Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Порядок передавання документів на зберігання до архіву закладу освіти
»
Взяти участь Всі події

"Мотивація навчально-пізнавальної діяльності як педагогічна проблема"

Самоосвіта

Для кого: Дорослі

09.01.2021

330

4

0

Опис документу:
У матеріалі розглядаються важливі сторони, які спричиняють мотивацію:Ствердження гуманногоставлення до всіх дітей. Збагачення захисту кожного уроку. Потреба дітей у спілкуванні. Формування самооцінки. Саморозвиток учнів. Засоби педагогічної підтримки.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Звенигородська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів

Доповідь

Мотивація навчально-пізнавальної діяльності як педагогічна проблема

Підготувала

учитель початкових класів

Струць Ольга Михайлівна

2011

Не забуваймо, що в школі дитина

не тільки вчиться. У школі дитина

живе. Там, де вихователі забувають

цю істину, навчан­ня стає для дитини

важким тягарем. Там, де навчання

виступає як невід'ємна частина

багатогранного духовного життя,

воно для дитини бажане й захоплююче.

В. Сухомлинський

Дитина приходить до школи з бажанням вчитися. Як його зберегти? Як організувати процес пізнання таким чином, щоб в очах дитини не згасав вогник до­питливості і навчання стало натхненною захопливою справою? Ці питання завжди хвилювали. Хвилюють учителів і сьогодні.

Чи завжди ми можемо відповісти на запитання: заради чого вчаться наші діти? Що керує ними: по­чуття обов'язку; страх покарання; звичка виконувати вимоги дорослих; мета бути найкращим учнем класу; бажання приносити радість батькам, отримувати гарні оцінки; прагнення отримати винагороду; усвідомлення необхідності здобуття освіти; бажання спілкуватися, гратися з ровесниками; пізнавальні інтереси?

Відповідь на ці запитання можна знайти у процесі аналізу внутрішніх механізмів психіки дитини, моти­вів її діяльності.

Залежно від ситуації ці мотиви бувають різними, але серед них є визначальні, й на них має впливати вчитель. Досвід, помножений на чуйне ставлення до дитини, допомагає вчителеві розуміти, які мотиви характеризують дії тих чи інших дітей, бачити «зону найближчого розвитку», тобто «проектувати» особис­тість» (Савченко О.).

Не лише методична майстерність, працездатність учителя, якісне обладнання забезпечує якість уроку. Чи не найголовнішим результатом навчання є вихо­вання сумлінного творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення стати кращим, тобто позитивні зміни у самій особистості дитини. Доречно нагадати думку В.Сухомлинського про те, що навчання — це не механічне перекладан­ня знань з голови вчителя у голову дитини, а складні моральні стосунки, у яких визначальною рисою є ви­ховання почуття честі, гідності й на цій основі — ба­жання бути гарною людиною.

Однією з умов ефективної педагогічної діяльності вчителя є перебудова його позиції у забезпеченні мо­тиваційного компонента уроку. Це передбачає таку організацію навчання, яка створює передумови для виховання позитивних рис характеру, виникнення бажання і вміння навчатися у всіх дітей.

Ствердження гуманного ставлення до всіх дітей

Щоб учень тягнувся до вчителя, щоб не переривав­ся ланцюжок довіри, учитель має утверджувати у своїх стосунках з учнями людську гідність кожної дитини, незалежно від її навчальних успіхів, а отже, повинен бачити спочатку людину, а потім уже учня. Вдаючись до зауважень, слід зосереджувати увагу на позитив­ному прикладі, називати й окремих учнів. Скажімо: «Правильно поклали зошити Петрик та Сашко... А ще хто?»; «Хто правильно поклав зошит і тримає руку під час письма?», «Уважно перевіряють завдання учні першого ряду».

