Поляроїди винайдені американським вченим Е. Лендом в 1932 році. Дія поляроїда грунтується на явищі дихроїзму. Здебільшого поляроїди одержують впресовуванням у плівку-матрицю великої кількості дрібних однаково орієнтованих подвійно заломлюючих кристаликів, наприклад кристаликів герапатиту (сірчанокислий йод — хінін). Виготовляють поляроїди і без використання подвійно заломлюючих кристалів, наприклад розтягом полімерних плівок в яких дихроїзм виникає внаслідок однакової орієнтації витягнутих в одному напрямі молекул полімеру. Поляроїди застосовують переважно як поляризаційні світлофільтри — наприклад, для захисту очей водія від осліплювальної дії фар зустрічних машин.
Особливе значення останнім часом знайшли поляризуючі плівки, що отримали назву поляроїдів. Вони являють собою плівку целулоїду або іншого прозорого матеріалу, на яку нанесені тонким шаром мікроскопічні кристалики діхроічної речовини – герапатіта (сірчанокислого йоду хініну). Чешуйка герапатіта товщиною 0,1 мм практично повністю поглинає один з променів, в результаті чого світло виявляється лінійно поляризованим.
В даний час найбільшого поширення набули плівкові поляроїди молекулярного типу. У цих поляроїда використовуються довгі тонкі діхроїчні молекули. Вісь їх поглинання збігається з довгою віссю молекули. Є багато способів добитися їх впорядкованого розташування. До числа дихроїчних молекул відносяться молекули багатьох барвників, деякі органічні молекули. Великою перевагою поляроїдів є можливість отримання їх у вигляді довгої широкої стрічки (у кілька десятків сантиметрів завдовжки).
Прилади, за допомогою яких утворюється поляризоване світло, називають поляризаторами. Для них використовують так звані поляроїди та спеціальні поляризаційні призми.
