• Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Медицина
  • НАДАННЯ ДОЛІКАРСЬКОЇ ДОПОМОГИ Методичні рекомендації щодо підготовки і проведення змагань зі спортивного туризму

НАДАННЯ ДОЛІКАРСЬКОЇ ДОПОМОГИ Методичні рекомендації щодо підготовки і проведення змагань зі спортивного туризму

Опис документу:
У методичних рекомендаціях наведені умови проведення етапу з надання долікарської допомоги у змаганнях «Крос-похід» та конкурсу «Надання долікарської допомоги»; розглянуті практичні та теоретичні завдання. У рекомендаціях викладено методичні поради організаторам, тренерам команд та учасникам у підготовці команд до масових заходів зі спортивного туризму.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Запорізької облдержадміністрації

Комунальний заклад

«Запорізький обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді» Запорізької обласної ради

НАДАННЯ ДОЛІКАРСЬКОЇ ДОПОМОГИ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

щодо підготовки та проведення змагань

зі спортивного туризму

Запоріжжя

2010

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ТУРИЗМУ І КРАЄЗНАВСТВА УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ» ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ

Рекомендовано до видання науково-методичною радою КЗ « Запорізького обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді» ЗОР

(протокол № 1 від 29.04.2010 р.)

Відповідальний редактор: Савельєва Г.Г.

Янущенко Д.В. НАДАННЯ ДОЛІКАРСЬКОЇ ДОПОМОГИ.

Методичні рекомендації щодо підготовки і проведення змагань зі спортивного туризму – Запоріжжя, КЗ «ЗОЦТКУМ» ЗОР,

2010. – 33 с.

У методичних рекомендаціях наведені умови проведення етапу з надання долікарської допомоги у змаганнях «Крос-похід» та конкурсу «Надання долікарської допомоги»; розглянуті практичні та теоретичні завдання.

У рекомендаціях викладено методичні поради організаторам, тренерам команд та учасникам у підготовці команд до масових заходів зі спортивного туризму.

____________________________________________________________________

Навчальне видання

НАДАННЯ ДОЛІКАРСЬКОЇ ДОПОМОГИ

Методичні рекомендації щодо підготовки і проведення змагань

зі спортивного туризму

Дмитро Вікторович Янущенко

Відповідальний редактор: Савельєва Г.Г.

Розроблено у КЗ «Запорізький обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді» ЗОР.

69091, м. Запоріжжя, вул.. Немировича-Данчанка,46а

Телефон\факс: (061) 224-02-71; 224-02-70

E-mail: info_turcenter mail. Ru

Зміст

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

4

1

Умови проведення конкурсу «Надання долікарської допомоги».

5

2

Умови проведення етапу з надання долікарської допомоги на змаганнях «Крос-похід». . . . . .

7

3

Перелік завдань. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

8

4

Довідкові матеріали з підготовки до конкурсу (етапу) «Надання долікарської допомоги» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

30

5

Додатки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

31

Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

33

Вступ

Автор, неодноразово будучи суддею на етапі «Крос-похід» і конкурсі «Надання долікарської допомоги», зіткнувся з тим, що на фоні в цілому доброї підготовки команд-учасниць виявилась слабкість системи проведення і об’єктивного оцінювання змагань, що викликало суперечки з представниками команд. Причиною цього, на думку автора, є те що, при великій кількості навчальних посібників з надання долікарської допомоги (медична і туристична література, посібники з безпеки життєдіяльності та громадянської оборони) недостатньо повно роз’яснені умови проведення змагань, немає детальної, зрозумілої таблиці штрафів, що ускладнює підготовку команд і роботу суддів. Ці методичні рекомендації покликані сприяти усуненню таких недоліків.

1. УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ КОНКУРСУ

«НАДАННЯ ДОЛІКАРСЬКОЇ ДОПОМОГИ».

Метою проведення конкурсу є перевірка знань та вмінь команд-учасниць у наданні долікарської допомоги .

Обладнання та спорядження конкурсу: намет, табличка з назвою конкурсу, огорожа («вовчатник»), секундомір, 5 широких бинтів, 5 еластичних бинтів, 2 пачки вати, шини різного розміру (мінімум три), джгут та матеріал для закрутки, марля, картки з запитаннями (містять теоретичні та практичні завдання). У судді повинна бути папка з документацією (умови проведення конкурсу, протокол конкурсу, таблиця штрафів та 2-3 чистих аркуша паперу), 2 ручки.

Матеріали для проведення практичної частини надаються команді суддями.

Конкурс складається із теоретичної (3 завдання) та практичної (1 завдання) частин.

На час проведення конкурсу відводиться 14 хвилин (8 хвилин на теоретичну частину і 6 хвилини на практичну).

Участь приймає вся команда (6 учасників). На теоретичні питання відповідає один учасник, інші можуть доповнювати (неправильні доповнення відповідно штрафуються). «Потерпілий» під час практичної частини обирається командою.

Суддівство здійснюють двоє суддів, один з яких (старший) повинен мати медичну освіту (бажано лікар-травматолог або спортивний лікар). Другий суддя (секретар) допомагає у веденні протоколу, хронометрує час конкурсу.

Конкурс починається з теоретичної частини. Спочатку один учасник від команди витягує 3 картки з теоретичними запитаннями. З цього моменту суддею починається відлік часу, відведеного на теоретичне завдання. Команді надається 2 хвилини на підготовку, по закінченні яких команда за 6 хвилин дає відповідь на 3 теоретичних запитання. По закінченню 8 хвилин (2+6) суддя вимикає секундомір. Відповідь на запитання надається усно.

На питання відповідає один учасник (за вибором команди). Команда повинна давати чіткі конкретні відповіді. Суддя за потреби може задавати уточнюючі (але не додаткові) запитання. За наявності штрафів суддя повинен оголосити їх команді та зробити відповідні відмітки у протоколі (додаток 2), тобто вказати номер порушення та кількість балів за таблицею штрафів (додаток 1).

Після відповіді на теоретичні запитання виконується завдання практичної частини. Учасник від команди витягує 1 картку з практичним завданням – з цього моменту починається відлік часу - суддя вмикає секундомір і команда працює 6 хв.

Оцінювання суддею практичної частини відбувається після доповіді команди про готовність виконання завдання (у цьому випадку зупиняється секундомір) або у разі закінчення відведеного часу (6 хвилин). Суддя повинен оголосити команді час, за який вона справилась із практичним завданням і наявні штрафи та зробити відповідні відмітки у протоколі. Суддя також може задавати уточнюючі запитання.

Оцінювання конкурсу відбувається у відповідності до таблиці штрафів (додаток 1).

Максимальна сума штрафу практичної частини – 3 бали;

Максимальна сума штрафу теоретичної частини – 9 балів (3 бали за кожне запитання);

Максимальна сума штрафів, що може набрати команда – 12 (тобто переможець той, в кого буде найменша сума штрафів).

Якщо сума балів у декількох команд буде однаковою, переможець визначається за додатковими показниками:

1) переможець той, хто отримав меншу кількість штрафів на практичній частині;

2) при рівності показників пункту 1) переможцем стає той, хто витратив менший час на виконання практичної частини.

2. УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ КОНКУРСНОГО ЗАВДАННЯ З НАДАННЯ ДОЛІКАРСЬКОЇ ДОПОМОГИ

НА ЕТАПІ У ЗМАГАННЯХ «КРОС-ПОХІД»

Метою проведення конкурсного завдання є перевірка знань та вмінь команд-учасниць у наданні долікарської допомоги.

Обладнання та спорядження етапу: 5 широких бинтів, 5 еластичних бинтів, 2 пачки вати, шини різного розміру (мінімум три), джгут та матеріал для закрутки, марля, картки з запитаннями (містять теоретичні та практичні завдання). У судді повинна бути папка з документацією (умови проведення конкурсного завдання, протокол конкурсу, таблиця штрафів та 2-3 чистих аркуша), 2 ручки.

Матеріали для проведення практичної частини надаються команді суддями.

Конкурс складається із практичної (1 завдання) та теоретичної (1 завдання) частини.

На час проведення конкурсу відводиться 5 хвилин (2 хвилин на практичну 3 хвилини на теоретичну частину).

Участь приймає вся команда (6 чоловік). На теоретичні питання відповідає один учасник, інші можуть доповнювати (неправильні доповнення відповідно штрафуються). «Потерпілий» під час практичної частини обирається командою.

Суддівство здійснюють двоє судів, один з яких (старший) повинен мати медичну освіту (бажано лікар-травматолог або спортивний лікар). Другий суддя (секретар) допомагає у веденні протоколу, хронометрує час проведення етапу.

