Літературно-музична композиція
«Я буду крізь сльози сміятись»
( Свято до дня народження Лесі Українки )
Святково прибраний зал. На стіні – портрет Лесі Українки у вишиваному рушнику, зліва – віночок із квітів безсмертника і різнокольорових стрічок.
Мета: передати силу і глибину поетичного світу Лесі Українки, виховувати любов до українського поетичного слова, до Вітчизни, до творчої спадщини поетеси, почуття прекрасного
Я маю в серці те, що не вмирає… (Леся Українка)
Учитель : Дорогі друзі! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого і цінного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова.
Сумлінним акордом зима в небесах.
Тужливим ехом в’ється в піднебессі.
Ми розповісти хочемо сьогодні вам
Про життя і творчість поетеси Лесі.
Жила колись на світі Леся.
Любила мріяти й співати.
Сама – найкраща із поезій,
Якої нам не написати.
У Лесі очі - квіти з луків.
А слово птаха різнопера...
В собі тяжку борола муку,
Співаючи: “Contra spem spero!”
Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.
(Запалюють свічку.)
Хай палає свічка. Хай палає,
Поєднає нас вона в цей час.
Друзів голоси нехай лунають,
Слово й музика нехай єднають нас.
(Звучить пісня « Вишиваю рушничок»).
Заходить хлопчик
Учень . Ти себе Українкою звала.
І чи краще знайти ім’я
Тій, що радістю в муках сіяла,
Як Вітчизна велика твоя
(Сказавши слова, на фоні тихої мелодії йде діалог ведучих та Лесі)
1 учень. Ти, дівчинко, в які світи мандруєш?
Леся. Я до людей.
2 учень. А як твоє імення?
Леся. Леся.
3 учень. А де зросла ти, дівчинко вродлива?
Леся.
Мене весна на лузі породила,
Заквітчана у проліски.
Водила вона мене за руки у лани,
На луки дальні, до верби старої,
Розщепленої громом весняним,
Водицею з криниці степової
Щоранку напувала…
Була я вільна і щаслива.
Та якось вдень, коли скінчилася злива,
Я на отаві дудочку знайшла,
Обвітрену, стару, робітникові.
Заграла я й почула дивну мову –
То мова муки людської була…
Так вперше я відчула муку пісні, яка співцеві сну не принесла.
Яка його будитиме й вестиме, і сіятиме слово молоде,
Аж поки сам він хащами густими
Пробуджених від сну не поведе…
І я тепер на шлях ступити мушу.
Я поспішаю…Я до вас іду.
Учень За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого, на Волині, у Новоград Волинську, у сім’ї Косачів народилась донька. Синьоока білява дівчинка із душею гордою і ніжною, серцем лагідним і чистим. Характером сильним, волею незламною. Мама назвала її Лесею.
Учениця Багато уваги батьки приділяли вихованню дітей (їх було шестеро). Мама Лесі Українки – відома письменниця Олена Пілка, а батько – юрист і громадський діяч. Дитячі роки Лесі минали на поліссі. В краю соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук. Дівчинка росла веселою, жвавою, розумницею і чепурушкою. Була здібною і працьовитою, товаришувала з сільськими дітьми. Разом з братами і сестрами брала участь у народних святах. Одягали українські костюми, співали пісні, грали народні ігри
Учень Волинський фольклор вражав дівчинку своєю міфологією з її мавками, перелесниками, русалками. Маленька Леся так повірила в існування лісових істот, що в ночі, таємно, бігала в ліс і шукала там мавку. Пісня, казка, легенда, на все життя полонили уяву майбутньої поетеси. Пізніше вона написала:
Леся
Давно, в дитячий любий вік,
В далекім ріднім краю
Я чула казку. Чула раз,
І досі пам’ятаю…
«Лісова пісня»
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
(Мелодія)
М а в к а
Ох, як я довго спала!
Л і с о в и к
Довго, дочко!
Вже й сон-трава перецвітати стала.