Гуманні стосунки на будь-якому уроці й поза ним утверджують людську гідність кожного учня, здібного й нездібного, гарного і не дуже, запобігають виникнен­ню страху перед покаранням, залежності від настрою вчителя. Якщо на уроці створюються такі стосунки, діти не бояться висловити свою позицію, яка може не збігатися з думкою більшості й навіть учителя, реалі­зують своє право бути мислячими особистостями.

Тільки таким шляхом можна забезпечити повно­цінну реалізацію на практиці педагогічної умови — гу­манного ставлення до дітей.

Збагачення змісту кожного уроку

Важливим компонентом забезпечення мотивації навчання є збагачення змісту кожного уроку емоцій­ним, особистісно значимим для дитини матеріалом.

Програмовий матеріал початкової школи дає мож­ливість емоційно насичувати кожний урок, щоб вихо­вувати потребу в прекрасному, яка багато в чому ви­значає склад духовного життя дитини. Цьому сприя­ють різноманітні нестандартні уроки (урок-КВК, урок-подорож, урок-роздум, урок-гра «Що? Де? Коли?»), тематичні, інтегровані уроки; нестандартні форми перевірки домашніх завдань; хвилини ерудита, поезії, хвилина «Поміркуйчик», гра «Рими»; вправи на прог­нозування, кмітливість, уяву; диктант-тест, диктант-решето, диктант із обґрунтуванням тощо; фонетичні зарядки; конкурси на краще читання віршів, змаган­ня; інсценізації, навчальні ігри; малюнкові асоціації; групова робота, робота в парах.

Потреба дітей у спілкуванні

Ще однією важливою умовою підвищення рівня мотивації навчально-пізнавальної діяльності школя­рів є задоволення потреби кожної дитини у спілку­ванні з дорослими і ровесниками, яке має бути осо­бистісно орієнтованим. Для реалізації цієї умови ви­користовуються різноманітні прийоми: індивідуальні відповіді «на вушко», робота в парах, групові, хорові

відповіді, відповіді за різними критеріями: «Відпові­датиме той, хто прийшов сьогодні до школи найпер­ший», «Вийдуть до дошки ті, у кого прізвища почи­наються на літеру «Г», «Читатимуть ті учні, які наро­дилися взимку».

Для того щоб виникло співробітництво, діти ма­ють усвідомлювати мету навчальної діяльності, лише тоді її зміст набуває для них особистісного значення. Учитель має залучати учнів до визначення плану і мети уроку, організовувати навчальний діалог. В.Сухомлинський неодноразово писав, що гарний учитель робить все, щоб у школярів на уроці виникали запи­тання — «вузлики знань». Мислення на уроці почи­нається тоді, коли в учнів з'являється потреба знайти відповідь на певні запитання. Запитуючи на уроці, дитина починає мислити, а це є важливою умовою навчання. Але цьому передує копітка робота вчите­ля, спрямована на формування у молодших школярів уміння запитувати.

У 1-му класі вчитель навчає першокласників за­питувати на уроці, помічати ситуації, коли потрібні додаткові пояснення, чутливо реагувати на нове, не­відоме, незрозуміле, використовуючи казкових персо­нажів: «Про що нас може запитати зараз Мудра Сова?» У 2-му класі вчитель зосереджується на пізнавальній цінності запитання, на тому, коли його доцільніше поставити, на запитаннях із певною вимогою. Напри­клад: «Яке запитання допоможе Петрику побачити свою помилку?»; «Про що ви знаєте більше, ніж тут розповідається?»; «Де це можна побачити? Застосу­вати?» Вже наприкінці 2-го, у 3-4-му класах учитель проводить змагання на найцікавіше запитання та від­повідь на нього.

Формування самооцінки

Для формування адекватної оцінки учнем своїх можливостей необхідно забезпечити співробітництво між ним і педагогом. Ефективним способом органі­зації співробітництва на уроці є створення ситуації вільного вибору учнями навчального завдання: склас­ти казку за поданим планом чи відредагувати текст, вибрати об'єкт спостереження під час екскурсії, за­вдання під символічною назвою, домашнє завдання. Вже в 3—4-му класах учитель доручає дітям підібра­ти завдання для наступного уроку, наприклад: усний рахунок, математичний диктант, цікаві задачі, слова для розбору за будовою. Учні залучаються до оціню­вання уроку, роботи своїх товаришів.

