Методична розробка на тему: "Виготовлення незнімних конструкцій при захворюваннях пародонта"

Опис документу:
Однією з невирішених проблем сучасної стоматології є профілактика, лікування та діагностика захворювань тканин пародонта. Захворювання тканин пародонта призводять до передчасної втрати зубів, порушення функції жування та естетичного дискомфорту. Завдання, які стоять перед лікарями стоматологами-ортопедами, — розробка методів ортопедичного лікування у комплексному лікуванні захворювань тканин пародонта (терапевтичне, хірургічне, ортодонтичне). З цією метою у клініці ортопедичної стоматології вико

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Комунальний заклад вищої освіти

«КАМ'ЯНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ»

Дніпропетровської обласної ради»

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ

КОМПЛЕКС №2

Дисципліна ТЕХНІКА ВИГОТОВЛЕННЯ НЕЗНІМНИХ ПРОТЕЗІВ

Галузь знань 22 Охорона здоров’я

Спеціальність 221Стоматологія

Освітньо-професійна програма

Стоматологія ортопедична

Тема заняття: Виготовлення незнімних конструкцій при захворюваннях пародонта.

Тип заняття Теоретичне (інформаційна лекція)

Кількість навчальних годин : 2 годин

Викладач: Чернова С.В.

Обговорено і затверджено

рішенням ЦМК зуботехнічних дисциплін

протокол № від 2019 р.

Голова ЦМК Бєлянінова Н.Є.

Актуальність теми:

Однією з невирішених проблем сучасної стоматології є профілактика, лікування та діагностика захворювань тканин пародонта. Захворювання тканин пародонта призводять до передчасної втрати зубів, порушення функції жування та естетичного дискомфорту. Завдання, які стоять перед лікарями стоматологами-ортопедами, — розробка методів ортопедичного лікування у комплексному лікуванні захворювань тканин пародонта (терапевтичне, хірургічне, ортодонтичне). З цією метою у клініці ортопедичної стоматології використовують тимчасові та постійні шини. Технологія виготовлення шин розпочинається у зуботехнічній лабораторії, тому зараз розглянемо, як зубний технік виготовляє за отриманими повними анатомічними відбитками шинуючи конструкції.

МЕТА ЗАНЯТТЯ:

МЕТОДИЧНА

  • Застосовуючи інформаційні засоби, пояснення та унаочнення розібрати Особливості виготовлення незнімних конструкцій при захворюваннях пародонта.

НАВЧАЛЬНА

  • ознайомити студентів з показаннями та протипоказаннями до виготовлення шинуючих конструкцій лікувальних апаратів;

  • ознайомити студентів з показаннями та протипоказаннями до ортопедичного лікування у разі захворювань тканин пародонта;

  • розглянути їх переваги та недоліки;

  • формувати вміння визначати особливості протезів, що застосовуються для ортопедичного лікування у хворих на пародонтоз та пародонтит;

  • ознайомити з особливостями пародонтозу та пародонтиту;

  • ознайомити з  ортопедичними методи лікування в комплексній терапії захворювань пародонту;

  • вчити логічно мислити, формувати навички узагальнювати, вчити правильно та чітко висловлювати свою думку;

РОЗВИВАЮЧА:

  • розвивати здатність застосовувати знання в практичних ситуаціях;

  • розвивати уміння аналізувати мету та етапи роботи і залежно від цього добирати конструкцію, матеріали та інструменти;

  • розширювати кругозір студентів, розвивати пам'ять студентів;

  • розвивати навички самостійного опрацювання наукової інформації за навчальною, методичною, науковою літературою;

  • розвивати уміння знаходити необхідну інформацію у всесвітній мережі Internet.

ВИХОВНА:

  • виховувати сумлінне ставлення студентів до роботи медика, зацікавленість щодо вивчення дисципліни;

  • прищеплювати любов до обраної професії;

  • виховувати почуття відповідальності за своєчасність і правильність професійних дій.

РЕЗУЛЬТАТИ НАВЧАННЯ:

Загальні компетентності:

  • Здатність до аналізу та синтезу отриманої інформації.

  • Здатність оцінювати та забезпечувати якість виконуваної роботи.

  • Здатність до планувати та управляти часом.

  • Здатність використовувати інформаційні та комунікативні технології для опанування навчальної інформації.

  • Здатність застосовувати набуті знання в практичних ситуаціях.

  • Здатність виявляти, ставити та вирішувати проблеми.

  • Здатність до адаптації та дії в різних клінічних ситуаціях.

  • Здатність до абстрактного мислення, аналізу та синтезу.

Фахові компетентності зі спеціальності:

  • Здатність аналізувати інформацію про процес виготовлення шинуючих конструкції лікувальних апаратів.

  • Здатність використовувати теоретичні знання під час виготовлення шинуючих конструкції.

  • Здатність орієнтуватись в методах усунення або зменшення функціонального перевантаження тканин пародонта за допомогою ортопедичних конструкцій.

  • Здатність пояснювати закономірності безпосереднього та раннього протезування.

  • Здатність проаналізувати необхідність виготовлення іммедіат-протезів залежно до клінічної ситуації.

  • Здатність оцінювати якість виготовлених моделей згідно вимог.

  • Здатність аналізувати вимоги до відбитка, та оцінювати його якість.

  • Здатність класифікувати де помилки, а де ускладнення при виготовленні шинуючих протезів.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАНЯТТЯ

Навчально-методичний комплекс теоретичного заняття, журнал групи, моделі, відбитки, слайди, комп’ютер, мультимедійний проектор.

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

Основна

1. Рожко М.М. Зубопротезна техніка / Рожко М.М., Неспрядько В.П. – К.: Книга плюс, 2016. – 459-471 с.

2. Король М.Д. Клінічні та лабораторні особливості виготовлення металокерамічних зубних протезів / Король М.Д., Рамусь М.О. – Вінниця: Нова книга,2015. – 272 с.

3. Власенко А.З. Зуботехнічне матеріалознавство ; за ред. проф. Фліса П.С. / Власенко А.З., Стрелковський К.М. – К.:Здоров’я, 2014.– 332с.

4. Жулев Е.Н. Материаловедение в ортопедической стоматологии /Жулев Е.Н. - Н.Новгород: изд-во НГМА, 2017.- 136 с.

5.Жулев Е.Н. Несъемные протезы: Теория, клиника и лабораторная техника / Жулев Е.Н. - Н.Новгород: изд-во НГМА, 2015.- 365 с.

6.Жулев Е.Н. Частичные съемные протезы: Теория, клиника и лабораторная техника / Жулев Е.Н. - Н.Новгород: изд-во НГМА, 2014.- 428 с.

7. Абдурахманов А.И. Материалы и технологии в ортопедической стоматологии / Абдурахманов А.И., Курбанов О.Р. – М.: Медицина, 2012. – 208 с.

8.Король М.Д. Цементи для фіксації незнімних протезів / Король М.Д., Оджубейська О.Д. – Вінниця: Нова книга, 2016. – 96 с.

9.Матеріалознавство у стоматології ; за ред. проф. М.Д. Короля. - Вінниця: Нова книга. 2014.-240 с.

10.Копейкин В.Н. Зубопротезная техника / Копейкин В.Н., Демнер Л.М. – М.:Триада Х, 2003. – 416 с.

11.Фліс П.С. Техніка виготовлення знімних протезів / Фліс П.С., Банних Т.М. – К.:Медицина, 2008. – 256 с.

Додаткова

  1. Власенко А.З. Технологія виготовлення зубних протезів з використанням керамічних та композитних матеріалів ; за ред. проф. Фліса П.С. / Власенко А.З., Стрелковський К.М. – К.: Здоров’я, 2015. – 164 с.

  2. Пропедевтика ортопедичної стоматології ; за ред. проф. Короля М.Д. – Вінниця: Нова книга, 2015. – 240 с.

  3. Рожко М.М. Ортопедична стоматологія / Рожко М.М., Неспрядько В.П. – К.: Книга плюс, 2013. – 552 с.

  4. Скоков А.Д. Сплавы в ортопедической стоматологии / Скоков А.Д. – М.: Медицина, 2013. – 23 с.

  5. Акулович А.В. "Применение современных материалов для шинирования"/ Стоматология, Материалы IV съезда Стомат. Ассоциации России, 1998 г.

  6. Акулович А.В., Орехова Л.Ю. "Современные методики шинирования подвижных зубов в комплексном лечении заболеваний пародонта" / "Новое в стоматологии" №4 - 1999 г.

  7. Барер Г.М., Лемецкая Т.И. "Болезни пародонта. Клиника, диагностика, лечение", 1996 г.

  8. Вебер Г. "Ортопедическое лечение обширных дефектов зубного ряда с применением имплантов и без них"

  9. Гаврилов Е.И., Щербаков "Ортопедическая стоматология"

  10. Каламкаров Х.А. "Ортопедическое лечение заболеваний пародонта"

  11. Кулаков О.Б., Шамшина А.В., Супрунов С.Н. "Опыт применения системы Фибер-Сплинт производства Швейцарии при лечении заболеваний пародонта и замещении одиночных дефектов зубного ряда" / "Вестник стоматологии" №6 -1999г.

Інтернет-ресурси

  1. https://www.zuby.in.ua/?p=3484

  2. http://intranet.tdmu.edu.ua

  3. https://studopedia.info

  4. https://ihealth.in.ua

МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ

ДИСЦИПЛІНА

ЗНАТИ

ВМІТИ

1. Попередні дисципліни

Моделювання анатомічної форми зубів

Анатомічну будову зубів та зубних дуг

Орієнтуватись у формах зубів залежно від віку та статі пацієнтів.

Зубопротезне матеріалознавство

Матеріали для виготовлення моделей, знімних та незнімних конструкцій.

Використовувати знання властивостей матеріалів при виготовленні різних шинуючи конструкцій.

Стоматологічна допомога населенню та профілактична медицина

Етіологія захворювань пародонта.

Класифікація захворювань пародонта.

Клінічні ознаки захворювань пародонта.

Надавати рекомендації щодо профілактики захворювань пародонта та слизової оболонки порожнини рота.

2. Наступні дисципліни

Сучасні технології виготовлення зубних протезів

Етапи виготовлення ливникової системи для лиття каркаса

Обирати матеріали, способи виготовлення залежно від кожної окремої клінічної ситуації

Техніка виготовлення бюгельних протезів

Способи з’єднання облицювання з металом каркаса

З’єднувати коронки з каркасом бюгельного протеза та створювати ретенційні пункти

3. Внутрішньодисциплінарна інтеграція

Показання та протипоказання до застосування незнімних конструкцій при захворюваннях пародонта.

Виготовляти шинуючі конструкції протезів для фронтальної групи зубів. Виготовляти шинуючі конструкції протезів для бічної групи зубів.

Особливості виготовлення шинуючих конструкцій

Виготовляти шинуючі конструкції протезів для всього зубного ряду.

ПЛАН ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА

ТЕОРЕТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

№ п/п

Основні етапи заняття, їх функції та зміст

Методи контролю і навчання

Матеріали методичного забезпечення:

Розподіл

часу

І. Підготовчий етап:

1.1. Організаційні заходи:

  • Привітання

  • Облік присутніх

    1. Стимулювання та мотивація навчальної діяльності.

Ознайомлення з темою заняття

Постановка проблемного питання та його обговорення: «Як ви гадаєте, наскільки важливе ортопедичне лікування при захворюваннях пародонта?»

1.3. Визначення мети заняття.

1.4. Актуалізація опорних знань

1.5. Ознайомлення з планом лекції

Бесіда

Бесіда

Бесіда

Метод «Мозковий штурм»

Повідомлення викладача

Фронтальне експрес - опитування

Повідомлення викладача

Журнал групи

НМК заняття

1-2 хв.

2-3 хв.

2-3хв

1-2 хв

1-2 хв

ІІ. Основний етап:

2.

Подання теоретичного матеріалу викладачем у вигляді лекції

Пояснення навчального матеріалу із застосуванням мультимедійних технологій.

Навчально-методичний комплекс лекції,

таблиця, відбиток, модель

мультимедійний проектор

  1. 1. Пародонтоз та пародонтит.

  2. Показання до ортопедичного лікування у разі захворювань тканин пародонта

  3. Ортопедичні методи лікування в комплексній терапії захворювань пародонту.

  4. Шинуючі конструкції лікувальних апаратів.

  5. Особливості протезів, що застосовуються для ортопедичного лікування у хворих на пародонтоз та пародонтит.

Первинне осмислення теоретичного матеріалу.

Пояснення викладача.

Демонстрація слайдів.

Робота з таблицею

Демонстрація слайдів

Пояснення з демонстрацією відбитку та моделі

Фронтальна бесіда

Узагальнення знань

Слайд № 3-5

Слайди № 6-7

Слайди №

Слайди №

Слайди

Слайди

60-65 хв.

ІІІ. Заключний етап:

1.

Резюме лекції, загальні висновки.

Повідомлення викладача

Слайди №

3 хв.

2.

Рефлексія:

Які Ваші враження від лекції?

Що було не зрозуміло?

Фронтальна бесіда

2 хв.

3.

Домашнє завдання:

  • Вивчити тему за підручником: Рожко М.М. Зубопротезна техніка / Рожко М.М., Неспрядько В.П. – К.: Книга плюс, 2016. стор.460-472

  • Зробити порівняльну оцінку знімних та незнімних шин. Записати у вигляді таблиці.

  • Робота з конспектом лекції.

Інструктаж викладача

Слайд №

2 хв.

Актуалізація опорних знань

Питання до фронтального експрес опитування

  1. Дайте визначення поняття пародонтит.

Пародонтит — запальне ураження тканин пародонта, яке характеризується прогресивною деструкцією періодонта та кісткової тканини.

Перебіг: гострий, хронічний, загострення, ремісія.

Важкість перебігу: легкий, середньої важкості, важкий.

Поширеність процесу: локалізований, генералізований.

  1. Дайте визначення поняття пародонтоз.

Пародонтоз — дистрофічне ураження тканин пародонта.

Перебіг: гострий, хронічний, загострення, ремісія.

Важкість перебігу: легкий, середньої важкості, важкий.

Поширеність процесу: локалізований, генералізований.

  1. На які групи поділяються шини?

Шини, в свою чергу, діляться на тимчасові та постійні, а також на знімні і незнімні.

  1. Яке основне призначення ортопедичних конструкцій при лікуванні захворювань пародонту?

Усунення або зменшення функціонального перевантаження тканин пародонта за допомогою ортопедичних конструкцій ставить пародонт в нові умови, за яких дистрофічні процеси та запалення розвиваються значно повільніше.

  1. З якою метою виготовляють діагностичну модель?

Для планування конструкціі' шини та нанесення малюнка її каркаса на гіпсову модель;

План подання лекційного матеріалу

1. Захворювання тканин пародонта.

