Менінгококова інфекція (МІ) — антропонозне інфекційне захворювання, що передається повітряно-краплинним шляхом і має різні клінічні прояви (від безсимптомного носоглоткового носійства до генералізованих форм із високою летальністю).
Менінгококові інфекції є тяжкими, переважно дитячими захворюваннями. Щороку в світі реєструють близько 300 000 – 500 000 випадків МІ, зокрема 30 000 – 50 000 летальних. На одного хворого генералізованою формою МІ припадає 20 000 – 50 000 носіїв збудників. Найвищий рівень захворюваності — серед дітей до 1 року.
Захворювання на МІ фіксують в усьому світі. Найпоширеніша менінгококова інфекція в Африці, на південь від Сахари, на території від Сенегалу до Ефіопії. В окремих країнах цього «менінгітного поясу» в роки епідемічних підйомів захворюваність досягала 200–500 на 100 000 населення.
Збудником МІ є менінгокок (Neisseria meningitidis) — грамнегативний диплокок, що розташовується переважно внутрішньоклітинно. Виявлено 13 серогруп Neisseria meningitidis, 6 з яких (A, B, C, W, X і Y) можуть спричиняти епідемії.
У навколишньому середовищі бактерія нестійка і швидко гине поза організмом людини.
Джерелом інфекції є люди — носії збудника, які виділяють менінгококи і не мають запальних змін у носоглотці, або ж хворі на гострий назофарингіт і генералізовані форми МІ.
Збудник передається із краплями слизу під час кашлю, чхання, розмови. Близький тривалий контакт з інфікованою людиною-носієм сприяє поширенню хвороби.
Інкубаційний період триває 1–10 днів і в середньому становить 4 дні.
Основними клінічними ознаками МІ є менінгіт і сепсис. Менш поширені артрит і пневмонія. Менінгіт часто супроводжує тріада симптомів: гарячка, головний біль і ригідність потиличних м’язів. Досить часто наявні сплутана свідомість, нудота, блювота, світлобоязнь.
Менінгококовий сепсис (менінгококцемія) характеризується гарячкою і геморагічним висипом. Часто супроводжується септичним шоком, порушенням згортання крові (ДВЗ-синдром) та поліорганною недостатністю.
Менінгококову інфекцію можуть діагностувати під час клінічного огляду хворого і подальших лабораторних досліджень змивів з носової частини горла, мокротиння, крові, спинномозкової рідини.
Природна сприйнятливість людей висока, але наслідки інфікування залежать як від властивостей збудника (вірулентності), так і від резистентності ураженого організму. Після перенесеної хвороби зберігається тривалий імунітет.
Основним профілактичним заходом МІ є раннє виявлення та ізоляція хворих, санація виявлених бактеріальних носіїв, дотримання правил особистої гігієни, санітарно-освітня робота серед населення. У період сезонного підвищення захворюваності слід обмежити відвідування місць із великим скупченням людей.
Специфічна профілактика МІ актуальна у країнах з високими показниками захворюваності. Планова вакцинація проти цієї інфекції включена до національних календарів щеплень Бельгії, Великої Британії, Ірландії, Ісландії, Іспанії, Нідерландів, Німеччини тощо.
В Україні щеплення від менінгококової інфекції належить до рекомендованих.
