«НАТО у новітній історії: український контекст»

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації

Львівський національний університет імені Івана Франка

Центр міжнародної безпеки та партнерства

Рада директорів вищих навчальних закладів I-II рівня акредитації

Львівської області

Творча робота на тему

«НАТО у новітній історії: український контекст»

Виконала студентка

Львівського коледжу будівництва,

архітектури та дизайну

І курс (група АР-12)

Спеціальність: Архітектурне проектування

та внутрішній інтер’єр

Глущенко Вероніка Станіславівна

Науковий керівник:

Мотичак Микола Іванович

Львів-2017

Вступ ____________________________________________ 3

Розділ 1. Причини й умови  створення Організації Північноатлантичного договору ____________________ 4

Розділ 2. НАТО у сучасному світі: міфи та реальність 5

2.1. Роль НАТО у підтриманні регіональної та міжнародної безпеки у світі _________________________ 7

Розділ 3.Розвиток співробітництва України з Альянсом у різних сферах _____________________________________ 8

Висновки ________________________________________19

Використана література___________________________ 20

Вступ

В даний час у світі існує багато міжнародних організацій, які вирішують питання по всіх напрямках сфери життя людства; як економічної так і політичної. Найбільш гостро на сьогоднішній день стоять проблеми війни і миру, роззброєння та вирішення військових конфліктів. Турбота держав про свою безпеку призвела до створення військово-політичних організацій. Однією з них стала організація Північноатлантичного договору (НАТО), яку було створено 4 квітня 1949 року. Країни НАТО вирішили об'єднати свої зусилля для колективної оборони, збереження миру та безпеки.

Основною метою НАТО є забезпечення свободи і безпеки всіх її членів політичними та військовими засобами відповідно до принципів ООН. Відповідно до Статті 5 Північноатлантичного договору збройний напад на одного з членів НАТО вважається нападом на всі країни Північноатлантичного договору.

Як і будь-яка міжнародна організація НАТО має свою структуру. Керівними органами блоку є Північноатлантична рада, комітет оборонного планування, група ядерного планування та інші комітети. Військова структура НАТО складається з військових комітетів, постійного військового комітету і міжнародного військового штабу. Штаб-квартира НАТО знаходиться в Брюсселі.

В даний час в НАТО входять 28 держав. Країни-члени НАТО зобов'язуються вирішувати всі міжнародні спори мирними засобами, щоб не були поставлені під загрозу міжнародний мир, безпеку і справедливість. Вони утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози застосування сили або сили, яким би то не було способом, несумісним із цілями ООН. НАТО в даний час грає дуже важливу роль. Ця організація бере активну участь у вирішенні міжнародних конфліктів. Найчастіше НАТО підміняє ООН, і її рішення. Провідну роль у прийнятті рішень відіграють США.

Розділ 1. Причини й умови  створення Організації Північноатлантичного договору

Радянськими джерелами «агресивний» блок НАТО подавався як воєнно-політичне угруповання західних держав, створене з ініціативиСША і спрямоване протисоціалістичних країн інаціонально-визвольного руху. В деяких країнах досі вважається, що НАТО залишається  традиційним  військово-політичним блоком – наслідком «холодної війни», спрямованим проти Росії. Початком процесу формування оборонного союзу країн Заходу можна вважати зустріч у Брюсселі 4 березня1948 року представників Бельгії, Великої Британії, Люксембургу, Нідерландів  і Французької республіки, на якій обговорювалася англо-французька пропозиція розробки договору про взаємну допомогу. 17 березня 1948 року був підписаний Брюссельський договір.

Однак уже на перших зустрічах керівників міністерств оборони союзників, на яких оцінювались наявні військові ресурси держав-членів союзу, дійшли висновку про їх недостатність і необхідність отримання допомоги, у тому числі від США. Тому виникла ідея розширення західного оборонного союзу за рахунок Сполучених Штатів і Канади та створення спільної системи оборони в євроатлантичному регіоні. Наступним найважливішим кроком на шляху підписання Північноатлантичної угоди стало прийняття 11 червня 1948 року сенатом США резолюції Ванденберга, яка дозволяла урядові укладати в мирний час договори про союзи з іншими державами за межами американського континенту. Реалізація ідеї створення спільної системи оборони перейшла в практичну площину. Імплементація Договору президентом США Гаррі Труменом відбулася 24 серпня 1949 року.

