Морально-етичне виховання як чинник ефективності навчально-виховного процесу

Опис документу:
Сучасний зміст виховання дітей та учнівської молоді в Україні – це науково обґрунтована система загальнокультурних і громадянських цінностей , що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, праці, природи, мистецтва, самої себе. Кожен напрямок виховання має власну мету, методи, організацію. Настав час ретельно проаналізувати можливості різних виховних засобів, дати простір творчому пошукові найкращих і найдоцільніших

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Морально-етичне виховання

як чинник ефективності навчально-виховного процесу

Немає жодного вищого мистецтва, ніж мистецтво виховання.

Мудрий вихователь створює живий образ, дивлячись на який, радіє Бог і люди

( Свт. Іоанн Златоуст)

У сучасному світі, де відбувається прискорений розвиток науки і техніки, особливо непривабливим і навіть страхаючим здається стан духовності людини, стан моральних стосунків у сучасному суспільстві. Відчуженість, грубість, невміння, небажання зрозуміти іншого, проявити повагу, толерантність, співчутливість, милосердя, справедливість – незаперечні докази дефіциту моральності, гуманності, які , на жаль, все частіше проявляються у поведінці дітей, підлітків, молодих людей.

Одним із вирішальних засобів у становленні духовності людини, її ціннісних орієнтацій є християнська етика, що дає змогу відтворити адекватний рівень дійсності і виступає як універсальний шлях перетворення загально релігійних цінностей у духовний світ особистості.

Виховання - шлях заповнення прогалин у спадковій програмі людини. Зрозуміло, що ефективне виховання певних якостей можливе лише при опорі на закладені природою задатки. Сила виховного впливу залежить від уміння вчителя використовувати рушійні сили виховання, розуміти існуючі суперечності чи навіть спеціально створювати їх. Діти по-різному реагують на виховний вплив - від повного не сприйняття вимог вчителя до абсолютного підкорення його волі.

Новій Україні потрібна нова школа, а новій школі - новий, вчитель, який поєднує в собі високу духовність і педагогічну майстерність, що формується і вдосконалюється протягом практичної роботи в школі. Фахівці оволодівають «педагогічною технікою» і «технологією виховання», адже, за словами А.С.Макаренка, майстерність вихователя не мистецтво, а спеціальність, якій треба навчатись. Наявності професійних знань, педагогічних навичок і вмінь занадто мало, щоб вчитель міг дійсно заволодіти серцями своїх вихованців і повсякденно впливати на їхню діяльність і поведінку, на їхнє самовиховання. Щоб це відбулося, йому потрібно бути яскравою особистістю. Ефективним буде виховання, якщо цілі вихователя стануть цілями самих вихованців.

У цьому і полягає головна специфіка педагогічної праці.

К.Д.Ушинський зазначав, що найголовнішим у вихованні має бути особистість безпосереднього вихователя, який віч-на-віч знаходиться з учнями. Вплив особистості педагога на молоду душу становить ту силу, яку не можна замінити ні підручниками, ні моральними повчаннями, ні системою покарань і заохочень. Важливе значення має дух закладу, але цей дух живе не серед стін, не на папері, а в характері більшості вчителів і від них переходить в характер вихованців. Вдумуючись в ці слова, переконуєшся в тому, що насправді саме від вчителя залежить, яким буде вихованці, яка думка в оточуючих складеться про них. Приклад учителя у вихованні дітей важко переоцінити,тому не можна відривати професійну майстерність вчителя (особливо вчителя етики) від його особистості. Перше і друге необхідно розглядати в їх нерозривній єдності, віддаючи перевагу духовності і культурі педагога.

Духовну, моральну особистість не можна виховати без учителя, наставника, вихователя, тобто без людини, яка є поводирем для дітей та молоді у світі духовності. Попри величезні соціально-економічні проблеми, існує й велика суто психолого - педагогічна проблема - проблема духовності та моральності самого вчителя як особистості та його здатності виховати таку ж особистість.

Слово «мораль» українська мова запозичила з французької, у яку воно примандрувало з латинської її значенням звичай» воля, властивість, закон і було споріднене з грецьким «мораль». Греки вживали це слово зі значенням прагну, шукаю. Справді, високоморальна людина прагне, шукає вдосконалення. Моральність її - у вихованості, чемності, ввічливості, благородстві, доброзичливості, делікатності, совісності, приязності, чемності. Аморальність позначають словами: хам, хуліган, заздрісний, брутальний, зухвалий, лінивий, користолюбний, лукавий та ін..

