Дифракція — явище, що виникає при поширенні хвиль. Суть цього явища полягає в тому, що хвиля здатна оминати перешкоди. Це зумовлює те, що хвильовий рух спостерігається в області за перешкодою, куди хвиля не може потрапити прямо. Явище пояснюється інтерференцією хвиль на краях непрозорих об'єктів або неоднорідностях між різними середовищами на шляху поширення хвилі.
Дифракція добре проявляється тоді, коли розмір перешкоди на шляху хвилі порівняний з її довжиною або менший.
Дифракція світла була вперше описана італійським єзуїтом Франческо Грімальді. Свої експерименти він описав у книзі "De Lumine", що була опублікована у 1665 році (за два роки після смерті самого Франческо). У книзі описано два експеримента, де спостерігалося нове явище: у першому вимірювалися розміри тіні від об'єкту, що освітлювався через невеликий отвір, а у другому — розміри світлового конуса після проходження крізь дві вузькі щілини. В обох випадках взаєморозташування освітлених і затемнених ділянок було не таким, як передбачала геометрична оптика, а на межі світла і тіні можна було побачити райдужні смуги.
Грімальді пояснював результати експериментів тим, що існує, окрім відомих у той час трьох способів розповсюдження світла (прямолінійного, відбиття і заломлення) існує ще одне, для якого він запропонував назву "дифракція", від латинського слова diffringere, що означає "розпадатися на частини".
Один з експериментів Грімальді: світло проходить послідовно через дві вузькі щілини, але освітлена зона на екрані є значно ширшою, ніж це мало б бути якби світло розповсюджувалося лише прямолінійно
Також, ймовірно, незалежно від Грімальді, дифракцію відкрив Роберт Гук — він закривав частину світлового конуса гострим лезом, і спостерігав райдужні смуги, що утворювалися у тіні, а також темний ореол поряд з краями круглої освітленої ділянки, що утворювалася при проходженні сонячного світла кріль малий отвір.
