Наголос у словах української мови є властивістю частини слова — складу. Наголос вказує на склад, який виділяється під час вимови слова. Не всі слова в українській мові мають наголос. Не мають наголосу односкладові службові слова.
Звук і склад, на які падає наголос, називаються наголошеними, а всі інші голосні звуки й склади в слові — ненаголошеними.[1]
Наголос вказує на склад, який виділяється під час вимови слова[2].
За допомогою наголосу часто розрізняють лексичне значення та граматичні форми слів: за́мок — замо́к, при́клад — прикла́д, батькі́в — ба́тьків, се́стри — сестри́.[1]
Наголос в українській мові — вільний і постійний
Вільний — означає, що у різних словах він може припадати на різні склади. Наприклад, а́збука, абе́тка, алфа́ві́т.[3] Вільний наголос буває таким:
рухомим (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова; наприклад, може змінювати своє місце в різних формах слова: село́ — сі́л, по́ле — поля́, сторі́нка — сторінки́);
нерухомим (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова);
Постійний (у всіх формах слова припадає на той самий склад: фа́брика, фа́брику, фа́брикам).
