Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Критика і розвиток. Як не знищити мотивацію
»
Взяти участь Всі події

Лекція №5. Основні риси типового характеру. Класифікація характерів за Т. Рібо. Типи акцентуацій К. Леонгардом. Поняття про здібності. Структура здібностей. Різновиди здібностей.

Психологія

Для кого: 11 Клас, 12 Клас, Дорослі

06.03.2020

2086

22

0

Опис документу:
Поняття про характер, структура, зміст. Компоненти характеру, основні риси, властивості. Акцентуації та формування характеру. Класифікація характерів за Т. Рібо. Особливості спілкування залежно від типу акцентуації характеру. Здібності, структура, різновиди. Індивідуальні відмінності в здібностях людей та їх природні передумови, інтелект, структура.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Лекція №5.

Тема: Основні риси типового характеру. Класифікація характерів за Т. Рібо. Типи акцентуацій К. Леонгардом. Поняття про здібності. Структура здібностей. Різновиди здібностей.

Поняття про характер, структура, зміст. Компоненти характеру, основні риси, властивості. Акцентуації та формування характеру. Класифікація характерів за Т. Рібо. Особливості спілкування залежно від типу акцентуації характеру.

Здібності, структура, різновиди. Індивідуальні відмінності в здібностях людей та їх природні передумови, інтелект, структура.

Характер

На відміну від темпераменту, який залежить в основному від природженого типу вищої нервової діяльності, характер більше визначається умовами навчання, вихо­вання, стосунками в сім'ї, колективі тощо. Основні риси характеру розвиваються передусім під впливом соціального середовища, в якому перебуває особистість, тобто в процесі засвоєння соціального досвіду.

Тому в психологічній науці характер (від грецьк. character - риса, відбиток, чеканка, печатка) розглядається як сукупність істотних, стрижневих і найбільш стій­ких індивідуальних якостей, що виявляються в діяльності, спілкуванні та поведінці.

Отже, характер — це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

У лікаря, який має успіх у хворих, виражені такі риси характеру, як поміркованість, принциповість, рішучість, мужність, сміливість, скромність, доброзичливість, суво­рість і особливо емпатія (грецьк. empatheia - співпереживання). Для медичного пра­цівника емпатія - це показник професійної придатності. Практика свідчить, що лікар має враховувати психічний стан хворого, надаючи необхідну допомогу.

Характер особистості індивідуальний для кожної людини. Пізнання характеру людини дозволяє досить точно прогнозувати її поведінку, можливі вчинки та дії. При цьому дуже важливо виявити і такі негативні риси характеру, як брехливість, лицемір­ство, лінощі, грубість, жадібність, зарозумілість, неохайність, бездушність, заздрість, егоїзм. Остання риса може бути показником особистості в цілому: вона полягає у надмірній зосередженості та замкнутості людини на своєму «Я».

Яскраво виражений егоїзм звичайно заважає людині налагодити хороші взаємини з оточуючими людьми. Правда, егоїсти бувають різні. Наприклад, І. С. Тургенев виділяв три типи егоїстів: егоїсти, які самі живуть і жити дають іншим; егоїсти, які самі живуть і не дають жити іншим; нарешті, егоїсти, які і самі не живуть і іншим не дають. У цілому риси характеру виявляються у ставленні людини до оточуючих, до себе, до праці.

За даними фізіологічних досліджень, фізіологічну основу характеру становить сума стійких тимчасових нервових зв'язків, які утворилися в корі великих півкуль головного мозку в процесі набуття життєвого досвіду, а також тип вищої нервової діяльності людини. Безумовно, тимчасові нервові зв'язки піддаються змінам залежно від різноманітності життєвих ситуацій та умов діяльності людини. При цьому інфор­мація, яка надходить до кори великих півкуль мозку людини, змінює нервові зв'язки і разом з цим риси характеру. Формуючи характер, ми впливаємо і на деякі властивості темпераменту.

