Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
PRO-акаунт на «Всеосвіті» як інструмент саморозвитку та професійної самореалізації
»
Взяти участь Всі події
  • Всеосвіта
  • Бібліотека методичних матеріалів
  • Психологія
  • Лекція 7 Поняття про мислення. Розумові дії та операції мислення . Форми мислення. Різновиди мислення. Індивідуальні особливості мислення. Поняття про пам’ять. Фізіологічне підґрунтя пам’яті. Різновиди пам’яті. Процеси пам’яті.

Лекція 7 Поняття про мислення. Розумові дії та операції мислення . Форми мислення. Різновиди мислення. Індивідуальні особливості мислення. Поняття про пам’ять. Фізіологічне підґрунтя пам’яті. Різновиди пам’яті. Процеси пам’яті.

Психологія

Для кого: 11 Клас, 12 Клас, Дорослі

06.03.2020

1372

27

0

Опис документу:
Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймань, та вичерпні знання про об'єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує за допомогою мислення — вищої абстрактної форми пізнання об'єктивної реальності.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Лекція 7

Мислення й память.

Поняття про мислення. Розумові дії та операції мислення . Форми мислення. Різновиди мислення. Індивідуальні особливості мислення. Поняття про пам’ять. Фізіологічне підґрунтя пам’яті. Різновиди пам’яті. Процеси пам’яті.

Поняття про мислення.

Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприй­мань, та вичерпні знання про об'єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує за допомогою мислення — вищої абстрактної форми пізнан­ня об'єктивної реальності.

Мислення — це процес опосередкованого й узагальненого відобра­ження людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях.

Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки. У слові закріплюється нагро­маджений пізнавальний досвід, який людина використовує в разі пот­реби. Узагальнюючи у слові свої знання про предмети та явища дійсності, людина виходить за межі того, що дано їй безпосередньо у відчуттях і сприйманнях, значно розширює свої пізнавальні можли­вості, удосконалює мислення.

Розумові дії та операції мислення

Щоб зрозуміти певний об'єкт, треба знати факти, що його характеризують. Перехід від фактів до розкриття їх сутності, до узагаль­нюючих висновків відбувається за допомогою розумових і практичних згрупувати об'єкти за певним принципом. Упорядковування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об'єктів нази­вається систематизацією.

Розумові дії це дії з об'єктами, відображеними в образах, уявлен­нях і поняттях про них. Ці дії відбуваються подумки за допомогою мовлення. Розумові дії, як і практичні, різноманітні; вони пов'язані з кон­кретним матеріалом.

У розумових діях можна виокремити їх основні складові, або про­цеси — розумові операції: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація.

Порівняння — важлива розумова операція. За її допомогою пізна­ються схожі та відмітні ознаки і властивості об'єктів. Операції по­рівняння різняться за складністю залежно від завдання чи змісту порівнюваних об'єктів. Порівнянню належить важлива роль у роз­критті істотних ознак предметів.

Аналіз у мисленні є продовженням того аналізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об'єктивної дійсності. Це уявне розчленування об'єктів свідомості, виокремлення в них частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей. Об’єктом аналізу можуть бути будь-які предмети та їх властивості. Починається аналіз у практичних діях і завершується уявним розу­мовим аналізом. Аналіз необхідний для розуміння сутності будь-яко­го предмета, але сам його не забезпечує. Розуміння погребує не лише аналізу, а й синтезу. Аналіз і синтез — це протилежні й водночас нерозривно взаємопов'язані процеси.

Синтез — це уявне поєднання окремих частин, боків, аспектів, еле­ментів, ознак і властивостей об'єктів в єдине, якісно нове ціле. Синтез, як і аналіз, спочатку виникає у практичній діяльності, а потім стає дією мислення. Синтезувати можна елементи, думки, обра­зи, уявлення. Аналіз і синтез — основні розумові операції, що в єдності забезпечують повне та глибоке пізнання дійсності.

Розумовий аналіз переходить в аб­страгування ("абстрагувати" від лат. — відволікати, відверта­ти), тобто уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві.

Узагальнення — це продовження і поглиблення синтезуючої ді­яльності мозку за допомогою слова. Слово виконує узагальнюючу функцію, спираючись на знакову природу відображуваних ним істот­них властивостей і відносин, що присутні в об'єктах.