Тому у складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню. Результати морального виховання характеризуються такими поняттями: мораль, моральність, моральні норми, моральний ідеал, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні якості, моральні звички і моральна спрямованість.

Християнська мораль - система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації.

Моральність - одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.

Знання моральних норм, принципів, категорій формує моральну культуру. Тому змістом роботи по становленню морально-духовних якостей є формування у них системи моральних знань, почуттів, ставлень, поведінки.

Для мене, як вчителя етики, християнське виховання є одним із пріоритетних напрямків роботи. У навчально - виховному процесі формування моральних цінностей здійснюється на різних етапах навчання і виховання. У своїй роботі щодо формування моральних якостей частково використовую так звану поведінкову методику виховання.

Шукаючи причину негативних проявів учнів, треба розгледіти, що ховається за злобою, безсердечністю, адже під агресивністю може ховатись миролюбство, під страхом - мужність, під дурістю - пронизливий розум, тобто треба навчитись бачити іншу сторону проблеми. Чому саме такими стали наші діти? Яка причина?

Розуміння дасть відповідь і можливість уникнути, передбачити, виправити небажані наслідки поведінки. Не народжуються діти злими, і випадково, як казав Платон, ніхто не стане хорошим. Учням треба тільки повірити в те, що добро-перемагає, навіть після того, як діти зіткнулись з випадками, коли на їх добро відповідали злом. Треба дати їм зрозуміти, що кожна людина може впливати на свою долю, коли вірить в успіх, в перемогу , в позитивний результат будь-якої своєї діяльності, що не розходиться з суспільним ідеалом.

Розпочинається християнське виховання в ранньому дитинстві в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві.

До моральних цінностей належать нормативні уявлення про добро і зло, справедливість, прекрасне і потворне, про значення людини, людські ідеали, норми, принципи життєдіяльності тощо. Вони є основою всіх вчинків діяльності людини, мають моральну значущість і впливають на загальне суспільне життя.

Моральні цінності, уявлення - це продукт нашої історії та культури. Саме ідеали добра, милосердя, людяності та такі категорії, як честь, гідність, працелюбство стали головними чинниками й християнської моралі.

Молоді люди інколи соромляться милосердя, добродійності, доброзичливості, вважаючи, що то слабкість, яка принижує їх в очах однолітків.

Як переконати, що ці якості не принижують людської гідності, а навпаки допомагають людям жити достойно, долати страхи і хвороби, самотність і старість. Тому конче необхідно залучати молодь до участі у різних благодійних акціях, в аматорському мистецтві. Доброзичливість, співчуття, довіра, скромність, терпимість, мужність і милосердя тоді стануть нор­мою життя, коли будуть усвідомлені як моральний обов’язок перед родиною, друзями і товаришами, старшими і меншими, перед навчальним закладом і тими, хто в ньому піклується про молоду людину.

Людські цінності, що набувають морального виміру, не рівнозначні, їхнє розташування можна уявити собі у вигляді піраміди: ті цінності, що лю­дина зважає вищими для неї, розташовані ближче до вершини, інші - у нижній її частині. Щоправда, ця ціннісна «піраміда» ніколи не буває загостре­ною, тобто такою, коли на вершині розташовується тільки одна цінність. Адже, коли на вершині лишається одна-єдина вища цінність, саме час говорити про фанатизм. Це випадки, коли в ім'я справедливості, революції або утвердження будь - якої іншої ідеї людина зрікається всього іншого. Фа­натик ніколи не може бути моральною людиною, бо одна цінність, що відкидає решту, зводить нанівець і милосердя, і справедливість, і любов. Так нерідко траплялося в історії людства, коли в ім'я вищого скоювалися найстрашніші та найжорстокіші зло­чини. Моральний ідеал - образ, що втілює в собі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути, Це той взірець моральної досконалості, який спонукає особистість до саморозвитку і на який зорієнтований виховний процес. Допомогти розмежувати сліпий фанатизм від загальнолюдсь­ких ідеалів допоможуть уроки християнської етики.