От-от зозулька маслечко сколотить,
в червоні черевички убереться
і людям одмірятиме літа.
Вже з вирію поприлітали гості.
Он жовтими пушинками вже плавають
на чистім плесі каченятка дикі.
М а в к а
А хто мене збудив?
Л і с о в и к
Либонь, весна.
М а в к а
Весна ще так ніколи не співала, як отепер. Чи то мені так снилось?
(Лукаш знов грає [мелодія № 5).
Ні... стій... Ба! чуєш?.. То весна співає?
(Лукаш грає мелодію № 5, тільки ближче.)
Л і с о в и к
Та ні, то хлопець на сопілці грає.
(Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку.)
М а в к а
Не руш! не руш! не ріж! не убивай!
Л у к а ш
Та що ти, дівчино? Чи я розбійник?
Я тільки хтів собі вточити соку
з берези.
М а в к а
Не точи! Се кров її.
Не пий же крові з сестроньки моєї!
Л у к а ш
Березу ти сестрою називаєш?
Хто ж ти така?
М а в к а
Я - Мавка лісова.
Л у к а ш
(не так здивовано, як уважно придивляється до неї)
А, от ти хто! Я від старих людей
про мавок чув не раз, але ще зроду
не бачив сам.
М а в к а
А бачити хотів?
Л у к а ш
Чому ж би ні?.. Що ж, ти зовсім така,
як дівчина... ба ні, хутчій як панна,
бо й руки білі, і сама тоненька,
і якось так убрана не по-наськи...
А чом же в тебе очі не зелені?
(Придивляється).
Та ні, тепер зелені... а були,
як небо, сині... О! тепер вже сиві,
як тая хмара... ні, здається, чорні
чи, може, карі... ти таки дивна!
М а в к а
(усміхаючись)
Чи гарна ж я тобі?
Л у к а ш
(соромлячись)
Хіба я знаю?
М а в к а
(сміючись)
А хто ж те знає?
Л у к а ш
(зовсім засоромлений)
Ет, таке питаєш!..
М а в к а
(щиро дивуючись)
Чому ж сього не можна запитати?
Он бачиш, там питає дика рожа:
"Чи я хороша?"
А ясень їй киває в верховітті:
"Найкраща в світі!"
Л у к а ш
А я й не знав, що в них така розмова.
Я думав - дерево німе, та й годі.
М а в к а
Німого в лісі в нас нема нічого.
Л у к а ш
Чи то ти все отак сидиш у лісі?
М а в к а
Я зроду не виходила ще з нього.
Л у к а ш
А ти давно живеш на світі?
М а в к а
Справді,
ніколи я не думала про те...
(Задумується).
Мені здається, що жила я завжди...
Л у к а ш
І все така була, як от тепер?
М а в к а
Здається, все така...
Л у к а ш
А хто ж твій рід?
чи ти його зовсім не маєш?
М а в к а
Маю.
Є Лісовик, я зву його "дідусю",
а він мене - "дитинко" або "доню".
Л у к а ш
То хто ж він - дід чи батько?
М а в к а
Я не знаю.
Хіба не все одно?
Л у к а ш
(сміється)
Ну та й чудні ви
отут у лісі! Хто ж тобі тут мати,
чи баба, чи вже як у вас зовуть?
М а в к а
Мені здається часом, що верба,
ота стара, сухенька, то - матуся.
Вона мене на зиму прийняла
і порохном м'якеньким устелила для мене ложе
.Л у к а ш
Там ти й зимувала?
А що ж ти там робила цілу зиму?
М а в к а
Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?
Спить озеро, спить ліс і очерет.
Верба рипіла все: "Засни, засни..."
І снилися мені все білі сни:
на сріблі сяяли ясні самоцвіти,
стелилися незнані трави, квіти,
блискучі, білі... Тихі, ніжні зорі
спадали з неба - білі, непрозорі -
і клалися в намети... Біло, чисто
попід наметами. Ясне намисто
з кришталю грає і ряхтить усюди...