2. Виготовлення шинуючих конструкцій протезів для фронтальної групи зубів

3. Виготовлення шинуючих конструкцій протезів для бічної групи зубів.

4. Виготовлення шинуючих конструкцій протезів для всього зубного ряду

5. Особливості виготовлення шинуючих конструкцій.

Зміст навчального матеріалу

ЗАХВОРЮВАННЯ ТКАНИН ПАРОДОНТА

Захворювання тканин пародонта - це велика група різних за етіологією та патогенезом уражень тканин ротової порожнини. Хвороби пародонта по­стійно прогресують, тому їх значення як загальномедичної проблеми пояс­нюється значним поширенням, втратою великої кількості зубів, появою ясен­них та пародонтальних кишень, зниженням реактивності організму.

Питання етіології детально висвітлюються у підручниках з терапевтичної стоматології. Тут будуть розглянуті клінічна та патоморфологічна характери­стики різних форм захворювань тканин пародонта, які визначають тактику та обсяг ортопедичної допомоги.

Клінічне системне захворювання тканин пародонта (пародонтоз, пародонтит) супроводжується резорбцією коміркового відростка і коміркової частини, утворенням патологічної ясенної кишені, гноєтечею з неї, гінгівітом та функ­ціональним їх перевантаженням. Термін "травматична оклюзія" запропонував Р.К.ЗііІІтап у 1919 р. Для характеристики та визначення перевантаження тканин пародонта були й інші терміни: "травматична артикуляція", "функціональний травматизм", "патологічна оклюзія", "функціональне травматичне перевантаження зубів" тощо.

За механізмом розвитку розрізняють три види травматичної оклюзії: первинну, вторинну та комбіновану.

Первинна травматична оклюзія розвивається на тлі неураженого (інтактного) пародонта в результаті дії надмірного за величиною або зміненого за напрямком оклюзійного навантаження. Звичайно перевантаження зубів за величиною та зміненого за напрямком буває у разі підвищеного прикусу на пломбах, вкладках, поодиноких коронках або мостоподібних протезах, нераціонального розміщення кламерів у разі форсованого або нераціонального ортодонтичного лікування. У людей похилого віку перевантаження спричинюється втратою зубів, патологічною стертістю твердих тканин останніх, зниженням висоти прикусу, порушенням функції скронево-нижньощелепного суглоба та жувальних м'язів.

Іншою характерною особливістю первинної травматичної оклюзії є обме­женість зони ураження зубного ряду - зміни спостерігаються тільки у групі зубів, які перевантажені.

Значну роль у виникненні патологічних процесів у тканинах пародонта відіграють парафункції. Характерним проявом парафункції є бруксизм. Уперше в літературі бруксизм описав Е. Кагоіу (1902), тому в спеціальній літера­турі бруксизм ще називають феноменом Карелі. Бруксизм проявляється значним стисненням зубних рядів або своєрідними скреготливими рухами нижньої щелепи. У разі таких станів обов'язково відбувається перевантаження тканин пародонта. До парафункцій також належать прикушування та смоктання язика, втягування між зубними рядами слизової оболонки губ, щік, розташування язика між зубними рядами, натискання язиком на фронтальні зубі.

Вторинна травматична оклюзія на тлі захворювань тканин пародонта ви­никає в результаті патологічних змін у них. За таких умов навіть звичайне навантаження на зубні ряди буде перевищувати компенсаційні можливості при­леглих тканин і перетворюватися у травмівний чинник. У такому разі будуть спостерігатися на протязі всього зубного ряду дегенеративні та запальні процеси, які супроводжуються резорбцією кісткової тканини коміркових відростка і частини, гінгівітами, утворенням патологічних кишень. Резорбція кісткової тканини зубних комірок призводить до порушення будови та функції пародонта. Це стає пусковим механізмом біомеханічних змін зубів та прилеглих тканин. За такої умови порушуються нормальні взаємовідношення поза- та внутрішньокоміркової частини зуба.

Оголюється шийка і збільшується позакоміркова частина зуба, що є од­ним із патологічних механізмів у розвитку вторинної травматичної оклюзії.

Клінічна картина вторинної травматичної оклюзії дуже різна і залежить від віку хворого, форми захворювання (пародонтит, пародонтоз), його важкості та стадії розвитку тощо.

Під час проведення диференційної діагностики необхідно брати до уваги такі важливі моменти. За наявності первинної травматичної оклюзії чітко простежують­ся локалізовані зони ураження у ділянках одного або кількох зубів, на які при­падає підвищене функціональне навантаження у разі дії травмівних чинників, тоді як у неперевантажених зубів таких змін немає. За наявності вторинної травматичної оклюзії первннно уражаються ткани­ни пародонта усіх зубів. Іншою важливою ознакою є те, що у разі первинної травматичної оклюзії можна виявити зони патологічної стертості зубів, у разі вторинної така стертість відсутня.

Проведення диференційної діагностики за наявності комбінованих (по­єднаних) форм перевантаження зубів, коли є ознаки первинної і вторинної трав­матичної оклюзії, викликає значні труднощі. У такому разі виявлення чинників, які діють на тлі захворювань тканин пародонта, має вирішальне значення для постановки правильного діагнозу та складання плану комплексного лікування. Поліетіологічність запально-дистрофічних процесів у тканинах пародонта, відсутність виявлених причин їх розвитку не дозволяють застосовувати нині етіотропне лікування, яке в основному спрямоване на патологічні ланки хво­роби. Тому визначальною у загальній комплексній терапії є роль ортопедич­них методів лікування захворювань тканин пародонта.

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАХВОРЮВАНЬ ТКАНИН ПАРОДОНТА

В Україні та інших країнах СНД прийнята термінологія і класифікація захворювань тканин пародонта. Ця класифікація може бути використана для наукової, педагогічної та лікувальної роботи. У ній використано нозологічний принцип систематизації хвороб пародонта, які схвалені ВООЗ.

І. Гінгівіт — запальне ураження ясен, зумовлене несприятливою дією місце­вих та загальних чинників, яке перебігає без порушення цілісності зубо-ясенного прикріплення.

Форма: катаральна, гіпертрофічна, виразкова.

Переребіг: гострий, хронічний, загострення, ремісія. Важкість перебігу: легкий, середньої важкості, важкий.

Поширеність процесу: локалізований, генералізований.

II. Пародонтит — запальне ураження тканин пародонта, яке характери­зується прогресивною деструкцією періодонта та кісткової тканини.

Перебіг: гострий, хронічний, загострення, ремісія.

Важкість перебігу: легкий, середньої важкості, важкий.

Поширеність процесу: локалізований, генералізований.

III. Пародонтоз — дистрофічне ураження тканин пародонта.

Перебіг: гострий, хронічний, загострення, ремісія.

Важкість перебігу: легкий, середньої важкості, важкий.

Поширеність процесу: локалізований, генералізований.

IV. Ідіопатичні захворювання тканин пародонта з прогресивним лізисом тканин.

V. Пародонтоми — пухлини та пухлиноподібні процеси в тканинах па­родонта.

В Україні прийнято використовувати класифікацію захворювань тканин

пародонта М.Ф.Данилевського (1994).

І. Запальні ураження:

1. ПапілІт, гінгівіт.

Форма: катаральний, гіпертрофічний, виразковий, атрофічний. Перебіг: гострий, хронічний.

Глибина ураження: м'які тканини, остеопороз міжкоміркових

перегородок. Поширеність: обмежений, дифузний.

2. Локалізований пародонтит:

Форма: катаральний, гіпертрофічний, виразковий, атрофічний. Перебіг: гострий, хронічний.

Глибина ураження: м'які тканини, коміркові відросток та частина.

Ступінь розвитку .'початковий, І, II, III

Поширеність: обмежений. II. Дистрофічно-запальні:

1. Генералізований пародонтит.

Перебіг: хронічний, загострення, стабілізація.

Ступінь розвитку: початковий, І, II, III.

Поширеність: дифузне ураження пародонта. III. Прогресивні Ідіопатичні захворювання пародонта:

1. Які супроводжують захворювання крові: лейкоз, цитопічна нейтропенія, агранулоцитоз.

2. Пстіозцитоз X, хвороба Леттера-Зіве, хвороба Хенда-Шюллера-Крісчена, еозинофільна гранульома.

3. Які супроводжуть порушення обміну: хвороба Німана-Піка, хвороба Гоше, синдром Папійона—Лефевра.

4. У разі вроджених захворюваннь: хвороби Дауна, акаталазії,

десмодонтозу. IV. Продуктивні процеси (пародонтоми):

доброякісні, злоякісні.

Усі захворювання тканин пародонта прийнято поділяти на системні та вогнищеві. До системних відносять пародонтоз та генералізований пародонтит, до вогнищевих - пародонтити окремих зубів та первинний травматичний синдром, що розвивається за умови первинної травматичної оклюзії.

ВИДИ ШИНУВАННЯ ТА КЛАСИФіКАЦіЯ ШИН

Розрізняють тимчасове та постійне шинування зубів у разі лікування захворювань тканин пародонта. Шини, в свою чергу, діляться на тимчасові та постійні, а також на знімні і незнімні.

Тимчасові шини застосовують на незначний термін, після чого їх видаляють. Залежно від мети лікування даним видом шинування час користування ними може складати від кількох тижнів до місяців. Тимчасове шинування проводить для іммобілізації зубів під час терапевтичного або хірургічного лікування, що поліпшує умови для репарації тканин та закріплення ефекту від лікування. Цей вид шин широко застосовують також під час подготовки до ортопедичного лікування як ретенційні апарати. За допомогою такого шинування зберігають зуби, що залишилися, у період підготовки ротової порожнини до протезування. Тимчасове шинування доцільно проводити перед вибірковим при-шліфовуванням зубів у розвинутих стадіях пародонтиту, а також застосовувати протягом усього періоду комплексного лікування, до моменту фіксаціі постійного шинувального апарату. На початковому етапі лікування тимчасове шинування дозволяє ліквідувати травматичний чинник, який ушкоджує тканини пародонта, та негативну дію патологічноі рухомості зубів. Тимчасове шинування дозволяє ефективно вирішити питання видалення чи збереження рухомих зубів.

Значення тимчасового шинування не можна недооцінювати у плані забезпечення успіху лікування, його необхідно розглядати як один із елементів ліку-вально-профілактичного режиму.

Необхідно зазначити, що поділ шин на тимчасові та постійні певною мірою е умовним і деколи між ними не можна провести чіткої межі.

Постійні шини застосовують як лікувальні апарати для іммобілізації зубів на тривалий період. Хворі такими шинами користуються постійно.

Незнімні шини. Оцінюючи незнімні шини щодо їх лікувальних властивостей у порівнянні зі знімними, слід зазначити, що незнімні мають незаперечні переваги, оскільки забезпечують надійну фіксацію рухомих зубів, утворюючи з них єдиний блок, який може протидіяти як єдине ціле горизонтальним та вертикальним силам, що виникають під час жування. Залежно від виду стабілізаціі зубних рядів застосовують велику кількість конструкцій незнімних шин та шинувальних мостоподібних протезів. Найбільша кількість шин розроблена та запропонована для фронтальної групи зубів, що пов'язано з особливостями атрофіі коміркової' частини нижньої щелепи в ділянці фронтальних зубів, а також вищими естетичними вимогами, які ставляться до даної групи зубів.

До недоліків незнімних шин слід віднести необхідність значного зпрепарування твердих тканин зубів, що складає значні труднощі для лікаря стоматолога-ортопеда та хворого. Серйозним недоліком незнімних шин е також утворення ретенційних пунктів, де затримуються залишки іжі, що створює небезпеку ураження твердих тканин зубів каріозним процесом, значно погіршує гігіенічний догляд за ураженими ділянками зубного ряду.

Стрімкий розвиток стоматологічної індустрії дозволяє нині використовавати незнімні конструкціії шин як ефективний метод лікування захворювань тканин пародонта.

ШИНИ ДЛЯ ФРОНТАЛЬНОЇГРУПП ЗУБІВ

У комплексному лікуванні захворювань тканин пародонта широко застосовують методи іммобілізацііі рухомих зубів фронтальної ділянки. 3 цією метою використовують шини: кільцеві, напівкільцеві, вкладкові, коронкові, напівкоронкові, ковпачкові, композитні тощо.

Кільцева шина. Конструктивною особливістю кільцевоі шини е те, що вона складається із системи кілець, які спаяні між собою і покривають зуби з присінкового боку до пояса, а з язикового або піднебінного заходять за зубний горбок, різальний край зуба у такому разі завжди залишається вільним. Підготовка зубів під дану конструкцію е нескладна і полягає тільки в сепараціі îx контактних поверхонь. Кінцевою метою такої підготовки е створення місця для двох спая них кілець, товщина кожного складає приблизно 0,2-0,25 мм. до недоліків даної шини насамперед необхідно віднести естетичний дискомфорт, існує також велика ймовірність розцементовування даної конструкціі', оскільки шина не покриває різал ьні краі' зубів і с можливість рухів у вертикальному напрямку та розсмоктування цементу .

Ковпачкова шина являє собою систему спаяних ковпачків, які покривають різальні краї зубів, Іх контактні поверхні, а з язиковоі поверхні досягають пояса зуба, обов'язково перекриваючи зубний горбок. Ступінь перекриття присінкової поверхні залежить від рухомості зуба — чим більше вона виражена, тим більше повинно бути перекриття. Шину для більшоі' міцності спаюють з повними штампованими коронками, якими покривають ікла або премоляри. Особливості препарування полягають у тому, що зішліфовувати різальний край, присінкову поверхню зуба краще з уступом, а також проводити сепарацію контактних поверхонь біля різального краю. Відбитки знімають силіконовими масами. У зуботехнічній лабораторіі' штампують ковпачки, які після примірки в ротовій порожнині спаюють. Шину фіксують на цемент. Необхідно зазначити, що ковпачкова шина е простою у виготовленні, забезпечуе добру іммобілізацію зубів, але е неприйнятною в естетичному відношенні і має низькі механічні властивості — часто настає розцементування.

Шина з напівкоронок. Особливістю даної шини е те, що трупа напівкоронок спаяні між собою. Даний вид шини забезпечує добру іммобілізацію та добрий естетичний ефект. До недоліків належать складне препарування та трудомісткий процес i'x виготовлення. Крім того, для успішного застосування даної шини необхідні певні умови, а саме паралельність опориих зубів. Останнє е проблематичним, особливо у разі оголення коренів зубів, коли необхідно зішліфовувати значний іх шар, унаслідок чого між ними утворюються значні проміжки, які будуть заповнені в подальшому металом шини, що, безумовно, е негативним моментом в естетичному відношенні.