На початку етапу один учасник від команди витягує картки з практичним і теоретичним запитаннями.

Виконання конкурсного завдання на етапі починається з практичної частини. Відповідь на запитання надається усно. Відповідає один учасник (за вибором команди). Під час, коли частина команди готує практичне завдання, інші учасники можуть готуватися відповідати на теоретичні запитання, але не відповідати на них судді. Відповідати на теоретичне запитання починають після закінчення виконання практичного завдання у відповідності до часу ( 3+2). Швидкість виконання завдання не оцінюється.

Якщо команда за будь-яких причин запізнилась на початок етапу, вона починає етап у відповідності до контрольного часу за принципом 3+2(тобто, якщо команда запізнилась на 1 хв. 30 сек., то роботу на етапі в неї буде скорочено у практичній частині на 1 хв. 30 сек.).

Команда, що дісталася етапу із запізненням, може відмовитися від проходження практичної частини етапу (за браком часу), при цьому за цю частину змагань виставляється максимальна сума штрафу 3 бала (90 сек).

Суддя за потреби може задавати уточнюючі (але не додаткові) запитання. За наявності штрафів суддя повинен оголосити їх команді та зробити відповідні відмітки у протоколі (додатак 3) та у маршрутному листі, наданому командою (у відповідності до правил конкретних змагань).

Оцінювання конкурсу відбувається у відповідності до таблиці штрафів (додаток 1).

Максимальна сума штрафу практичної частини – 3 бали (90 сек);

Максимальна сума штрафу теоретичної частини – 3 балів (90 сек);

Максимальна сума штрафів, що може набрати команда – 6 бали (180 сек).

Суддівство спецприйому «Надання долікарської допомоги» судиться за джерелом: А.А.Коструб «Медицинский справочник туриста», М, "Профиздат", 1990. (http://skitalets.ru/books/med_kostor/index.htm)

3. ДОВІДКОВІ МАТЕРІАЛИ

З ПІДГОТОВКИ ДО КОНКУРСУ (ЕТАПУ)

«НАДАННЯ ДОЛІКАРСЬКОЇ ДОПОМОГИ»

Перша медична допомога — це дії з порятунку життя й збереженню здоров'я потерпілого від травми (захворювання) до надання кваліфікованої лікарської допомоги.

Перша допомога повинна надаватися відразу ж на місці події ще до появи лікаря або до транспортування потерпілого в лікувальну установу. Її мета - усунення болю, запобігання подальшого розвитку захворювання або ушкодження, своєчасна евакуація потерпілого в лікарню.

При проведенні походів у важкодоступних, віддалених від житла місцях, при поганих метеорологічних умовах в разі виникнення нещасного випадку потерпілому доведеться розраховувати тільки на допомогу товаришів і сили організму. Життя і здоров'я потерпілого від травми в більшості випадків залежать від надання першої допомоги особами без спеціальної медичної освіти. У ряді випадків правильно зроблена на місці допомога потерпілому може зберегти йому життя, запобігти розвитку в організмі незворотних змін або ускладнень. Тому кожний турист повинен уміти надати першу медичну допомогу собі та своїм товаришам, знати сутність, правила й послідовність заходів щодо її проведення.

Допомога при переломах, ранах, кровотечах.

Життя й здоров'я потерпілого від травми в більшості випадків залежать від надання першої допомоги особами без спеціальної медичної освіти. Тому необхідно, щоб кожен турист умів надати долікарську допомогу, знав сутність, правила й послідовності заходів щодо її проведення.

Завдання першої медичної допомоги при травмах:

- проведення заходів щодо припинення дії факторів, що травмують;

- відновлення порушення дихання й серцевої діяльності (первинні реанімаційні дії);

- зупинка кровотечі;

- закриття ран стерильними пов'язками;

- усунення болю;

- нерухоме закріплення травмованих ділянок тіла підручними засобами;

- надання потерпілому найбільш зручного положення;

- забезпечення найбільш швидкої й обережної доставки потерпілого в лікувальну установу або виклик медичної допомоги до місця події.

Принципами надання першої допомоги повинні бути: правильність і доцільність; швидкість і обережність; обміркована рішучість і спокій.

При наданні першої допомоги необхідно швидко і правильно оцінити стан потерпілого й дотримуватися певної послідовності дій.

Спочатку потрібно уявити собі обставини, при яких відбулася травма і як вони вплинули на її характер. Це особливо важливо в тих випадках, коли потерпілий перебуває без свідомості і контакт із ним неможливий. Дані, встановлені особою, що надають першу допомогу, можуть пізніше допомогти лікареві.

При огляді потерпілого оцінюють його загальний стан, вид і тяжкість травми, спосіб допомоги, необхідні засоби першої допомоги залежно від даних можливостей і обставин.

У важких випадках (артеріальна кровотеча, несвідомий стан, ядуха) першу допомогу необхідно виявляти негайно, але таким чином, щоб поспіх не відбився на її якості.

Правила й можливі помилки накладання шин

При накладанні шин слід фіксувати не тільки місце перелому, але й суглоби, розташовані вище й нижче місця перелому. Накладати шини треба обережно, не наносячи додаткової травми потерпілому. Перед накладанням шин необхідно покласти шар вати або м'яку тканину на кісткові виступи, що визначаються під шкірою.

При ушкодженнях променевозап’ястного суглоба або кисті — передпліччя й кисть укладають на шину, повернувши кисть долонею до тулуба. Пальці необхідно фіксувати напівзігнутими із протиставленням великого пальця. Для цього під долоню підкладають ватно-марлевий валик.

Бинтувати краще, починаючи з передпліччя. Перегини бинта роблять над шиною, щоб виключити натиск на м'які тканини. На кисті циркулярні тури бинта проходять між великим і вказівним пальцями. Звичайно до валика на шині прибинтовують тільки ушкоджені пальці. Іммобілізацію закінчують підвішуванням передпліччя на хустинці.

При переломах кісток передпліччя — шина повинна бути накладена від пальців по тильній поверхні руки, зігнутої в ліктьовому суглобі під кутом 90° і фіксованої бинтом або хустинки.

При переломах плечової кістки необхідно фіксувати променевозап’ястний, ліктьовий і плечовий суглоби. Шина накладається по тильній поверхні передпліччя й плеча на зігнуту під кутом 90° у ліктьовому суглобі руку від пальців до плечового суглоба При відсутності шини руку укладають у хустинку, другою косинкою її фіксують до тулуба. У крайньому випадку можлива іммобілізація верхньої кінцівки за допомогою бинта або з використанням одягу (куртки).

При переломах кісток стопи, щиколоток і нижньої третини гомілки — шина повинна бути накладена по підошовній поверхні стопи й задньої поверхні гомілки від кінчиків пальців до верхньої третини гомілки, стопа до гомілки повинна бути під кутом 90°.

При переломах кісток гомілки в середній і верхній її третині та при переломах стегнової кістки — необхідно фіксувати гомілковостопний, колінний і тазостегновий суглоби. Фіксація здійснюється за допомогою трьох шин. Одна накладається по підошовній поверхні ступні, задньої поверхні гомілки й стегна від кінців пальців до верхньої третини стегна, друга — по внутрішній поверхні стопи, гомілки й стегна, третя — по зовнішній поверхні ноги й тулуба від ступні до пахової западини. При відсутності шин ушкоджену ногу прибинтовують до здорової ноги, яка не зігнута в коліні, витягнута вздовж тіла і в цьому випадку служить шиною. Фіксувати можна також за допомогою м'якої шини з ковдри.

Можливе застосування імпровізованих шин при переломах стегна, гомілки. При переломі стегнової кістки така шина недостатня для транспортування потерпілого на великі відстані.

При розтягненні зв'язок гомілковоступневого суглоба шину накладають по підошовній поверхні гомілки від кінчиків пальців до верхньої третини гомілки. Ступня повинна бути по відношенню до гомілки під кутом 90°.

При розтягненні зв'язок колінного суглоба шину накладають по задній поверхні ноги від гомілковостопного суглоба до сідниці.

При шинуванні часто припускають наступні помилки:

• не фіксовані суглоби, що розташовані вище і нижче місця перелому;

• під шиною немає м’якої підкладки, що призводить до натиску на кісткові виступи й викликає біль; можливе утворення пролежнів;

• шина коротка, і кисть або ступня звисають;

• відсутній ватно-марлевий валик, яким фіксують кисть;

• шина зафіксована неміцно, хитається;

• іммобілізацію руки не закінчують її підвішуванням на хустці.