Темперамент при цьому є динамічною стороною характеру людини. Наприклад, такі характерологічні особливості, як урівноваженість і неврівноваженість, стрима­ність і нестриманість у поведінці, рухливість, активність, легкість пристосування до нових умов, перебувають у прямій залежності від властивостей темпераменту. Риси характеру можуть як послаблювати прояви негативних властивостей темпераменту залежно від умов життєдіяльності, маскувати їх (наприклад, надмірну рухливість у холерика), так і підсилювати позитивні властивості. Формуючи характер, людина пев­ною мірою змінює і свій темперамент. При цьому вона не завжди об'єктивно оцінює свій характер. І не випадково В. Гюго вважав, що у кожної людини три характери: той, який вона сама собі приписує, той, що їй приписують інші, і, нарешті, той, який вона має в дійсності.

Основні риси типового характеру. Носієм характеру є людина. Риси її характеру позначаються на діяльності, стосунках, способах дії в найширшому їх розумінні — в сім'ї, трудовому колективі, в управлінні виробництвом, державою. Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює тло для індивідуальних проявів рис характеру, і прояв не властивих для більшості певної соціальної групи рис характеру викли­кає заперечення, осуд. Особливості типового характеру виявляються при позитивному або негативному ставленні до праці, інших людей, самого себе, пред­метів та явищ дійсності. Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру люди­ни. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці — аку­ратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість. Ставлення до інших людей виникають у міжособис тісних контак­тах і зумовлюються суспільними умовами життя, які складаються істо­рично і розкриваються в колективі. Рисам характеру, в яких вияв­ляється ставлення особистості до інших людей, властиві значна варіативність за змістом і формою їх виявлення, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості. Ставлення до інших людей мас оцінний характер, в якому інтелекту­альне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характе­ру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до лю­дей виявляється в різному змісті рис характеру та різній формі їх прояву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечення виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесли­во, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо. Ставлення до інших виявляється залежно від обставин і характеру оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах характеру. Позитивними рисами характеру культурної людини є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принци­повість. Засадові стосовно них — гуманістичні моральні якості лю­дей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.

До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схиль­ність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб'яз­ковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитив­ному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.

Ставлячись до вчинків і поведінки інших, людина формує власні ри­си характеру за аналогією чи протиставленням. Ставлення до самої себе — позитивне або негативне — залежить від рівня розвитку са­мосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відпо­відальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колекти­ву, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості. Разом з тим деяким людям властиві негативні риси — нескромність, хвалькуватість, кар'єризм, гординя, самовпевненість тощо. Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього харак­теру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості. Крайню інтен­сивність певних рис людини називають їх акцентуацією. Хоча акцен­туація якихось рис особистості своєю загостреністю та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до пато­логічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акценту­ацію рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невро­тичні, істеричні та інші патологічні реакції. Акцентуація рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напруження. Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов жит­тя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі, але, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють грунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов. Розглянемо найхарактерніші прояви акцентуації.

Т. Рібо в основу класифікації характерів кладе ступінь розвитку почуттів і волі, вважаючи інтелектуальний елемент менш істотним в характеристиці того чи іншого типу. В той же час він виключає із своєї класифікації аморфних і нестійких (хоч ці групи осіб досить поширені). Т. Рібо розрізняє характери:

чутливі з підвидами:

а) сильне почуття і слабкі розум і воля - в житті вони пасивні, другорядні особи;

б) сильні почуття і розум при слабкій волі - споглядачі;

в) сильні почуття і розум, добре розвинута воля, але діяльність поривчаста, нерів-
номірна;

активні з підвидами:

а) невисокий розум і посередні інтереси (активні) - особи буденної, повсякденної
праці;

б) сильні воля і розум - видатні діячі;апатичні:

а) слабкі воля і розум, мало діяльні;

б) розважливі - слабкі воля і почуття, добрий розум .

