Наталя Данилівна Романович-Ткаченко (1884—1933) — відома українська письменниця, перекладачка та громадська діячка, яка також брала активну участь в українських революційних гуртках початку 1900-х років.
Біографія
Наталя Романович-Ткаченко народилася 26 липня 1884 року в місті Сквира на Київщині. Дитинство та юність провела у Чигирині та на Чигиринщині, де її батько працював управителем маєтку. Вона походила зі збіднілої дрібної шляхти.
З 1903 по 1906 рік мешкала у Львові. У цей період вона познайомилася з Іваном Франком, який підтримав її літературні починання. Саме тоді (у 1905 році) вона почала друкувати свої перші оповідання в журналі «Літературно-науковий вісник» (ЛНВ).
Протягом Першої світової війни Наталя Данилівна займалася розбудовою мережі притулків для сиріт та загублених дітей по всій території України, допомагаючи возз'єднанню родин.
Після революційних подій, з 1923 року, її твори почали регулярно з'являтися на сторінках журналу «Червоний Шлях». Вона також відома як авторка спогадів про свою діяльність у революційних рухах.
Творчість
Творча спадщина Романович-Ткаченко включає оповідання, повісті, романи та переклади. Її проза вирізняється глибоким психологізмом та реалістичним зображенням народного життя.
Основні збірки та твори:
«Життя людське» (збірка оповідань, 1918)
«Чебрець-зілля» (повість, 1928)
«Несподіваний землетрус» (збірка, 1928)
«Зінькова зірка» (збірка оповідань, 1929)
«Нас кличуть гудки. Записки революціонерки 900-их рр.» (спогади, 1930/1931)