Рани і кровотечі

Симптоми. Кровотеча, біль, зяяння рани — розбіжність її країв. По розміру ран, їх виду, за станом країв і за глибиною можна визначити спосіб їх нанесення: різані, рубані, колоті, рвані та інші.

Рани можуть бути поверхневими, коли ушкоджується тільки шкіра, і більш глибокими — з ушкодженням підшкірної клітковини, м’язів, сухожилків, судин, кісток, внутрішніх органів. Небезпечні для життя глибокі рани голови й шиї, грудей та живота, рани будь-якого виду з ушкодженням великої кровоносної судини.

Рани кисті небезпечні ушкодженням сухожилків. Усі рани небезпечні розвитком запального процесу з утворенням флегмон, абсцесів. Чим глибше рани, тим інфекція швидше розповсюджується і важче протікає процес одужання.

У тих випадках, коли кров з рани виливається назовні, — це зовнішня кровотеча. Особливо небезпечна при глибоких рубаних і різаних ранах, ранах обличчя й голови. При колотих і вогнепальних ранах грудей і живота можливі внутрішні кровотечі, тобто кровотечі в порожнину тіла.

Кровотеча може бути капілярною — при невеликих ранах, кров витікає по краплях; венозною - при більш глибоких ранах, рясно виділяється кров темно-червоного кольору; артеріальним — кров червоного кольору, б'є з рани пульсуючим струменем.

Завдання першої допомоги полягає в оцінці ступеню тяжкості рани — визначення можливих ушкоджень, крім видимих на око; оцінці загального стану потерпілого — небезпеки шоку при кровотечі; у зупинці кровотечі й запобіганні забрудненню рани.

Обробка рани

Найчастіше поверхневі рани сильно не кровоточать. Тому допомога полягає в перев'язці рани. Краї рани змазують настойкою йоду, наглядаючи за тим, щоб йод не потрапив у рану. Це роблять ватним тампоном, змоченим настойкою йоду й затиснутим у пінцеті або намотаним на паличку.

Рану обприскують пантенолом, закривають стерильною серветкою з індивідуального пакета й бинтують місце поранення. Якщо краї рани сильно розійшлися, перед бинтуванням їх треба зблизити (але не до змикання) і в такому положенні фіксувати 2-3 смужками лейкопластиру.

Рану не можна промивати водою (небезпека зараження), а також спиртом або йодною настойкою, тому що дезінфікуючий розчин, потрапляючи в рану, обумовлює загибель ушкоджених клітин, а також викликає значний біль. На рану не можна накладати ніяку мазь, а також забороняється класти безпосередньо в рану вату.

Якщо з рани виступають які-небудь тканини чи органи (мозок, кишечник), то їх зверху прикривають стерильною марлею, але в жодному разі не вправляють усередину.

Зупинка кровотеч

Головним завданням при обробці будь-якої рани, що кровоточить, є зупинка кровотечі. Діяти при цьому слід швидко й цілеспрямовано, тому що значна втрата крові знесилює потерпілого й несе загрозу для його життя. Якщо вдасться запобігти великій крововтраті, то це набагато полегшить подальше лікування потерпілого, зменшить наслідки поранення.

Венозна й капілярна кровотечі найкраще зупиняються пов'язкою, що тисне на рану. На ділянку, що кровоточить, накладають стерильну марлю або частину бинта, поверх неї - складений у кілька разів бинт або марлю, у крайньому випадку, складену чисту носову хустку. Застосовані таким чином, вони діють як стискуючий фактор. При наступному притисненні бинтом до рани вони здавлюють просвіти судин, і кровотеча припиняється. При пораненні кінцівки зупинці кровотечі допомагає піднесене її положення після накладення пов'язки.

Після того як пов'язка накладена, необхідно спостерігати за нею — у перші 2 години постійно, потім через кожні 10-15 хвилин. Це важливо, тому що пов'язка може швидко, майже відразу ж після накладення, просочитися червоною кров'ю, що свідчить про можливе ушкодження артерії. В інших випадках пов'язка повільно просочується кров'ю, протягом години й більше.

В обох випадках треба поверх першої, просоченої кров'ю пов'язки, накласти нову, з більшим тиском при кожному турі бинта.

При венозній кровотечі або травмі малих артерій цього найчастіше буває досить. Тривале швидке просочування пов’язки, витікання крові крізь бинт краплями, а тим більше струмком (що буває вкрай рідко й свідчить про ушкодження великої артерії й глибину рани) вимагають екстрених заходів.

У такій ситуації при ранах на кінцівках прибігають до тимчасової зупинки артеріальної кровотечі за допомогою закручення. Для цього застосовують джгут, виготовлений із щільної матерії, наприклад полотна, і зв'язаний або зшитий у вигляді петлі. Довжина його — 70-80 см, ширина – 10 см.

Джгут-закрутку накладають завжди вище рани: наприклад, на стегно - при пораненні гомілки, на плече — при пораненні передпліччя.

Етапи накладення джгута-закрутки наступні. Паличкою починають закручувати петлю й при невеликому стиску знімають пов'язку для огляду рани. Потім закручення затягують доти, поки не зупиниться кровотеча. (Небезпечно закручувати джгут після видимої на око зупинки кровотечі — "для страховки". Це призводить до ушкодження судин і нервів). Після цього на рану накладають іншу пов'язку, паличку фіксують до кінцівки, сюди ж кріплять записку з позначенням часу (у годинах й хвилинах) затиснення артерії.

Необхідно пам'ятати, що джгут чи закрутка можуть здавлювати судини не більш 1 години. Якщо цього терміну не вистачає для доставки в лікарню, то через 30 хвилин після накладення закрутки розкручують на 5-10 хвилин, міцно притискаючи рану долонею через пов'язку. При цьому з рани може виділитися деяка кількість крові. Ослаблення джгута повторюють щопівгодини, інакше відбудеться омертвіння кінцівки. Це зв'язане як із припиненням постачання її кров'ю на термін більше 1 години, так і з закупоркою передавленої джгутом артерії тромбом на місці туго накладеного джгута. Тому завжди слід пам'ятати, що застосовувати джгут треба тільки в самих крайніх випадках, дуже обережно й уважно.

Переважну більшість кровотеч можна зупинити повноцінною стискаючою пов'язкою.

Тимчасової зупинки кровотечі при швидкому транспортуванні потерпілого в лікарню можна досягти за допомогою максимального згинання кінцівок.

При більших ранах кінцівок (більше 10 см) на них накладають імпровізовані шини, як при переломах. Потерпілому дають випити 1-2 табл. анальгіну, транспортують у лікарню тільки лежачи. При невеликих ранах потерпілий може пересуватися сам.

Кровотеча з носа.

Виникає при ударі в ніс, при сильному сяканні або ж чиханні, іноді при походах у горах, коли при підйомі на висоту міняється атмосферний тиск. Під час кровотечі треба прийняти напівсидяче положення зі злегка відхиленою назад головою, на перенісся покласти холодні компреси або лід, а крила носа затиснути пальцями на 10-15 хвилин. При носовій кровотечі не можна сякатися й промивати ніс водою. Кров, що стікає в носоглотку, потрібно спльовувати, а не ковтати.

Закриті ушкодження черепа й головного мозку (струс головного мозку, перелом основи черепа)

Причини. Падіння з висоти й удар головою або на інші частини тіла, удар масивним твердим предметом по голові.

Симптоми. Втрата свідомості (тривалість її залежить від важкості струсу головного мозку). Розлад пам'яті на події, які безпосередньо передували травмі. Запаморочення, головний біль, нудота й блювота, уповільнення або прискорення пульсу. Можливо також розлад рухів і чутливості в ногах, руках, тулубі, різна величина зіниць.

При переломах основи черепа, крім перерахованих симптомів, спостерігаються кровотеча з носа, вух, рота й синці в області очниць, витікання спинномозкової рідини з носа й вуха.

Перша допомога

Надати потерпілому горизонтальне положення – покласти на спину; при несвідомому стані — на бік. Абсолютний спокій. Холод на голову. Пити не давати.

Терміновий виклик лікаря або транспортування в екстреному порядку, украй обережно, при несвідомому стані - лежачи на боці. Неприпустиме самостійне пересування.

Ушкодження грудини й ребер

Причини. Удар в область грудей, вдавлення грудної клітки.

Симптоми. При переломах одного ребра спостерігаються постійні болі в місці перелому, що підсилюються при глибокому вдиху, кашлі й рухах. Обережне обмацування грудної клітки викликає різкий біль у місці перелому.

