Сьогодні відбувся
Вебінар:
«
Побудова дисципліни у ЗДО: профілактика проблемної поведінки
»
Взяти участь Всі події

Легенди про лелеку для дітей.

Дидактичні матеріали

Для кого: Дошкільнята (5-6 років), 1 Клас, 2 Клас, 3 Клас, 4 Клас, 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас

16.06.2020

3416

122

0

Опис документу:
Легенда – це поетична оповідь про яку-небудь історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра сприймається як достовірна. Дітям буде цікаво та корисно послухати чи прочитати легенди про лелеку. Використано інтернет-ресурси.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Легенди про лелеку

Підготувала :

Жижій О.В.

Легенда про лелеку

Це давня легенда. Колись на світі панували звірі, а люди тільки-тільки з'явились з глини. 

Дуже-дуже давно, коли народилась перша дитина, зібрались усі звірі, птахи та риби і стали радитись: а хто ж принесе її батькам. 

Першим вийшов цар звірів Лев, і сказав: 

- так, як я є царем над усіма звірами, попрошу доручити цю справу саме мені. Я сам принесу людям їхнього первістка. 

Усі погодились, але виникла проблема, потрібно було далі перенести дитину через Море-Океан. Лев не міг впоратись сам. Тоді з води випірнула Риба-Кит і мовила: 

- я перенесу людське дитя на своїй спині, хай Лев тільки донесе його до Моря-Океану. 

Добре,- сказали звірі. - Але за Морем-Океаном є великий непрохідний Ліс-Праліс, потрібно якось перенести немовля і через нього. 

Тут наперед вийшов чорний Орел. 

- Я перенесу через Ліс-Праліс. 

Звірі погодились, та старий Вовк заперечив: 

- ти Орле, - сказав він, - незаперечно, самий сильний і сміливий птах, літаєш вище усіх, але Ліс-Праліс дуже великий. Чи вистачить тобі сил донести дитину, подолавши таку відстань? 

Орел задумався. Так, він самий сильний, літає найвище, його усі бояться, та віддаль була дійсно великою. 

- Гаразд, - погодився Орел. - Дійсно, це для мене може стати перешкодою. Тому, замість мене полетить Лелека. Він долає дуже великі відстані, він подужає. 

Наперед вийшов білий-білий Лелека. Поклонився усім присутнім, та подякував за честь і довіру. 

- А для того, щоб тебе ніхто не посмів зачіпати чи ображати по дорозі, - мовив далі Орел, - я дам тобі свою відзнаку. 

І провів своїм чорним крилом по крилі Лелеки. Кінчики крил білого Лелеки почорніли - тепер усі знали, що то ознака Орла, і не варто зачіпати цю птицю. 

На тому й порішили. 

Так, як час був уже пізній, вирішили відправити усіх в дорогу наступного ранку. 

А зранку впав сніг - прийшла Зима. 

Звірі знову зібрались і зажурились. Як бути тепер? Зима, Сніг та Мороз можуть зашкодити. 

Думали, думали і вирішили, що необхідно сповити дитину в білі пелюшки. Саме білий колір захистить, зігріє та сховає немовля від зимової негоди. Та і Лелека також білий - зима його не помітить. 

Так і зробили звірі. Спочатку Лев приніс дитину до Моря-Океану, потім Риба-Кит несла її на своїй спині, а далі Лелека переніс через Ліс-Праліс. Немовля було закутане в білі пелюшки і Зима не помітила ні її, ні білого Лелеку. А чорні відзнаки на крилах птиці відлякували недоброзичливців. 

З того часу і повелось, що дітей нам приносить Лелека, бо люди його бачать останнім. Насправді ж до цієї справи причетні і інші звірі, як от Лев чи Риба-Кит. І навіть, коли настає Зима, вона не може завадити. Тому, що білий колір ховає усіх від її негод. А Лелека прилітає і взимку, просто його не видно...

Лелека

На селі знайшли лелеку з поламаним крилом, виходили його, а потім випустили.

Одного разу у людей загорілася хата, а в ній було двоє маленьких хлоп’ят. На цю пору пролітав повз хату врятований лелека. Він кинувся у відчинене вікно і врятував хлопчиків, але вельми попік ноги і дзьоб, які стали кривавими.

Відтоді у лелеки червоні ноги і дзьоб, а крила – чорні. Господарі віддячили птахові, прилаштували на ясені колесо від воза, щоб він завжди був поруч з ними і виводив малят. Отже, якщо на хаті звиває гніздо лелека, то вірять, що в ній буде лад.

Чому лелека живе коло людей?

Не можна лелеку кривдити, бо це — людина. Він має добру, лагідну людську вдачу.

Було це дуже давно, у прадавні часи, ще тоді, коли на нашій землі плодилася різна звірина. Тоді розвелося у теплих водах багато всякого гаддя. От люди стали просити Бога, щоб позбавив землю від тієї погані. Послав Бог янгола на землю. Зібрав янгол гаддя у великий мішок, покликав дужого чоловіка і звелів віднести все те і висипати в море. І попередив чоловіка, щоб не розв’язував мішка і не дивився, що є в ньому, бо буде йому зле. Ніс, ніс той чоловік мішок до моря, не день, не місяць, а довго йшов. Дуже кортіло йому зазирнути всередину, та побоювався. І таки не витримав. Не встиг розв’язати мішок, як звідти ринули жаби, гадюки, черви...