Шина з панцирних накладок. Технологічною особливістю даної шини е те, що вона виготовляється суцільнолитою. Дана шина являє собою суцільно-литий блок накладок, які розміщені на язиковій або піднебінній поверхні фронтальних зубів, без перекриття зубного горбка. Шина фіксується на парапульпарних штифтах у твердих тканинах зуба. Забезпечує добру іммобілізацію і е прийнятною в естетичному відношенні. До недоліків необхідно віднести складність препарування та відливки. Кращими металами для даної шини вва-жаються золото та сучасні сплави, які використовуються для виготовлення металокераміки. Використання даної конструкції у клініці ортопедичної стоматологи е перспективним.

Шина Мамлока. Шина фіксується на кореневих штифтах, складається з суцільнолитої металевоі пластинки, яка щільно прилягає до ротової поверхні та різального краю фронтальних зубів. Шини, які фіксуються на кореневих

штифтах, можуть бути кількох типів. Шина Мамлока забезпечує добру іммобілізацію і має хороший естетичний вигляд. До недоліків даної шини відносять необхідність депульпування опорних зубів.

Крім вищеназваних шин для шинування фронтальної групи зубів раніше використовували блоки спаяних повних металевих коронок. Така шина дає найкращий шинувальний ефект, але е неприйнятною в естетичному відношенні. Пропонуються конструкції суцільнолитих зубних протезів з облицюванням металокерамікою, фотополімерними пластмасами.

Методи односеансного шинування фронтальних зубів композитними матеріалами з ізоляціею ясенного краю, міжзубних проміжків та пришийковоі частики зубів за допомогою спеціальних воскових форм.

За даною методикою спочатку виготовляють воскові форми. Для цього заготовляють дві пластинки з базисного воску, розміри яких визначають з таким розрахунком, щоб кожною з них можно було перекрити зуби, які підлягають шинуванню, та ротову поверхню коміркового відростка чи частини. Розм'якшеним воском почергово у два шари обтискують зуби та комірковий відросток чи коміркову частину. Після того віск охолоджують й обережно знімають зовнішню пластинку, а в нижній вирізають ложе для шинувального матеріалу.

Після видалення воскових форм з ротової порожнини проводять підготовку зубів та приготування композитного матеріалу згідно з інструкцією.

Наступним етапом е безпосередне виготовлення шини. Воскову форму з раніше створеним ложем для матеріалу розміщують на своє місце у вихідному положенні і вікна, які е, заповнюють композитним матеріалом. Потім під тиском розміщують другу воскову пластинку. Після повного затвердіння композитного матеріалу віск видаляють і проводять завершальну обробку шини.

Трансрадикальна (ендодонто-ендоосальна) імплантація. Якщо атрофія коміркових відростка і частини досягла такого ступеня, що зуб утримується тільки м'якими тканинами, простим шинуванням повернути зуб до нормального функціонування неможливо. За таких клінічних умов для іммобілізації розхитаних зубів (зуба) можна використати металевий штифт, який уводиться через кореневий канал у щелепну кістку. Цей метод ще називають трансрадикулярною фіксаціею. 3 ціею метою найчастіше використовують танталові, віталові, віронові та титанові штифти.

Але в багатьох клінічних випадках трансрадикулярна фіксація сама по собі е недостатньою для стабілізації розхитаних зубів, тому їі необхідно доповнити шинуванням. Цей вид шинування можна поєднувати з реплантаціею зуба. Внутрішньокісткова імплантація бувае ефективною, якщо відразу після

неї забезпечити надійну фіксацію штифта. Засобом для цього може служити міцна шина або фіксований протез. Як свідчить практика, у разі негайної фіксації внутрішньокісткового імплантата через 9 міс він фіксується не тільки сполучною тканиною, але й кісткою. Стабілізований таким чином зуб стає майже рівноцінним із сусідніми.

ШИНИ ДЛЯ ЖУВАЛЬНОЇ ГРУПИ ЗУБІВ

Найефективнішим способом іммобілізаціі рухомих жувальних зубів е використання групи спаяних повних металевих штампованих коронок. Однак маючи хороші фіксувальні властивості, вони мають і низку серйозних недоліків. Так, контактуючи із тканинами маргінального пародонта, вони ще більше поглиблюють патологічний процес, перешкоджаючи проведенню терапевтичних заходів. Бажано у разі використання даної конструкції металеві штамповані коронки виготовляти так, щоб вони не контактували з ясенним краєм. Використання блоку спаяних екваторних коронок у цьому плані доцільніше та ефективніше, оскільки вони, по-перше, створюють надійну іммобілізацію у трьох взаємно перпендикулярних площинах, no-друге — дозволяють вільно проводити терапевтичні процедури у пришийковій ділянці.

Для шинування бічноі групи зубів можна використовувати також вкладкові шини .

Клінічний досвід свідчить, що за умови пародонтозу зуби дуже рідко уражаються каріесом, а отже, відпадає необхідність під час препарування профілактичного розширення порожнин. Завдяки такому препаруванню вкладка набуває форми бруса. Але широке використання вкладкових шин у клініці ортопедичної стоматології стримується складністю Іх виготовлення, а , також тим, що вони забезпечують іммобілізацію зубів у передньо-задньому та поперечному напрямках, не створюючи блоку для вертикальних рухів. У деяких випадках шини подібного типу фіксують на штифтах.

Окремі автори рекомендують застосовувати комбінацію вкладкових шин з екваторними коронками. Екваторні коронки виготовляють методом штамповки, а вкладкову шину — методом лиття. Поєднання штампованих коронок та литих вкладкових шин надає шинувальній конструкціі' значної жорсткості, що значно поліпшує лікувальні властивості.

Прийнято незнімні постійні шини, які застосовують на зубах зі збереженою пульпою, поділяти на дві групп. У першу трупу входять шипи, які покривають зуби з зовні у вигляді ковпачка, кільця, напівкільця і виготовляються для кожного зуба окремо, а потім з’єднуються разом. Проте більшість таких шип. які фіксовані на поверхні зубів, незручні для хворих, негігієнічні та малоприйнятні в естетичному відношенні. Усе це змусило клініцистів проводити пошуки нових методів шинування. Можна виділити другу групу шин, конструкцийною особливістю яких е будь-який вид мікропротеза. До неї належать вкладкові шини, напівкоронкові, балкові, деякі види дротяних шин (Ix ще називають напівпостійними).

ЗНІМНІ ШИНИ

Хороші шинувальні властивості знімних шин забезпечуються використанням різних комбінацій неперервних опорно-утримувальних та перекидних кламерів, а також різної форми оклюзійних накладок. Упровадженню знімних шин у клініку ортопедичної стоматологіі сприяла розробка методів паралелометріі. прицезійного лиття, лиття на вогнетривких моделях, застосування кобальто-хромових сплавів та благородних металів, використання силіконових відбиткових має. Знімні шини можуть використовуватися для шинування однісі' гру-пи зубів або для всього зубного ряду. Якщо шинування проводять для фронтально! групи зубів, то шину бажано доводити до премолярів, а в разі шинування бічної групи — доводити до ікол. Якщо знімна шина включається у конструкцію бюгельного протеза як складова частина, тоді говорять про шину-протез. Виділяють три типи шин: 1) шину типу неперервного кламера; 2) шипу-капу; 3) едину шину для всього зубного ряду.

Винахід та застосування неперервного кламера пов'язують з іменами Біча та Кеннеді: його можна використовувати як фіксувальний, так і шинувальний пристрій. Пеперервний кламер може використовуватися як шина у двох варіантах. У разі першого неперервний кламер проходить як із присінковоі', так і з язиковоі поверхні зубів, утворюючи кругову шину для нижніх фронтальних зубів. Лапцюг ланок кламера з язикового боку з'еднуеться з ланцюгом, що проходить з присінкового боку, за допомогою перекидного кламера.

3 язиковоі' поверхні зубів ланки неперсрвного кламера розміщуються вище від горбків, а на щічній поверхні безперервне з'еднання проходить уздовж ясен, не торкаючись і не тиснучи на них. Створюються добрі умови для фіксаціі' шипи і в той же час зводяться до мінімуму можливі порушення естетичного вигляду.

Недостатні естетичні показники у разі використання круговоі шини спонукали до створення дугової шинувальноі' конструкціі', у якій зуби фіксуються за допомогою нігтеподібних відростків. Вони беруть свій початок від неперервного кламера з язикового боку, проходять у міжзубному проміжку до краю різців і лягають на губну поверхню фронтальних зубів. Але і ній метод шинування фронтальних зубів має недоліки й основний з них полягає у тому, що нігтеподібні відростки заважають нормальному змиканню зубів і спричиняють додаткову травму тканин пародонта.

У подальшому в результаті пошуку нових способів шинування зубів у разі захворювань тканин пародонта зазнав змін і сам безперервний кламер. Його дещо розширили і перетворили в шинувальну смужку. Одна з таких модифікацій була використана в шині для нижніх фронтальних зубів, запропонованій Шпренгом .

У запропонованій конструкціі' шинувальна смужка перекриває язикову поверхню нижніх різців та ікол, лягае на різальний край них зубів і частково — на премоляри. Фіксація шини досягається за допомогою системи опорно-утримувальних кламерів, а за наявності дефектів зубного ряду шина з'еднуеться з бюгельним протезом.

У разі використання даноі' шини здійснюеться підготовка фронтально!їгрупп зубів, яка полягае у тому, що вкорочуються різальні краї різців. У такому разі скіс роблять у язиковий бік, після препарування поверхні детально полірують. Запропонована шина має низку недоліків. Це, по-перше, існування рановоі' поверхні після препарування різальних країв, no-друге - шина, перекриваючи різальні краї фронтальних зубів, не переходить на губну (присінковv) поверхню, що не виключає можливості висування зубів уперед, а також їх повороту. Цей недолік не дозволяє використовувати шину у разі протрузіі фронтально! групи зубів. Недолік, описаний вище, з успіхом ліквідовується шиною, у якій метал не тільки перекриває різальні краї, але й заходить на присінкову поверхню нижніх фронтальних зубів.

Запропонована Ван-Тілем шина отримала назву шини-капи.

Надійна фіксація шини-капи Ван-Тіля здійснюється за допомогою системнонорно-утримувальних кламерів аби телескопічних систем. Шина-капа може бути складовою частиною бюгельного протеза, має добрі функціональні особливості. Але наявність металу на губній поверхні значно знижує II естетичну цінність. Накладка металу на губній поверхні може бути причиною оклюзійних порушень. 3 метою запобігання цим недолікам необхідно проводити спеціальне неспарування фронтальної груп зубів, які підлягають шинуванню

ЕДИНА ШИНА ДЛЯ ЗУБНОГО РЯДУ

Прототипом для створення знімноі' шипи на весь зубний ряд послужила шина, запропонована Ельбрехтом.

Вона являє собою з’єднання неперервних кламерів, які розміщені на зубах з ротової та присінковоі поверхонь, завдяки чому бічні зусилля, які принадають на будь-яку ділянку зубноі' дуги, розподіляються по всьому зубному ряду. Такий принцип залишився основним під час конструювання подібної шини, а сама конструкція единоі' шини зазнала великих змін, Ідо признало до втрати авторської приналежності.

Проведені удосконалення торкнулися усіх відділів шини. Розміщення присінкових багатоланкових з’єднань викликало заперечення з естетичних причин. Ix замінили нігтеиодібними відростками, спеціально для яких у зубах почали створювати ложе. Для бічноі' групи зубів запропонували кламери з оклюзійними накладками замість неперервних кламерів. Залежно від клінічних умов у конструкцію даної шини можна вводити нові елементи.

Виготовлення суцільнолитоі' знімноі' шини складається з таких етапів: 1) отримання відбитків та робочих моделей, визначення і фіксаціі" центрального співвідношення щелеп;

2) вивчення діагностичних моделей;

3) у разі необхідності — препарування ділянок оклюзійних поверхонь зуба для розміщення частин шини; 4)вивчення робочих моделей у паралелометрі за однією із загальноприйнятих методик, визначення шляху уведення чи виведення шини або шинипротеза; 5) планування конструкціі' шини та нанесення малюнка Ii каркаса на гіпсову модель; 6) підготовки моделі до дублювання та отримання вогнетривкоі моделі; 7) перенесення малюнка каркаса шини на вогнетривку модель; 8) моделювання каркаса шини; 9) створення ливникової системи; 10) нанесення вогнетривкого покриття, отримання ливарноТ форми; відливки каркаса з металу; 11) обробки каркаса шини; 12) перевірка каркаси шини в ротовій порожнині; 13) завершальні обробки та полірування шини; 14) для надання конструкції шини оптимальних властивостей (еластичності) виріб обпалюють за температури 700 "С протягом 15 xb, а потім охолоджують разом з ніччю; обпалювання необхідно проводити на моделі з метою запобігання деформації каркаса; 15) примірки та фіксації шини на зубний ряд.

Ортопедичне лікування посідає чільне місце в комплексі терапії захворювань тканин пародонта. Проводиться з метою профілактики, усунення або зменшення функціонального перевантаження тканин пародонта, яке на певній стадіі' хвороби е одним із головних патологічних чинників, що обумовлюють перебіг хвороби. Усунення або зменшення функціонального перевантаження тканин пародонта за допомогою ортопедичних конструкцій ставить пародонт в нові умови, за яких дистрофічні процеси та запалення розвиваються значно повільніше.

3 метою зменшення функціонального перевантаження та полегшення виконання пародонтом своїх функцій необхідно: 1) повернути зубному ряду втрачену єдність і перетворити його в нерозривне ціле; 2) правильно розподілити жувальний тиск, розвантажити зуби з ураженим пародонтом; 3) запобігти травмувальній діі горизонтального перевантаження зубів; 4) у разі частковоі' втрати зубів необхідно провести протезування, у тому числі й без нос сред и с:.

Плануючи та здійснюючи лікувания, необхідно враховувати клінічні і рентгенологічні дані, що свідчать про стан ясен, зміни в кістковій основі, місце розташування та глибину кишень, патологічну рухомість зубів. Причини, що спричиняють захворювання тканин пародонта, дуже різноманітні, аджезавжди на певному етапі розвитку хвороби виникає функціональне перевантаження опорного апарату та травматична оклюзія, яку неможливо усунути ні терапевтичними, ні хірургічними методами. У такому разі тільки ортопедичне лікування може забезпечити позитивний результат у комплексні й терапії захворювань тканин пародонта.

Лікування проводять комплексно, yj застосуванням загальних та місцевих засобів. Місцеві лікувальні заходи мають терапевтичний, хірургічний та ортопедичний характер. Ортопедичне лікування, таким чином, є частиною цього комплексу і не виключає, а, навпаки, передбачає її заходи. Ортопедичне лікування необхідно починати одночасно з терапевтичним, але нісля того як 6\-дуть проведен! необхідні санаційні процедури (зняття зубного каменю, видалення коренів зубів, зняття запальних процесів).