При переломі декількох ребер, що є важкою травмою, крім зазначених ознак, можуть спостерігатися утруднення дихання, задишка, погіршення загального стану.

При пораненні тканин легень часто спостерігається кровохаркання.

Перша допомога

На грудну клітку накласти фіксуючу пов'язку широким марлевим бинтом (пов'язка накладається від нижніх ребер до пахових западин). Потерпілому дати 1-2 табл. анальгіну, надати потерпілому напівсидяче положення.

Транспортувати з піднятим головним кінцем імпровізованих носилок; потерпілий повинен лежати на хворому боці або напівсидіти залежно від стану.

Ушкодження органів живота

Причини. Удар у живіт, падіння з висоти. Це травма, що небезпечна для життя.

Симптоми. Різкий розлитий біль у животі з найбільшою локалізацією в місці ушкодженого органа. Швидке наростання ознак гострої крововтрати й травматичного шоку (блідість шкіри й слизових оболонок, різке частішання пульсу, холодний піт). Поява симптомів перитоніту (почуття спраги, блідий або землистий відтінок шкіри обличчя, частішання дихання, частий, слабкий пульс, різка біль і напруга м'язів живота при обмацуванні, здуття живота).

Перша допомога

Перенести потерпілого в безпечне тепле місце. При наявності рани накласти асептичну пов'язку. Не давати пити і їсти.

Терміново викликати лікаря або транспортувати в екстреному порядку, поклавши або посадивши потерпілого залежно від його стану й умов місцевості, попередньо поклавши йому на живіт поліетиленовий пакет, наповнений льодом або холодною водою, а під коліна валик з одягу.

Ушкодження таза й тазових органів

Причини. Удар або сильне стискання області таза. При важких переломах таза може бути ушкодження сечового міхура або сечівника.

Симптоми. Різкий біль в області перелому при спробі сісти, підвестися на ноги, зробити рух ногами. Легке здавлювання кісток таза (з боків або натиснення на лобок) викликає посилення болю. Важкі ушкодження таза — небезпечна для життя травма через шок і рясної кровотечі в місцях перелому.

При ушкодженні сечового міхура або сечівника сечовипускання ускладнене; з каналу може виділятися кров.

Перша допомога

Укласти потерпілого на спину з напівзігнутим положенням ніг, для чого під коліна покласти валик з одягу. При наявності рани накласти асептичну пов'язку. Дати 1 табл. анальгіну.

Транспортувати лише при неможливості викликати допомогу, украй обережно, на плоскому щиті, з валиком під колінами.

Закриті й відкриті переломи довгих кісток

Причини. Удар по кінцівці, падіння на руку або ногу, різке падіння при фіксованій ступні.

Симптоми. Різкий біль в області перелому, що підсилюється при рухах. Укорочення й деформація кінцівки. Рухливість у місці перелому. Різка біль в області перелому навіть при обережному обмацуванні.

При переломах великих кісток, при відкритих переломах може спостерігатись шок — різка блідість, холодний піт, частий пульс.

Наявність рани будь-якого розміру в області травми й перелому говорить про відкритий перелом, який небезпечний кровотечею й розвитком інфекції.

Перша допомога

Дати потерпілому 1 табл. анальгіну.

Фіксувати кінцівку в положенні найменшого болю шинами з підручних матеріалів.

При відкритих переломах необхідно:

- вилучити з навколишньої шкіри й поверхні рани сторонні предмети, які легко дістати.

- обробити шкіру навколо рани настойкою йоду або розчином брильянтової зелені;

- накласти на рану асептичну пов'язку;

- зафіксувати кінцівку за допомогою шин.

Транспортувати при переломах стегна, середньої й верхньої третини гомілки - лежачи; при переломах кісток ступні, нижньої третини гомілки — лежачи або сидячи залежно від стану й умов місцевості. При переломах кісток плеча й передпліччя і при нерізкому болі потерпілий може рухатися самостійно. Потерпілі з відкритими переломами вимагають термінової евакуації.

Розтягання й розриви зв'язкового апарата суглобів

Причини. Різке підвертання ступні (наприклад, при невдалому приземленні після стрибка), падіння на руку або ногу. Найчастіше травмуються зв'язки гомілковоступневого суглоба.

Симптоми. Різкий біль в області суглоба, що підсилюється при русі в ньому. На відміну від переломів і вивихів при розтягненні й розриві зв'язок відсутня різка деформація й біль в області суглобів при навантаженні по осі кінцівки, наприклад при тиску на п'яту. Через декілька днів після травми виступає синець, різкі болі до цього часу стихають. Якщо болі не зникли через 2-3 дня й ступати на ногу як і раніше не можна, то в такому випадку можливий перелом щиколоток у гомілковоступневого суглобі.

Перша допомога

У першу добу після травми — спокій.

Фіксувати суглоб еластичним або марлевим бинтом. Застосовувати холод на область суглоба. При різких болях накласти шину. Дати 1 табл. анальгіну.

Транспортування сидячи при неможливості самостійного пересування.

Вивихи

Причини. Надмірно різкі рухи, ривки в суглобі, падіння з висоти на руку або ногу. Найчастіше вивих виникає в плечовому суглобі.

Симптоми. Різкий біль, що підсилюється при русі, і деформація в області суглоба. Обмеження або повна неможливість рухів у суглобі.

Перша допомога

Надання першої допомоги здійснюється так само, як при переломах.

Не можна вживати спроби вправити вивих: можна викликати перелом, а також ушкодження кровоносних судин і нервів.

Шок

Шок – це важкий стан хворого з порушенням всіх органів функцій організму, особливо центральної нервової системи, який виникає після значного ураження організму.

Причини. Який-небудь сильний подразник, важка травма, велика крововтрата. Небезпечний для життя стан організму.

Симптоми. Безпосередньо після сильної травми може настати загальне мовне й рухове збудження, частішання дихання (еректильний шок). Потерпілий, незважаючи на ушкодження, намагається продовжувати рух. Він збуджений, багато й голосно говорить. Через 5-10 хвилин настає стан пригнічення, слабка реакція на навколишнє середовище, нерухомість, блідість, з'являються липкий холодний піт, часте і поверхневе дихання, частішання пульсу до 140-200 ударів у хвилину і його ослаблення (торпидний шок).

Невідкладна допомога

Обережно надати потерпілому горизонтальне положення на спині. При блюванні, що почалося, голову повернути набік. При відсутності дихання й серцебиття почати реанімацію: штучне дихання й масаж серця. Швидко зупинити будь-яку кровотечу. Терміново послати за медичною допомогою.

Якщо не ушкоджені ноги, покласти їх вище — на рюкзак. Так буде більше крові надходити в мозок і серце.

За наявності переломів провести іммобілізацію.

Не давати пити, тому що можуть бути ушкоджені внутрішні органи, можлива блювота. Категорично забороняється спиртне.

Транспортувати потерпілого можна тільки у виняткових випадках — для виносу на дорогу, до майданчика гелікоптера: при повній неможливості виклику лікаря до місця травми.

Штучне дихання (штучна вентиляція легенів)

Підготовчі маніпуляції. Перш ніж почати штучне дихання, необхідно переконатися чи проходить повітря по верхнім дихальним шляхам потерпілого. Звичайно при закиданні голови назад краще відкриваються дихальні шляхи.

Для того, щоб уникнути западання язика, нижню щелепу потерпілого висувають уперед. Якщо щелепи хворого міцно стиснуті, їх слід обережно розсунути яким-небудь плоским предметом (черешком ложки й т.п.), покласти між зубами валик з бинта або тканини. Після цього пальцем, обгорнутим хусткою або марлею, швидко обстежити порожнину рота й звільнити її від блювотних мас, слизу, крові, піску. Потім розстебнути одяг який ускладнює дихання і кровообіг потерпілого.

Усі ці підготовчі маніпуляції необхідно здійснювати дуже швидко, але обережно, тому що можна погіршити й без того критичне положення потерпілого.

Для виконання штучного дихання, той, що надає допомогу, стає з будь-якого боку від хворого.

Ознаки відновлення дихання. Відразу розпочате штучне дихання часто приводить до успіху. Перший самостійний вдих не завжди досить чітко виражений і нерідко реєструється лише за слабким ритмічнім скороченням шийних м'язів, що нагадує ковтальний рух. Потім дихальні рухи наростають, але можуть проходити з більшими інтервалами та носити судомний характер.

Методика штучного дихання способом "рот у рот".

Швидко й обережно покласти потерпілого на спину з витягнутими вздовж тулуба руками на плоску тверду поверхню.