У листопаді 1948 року розроблений Радою Західноєвропейського союзу проект атлантичного пакту був надісланий у Вашингтонзі. Узгоджений проект був підготовлений у грудні того ж року. Текст майбутнього Договору дванадцяти держав був опублікований для ознайомлення широкої громадськості 18 березня 1949 року. Підготовка Договору отримала різкого спротиву з боку СРСР, уряд якого 31 березня 1949 року виступив знотою протесту, де зазначалося, що створюваний союз має агресивну спрямованість і суперечить якстатуту ООН, так і чинним договорам між Радянським Союзом і Великою Британією, Францією та США. У відповідь на це міністри закордонних справ країн-підписантів у заяві від 2 квітня  відкинули висловлені звинувачення, наголосивши на суто оборонному характері альянсу і його відповідності Статуту Організації Об'єднаних Націй.

Північноатлантичний договір був підписаний 4 квітня 1949 року у Вашингтоні представниками урядів Бельгії, Великої Британії, Данії, Ісландії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Сполучених Штатів Америки та Французької республіки. Після завершення процесу ратифікації Договору всіма учасниками та депонування  відповідних документів у США він набув чинності з 24 серпня1949 року.

НАТО народилася якрезультат нездатності ООН  свого часу забезпечити мир у світі, тоді, коли СРСР ветував багато постанов Ради безпеки цієї організації. Для легітимізації нової організації скористалися 51-м пунктом Статуту ООН, у частині 5 у рамках легітимного колективного захисту. Концепцію новоутвореної міжнародної організації її перший Генеральний секретарлорд Ісмей окреслив як «тримати росіян на відстані, американців – всередині (Європи), а німців під контролем» [10, c. 37–42].

Розділ 2. НАТО у сучасному світі: міфи та реальність

Після подій 11 вересня 2001 року в США  НАТО різко починає реформуватись. Впроваджується комплекс завдань щодо вдосконалення потенціалів, створення Сил реагування НАТО та кардинальних структурних перетворень є так званою Празькою програмою трансформації. Празьке зобов'язання щодо вдосконалення потенціалів складається з понад 400 політичних зобов'язань, що взяли на себе окремі країни-члени, з метою вдосконалення своїх можливостей в окремих сферах. Вдосконалення потенціалів  – це процес, протягом якого країни НАТО зобов'язались досягти у конкретний термін підвищення бойової ефективності військового потенціалу. Вирішення проблем вдосконалення потенціалу відбувається через спеціалізацію та багатонаціональну кооперацію між країнами. Наступним складником Празької програми було рішення про створення Сил реагування НАТО. Концепція Сил реагування НАТО передбачає створення високотехнічно оснащених, гнучких, здатних до оперативного розгортання, взаємосумісних та витривалих підрозділів, спроможних виконувати місії з усього спектра завдань Альянсу. Вони мають не тільки забезпечити спроможність НАТО швидко і ефективно реагувати на нові загрози, а й надати можливість справедливіше розподілити ризики через залучення більшої кількості держав НАТО до проведення операцій. 

Сили  реагування НАТО (СРН) складаються з  сухопутного повітряного морського компонентів та сил спеціальних операцій. СРН відіграють роль своєрідного каталізатора процесу трансформації всіх збройних сил країн-членів НАТО. Після завершення у червні 2006 року навчань Steadfast Jaguar, на яких спільно діяли сухопутні, морські і повітряні компоненти СРН, на Ризькому саміті НАТО було оголошено, що Сили реагування НАТО досягли рівня цілковитої оперативної спроможності.Третьою складовою Празької програми стала структурна трансформація. Нова структура командування НАТО базується не територіальному розподілі як раніше, а на функціональному.

Домінуючою та першочерговою метою Організації Північноатлантичного договору залишається колективна оборона, але вона кардинально відрізняється не лише від тих заходів, що планувалися в роки«холодної війни», а навіть не схожа на ті, що впроваджувалося вже у «нових» постбіполярних умовах. Фактично, з початком нового тисячоліття, в НАТО мало місце більше конструктивних зрушень, ніж за будь-яке десятиріччя в історії діяльності Альянсу. Ця трансформаційна лінія ще раз підтвердилася після того, як НАТОзапропонувало новим партнерам приєднатися до Альянсу 1 квітня 2009 року Альянс прийняв до своїх рядів двох нових членівАлбанію та Хорватію.