Для лікування хвороб тканин пародонта у клініці ортопедичної стоматології розроблені спеціальні методи: 1) вибіркове пришліфовування; 2) тимчасове шинування; 3) ортодонтичне лікування; 4) застосування постійних конструкцій шинувальних апаратів та протезів; 5) безпосередне протезування.

Ефективним застосування ортопедичних методів лікування захворювань тканин пародонта є лише за умови глибоких знань законів біомеханіки. Шинування зубів проводять з урахуванням таких біомеханічних принципів:

1. Шина, яка фіксована на зубах, унаслідок своєї жорсткості обмежує ступінь 'ix рухомості. Зуби можуть здійснювати рухи лише разом з шиною і в одному з нею напрямку. Звичайно амплітуда коливань шипи набагато менша. ніж амплітуда коливань окремих зубів. Зменшення патологічно'і рухомості зубів сприятливо впливає на хворий пародонт.

2. Шинувальна конструкція, що об’єднує у блок фронтальну і жувалыіу групи зубів, розвантажує 'ix пародонт під час відкушування або розжовування і'жі. Цей ефект збілынуеться у зв'язку зі збілыненням кількості зубів, які шинуються. На мал. 223, а видно, що під час відкушування Іжі до шинування тиск припадае на два верхніх та два нижніх фронтальні зуби. Нісля проведення шинування цей тиск розподіляеться уже на всю трупу фронтальних зубів, пародонт яких, навіть за найгрубішим підрахунком, володіе у 2-3 рази білышми можливостями щодо амортизаціі' жувального тиску.

3. Навантаження у шинувальному блоці насамперед сприймається зубами, які мають меншу патологічну рухомість, що, в свою чергу, призводить до зменшення навантаження на зуби з ураженими тканинами пародонта.

Із сказаного вище випливає дуже цінна практична рекомендація, згідно з якою у шинувальний блок необхідно включати як більш, так і менш рухомі зуби. У фронтальному відділі зубноі' дуги такими зубами найчастіше е ікла.

4. Якщо зуби розміщені по дузі, кривизна якоі' найбільше виражена у фронтальному відділі, то рухи і'х у щічно-язиковому напрямку здійснюються у площинах, які перетинаються, а шинувальний блок, що 'ix об’єднує, перетворюється у жорстку систему.

5. Шинувальна конструкція, яка розмііцена по дузі, більш стійка до діі зовнішніх сил, ніж шина, що розміщена лінійно.

Останні два принципи передбачають, що для підсилення лікувальноі' діі шини, розміщеноі', наприклад, на бічних зубах, п необхідно подовжити, включивши до неї фронтальні зуби і падавши і'й таким чином аркоподібноі' форми.

6. У разі лінійного розміщсння шини, коли всі зуби мають рухомість І-ІІ ступеня, можливе коливания під час бічних зусиль. Для нейтралізації трансверзальних коливань шину необхідно з’єднати з подібною, але розміщеною на протилежному боці (поперечна, парасагітальна стабілізація). Це можна зробити за допомогою бюгельного протеза.

Для успішного використання шинувальних апаратів у клініці ортопедичної стоматологи вони повинні відповідати суворим вимогам:

1) створювати міцний блок з групи зубів, обмежуючи Ix рухи у трьох напрямках — вертикальному, присінково-ротовому та медіо-дистальному;

2) бути жорсткими і міцно фіксованими на зубах;

3) не подразнювати тканини маргіналыюго пародонта;

4) не перешкоджати медикаментозній та хірургічній обробці ясенних кишень;

5) не створювати ретенційних пунктів для затримки залишків і'жі;

6) не створювати своєю оклюзійною поверхнею блокувальних моментів для рухів нижньої щелепи;

7) не порушувати мови хворого;

8) не спричиняти грубих порушень зовнішнього вигляду хворого;

9) виготовлення Ix не повинно бути пов'язано з видаленням значно! кількості твердих тканин зубів;

10) бути простими у виготовленні.

Дуже важливим моментом для визначення часу лікування шинувальними конструкціями е своєчасне виявлення патологічної рухомості зубів, яка свідчить про те, що виникла декомпенсована форма народонтиту. Шинування можна проводити і на пізніх стадіях хвороби, але кращий ефект досягається, якщо шинують під час появи перших ознак функціонального перевантаження зубів.

Своєчасне ортопедичне лікування е одним із дійових лікувальних методів. який змінює перебіг хвороби і надовго дозволяє зберегти зуби.Водночас із своєчасним початком лікування пародонтиту іншим важливим моментом е визначення виду іммобілізаціі зубів. Адже наарямок патологічноі рухомості будь-якого зуба завжди визначений і залежить від розташування останнього в зубній дузі. Лініі рухомості молярів і премолярів розмі-щеніу майжепаралельних площинах, різців та ікол — у ІІлощинах, розміщених під кутом одна до одноі. Найкращий результат у разі ІІІинування отримують тоді, коли шина об’єднує зуби, лініі рухомості яких розміщені у шющинах, що перетинаються. Хороша іммобілізація тоді, коли фронтальна трупа зубів включає у блок різці та ікла, вона називається передньою, або фронтальною. Іммобілізація рухомих зубів, за якої шина розміщена у передньо-задньому напрямку, називається бічною, або сагітальною. I Іід ним поняттям розуміють стабілізацію премолярів та молярів, які мають однакову функцію. За допомогою бічноі' іммобілізаціі' можна створити блок зубів, який буде стійким до зусиль, що розвиваються у вертикальному, поперечному та передньо-задньому напрямках. За наявності певного ступеня атрофії зубних комірок цього буває достатньо, щоб значно зменшити функціональне перевантаження та отримати добрий терапевтичний ефект. Для підсилення бічної іммобілізації у разі неперервності зубної дуги в шину бажано включи фронтальні зуби. У такому раз! вона набуває дугоподібноі форми, від чого i'i' стійкість до бічних навантажень значно збільшується. Але зі збільшенням стійкості виникають труднощі під час уведення та фіксаціі' незнімних шип на зубний ряд.

Багатоланкові шини за своїми фіксувальними властивостями користуються монолітним шинувальним конструкціям. Кламерне з’єднання робить шину стійкішою до бічних зусиль, що виникають під час жування, але водночас і не чинить перешкод для здійснювання вертикальних рухів окремим ланкам шини. У такому разі краще застосовувати кругові знімні шини.

У зубній дузі зі включеними дефектами в бічних відділах і сагітальна стабілізація може бути підсилена поперечною, тобто такою, яка проходить перпендикулярно піднебінному з’єднанню. Звичайно така стабілізація досягається за допомогою бюгелыюго протеза.

Відомий ще один метод шинування, який отримав назву кодового. Суть його полягає у тому, що всі зуби об’єднуються у блок безперервною або багато-ланковою шиною. Але у раз! ускладнень захворювання та видалення з цієї причини зубів значно зручніше замінити одну ланку, ніж знімати та заново виготовляти монолітну колову шину. 3 цієї причини перевагу необхідно віддавати єдиній для всього зубного ряду знімній шині .

Лікар стоматолог-ортопед під час лікування захворювань тканин пародонта зустрічається з проблемою заміщення дефектів зубного ряду. Поява дефектів зубного ряду на тлі захворювань тканин пародонта докорінно змінює клінічну картину та перебіг хвороби, оскільки на симптоми захворювання пародонта нашаровуються ознаки, характерні для частковоі втрати зубів. Прикладом може бути клінічна картина у разі втрати бічної групи зубів, а фронтальні зуби за такої умови будуть отримувати додаткове навантаження. Ознаки захворювань тканин пародонта у разі дефектів зубних рядів завжди вираженні порівняно з інтактним зубним рядом. Хвороба дуже швидко прогресує, що призводить до масової втрати зубів, якщо не провести адекватний комплекс лікувальних заході в.

Ортопедичне лікування за даних умов полягає у шинуванні зубів, які залишилися, та відновленні зубного ряду. Шинування та протезування здійснюється комплексно, доповнюючи одне одного. Крім комплексного підходу до вирішення даної проблеми е ще одна особливість протезування, яка полягає у тому, що показания до включения у протез шинувальних елементів значно розширюються.

За наявності захворювань тканин пародонта значно зростає роль безпосереднього та раннього тіротезування. Імідіат-протези розвантажують зуби, що залишилися, від надмірного перевантаження за рахунок перерозподілу жувального тиску на слизову оболонку. Шинувальні елсменти таких протезів забезпечують достатню іммобілізацію рухомих зубів та поліпшують умови терапевтичного лікування. Імідіат-протези сприяють загоюванню після екстракційноі' рани, відновлюють неперервність зубних рядів. Такі протези запобігають зміщенню та нахилу сусідніх зубів.

Паціентів із захворюваннями тканин пародонта та дефектами зубних рядів можна розділити на три групи. До nepiiioi' групи входять хворі зі включеними дефектами, до другоі — з кінцевими, однобічними та двобічними дефектами зубних рядів, до третьоі' групи — хворі із множинними дефектами та невеликими трупами зубів (по 2-3).

Характерною особливістю паціентів I групи е те, що дефекти у них можуть локалізуватися у фронтальній або бічній ділянці зубного ряду. У разі локалізаціі дефекту у фронтальній ділянці зубного ряду протезування здійснюеться за допомогою різних видів мостоподібних протезів. Опорними зубами звичайho е зуби, що залишилися, обов'язково включаючи ікла. У такому разі мостоподібний протез буде виступати в ролі шини. Якщо ікла уражені патологічним процесом, шинувальну конструкцію необхідно продовжити за рахунок включения у шину бічноі' групи зубів. У разі значних дефектів, коли відсутні ікла, премоляри та моляри, зуби, що залишилися, шинують незнімними шинами, а дефект ліквідують знімними конструкціями зубних протезів. Мостоподібні протези протипоказані, якщо дистально розміщений зуб рухомий. У такому разі доцільно використати бюгельний протез з неперервним кламером та нігтеподібними відростками, якщо рухомі зуби фронтальної групи.

Фронтальну групу зубів шинують за одним із методів незнімними конструкциями шин. У разі значноі' рухомості фронтально! груни зубів шипування може бути підсилене шляхом включения у нижній бюгельний протез багатоланкового кламера, завдяки чому фронгальні зуби отримають додаткову підтримку з язикового боку. Користуючись даною конструкціею, можна створити кругову фіксацію. Для цього в багатоланковий кламер необхідно помістити нігтеподібні відростки.

Ортопедичне лікування захворювань тканин пародонта, ускладнених кінцевими дефектами, складається із шинування зубів, що збереглися, та ліквідаціі' дефекту. Знімні шинувальні анарати звичайно е частиною протеза. Це неперервні кламери, оклюзійні накладки, нігтеподібні відростки тощо.

Клінічний досвід свідчить, що існують значні розбіжності в оцінці ефективності лікувальних заходів у комплексній терапії захворювань тканин пародонта. Це пояснюється відсутністю не тільки диференційованого підходу до лікування захворювань пародонта, але й добре налагодженої диспансеризації. Адже важко повірити, коли говорять про добрі віддалені результати у разі лікування важкого або середнього ступеня пародонтиту тільки терапевтичними методами, без застосування ортопедичних заходів. Таким чином, ґрунтуючись на вищесказаному, можна зробити висновок, що критерії ефективності лікування різних нозологічних форм захворювань тканин пародонта повинні бути суворо диференційованими.

ОРТОПЕДИЧЕСКОЕ ЛЕЧЕНИЕ ЗАБОЛЕВАНИЙ

ПАРОДОНТА.

Болезни пародонта в настоящее время представляют собой одну из наиболее важных и сложных проблем в стоматологии.

Современный уровень научных знаний позволяет довольно полно характеризовать основные нозологические формы заболеваний, их этиологию и патогенез, патоморфологические изменения в тканях пародонта.

В нашей стране много внимания уделено совершенствованию организационных форм лечебно-профилактической помощи больным с патологией пародонта, разработке и внедрению в практику методов и средств лечения на основе фундаментальных исследований роли и значения ведущих этиологических факторов, распространенности заболеваний среди различных возрастных групп.

Обследование больного с патологией пародонта позволяет не только правильно диагностировать заболевание, его тяжесть, особенности клинического течения, но и определить этиологические факторы и патогенетические механизмы воспалительного или дистрофического процесса в пародонте. При этом возможно выяснение роли генетических факторов, влияние питания, экологии, профессиональных вредностей и др.

Все эти результаты обследования создают основу для составления адекватного, комплексного плана лечения с использованием средств этиотропной, патогенетической и симптоматической терапии.

Основные требования к лечению заболеваний пародонта:

  1. Лечение должно быть комплексным. Это значит, что в плане лечения следует предусмотреть методы и средства, направленные на устранение симптомов заболевания, нормализацию состояния тканей пародонта и воздействие на организм больного в целом, т.е. правильное сочетание местного и общего лечения.

  2. Необходима строгая индивидуализация комплексной терапии с учетом вида, тяжести заболевания и особенностей клинического течения, а также общего состояния больного.

  3. Обоснованный выбор методов и средств воздействия на очаг в пародонте и организм больного в целом.

  4. Соблюдение правильной последовательности применения различных методов и средств комплексной терапии.

  5. В период ремиссии проводить повторные курсы лечения с целью профилактики обострения хронического процесса.

  6. Предусмотреть проведение реабилитационных мер.

  7. Организация диспансеризации.

Среди методов, используемых в ортопедической стоматологии необходимо указать следующее:

1.Избирательное пришлифовывание.

2.Временное шинирование.

3.Ортопедические приемы.

4.Применение постоянных шинирующих аппаратов и протезов.

5.Непосредственное протезирование и шинирование.

Ортопедические методы, применяемые для лечения заболеваний пародонта, позволяют снять воспалительные явления, улучшить кровообращение и трофику тканей за счет устранения патологической подвижности, нормализации окклюзионных соотношений, снятия травмирующего действия жевательного давления.

Теоретические основы применения этих методов, подтвержденные клиническими наблюдениями, заключается в следующем:

1.При пародонтите имеется нарушение гистофункциональной корреляции зуба с окружающими тканями. Деструкция тканей пародонта ведет к уменьшению площади связочного аппарата и стенок альвеол, изменению топографии зон сжатия и растяжения под нагрузкой, увеличение удельного давления на ткани, изменению характера деформации волокон и костной ткани за счет изменения направления пространственного смещения корня зуба.

2.Динамическая функция жевания изменена, но является дополнительным фактором воздействия внешней среды на ткани пародонта.

3.Существует тесная связь между функцией жевания и кровообращением в тканях пародонта.