Узагальнення виокремлених ознак предметів та явищ дає мож­ливість групувати об'єкти за видовими, родовими та іншими озна­ками. Така операція називається класифікацією. Класифікація здійснюється з метою виокремлення та подальшого об'єднання об'єктів на основі спільних істотних ознак. Класифікація сприяє впо­рядкуванню знань і глибшому розумінню їх змістової структури.

Форми мислення

Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.

Судження — це форма уявного відображення об'єктивної дійсності, яка полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність оз­нак, властивостей чи відносин у певних об'єктах. Наприклад: "Сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює 180 градусам"; "Ця квітка -— блакитна"; "Це вагомий доказ". Характерна властивість судження полягає в тому, що воно існує, ви­являється й формується в реченні.

Міркування — це низка взаємопов'язаних суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми. У процесі міркування людина з одних суджень виводить нові шляхом умовиводів.

Умовиводом називається така форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводиться нове. В умовиводах через уже наявні знання здобуваються нові. Роз­різняють умовиводи індуктивні, дедуктивні та за аналогією.

Індуктивний умовивід - — це судження, в якому на основі конкретно­го, часткового робиться узагальнення. Наприклад: "Срібло, залізо, мідь — метали; срібло, залізо, мідь при нагріванні розширюються; отже, метали при нагріванні розширюються".

Дедуктивний умовивід — це судження, в якому на основі загаль­ного здобуваються знання про часткове, конкретне. Наприклад: "Усі метали при нагріванні розширюються; срібло — метал; отже, срібло при нагріванні розширюється".

Дані, отримані у процесі мислення, фіксуються в поняттях. Поняття - це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв'язках і відносинах, узагаль­нюються їх істотні ознаки.

Результатом розумової діяльності є розуміння людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності. Розуміння — це складна аналітико-синтетична діяльність мозку, спрямована на розкриття внутрішньої сутності об'єктів, на усвідомлення зв'язків, відносин, залежностей, які в ній відображуються.

Мислення це процес руху думки від невідомого до відомого. Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме і коли вона починає щось аналізувати, порівнювати, уза­гальнювати. Такі питання виникають в умовах проблемної ситуації. Проблемна ситуація характеризується наявністю суперечностей між реальним рівнем знань та об'єктивно необхідним для успішного роз­в'язання завдання.

Різновиди мислення

Об'єктом розумової діяльності людини є пізнавальні завдання, які мають різне змістове підґрунтя і зумовлюють різне співвідношення предметно-дійових, перцептивно-образних та поняттєвих компонентів у їх розв'язуванні. Залежно від цього розрізняють три основні види мислення: наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне, або аб­страктне.

Наочно-дійове мислення характеризується тим, що при цьому роз­в'язання завдання безпосередньо міститься в самій діяльності. Генетич­но це найбільш рання стадія розвитку мислення. Саме з цього почи­нається розвиток мислення первісної людини у процесі зародження трудової діяльності, коли розумовий та практичний її боки постають в органічній єдності, причому розумова діяльність ще не виокремила­ся з предметно-практичної як самостійна. З цього різновиду почи­нається розвиток мислення і в онтогенезі. В елементарній формі воно властиве дітям раннього віку, які думають, діючи з предметами, і, маніпулюючи ними, розкривають нові істотні їх властивості.

Наочно-образне мислення характеризується тим, що змістом розу­мового завдання є образний матеріал, маніпулюючи яким людина аналізує, порівнює чи узагальнює істотні аспекти у предметах та явищах. Наочно-образне мислення значно розширює пізнавальні можливості особистості, дає їй змогу змістовніше й різноманітніше відображати ре­альність. Великі можливості цього різновиду мислення виявляються, зокрема, в образотворчому мистецтві. Ілюстрацією цієї тези є різні напрями абстракціонізму та модернізму, де змістове навантаження образів передається в адекватно сконструйованих митцем символах.

Словесно-логічне, або абстрактне мислення здійснюється у словесній формі за допомогою понять, які не мають безпосереднього чуттєвого підґрунтя, властивого сприйманням та уявленням.

Деякі розлади мислення

Серед розладів мислення у клініці виділяють такі форми: маячення, надцінні ідеї, резонерство, паралогічне мислення, сповільнене, в'язке, прискорене мислення.

Маячення - уявлення і умовиводи, що не відповідають реальності і в помилко­вості яких патологічно впевненого в їх правильності суб'єкта неможливо переконати. Зміст маячення може бути різним.