На жаль, моральні цінності, сформовані про­тягом століть, ввійшли до списку архаїзмів. Серед молоді падає духовність, що пояснюється насампе­ред зниженням рівня життя в Україні, відсутністю соціальної захищеності, явним і прихованим безробіттям, інфляцією, невизначеністю моральних орієнтирів у повсякденному житті. Засоби масової інформації та комунікації дедалі більше вплива­ють на суспільство й особливо на молодь, пропа­гують насилля, зброю, силу. Усе це призводить до відчуження дітей і молоді від моралі, спонукає їх до власних пошуків самореалізації, і врешті-решт до певного заперечення духовності й моральності як суспільно і особистістю значущих чинників. Ці про­цеси посилюються кризовим станом сучасної сім'ї, яка перестає відігравати роль головного каналу до­ручення дитини до моральних начал і джерела роз­витку моральності.

При формуванні моральних якостей учнів, маємо орієнтуватися на єдність індивідуального та суспільного морального вдосконалення, аби уник­нути групового егоїзму, який може призвести до конфліктів. Це серйозна проблема, оскільки вирішення її може забезпечити виживання в су­часних умовах такої спільноти як народ, людство. Шляхів є в нас достатньо. Треба тільки бачити кінцеву мету і впевнено йти до неї.

Моральне виховання - безперервний процес, який починається з народження лю­дини, продовжується все життя і спрямо­ваний на оволодіння людьми правилами та нормами поводження. Зміст морального вихо­вання учнів передбачає утвердження принципів загальнолюдської моралі - правди, справедливості, патріотизму, працелюбності та інших доброчинностей на національному ґрунті.

В Україні здавна ставили надзвичайно високі вимоги до морального ставлення людини до себе - порядність, чесність, совісність, правдивість, справедливість, працелюбність, гідність, честь, до­тримання слова, вірність (громадянська, товариська і подружня); до інших людей - повага до старших, свого родоводу, тактовність толерантність, ствер­дження гуманних стосунків, гостинність; до праці - повага, любов до вільної праці, чесна праця, шана праці, побожне ставлення до хліба, відданість отчій землі. Ці ідеї, ідеали, погляди, норми поведінки, збагачені тисячолітнім досвідом мудрості народу, несуть могутній моральний потенціал, який слугує успішному засвоєнню загальнолюдських цінностей учнями.

На моральне виховання в сучасній українській школі впливає дві морально-ціннісні концепції: християнська (релігійна) і концепція вільного західного світу. Християнське виховання передбачає знання учнями історії релігії, релігійної моралі, філософії релігії, релігійного мистецтва, навчання індивідуальному духовному досвіду. Значна частина ліберальних педагогів Заходу, а також окремі педагоги України, вважають, що в основі морального виховання мають бути релігійні цінності, свідомість, християнська мораль. Я також підтримую цю думку, тому використовую у вихов­ному процесі притчі як світські, так і біблійні.

Притча - невеликий дидактично-алегоричний літературний жанр, що містить у собі моральне по­вчання («премудрість»), тобто невелика оповідь, що в алегоричній формі подає моральне повчання і за своєю суттю близька до байки. Але, на відміну від багатозначності байки, у притчі завади міститься певна дидактична ідея, У притчі може йтися про окремі моральні норми, про особливості психології людини, зумовлені суспільним життям або такі, що мають самодостатній характер, є невід'ємною властивістю особистості.

Використовуючи притчу, керую увагою класу, актуалізую потрібний змістовий матеріал. Напри­клад:

Притча про вовків

Колись один мудрець відкрив своєму внукові життєву істину:

- В кожній людині йде боротьба, дуже схо­жа на боротьбу двох вовків. Один вовк символізує зло: заздрість, егоїзм, амбітність, брехливість, жадібність. Другий вовк символізує добро: миролюбивість, любов, доброту, відданість.

Онук, що перейнявся словами дідуся до самої глибини своєї душі замислився і запитав:

-А який же вовк все ж таки перемагає?

Старий посміхнувся і відповів:

- Завжди перемагав той вовк,котрого ти годуєш

Ця притча допомагає формувати у вихованців почуття любові, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності за­хищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот; порівнювати свої вчинки з суспільними нормами, законами.