Я спала. Дихали так вільно груди.
По білих снах рожевії гадки
легенькі гаптували мережки,
і мрії ткались золото-блакитні,
спокійні, тихі, не такі, як літні...
Л у к а ш
(заслухавшись)
Як ти говориш...
М а в к а
Чи тобі так добре?
(Лукаш потакує головою.)
Твоя сопілка має кращу мову.
Заграй мені, а я поколишуся.
Учень. Леся рано почала складати вірші. Батьки їй в цьому допомагали, а вона казала: Поезія є всюди хоч не всякий її бачить.”
У чотири роки Леся навчилася читати. Її улюблені книги – «Кобзар» Т.Шевченка, твори Ж.Верна, Д.Дефо, казки Г.Х.Андерсена. У шість – невтомна дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку,. Несподівано для самої Лесі, у 1880 році з’явився перший вірш «Надія». Мати дівчинки допомогла обрати їй літературний псевдонім – Леся з України , що згодом зазвучало ЛесяУкраїнка. Так вогна підписувала свої вірші
Леся
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянуть іще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно,
Поглянуть іще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали призванням, сенсом її життя.
Учень. У 10 років на святі Водохреща вона застудилася і тяжко захворіла на туберкульоз кісток. Відтоді хвороба не покидала її. Дівчинка витримала кілька операцій, часто виїздила на лікування в Крим, Одесу, Болгарію, Німеччину, Італію, Єгипет, Грузію. Її життя стало постійною боротьбою.
Леся
Хто вам сказав що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука,
Чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
Жалі та голосіння, –
То ж була буря весняна,
А не сльота осіння.
А восени…
Яка журба,
Чи хто цвіте, чи в’яне,
Тоді й плакучая верба
Злото-багряна стане.
Коли ж суворая зима
Покриє барви й квіти –
На гробі їх вона сама
Розсипле самосвіти
Учень. Леся дуже любила малювати і дуже любила музику , старанно вчилась грати на фортепіано, і вважала що з неї був би кращий музика, ніж поет. З болем прощалася з інструментом, якому виливала всі свої радощі .
( Леся підходить до фортепіано і читає вірша)
До мого фортепіано
Мій давній друже! Мушу я з тобою
Розтатися на довго... Жаль мені..
З тобою звикла я ділитися журбою,
В повідують думки веселі і сумні...
Розтанемось на довго ми з тобою!
Зостанешся ти з самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою...
Прощай же давній, любий друже мій!
Учень. Та гра на фортепіано зовсім не покидала – це була її розрада, втіха, її пристрасть. Хвороба спричинила до того, що дівчинка зовсім не ходила до школи. Але з її наполегливістю, старанням, працьовитістю, здобула глибокі і різносторонні знання. Особливо добре знала літературу – вітчизняну і світову.
Учень. Минав час. Коли дівчинці було 13 років, мати, порадившись із дочкою, добирає їй псевдонім Українка. Це було своєрідним викликом існуючим порядкам, утвердженням права на функціонування рідної мови. Так починала свій літературний шлях юна Леся Українка.
« Вишеньки-черешеньки»
Учень. Леся дуже любила читати, малювати, вишивати, співати. Вона разом із своїми братами й сестрами захоплювалась українськими піснями, казками, легендами.
Ромашки – квіти миру і кохання. Це улюблені Лесині квіти
Пісня « Я- українка»
Учень. Леся володіла тринадцятьма мовами, а французькою, німецькою, італійською вона могла писати вірші. Тяжка хвороба прикувала її до ліжка, довгий мусила лежати в гіпсі. Та вона з надзвичайною мужністю терпіла біль. Важко повірити, що автор мужніх сильних творів – слабосила, хвора дівчинка.