Манія впливу полягає в тому, що хворі думають, наприклад, що їх постійно гіпно­тизують. Манія величності характеризується тим, що хворий вважає себе видатним громадським діячем, ученим, артистом. У практиці спостерігаються також нав'язливі ідеї гріховності, самозвинувачення (хворий вважає себе злочинцем), самоприни­ження (хворий вважає, що він не вартий того, щоб до нього ставились по-людськи), матеріального руйнування (хворий вважає, що він, його рідні, його дім, місто - все зруйноване). Іноді маячення має іпохондричний характер (хворий вважає, що в нього рак шлунка, немає серця). При параноїдній манії переслідування на першому плані підозра - хворому здається, що все оточення має до нього відношення. Наприклад, ним цікавиться преса, про нього пишуть. Посмішки людей, їх розмови між собою вважає образливими, йому здається, що більшість людей, які оточують його, вороги і хочуть отруїти або вбити його. У деяких хворих виникають також маячні ідеї мета­морфози - зміни особистості тощо.

Надцінні ідеї виникають як патологічне перетворення природної реакції на реальні події.

Іноді хворі усвідомлюють помилковість своїх думок і критично ставляться до них. Але, незважаючи на те, що хворі розуміють безглуздість своїх суджень, звільнитися від їх впливу вони не можуть. У цьому випадку йдеться про нав'язливі думки і стани.

Відома деяка кількість форм нав'язливих станів. Значну групу серед них склада -ють фобії: агорафобія - страх перед широким простором, клаустрофобія - боя закритих приміщень. Іноді виникає боязнь чужого погляду, боязнь почервоніти. До нав'язливих станів належать також хворобливий сумнів, коли хворі весь час переві ряють свої вчинки (кілька разів перевіряють, чи замкнули вони квартиру, виходячи з дому, і часто повертаються, щоб упевнитися в цьому). У випадку хворобливого мудрування хворий ставить безглузді запитання, наприклад, чому стіл має чотири ніжки, а не вісім.

Поняття про пам'ять

Враження, що їх одержує людина, відображуючи об'єктивну дійсність через свої органи чуття чи у процесі розумової діяльності, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про об'єкти та явища, що сприймалися раніше. У разі потреби набутий досвід може бути відтворений і використа­ний у діяльності.

Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її по­переднього досвіду називається пам'яттю.

Пам'ять є підґрунтям психічного життя людини. Завдяки пам'яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички. Пам'ять -— неодмінна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди ґрунтуються на попередніх досягнен­нях, на здобутках, зафіксованих у пам'яті. Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та су­часного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі. Позбавлена пам'яті людина, зауважував І. Сєченов, постійно перебувала б у стані новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати)

У пам'яті розрізняють такі основні пронеси: запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування.

Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють пам'ять образну, словесно-логічну. емоційну та рухову.

За тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну.

Фізіологічне підґрунтя пам’яті.

Згідно з вченням І. Павлова, матеріальним підґрунтям пам'яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворюва­ні нові тимчасові нервові зв'язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнен­ня і а згасання тимчасових нервових зв'язків є фізіологічним підґрунтям нам'яті. Запам'ятоване зберігається не як образ, а як "слід", як тимчасові нервові зв'язки, що утворились у відповідь на дію подразника.

Фізіологічне підґрунтя пам'яті тісно пов'язане із закономірностя­ми вищої нервової діяльності. Вчення про утворення тимчасових нер­вових зв'язків — це теорія запам'ятовування на фізіологічному рівні. Умовний рефлекс — це акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становить підґрунтя акту запам'ятовуван­ня. Для розуміння причинної зумовленості пам'яті важливого зна­чення набуває поняття підкріплення. Підкріплення — це досягнен­ня безпосередньої мети дії індивіда, або стимул, що мотивує дію, це збіг знову утвореного зв'язку з досягненням мети дії, а якщо тільки зв'язок збігся з досягненням мети, він залишився й закріпився (І. Павлов).

Фізіологічне розуміння підкріплення співвіднесене з психологіч­ними поняттями мети дії. Це пункт об'єднання фізіологічного та пси­хологічного аналізу механізмів пам'яті. Запам'ятовування того, "що було", не мало б сенсу, якби його не можна було використовувати для того, "що буде".

Різновиди пам'яті

За змістом залежно від того, що запам'ятовується і відтворюється, розрізняють чотири види пам'яті: образну, словесно-логічну, рухову на емоційну.