4.Изменение функций жевания обусловливает нарушение гистофункциональных корреляций в системе зуб-пародонт, проявляющееся нарушением кровообращения за счет изменений тонуса сосудов, развития реактивной, а потом застойной гиперемии.

5.Под термином "травмы", "перегрузка" пародонта и "травматическая окклюзия" следует понимать такое изменение функций жевания, когда зуб или группа зубов подвержена учащенному, растянутому во времени однотипному воздействию жевательного давления, обусловливающему извращение сосудистых реакций.

6.Патологическая подвижность зубов в начальной стадии заболевания обусловлена отеком тканей и усугубляется деструкцией волоконного аппарата и костной ткани пародонта.

7.Деструкция тканей пародонта значительно снижает их выносливость к действию вертикальной и направленной под углом к длинной оси зуба нагрузке, снижает уровень адаптации и компенсации.

Метод избирательного пришлифовывания.

Методика Дженкельсона.

Показания:

  1. Суперконтакты при:

  1. вторичной деформации зубных рядов при вторичной частичной адентии;

  2. патологической стираемости;

  3. заболевании пародонта с наклоном зубов, поворотом зубов вокруг оси, образованием диастем и трем.

  1. Синдром болевой дисфункции нижнечелюстного сустава.

  2. Отсутствие физиологической стираемости.

Проводится избирательная пришлифовка:

  1. После кюретажа, медикаментозного лечения и временного шинирования.

  2. Перед лоскутной операцией и открытым кюретажем (т.е. до хирургического вмешательства).

Различают три класса:

  1. щечные поверхности вестибулярных бугров нижней челюсти, вестибулярные - режущих поверхностей резцов и клыков;

  2. оральные поверхности небных бугров верхней челюсти;

  3. щечные поверхности небных бугров верхней челюсти.

Избирательная пришлифовка проводится в 4-5 посещений в зависимости от суперконтактов (если контакт 2,5 мм по площади, то 5 посещений).

1 посещение

Копировальная бумага ставится на верхней челюсти, нижнюю челюсть при этом надо двигать назад - дистальная окклюзия. Пришлифовка проводится по 3 классу каплевидным или пламевидным бором, т.е. заострить бугор, но не снимать сам бугор. После этого - ремтерапия, фтор-лак, защитные пасты.

2 посещение

Через 3-5 дней до недели. Выверить суперконтакты на нижней челюсти в центральной окклюзии по 1 классу, бугры не снимать, а шлифовать до 45 градусов, увеличить величину окружности экватора. Затем - клык и резцы с вестибулярной стороны. По режущему краю можно убрать твердые ткани, по высоте только в одном случае, если один зуб явно ниже других зубов. Если зуб укоротить, то он все равно будет уходить в суперконтакт.

3 посещение

Через 10 дней проверить верхние зубы в центральной окклюзии по 2 классу.

4 посещение

Через 5-7 дней проверить контакты в центральной окклюзии по 3 классу.

5 посещение

Через 10-14 проверяют все три класса. Отполировать твердые ткани, всегда - ремтерапия.

ШИНЫ.

Шина - приспособление для иммобилизации (полной неподвижности или значительно уменьшенной подвижности) группы зубов или всего зубного ряда.

Требования, предъявляемые к шинам:

  1. создавать прочный блок из группы зубов, ограничивая их движения в трех направлениях: вертикальном, вестибуло-оральном, медио-латеральном (для передних) и переднезаднем (для боковых);

  2. быть жесткой и прочно фиксированной на зубах;

  3. не оказывать раздражающего действия на маргинальный пародонт;

  4. не препятствовать медицинской и хирургической терапии десневого кармана;

  5. не иметь ретенционных пунктов для задержки пищи;

  6. не создавать своей окклюзионной поверхностью блокирующих моментов движению нижней челюсти;

  7. не нарушать речи больного;

  8. не вызывать грубых нарушений внешнего вида больного;

  9. изготовление шины не должно быть связано с удалением большого слоя твердых тканей коронок зубов.

Решение о необходимости шинирования принимается по оценке подвижности зубов, которая характеризует функциональное состояние пародонта. При убыли на 1/2 длины корня зуба плоскость шинирования горизонтальная (мезиодистальное и трансверзальное направления). При убыли на 3/4 длины корня зуба горизонтальное и вертикальное шинирование. После определения плоскости шинирования, следует выбрать вид стабилизации - сагиттальная (в пределах бокового участка зубного ряда), фронтальная (передний участок); фронто-сагиттальная, парасагиттальная, по дуге, по дуге в сочетании с парасагиттальной.

Заболевания пародонта в различной мере осложняют проведение ортопедического лечения. Даже в простых случаях, например, при восстановлении неосложненных дефектов зубных рядов, заболевания пародонта приводят к трудностям в выборе зубов для осуществления опорной и ретенционной функции фиксирующих элементов протезов. При сохранении полного зубного ряда с ослабленным пародонтом ортопедическое лечение предполагает шинирование подвижных зубов, их объединение в единый блок. Чаще приходится одновременно шинировать и восстанавливать целостность зубного ряда. Ортопедические конструкции, используемые в ходе проведения комплексного лечения заболеваний пародонта, представлены:

  1. конструкциями, изготавливаемыми до проведения терапевтического и хирургического лечения - временные;

  2. Постоянные или долговременные протезы.

Временное шинирование

Временные протезы изготавливают с целью восстановить дефекты зубных рядов и шинировать имеющиеся зубы.

Метод временного шинирования используют в развившейся стадии генерализованного и очагового хронического пародонтита, реже в период обострения при начальной стадии.

Временные шины применяют в течение всего периода комплексного лечения до момента наложения постоянного шинирующего аппарата. Временное шинирование позволяет устранить травматическое воздействие патологической подвижности и функции жевания, т.е. устранить один из патогенетических механизмов, поддерживающих гемодинамические нарушения при пародонтите. Шина обеспечивает равномерное распределение жевательного давления между пародонтом зубов, включенных в шину, создает покой пораженным тканям и способствует повышению эффективности патогенетической и симптоматической терапии.

Исходя из сосудисто-биомеханической гипотезы, применение временной шины позволяет разорвать патогенетическую цепь воспаление-кровоснабжение-дистрофия-функция жевания, что способствует улучшению трофики тканей пародонта, снятию воспалительного процесса.

Проведение гингивотомии и гингивэктомии без предварительного изготовления временной шины недопустимо.

При генерализованном пародонтите в шину включают все зубы, обеспечивая иммобилизацию по дуге. При очаговом пародонтите протяженность шины обусловлена локализацией поражения и взаимоотношением его с зубами, у которых пародонт не поражен: шина обязательно должна включать в блок зубы с непораженным пародонтом.

Временные шины изготавливают из пластмассы. Различают капповые шины, оральные и вестибуло-оральные многозвеньевые.

Капповые шины охватывают окклюзионную часть коронок зубов, их применение связано с завышением окклюзионной высоты.

Пластмассовые шины - каппы, армированные металлической или неметаллической арматурой и временно фиксированные, обеспечивают наилучший шинирующий эффект, одновременно позволяют восстановить дефекты зубного ряда и улучшить внешний вид пациента.

Вестибуло-оральные шины (круговые) покрывают только часть вестибулярной поверхности зуба, не мешают смыканию антагонистов и не оттесняют десневой край.

Часто выбирают конструкцию: частичный съемный пластиночный протез с гнутыми проволочными кламмерами. Такой протез расшатывает зубы кламмерами, не устраняет окклюзионную травму, травмирует краевой пародонт и слизистую оболочку протезного ложа. Зато такой протез дешевый, легко изготавливается и поддается починке, в него можно добавить различные элементы лечебных конструкций - ортодонтические элементы, окклюзионные площадки и т.д. Такие протезы показаны в тех случаях, когда высота прикуса надежно фиксирована несколькими парами устойчивых зубов-антагонистов и нет признаков отраженного травматического узла.

Появление современных материалов, основанных на применении адгезивной техники, позволяет решать проблемы шинирования участков зубного ряда с соблюдением современных эстетических требований и непосредственно во время приема больного, без вовлечения длительного лабораторного этапа. В ряде случаев новые системы позволяют решить проблему замещения одиночных дефектов.

Используется 2 типа материалов в зависимости от их химического состава:

  • на основе неорганической матрицы GlasSpan (США) и Fiber Splint (Швейцария).

  • на основе органической матрицы полиэтилена Ribbond (США) и Connect (США),

выполненные из множества тончайших волокон Д=3-5 мкм, сплетенных между собой. Однозначно ответить, какая из арматур лучше, довольно трудно. Имеются данные, что полиэтиленовые шины обладают лучшей адгезией за счет специальной плазменной обработки - активации и лучше пропитываются композитом, что важно, т.к. позволяет композиту создать с лентой более прочный единый блок; они имеют лучшую биосовместимость с тканями человеческого организма, т.к. состоят из биоинертного стекла, а не из пластин.

Преимуществом является то, что выпускается их модификация в виде полого жгутика, что значительно расширяет сферу применения: жгутик оптимален для шинирования боковых зубов с использованием техники создания бороздки, для восстановления единичного дефекта зубного ряда или как альтернатива внутрикорневым штифтам.

Применение системы "Фибер-Сплинт" (Fiber-Splint) при лечении заболеваний пародонта и замещении

одиночных дефектов зубного ряда

Основа системы "Фибер-Сплинт" лента из микроволоконного кварца шириной 4 мм, толщиной 0,06 мм и светоотверждаемый ненаполненный бондинг "Фибер-Бонд". Благодаря микроволоконной структуре "Фибер-Сплинт", пропитанный светоотверждаемым бондингом, после засвечивания галогеновой лампой для полимеризации, образует прочную конструкцию с внутренним пространственным каркасом.

У пациентов с заболеваниями пародонта на первом этапе проводилось снятие всех над- и поддесневых отложений с последующей полировкой поверхностей зубов и применением медикаментозной терапии. На вторые - третьи сутки с оральной поверхности, а порой и с вестибулярной, накладывалась шина из "Фибер-Сплинт".

Технология наложения шины:

1.Предварительная абразивная обработка поверхности зубов для создания ретенционных пунктов.

2.Протравливание поверхности зубов.

3.Нанесение бонда на поверхность зубов.

4.Поэтапное прикладывание ленты к зубному ряду с заведением в межзубной промежуток и засвечиванием поверхности.

В завершение шина покрывается тонким слоем композита с последующей полировкой. При изготовлении шины, из гигиенических соображений, необходимо оставлять открытыми придесенные промежутки между зубами.

При замещении одиночных дефектов возможно изготовления зуба из фотокомпозита, укрепляющегося на шине между соседними зубами. При данном виде работ необходимо изготавливать шины таким образом, чтобы несущая часть была выдвинута вперед и проходила в толщине искусственно изготовленного зуба. Рекомендуется укрепление средней части шины дополнительными слоями "Фибер-Сплинта".

В ходе проведенных шинирований сделан ряд выводов, которые можно порекомендовать всем врачам:

  • ширинование подвижных зубов с 1 степенью подвижности не требует создания специальной бороздки (прокола), а при 2-3 степени - требует.

  • не рекомендуется проводить пародонтальное шинирование пациентам с низким уровнем соблюдения правил личной гигиены. Наблюдения показывают, что когда у пациента высокие значения индексов гигиены, вероятность недолговечности шины значительно возрастает, т.к. конструкция и без того будет являться дополнительным фактором ретенции для зубной бляшки;

  • важно проверить, чтобы шина оставляла открытыми межзубные промежутки для возможности соблюдения пациентом полноценной гигиены полости рта. Особенным моментом в последующем гигиеническом уходе за шиной является использование суперфлоссов либо ершиков.

В заключение проводится рентгенологическая оценка результатов до шинирования и через 6 месяцев после него. По уровню расположения костной ткани по отношению к корню зуба наглядно виден эффект от шинирования.

Если планируется препарирование шинируемых зубов, то эффективной альтернативой неметаллической арматуры может служить проволочная шина, изготовленная из лигатурной или кламмерной проволоки. Хороший эффект дает дополнительная фиксация проволочной шины к твердым тканям зубов с помощью парапульпарных штифтов. Имеется набор Splint-lock System, включающий в себя плетеную проволочную шину с отверстиями для парапульпарных штифтов, набор штифтов.

Еще одна перспективная и высоко эффективная временная конструкция - это шина, изготовленная на вакуум-формировочных аппаратах, шина Biostar или Mini Star из жесткого прозрачного поликарбоксилатного материала Imprelon S. Она съемная, легко изготавливается и припасовывается в полости рта, обеспечивает надежную фиксацию как в горизонтальной, так и вертикальной плоскостях, имеет удовлетворительный вид, может восстанавливать концевые и включенные дефекты зубных рядов. Иногда на этапе предварительного ортопедического лечения можно использовать сложные биогенные шинирующие протезы, когда процесс генерализованный и имеет равномерный характер, а деструкция кости не превышает 1/2 длины корней зубов. К заключительным ортопедическим вмешательствам переходят, когда репаративные процессы в пародонте после хирургического вмешательства завершаются.

В случае неблагоприятного прогноза изготавливают долговременные конструкции со сроком службы 2-3 года (временные - на 2-6 месяцев). К долговременным несъемным конструкциям относят временные встроенные шины, интегрированные в твердые ткани зуба. Этим признакам удовлетворяет описанная выше система Splint-lock, либо долговременная - транскорональная проволочная шина по Комари.

Съемные долговременные конструкции представлены "перекрывающими конструкциями". Морфологически "перекрывающие конструкции протезов" представляют собой полные съемные протезы, под базисом которых сохранены корни некоторых зубов. Подобные конструкции обладают рядом положительных свойств по сравнению с полными съемными конструкциями. Они:

  • лучше фиксируются на протезном ложе;

  • сохраняют естественный путь передачи жевательного давления;

  • обладают большей окклюзионной стабильностью.

Отрицательной стороной перекрывающих протезов является высокая частота кариеса корня, гингивит в области сохраненных корней.

Срок службы при использовании перекрывающих протезов составляет примерно 3 года. За это время пациент привыкает к протезу.

Постоянное шинирование.

Постоянные шины применяют как лечебные аппараты для иммобилизации зубов на продолжительное время. Больной такими шинами пользуется постоянно.

В зависимости от топографии дефекта зубного ряда, распространенности и степени деструкции пародонта постоянные конструкции могут быть съемными, несъемными и комбинированными.

  1. Несъемные шины.

Несъемные протезы лучше, чем съемные, т.к. фиксируют зубы в горизонтальной и вертикальной плоскостях.

Они обеспечивают надежное укрепление подвижных зубов, образуя из них блок, способный противостоять как единое целое горизонтальным и вертикальным силам, развивающимся при жевании. Они мало нарушают речь, и больные быстро привыкают к ним.