Агресія Росії проти України у 2014 році, на думку українських науковців, виявила слабкі місця в системі оборони Альянсу на Сході Європи і спонукає до застосування невідкладних військових та політичних заходів. Російська Федерація припинила бути партнером НАТО і розглядається нині як противник. США змушені повернути зовнішньополітичну увагу до Європи і знов починають відігравати роль як один з важливих чинників європейської безпеки. Зміни європейської безпеки не є цілковитим поверненням до ситуації «холодної війни». Розклад сил сьогодні є іншим: нині агресія Росії спрямована на країни Центрально-східної Європи та Балтії, що зараз є членами ЄС та НАТО, і на низку пострадянських країн, що з1990-х років опинилися в сірій зоні безпеки ГрузіюМолдову і Україну. Дії Росії змусили НАТО мобілізуватися і переосмислити свою стратегію.

2.1. Роль НАТО у підтриманні регіональної та міжнародної безпеки у світі

Внесок НАТО в розбудову міжнародного миру і безпеки - розглядаються аспекти практичної діяльності Альянсу, пов'язаної з динамікою структурних трансформацій, змін та викликів, притаманних системі міжнародної безпеки на сучасному етапі, а також характером та ступенем залучення Організації до цих процесів.

Розширення НАТО являється важливим процесом, що служить гарантією збереження трансатлантичного зв'язку між Європою та США і запобігання можливості відродження націоналістичних тенденцій у військовій політиці країн, що входять в Альянс.

Починаючи з 1992 року НАТО активно проводить операції протидії тероризму і підтримки миру. Всього з 1995 року НАТО провело 30 операцій в різних країнах світу. Починаючи з території колишньої  Югославії закінчуючи Афганістаном, патрулюванням Балтійського моря  і поблизу Сомалі. Загалом  кількість військовослужбовців, що залучена в операціях НАТО, сягає 150 тисяч осіб. До початку Російської агресії проти України НАТО старалось не нарощувати свою присутність на території  Східної Європи (однією з причин цього є Основоположний акт про взаємні відносини, співпрацю і безпеку між Російською Федерацією і Організацією Північноатлантичного договору від 27 травня 1997 року. (Після агресії в Україні акт було розірвано). Зараз НАТО активно зміцнюється в Центрально-Східній Європі тут і нові бази НАТО в Румунії. І збільшення контролю Чорного моря. Початок нової операції НАТО «Атлантична рішучість». Розміщення нових батальйонів в країнах Балтії задля постійної військової присутності військ НАТО: британський батальйон в Естонії, канадський батальйон в Латвії, німецький батальйон в Литві і додатковий батальйонармії США в Польщі.

Розділ 3. Розвиток співробітництва України з Альянсом у різних сферах

Відносини між Україною і Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) почали розвиватися ще на початку 90-х років XX ст. і відтоді стали одним з найбільш важливих. Починаючи з 2014 року, внаслідок російсько-українського конфлікту, співробітництво між Україною і НАТО у низці ключових галузей було активізовано. Пріоритетним національним інтересом України у сфері зовнішньополітичної діяльності став розвиток та подальше поглиблення відносин стратегічного партнерства України з НАТО, з дотриманням принципів, зафіксованих у Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору, підписаній 9 липня 1997 року, Декларації про її доповнення від 21 серпня 2009 року, а також на виконання рішень, прийнятих за результатами засідання Комісії Україна – НАТО на рівні глав держав та урядів (4 вересня 2014 року, м. Ньюпорт (Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії).

Указом Президента України від 24.09.2014 р. № 744/2014 уведено в дію рішення Ради національної  безпеки і оборони України від 28 серпня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності», яким визначено, що пріоритетним національним інтересом України у сфері зовнішньополітичної діяльності у 2014-му та наступних роках є дальший розвиток відносин стратегічного партнерства України з США, ЄС та НАТО.

23 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла рішення про відмову України від позаблокового статусу, який виявився неефективним у контексті убезпечення держави від зовнішньої агресії та тиску. Внесений Президентом України проект (реєстр. № 1014/3 – був розроблений МЗС України) підтримала конституційна більшість народних депутатів України (303 голоси «за»).

