Левко́ Іва́нович Боровико́вський (1806–1889) — український поет, байкар та перекладач, один із піонерів українського романтизму.
Біографія
Походження та освіта: Народився 22 лютого 1806 року в селі Мелюшки (Полтавщина) у дворянській родині. Навчався в Полтавській гімназії, згодом закінчив етико-філологічний факультет Харківського університету (1830), де потрапив під вплив гуртка харківських романтиків.
Діяльність: Викладав історію та латину в Полтавській та Курській гімназіях. Більшу частину життя провів на Полтавщині.
Останні роки: Помер 26 грудня 1889 року. Похований у рідному селі Мелюшки.
Творчість
Боровиковський став важливою постаттю в українській літературі завдяки поєднанню фольклору з європейськими літературними формами.
Балади: Його вважають майстром української романтичної балади. Найвідоміший твір — «Маруся» (1829), що є переспівом балади Г. Бюргера «Ленора» та «Світлани» В. Жуковського. У ній він вперше в українській літературі майстерно використав народні повір'я, демонологію та ліризм.
Байки: У 1852 році видав збірку «Байки й прибаютки». Його байки відзначаються стислістю, влучністю та народним гумором («Голова», «Клим», «Чоловік і Собака»).
Пісні та думи: Створював ліричні твори, близькі до народних пісень («Козак», «Чорні очі»), де оспівував козацьке минуле та нещасливе кохання.
Переклади: Перекладав українською мовою твори Горація, Пушкіна, Міцкевича.
Лексикографія: Працював над укладанням словника української мови (зібрав близько 60 тисяч слів), який, на жаль, не був виданий за його життя.
Значення: Творчість Боровиковського сприяла реформуванню українського віршування та збагаченню літературної мови народними висловами й етнографічними деталями.