Образна пам'ять виявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв'язків і відносин між ними.

Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об'єкти при їх запам'ятовуванні, образна пам'ять буває зоровою, слуховою, доти­ковою, нюховою тощо.

Фізіологічним підґрунтям образної пам'яті є тимчасові нервові зв'язки першосигнального характеру. Проте в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова постає як засіб усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.

Зміст словесно-логічної пам'яті — це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їх істотних зв'яз­ках і відносинах, у загальних властивостях. Думки не існують без мо­ви, тому пам'ять на них і називається словесно-логічною. Цей вид пам'яті ґрунтується на спільній діяльності першої та другої сигналь­них систем.

Словесно-логічна пам'ять є специфічно людською на відміну від об­разної, рухової та емоційної, що властиві також тваринам.

Рухова пам'ять полягає у запам'ятовуванні та відтворенні людиною рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності, у діях художника, балерини, друкарки. Вона є підґрунтям утворення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови.

Емоційна пам'ять полягає у запам'ятовуванні та відтворенні люди­ною емоцій та почуттів. Запам'ятовуються не самі емоції, а й пред­мети та явища, що їх викликають. Наприклад, переживання почуття ностальгії при спогадах про країну, в якій людина виросла, але з яки­хось причин залишила її.

Залежно від характеру перебігу процесів пам'яті останню поділяють на мимовільну та довільну. Про мимовільну пам'ять говорять тоді, коли людина щось запам'ятовує та відтворює, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам'ятати або відтворити. Коли людина ста­вить на мсті щось запам'ятати або пригадати, йдеться про довільну пам’ять.

Мимовільна і довільна пам'ять — щаблі розвитку пам'яті люди­ни в онтогенезі. Пам'ять поділяють також на короткочасну, довготри­валу та оперативну.

Короткочасною називають пам'ять, яка характеризується швид­ким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. Вона, як правило, обслуговує актуальні потреби діяль­ності й обмежена за обсягом.

Довготривала пам'ять виявляється у процесі набування й закріплен­ня знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини.

Оперативною називають пам'ять, яка забезпечує запам'ятовуван­ня та відтворення оперативної інформації, потрібної для використан­ня в поточній діяльності (наприклад, утримання в пам'яті проміжних числових результатів при виконанні складних обчислювальних дій). Виконавши свою функцію, така інформація може забуватися. Порушення пам'яті називається амнезією. За динамікою перебігу мнемічних процесів амнезія поділяється на ретроградну, антероградну, ретардировану. Ретроградна амнезія являє собою забування ми­нулих подій; антероградна — неможливість запам'ятовування на майбутнє; ретардирована амнезія пов'язана зі збереженням у пам'яті подій, пережитих під час хвороби, і наступним їх забуванням. Ще один вид амнезії — прогресивна — виявляється в поступовому погіршенні пам'яті аж до цілковитої її втрати.

Запам'ятовування — один з основних процесів пам'яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв'язків. Чим складніший матеріал, тим складніші тимчасові зв'язки, які утворюють підґрунтя запам'ятовування.

Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.

Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціально пос­тавленої мети запам'ятати. На мимовільне запам'ятовування вплива­ють яскравість, емоційна забарвленість об'єктів. Усе, що емоційно сильно впливає на людину, запам'ятовується нею незалежно від наміру запам'ятати. Мимовільному запам'ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам'ятовується значно легше й утри­мується у свідомості довше, ніж нецікаве. Предмети, що схожі на вже відомі раніше, мимовільно запам'ятовуються легше. Мимовільне запам'ятовування має велике значення в житті людини. Воно сприяє збагаченню її життєвого досвіду. Велику роль мимовільне запам'ятовування відіграє є в навчальній діяльності.

Довільне запам'ятовування відрізняється від мимовільного рівнем польового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно мас цілеспря­мований характер; у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.

Умови успішного запам'ятовування:

  • багаторазове розумно зорганізоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;

  • розподіл матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;

  • розуміння тощо.

Залежно від міри розуміння запам'ятовуваного матеріалу довільне запам'ятовування буває механічним і смисловим (логічним).

Механічним є таке запам'ятовування, яке здійснюється без розу­міння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань.

Смислове (логічне) запам'ятовування спирається на розуміння матеріалу у процесі дії з ним, оскільки тільки діючи з матеріалом, ми за­пам'ятовуємо його.