Як інформують ЗМІ, український уряд і Президент України щороку готують і затверджують Річну національну програму (РНП) співробітництва України з НАТО. Ця  програма є ключовим інструментом здійснення реформ в Україні за підтримки НАТО. Формат РНП ініційовано рішенням Північноатлантичної ради на рівні міністрів закордонних справ 3 грудня 2008 року Президент України затверджує РНП, яка містить 5 розділів: політичні та економічні питання, оборонні та військові питання, ресурсні питання, питання безпеки та правові питання. До реалізації РНП залучаються центральні органи виконавчої влади, інші органи державної влади, неурядові організації. За підсумками виконання РНП сторона НАТО дає оцінку та рекомендації, які враховуються при підготовці РНП на наступний рік.

Український уряд нещодавно затвердив Річну національну програму співробітництва України з НАТО на 2016 рік. Змістовне ядро програми спрямоване на досягнення Україною євроатлантичних стандартів демократичного управління, верховенства права та проведення комплексних реформ військово-безпекового сектору у відповідності до стандартів НАТО.

На переконання експертів, саме Річна національна програма співробітництва України з НАТО, як і Угода про асоціацією України з ЄС, містить узгоджені з міжнародними партнерами зобов’язання, що мають спонукати відповідальні державні установи до дій, пов’язаних з імплементацією всебічних реформ.

Але ця програма не передбачає вступу України в НАТО в близькому майбутньому. Шлях України до Альянсу є довгим та непростим. Найближче Україна була до свого першого кроку з інтеграції в Північноатлантичний альянс 2008 року, коли намагалася отримати План дій щодо членства України в НАТО (ПДЧ) під час саміту Альянсу в Бухаресті. Тоді на заваді стала відсутність єдиної позиції стосовно надання ПДЧ серед впливових країн-членів НАТО, зокрема Франції та Німеччини. Російсько-грузинська війна 2008 року і проголошення Україною «позаблокового» статусу 2010 року де-факто відсунули це питання на невизначений термін. Це призвело до подальшого посилення залежності України від РФ, суттєво вплинуло на стан її обороноздатності і створило пряму загрозу її незалежності й територіальній цілісності, спровоковану РФ.

Тому, з початком російської військової агресії виникла ще більша потреба поглиблення співробітництва і відновлення процесів інтеграції України до НАТО. «Ми маємо насамперед відновити довіру і мати спільні очікування», – зазначив віце-президент Атлантичної Ради України О. Кокошинський [11, c. 69–74].

На його думку, необхідно привести стандарти українських Збройних Сил у відповідність до стандартів, які є в країнах-членах НАТО. «Це, власне, й буде найкоротшим шляхом до набуття Україною юридичного членства в Альянсі», – наголосив О. Кокошинський [11, c. 76].

При цьому фахівці зазначають, що відносини між Україною та НАТО мають два основних виміри: політичний діалог і практичне співробітництво. Хоча, на думку деяких аналітиків, виконання та звітування РНП і має здебільшого формальний характер, фактично можна констатувати, що лише за останні два роки втілено у життя чимало рішень та заходів, спрямованих на досягнення критеріїв і стандартів, необхідних для набуття Україною членства в цій організації.

Насамперед, йдеться про укладання імплементаційних угод стосовно трастових фондів НАТО на підтримку обороноздатності України. Зокрема їх налічується п’ять, а їхня діяльність спрямована на розв’язання проблем, пов’язаних із кібербезпекою, реформуванням систем логістики і стандартизації ЗС України, фізичною реабілітацією (протезуванням) військовослужбовців, поранених у ході АТО. Також їхня діяльність зосереджена на модернізації системи управління та зв’язку, перепідготовці та соціальній адаптації військовослужбовців тощо.

Також визначені напрями партнерства України та НАТО у сфері стратегічних комунікацій, створюється представництво Альянсу в Україні, проводяться спільні з НАТО міжнародні командно-штабні навчання, Україна продовжує брати участь в операціях Альянсу в Афганістані та Косові.  Як зазначив О. Кокошинський, для України стратегічне партнерство з НАТО є невід’ємною складовою євроінтеграційного курсу, оскільки доповнює процес внутрішньодержавних перетворень у контексті Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом –  з другої.

Проте, ефективність такого партнерства значною мірою залежить саме від лідерства і політичної визначеності відповідальних владних інституцій, які й мають ініціювати та реалізовувати його. Але вкрай важливі також розуміння і підтримка євроатлантичного вибору населенням країни.