Установлено, що існує кілька типів характеру. Так, одні люди схильні більше до міркувань, переживань, поривань, інші - до активної, цілеспрямованої діяльності. Тут може виявлятися зосередженість людини на своєму внутрішньому світі (інтровер­сія) або на зовнішньому (екстраверсія). Одні люди уникають самостійно приймати рішення, погоджуються з оточуючими (конформні), інші ж не втрачають голову за тяжких обставин (самостійні), беруть на себе відповідальність. Експансивні осо­бистості схильні до зовнішнього виявлення своїх переживань, імпресивні більше переживають у собі. Всі ці особливості характеру лікарю треба не лише навчитися визначати, а й свідомо враховувати в процесі практичної діяльності. Навіть однакові хвороби у різних людей перебігають по-різному, індивідуально, що відбивається і на виявленні характеру. Надмірне вираження окремих рис характеру, межа норми називається акцентуацією.

Акцентуації характеру формуються, як правило, під впливом виховання, навчання, професійної діяльності. Наприклад, деякі спеціальності вимагають розвитку в людини дисциплінованості, відповідальності та акуратності. У процесі трудової діяльності людина набуває їх. Ці якості можуть бути яскраво виявленими, а іноді виходити за загальнолюдські норми, тобто бути акцентуаціями характеру (дисциплінованість може перетворитися в педантизм).

Крайню інтен­сивність вираження певних рис характеру людини називають їх акцентуацією.

Розрізняють такі акцентуації характеру, як демонстративність, педантизм, застрягання, підвищена збудливість, дистимічність, тривожність, емотивність, демонстративність, екзальтованість (табл. 9.6).

К. Леонгард (1981) виділив такі варіанти акцентуйованих особис­тостей:

  1. емотивні — тривожні, боязкі, жалісливі та м'якосерді;

  2. збудливі — запальні, дратівливі, схильні до імпульсивної агресії, але відхідливі;

  3. епілептоїдні збудливі, мстиві, жорстокі;

  4. демонстративні (з істеричними рисами) схильні до самовихвалян­ня й істеричних реакцій, брехливі, прагнучі привернути до себе увагу, де­монстративні у поведінці, егоїстичні;

  5. демонстративно-застрягаючі (з істеричними і параноїдальними ри­сами) брехливі, самовпевнені, нахабні, схильні до обмовлянь і наклепів, честолюбні, болісно вразливі, лицемірні, мстиві, без етичних норм;

  6. дистимічні (депресивні) постійно заклопотані, нерішучі, схильні до песимізму; дистимічно-застрягаючі (параноїдальні) заклопотаність і нерішучість у них поєднуються з жадібністю і підозрілістю;

  7. педантичні (ананкастні, психастенічні) боязкі, тривожні, недовір­ливі, совісні;

  8. що застрягають («параноїдальні») фанатичні, непоступливі, не­гнучкі, мстиві, впевнені у своїй правоті («я завжди правий»);

  9. гіпертимічні активні, життєрадісні, оптимістичні;

  1. афективно-лабільні емоційно хитливі, зі швидкою зміною на­строю;

  2. афективно-екзальтовані ті, хто бурхливо реагують на все у виг­ляді захоплення чи розпачу;

  3. екстравертовані (відкриті, товариські) та інтровертовані (замкнуті, що все переживають у собі).

Згідно з К. Леонгардом риси, властиві особистості, можуть бути основ­ними і додатковими. Основні риси складають «ядро» особистості. У ви­падку яскравої вираженості основні риси стають акцентуаціями характе­ру, займають місце між психопатією (розладом особистості) і нормою.

Інша класифікація К. Леонгарда включає 10 типів акцентуйованих осо­бистостей, які розділені на дві групи: акцентуації характеру (демонстра­тивний, педантичний, застрягаючий, збудливий) і акцентуації темпера менту (гіпертимічний, дистимічний, боязкий, тривожно-боязкий, цикло-тимічний, емотивний).

