Методична розробка лекції на тему: Формування позитивного права Київської Русі

Опис документу:
Право відіграє дуже важливу роль у суспільному житті для особи, держави і суспільства. Якби не існувало права, то в суспільстві була б анархія, безладдя або стосунки між людьми вирішувались би з позиції сили. Показано, які визначні діячі стояли біля витоків формування позитивного права і які найдемократичніші правові джерела лягли в основу позитивного права Київської Русі

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ЛЕКТОРІЙ „ПРАВО”

Методична розробка лекції

на тему:

Формування позитивного права Київської Русі

Автор розробки: Чернова Л.А., викладач Біолгород-Дністровського рибопромислового технікуму

Тема: Формування позитивного права Київської Русі

Мета:

- ознайомити слухачів з найдавнішими пам'ятками права України;

- показати, які визначні діячі стояли біля витоків формування позитивного права і які найдемократичніші правові джерела лягли в основу позитивного права Київської Русі.

Забезпечення:

- плакати;

- реферат "Руська правда";

- Шапіло В. У часі, джерелах і постатях (Досьє)// Юридичний вісник України, № 50, 51, 52.- 1996

Коротка характеристика стародавніх пам'яток права.

Номоканон (787 р.) - 85 правил святих Апостолів, правила 13 Отців Церкви, 6-ти Вселенських та 7-ми помісних Соборів (Номой - церковна справа, канони - правила), прийнятий на 7 -му Вселенському Соборі.

Прохірон - (від грецької той, що знаходиться під рукою). Створений за наказом імператора Василя 1 у Візантії у 879 році на основі кодифікації Юстиніана. Прохірон не був офіційним зводом законів, а служив практичним керівництвом для суддів, містив норми цивільного, кримінального, судового права, є джерелом православного церковного права.

Еклога - коротке зведення візантійського законодавства, видане імператором Левом Ш у 726 році.

Це оброблені витяги із кодифікації Юстиніана з метою зробити законодавство менш громіздким та більш доступним для населення Візантії.

Хоча Еклога як і раніше закріплювала рабство, в ній відображався більш високий рівень феодальних відносин, зокрема, спрощувалась процедура відпуску рабів на волю.

Закон судний людям, 865 рік - пам'ятка старослав'янського права Болгарії. Складається з 32 глав. Норми регулюють різноманітні правові питання: постанови, що стосуються злочинів. Пов'язаних з прийняттям християнства, злочинів проти моралі (подружня зрада, порушення прав церковного притулку, ідолопоклоніння) і злочинів проти власності (підпал, крадіжка, розбій).

Різноманітні і покарання, що передбачені цими постановами:

- смертна кара,

- членопошкодження,

- тілесні покарання.

- продаж винного у рабство.

- вигнання і накладення обов'язку поститися.

Цей Закон також містив положення щодо провадження судочинства. Він зобов'язує суддів не розглядати справи без свідків, вказує хто може бути свідком і яка кількість їх необхідна.

Ведуча. У сучасних умовах право - надзвичайно складне соціальне явище, оскільки воно регулює ще більш складніші економічні, політичні і соціальні відносини.

Право відіграє дуже важливу роль у суспільному житті для особи, держави і суспільства. Якби не існувало права, то в суспільстві була б анархія, безладдя або стосунки між людьми вирішувались би з позиції сили.

Основним призначенням права є регулювання відносин між різними суб'єктами. Тому воно складається з норм, які відображаються в нормативно-правових актах (законах, правилах, положеннях та інших юридичних документах) або, як їх ще називають, джерелах права.

Кожна норма представляє собою певне правило поведінки, яке ми повинні виконувати. У такому разі в державі буде правопорядок, а ми будемо законослухняними громадянами. До тих, хто не бажає дотримуватись встановлених правил держава застосовує покарання.

Сьогодні в Україні діє сотні тисяч нормативно-правових актів.

Але історія розвитку суспільства знає цілі епохи і окремі держави, коли існування права обходилось без законів і їх текстів.

Наприклад, звичаєве право спиралось на масову свідомість, на ідеологію суспільства, звичаї і традиції, і з'явилось задовго до виникнення держави.

Тому зараз наша лекторська група у складі … ознайомить вас з тим:

- як формувалось право України у часи Київської Русі на початку княжої доби;

- хто стояв на чолі цього процесу і які джерела права того часу вплинули на створення наших найдавніших пам'яток права.

(Повідомляється тема, мета лекції і надається слово лекторам).

Перший лектор

Початок княжої доби Київської Русі... Домінує звичаєве право. Діють нор­ми, які історично склалися та закрі­пилися в суспільній практиці в резуль­таті їх багаторазового застосування і увійшли у звичку людей як обов'язкові.