За інформацією ЗМІ, пакет допомоги, який наразі отримує Україна від НАТО, є найбільшим, який надавав НАТО країні-партнеру за всю історію існування Альянсу. Про це, зокрема розповів  в інтерв’ю журналістам  виконуючий обов’язки глави місії України при Альянсі Є. Божок. «Ніколи в історії Альянсу, ви можете перевірити це, країні-партнеру не надавався такий за обсягом пакет допомоги», – наголосив він [1, c. 36–40].

При цьому Є. Божок зазначив,  що свого часу в Уельсі НАТО започаткувало чотири трастових фонди для України, по чотирьох напрямках. В той же час на сьогодні розглядається  сорок напрямів взаємодії з НАТО. «Тобто за два роки ми можемо говорити про збільшення в десять разів. І це, як на мене, дуже серйозний результат», – підкреслив Є. Божок [2, c. 47–52].

Міністри оборони країн-членів НАТО схвалили всеосяжний пакет допомоги для України. Після засідання комісії Україна-НАТО у Брюсселі генсек НАТО Є. Столтенберг заявив, що міністри узгодили всеохоплюючу програму допомоги для України. «Наша мета – допомогти Україні у створенні більш ефективних оборонних структур», – наголосив Є. Столтенберг [8, c. 74–80].

За його словами, цей всеосяжний пакет допомоги буде включати консультації та практичну допомогу у сфері командування і контролю, логістики, кіберзахисту, реабілітації поранених солдатів. «Мета – допомогти Україні створити більш ефективні і дієві силові структури і посилити цивільний контроль над ними. Ми вже здійснюємо проекти в рамках трастових фондів. Ми також розробляємо нові проекти, в тому числі у сфері протидії гібридній війні», – зазначив генсек НАТО [16].

За інформацією ЗМІ, новий Комплексний пакет допомоги (КПД) для України для реформування оборонного сектору  остаточно було затверджено під час саміту НАТО, який відбувся у Варшаві 8–9 липня 2015 року. Як зазначив Є.  Столтенберг, «Україна здійснює важливі кроки на шляху  реформ і боротьби з корупцією. Ми будемо продовжувати надавати практичну і політичну підтримку», – зазначив генсек НАТО [10, c. 92–94].

Разом з тим Є.  Столтенберг наголосив, що поки що мова не йде про вступ України у НАТО. За його словами, Україна сконцентрувалася на реформах і тому не подає заявку для вступу у НАТО. «Основний акцент робиться на те, як Україна зможе відповідати стандартам НАТО, як збройні сили України зможуть співпрацювати з військовими НАТО. Саме на це спрямований новий пакет допомоги», – наголосив Є. Столтенберг [13].

Він повідомив, що Грузія подала заявку на членство, а Україна пішла іншим шляхом. «Україна сама реалізує реформи, зосереджується на цих реформах, і у зв’язку з тим утримується від подачі заявки, поки не завершиться повна модернізація і реформа оборонного сектору у більшій мірі, ніж це є зараз», – підкреслив генсек НАТО [4, c. 60–68].

При цьому він наголосив, що  Альянс підтримує Київ, надає політичну і практичну підтримку і збільшуватиме обсяги співпраці. «Саміт НАТО у Варшаві вчергове є свідченням, що двері НАТО є відкритими, ми на шляху збільшення кількості членів з 28 до 29 (вступає Чорногорія)», – зазначив Є.  Столтенберг [4, c. 68].

 За його словами, не змінюється фундаментальний принцип: кожна країна має право визначити свій власний шлях, свої власні оборонні союзи. Це стосується Грузії, України і всіх інших країн.

Натомість  у спільній заяві Комісії Україна НАТО мова не йде про майбутній вступ України в НАТО, а підтверджується «прихильність подальшому розвитку особливого партнерства між Україною і НАТО, яке буде сприяти створенню стабільної, мирної та неподільної Європи» [13].

У заяві також відзначається, що НАТО буде продовжувати брати участь в тісному політичному діалозі в рамках Комісії Україна НАТО і підтримувати Україну в здійсненні її амбітної програми реформ, в тому числі через ефективне виконання Щорічної національної програми, через процес планування та перегляду, а також за допомогою Комплексного пакету допомоги. «Мета КПД – зібрати воєдино та розширити допомогу НАТО Україні, щоби держава збільшила свою здатність протидіяти агресії, гарантувати свою безпеку і проводити необхідні реформи, в тому числі в сфері безпеки і оборони», – зазначається  в заяві [13].