  1. Демонстративний тип. Характеризується підвищеною здатніс­тю до витіснення, демонстративною поведінкою, жвавістю, рухливістю, легкістю у встановлення контактів. Схильний до фантазерства, облуд­ності й удавання, спрямований на прикрашання своєї персони, здатний до авантюризму, артистизму, позерства, їм рухає прагнення до лідерства, потреба у визнанні, бажання постійної уваги до своєї персони, бажання влади, схвалення; перспектива бути непоміченим дратує його. Він демонс­трує високу пристосовність до людей, емоційну лабільність (легку зміну настрою) за відсутності дійсно глибоких почуттів, схильність до інтриг (за наявності зовнішньої м'якості манери спілкування). Відзначається безмеж­ний егоцентризм, жага до замилування, співчуття, шанування, подиву. Звичайно похвала інших у його присутності спричинює в нього особливо неприємні відчуття. Прагнення до компанії звичайно пов'язано з потре­бою відчути себе лідером, посісти виключне положення. Самооцінка дуже далека від об'єктивності. Може дратувати своєю самовпевненістю і висо­кими домаганнями, сам систематично провокує конфлікти, але при цьо­му активно захищається. Володіючи патологічною здатністю до витіснен­ня, він може цілком забути те, про що він не бажає думати. Це звільняє його в неправді. Як правило, бреше з невинним обличчям, оскільки те, про що він говорить у даний момент, для нього є правдою; очевидно, він не усвідомлює свою неправду чи усвідомлює її дуже поверхнево, без по­мітного каяття. Здатний привертати до себе увагу інших неординарністю мислення і вчинків.

2.Застрягаючий тип. Його характеризує помірна товариськість, за-нудливість, схильність до моралізаторства, небалакучість. Часто страж­дає від несправедливості стосовно нього. У зв'язку з цим виявляє обе­режність і недовірливість стосовно людей, чутливий до образ і засмучень, уразливий, підозрілий, відрізняється мстивістю, довго переживає дріб­ні факти, не здатний «легко відходити» від образ. Для нього характерна зарозумілість, часто виступає ініціатором конфліктів. Самовпевненість, твердість установок і поглядів, сильно розвинуте честолюбство часто при­зводять до наполегливого захисту своїх інтересів, які він відстоює з особ­ливою енергійністю. Прагне домогтися високих показників у будь-якій справі, за яку береться, і виявляє велику завзятість у досягненні своїх цілей. Основною рисою є схильність до афектів (правдолюбство, уразливість, ревнощі, підозрілість), інертність у прояві афектів, у мисленні, у моториці.

3. Педантичний тип. Характеризується ригідністю, інертністю психічних процесів, важкістю на підйом, тривалим переживанням подій, які психологічно травмують. Рідко бере участь у конфліктах, але активно реагує на будь-який прояв порушення порядку. На службі є надмірно вимогливим, пред'являючи оточуючим багато формальних вимог. Пунктуальний, охайний, особливу увагу приділяє чистоті і порядку,скрупульозний,сумлінний, схильний суворо дотримуватися плану, у виконанні дій неквапливий, посидющий, орієнтований на високу якість роботи й особливу акуратність, схильний до частих самоперевірок, сумнівів у якості виконаної роботи, до бурчання, формалізму, віддає лідерство іншим людям.

4. Збудливий тип. Недостатня керованість, ослаблення контролю над бажаннями і спонуками поєднуються в людей такого типу з підвладністю фізіологічним потягам. Йому властиві підвищена імпульсивність, інстинктивність, брутальність, занудство, похмурість, схильність до гніву, хамства і свар, до конфліктів, у яких сам виступає активною, провокувальною стороною. Дратівливий, запальний, часто змінює місце роботи.
Відзначається низька комунікабельність, сповільненість вербальних і невербальних реакцій. Для нього ніяка праця не є привабливою, працює лише за необхідності, також не бажає вчитися. Байдужий до майбутнього, живе лише сьогоденням, бажаючи «витягти» з нього якомога більше
розваг. Імпульсивно виникаючі реакції агресії гальмуються з трудом і можуть бути небезпечні для оточення. Він може бути владним, обираючи
для спілкування найбільш слабких.

