Методична розробка виховної години на тему Домашні обереги. Хліб наш насущний.

Опис документу:
Методична розробка виховної години на тему Домашні обереги. Хліб наш насущний, мета виховної години : Розкрити учням, чому хліб є оберегом, познайомити з обрядами, в яких присутній хліб. Виховувати любов і пошану до хліба, до людей, які вирощують хліб.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Департамент науки і освіти

Харківської обласної державної адміністрації

Державний навчальний заклад

«Купянський регіональний центр професійної освіти»

Методична розробка

виховної години

Тема:

Домашні обереги. Хліб наш насущний.

Розробила:

Майстер виробничого навчання

Андросова О.В.

Тема: Домашні обереги. Хліб наш насущний.

Мета: Розкрити учням, чому хліб є оберегом, познайомити з обрядами, в яких присутній хліб. Виховувати любов і пошану до хліба, до людей, які вирощують хліб.

Обладнання: хліб на рушнику, плакати «Хліб – усьому голова», «Шануй у хлібові свою й чужу працю», «Хліб – це життя», картина К. Білокур «Цар – колос».

Хід виховної години

Майстер:

Хліб на рушнику. З хлібом і сіллю зустрічаємо ми дорогих гостей. Хліб і сіль завжди були в українській хаті символом гостинності. І хто заходив до хати, мусив завжди скуштувати хліба–солі і вклонитися господарям. Якщо людина ділилася своїм хлібом з іншими – це означало, що вона має щире й добре серце і не мислить зла своєму ближньому.

Нашому народу завжди були притаманні щедрість і доброта. Адже наші пращури були хліборобами, вони сіяли і вирощували хліб, і ця щедрість – від землі – матінки.

Коли ж людина почала вирощувати хліб? Про це існує багато легенд і притч. Одну з них переказав наш земляк – поет із Луганщини Іван Савич :

Гроза. Вогонь. Це – кара божества.

Дими над пралісом, як чорні вежі.

І він, дикун – людина лісова.

Тікав три дні, три ночі від пожежі.

Гарячий піт. Запечені вуста,

Подряпане, залите кров’ю тіло

Нарешті – степ. Трава рясна, густа.

І, знепритомнівши, упав. Горіло

Липневе сонце. А за тим – пітьма.

Коли ж чоло змочили роси свіжі,

Отямився. Та встати сил нема,

І ні шматка, ні пів шматочка їжі.

А жить хотілось! Порухом руки

Торкнувся він жовтуватої стеблини,

І на доломо як дощу краплини,
Упали зерна теплі та важкі

І звабно так запахли у руці,

Що він почав жувати їх, поволі

Стихали в тілі несказанні болі

І загорялись гострі промінці

В його очах. І сталось чудо з ним:

На ноги звівсь, гукнув: «Я буду жити!»

І жовті стебла з колосом рясним

Наказав прекрасним, ніжним словом – жито.

Жито, життя – це слова від одного кореня, тому що хліб це життя.

Погляньте на картину Катерини Білокур «Цар–колос». Як ви гадаєте, чому вона так назвала картину? (Учні відповідають) Чим вразлива вас ця картина?(Відповідають.)

Майстер: Хліб, як і рушник, здавна служив оберегом. Кругла паляниця була символом сонця, якому поклонялися наші предки. Вона нагадувала собою сонце, тому з такою пошаною ставилися до неї. Випікання хліба було завжди святом. Це дуже цікаво описує Василь Скуратівський у своїй книзі «Берегиня»(с. 137-138)(Учень зачитує уривок.)

Майстер: Хліб був присутній у всіх українських обрядах. Назвіть обряди і розкажіть, яку роль відігравав хліб у них.

Учні :

  • Коли народжувалася дитина, то провідувати її йшли з хлібом, щоб дитина була щасливою, багатою.

На хрестини йшли також з хлібом.

  • Хліб відігравав велике значення у весільному обряді. Сватати йшли дівчину із хлібами, які обмінювалися при згоді дівчини на шлюб.

Перед весіллям у суботу ввечері пекли коровай, який оздоблювали калиною, барвінком, червоними стрічками. Він символізував собою родинне щастя. Його потім ділили усім родичам (у неділю ввечері). Крім короваю, пекли ще калачі, якими обдаровували родичів, шишки (гілки фруктових дерев обплітали тістом).

На весілля усі гості також ішли з хлібом.

Майстер: Мати благословляла молодих хлібом, коли вони ішли до церкви, обсипали їх пшеницею на щасливе й багате життя.

У поховальних обрядах також був присутній хліб. Його клали на віко домовини. Коли виносили покійного з хати, обсипали зерном хату, щоб родина не позбулася не позбулася достатку із втратою члена сім’ї. Хліб (калачі) несли до церкви, де служили панахиду по померлому.

На поминальному обіді всім роздавали поминальне печиво(пиріжки або булочки). А які з календарних обрядів ви знаєте, де обов’язково використовувати хліб або зерно ?

Учень: У різдвяних обрядах найбільше використовувався хліб. По-перше, символ Різдва – це дідух, житній або пшеничний сніп, який зажинали останнім під час обжинок.

Його встановлювали на покуті, і він стояв там до Водохрещ. Потім його спалювали («А дідух на теплий дух»).