Президент України П. Порошенко високо оцінив підсумки Варшавського саміту учасників Організації Північноатлантичного договору і заявив, що НАТО в рамках нового пакету допомоги готове надавати значну підтримку Україні. «КПД передбачає стільки підтримки, скільки Україна зможе ефективно використати і для реформування сектору оборони і безпеки і для подальшої розбудови наших збройних сил і для проведення реформ», –  наголосив П.  Порошенко [7, c. 4056].

Він також зазначив, що у підсумковому документі комісії Україна-НАТО було чітко зазначено, що політична частина Мінських угод, включаючи і проведення виборів, може бути застосована виключно після створення необхідних безпекових умов. «Такого рівня підтримки ми давно не відчували. Досягнуті результати відкривають перед нами дуже добрі перспективи», – додав Президент України [14].

Окрім цього П. Порошенко відзначив важливість досягнутих домовленостей, які  дають можливість отримання нового статусу у стосунках з альянсом. «Сьогодні ми ухвалили рішення розширити особливе партнерство України та НАТО. Ми домовилися запустити процес, який дозволить Україні отримати статус  партнерства з розширеними можливостями», – заявив Президент, посилаючись на програму, що має назву Програма розширених можливостей (Enhanced Opportunities Programme) [15].

Як інформують ЗМІ, згадка про новий формат внесена в підсумкове рішення Комісії Україна НАТО, тобто отримала офіційна схвалення на рівні альянсу. Новий формат співпраці був створений альянсом ще на минулому саміті, в 2014 році. Наразі повідомлялося про п’ять країн, яким НАТО вже надало можливість брати участь у Програмі розширених можливостей – це Австралія, Фінляндія, Швеція, Йорданія та Грузія.

Разом з тим, П. Порошенко не уточнив, коли він розраховує формально отримати цей статус. Він заявив, що альянс лишився задоволений прогресом реформ в Україні. «Ми зустріли сильний голос на підтримку української влади. Я радий почути таку потужну підтримку щодо успіхів у таких складних обставинах», – зазначив глава держави [9, c. 108–114].

Президент наголосив, що питання членства в НАТО буде визначатись українцями. «Український народ буде вирішувати, що робити в майбутньому», – підкреслив він [6, c. 94–99].

Глава Української держави зазначив, що «на сьогоднішній день в Україні значно збільшилася кількість прихильників ідеї членства в Північноатлантичному Альянсі і сягає більше 53 % населення». Президент назвав цей факт «реальним результатом змін в українському суспільстві», зазначивши, що  два роки тому близько 13 % українців були прихильниками НАТО. [6, c. 99].

За інформацією ЗМІ, ставлення населення України до НАТО стало одним із найбільш яскравих прикладів кардинальних зрушень у громадській думці українців. Зокрема, такого висновку дійшли соціологи фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова, проаналізувавши громадські настрої в Україні щодо членства в Північноатлантичному альянсі. Перший «стрибок» був зафіксований у червні 2014 року –  з 15 % (квітень 2012 року) до 45 % –  «за», а ось супротивників, навпаки, зменшилося майже вдвічі – з 62 % до 36 % відповідно. У липні 2015 року цей розрив на користь прихильників НАТО став ще більшим: на референдумі 64 % населення сказали б Альянсу «так».

Ситуація у ставленні українцівдо НАТО як гаранта національної безпеки України на сьогодні  змінилася. І якби відбувся референдум – він міг би бути виграний прихильниками НАТО. Як зазначила директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва І. Бекешкіна під час прес-конференції «Саміт НАТО: перспективи України» 6 липня 2016 року, більшість тих, хто взяв би участь у референдумі, проголосували б за вступ в НАТО.  «Дуже важко було претендувати на членство в НАТО навіть за “помаранчевої” влади – у нас було 18 % підтримки НАТО. І в 2012 році навіть у західному регіоні думки ділилися приблизно порівну за членство і проти членства в НАТО. Не кажучи вже про такі регіони, як східний чи Донбас, де підтримка НАТО взагалі була приблизно 1 %. Зараз ситуація радикально змінилася», – наголосила І.  Бекешкіна [5, c. 143149].