5.Гіпертимічний тип. Людей цього типу відрізняє значна рухливість, товариськість, балакучість, виразність жестів, міміки, пантоміміки, надмірна самостійність, схильність до бешкетництва, недостатність почуття дистанції у відносинах з іншими. Часто спонтанно відхиляються від теми розмови. Вносять багато шуму, люблять компанії однолітків, прагнутьними командувати. Вони майже завжди перебувають у дуже гарному настрою, мають добре самопочуття, високий життєвий тонус, квітучий виг-
ляд, гарний апетит, здоровий сон, схильність до ненажерливості й інших
радощів життя. Це люди з підвищеною самооцінкою, веселі, легковажні, поверхневі і разом з тим діловиті, винахідливі, блискучі співрозмовники; люди, що вміють розважати інших, енергійні, діяльні, ініціативні. Велике прагнення до самостійності може служити джерелом конфлік тів. Для них характерні вибухи гніву, роздратування, особливо коли вони зустрічають сильну протидію, зазнають невдачі. Схильні до аморальних учинків, підвищеної дратівливості, прожектерства. Недостатньо серйозно відносяться до своїх обов'язків. Вони важко переносять умови твердої дис­ципліни, монотонну діяльність, змушену самітність.

  1. Дистимічний тип. Люди цього типу відрізняються серйозністю, навіть пригніченістю настрою, повільністю, слабістю вольових зусиль. Для них характерні песимістичне відношення до майбутнього, знижена самооцінка, а також низька контактність, небагатослівність у бесіді, на­віть мовчазність. Такі люди є домосідами, індивідуалістами; гучних ком­паній звичайно уникають, ведуть замкнутий спосіб життя. Часто похму­рі, загальмовані, схильні зосереджуватися на тіньових сторонах життя. Вони сумлінні, цінують тих, хто з ними дружить, і готові їм підкорити­ся, відрізняються загостреним почуттям справедливості, а також сповіль­неністю мислення.

  2. Тривожний тип. Людям даного типу властиві низька контактність, мінорний настрій, боязкість, лякливість, непевність у собі. Діти тривожно­го типу часто бояться темряви, тварин, жахаються залишатися одні. Вони цураються гомінких жвавих однолітків, не люблять надмірно гучних ігор, боязкі і сором'язливі, дуже хвилюються під час контрольних робіт, іс­питів, перевірок. Часто знаходяться під опікою старших, нотації дорос­лих можуть викликати в них каяття совісті, почуття провини, сльози, роз­пач. У них рано формується почуття обов'язку, відповідальності, високі моральні й етичні вимоги. Почуття власної неповноцінності намагаються замаскувати самоствердженням через ті види діяльності, де вони можуть більшою мірою розкрити свої здібності. Властиві їм з дитинства враз­ливість, чутливість, сором'язливість заважають зблизитися з тими, з ким хочеться, особливо слабкою ланкою є реакція на відношення до них ото­чуючих. Вони не терплять глузувань, підозра супроводжується невмінням постояти за себе, відстояти правду у разі несправедливих обвинувачень. Рідко конфліктують з оточуючими, виконуючи в конфліктах здебільшого пасивну роль, вони шукають підтримки й опори. Відрізняються друже­любністю, самокритичністю, ретельністю. Внаслідок своєї беззахисності нерідко бувають «козлами відбувайлами», мішенями для жартів.