Лікування добротою, щирістю потребують не тільки фізично немічні або самотні, але й здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя. Лікування милосердям потрібне і тим, хто залишається байдужим до несправедливості та чужого горя. Зачепити найтонші струни дитячої душі, допомогти розкритися і стати добрішим, людянішим допомагає поезія.

Вимогливість і суворість учителя мають бути доброзичливі. Він повинен розуміти, що учень може робити помилки через брак життєвого досвіду або з інших причин. Тому педагог має вміти прощати помилки, допомагати дітям знаходити оптимальні рішення у складних життєвих ситуаціях.

Лісоруби

Двоє лісорубів рубали дерева. Обидва працювали з неабиякою вправністю, проте кожен робив це у свій спосіб. Перший рубав дерево вперто і завзято, зупинявся лише на якусь хвильку, аби передихнути!

Другий же щогодини робив собі тривалу пере­рву. Коли почало смеркати, перший зробив тільки половину справи, а другий таки зрубав своє дерево.

Перший не повірив своїм очам: «Як тобі вдалося закінчити так швидко?»

Другий всміхнувся і відповів: «Ти бачив, що я кожної години робив собі перерву. Проте ти не помітив, що перепочинок я використовував для того, аби підгострити сокиру».

Мораль. Твоя душа - мов гостра сокира. Не до­зволяй, щоб вона затупилася. Щодня гостри її по­троху.

Отже, гострити душу - значить збагачувати свою духовну силу добрими справами, хорошою поведінкою, моральними вчинками. А що таке ду­ховна сила? Це вміння приймати рішення. Кожна хвилина нашого життя - це вибір. Вибір як повести­ся, що зробити, як сказати. І все починається з мало­го: чому надати перевагу - переглянути фільм чи вивчити уроки, зробити комплімент однокласниці чи мовчки обманювати сусіда по парті?

Духовна сила - не вміння ставити мету і докла­дати зусилля для її досягнення. Без духовної сили людина не може жити повноцінним гармонійним життям.

Тому важливо, щоб кожна дитина докладала зусиль для формування своєї духовної сили, свого розуму, бо саме розум людини є тим «директором», який керує кожним із нас.

Характерною особливістю морального ста­новлення особистості є врахування її менталітету (ментальності) - специфічного світосприймання, світовідчуття, світогляду, бачення світу і себе у світі, національного характеру, вдачі, які виробляються під впливом багатовікових культурно - історичних, геополітичних, природно-кліматичних чинників.

У світській школі, яка є наймасовішою, учи­тель має допомогти учням оволодіти мистецтвом життєдіяльності, формувати потреби та навички самостійності у всіх формах - у навчанні, праці, дозвіллі, життєвому плануванні, роздумах над жит­тям і визначенням свого місця в ньому.

Нові часи вимагають нових знань, нових спеціалістів, нових форм та методів навчання. Педагоги по-різному оцінюють роль вихован­ня у формуванні підростаючої особистості: від впевненості у безмежних можливостях вихован­ня до повного заперечення всякого виховання. Влада виховання не безмежна, але може стати ва­гомим чинником розвитку за певних умов. Тому нині для забезпечення нормального, повноцінного людського життя, як ніколи, потрібне відновлення втраченого зв'язку наукового знання з релігійними та моральними цінностями, з тим, що являє своїм літургійним досвідом Православна Церква: єднання богослов'я та етики в реальному житті людини. Тільки поєднання духовного досвіду з науковим знанням дає повноту знань. Тому саме сьогодні у навчальних закладах величезна увага повинна приділятися тому, аби молоде покоління, завтрашнє майбутнє нашої нації, добре знало свою релігію, своє національне коріння, історію рідного народу, ґрунтовно розумілося на українській та світовій культурах, засадах культурології, теології, форму­вало в собі високі риси моральності.

Як бачимо, у моральному, як і будь-якому іншому, вихованні не можна абсолютизувати або недооцінювати жодного із засобів. Тільки оптималь­не їх поєднання з урахуванням індивідуальних осо­бливостей учнів забезпечить очікуваний результат, головне - забезпечити цілеспрямованість, єдність й узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Розвиток ключових компетентностей педагога Нової української школи в умовах безперервної освіти»
Вікторія Вікторівна Сидоренко
30 годин
590 грн
395 грн