За даними проведеного опитування, 78 %  тих, хто взяв би участь у референдумі, проголосували б  «за», 17 % – «протии», явка – 58 %. Явка була б високою на травень 2016 року не тільки на заході (82 %) і в центрі (58 %), які є найбільш орієнтованими на підтримку НАТО, але і на Донбасі – 56 %. В усіх макрорегіонах, окрім Донбасу, референдум був би виграний. На Донбасі було б 48 % на 47 % серед учасників голосування.

Аргументи на користь такого вибору досить  вагомі: НАТО – це гарантія безпеки України, можливість зміцнити українську армію і прискорити просування України на шляху до Європейського Союзу. Саме такою є визначальна мотивація тих, хто на референдумі проголосував би за вступ.

Проте фахівці стверджують, що українці ще мало знають про НАТО, її насправді миролюбну сутність, спрямовану на подолання конфліктів передусім мирним шляхом. Як відзначають соціологи, багато хто з противників Альянсу в спробах аргументувати свою позицію часто використовують міфи і недостовірну інформацію.

Соціологічні дослідження засвідчують, що залишається актуальною інформаційно-роз’яснювальна кампанія. Адже незалежно від рівня підтримки інтеграції в НАТО, в усіх макрорегіонах близько половини українців зізнаються, що  про ймовірні наслідки вступу чи не вступу до НАТО знають мало (36 %) або взагалі нічого (16 %). У зв’язку з цим соціологи впевнені, що уряду України необхідно ретельніше займатися тим, що зрештою зумовить підтримку НАТО на абсолютній більшості території –  тобто проводити активну просвітницьку роботу на місцях.

Тим більше, останнім часом знову почали поширюватись чутки про те, що Україну ніхто в НАТО не чекає і їй не варто навіть заявляти про своє бажання вступити в цю організацію.  Зокрема, колишній президент Польщі О. Квасьнєвський нещодавно заявив, що  Україні не варто й мріяти про вступдо НАТО. «Україні варто відмовитися від своєї мрії стати членом НАТО. Так само не варто зараз говорити і про досягнення мети стати  повноправним членом ЄС», – наголосив з екс-президент Польщі [12].

О. Квасьнєвський, виступаючи на заході Фонду імені Кербера у Варшаві, висловив стурбованість з приводу безпеки своєї країни, країн Балтії та Молдови. Також О. Квасьнєвський заявив, що ситуація в цьому регіоні є найменш безпечною за 17 років, з того часу як Польща вступила в НАТО.

За його словами, така ситуація склалася через високу активність російських військових в регіоні, особливо біля кордонів Естонії і Латвії, крім того, в безпосередній близькості від Молдови.

Ймовірно, така позиція відомого політика не поодинока, адже на Заході побоюються Росії і не хочуть її занадто дратувати. А спроби вступу України в НАТО дуже дратівливі для Росії, і невідомо, на що вона піде заради недопущення зближення України з цим військово-політичним альянсом.

Проте подібну думку мають і деякі українські політики і колишні чиновники. Зокрема, колишній голова СБУ (2003–2005 рр.) І. Смешко зазначив, що у нинішній військово-політичній ситуації Україна повинна забути про те, щоб стукати у двері НАТО. «Ми повинні забути про те, що у нинішній військово-політичній ситуації, ми можемо стукати у двері НАТО і сподіватись, що нас там приймуть», – вважає він [12].

На його думку, сьогодні перспектив вступу України в НАТО є дуже мало. «Україна, на жаль, була останнім романтиком Європи. Ми дійсно вважали, що нарешті приєднаємось до Євроатлантичної спільноти. На жаль, ми втратили вікно можливості. Сьогодні перспективи вступу в НАТО є дуже малі. Їх зараз не існує і ми повинні це зрозуміти», – наголосив І. Смешко [12].

Щоправда, він дає оцінку теперішній ситуації і не говорить про далеку перспективу. Але й керівництво України не говорить про вступ в НАТО повноправним членом в близькому майбутньому,  а лише про  поглиблення інтеграції.

Натомість посол Литви в Україні М. Януконіс зазначив, що Україна може подавати заявку на вступ до НАТО і навіть війна на Донбасі не завадить членам цієї організації розглянути питання про вступ України в Альянс. «Це впершу чергу залежить від політичної волі української влади. Ми знаємо, що Президент України сказав, що найближча мета України –  це максимально наблизитися до стандартів НАТО. Ще не було сказано, що Україна буде вступати в НАТО», – підкреслив з дипломат [7, c. 170–176].