Аналізуючи українське звичаєве право, М. Грушевський зазначав, що воно не відзнача­лося суворістю, не знало лютих тілесних по­карань і, допускаючи криваву помсту, не ма­ло смертної кари до суду.

Звичаєве право мало кілька форм: юри­дичні символи (наприклад, до символів нале­жить рукобиття в знак укладення угоди купівлі-продажу); численні юридичні прислів'я (наприклад, «Що ухвалить старший город, на тім мусять стати пригороди»); кодифікований збірник «Руська правда».

Із кінця X ст. суспільство Київської Русі почало відчувати потребу у письмовому зак­ріпленні існуючих звичаєвих норм.

У цьому контексті особливого значення на­буває впровадження у 988 році київським кня­зем Володимиром Святославовичем християн­ства. Саме воно, як домінуюча ідеологія се­редньовічної Європи, покликане було забезпе­чити консолідацію давньоруських земель, сприяти розвиткові політичної могутності владних структур на основі вчення візантійської церкви про божественне право на владу.

Не всі регіони Київської держави сприйняли нову релігію. Частина населення спочатку від­стоювала старі язичницькі вірування і звичаєві норми. У той час навіть існувала приказка: «Що край, то звичай». Але процес консоліда­ції українських земель набув незворотного ха­рактеру, що і сприяло виходу на перший план офіційного закону. Із цього часу закінчується доба панування звичаєвих норм, і починається період становлення позитивного права.

Подальшим кроком, який надав поштовх розвитку українського правотворення та започаткував трансформацію від звичаєвого права до законотворчості у Київській Русі, було укладання договорів. Саме договори стали найвидатнішими пам'ятками нормотворчості часів Київської Русі. Вони були перши­ми писаними і встановленими уповноваженою владою актами.

Відомо три групи договорів. Першу стано­вили договори, які мали міжнародний харак­тер і були укладені з чужоземними держава­ми. До цієї групи можна віднести договори князів Олега у 907 та 911 роках, Ігоря у 945 та Святослава у 971 році з греками. Голов­ною причиною, яка спонукала до укладання цих договорів, було те, що між Візантією та Київською державою існували тісні торгово-економічні зв'язки. Необхідною умовою по­дальшого їх розвитку було упорядкування прав та обов'язків українських купців у Візан­тії, а грецьких - на Русі. Слід було юридич­но закріпити вже фактично встановлені соці­ально-економічні та політичні стосунки.

Договір Олега 907 року, на відміну від зазначених вище договорів, не дійшов до нас у повному обсязі, а, отже, про його зміст ми дізнаємося лише з літопису. Головні пункти договору містили зобов'язання греків сплачу­вати данину кожному місту Русі, де на прес­толі знаходилися посадники Олега (Києву, Чернігову, Полоцьку, Ростову, Любичу та ін.), до того ж руським купцям у Візантії виплачу­валося утримання строком на шість місяців. Греки ж, зі свого боку, вимагали, щоб руси­чі, які прибувають у Візантію, оселялися в од­ному передмісті і щоб входили у місто лише через одну браму кількістю не більше 50 чо­ловік, і то лише у супроводі імператорського урядовця. Русь зобов'язувалася не нападати на Візантію.

Що ж до змісту договору 911 року, то він містив норми, які регулювали кримінальні та цивільні відносини між греками та русичами, що перебували у Візантії, норми міжнародних зобов'язань русичів повертати майно грекам, які зазнали корабельної аварії, обопільного викупу та повернення на батьківщину рабів та полонених, тобто, містили постанови міжна­родного публічного та приватного права.

Другий лектор

Третій договір з греками був укладе­ний у 945 році князем Ігорем після його невдалого походу на Візантію. А, отже, в цьому договорі, хоч він і містить статті договорів 907 та 911 р. р., з'я­вилися зміни на користь греків.

Останній договір 971 року був укладе­ний між Святославом та Імператором Іоаном Цимісхієм. Він досить «бідний» за зміс­том, оскільки не містив жодних правових постанов, а лише клятву Святослава бути у вічному мирі з греками.

Другу групу складали договори князів між собою. Більшість із них було підписано між удільними князями після смерті Ярос­лава Мудрого. Головна мета цих договорів полягала в налагодженні доброзичливих стосунків між сусідніми землями, у необхід­ності уникнення підбурювання люду один поти одного. У них містилися також норми, які мали військовий характер (наприклад, про спільну оборону своїх земель від воро­гів). Договори такого роду вступали в силу після, так званого, «хресного цілування», коли обидві сторони цілували хрест, тобто, присягали на вірність у виконанні догово­рів.