Звільнити грудну клітину від ременів, обов’язок, одягу.

Голову потерпілого закинути догори, однієї рукою відтягнути його нижню щелепу вперед і донизу, а пальцями іншої затиснути ніс. Стежити, щоб язик потерпілого не западав і не закривав дихальні шляхи. У випадку западання язика витягнути й утримувати пальцями або приколоти кінчик язика до одягу.

Той, що проводить штучне дихання, повинен зробити максимальний вдих, нахилитися до потерпілого, пригорнутися щільно губами до його відкритого рота й зробити максимальний видих. У цей момент стежити за тим, щоб по мірі вступу повітря в дихальні шляхи й легені постраждалого грудна клітка його максимально розправлялася.

Після розправлення грудної клітки потерпілого відняти рот від його губів й припинити здавлювати ніс. У цей момент повітря почне самостійно виходити з легенів потерпілого.

Вдихи слід робити через кожні 3-4 секунди. Інтервали між вдихами й глибина кожного вдиху повинні бути однаковими.

Закритий масаж серця

Проводиться при раптовій зупинці серцевої діяльності ( при шоку, попаданню в лавину, враження електрострумом, блискавкою і т.д.).

Сутність масажу серця. Масаж серця — штучний стиск його порожнин, що сприяє проштовхуванню крові в кровоносне русло й подразнює нервовий апарат серцевого м'яза. У потерпілих, що перебувають у стані клінічної смерті, у результаті різкого зниження м'язового тонусу грудна клітка набуває підвищену рухливість, і оскільки серце розташоване між грудиною й хребтом, то при натисканні на передні відділи грудної клітки воно може бути здавлене настільки, що кров з його порожнин витискається в судини, а при припиненні стиску серце розправляється, і в його порожнину надходить нова порція крові з вени. Неодноразово повторюючи таку маніпуляцію, можна штучно підтримувати кровообіг у судинах.

Ознаки зупинки серця. Відсутність свідомості, дихання, різка синюшність або блідість,відсутність пульсу на променевій і сонній артерії, при прослуховуванні вухом робота серця не чутна.

Методика проведення закритого масажу серця

Швидко укласти потерпілого спиною на тверду поверхню.

Той, що надає допомогу, стає ліворуч.

Покласти долоню однієї руки на нижню частину грудини потерпілого, зверху на неї покласти долоню іншої руки.

Енергійним поштовхом рук, розігнутих у ліктьових суглобах, натискувати на грудину.

Після кожного натиснення треба віднімати руки від грудей для того, щоб не перешкоджати її розправленню й наповненню порожнин серця кров'ю.

У хвилину виконувати до 60 натиснень.

Ознаки відновлення серцевої діяльності

Поява самостійного пульсу на сонній або променевій артеріях, зменшення блідості або синюшності шкіри.

З появою ознак роботи серця масаж припиняють, однак треба бути готовими відновити його - нерідкі повторні зупинки серця.

Терміни проведення й комбінація прийомів реанімації

Успіх реанімації багато в чому визначається часом початку і якістю виконання масажу серця й штучного дихання, а також їх раціональною комбінацією. Якщо надають допомогу дві людини, то один з них робить масаж серця, а другий — штучне дихання. При цьому видох в рот або в ніс потерпілого роблять через кожні чотири поштовхи на його грудину.

У випадках, якщо допомога надається однією людиною, що надзвичайно важко, то черговість маніпуляцій і їх режим змінюються - через кожні два швидкі нагнітання повітря в легені потерпілого роблять 10-12 стискувань груди з інтервалом в 1 секунду.

При збереженій серцевій діяльності (прощупується пульс, вислуховується серцебиття) штучне дихання проводять до відновлення самостійного дихання.

У випадку відсутності серцевих скорочень штучне дихання й масаж серця здійснюють протягом 60-90 хвилин. Масаж серця й штучне дихання необхідно проводити до появи явних ознак біологічної смерті. Один з перших ознак — помутніння рогівки та її висихання. При здавлюванні пальцями ока з боків зіниця звужується й нагадує котяче око.

Гірська хвороба

Розвиток гірської хвороби залежить від віку, статі, фізичного й психічного стану, ступеня тренованості організму й тривалості кисневого голодування, інтенсивності фізичних навантажень, висотного досвіду. Недостатнє харчування й неповноцінний відпочинок, що передують подорожі, відсутність акліматизації знижують стійкість організму.

На висоті у зв'язку з недостатньою кількістю кисню в повітрі виникає значна задишка навіть при невеликому фізичному навантаженні, помітно знижується працездатність, подовжується відновлювальний період після втоми.

З боку органів травлення спостерігається порушення поглинання води й поживних речовин, виділення шлункового соку. Це призводить до порушення функції травлення й засвоєння їжі, особливо жирів.

Відзначаються зорові порушення: знижується гострота зору, звужується периферичне поле зору, зір "затуманюється", знижуються точність фіксації погляду й правильність визначення відстані, слабшає нічний зір.

У зв'язку із сухістю повітря й втратою рідини при посиленій вентиляції організму й потовиділенні, розвивається зневоднення. Якщо у звичайних умовах людина у середньому виділяє 3 л рідини, то при складних високогірних подорожах втрата вологи досягає 7-10 л на добу.

Недостатнє насичення крові киснем на висоті веде до кисневого голодування найбільш чутливих до нього клітин головного мозку, що викликає психічні порушення. Різко слабшає больова чутливість, аж до її повної втрати.

В умовах високогір'я можливий розвиток запалення легенів - небезпечного в таких випадках захворювання, що може призвести до смертельного наслідку.

Заходи профілактики.

При тривалому знаходженні на висоті організм потерпає ряд змін, що є пристосувальними реакціями для збереження нормальної життєдіяльності. Акліматизація залежно від термінів перебування в горах може бути повною або частковою. Для туристів і альпіністів характерна часткова акліматизація через порівняно короткий термін подорожі.

Період часткової акліматизації для кожної людини може різнитися. Найшвидше і повно вона наступає у фізично здорових людей у віці від 24 до 40 років. В умовах фізичної активності 14-денний термін є достатнім для часткової акліматизації.

Для профілактики гірської хвороби й скорочення терміну акліматизації необхідно за кілька місяців до виїзду в гори проводити регулярні тренування з підвищення витривалості організму (біг, лижні прогулянки, плавання, підводний спорт).

Учасники майбутньої високогірної подорожі повинні обстежуватися перед походом у лікарів — фахівців з лікарського контролю й лікувальної фізкультури. Особи, що недостатньо фізично підготовлені, а також ті, що перенесли в передпохідний період запалення легенів, ангіну, грип, до участі в таких походах не допускаються .

Безпосередньо в період походу необхідна значна фізична активність навіть на біваку, що змушує організм швидше пристосовуватися до висоти.

Рекомендується раціон харчування калорійністю до 5 тис. ккал. з підвищеним на 5-10 відсотків з вмістом вуглеводів, і в першу чергу - глюкози. Враховуючи зневоднювання організму, споживання рідини повинно бути не менш 4-5 л на добу. Потрібно також підвищене споживання вітамінів (в 2-3 рази).

Для прискорення акліматизації можливе застосування адаптогенів — речовин, що сприяють пристосуванню організму до екстремальних умов: женьшень, елеутерокок, лимонник китайський.

Симптоми гірської хвороби. Хвороба може проявлятися як раптово — при надмірній перенапрузі в умовах кисневого голодування, так і поступово. Перші ознаки її — апатія, утома, сонливість, нездужання, запаморочення. У випадку продовження перебування на висоті виникають розлади травлення, нудота й блювота, порушується ритм дихання, з'являється лихоманка.

Хвороба може прогресувати: головний біль украй загострюється, сонливість - проявляється сильніше, можуть бути носові кровотечі, різко виражена задишка, підвищена роздратованість, можлива втрата свідомості, синюшність шкіри й слизових.

Іноді цьому передує стадія збудження (ейфорії), що нагадує алкогольне сп'яніння. Характерні зміни в поведінці людини — апатія, збільшення зусиль при виконанні розумової роботи або відмова від неї, труднощі концентрації уваги, труднощі запам'ятовування, сповільненість мислення, часте й нав'язливе повернення до однієї і тієї ж теми, уразливість, підвищене роздратування, менш критичне відношення до себе й більш критичне до інших учасників подорожі.

Потім виникає збудження, що виражається в почутті самовдоволення й відчуття власної сили. Хворий стає веселим, балакучим, втрачає контроль над своїми діями, не може реально оцінити становище. Через якийсь час порушення змінюється депресією, з'являється похмурість, сварливість. Появляються розлади сну, виникають фантастичні сновидіння, що викликають у хворого дурні передчуття.

