок у гарантування євроатлантичної безпеки, надаючи війська до складу спільних миротворчих місій з країнами НАТО й іншими державами-партнерами. Україна є єдиною країною-партнером, яка у той чи інший період брала участь в усіх операціях і місіях під проводом НАТО [9, c. 23].

Україна долучилася до операцій з підтримання миру під проводом НАТО на Балканах як у Боснії і Герцеговині, так і в Косові. Нині вона продовжує брати участь у діяльності Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ). Починаючи із 2007 року Україна шість разів відряджала кораблі ВМС для участі в операції Альянсу «Активні зусилля» – військово-морській місії НАТО у Середземному морі, покликаній стримувати, запобігати і забезпечувати захист від тероризму. Останнє розгортання кораблів ВМС України відбулося у листопаді 2010 року. Наприкінці 2013 року Україна також відрядила фрегат ВМС для участі в операції «Океанський щит», спрямованій на боротьбу з піратством поблизу узбережжя Сомалі [6].

До того ж Україна першою серед країн-партнерів долучилася до Сил реагування НАТО (СРН), виділивши у 2011 році взвод захисту від ядерної, біологічної і хімічної зброї, а також, того ж року, засоби стратегічних авіаперевезень. Протягом 2015 і 2016 року Україна сприяла стратегічним авіаперевезенням, надавала військово-морські і медичні ресурси [8, c.12].

Програми й ініціативи НАТО сприяють конкретним аспектам зміцнення цивільного контролю над установами безпеки і оборони, зокрема розвідувальними службами. Підвищення ефективності роботи цих установ відіграє фундаментальну роль у становленні України як демократичної країни.

Висновки

В світлі сьогодення, коли неприняється конфлікт на Сході Украіни, гнобиться в анексованому Криму корінний кримсько-татарський народ, знищується все українське, коли наша держава стоїть на захисті не тільки своїх кордонів, а й усієї Європи стає очевидним те, що членство в НАТО вже є просто необхідним.

Збідніла, розграбована, безядерна країна не може протистояти такому хижому і озброєному нахабі .

Генсек НАТО говорячи про ситуацію на Донбасі цими днями заявив: «Перемиря існує на папері, але в реальності його не дотримуються». Захід має поводитись більш активно та допомагати Україні (виходячи бодай із Будапештського меморандуму) [1, c.15].

Таким чином, повноцінне партнерство в НАТО надасть Україні певність у захисті, змогу спокійно жити та розвиватись.

Використана література

  1. З Росією не треба цяцькатись. // Експрес , 13-20 квітня 2017, с.15.

  2. Клець М., Клець Д. НАТО чи РФ: політико-економічні аспекти оборонної орієнтації України. // Економічний часопис – ХХІ, 2007, №7–8. – С.29.

  3. НАТО РОССИЯ. Партнерство в духе прагматизма. – М.: Постоянное представительство РФ при НАТО, 2000. – 18 с.

  4. Новини 1/07 НАТО. – К.: Відділ громадської дипломатії штаб-квартири НАТО, 2007. – 16 с.

  5. План дій Україна – НАТО. Ч. І. План дій Україна – НАТО та його імплементація у 2007 році. – К.: Знання України, 2007. – 27 с.

  6. Романюк Р. Можливості консенсусу української еліти щодо вступу України до НАТО. // Економічний часопис – ХХІ, 2007, №7–8. – С.21.

  7. Снігир О. НАТО – ЄС: співіснування, трансформація, можливості для України. // Економічний часопис – ХХІ, 2007, №7-8. – С.23.

  8. Україна – НАТО: міфи і реальність. – К.: ІЄАС, 2008. – 12 с.

  9. Фурашев В. Механізми формування ставлення громадян до ідеї євроатлантичної інтеграції в регіонах України. // Економічний часопис – ХХІ, 2007, №7–8. – С.23.

  10.  http://jmce.dsum.edu.ua/ru/files/Todorov.pdf.

  11.  https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Стосунки_між_Україною..

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ІСТОРІЇ УКРАЇНИ залишилося:
0
4
міс.
1
7
дн.
0
2
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!