Главная проблема при изготовлении - обеспечение надежной фиксации шины или шины-протеза к шинируемому зубу. Конструкция должна быть достаточно жесткой и точно прилегать к протезному ложу, имеющему к тому же достаточную площадь контакта. Увеличить площадь контакта и повысить устойчивость к боковому сдвигу можно путем введения в конструкцию парапульпарных или внутриканальных штифтов. Наиболее надежной несъемной конструкцией следует признать такую, фиксирующим элементом которой является цельнолитая облицованная или необлицованная коронка ("цельнолитые несъемные шины"). Жесткость цельнолитой коронковой шины-протеза зависит от материала, из которого изготовлена конструкция. Поперечное сечение конструкции (прямо пропорционально) и ее протяженность (обратно пропорционально). Повысить жесткость конструкции можно путем увеличения поперечного сечения, например, путем создания гирлянды с небной (язычной) поверхности. Для обеспечения необходимой жесткости конструкция дополняется небным бюгелем, укрепленным на Т-задвижках. Пазы под задвижки формируют в области вторых премоляров или первых моляров. Конструкцию ставят на временный цемент на срок до 3 месяцев, и если за этот срок окажется, что конструкция недостаточно жесткая (это проявляется сколами облицовки, расцементировками, обострением воспалительного процесса в пародонте), то необходимо переделать конструкцию.

В настоящее время показания к использованию металлокерамических конструкций расширяются и металлокерамические протезы могут применяться при пародонтите легкой и средней степени. У металлокерамических протезов отмечен ряд положительных свойств:

  • биологическая инертность керамики (в отличие от пластмассы) исключает травмирование краевого пародонта;

  • на глазурованной поверхности металлокерамических протезов значительно менее благоприятные условия для образования бляшки.

Область применения несъемных конструкций ограничена включенными дефектами. Опорный зуб должен быть достаточно устойчивый, иметь достаточно костной опоры. В противном случае показано изготовление съемной шинирующей конструкции (бюгельной). Она надежно шинирует зубной ряд в горизонтальной плоскости и обеспечивает любой вид стабилизации зубного ряда. Открытый маргинальный пародонт имеющихся зубов позволяет избежать травмирования десны в процессе пользования протезом. Недостаток состоит в том, что для фиксации зуба в вертикальном направлении одних цельнолитых кламмеров недостаточно. Решить данную проблему можно при помощи гибридных протезов, т.е. протезов, в конструкции которых присутствуют как кламмерные фиксирующие элементы, так и замковые (например, жесткие фиксаторы, т.е. телескопы).

Бюгельные протезы с бескламмерной фиксацией требуют изготовления анкерных коронок, благодаря чему вся конструкция переходит в вид комбинированных съемных (несъемных) протезов.

2. Съемные шины

Шинирующие свойства съемных шин обеспечиваются различной комбинацией непрерывных опорно-удерживающих и перекидных кламмеров, а также разной формы окклюзионных накладок. Распространению их способствовала разработка методик параллелометрии, точного литья на огнеупорных моделях, применение хромокобальтовых сплавов и сплавов из благородных металлов.

Съемные шины могут применяться для шинирования одной какой-либо группы зубов или всего зубного ряда. При иммобилизации передних зубов шину желательно доводить до премоляров, а при шинировании боковых - до клыков.

Съемные шины могут включаться в конструкцию дугового протеза как его составляющая часть. Это шины-протезы:

  1. шина типа непрерывного кламмера;

  2. шина-каппа;

  3. единая шина для всего зубного ряда.

Сравнительная оценка съемных и несъемных шин.

Оба вида шин обладают положительными и отрицательными свойствами.

К положительным свойствам несъемных шин относится:

1) их способность обеспечивать блокирование системы в трех направлениях: вертикальном, трансверзальном, медиодистальном;

2) оставляя открытым десневой карман (исключение - блок полных коронок), делают его доступным для медикаментозной и хирургической (кюретаж) терапии;

  1. больные быстро привыкают к несъемным шинам, а фонетические нарушения возникают редко и быстро устраняются без помощи врача.

Отрицательные свойства несъемных шин:

  1. необходимость препарирования зубов, сопровождающееся грубой травмой эмали и дентина;

  2. применение штифтовых шин предусматривает удаление пульпы, что при пломбировании каналов порождает опасность развития верхушечного периодонтита;

  3. несъемные шины трудно накладываются при веерообразном расхождении зубов;

  4. конструкции колпачковых шин непрочны и разрываются по линии пайки, имеет место расцементировка;

  5. несъемные шины ухудшают гигиену полости рта.

Шинирующие свойства несъемных шин обеспечиваются кламмерами, когтевидными отростками и окклюзионными накладками. Они создают иммобилизацию лишь в двух направления: вестибулооральном, медиолатеральном (для передних зубов) или медиодистальном (для боковых зубов). Эти шины не всегда создают фиксацию в вертикальном направлении.

Съемные шины легко поддаются очистке, меньше нарушают гигиену полости рта. Нарушения эстетики минимальны.

Преимуществом является возможность применять их для профилактики функциональной перегрузки пародонта, при дефектах зубных рядов с признаками заболевания пародонта, но без патологической подвижности зубов.

Изготовление съемных шин производится в лаборатории, в полости рта больного манипуляции сокращаются. Это также относится к достоинствам этого вида шинирования.

К недостаткам таких шин относится то, что при изготовлении их требуется большая точность: обязательное применение параллелометрии и точного литья на огнеупорных моделях. При нарушении точности наложения и снятия шины возможна перегрузка пародонта отдельных зубов.

Показания к включению зубов в шину.

Показания к включению зубов в шину зависят от величины атрофии зубной альвеолы и формы заболевания пародонта. Зубы с подвижностью III степени подлежат удалению. Необходимо удалить зубы с подвижностью II степени, если имеется атрофия более 2/3 лунки. Зубы с подвижностью I степени при атрофии лунки более чем на половину при пародонтитах удаляют, а при пародонтозе их нужно включить в шину. При хронических периапикальных изменениях зубы с подвижностью I степени и с хорошо пломбированными корневыми каналами подлежат шинированию. При плохой обтурации корневого канала зуб может быть включен в шину только при отсутствии изменений верхушечного периодонта и спокойного клинического течения (отсутствие болей до лечения и через 3-4 недели после него). В случае обострения хронического периодонтита, зуб не включается в шину. Зубы с подвижностью II степени и хроническими околоверхушечными очагами, даже если каналы хорошо пломбированы, шинированию не подлежат. Наличие свищевого хода является противопоказанием к включению зуба в шинирующий блок, даже если канал запломбирован.

Основные виды шинирования.

Направление патологической подвижности любого зуба всегда определенно и зависит от расположения его в зубной дуге. Для моляров и премоляров линии их подвижности лежат почти в параллельных плоскостях, для резцов и клыков - в плоскостях, расположенных под углом друг к другу. Наилучший результат при шинировании достигается, если шина объединяет зубы, линии подвижности которых лежат в пересекающихся плоскостях. Для передней группы зубов применяется шина, объединяющая резцы и клыки. Это передняя иммобилизация. Она удобна потому, что, во-первых, пародонт клыков менее поражен и принимает на себя часть давления, разгружая ослабленный пародонт резцов; во-вторых, восстанавливается единство группы зубов, имеющих одинаковую функцию; в-третьих, зубы расположены по дуге, в связи с этим шина приобретает большую устойчивость.

Иммобилизация зубов, при которой шина располагается в переднезаднем направлении, называется боковой (сагиттальной). Боковая иммобилизация позволяет создать блок зубов, устойчивых к усилиям, развивающимся в вертикальном, поперечном и переднезаднем направлениях. При определенной степени атрофии лунок этого бывает достаточно, чтобы уменьшить функциональную нагрузку и получить терапевтический эффект.

Особенности протезирования больных с дефектами зубного ряда

при пародонтозе и пародонтитах.

К особенностям клинической картины пародонта, осложненной потерей зубов, следует отнести появление дополнительной функциональной нагрузки, обусловленной уменьшением числа зубов. Большое значение для развития болезни в этих условиях имеет количество утраченных зубов, расположение дефекта, вид прикуса, степень атрофии альвеолярной части. При утрате боковых зубов передние получают дополнительную нагрузку. В связи с этим увеличивается подвижность зубов, верхние резцы и клыки веерообразно расходятся, выдвигаясь вперед, промежутки между ними увеличиваются, уменьшается межальвеолярная высота, и как следствие уменьшается нижняя треть лица. Одновременно изменяется положение нижней головки нижней челюсти в суставной ямке, возникает опасность функциональной перегрузки сустава.

Все указанные особенности течения пародонтоза и пародонтита при частичной потере зубов определяют характер ортопедической терапии. Она заключается в шинировании сохранившихся зубов и протезировании дефекта.

Пациентов с заболеваниями пародонта и нарушением непрерывности зубных рядов модно разделить на три группы. К первой группе относятся больные с включенными, ко второй - с концевыми (односторонними и двусторонними) дефектами зубной дуги; третью группу составляют больные с множественными дефектами и небольшими (по 2-3) группами зубов.

При расположении дефекта в переднем отделе зубного ряда протезирование осуществляется при помощи различных видов мостовидных протезов. Опорами являются оставшиеся зубы. Мостовидный протез является шиной. Если дефект большой (потеря клыков, премоляров), оставшиеся корневые зубы шинируют несъемной шиной, а дефект замещают съемным протезом.

При односторонних и двусторонних включенных дефектах, образующихся при удалении 1-2 моляров и премоляров, шинирование осуществляется мостовидными протезами, опорными элементами которых являются экваторные и полные коронки.

Понижение высоты тела мостовидного протеза ведет к уменьшению площади спайки его с коронкой, что вызывает поломку протезов. В этих случаях применяют литые конструкции или малые седловидные протезы с кламмерами на зубы, блокированные несъемными шинами. Мостовидные протезы противопоказаны, если дистально расположенный зуб подвижен. Для этого применяют шинирование дуговым протезом с непрерывным кламмером и когтевидными отростками при подвижности передних зубов.

Съемные шинирующие протезы показаны при больших включенных дефектах, значительном поражении пародонта или отсутствии достаточно прочной дистальной опоры. Применяют дуговой протез, который позволяет осуществить поперечную стабилизацию.

Передняя группа зубов шинируется несъемными шинами. При большой подвижности зубов шинирование может быть усилено путем включения в нижний дуговой протез многозвеньевого кламмера, благодаря чему передние зубы получают дополнительную поддержку с язычной стороны. Можно создать и круговую фиксацию. Для этого многозвеньевой кламмер снабжают когтевидными отростками. Лучшая круговая фиксация достигается при взаимном сочетании несъемных шин и шинирующего съемного протеза.

Шинирование остаточного зубного ряда возможно тремя способами: несъемными шинами, шинирующими приспособлениями, включенными в конструкцию съемного протеза и путем комбинации этих способов. Конструкция несъемной шины зависит от положения шинированных зубов. Предпочтение отдается шинам, покрывающим окклюзионную поверхность.

При пародонтопатиях, осложненных концевыми (односторонними или двусторонними) дефектами, протезирование производится съемными протезами. Показания к применению определяются величиной дефекта, состоянием пародонта сохранившихся зубов, выраженностью альвеолярных отростков и твердого неба.

При комбинированных дефектах протезированию предшествует шинирование каждой группы зубов несъемными протезами. Дистально расположенные зубы блокируют экваторными, а зубы, видимые при улыбке - комбинированными коронками. Границы протезов у таких больных должны быть максимально полными, чтобы с одной стороны, сделать протез устойчивым, а с другой - разгрузить оставшиеся зубы путем передачи давления на небе и беззубые альвеолярные части.

Правильно подобранный и проведенный комплекс ортопедических вмешательств, направленный не только на восстановление дефектов зубного ряда, но и на надежную стабилизацию оставшихся зубов, способствует нормализации окклюзионных нагрузок, трофики пародонта и репаративным процессам в его тканях, повышая тем самым эффективность лечения заболеваний пародонта.

Содержание

Введение……………………………………………………………………………..стр.2

Метод избирательного пришлифовывания.

Методика Дженкельсона…………………………………………………………… стр.3

Шины………………………………………………………………………………. стр.4

Временное шинирование……………………………………………………………………….. стр.5

Применение системы Fiber-Splint при лечении заболеванийпародонта и замещения одиночных дефектов зубного ряда…………………………… стр.6

Постоянное шинирование……………………………………………………… стр.8

1.Несъемные шины…………………………………………………………... стр.8

2.Съемные шины………………………………………………………………….. стр.9

Сравнительная оценка съемных и несъемных шин …………………………… стр.9

Показания к включению зубов в шину…………………………………… стр.10

Основные виды шинирования………………………………………. стр.10

Особенности протезирования больных с дефектами зубного ряда

При пародонтозе и пародонтитах…………………………………….. стр.11

Список использованной литературы………………………………….. стр.13

Болезни пародонта в настоящее время представляют собой одну из наиболее важных и сложных проблем в стоматологии.

Современный уровень научных знаний позволяет довольно полно характеризовать основные нозологические формы заболеваний, их этиологию и патогенез, патоморфологические изменения в тканях пародонта.

В нашей стране много внимания уделено совершенствованию организационных форм лечебно-профилактической помощи больным с патологией пародонта, разработке и внедрению в практику методов и средств лечения на основе фундаментальных исследований роли и значения ведущих этиологических факторов, распространенности заболеваний среди различных возрастных групп.

Обследование больного с патологией пародонта позволяет не только правильно диагностировать заболевание, его тяжесть, особенности клинического течения, но и определить этиологические факторы и патогенетические механизмы воспалительного или дистрофического процесса в пародонте. При этом возможно выяснение роли генетических факторов, влияние питания, экологии, профессиональных вредностей и др.

Все эти результаты обследования создают основу для составления адекватного, комплексного плана лечения с использованием средств этиотропной, патогенетической и симптоматической терапии.

Основные требования к лечению заболеваний пародонта:

  1. Лечение должно быть комплексным. Это значит, что в плане лечения следует предусмотреть методы и средства, направленные на устранение симптомов заболевания, нормализацию состояния тканей пародонта и воздействие на организм больного в целом, т.е. правильное сочетание местного и общего лечения.

  2. Необходима строгая индивидуализация комплексной терапии с учетом вида, тяжести заболевания и особенностей клинического течения, а также общего состояния больного.

  3. Обоснованный выбор методов и средств воздействия на очаг в пародонте и организм больного в целом.

  4. Соблюдение правильной последовательности применения различных методов и средств комплексной терапии.

  5. В период ремиссии проводить повторные курсы лечения с целью профилактики обострения хронического процесса.

  6. Предусмотреть проведение реабилитационных мер.

  7. Организация диспансеризации.

Среди методов, используемых в ортопедической стоматологии необходимо указать следующее:

1.Избирательное пришлифовывание.