При всіх цих психічних порушеннях втрачається критика своїх дій і реальна оцінка свого стану. Може з'явитися нав'язлива, маячна ідея, почуття абсолютної правильності своїх вчинків, нетерпимості до критичних зауважень.

Перша допомога

Надто важливо, щоб усі учасники подорожі були уважні один до одного й спостережливі, щоб вчасно змогли запобігти неадекватним вчинкам товариша.

З появою у кого-небудь із учасників схожих ознак гірської хвороби необхідно звільнити хворого від частини або від усього вантажу, знизити темп руху, зробити зупинку. Часто цих заходів буває досить, щоб запобігти подальшому розвитку хвороби.

При наростанні захворювання необхідно зробити тривалу зупинку й застосувати лікарські засоби. При головному болі слід вживати анальгін (по 1 г на приймання, не більш 3 г на добу), при нудоті й блювоті — валідол, кислі фрукти й соки. У випадку підозри на запалення легенів потрібно вжити заходів до якнайшвидшого спуску до висоти 2000 - 2 500 м.

При розвиненому запаленні легенів і протіканню у важкій формі гірської хвороби потрібна термінова евакуація в лікарню.

Снігова сліпота

Причини. Сонячний опік слизової очей і сітківки, викликаний яскравим сонячним світлом і променями, відбитими від снігу, льоду або поверхнею води.

Симптоми. Сильна сльозотеча, поява побоювання світла, почервоніння очей. У важких випадках тимчасова втрата зору.

Перша допомога. Для попередження снігової сліпоти необхідно користуватися захисними окулярами із зеленими або задимленими скельцями, що поглинають 50-70 відсотків світла.

При розвитку симптомів потрібна темна пов'язка на очі, холодні компреси, промивання очей 24-% розчином борної кислоти.

Якщо зір не відновлюється, слід евакуювати хворого до лікаря.

Ядуха (асфіксія)

Причини. Найчастіше ядуха (російською - удушье) виникає при перешкоді проникнення повітря в легені - при потраплянні у дихальні шляхи снігу, води і т.д. (при потраплянні в лавину, втопленні, спазмах голосових зв'язок із закриттям голосової щілини, ушкодженні верхніх дихальних шляхів). До ядухи можуть також призвести потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи або западання язика, що часто відбувається при втраті свідомості. Ядуха може виникнути й при стисканні грудної клітки лавиною, обвалом землі.

Симптоми. Ускладнений вдих і видих. Синій колір губ, блідість і синюшність шкіри обличчя, частий і слабкий пульс. Втрата свідомості.

Невідкладна допомога

Виявити причину ядухи, вжити заходів щодо її усунення.

При западанні язика швидко витягнути його з рота й закріпити до нижньої щелепи бинтом або за допомогою шпильки. Провести штучне дихання.

Терміново викликати медичну допомогу й транспортувати потерпілого в лікарню.

Потрапляння у лавину

При влученні в лавину спостерігаються дуже важкі ушкодження організму, що часто призводять до смерті.

При виявленні засипаного лавиною необхідно почати відкопування його з боку голови, а потім, очищаючи дихальні шляхи від снігу, одночасно відкопувати тулуб і кінцівки. Найпоширеніша травма при влученні в лавину — задуха (див. вище).

При відкопуванні з лавини з мокрого снігу треба пам'ятати, що в потерпілого можуть бути переломи кісток. Тому слід дотримуватися особливої обережності.

Невідкладна допомога

Швидко визначити, чи є в потерпілого дихання та серцебиття. Якщо ні, необхідно негайно почати робити штучне дихання способами "рот у рот" або "рот у ніс" і закритий масаж серця до появи самостійного дихання.

З метою боротьби з переохолодженням тіла треба перенести потерпілого в намет і помістити в спальний мішок, повітря в наметі потрібно зігріти. Терміново викликати медичну допомогу й транспортувати потерпілого в лікарню.

Утоплення

Розрізняють два види втоплення: дійсне втоплення, або так званий синій тип (синя асфіксія, ядуха), при якому вода заповнює легені, і блідий тип (біла асфіксія), коли вода не проникає в легені.

Синій тип утоплення спостерігається частіше. Потопаючий не відразу поринає у воду, а намагається утриматися на її поверхні. При вдиху він заковтує велику кількість води, яка переповнює шлунок, потрапляючи й у легені. Розвивається кисневе голодування — гіпоксія. Різка гіпоксія обумовлює синюшний колір шкіри.

Блідий тип утоплення буває в тих, хто не намагаються боротися за своє життя й швидко йде на дно. Це часто спостерігається під час перевороту байдарок або плотів, коли людей поринає вода у стані панічного страху. При зіткненні з холодною водою може настати раптова зупинка дихання й серця. Вода в легені при цьому не попадає.

Блідий тип утоплення можливий і в тому випадку, якщо в людини, що перебуває у воді, відбулася травма голови в момент пірнання, а також у людей, що тонуть у стані алкогольного сп'яніння. У цих випадках постраждалі швидко непритомніють.

Великим лихом може обернутися пірнання у мілководдя або в незнайомому місці. У цих випадках можливі травми шийного відділу хребта з ушкодженням спинного мозку.

При порятунку потопаючого важливо дотримуватись певних правил. Не тримати його за волосся або за голову, а підхопити під руки, повернути до себе спиною й плисти до берега, намагаючись, щоб голова потерпілого була над водою.

Невідкладна допомога на березі

При синьому типі втоплення. Спочатку треба швидко звільнити дихальні шляхи від води: стоячи на одному коліні, укласти потерпілого на своє зігнуте коліно так, щоб на нього опиралася нижня частина грудної клітки, а верхня частина тулуба й голова звисали вниз. Потім однієї рукою відкрити рот постраждалого, а іншою поплескати його по спині або плавно надавити на ребра з боку спини. Повторити цю процедуру до припинення витікання води.

Перевернути потерпілого на спину й укласти на тверду поверхню. Бинтом або носовою хусткою швидко очистити порожнину його рота від піску.

Провести реанімаційні заходи - штучне дихання й закритий масаж серця — до появи самостійного дихання й відновлення серцевої діяльності.

При блідому типі втоплення. Відразу почати штучне дихання, а при зупинці серця — закритий його масаж.

При будь-якому типі втоплення забороняється повертати голову потерпілого - це може нанести додаткову травму при можливому переломі хребта. Укласти з боків голови й шиї два валики зі згорнутого одягу, щоб голова не рухалася. Необхідна термінова доставка потерпілого в лікарню. Нести й перевозити його можна тільки на щиті або твердих носилках, поклавши валики з боків голови.

Непритомність

Причини. Підвищена чутливість до болю, перевтома, тепловий і сонячний удар, виражені емоції в деяких людей при вигляді крові. Непритомність на тлі нападу болі у грудині або в області серця викликає підозру на інфаркт міокарду.

Симптоми. Запаморочення, відчуття раптової нудоти, потемніння в очах, втрата свідомості, похолодання кінцівок, частішання пульсу, блідість.

Невідкладна допомога. Укласти хворого на спину, піднявши його випрямлені ноги під кутом 60-90°.

Дати вдихнути нашатирний спирт (на ватці).

Колапс

Причини. Різке падіння артеріального тиску. Розвивається найчастіше при важких отруєннях як реакція на раптовий сильний біль, при гострих інфекційних захворюваннях. Стан, небезпечний для життя.

Симптоми. Різка блідість, частий слабкий пульс, дихання уповільнене або прискорене. Шкіра покривається холодним потом. Температура тіла значно знижена. Свідомість збережена, але переважають явища сильної слабкості, відсутність рухів: потерпілий не реагує на зовнішні подразнення. Дихання неритмічне, язик сухий.

Невідкладна допомога.

За можливості — усунути причини, що викликають колапс.

При раптовому зупинені дихання — провести штучне дихання способом «рот у рот». При зупинці серця — закритий його масаж.

Невідкладна допомога така ж, як і при шоку.

Отруєння

Отруєнням можна вважати гостре захворювання, викликане отруйними речовинами. Отруйні речовини діють навіть у малих дозах, і їх дія подібна у всіх людей, хоча токсична доза індивідуальна. До отруєнь можна віднести захворювання, що викликані укусом деяких тварин, комах і членистоногих, отруєння рослинами.

Діагностика отруєнь заснована на обліку даних опитування, огляду місця події. Важливо уточнити шлях надходження токсичної речовини (шлунково-кишковий тракт, дихальні шляхи, шкіра).