8. Екзальтований тип. Яскрава риса людей цього типу здатність захоплюватися, закохуватися, відчуття щастя, радості, насолоди. Ці почуття в них можуть часто виникати через те, що в інших не викликає великого захоплення. Вони легко приходять у захват від радісних подій і впадають у повний розпач від сумних, їм властива висока комунікабельність, ба­лакучість, закохуваність. Такі люди часто сперечаються, але не доводять суперечки до відкритих конфліктів. У конфліктних ситуаціях вони бу­вають як активною, так і пасивною стороною. Вони прив'язані до друзів і близьких, альтруїстичні, мають почуття жалю, гарний смак, виявляють яскравість і щирість почуттів. Можуть бути панікерами, піддані тимчасо­вим настроям, рвучкі, легко переходять від стану захоплення до стану су­му, мають лабільну психіку.

9. Емотивний тип. Цей тип близький до екзальтованого, але прояви його не настільки бурхливі. Для них характерні емоційність, чутливість, тривожність, боязкість, глибокі реакції у сфері тонких почуттів. Найбільш сильно виражена риса гуманність, переживання за інших людей чи тварин, чуйність, м'якосердя. Вони вразливі, слізливі, будь-які життєві події сприймають серйозніше, ніж інші люди. Підлітки гостро
реагують на сцени з фільмів, де кому-небудь загрожує небезпека, сцена насильства може спричинити в них сильне потрясіння, що довго не забу вається і може порушити сон. Рідко вступають у конфлікти, образи носять у собі, не «вихлюпуються» назовні, їм властиві загострене почуття
обов'язку, ретельність, дбайливе ставлення до природи. Вони люблять вирощувати рослини,- доглядати за тваринами.

10. Циклотимічний тип. Характеризується зміною гіпертимічних і дистимічних станів, їм властиві часті періодичні зміни настрою, а також залежність від зовнішніх подій. Радісні події викликають у них бажання діяльності, підвищену балакучість, «скачки ідей»; сумні — пригніченість, сповільненість реакцій і мислення, так само часто змінюється їхня манера спілкування з оточуючими.

Формування характеру — це процес становлення стійких психо­логічних утворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багато­разових повторень стають звичними й визначають типову модель її по­ведінки.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у ви­хованні характеру відіграє активна діяльність особистості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис ха­рактеру.Серед чинників, які мають для людини життєве значення і вплива­ють на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажа­них звичок і рис її поведінки.На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості по­чинають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлен­ня характеру.

Здібності

Поняття про здібності. Серед істотних властивостей людини є її здібності. Здібності і діяльність, особливо праця, органічно взаємопов'язані. Людські здібності виникли й розвинулись у процесі праці. І в діяльності, у праці вони й виявляються. Здібності як рушійна сила відіграли провідну роль у розвитку науки і техніки, створенні матеріальних і духовних багатств, суспільному прогресі. Із розвитком праці та суспільного життя людські здібності розвивалися, змінювалися за змістом і структурою, виникли й розвинулися загальні та спеціальні здібності.

Здібності — це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що вияв­ляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяль­ності і є необхідною умовою її успіху.

