Любов Яновська (1861–1933) — відома українська письменниця, прозаїк, драматургиня, а також активна громадська і політична діячка, членкиня Української Центральної Ради.
Біографія
Любов Олександрівна Яновська народилася 30 липня 1861 року. Значну частину життя вона присвятила не лише літературній творчості, а й активній громадській роботі. Під впливом свого чоловіка, Володимира Шемета, вона долучилася до українського національного руху та відстоювала українську мову, літературу та культуру.
З 1905 року мешкала в Києві, де очолювала секцію драматургії в місцевій «Просвіті», організовувала літературно-мистецькі вечори та популяризувала творчість Тараса Шевченка. Яновська була активною поборницею жіночої емансипації: вона заснувала Жіноче зібрання, була членкинею Всесвітньої ліги жінок та делегаткою міжнародних жіночих з'їздів у Петербурзі (1908) та Стокгольмі (1911).
У 1917 році вона брала участь в організації Українського національного театру та стала членкинею Української Центральної Ради. Після 1916 року письменниця майже перестала писати. Останні десять років свого життя Любов Яновська була прикута до ліжка хворобою.
Померла вона 20 листопада 1933 року в Києві та похована на Байковому цвинтарі.
Творчість
Літературний доробок Любові Яновської складає близько 100 оповідань, повістей та романів. Її рання проза 1890-х років була написана в реалістичному ключі та відображала народницькі ідеї, змальовуючи життя простого народу. Пізніше її творчість набула модерністичних рис, зокрема натуралістичних елементів.
Найбільш відомі твори:
Оповідання: «Смерть Макарихи» (1900), «Ідеальний батько» (1900), «Два дні з життя» (1905).
Повісті та романи: «Городянка» (1901), «Тайна нашої принцеси» (1911), «Мій роман» (1917).
Драматичні твори: драма «На Зелений Клин» (1900), п'єса «Лісова квітка» (1903), комедії «З малої хмари великий дощ» (1903), «Блискавиця» (1903)