По–друге, це обрядова їжа – кутя, яку готували на всі святі вечори (6 січня – свят - вечір, 13 січня – щедрий вечір, 18січня–голодна кутя або другий свят - вечір). Кутя – це поминальна страва. Нею поминали усіх родичів, які померли і яких запрошували на святу вечерю 6 січня. Її готували із товченої пшениці, додавали мед та мак, іноді горіхи.

Майстер: А ще була одна обрядова страва – це пироги які пекли на щедрий вечір – 13 січня. У давнину це була жертва місяцю. Пиріг – це хліб місяця.

Мати ставила на стіл миску з пирогами. Коли вся сім’я сідала до вечері, батько пригинався, ховався за пирогами і питав:

  • Чи бачите ви мене?

Діти відповідали:

  • Не бачимо!

  • Дай, Боже, щоб і на той рік не бачили!

Цим діалогом намагалися накликати добробут і багатство в домі. Ви знаєте дуже гарну українську пісню про пироги. Яку? Давайте заспіваємо її. (Співають українську народну пісню «Із сиром пироги».)

Майстер: А яка роль хліба у великодніх обрядах?

Учень: На Великдень пекли обрядовий хліб – паску. Її пекли із здобного тіста, прикрашали зверху фарбованим пшоном, маком, цукровою пудрою. Паску святили у церкві разом із крашанками та іншими стравами.

Свяченою паскою починали великодній сніданок. Крихти від паски не можна було викидати, вершечок із не висушували і тримали для ліків.

Майстер: Хліб використовувався ще і в обрядах зустрічі весни. Господині на свято 40 святих (22 березня) пекли з тіста жайворонків, з якими діти вибігали за село і закликали весну.

Пекли обрядове печиво і на свято Маковія (14 серпня) це медові шулики – коржі з медом та маком.

І нарешті – калита, яку пекли на Андрія (13 грудня). Калита – круглий корж з діркою по середині, який символізував сонце. І кусання калити не випадкове, адже сила осіннього сонця зменшувалася, і очевидно, це символізувало собою надкушена калита.

Як бачимо, жоден із обрядів не обходився без хліба, тому що хліб – це життя, добробут, це багатство. Ми не знаємо справжньої вартості хліба, тому що маємо його на столі. Але були часи, коли за хліб віддавали останнє, щоб не померти з голоду, були важкі часи штучного голодомору в Україні. Голодний 1933 рік, коли вимирали цілі села, пухли від голоду діти і просили у матері: «Хліба! Хліба!».

У книзі Лідії Коваленка і Володимира Маняка «Голод-33» ми читаємо про ті страшні часи і спогади очевидців:

«Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка, Чуднівського району, Житомирської області: «На світі весна а над селом надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються сидять на дворах на дорогах . Ноги тонюсіньки. Складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже немає, самі зуби з верху.

Сидить дитина и чогось гойдається всім тілом: назад, вперед. Скільки сидить, стільки й гойдається. І безкінечна одна пісня на пів голосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти… »

Мені розповідала мама, що в голодній 33-й рік (їй було тоді 7 років) одного разу вони пішли на поле, де скосили пшеницю, щоб назбирати колосків. Вони назбирали повну торбинку і, щасливі, що мама зварить їм їсти, поверталися додому. Раптом на дорозі додому їх зустрів колгоспний бригадир. Він вихопив у дітей торбинку і, побачивши там колоски, закричав: «Злодії! Колгоспне добро розкрадаєте! » Він висипав колоски і почав топтати їх ногами. «Дядечку, ми не крали, ми там збирали, де скошено, ми хочемо їсти» – ридали діти.Але бригадир був байдужим до дитячих сліз. Так і повернулися вони додому ні з чим і голодні полягали спати.

Той, хто пережив той страшний час, той знає ціну хліба. Той ніколи не кине шматок під ноги.

А ми часто бачимо, як топчуть хліб ногами. І ніхто не здогадається підняти. Гірше того, я колись була свідком, як хлопці грали у футбол … булкою. Я спочатку не могла

і слова вимовити від обурення. А коли отямилися, виходила у них з – під ніг хліб і вигукнула: «Як ви можете? Це ж святе!» а вони стояли і сміялися.

Які жорстокі і ниці люди. Які попирають святиню. Мені їх було дуже шкода, адже вони втратили все людське і святе. І я згадала слова Ісуса Христа, який перед своєю смертю розламав хліб і, роздаючи його своїм учням, сказав: «Їжте, це тіло Моє, яке за вас віддається. Так робіть на спомин про мене». Що ж роблять люди до кінця двадцятого століття? Невже не залишилося у їхніх душах нічого святого? Чи буде прощення за таку жорстокість?

«Хліб наш насущний дай нам на кожен день », – молили всевишнього наші предки, наші дідусі і бабусі і дякували Богові щоденно за хліб на столі.

Тож повернімося й ми до своїх святинь, вклонімося святому хлібові, бо в ньому наше життя сьогоднішнє і майбутнє:

Образу хліба вклонімося.

Сиріч – людині,

Високочолому сіятелю землі.

Істинно, люди: живемо не хлібом єдиним.

Істинно так … коли маємо хліб на столі.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

До ЗНО з НІМЕЦЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
3
міс.
1
1
дн.
0
4
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!