Кожна здібність людини — це її складна властивість, внутрішня можливість відповідати вимогам, які ставить перед нею діяльність. Здібності людини спираються на наявні у неї знання, вміння та на­вички, на системи тимчасових нервових зв'язків, що є засадовими сто­совно них, вони формуються й розвиваються у процесі набування лю­диною нових знань, умінь і навичок. Проте це не означає, що здібності людини зводяться до її вмінь, знань і навичок. Якби це було так, то за відповіддю біля дошки чи за вдало виконаною роботою ми робили б остаточний висновок про здібності людини. А насправді, як свідчать дані спеціальних психо­логічних досліджень, можна помітити, що окремі люди, які спочатку не можуть виконувати якусь роботу, у результаті спеціального на­вчання починають оволодівати певними вміннями та навичками й навіть досягають високого рівня майстерності. Отже, здібності та знання, вміння та навички не тотожні. Здібності — це такі психологічні особливості людини, від яких за­лежить оволодіння знаннями, вміннями та навичками, але які самі по собі до знань, умінь і навичок не зводяться. Тільки у процесі спеціального навчання можна встановити, чи має людина здібності до певного виду діяльності. Ігнорування відмінності між здібностями та знаннями в певний мо­мент часто призводило до помилок в оцінюванні можливостей. Так. М. Гоголь — геніальний письменник — був оцінений свого часу як лю­дина з посередніми здібностями. Молодий В. Суріков не був зарахо­ваний до Академії мистецтв, бо був оцінений як людина з посередніми художніми здібностями. Його ще недосконалі малюнки були приводом до цього. За три місяці В. Суріков оволодів технікою малюнка, не­обхідними вміннями й був зарахований до Академії мистецтв. Таким чином, між здібностями та знаннями існує складний зв'язок. Здібності залежать від знань, але здібності визначають швидкість та якість оволодіння цими знаннями. Щодо знань, умінь і навичок здібності швидше виявляються не в їх наявності, а в динаміці ово­лодіння ними, тобто в тому, наскільки за однакових умов людина швидко, глибоко, легко і міцно опановує знання та вміння. Тому мож­на зробити більш точне визначення здібностей.

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками.

Структура здібностей. Кожна здібність (наприклад, до малювання, музики, техніки, на­уки тощо) — це синтетична властивість людини, яка охоплює цілу низку загальних і часткових властивостей у певному їх поєднанні. Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику здібностей, можна виокремити в них більш загальні (що відповідають не одно­му, а багатьом видам діяльності) та спеціальні (що відповідають більш вузьким вимогам певної діяльності) якості, які не слід протиставляти. До загальних властивостей особистості, які за умов діяльності пос­тають як здібності, належать індивідуально-психологічні якості, що ха­рактеризують належність людини до одного з трьох типів людей, виз­начених І. Павловим як "художній", "розумовий" та "середній". Ця типологія пов'язана з відносним переважанням першої чи другої сиг­нальної системи. Відносне переважання першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує "художній" тип, другої — "розумовий". Рівновага обох систем дає "середній" тип. Для "художнього" типу властиві яскравість образів, жива враз­ливість, емоційність. Таким людям легше опанувати діяльність ху­дожника, скульптора, музиканта, актора тощо. Для "розумового" типу характерне вміння оперувати абстрактним матеріалом, поняттями, математичними залежностями. Проте слід зазначити, що навіть наявність розподілу на "художній" та "розумовий" типи не означає слабкості інтелектуальної діяльності у "художнього" типу або, навпаки, слабкості конкретних вражень у "розумового". Ідеться про відносне переважання. До часткових властивостей людини, які, постаючи у певному поєднанні, входять до структури здібностей, належать:

  • уважність, тобто здатність тривало і стійко зосереджуватися на завданні, об'єкті діяльності (що складніше завдання, то більшої зо­середженості воно потребує);

  • чутливість до зовнішніх вражень, спостережливість.

Так, у здібності до малювання важливу роль відіграє чутливість до кольорів, світлових відношень, відтінків, здатність охоплювати й передавати пропорції. Особливо важливу роль у структурі здібностей відіграє здатність людини мислити, розкривати не дані безпосередньо зв'язки та відно­шення. Важливе значення тут мають такі якості мислення, як широта, глибина, якість, послідовність, самостійність, критичність, гнучкість. Існує тісний взаємозв'язок здібностей і вольових якостей — ініціа­тивності, рішучості, наполегливості, вміння володіти собою, перебо­рювати труднощі. П. Чайковський писав: "Весь секрет у тому, що я працюю щоденно й акуратно. Стосовно цього я маю залізну волю над собою, і коли немає особливої наснаги до занять, то завжди вмію змусити себе перебороти несхильність і захопитися". Отже, здібності не можна розглядати просто як властивість. Це своєрідне й відносно стійке поєднання психічних властивостей люди­ни, що зумовлює можливість успішного виконання нею певної діяльності. Недостатнє розвинення окремих властивостей може компенсуватися. Наприклад, люди, які не мають слуху чи зору, компенсують їх підвищеною дотиковою, нюховою, вібраційною чутливістю.