До третьої групи належать договори між князями й народом, які встановлювали пев­ні юридичні відносини між цими суб'єктами на час правління того чи іншого князя. Ці договори мали назву ряди. Вони приймали­ся на народному вічі.

Ця група договорів привернула особли­ву увагу, оскільки у цих юридичних джере­лах містився досить демократичний на той час метод правового регулювання держав­ного управління. Полягав він у складанні різноманітних за своїм змістом правових актів, які зміцнювалися та розвивалися як договірне право. Воно застерігало від зас­тосування тих або інших засобів насиль­ства. Це є досить яскравим прикладом про­яву правової культури у розвитку суспільних відносин Київської держави. Характер­но, що в інших країнах Європи на той час у стосунках між владою й народом, головним чином, використовувалися силові методи здійснення державного управління.

Прикладом такого виду договорів може бути договір між киянами і київським кня­зем Ігорем, складений ними на київському вічі. Як розповідає Іпатіївський літопис, князь зобов'язувався: не чинити насильства, вирішувати усі справи, згідно з правом, су­дити справедливо.

Третій лектор

Наступними формами законодавства у Київській Русі були княжі устави і уроки. Уроки князь видавав самостійно, а устави - за згодою боярської думи. Уроки стосу­валися розпорядчих функцій князя у фінан­совій сфері; до того ж вони мали тимчасо­вий характер. Устави ж регулювали більш суттєві відносини у суспільстві; вони мали сталий характер. Вперше на Русі устави по­чав видавати київський князь Володимир. Після його смерті їх у великій кількості ви­давав Ярослав Мудрий та наступні князі. Згодом устави увійшли до складу «Руської Правди». Головна мета цих правових актів полягала в юридичному закріпленні ре­форм, які проводилися в економічному житті держави.

Окремими джерелами права були цер­ковні устави - законодавчі акти, які вста­новлювали правові основи взаємовідносин держави і церкви, світської та церковної влади, правового статусу духовенства.

До нас дійшло шість таких уставів. Най­перші з них - Устав князя Володимира Святославовича та Устав князя Ярослава Володимировича.

«Церковний Устав» Володимира, хоча й був написаний після хрещення Русі, вперше у науковому обігу з'явився лише у 1775 ро­ці. Цей устав до нас дійшов у багатьох списках (понад 200) та в семи редакціях. Найдавніший список Уставу Володимира належить до XIII століття, він був знайде­ний у Синодальному збірнику, де вперше було відкрито найдавніший список «Руської Правди». У цьому документі зафіксовано факт хрещення Русі, віддзеркалено договір­ні відносини княжої й церковної влади, виз­начено місце церковної організації в Київській державі. Церкві, зокрема, віддано де­сяту частину земель, надходжень від кня­жих, торговельних, судових зборів і мита, врожаю та приплоду домашніх тварин і птиці. Звільнено духовенство й підлеглих йому церковних людей від світського судо­чинства, заборонено княжим дітям, роди­чам і службовцям втручатися в церковні справи. Треба зазначити, що на частину правових норм Устава Володимира мали вплив Біблейські заповіді та візантійські за­конодавчі акти (Еклога, Прохірон, Закон Судного людем).

Четвертий лектор

Що ж до Уставу князя Ярослава, то він до нас дійшов майже у 80 списках та більш, як у 20 редакціях. Це був другий етап пись­мового правового закріплення діяльності давньоруської церкви. У розробці цього Уставу взяли участь у 1051-1054 р.р. ве­ликий князь Ярослав та митрополит Іларіон. На відміну від Уставу князя Володими­ра, цей документ у багатьох випадках не був тотожнім візантійському церковному законодавству. Проголошуючи незалежність церковного та княжого судів і поси­лаючись на правонаступництво щодо Уста­ву Володимира, Устав князя Ярослава міс­тить систему правових норм, які регулю­ють порядок укладання шлюбу й шлюбні відносини взагалі, стосунки церковної вла­ди із світською, відомчі взаємовідносини у церкві, обумовлює правовий статус її слу­жителів, закріплює їх привілеї. Він спря­мований проти язичницьких шлюбних зви­чаїв викрадення дівчини для укладання шлюбу, передбачає суворі грошові пока­рання за згвалтування жінок, забороняє розривання шлюбу без провини однієї із сторін або самовільне припинення шлюб­них відносин, встановлює санкції за на­родження позашлюбної дитини, за позаш­любні статеві стосунки взагалі, за статеві стосунки із кревними родичами, свояками, іновірцями, за блуд із черницею, побиття жінкою чоловіка, бійку між жінками, об­разу чужої жінки наклепом або побиттям, за непідкорення батьківській волі тощо. Окремі статті цього Уставу містили вказів­ки щодо злочинних дій церковнослужите­лів (блуд, пияцтво, порушення меж своїх парафій при виконанні обрядів, зв'язок із іновірцями чи відлучення від церкви). Відлучення від церкви і прокляття загрожува­ло тому, хто втручався в справи церковних судів. Вважалося злочином і підлягало церковному осудові споживання кінського й ведмежого м'яса, а також м'яса задуше­них (а не зарізаних) тварин і птиці.