І впало прокляття на того чоловіка: за непослух він став птахом - лелекою. Чорногузом, бузьком, буслом - по-різному стали люди його називати. Ходить ото він по болоту та дзьобом довжелезним визбирує гадюк, вужів, інше гаддя, аби не побільшало його на землі, аби не розповзалося межи людей. Має виловити всю погань на світі. Як те зробить, то знову стане людиною.

 

Коли ж бачить бузько, що й між людьми недобре, то стане нерухомо на одній нозі і плаче гірко. А як бачить добро між людьми, то калатає своїм дзьобом. То він так радіє.

Відлітає лелека у далекі теплі краї і завжди знаходить дорогу в рідну оселю, приносить на своїх крилах весну людям. А який він добрий сім’янин! Як шанує свою подругу, допомагає їй. Він добрий батько, пильно доглядає своїх пташенят. Вірнішого подружжя, як лелеки, нема. Вони паруються раз і назавжди. Якщо одне з них гине, то друге живе далі самотньо.

Помста лелек

З давніх-давен приваблює всіх дорослих, а особливо малих жителів села Новотроїцького зелений острів посеред солоного озера, яке люди прозвали Солоним лиманом. На острові багато дерев та кущів, а ще більше — очеретів. Озеро зовсім неглибоке — вода ледве сягає до коліна, а тому кожен бажаючий може дійти до острова через озеро. Проте місцеві жителі не квапляться туди потрапити, бо пам’ятають про долю дівчинки Галинки, яка назавжди зникла із села. А було це так.

На острові з давніх-давен в очереті гніздились лелеки. Теплої пори року все чути було їх то радісне, то журливе курликання. Вони танцювали свої шлюбні танці, а потім сідали на гнізда і висиджували потомство.

Жила тоді в селі непосидюча дівчинка Галинка, а з нею товаришував хлопчик Петрик. Завжди і повсюди були вони разом. Ось одного разу вирішили діти піти на острів і подивитись, що там роблять лелеки. Це було дуже цікаво, бо мати Петрика завжди наголошувала йому, що на острів ходити не можна, щоб не завдати шкоди птахам.

Діти швидко перейшли через озеро і опинилися в пташиному царстві. Частина лелек співала свої веселі пісні, ніби намагаючись розвеселити інших птахів — тих, що, завмерши, сиділи у гніздах. І так закортіло Галинці зазирнути під ту птаху, що в гнізді. Дівчинка зігнала палицею стривожену пташину і побачила в гнізді яйця.

Лелеки підняли ґвалт, почали бити крилами і тривожно курликати. Дівчинку це розлютило, і вона спересердя зігнала й інших птахів з їхніх гнізд і палицею побила пташині яйця. Петрик стояв збентежений, а Галинка із задоволенням промовила:

— Ось так їм, щоб не кричали на мене.

Діти пішли в село, а лелеки сумно поопускали голівки до землі і вже не співали веселих пісень. Вони стояли похмурі, навіть від їжі відмовлялися. А були й такі, що померли від великого горя.

Довго Петрик сумнівався, чи правильно вони вчинили з птахами, і зрештою вирішив усе розповісти матері, адже вона застерігала не ходити на острів. Маму розповідь Петрика засмутила. Вона сказала синові, що лелеки обов’язково покарають їх за такий ганебний вчинок, з часом на острові з’являться лелеки з коронами на голові і помстяться тим, хто їх скривдив.

— Нехай собі побалакає твоя мама! — зухвало кинула Галинка, коли Петрик їй розповів про мамине попередження.

А навесні, коли знову прилетіли лелеки, Галинка потягла Петрика з собою на острів. Вона з дому взяла велику палицю, щоб одразу ж накинутись на птахів. І ні на які вмовляння хлопчика не звертала уваги.

І тут діти побачили велике гніздо з яйцями, а біля нього стояло двоє птахів. На голівках у них були корони жовтого кольору.

— Подивись, Галинко, таки ж правду мама говорила !

— Та, пусте, Петрику, — промовила Галинка і замахнулась на гніздо.

І тут скоїлося страшне. Петрик побачив перед собою не свою десятирічну подругу, а стареньку-стареньку бабусю з перекошеним зморщеним обличчям і кістлявими руками. Хлопчик хотів щось сказати, та від страху чимдуж дременув додому.

Галинка нічого не зрозуміла і нахилилася знову до гнізда, аж раптом побачили свої страшні руки, потім глянула у воду і вздріла старече обличчя.

Додому Галинка більше ніколи не повернулась, і де вона поділась — ніхто не знає.

Петрик про цю пригоду всім розповів. З тих пір не хочуть жителі села ходити на острів, аби не зустріти там покарану дівчинку-бабусю. А лелеки перестали гніздитись на острові.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.