Різновиди здібностей. В усіх без винятку галузях діяльності здібності мають багато спіль­ного і разом з тим різняться. Залежно від цього розрізняють здібності загальні та спеціальні. Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляють­ся в усіх видах діяльності — навчанні, праці, грі, розумовій діяльності тощо. Завдяки загальним здібностям люди успішно оволодівають різними видами діяльності, легко переходять від однієї діяльності до іншої. В учнів загальні здібності виявляються в успішному за­своєнні різних навчальних дисциплін.

Спеціальні здібності виявляються у спеціальних видах діяльності. Наявність певних властивостей є підґрунтям спеціальних здібностей. Так, уява — важлива ознака літературних здібностей, абсолютний музичний слух — підґрунтя музичних здібностей. Загальні та спеціальні здібності взаємопов'язані й доповнюють одні одних. Серед видатних діячів було багато людей, у діяльності яких поєднувався високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібнос­тей (М. Ломоносов, Т. Шевченко, М. Бородін та ін.). Здібності людей — продукт їхнього суспільно-історичного розвит­ку. Вони виникають і розвиваються у процесі історичного розвитку і життя людей під впливом його вимог.У праці виявлялися здібності людей, у праці вони розвивалися й формувалися. Здібності є умовою і продуктом праці. Здібності — це загальнолюдські властивості. Людина може те, чого не зможе найбільш організована тварина. Ра­зом із тим у здібностях виявляється й індивідуальна своєрідність кож­ної людини.

Наявність індивідуальних відмінностей у здібностях людини є неза­перечним фактом. Вони виявляються в тому, до чого особливо здатна певна людина і якою мірою виявляються у неї здібності. Тут може ви­явитись якісна характеристика здібності, рівень її розвитку у людини. Так, одна людина здібна до музики, інша — до техніки, третя — до наукової роботи, четверта — до малювання тощо. У межах однієї здібності люди можуть виявляти різний рівень здібностей — низький, посередній, високий. Чим зумовлюються такі відмінності? Вони не є природженими, хоча ми іноді чуємо, наприклад, що "ця дитина здібна" чи "не здібна" від природи. Як і всі інші індивідуально-психологічні особливості, здібності не даються людині в готовому вигляді як щось властиве їй від природи. Здібності кожної людини, її індивідуальні особливості є результатом її розвитку. Обстоювати такий погляд необхідно, оскільки існували різні тлумачення ролі спадкового у здібностях людей. Найбільш правомірною є гіпотеза про зв'язок задатків з мікро­структурою мозку та органів чуття, залежно від якої і відбувається функціонування клітин, а також з диференційними особливостями не­рвових процесів (сила, врівноваженість, рухливість нервової системи, а також її тип). Розвитку здібностей сприяє спадковість соціальних умов життя. Так, у родині Й. Баха було 57 музикантів, з яких 20 — видатних. Таким чином, задатки — це не здібності, а тільки передумови до розвитку здібностей. Провідну роль у розвитку здібностей відіграють не задатки, а умо­ви життя, навчання людей, їх освіта та виховання. Між здібностями і за­датками існує не однозначний, а багатозначний зв'язок. Задатки є ба­гатозначними. Які саме здібності сформуються на основі задатків, залежатиме не від задатків, а від умов життя, виховання та навчання. На фоні одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності. Не всі задатки, з якими народжується людина, обов'язково перетво­рюються на здібності. Задатки, які не знаходять відповідних умов для переростання у здібності, так і залишаються нерозвиненими. Від за­датків не залежить зміст психічних властивостей, які входять до кож­ної здібності. Ці властивості формуються у взаємодії індивіда із зовнішнім світом.

11

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.