Звичайно, вступати в НАТО чи ні, буде вирішувати український народ і влада. Для такої великої країни як Україна потрібен час для підготовки до вступу в НАТО. Ряд об’єктивних причин цьому заважають: незавершеність реформ, зокрема в армії, невирішеність найголовніших соціально-економічних проблем, агресивний сусід, який робить все, щоб не допустити вступу України в НАТО, та інші причини. Проте все буде залежати від бажання вирішувати проблеми і подавати заявку на вступ, а західні країни тоді прийматимуть відповідні рішення. Проте, на сьогодні,  представники української влади задоволені тими рішеннями учасників НАТО, які були прийняті у Варшаві.

Висновки

У відповідності до статутних документів Альянсу, головна роль НАТО полягає у забезпеченні свободи і безпеки країн-членів з використанням політичних і військових засобів. НАТО дотримується спільних для Альянсу цінностей  демократії індивідуальної свободи верховенства права  та мирного розв'язання суперечок та підтримує ці цінності в усьому євроатлантичному регіоні. Засадничим принципом Альянсу є спільність поглядів між північноамериканськими та європейськими членами НАТО, що поділяють однакові цінності та інтереси і віддані справі збереження демократичних принципів, що робить нероздільною безпеку Європи і Північної Америки. Альянс стоїть на захисті своїх країн-членів від загрози агресії: головним військово-політичним принципом організації є система колективної безпеки, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на напад ззовні.

Рішення НАТО є вираженням колективної волі усіх її членів, оскільки усі рішення ухвалюються за принципом консенсусу. НАТО бере активну участь у широкому колі операцій та місій з врегулювання криз, в операціях із реагування на надзвичайні стани цивільного характеру.

НАТО запропонувала  партнерство  країнам, які прагнули співпрацювати та розвивати відносини з ними. Ці країни простягаються від Атлантики до Середньої Азії і від Скандинавії до Середземномор'я. НАТО також співпрацює з широким колом міжнародних організацій. Країни-партнери не мають тих самих повноважень, що й держави-члени НАТО, стосовно ухвалення рішень.

Отже вже багато років триває процес трансформації НАТО, який покликаний забезпечити спроможність Альянсу реагувати на новітні загрози, а також наявність належної політики, військового потенціалу та структур, необхідних для подолання поточних і майбутніх загроз, зокрема, виконання завдань із гарантування колективної оборони його членів.

Використана література

  1. Бураков Ю., Кипаренко Г., Мовчан С. Всесвітня історія. 11 клас.  К.: Генеза 2005.

  2. Віднянський С. В. Всесвітня історія (навчальний), 11 клас.   К.: Дієз-продукт, 2004.

  3. Всесвітня історія 6 11 кл. К.: Шкільній світ, 2001.

  4. Кагітіна H. A., Мокрогуз O. П. Всесвітня історія. Xарків:  Основа, 2001.

  5. Ладиченко, Ю. І. Всесвітня історія.   – К.: Генеза, 2011 рік.

  6. Мартинов А. Ю.  Північноатлантичний альянс,  Енциклопедія історії України. Т. 110.    К.: Інститут історії України НАН України, 2011.

  7. Полторацький О. С. Деякі проблеми розширення НАТО на Схід // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук.праць студентів та аспірантів.   К., 1998.

  8. Полторацький О. С. Міжнародна безпека: сутність, еволюція, сучасні проблеми, Актуальні проблеми міжнародних відносин.   К., 2003.

  9. Полторацький О. С. НАТО: політика партнерства як шлях до зміцнення співробітництва і безпеки в Європі, Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наук. праць. К., 2002.  

  10. Україна-НАТО: від знайомства до повноцінного членства. Укл. М. В. Павлюк  – Чернівці, 2008.

  11. Щупак І. Я., Морозова Л. В. Всесвітня історія 11 клас.   К.  2010.

  12. http://ukraine-nato.mfa.gov.ua/ua/about-nato/strategic-concept

  13. http://revolution.allbest.ru/international/00300686_0.html

  14. http://probi.in.ua/index.php/component/content/article/3816-2017-03-31-17-58-06

  15. http://osvita.ua/vnz/reports/history/4706/

  16. http://bukvar.su/politologija/99447-Organizaciya-Severoatlanticheskogo-dogovora-NATO.html

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
4
міс.
0
6
дн.
1
3
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!