У туристських походах можливі отруєння речовинами — бензином, чадним газом, недоброякісними харчовими продуктами, отруйними рибами, рослинами й грибами. Ефективність лікування залежить від своєчасно розпочатої, цілеспрямованої терапії. Потерпілих від отруєння потрібно якомога швидше доставити в найближчу лікувальну установу.

Невідкладна терапія полягає в прискоренні виведення отрути з організму шляхом:

1) переривання контакту з отруйним середовищем - при інгаляційних отруєннях. У цьому випадку першочергове завдання – винести потерпілого з отруйної атмосфери на свіже повітря;

2) промивання шлунку — потерпілому, що перебуває у свідомості, дають випити 1,5-2л води й викликають блювоту, надавлюючи вказівним і середнім пальцями на корінь язика; процедуру повторюють до чистої промивної води;

3) змивання токсичної речовини — при шкірному отруєнні. Для цього шкіру рясно обмивають водою з милом, видаляючи токсичні речовини; при влученні отрути в очі її також видаляють шляхом промивання.

При наданні невідкладної допомоги при гострих отруєннях необхідно усіма способами максимально прискорити виведення отрути з організму.

При потраплянні отрути через рот потрібно обов'язково промити шлунок. Для цього випити 1,5-2 л води з 1 столовою ложкою питної соди й викликати блювоту, надавлюючи пальцями в області кореня язика. Повторювати ці процедури 2-3 рази - одну за іншою. Промивати шлунок слід навіть через 6-12 годин після приймання отрути. Промивання потрібно проводити до зникнення із промивних вод часток їжі й слизу. Крім того, потерпілому треба дати 30 г проносного (сульфату натрію) або столову ложку повареної солі, розведених в 0,5 склянки теплої води.

Отруйні гриби

Профілактика отруєння грибами полягає в категоричній відмові від прийому до їжі невідомих грибів. При готуванні відомих їстівних грибів потрібно спочатку їх відварити, злити відвар, а потім смажити, маринувати.

Туристові необхідно знати отрутні гриби, що зустрічаються в природі. Найнебезпечніші отруєння відбуваються при вживанні в їжу блідої поганки й мухоморів. Їхні отрути викликають ураження печінки, серця й мозку. Отрути блідої поганки стійкі до кип'ятіння й не руйнуються в шлунку й кишечнику.

Отруєння блідою поганкою

Звичайно її плутають із печерицею (російською - шампиньон). Самий небезпечний отруйний гриб, смертельна доза становить 50-60 г свіжих грибів. Містить жаростійкі, водорозчинні токсини.

У клінічній практиці спостерігаються чотири періоди: I — схований ( від 1 до 40 годин), II — ураження шлунково-кишкового тракту (24-48 годин), III - ураження печінки й нирок (з 3-го дня хвороби), IV — період видужання.

В I періоді проявів хвороби немає. В II періоді відзначається нудота, блювота, біль у всьому животі, понос, різка слабість, головний біль, запаморочення. В III періоді спостерігається жовтуватість очних яблук і шкіри, блювота кольору кавової гущі, кров у сечі. У цьому періоді хворі нерідко гинуть.

При наданні невідкладної допомоги найважливіше значення має негайне промивання шлунку. Потерпілому дати активоване вугілля, сульфат натрію, поставити клізму. Необхідна термінова госпіталізація.

Отруєння мухомором

Через дві години після вживання в їжу з'являються сильне слиновиділення, вологість шкірних покривів, понос, болі в животі, звуження зіниць, почуття спекотності, сльозотеча, зрідка марення, галюцинації, збудження.

Необхідно негайно промити шлунок, дати активоване вугілля, сольове проносне. Потерпілого потрібно терміново госпіталізувати.

Необхідно пам’ятати, що отруйним може виявитися будь-який гриб, тому бажано взагалі відмовитися від вживання грибів.

Укуси членистоногих

Лісовий кліщ — це маленький паразит, що переносить віруси кліщового енцефаліту - небезпечного захворювання центральної нервової системи, що нерідко кінчається смертельно.

Далеко не кожен кліщ є вірусоносієм. Небезпечним вважається район, де 1 відсоток кліщів заражений енцефалітним вірусом. В Україні енцефалітний кліщ зустрічається у Криму і Карпатах.

Захворювання виникають навесні, тому що кліщ як переносник вірусу, найнебезпечніший у травні – червні. У липні й серпні ця небезпека набагато знижується, а у вересні практично відходить у небуття.

У 80 відсотках випадків захворювання виникає при внесенні вірусу в організм людини при прямому присмоктуванні зараженого кліща до шкіри. Можливо також зараження через шлунково-кишковий тракт, у тому числі при забрудненні рук під час зняття кліща, на поверхні якого може перебувати вірус, а також від уживання сирого козячого молока.

Кліщі влаштовуються, як правило, у стежок, по яких проходять тварини. Вони підстерігають свою жертву, сидячи на гілках чагарнику, високих сухих травах і деревах на висоті від 25 см до 1 м.

Потрапивши на тіло людини, кліщ, присмоктується у волосистій частині голови, у вушних раковинах, на шиї, ключицях, у пахових западинах, на грудях, руках, спині, попереку, у паху та у будь-якій іншій частині тіла. Укус його безболісний завдяки присутності в слині знеболюючої речовини.

Запобігання захворюванню. Нагадуємо, що з метою профілактики захворювання всі туристи, що відправляються в райони, де є природні кліщові осередки, обов'язково повинні зробити протиенцефалітну вакцинацію, для чого звернутися в районну санепідемстанцію.

Після прибуття в зону можливого зараження необхідно почати відповідні профілактичні заходи.

Важливе значення має похідний одяг туриста. Це заправлена в штани штормівка або щільна (тільки не з ворсистої тканини) сорочка, довгі краї якої рекомендується робити на подвійних гумках. Під сорочку можна надягти футболку, що тісно облягає тіло, або тільник. Комір і манжети сорочки повинні бути застебнуті. Спортивні штани слід перетягнути ременем і заправити в носки. Голову й шию захистити капюшоном. На комір, манжети, пояс одягу й верхню частину шкарпеток потрібно нанести репеленти.

Під час руху слід робити само- і взаємоогляди: у районах з підвищеною кліщовою небезпекою через кожні 1,5-2 години; - із середньою кліщовою небезпекою — ранком, відразу після ночівлі, вдень і ввечері. В одязі особливо ретельно треба перевіряти всі складки тканини.

При проходженні маршруту слід ураховувати, що кліщі віддають перевагу вологим притінкам з густим підліском і травостоєм. Багато кліщів у молодих вигонах осичняків, на вирубках, у малинниках, уздовж стежок, доріг і в місцях, де пасеться худоба.

У світлих гаях без підліска, у сухих соснових борах, де вітряно й сонячно, кліщів, як правило, не буває.

Протягом доби в умовах гарної погоди кліщі найбільш активні ранком і ввечері. Сильний дощ або спека значно знижують небезпеку їх нападу.

Дії при виявленні кліща. Кліщі, що насмокталися крові, підлягають негайному видаленню. При цьому в жодному разі не можна допускати відриву голівки кліща й залишення її в тілі людини.

Існує два способи видалення кліща, що присмоктався. Захопивши кліща пінцетом або пальцями, обгорненими в марлю, його витягають повільними, плавними рухами. При іншому способі кліща обв'язують ниткою в місця присмоктування ( між основою голівки і шкірою людину) і, розтягуючи кінці нитки в сторони, витягають із тіла. Руки й місце укусу обов'язково потрібно продезинфікувати. Застосовувати речовини, що вбивають кліщів, недоцільно, тому що тоді утрудняється витяг їх зі шкіри.

Ті учасники, які не одержали протиенцефалітного щеплення до походу, повинні не пізніше трьох днів з моменту укусу кліща провести курс імунізації (за інструкцією) протиенцефалітним гамма-глобуліном.

Симптоми кліщового енцефаліту.

Після укусу зараженого кліща захворювання настає в різний термін — від 1-2 днів до 1-3 місяців. Це так званий схований період, протягом якого можливі слабкість, втрата апетиту, сонливість, підвищення температури до 37,2- 37,4°.

Після цього наступає різкий початок захворювання у вигляді гарячкового стану, сильних болів у м'язах, іноді із судомами. На 3-й день після початку захворювання починаються розлади нервової системи, паралічі м'язів, можливі параліч дихання й смерть. Для навколишніх хворий кліщовим енцефалітом не є заразним.