2.Временное шинирование.

3.Ортопедические приемы.

4.Применение постоянных шинирующих аппаратов и протезов.

5.Непосредственное протезирование и шинирование.

Ортопедические методы, применяемые для лечения заболеваний пародонта, позволяют снять воспалительные явления, улучшить кровообращение и трофику тканей за счет устранения патологической подвижности, нормализации окклюзионных соотношений, снятия травмирующего действия жевательного давления.

Теоретические основы применения этих методов, подтвержденные клиническими наблюдениями, заключается в следующем:

1.При пародонтите имеется нарушение гистофункциональной корреляции зуба с окружающими тканями. Деструкция тканей пародонта ведет к уменьшению площади связочного аппарата и стенок альвеол, изменению топографии зон сжатия и растяжения под нагрузкой, увеличение удельного давления на ткани, изменению характера деформации волокон и костной ткани за счет изменения направления пространственного смещения корня зуба.

2.Динамическая функция жевания изменена, но является дополнительным фактором воздействия внешней среды на ткани пародонта.

3.Существует тесная связь между функцией жевания и кровообращением в тканях пародонта.

4.Изменение функций жевания обусловливает нарушение гистофункциональных корреляций в системе зуб-пародонт, проявляющееся нарушением кровообращения за счет изменений тонуса сосудов, развития реактивной, а потом застойной гиперемии.

5.Под термином "травмы", "перегрузка" пародонта и "травматическая окклюзия" следует понимать такое изменение функций жевания, когда зуб или группа зубов подвержена учащенному, растянутому во времени однотипному воздействию жевательного давления, обусловливающему извращение сосудистых реакций.

6.Патологическая подвижность зубов в начальной стадии заболевания обусловлена отеком тканей и усугубляется деструкцией волоконного аппарата и костной ткани пародонта.

7.Деструкция тканей пародонта значительно снижает их выносливость к действию вертикальной и направленной под углом к длинной оси зуба нагрузке, снижает уровень адаптации и компенсации.

Метод избирательного пришлифовывания.

Методика Дженкельсона.

Показания:

  1. Суперконтакты при:

  1. вторичной деформации зубных рядов при вторичной частичной адентии;

  2. патологической стираемости;

  3. заболевании пародонта с наклоном зубов, поворотом зубов вокруг оси, образованием диастем и трем.

  1. Синдром болевой дисфункции нижнечелюстного сустава.

  2. Отсутствие физиологической стираемости.

Проводится избирательная пришлифовка:

  1. После кюретажа, медикаментозного лечения и временного шинирования.

  2. Перед лоскутной операцией и открытым кюретажем (т.е. до хирургического вмешательства).

Различают три класса:

  1. щечные поверхности вестибулярных бугров нижней челюсти, вестибулярные - режущих поверхностей резцов и клыков;

  2. оральные поверхности небных бугров верхней челюсти;

  3. щечные поверхности небных бугров верхней челюсти.

Избирательная пришлифовка проводится в 4-5 посещений в зависимости от суперконтактов (если контакт 2,5 мм по площади, то 5 посещений).

1 посещение

Копировальная бумага ставится на верхней челюсти, нижнюю челюсть при этом надо двигать назад - дистальная окклюзия. Пришлифовка проводится по 3 классу каплевидным или пламевидным бором, т.е. заострить бугор, но не снимать сам бугор. После этого - ремтерапия, фтор-лак, защитные пасты.

2 посещение

Через 3-5 дней до недели. Выверить суперконтакты на нижней челюсти в центральной окклюзии по 1 классу, бугры не снимать, а шлифовать до 45 градусов, увеличить величину окружности экватора. Затем - клык и резцы с вестибулярной стороны. По режущему краю можно убрать твердые ткани, по высоте только в одном случае, если один зуб явно ниже других зубов. Если зуб укоротить, то он все равно будет уходить в суперконтакт.

3 посещение

Через 10 дней проверить верхние зубы в центральной окклюзии по 2 классу.

4 посещение

Через 5-7 дней проверить контакты в центральной окклюзии по 3 классу.

5 посещение

Через 10-14 проверяют все три класса. Отполировать твердые ткани, всегда - ремтерапия.

ШИНЫ.

Шина - приспособление для иммобилизации (полной неподвижности или значительно уменьшенной подвижности) группы зубов или всего зубного ряда.

Требования, предъявляемые к шинам:

  1. создавать прочный блок из группы зубов, ограничивая их движения в трех направлениях: вертикальном, вестибуло-оральном, медио-латеральном (для передних) и переднезаднем (для боковых);

  2. быть жесткой и прочно фиксированной на зубах;

  3. не оказывать раздражающего действия на маргинальный пародонт;

  4. не препятствовать медицинской и хирургической терапии десневого кармана;

  5. не иметь ретенционных пунктов для задержки пищи;

  6. не создавать своей окклюзионной поверхностью блокирующих моментов движению нижней челюсти;

  7. не нарушать речи больного;

  8. не вызывать грубых нарушений внешнего вида больного;

  9. изготовление шины не должно быть связано с удалением большого слоя твердых тканей коронок зубов.

Решение о необходимости шинирования принимается по оценке подвижности зубов, которая характеризует функциональное состояние пародонта. При убыли на 1/2 длины корня зуба плоскость шинирования горизонтальная (мезиодистальное и трансверзальное направления). При убыли на 3/4 длины корня зуба горизонтальное и вертикальное шинирование. После определения плоскости шинирования, следует выбрать вид стабилизации - сагиттальная (в пределах бокового участка зубного ряда), фронтальная (передний участок); фронто-сагиттальная, парасагиттальная, по дуге, по дуге в сочетании с парасагиттальной.

Заболевания пародонта в различной мере осложняют проведение ортопедического лечения. Даже в простых случаях, например, при восстановлении неосложненных дефектов зубных рядов, заболевания пародонта приводят к трудностям в выборе зубов для осуществления опорной и ретенционной функции фиксирующих элементов протезов. При сохранении полного зубного ряда с ослабленным пародонтом ортопедическое лечение предполагает шинирование подвижных зубов, их объединение в единый блок. Чаще приходится одновременно шинировать и восстанавливать целостность зубного ряда. Ортопедические конструкции, используемые в ходе проведения комплексного лечения заболеваний пародонта, представлены:

  1. конструкциями, изготавливаемыми до проведения терапевтического и хирургического лечения - временные;

  2. Постоянные или долговременные протезы.

Временное шинирование

Временные протезы изготавливают с целью восстановить дефекты зубных рядов и шинировать имеющиеся зубы.

Метод временного шинирования используют в развившейся стадии генерализованного и очагового хронического пародонтита, реже в период обострения при начальной стадии.

Временные шины применяют в течение всего периода комплексного лечения до момента наложения постоянного шинирующего аппарата. Временное шинирование позволяет устранить травматическое воздействие патологической подвижности и функции жевания, т.е. устранить один из патогенетических механизмов, поддерживающих гемодинамические нарушения при пародонтите. Шина обеспечивает равномерное распределение жевательного давления между пародонтом зубов, включенных в шину, создает покой пораженным тканям и способствует повышению эффективности патогенетической и симптоматической терапии.

Исходя из сосудисто-биомеханической гипотезы, применение временной шины позволяет разорвать патогенетическую цепь воспаление-кровоснабжение-дистрофия-функция жевания, что способствует улучшению трофики тканей пародонта, снятию воспалительного процесса.

Проведение гингивотомии и гингивэктомии без предварительного изготовления временной шины недопустимо.

При генерализованном пародонтите в шину включают все зубы, обеспечивая иммобилизацию по дуге. При очаговом пародонтите протяженность шины обусловлена локализацией поражения и взаимоотношением его с зубами, у которых пародонт не поражен: шина обязательно должна включать в блок зубы с непораженным пародонтом.

Временные шины изготавливают из пластмассы. Различают капповые шины, оральные и вестибуло-оральные многозвеньевые.

Капповые шины охватывают окклюзионную часть коронок зубов, их применение связано с завышением окклюзионной высоты.

Пластмассовые шины - каппы, армированные металлической или неметаллической арматурой и временно фиксированные, обеспечивают наилучший шинирующий эффект, одновременно позволяют восстановить дефекты зубного ряда и улучшить внешний вид пациента.

Вестибуло-оральные шины (круговые) покрывают только часть вестибулярной поверхности зуба, не мешают смыканию антагонистов и не оттесняют десневой край.

Часто выбирают конструкцию: частичный съемный пластиночный протез с гнутыми проволочными кламмерами. Такой протез расшатывает зубы кламмерами, не устраняет окклюзионную травму, травмирует краевой пародонт и слизистую оболочку протезного ложа. Зато такой протез дешевый, легко изготавливается и поддается починке, в него можно добавить различные элементы лечебных конструкций - ортодонтические элементы, окклюзионные площадки и т.д. Такие протезы показаны в тех случаях, когда высота прикуса надежно фиксирована несколькими парами устойчивых зубов-антагонистов и нет признаков отраженного травматического узла.

Появление современных материалов, основанных на применении адгезивной техники, позволяет решать проблемы шинирования участков зубного ряда с соблюдением современных эстетических требований и непосредственно во время приема больного, без вовлечения длительного лабораторного этапа. В ряде случаев новые системы позволяют решить проблему замещения одиночных дефектов.

Используется 2 типа материалов в зависимости от их химического состава:

  • на основе неорганической матрицы GlasSpan (США) и Fiber Splint (Швейцария).

  • на основе органической матрицы полиэтилена Ribbond (США) и Connect (США),

выполненные из множества тончайших волокон Д=3-5 мкм, сплетенных между собой. Однозначно ответить, какая из арматур лучше, довольно трудно. Имеются данные, что полиэтиленовые шины обладают лучшей адгезией за счет специальной плазменной обработки - активации и лучше пропитываются композитом, что важно, т.к. позволяет композиту создать с лентой более прочный единый блок; они имеют лучшую биосовместимость с тканями человеческого организма, т.к. состоят из биоинертного стекла, а не из пластин.

Преимуществом является то, что выпускается их модификация в виде полого жгутика, что значительно расширяет сферу применения: жгутик оптимален для шинирования боковых зубов с использованием техники создания бороздки, для восстановления единичного дефекта зубного ряда или как альтернатива внутрикорневым штифтам.

Применение системы "Фибер-Сплинт" (Fiber-Splint) при лечении заболеваний пародонта и замещении

одиночных дефектов зубного ряда

Основа системы "Фибер-Сплинт" лента из микроволоконного кварца шириной 4 мм, толщиной 0,06 мм и светоотверждаемый ненаполненный бондинг "Фибер-Бонд". Благодаря микроволоконной структуре "Фибер-Сплинт", пропитанный светоотверждаемым бондингом, после засвечивания галогеновой лампой для полимеризации, образует прочную конструкцию с внутренним пространственным каркасом.

У пациентов с заболеваниями пародонта на первом этапе проводилось снятие всех над- и поддесневых отложений с последующей полировкой поверхностей зубов и применением медикаментозной терапии. На вторые - третьи сутки с оральной поверхности, а порой и с вестибулярной, накладывалась шина из "Фибер-Сплинт".

Технология наложения шины:

1.Предварительная абразивная обработка поверхности зубов для создания ретенционных пунктов.

2.Протравливание поверхности зубов.

3.Нанесение бонда на поверхность зубов.

4.Поэтапное прикладывание ленты к зубному ряду с заведением в межзубной промежуток и засвечиванием поверхности.

В завершение шина покрывается тонким слоем композита с последующей полировкой. При изготовлении шины, из гигиенических соображений, необходимо оставлять открытыми придесенные промежутки между зубами.

При замещении одиночных дефектов возможно изготовления зуба из фотокомпозита, укрепляющегося на шине между соседними зубами. При данном виде работ необходимо изготавливать шины таким образом, чтобы несущая часть была выдвинута вперед и проходила в толщине искусственно изготовленного зуба. Рекомендуется укрепление средней части шины дополнительными слоями "Фибер-Сплинта".

В ходе проведенных шинирований сделан ряд выводов, которые можно порекомендовать всем врачам:

  • ширинование подвижных зубов с 1 степенью подвижности не требует создания специальной бороздки (прокола), а при 2-3 степени - требует.

  • не рекомендуется проводить пародонтальное шинирование пациентам с низким уровнем соблюдения правил личной гигиены. Наблюдения показывают, что когда у пациента высокие значения индексов гигиены, вероятность недолговечности шины значительно возрастает, т.к. конструкция и без того будет являться дополнительным фактором ретенции для зубной бляшки;

  • важно проверить, чтобы шина оставляла открытыми межзубные промежутки для возможности соблюдения пациентом полноценной гигиены полости рта. Особенным моментом в последующем гигиеническом уходе за шиной является использование суперфлоссов либо ершиков.

В заключение проводится рентгенологическая оценка результатов до шинирования и через 6 месяцев после него. По уровню расположения костной ткани по отношению к корню зуба наглядно виден эффект от шинирования.

Если планируется препарирование шинируемых зубов, то эффективной альтернативой неметаллической арматуры может служить проволочная шина, изготовленная из лигатурной или кламмерной проволоки. Хороший эффект дает дополнительная фиксация проволочной шины к твердым тканям зубов с помощью парапульпарных штифтов. Имеется набор Splint-lock System, включающий в себя плетеную проволочную шину с отверстиями для парапульпарных штифтов, набор штифтов.

Еще одна перспективная и высоко эффективная временная конструкция - это шина, изготовленная на вакуум-формировочных аппаратах, шина Biostar или Mini Star из жесткого прозрачного поликарбоксилатного материала Imprelon S. Она съемная, легко изготавливается и припасовывается в полости рта, обеспечивает надежную фиксацию как в горизонтальной, так и вертикальной плоскостях, имеет удовлетворительный вид, может восстанавливать концевые и включенные дефекты зубных рядов. Иногда на этапе предварительного ортопедического лечения можно использовать сложные биогенные шинирующие протезы, когда процесс генерализованный и имеет равномерный характер, а деструкция кости не превышает 1/2 длины корней зубов. К заключительным ортопедическим вмешательствам переходят, когда репаративные процессы в пародонте после хирургического вмешательства завершаются.

В случае неблагоприятного прогноза изготавливают долговременные конструкции со сроком службы 2-3 года (временные - на 2-6 месяцев). К долговременным несъемным конструкциям относят временные встроенные шины, интегрированные в твердые ткани зуба. Этим признакам удовлетворяет описанная выше система Splint-lock, либо долговременная - транскорональная проволочная шина по Комари.

Съемные долговременные конструкции представлены "перекрывающими конструкциями". Морфологически "перекрывающие конструкции протезов" представляют собой полные съемные протезы, под базисом которых сохранены корни некоторых зубов. Подобные конструкции обладают рядом положительных свойств по сравнению с полными съемными конструкциями. Они:

  • лучше фиксируются на протезном ложе;

  • сохраняют естественный путь передачи жевательного давления;

  • обладают большей окклюзионной стабильностью.