Вмотивовуючи оцінку, вчитель привчає дітей до самоконтролю, самооцінювання, а також взаємооцінювання. Підхід до оцінювання має бути індиві­дуальний. При цьому обов'язково має бути врахова­ний емоційний стан кожної дитини та її можливості. Оцінювання має бути доброзичливим. Обов'язково-слід акцентувати увагу на успіхах конкретного учня чи його товаришів.

У жодному разі не можна під час оцінювання про­тиставляти одну дитину іншим. Вирази типу: «Оленка поводиться краще за інших», «У Дмитрика малюнок найліпший» є недоцільними. Більш правильно, моти­вуючи оцінку, вживати формулювання: «Діти, зверніть увагу на те, як старанно сьогодні працюють Оленка, Дмитрик... Молодці!» Під час виставлення оцінок учитель має обов'язково передусім указати на низку позитивних якостей, наприклад, на те, наскільки «7» близька до «8», «4» до «5» тощо.

Саморозвиток учнів

Дуже важливо для забезпечення повноцінної мо­тивації навчально-пізнавальної діяльності школяра формувати і підтримувати у нього прагнення до са­морозвитку. Для цього у своїй роботі вчитель ство­рює ситуації успіху.

Для слабких дітей успіх у навчанні це часто «щасли­вий випадок», тому вся робота педагога має бути спря­мована на те, щоб не допускати згасання пережитого протягом короткого часу почуття задоволення від праці. Учитель повинен дбати про те, щоб такі ситуації повто­рювались. Успіхи у навчанні кожної дитини, незалежно від рівня її розвитку і підготовленості до школи, — єдине джерело внутрішніх сил у подоланні труднощів.

Учитель повинен підвести дітей до усвідомлення того, що необхідно багато чого навчитися, поступово розвивати терпіння, працелюбність, силу волі. Адже причиною невдач у навчанні найчастіше є занадто великий розрив між тим, що може виконати дитина, і тим, чого від неї вимагають. На жаль, для частини дітей молодшого шкільного віку ці невдачі є визна­чальними у формуванні особистості.

Засоби педагогічної підтримки

Учитель повинен підводити дітей до усвідомлення того, що справжнє почуття радості, успіху доступне тому, хто вміє напружувати сили, долати труднощі. Ве­лике відчуття задоволення від співпраці переживають усі учасники навчального процесу, коли вони знають, що таке керувати собою, якщо вміють перемагати са­мих себе. Для формування цих умінь учитель має ви­користовувати у своїй роботі такі ефективні інструмен­ти, як організація спостережень, створення ситуацій, у яких яскраво виявляється саморегуляція поведінки, потреба дитини висловлюватися, виражати свої по­чуття. Цьому сприяють завдання такого типу:

  • Оціни вчинок.

  • Порівняй два вчинки.

  • А як вчинив би ти?

  • Постав себе на місце іншого.

  • Спробуй подивитися на себе збоку.

  • Спробуй поглянути на себе очима батьків, учи­теля, друзів.

  • Зміни вчинки героїв прочитаного.

  • Який вихід можна знайти із цієї ситуації?

  • Перелічи можливі варіанти виходу з конфліктної ситуації, знайди

найкращий.

  • Постав запитання іншому у зв'язку з побаченим, прочитаним,

почутим тощо.

Таку роботу можна сміливо назвати доглядом за душею дитини. Нагородою для дітей стають їхні на­вчальні результати, якщо вони виявляються вищими, ніж попередні. Це радість. Навчання, як і вихован­ня, — це доброзичлива, спільна діяльність дорослого і дитини. Це навчальний діалог, співпраця; співтвор­чість, відсутність страху, розкутість, радість спілкуван­ня. Слова емоційного заохочення позитивно вплива­ють на формування пізнавальних мотивів.