Після смерті Ярослава церква починає втрачати свою відносну юридичну самос­тійність, набуту за часів княжіння Воло­димира Великого, а з 1055 р. цілковито підпорядковується Константинополю.

П'ятий лектор

Церковні устави, певною мірою, регулювали й суспільні відносини, та все ж у них не містилися санкції за порушення тих чи інших вже встановлених норм. Це означає, що навіть князі, автори багатьох уставів, розуміли, що у тих або інших ви­падках будуть застосовуватись постанови візантійського права. На підтвердження цього, слід сказати, що навіть у деяких ус­тавах зустрічаються місця, де сам автор посилається на «Номоканон» як єдино компетентну в даному випадку правову норму.

Це означало, що одним із найбільш впливових візантійських джерел права був «Номоканон» - кодифікований збірник церковного права, який застосовувався у Візантії. До складу «Номоканону» увій­шли правила Апостолів, Отців Церкви, Вселенських соборів, які мали назву кано­ни, численні закони, що були видані візан­тійськими імператорами із церковних справ (номой). У Візантії було відомо два номоканони: Івана Схоластика, котрий приблизно у VI ст. з'явився в Антіохії, та номоканон, що був складений приблизно у VII ст., а потім виправлений Фотієм, звідки і пішла назва «Номоканон Фотія».

Першим на Русі, після прийняття хрис­тиянства, з'явився «Номоканон» за редак­цією Івана Схоластика. Що ж до «Номо­канона Фотія», то він з'явився на українських землях лише у XIV ст.

Разом із номоканонами на Русь прий­шли й інші збірники візантійського права, які регулювали певні дії в церковних су­дах, враховуючи українське звичаєве або встановлене державною владою право. До таких найбільш впливових збірників нале­жить, зокрема, збірник під назвою «Еколога». Він був виданий у Візантії в 726 році й містив певну сукупність правових норм, які були складені за наказами візантій­ських імператорів-іконоборців. Цей збір­ник, переважно, містить норми звичаєвого права тих народів, які увійшли до складу візантійської держави. У УІП-ІХ ст. ним часто користувалися візантійські судді. Більшість статей «Екологи» містили нор­ми приватного права, лише одна (17а) - карного, та остання - вісімнадцята - ре­гулювала процес поділу воєнної здобичі. У перших шістнадцяти статтях мова йде про дарування, успадкування, свідків то­що. Не менш впливовим був збірник візан­тійського права, який мав назву «Прохирон». Він складений на основі кодифікації Юстініана й виданий у 879 р. візантій­ським імператором Василем Македоняном. Цей «підручник» за своїм змістом та укладом був подібний до «Екологи». Ним користувалися візантійські судді, оскільки у ньому містилися норми, які регулювали цивільні, кримінальні, частково, судові та церковні правовідносини. Усього в ньому містилося 40 статей.

Ці два збірники були офіційно визна­ними у Візантії. До нас дійшли також і не­офіційні збірники, але вже не суто грець­кого, а напівслов'янського походження. До них належать «Закон Судний людем», який був укладений приблизно у IX ст., та «Книга законія» - компелятивний збір­ник, який складається з чотирьох частин: рільничого закону, укладеного ще у VII ст., законних книг про кари, про розлу­чення й про свідків. Цей документ містить постанови приватного й карного права. Він був досить поширений на давньоукра­їнських землях, І саме тому можна знайти його норми у складі таких вживаних у Ки­ївській Русі збірниках, як «Номоканон» і «Руська Правда».

Можна констатувати, що рецептоване візантійське право поглибило й збагатило українське право новими юридичними по­няттями, надало поштовх розвитку вітчиз­няного законодавства доби Київської Русі.

Отже, українське право, беручи свій початок із найдавніших часів, пройшло шлях свого становлення від звичаєвого до позитивного права, біля витоків якого стояли найдемократичніші на той час пра­вові джерела і державні діячі.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Професійний розвиток педагогічних працівників. Як навчати дорослих ефективно? »
Просіна Ольга Володимирівна
36 годин
590 грн
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.