Отрицательной стороной перекрывающих протезов является высокая частота кариеса корня, гингивит в области сохраненных корней.

Срок службы при использовании перекрывающих протезов составляет примерно 3 года. За это время пациент привыкает к протезу.

Постоянное шинирование.

Постоянные шины применяют как лечебные аппараты для иммобилизации зубов на продолжительное время. Больной такими шинами пользуется постоянно.

В зависимости от топографии дефекта зубного ряда, распространенности и степени деструкции пародонта постоянные конструкции могут быть съемными, несъемными и комбинированными.

  1. Несъемные шины.

Несъемные протезы лучше, чем съемные, т.к. фиксируют зубы в горизонтальной и вертикальной плоскостях.

Они обеспечивают надежное укрепление подвижных зубов, образуя из них блок, способный противостоять как единое целое горизонтальным и вертикальным силам, развивающимся при жевании. Они мало нарушают речь, и больные быстро привыкают к ним.

Главная проблема при изготовлении - обеспечение надежной фиксации шины или шины-протеза к шинируемому зубу. Конструкция должна быть достаточно жесткой и точно прилегать к протезному ложу, имеющему к тому же достаточную площадь контакта. Увеличить площадь контакта и повысить устойчивость к боковому сдвигу можно путем введения в конструкцию парапульпарных или внутриканальных штифтов. Наиболее надежной несъемной конструкцией следует признать такую, фиксирующим элементом которой является цельнолитая облицованная или необлицованная коронка ("цельнолитые несъемные шины"). Жесткость цельнолитой коронковой шины-протеза зависит от материала, из которого изготовлена конструкция. Поперечное сечение конструкции (прямо пропорционально) и ее протяженность (обратно пропорционально). Повысить жесткость конструкции можно путем увеличения поперечного сечения, например, путем создания гирлянды с небной (язычной) поверхности. Для обеспечения необходимой жесткости конструкция дополняется небным бюгелем, укрепленным на Т-задвижках. Пазы под задвижки формируют в области вторых премоляров или первых моляров. Конструкцию ставят на временный цемент на срок до 3 месяцев, и если за этот срок окажется, что конструкция недостаточно жесткая (это проявляется сколами облицовки, расцементировками, обострением воспалительного процесса в пародонте), то необходимо переделать конструкцию.

В настоящее время показания к использованию металлокерамических конструкций расширяются и металлокерамические протезы могут применяться при пародонтите легкой и средней степени. У металлокерамических протезов отмечен ряд положительных свойств:

  • биологическая инертность керамики (в отличие от пластмассы) исключает травмирование краевого пародонта;

  • на глазурованной поверхности металлокерамических протезов значительно менее благоприятные условия для образования бляшки.

Область применения несъемных конструкций ограничена включенными дефектами. Опорный зуб должен быть достаточно устойчивый, иметь достаточно костной опоры. В противном случае показано изготовление съемной шинирующей конструкции (бюгельной). Она надежно шинирует зубной ряд в горизонтальной плоскости и обеспечивает любой вид стабилизации зубного ряда. Открытый маргинальный пародонт имеющихся зубов позволяет избежать травмирования десны в процессе пользования протезом. Недостаток состоит в том, что для фиксации зуба в вертикальном направлении одних цельнолитых кламмеров недостаточно. Решить данную проблему можно при помощи гибридных протезов, т.е. протезов, в конструкции которых присутствуют как кламмерные фиксирующие элементы, так и замковые (например, жесткие фиксаторы, т.е. телескопы).

Бюгельные протезы с бескламмерной фиксацией требуют изготовления анкерных коронок, благодаря чему вся конструкция переходит в вид комбинированных съемных (несъемных) протезов.

2. Съемные шины

Шинирующие свойства съемных шин обеспечиваются различной комбинацией непрерывных опорно-удерживающих и перекидных кламмеров, а также разной формы окклюзионных накладок. Распространению их способствовала разработка методик параллелометрии, точного литья на огнеупорных моделях, применение хромокобальтовых сплавов и сплавов из благородных металлов.

Съемные шины могут применяться для шинирования одной какой-либо группы зубов или всего зубного ряда. При иммобилизации передних зубов шину желательно доводить до премоляров, а при шинировании боковых - до клыков.

Съемные шины могут включаться в конструкцию дугового протеза как его составляющая часть. Это шины-протезы:

  1. шина типа непрерывного кламмера;

  2. шина-каппа;

  3. единая шина для всего зубного ряда.

Сравнительная оценка съемных и несъемных шин.

Оба вида шин обладают положительными и отрицательными свойствами.

К положительным свойствам несъемных шин относится:

1) их способность обеспечивать блокирование системы в трех направлениях: вертикальном, трансверзальном, медиодистальном;

2) оставляя открытым десневой карман (исключение - блок полных коронок), делают его доступным для медикаментозной и хирургической (кюретаж) терапии;

  1. больные быстро привыкают к несъемным шинам, а фонетические нарушения возникают редко и быстро устраняются без помощи врача.

Отрицательные свойства несъемных шин:

  1. необходимость препарирования зубов, сопровождающееся грубой травмой эмали и дентина;

  2. применение штифтовых шин предусматривает удаление пульпы, что при пломбировании каналов порождает опасность развития верхушечного периодонтита;

  3. несъемные шины трудно накладываются при веерообразном расхождении зубов;

  4. конструкции колпачковых шин непрочны и разрываются по линии пайки, имеет место расцементировка;

  5. несъемные шины ухудшают гигиену полости рта.

Шинирующие свойства несъемных шин обеспечиваются кламмерами, когтевидными отростками и окклюзионными накладками. Они создают иммобилизацию лишь в двух направления: вестибулооральном, медиолатеральном (для передних зубов) или медиодистальном (для боковых зубов). Эти шины не всегда создают фиксацию в вертикальном направлении.

Съемные шины легко поддаются очистке, меньше нарушают гигиену полости рта. Нарушения эстетики минимальны.

Преимуществом является возможность применять их для профилактики функциональной перегрузки пародонта, при дефектах зубных рядов с признаками заболевания пародонта, но без патологической подвижности зубов.

Изготовление съемных шин производится в лаборатории, в полости рта больного манипуляции сокращаются. Это также относится к достоинствам этого вида шинирования.

К недостаткам таких шин относится то, что при изготовлении их требуется большая точность: обязательное применение параллелометрии и точного литья на огнеупорных моделях. При нарушении точности наложения и снятия шины возможна перегрузка пародонта отдельных зубов.

Показания к включению зубов в шину.

Показания к включению зубов в шину зависят от величины атрофии зубной альвеолы и формы заболевания пародонта. Зубы с подвижностью III степени подлежат удалению. Необходимо удалить зубы с подвижностью II степени, если имеется атрофия более 2/3 лунки. Зубы с подвижностью I степени при атрофии лунки более чем на половину при пародонтитах удаляют, а при пародонтозе их нужно включить в шину. При хронических периапикальных изменениях зубы с подвижностью I степени и с хорошо пломбированными корневыми каналами подлежат шинированию. При плохой обтурации корневого канала зуб может быть включен в шину только при отсутствии изменений верхушечного периодонта и спокойного клинического течения (отсутствие болей до лечения и через 3-4 недели после него). В случае обострения хронического периодонтита, зуб не включается в шину. Зубы с подвижностью II степени и хроническими околоверхушечными очагами, даже если каналы хорошо пломбированы, шинированию не подлежат. Наличие свищевого хода является противопоказанием к включению зуба в шинирующий блок, даже если канал запломбирован.

Основные виды шинирования.

Направление патологической подвижности любого зуба всегда определенно и зависит от расположения его в зубной дуге. Для моляров и премоляров линии их подвижности лежат почти в параллельных плоскостях, для резцов и клыков - в плоскостях, расположенных под углом друг к другу. Наилучший результат при шинировании достигается, если шина объединяет зубы, линии подвижности которых лежат в пересекающихся плоскостях. Для передней группы зубов применяется шина, объединяющая резцы и клыки. Это передняя иммобилизация. Она удобна потому, что, во-первых, пародонт клыков менее поражен и принимает на себя часть давления, разгружая ослабленный пародонт резцов; во-вторых, восстанавливается единство группы зубов, имеющих одинаковую функцию; в-третьих, зубы расположены по дуге, в связи с этим шина приобретает большую устойчивость.

Иммобилизация зубов, при которой шина располагается в переднезаднем направлении, называется боковой (сагиттальной). Боковая иммобилизация позволяет создать блок зубов, устойчивых к усилиям, развивающимся в вертикальном, поперечном и переднезаднем направлениях. При определенной степени атрофии лунок этого бывает достаточно, чтобы уменьшить функциональную нагрузку и получить терапевтический эффект.

Особенности протезирования больных с дефектами зубного ряда

при пародонтозе и пародонтитах.

К особенностям клинической картины пародонта, осложненной потерей зубов, следует отнести появление дополнительной функциональной нагрузки, обусловленной уменьшением числа зубов. Большое значение для развития болезни в этих условиях имеет количество утраченных зубов, расположение дефекта, вид прикуса, степень атрофии альвеолярной части. При утрате боковых зубов передние получают дополнительную нагрузку. В связи с этим увеличивается подвижность зубов, верхние резцы и клыки веерообразно расходятся, выдвигаясь вперед, промежутки между ними увеличиваются, уменьшается межальвеолярная высота, и как следствие уменьшается нижняя треть лица. Одновременно изменяется положение нижней головки нижней челюсти в суставной ямке, возникает опасность функциональной перегрузки сустава.

Все указанные особенности течения пародонтоза и пародонтита при частичной потере зубов определяют характер ортопедической терапии. Она заключается в шинировании сохранившихся зубов и протезировании дефекта.

Пациентов с заболеваниями пародонта и нарушением непрерывности зубных рядов модно разделить на три группы. К первой группе относятся больные с включенными, ко второй - с концевыми (односторонними и двусторонними) дефектами зубной дуги; третью группу составляют больные с множественными дефектами и небольшими (по 2-3) группами зубов.

При расположении дефекта в переднем отделе зубного ряда протезирование осуществляется при помощи различных видов мостовидных протезов. Опорами являются оставшиеся зубы. Мостовидный протез является шиной. Если дефект большой (потеря клыков, премоляров), оставшиеся корневые зубы шинируют несъемной шиной, а дефект замещают съемным протезом.

При односторонних и двусторонних включенных дефектах, образующихся при удалении 1-2 моляров и премоляров, шинирование осуществляется мостовидными протезами, опорными элементами которых являются экваторные и полные коронки.

Понижение высоты тела мостовидного протеза ведет к уменьшению площади спайки его с коронкой, что вызывает поломку протезов. В этих случаях применяют литые конструкции или малые седловидные протезы с кламмерами на зубы, блокированные несъемными шинами. Мостовидные протезы противопоказаны, если дистально расположенный зуб подвижен. Для этого применяют шинирование дуговым протезом с непрерывным кламмером и когтевидными отростками при подвижности передних зубов.

Съемные шинирующие протезы показаны при больших включенных дефектах, значительном поражении пародонта или отсутствии достаточно прочной дистальной опоры. Применяют дуговой протез, который позволяет осуществить поперечную стабилизацию.

Передняя группа зубов шинируется несъемными шинами. При большой подвижности зубов шинирование может быть усилено путем включения в нижний дуговой протез многозвеньевого кламмера, благодаря чему передние зубы получают дополнительную поддержку с язычной стороны. Можно создать и круговую фиксацию. Для этого многозвеньевой кламмер снабжают когтевидными отростками. Лучшая круговая фиксация достигается при взаимном сочетании несъемных шин и шинирующего съемного протеза.

Шинирование остаточного зубного ряда возможно тремя способами: несъемными шинами, шинирующими приспособлениями, включенными в конструкцию съемного протеза и путем комбинации этих способов. Конструкция несъемной шины зависит от положения шинированных зубов. Предпочтение отдается шинам, покрывающим окклюзионную поверхность.

При пародонтопатиях, осложненных концевыми (односторонними или двусторонними) дефектами, протезирование производится съемными протезами. Показания к применению определяются величиной дефекта, состоянием пародонта сохранившихся зубов, выраженностью альвеолярных отростков и твердого неба.

При комбинированных дефектах протезированию предшествует шинирование каждой группы зубов несъемными протезами. Дистально расположенные зубы блокируют экваторными, а зубы, видимые при улыбке - комбинированными коронками. Границы протезов у таких больных должны быть максимально полными, чтобы с одной стороны, сделать протез устойчивым, а с другой - разгрузить оставшиеся зубы путем передачи давления на небе и беззубые альвеолярные части.

Правильно подобранный и проведенный комплекс ортопедических вмешательств, направленный не только на восстановление дефектов зубного ряда, но и на надежную стабилизацию оставшихся зубов, способствует нормализации окклюзионных нагрузок, трофики пародонта и репаративным процессам в его тканях, повышая тем самым эффективность лечения заболеваний пародонта.

Список использованной литературы:

  1. Акулович А.В. "Применение современных материалов для шинирования"/ Стоматология, Материалы IV съезда Стомат. Ассоциации России, 1998 г.

  2. Акулович А.В., Орехова Л.Ю. "Современные методики шинирования подвижных зубов в комплексном лечении заболеваний пародонта" / "Новое в стоматологии" №4 - 1999 г.

  3. Барер Г.М., Лемецкая Т.И. "Болезни пародонта. Клиника, диагностика, лечение", 1996 г.

  4. Вебер Г. "Ортопедическое лечение обширных дефектов зубного ряда с применением имплантов и без них"

  5. Гаврилов Е.И., Щербаков "Ортопедическая стоматология"

  6. Каламкаров Х.А. "Ортопедическое лечение заболеваний пародонта"

  7. Копейкин В.Н., Понамарева В.А., Миргазизов М.З., Миликевич В.Ю., Большаков Г.В., Воронов А.П., Троянский Г.Н., Гожая Л.Д. "Ортопедическая стоматология", 1988 г.

  8. Кулаков О.Б., Шамшина А.В., Супрунов С.Н. "Опыт применения системы Фибер-Сплинт производства Швейцарии при лечении заболеваний пародонта и замещении одиночных дефектов зубного ряда" / "Вестник стоматологии" №6 -1999г.

  9. Щербаков А.С., Гаврилов Е.И., Трезубов В.Н., Жулев Е.Н. "Ортопедическая стоматология", 1998 г.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Акція «Методичне літо»
Призовий фонд 50 000 грн!
Взяти участь

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з МАТЕМАТИКИ залишилося:
0
0
міс.
1
7
дн.
1
8
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!