Спілкуючись зі школярами, учитель має зважа­ти на внутрішній стан дитини, намагатися відчувати її настрій під час розмови, має володіти умінням не пропустити момент, коли дитині особливо потрібні допомога й увага. Роблячи зауваження, педагог має уникати повчального тону і в жодному разі не прини­жувати учнів. Неодмінною умовою такого спілкування є майстерне володіння вчителя словом: доречна пауза, точний жест, незвична інтонація, гумор.

Навчання, орієнтоване тільки на мотиви обов'яз­ку, стає для молодшого школяра одноманітним, заре­гламентованим. Щоб із об'єкта педагогічної дії учень став суб'єктом, який сам з готовністю включається у навчання, в організації навчання треба зняти проти­дію двох найважливіших складових процесу розвитку особистості — «хочу» і «треба».

Одним із дієвих засобів цього може стати ігрова діяльність, у процесі якої здійснюється різнобічний вплив на особистість. З виховної точки зору в сюжет­но-рольових іграх реалізується здатність дитини мо­делювати людські взаємини, відбувається її соціалі­зація, адже тут можна виконувати різні ролі, обирати позиції лідера чи виконавця. Спілкування і взаємодія у цих ситуаціях є сильним імпульсом саморозвитку і вдосконалення.

З дидактичної точки зору розвивальні й навчальні функції ігор слід використовувати протягом усіх ро­ків навчання, уміло поєднувати різні їх види в системі уроків. Для цього, зокрема, необхідно обґрунтувати і визначити конкретні методичні прийоми «вплітання» в систему уроків таких ігрових прийомів та методів:

1) ігрових способів постановки навчальних завдань (цікавинки, римування, казкові персонажі, незвичне формулювання завдання, завдання-малюнок тощо);

2) сюжетно-рольових ігор за професіями («Я — вчитель», «Я — листоноша», «Я — бібліотекар» та ін.);

3) ігрових вправ на тренування розумових операцій, розвиток органів чуття, сприйняття у процесі аналізу, застосування відомого;

4) завдань на логічне міркування, кмітливість, ін­туїцію, уяву;

5) ігор-драматизацій типу «навчального театру»;

6) ігор на конструювання;

7) ігрових мандрівок у казкові країни.

Ці ігрові засоби, поряд з ускладненням змісту навчання, зростанням можливостей і потреб дітей, зазвичай передбачають зміну форми спілкування, його тривалості, складності, але незмінними зали­шаються привабливість ігрових дій, елемент зма­гання, новизни, перевага мимовільних процесів над довільними.

Найскладніше у педагогічній праці — знаходити гнучкий баланс між власними і дитячими інтересами, створювати комфортну для кожної дитини атмосферу, щоб звільнити навчальну діяльність від негативного психофізичного напруження і перетворити на радіс­ний, цікавий, натхнений процес. Учитель повинен до­помагати дітям у їхньому становленні, підтримувати навіть найменше просування на цьому шляху, і при цьому цінувати період їхнього дитинства, який має бути щасливим. Він повинен намагатися перетвори­ти потенційні можливості на реальні сили, готувати дитину до життя в суспільстві, формувати її здатність до пізнання світу й самої себе.

Наша діяльність, наше спільне життя має форму­вати у дітей почуття впевненості в тому, що вчитель зацікавлений у їхніх успіхах, бачить їхні найменші зу­силля, радіє разом з ними, вірить їм розуміє їх, уміє поставити себе на місце кожного учня, побачити світ його очима, зрозуміти, чим він живе, до чого прагне. Без віри в дитину, без довіри до неї вся педагогічна мудрість, усі методи і прийоми навчання та вихован­ня руйнуються, як замки з піску.

Отже, мотивація навчальної діяльності не повинна залишатися рядком у конспекті плану уроку. Вона має пронизувати кожний вид діяльності, кожний етап жит­тя молодших школярів.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.