Невідкладна допомога

При захворюванні кліщовим енцефалітом на маршруті необхідна негайна евакуація потерпілого в лікарню. Транспортування звичайно погіршує його стан. Тому на великих відстанях вона повинна проводитися авіатранспортом. При транспортуванні на невеликі відстані хворого слід прикривати від сонячних променів, у дорозі часто давати пити.

Каракурт. Найнебезпечніший серед павуків - каракурт ("чорна вдова"). Він зустрічається в пустельній і степовій зоні Середньої Азії, у Криму, на Кавказі. Самка каракурта має розмір 10-20 мм, самець дрібніший — 4-7 мм. Колір чорний, у самця та у самки, що не досягла статевої зрілості, є червоні крапки на черевці.

Улюблені місця проживання каракурта — полинові степи (цілина), пустища, схили ярів, береги ариків. Гніздяться вони у землі, займаючи нори гризунів і інші поглиблення.

У червні-липні павуки активно переміщаються. У цей час різко зростає й число потерпілих від їхніх укусів. Каракурт активний уночі, але небезпечний і вдень. Його отрута в 15 разів сильніша від отрути однієї із самих отруйних змій — гримучої, й смертельна навіть для таких великих тварин, як верблюд й кінь. Якщо постраждалій людині не надати своєчасну допомогу, то через 1-2 дні може настати смерть.

Після укусу каракурта на шкірі з'являється маленька червона цятка, яка швидко блідне. Через 10-15 хвилин виникає гострий біль в області живота, попереку, грудей, сильне занепокоєння, порушення, страх смерті. У потерпілого німіють ноги, утруднюється дихання, з'являються блювота, головний біль. Частота скорочень серця падає, пульс аритмічний. Стан характеризується загальною слабкістю, млявістю, однак почуття занепокоєння зберігається.

Через 3-5 днів на шкірі з’являються висипання , і стан постраждалого трохи поліпшується. Видужування починається через 2-3 тижні, але тривалий час людина почуває загальну слабкість.

Запобігання захворюванню

При ночівлях у місцях проживання отруйних членистоногих необхідно дотримуватись обережності. Укладаючись спати, треба натягати сітку перед входом у намет і ретельно підвертати її краї під спальний мішок, щоб тканина не торкалася тіла.

Обережність потрібна також і при обстеженні ґрунту, рослинності: у щілинах і норах можуть бути каракурти, особливо небезпечні в період міграції.

Невідкладна допомога при укусі отруйних членистоногих

Не пізніше ніж через дві хвилини місце укусу членистоногих слід припекти палаючим сірником, щоб зруйнувати отруту.

Рекомендується частіше пити (вода, чай, молоко).

Найбільш дієво при укусі отруйних членистоногих є якомога більш швидке введення протикаракуртової сироватки.

Надавши постраждалому першу допомогу, треба обов'язково доставити його в найближчу лікувальну установу.

4. ПЕРЕЛІК ЗАВДАНЬ КОНКУРСУ

«НАДАННЯ ДОЛІ КАРСЬКОЇ ДОПОМОГИ»

Завдання практичної частини:

1. Закритий перелом плеча – накладання шини.

2. Закритий перелом передпліччя – накладання шини.

3. Закритий перелом кисті – накладання шини.

4. Закритий перелом гомілки – накладання шини.

5. Артеріальна кровотеча із передпліччя – зупинка кровотечі.

6. Артеріальна кровотеча із гомілки – зупинка кровотечі.

7. Накладення пов'язки «чепець».

Теоретична частина:

1. Проникаюче поранення грудної клітки (допомога,

транспортування).

2.Проникаюче поранення черевної порожнини (допомога,

транспортування).

3. Струс головного мозку (ознаки, допомога).

4. Перелом ребер (ознаки, допомога,).

5. Пошкодження хребта (ознаки, допомога, транспортування).

6. Перелом тазу (ознаки, допомога, транспортування).

7. Розтягнення і розрив зв'язок (ознаки, допомога).

8. Вивихи (ознаки, допомога).

9. Ураження блискавкою (допомога).

10. Обмороження (допомога).

11. Переохолодження (ознаки, допомога).

12. Тепловий, сонячний удар (ознаки, допомога).

13. Термічні опіки (допомога).

14. Утоплення – невідкладна допомога на березі.

15. Гірська хвороба (причини, ознаки).

16. Гірська хвороба (профілактика, допомога).

17. Зупинка серця та дихання – реанімаційні заходи.

18. Харчові отруєння (загальні принципи діагностики та лікування).

19. Запалення легенів (ознаки, профілактика, допомога).

20. Носова кровотеча (допомога).

21. Снігова сліпота (причини, профілактика, допомога).

22. Попадання в лавину (допомога).

23. Колапс (причини, ознаки, допомога).

24. Запаморочення (причини, допомога).

25. Шок (ознаки, причини, допомога).

26. Отруєння грибами (ознаки, профілактика, допомога).

27.Захворювання, що пов`язані з укусами комах (кліщі, сколопендри,

каракурт). Профілактика, допомога.

5. ДОДАТКИ

Додаток 1. Таблиця штрафів конкурсу(етапу)

Характер порушення

Штраф(бали).

Роз'яснення порушення

I. Практична частина

Шинування

Незначне помилка

1.1

1

під шину не підкладена м’яка підкладка;

1.2

1

відсутній марлево-ватний валик, на якому фіксують кисть;

1.3

1

імобілизація руки не закінчена її підвішуванням на косинці або бинті;

1.4

1

шина зафіксована неміцно.

суттєва помилка

1.5

3

не фіксовані суглоби, що розташовані вище і нижче місця перелому;

1.6

3

шина закоротка і кисть або стопа звисають.

Зупинка кровотечі

Незначне помилка

2.1

1

джгут(закрутка) накладені недостатньо сильно;

2.2

1

джгут(закрутка) накладені занадто сильно;

2.3

1

відсутність записки, де вказаний час зупинки кровотечі.*

суттєва помилка

2.4

3

джгут(закрутка) накладений нижче рани.

Накладання пов’язки «чепець»

Незначне помилка

3.1

1

пов’язка зав’язана неміцно;

3.2

1

після закриття бинтами голови зав’язка не підв’язана до нижньої щелепи.

суттєва помилка

3.3

3

незнання основних принципів накладання пов’язки «чепець»

II. Теоретична частина

Незначне помилка

4.1

1

Помилка(неточність) не принципового характеру, але загальні принципи відомі.

Суттєва помилка

4.2

3

Не знання загальних принципів допомоги при травмі, захворюванні.**

Примітки: * необхідність наявності записки доповідається командою усно, тобто штраф зараховується у разі, якщо команда не вказала на цю необхідність; ** місце «рани» перед накладанням джгута вказується суддею (бажано відмічати маркером); *** як «суттєва помилка» – може оцінюватися люба груба помилка.

Додаток 2. Протокол конкурсу «Надання долікарської допомоги»

МІСЦЕ

Всього штрафів

ПРАКТИЧНА

ЧАСТИНА

ШТРАФ

порушення

ЧАС

ТЕОРЕТИЧНА

ЧАСТИНА

3 запитання

штраф

порушення

2 запитання

штраф

порушення

1запитання

штраф

порушення

КОМАНДА

Додаток 3. Протокол етапу змагання «Кросс-похід»

Всього штрафів

ПРАКТИЧНА

ЧАСТИНА

ШТРАФ

порушення

ТЕОРЕТИЧНА

ЧАСТИНА

ШТРАФ

порушення

порушення

порушення

порушення

КОМАНДА

ЛІТЕРАТУРА

  1. А.А.Коструб «Медицинский справочник туриста», М.: «Профиздат», 1990.

  2. В. Л. Кариман «Спортивная медицина». М.: «Физкультура и спорт», 1997.

3. М. М. Рожинский «Оказание доврачебной помощи» М.: 1998.

4. Хван Т. А., Хван П. А. «Безопасность жизнедеятельности». Серия «Ученики и учебные пособия» Ростов – на – Дону «Феникс», 2000 г.

5.Алексеенко В.А., Матасова И.Ю. «Основы безопасности жизнедеятельности». Серия «Учебники и учебные пособия», Ростов – на – Дону, «Феникс» 2001 год.

6. Стеблюк М.І.- Цивільна|громадянська| оборона: Посібник.-3-е видання . К.: Знання, 2004.|

7.Учебное пособие «Гражданская оборона» изд. г. Черновцы – 2004 г

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Розвиток і саморозвиток професійної креативності вчителя »
Ілляхова Марина Володимирівна
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.