Леся
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Так, я буду крізь сльози сміятись
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Пісенька весняної води ( із гір на долину )
Учень. Вже не підводячись з ліжка, смертельно хвора, вона поривалася думкою до своїх задумів. «Нехай моїм останнім акордом буде молитва до сонця», – сказала поетеса.
Леся
Як умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень
І стримуваний промінь засіяє
Вночі запалений, горітиме удень.
Учень. В останні роки свого життя Леся Українка працювала з особливим напруженням. Вона поспішала, вона хотіла встигнути якнайбільше сказати людям. До останньої хвилини не залишала вона своєї єдиної зброї поетичного слова.
.
. Леся Українка залишила чимало своїх творів. Деякі просимо прослухати.
учень.
Тішся, дитино, поки ще маленька,
Ти ж бо живеш навесні,
Ще твоя думка літає легенько,
Ще твої мрії ясні.
учень.
На зеленому горбочку,
У вишневому садочку
Притулилася хатинка,
Мов маленькая дитинка
Стиха вийшла виглядати, чи не вийде її мати.
учень.
Тиша в морі… ледве-ледве
Коливає море хвилі.
Не колишуться од вітру На човнах вітрила білі.
учень.
Як дитиною, бувало,
Упаду собі, на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що болить?» – мене питали,
Але я не признавалась, -
Я була малою горда –
Щоб не плакать, я сміялась.
Ведуча. Життя Лесі Українки – це подвиг митця, один з тих подвигів, які підносять людину в очах сучасників, роблять її нетьмарною зіркою в очах нащадків.
(Всі учні встають. Леся стає посередині залу)
Леся.
Інші будуть співці по мені,
Інші будуть лунати пісні,
Вільні, гучні, одважні і горді
Поєднаються в ясній акорді
І полинуть у ті небеса,
Де сіяє одвічна краса;
Там на їх обізветься луною
Пісня та, що не загине зо мною.
Пісня («Хотіла б я піснею стати»)
Я прилину до вас
Першим вітром тужливим весняним.
Журавлиним ключем
Прилечу із натомлених дальніх доріг,
Повернуся сюди
Солов’їними первопіснями,
Рушником обернусь
В прадідівський святий оберіг.
Коли перші громи розітнуть
Чисте небо промінням вогненним.
Коли гомін лісів відгукнеться вам
Смутком тужливим моїм,
Отоді спом’яніть , я прошу вас,
Отак всі про мене,
Щоб цей спогад у вічні
Незнанні світи долетів.
Я лишила вам слово,
Яким користатись завжди уміла.
Залишила вам голос.
Щоб із вічності він аж сюди долетів.
Щоби моя любов до Вкраїни зламіти несміла.
І голубила завше і всюди
Достойних дочок і синів.
Пісня «Україно – краю»
Учень. Леся Українка – це така багатогранна творча особистість, про яку М.Бажан сказав: «В історії світової літератури важко знайти таке ім’я, яке дорівнювало б їй талантом, мудрістю, проникливістю, значущістю
Учень. Будуть відходити віки, будуть приходити віки…а вічне увійде у вічність, не так у бронзу чи мармур, як в очі людські, в надії людей, бо допоки живе надія – живий і народ. То ж будемо і ми вчитися терпінню, вірі, любові і надії у нашої неповторної Лесі.
Учень. Багато поетів з різних країн присвятили вірші свої Лесі Українки, а сьогоднішню нашу зустріч хотілося б завершити словами Олени Журливої ; в її присвяті “Пам’яті Лесі Українки”
Я знала Лесю Українку
Живу, тривожну, молоду,-
Вона, мов квітка у барвінку,
Цвіла в поліському саду.
Вітри піснями захлинались,
Ліси шуміли навкруги
І в срібні роси одягались
Ранкові в маревах луги.
Ходила Мавка – чарівниця.
Когось шукала між дерев,
І знав, хто їй ночами сниться,
Мешканець лісу – дядько Лев.
Не стерлась райдужна сторінка.
Не вмерла пісня лісова,
Безсмертна Леся Українка
Була і є навік жива.
