Морфологія етапів загоєння шкірних ран
Тема загоєння ран практично непокоїть людство з давен-давен з поранень на полюванні, у побуті та у боях між собою за землю.
Рани - це найчастіше явище сучасності у роботі хірургів та медичних працівників інших профілів. Проблема загоєння та лікування різного роду пошкоджень шкіри (виробничі та побутові травми, поранення воєнного часу, травми отримані на полюванні) повністю зберігає своє значення до теперішнього часу. Вивчення морфологічних особливостей репаративних процесів у ранах має важливе значення у біологічному, морфологічному та медичному напрямках. Практичне значення розуміння резистентності тканинних структур до травми дають змогу досягнути більш швидких результатів у загоєнні, а також уникнути неефективного лікування, що обтяжує як пацієнта, так і систему охорони здоров’я.
Проблема регенерації та нормалізація загоєння ран у тварин залишається однією з провідних у хірургічній практиці.
Поранення – це вид травми, який виникає внаслідок безпосередньої дії різних чинників зовнішнього середовища і проявляється розрізом, розривом або розчавленням тканин. Рана (vulnus, лат.) - будь-яке механічне ушкодження організму, що супроводжується порушенням цілісності покривних тканин – шкіри або слизових оболонок. При наявності поверхневої рани можливе пошкодження і глибоколежачих внутрішніх органів (шлунка, кишечника, селезінки тощо). У цих випадках поранення називають відкритою раною шлунка, кишечника, селезінки та ін. Саме порушення цілісності покривних тканин відрізняє рану від інших видів ушкоджень (забою, розриву, розтягнення).
Основними клінічними ознаками рани є біль, кровотеча та зяяння.
За походженням рани поділяють на операційні, бойові та випадкові.
За ступенем інфікування виділяють три типи ран: асептичні - коли інфікування відбулося в операційній, свіжоінфіковані - ті які інфікувалися продовж трьох днів поза межами операційної та гнійні