Умовами успішності довільного запам'ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його значущість, установ­ка па запам'ятовування тощо.

Відтворення один з основних процесів пам'яті. Воно є показни­ком міцності запам'ятовування і разом з тим наслідком цих процесів.

Засадовою стосовно відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку.

Найпростіша форма відтворення — впізнавання. Впізнавання є відтворенням, що виникає при повторному сприйманні об'єктів. Впізнавання буває повним і неповним.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згаду­вання полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприй­мання того, що відтворюється. Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити необхідну інфор­мацію, наприклад пригадати правило при написанні слова чи речен­ня, відповісти на запитання, або мимовільним, коли образи чи відо­мості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.

Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого ма­теріалу є пригадування. Потреба у пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдасться пригадати те, що необхідно. Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка передбачає поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувався процес запам'ятовування об'єкта чи явища.

Одним із різновидів довільного відтворення є спогади. Спогади це локалізовані в часі та просторі відтворення образів минулого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому житті датами.

Забування та його причини. Усе, що людина запам'ятовує, з часом поступово забувається. Забування — процес, протилежний запам'ятовуванню. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам'ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтво­рення і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Забування — функція часу. Засадовим стосовно забування є згасан­ня тимчасових нервових зв'язків, що тривалий час не підкріплювали­ся. Якщо здобуті знання тривалий час не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Причиною забування є також недостатня міцність запам'ятовування. Щоб запобігти забу­ванню, потрібно добре заучувати матеріал.

Забування залежить також від змісту діяльності, її організації та умов, за яких вона відбувається. Причиною, що погіршує запам'ятовування, може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу. Негативний вплив раніше запам'ятованого матеріалу на оволодіння новим характеризується як проактивне (таке, що діє наперед) галь­мування. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику чи хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв'язки, вироблені в попередній діяльності, називається ретроактивним (та­ким, що діє зворотно) гальмуванням.

Забування — процес поступовий. Засадовим стосовно нього є ос­лаблення і порушення раніше утворених умовних зв'язків. Чим менше вони закріплені, тим швидше згасають і спричинюють забування. Як свідчать проведені дослідження пам'яті (П. Зінченко, А. Смирнов та ін.), швидше забувається та інформація, якій належить другорядна роль у змісті запам'ятованого; тривалий час утримується інформація, що несе основне смислове навантаження. Найвищі темпи забування спостерігаються одразу після заучування матеріалу.

Для тривалого утримання в пам'яті інформації важливо з самого початку забезпечити міцне її запам'ятовування і закріплення шляхом повторення в перші дні після того, як її було одержано. Важлива умова продуктивного запам'ятовування — осмисленість, розуміння того, що є його предметом.

Індивідуальні особливості пам'яті

Кожна особистість має індивідуальні відмінності (особливості)

пам'яті, які виявляються в різних сферах її мнемічної діяльності.

У процесах пам'яті індивідуальні відмінності виявляються у швид­кості, точності, міцності запам'ятовування та готовності до відтво­рення.

Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, необхідних людині для запам'ятовування нового матеріалу.

Точність запам'ятовування характеризується відповідністю від­твореного тому, що запам'ятовувалося, і кількістю зроблених поми­лок.

Міцність запам'ятовування виявляється у тривалості збереження завченого матеріалу (або у повільності його забування).

Готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості.

Індивідуальні відмінності пам'яті можуть бути зумовлені типами ви­щої нервової діяльності. Індивідуальні відмінності пам'яті виявляються і в тому, який матеріал краще за­пам'ятовується —- образний, словесний чи однаково продуктивно як той, так і інший.

З огляду на викладене у психології розрізняють такі типи пам'яті: наочно-образний, словесно-абстрактний, змішаний, або проміжний. Ці типи зумовлені частково співвідношенням першої та другої сигналь­них систем у випий нервовій діяльності людини, але головне —- умова­ми життя та вимогами професійної діяльності.

Так, наочно-образний тип пам'яті частіше зустрічається у худож­ників, письменників, музикантів, словесно-абстрактний — у вчених, філософів. Змішаний тип пам'яті зустрічається у людей, у діяльності яких не спостерігаються помітні переваги наочно-образного чи словес-мо-абстрактного типу. Ураховувати індивідуальні відмінності пам'яті важливо в навчальній роботі, щоб максимально продуктивно використовувати потенційні можливості кожного учня та всебічно розвивати їх пам'ять.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.