Мета: розширити знання гуртківців про життя і творчість Богдана Лепкого; сприяти вихованню національної самосвідомості вихованців; формувати у дітей уміння працювати в команді; розвивати здатність до взаємодії; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Б. Лепкого; збагачувати словниковий запас гуртківців; розвивати творчі здібності дітей, музичний слух, почуття ритму; виховувати любов до національної культури, гордість за відомі постаті, які проживали на території Бережанщини.
(На екрані презентація про осінь)
Ведуча. Осінь... Золота пора. Скільки таємничого, сумного несе вона з собою! Перед тим, як природа перейде в свій чорно-білий стан, вона одягає дерева в таке різнобарв’я! Ліс палає золотими, багряними, червоними кольорами. Недарма про цю пору чимало написано віршів, пісень, оповідань, і, мабуть, немає такого пейзажиста, який би не оспівував на полотні осінь.
Ведучий. Шановні друзі! Ми зібрались сьогодні, щоб поринути у світ поезії. Поезії, яка так довго була нам невідомою, аби віддатишану людині, чиє ім’я повернулося на Україну. А наш театр поезії відбудеться в одній із кав’ярень. Сюди мають завітати сам Богдан Лепкий, студенти, друзі по перу, учасники літературної групи «МолодаМуза».
Ведуча. Тож загляньмо до кав’ярні. Тут затишно, грає приємна
музика, смачно пахне кавою.
Ведучий.
Десятиліттями з’являються у небі журавлі і тануть в осінньому небі. А з ними й журлива мелодія «Чуєш, брате мій». Знамениті «Журавлі»Б. Лепкого – один із найтрагічніших ліричних віршів, навіяний мотивами осені. Вірш, де власне стирається межа між життям і смертю.
Ця драматично-поетична мініатюра, озвучена 915 р. братом Богдана Лепкого,не вмовкає в нашому народі,живе як народна пісня. Як багато умістилося в кілька строф про осінній відліт журавлів, яка гама переживань, настроїв! І не дивно, що такими журавлями бачили галичани, що покидали Батьківщину в неясній надії на кращу долю за океаном, і «стрільці січовії, що йшли боронити рідну землю від ворогів», і кожна людина, проводжаючи ключі журавлині у вирій, теж мимоволі прощається – з весною і літом, з молодістю, з життям. (Виконується пісня.)
Журавлі
Видиш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнурком
Журавлі в вирій.
Кличуть: кру! кру! кру!
В чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилонька зітру.
Мерехтить в очах
Безконечний шлях,
Гине, гине в синіх хмарах
Слід по журавлях.
Ведуча. Відлітали у вирій журавлі... Відлітали, щоб більше не повернутися. Безмірна туга та печаль розносилась по світу від того журавлиного плачу. І, здасться, цьому безконечному, вічному пташиному лету не буде кінця. А серце зранене щемить, тужить, скочується пекуча сльоза скорботи у роз’ятрене тіло матері України. Хто ж ті журавлі, що не дочекались весни на Батьківщині і у вирію залишились так довго. Це – наша українська гордість, наша духовність. Це інтелігенція, яка розкидана по Чехіях, Америках, Бразиліях...
