Конспект "ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО БЛИЗЬКОГО СХОДУ"

Опис документу:
ознайомити з особливостями декоративно-прикладного мистецтва Близького Сходу; визначити особливості багдадської книжкової мініатюри; розкрити характерні риси турецького гончарного мистецтва, типологію та особливості оздоблення виробів;на прикладах визначити особливості декоративно-прикладного мистецтва Близького Сходу.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

УРОК №

ТЕМА: ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО БЛИЗЬКОГО СХОДУ

МЕТА: ознайомити з особливостями декоративно-прикладного мистецтва Близького Сходу;  визначити особливості багдадської книжкової мініатюри;  розкрити характерні риси турецького гончарного мистецтва, типологію та особливості оздоблення виробів;на прикладах визначити особливості декоративно-прикладного мистецтва Близького Сходу. 
ХІД УРОКУ

Каліграфія (Хатт або хутут араб.) в мистецтві ісламу займає особливе місце. Спочатку арабська каліграфія виникла на базі копіювання Корану, який вважається витвором Аллаха, тому написане слово само по собі отримало сакральний сенс.

Багато правителів брали на себе обітницю зробити копію Корану і для цього осягали ази каліграфії.

Найдавнішим стилем прийнято вважати куфічний стиль ( за назвою іракського міста Куфа). Йому властиві масивні, незграбні літери, велика відстань між групами разом написаних букв. Куфічний стиль використовувався там, де скорописні (курсивні) стилі незастосовні - наприклад, в архітектурних прикрасах. В даний час куфічні шрифти застосовуються як декоративні в заголовках і вивісках. Один з них входить до складу Microsoft Windows арабських шрифтів, Андалусія (названий на честь Андалусії, найзахіднішої частини Арабського халіфату), повторює східний куфічний почерк. Найбільш ранні відомі написи куфійським шрифтом датуються VI століттям. Саме цим стилем переписані перші рукописні копії Корану.

Поступово стали вироблятися нові почерки, більшість яких були варіантами «чудової шістки» шести почерків, визнаних канонічними. Це насх, мухаккак, сульс, Рукаа, Райхане, Тауке.

П’ять почерків: насх, насталік, дівані, сулюс, Рyк’а (мал.). Кожен почерк застосовувався в певній сфері, наприклад, почерком дівані писали дипломатичні документи, почерком Рук’а користувалися в побуті, почерком насталік писали коментарі до Корану, а почерк куфі, (який виник на базі Хіджазі) до сих пір використовується (в різних варіантах) в архітектурі та декоративному мистецтві. Кожен з цих почерків залежав від часу, місця написання та майстра-каліграфа. Мав значення і колір чорнила. Відомо, що деякі каліграфи, виготовивши чорнило, прив'язували посудину з чорнилом на шию верблюда, що відправляється в Мекку. Вважалося, що саме цими чорнилами слід робити копії Корану. До каліграфії ставилися, як до точної науки, вираховувалася висота вертикальних букв, протяжність слова в рядку. За еталон відліку брали ромб, який утворювався при дотику косо заточеного Калама (очеретяної палички) до паперу. Таким чином, протяжність тієї чи іншої літери повинна була скласти (в залежності від почерку) два або три ромби.

Кращим з каліграфів називали Йакут аль-Мустасімі (1203- 1298). Саме він розробив систему стилів каліграфії, взявши за основу шість найвідоміших, з урахуванням пропорцій кожної букви, а також розробив методику навчання її секретів.

З поширенням книги в мусульманському світі більш популярними стали скорописні стилі почерку рукаа. Як правило, цим почерком написано більшість манускриптів пізнього часу.

Рукописні книги охоплювали всі сфери життя: літературу, науку, релігію, філософію. Уже в 9 ст. аббасидські правителі стали збирати великі бібліотеки. Секрет виготовлення паперу араби дізналися від китайців в 8ст., але до цього писали на пергаменті. Це здешевило роботу і дозволило більшій кількості майстрів займатися копіюванням Корану, займатися перекладами з грецької, пехлевійської і коптської мов книг по історії, медицині. У деяких книгах (з ботаніки, медицини, фармацевтики, географії та ін.) вже містилися малюнки, в тому числі географічні карти. Пізніше з'явилися записи усної народної творчості, в основному поезії, а також інші твори арабських авторів.

БАГДАДСЬКА КНИЖКОВА МІНІАТЮРА 
Прагнення художників створити мистецтво, яке відображало б образи улюблених народом літературних сюжетів і героїв, знайшло своє вираження в ілюстраціях і в мініатюрному живописі. Мініатюра набула поширення, насамперед, в Ірані, Середньої Азії та Індії, де заборона на зображення живих істот ніколи не була тотальною.

В Багдаді, почалося виготовлення ілюстрацій до книг. Збережені зразки мініатюрного живопису арабських країн відносяться до так званої багдадської (або месопотамської) школи ХІІІ ст. Багдадська школа відрізняється імпульсивністю ліній, м’яким насиченим колоритом, спробою використання світлотіні. У відтворенні фігури та обличчя людини багдадські майстри виявляли максимум винахідливості та творчої активності. У звичайних манускриптах художник малював основні лінії композиції чорним або червоним олівцем, а потім писав фарбами. У дорогих і розкішних рукописах порядок був інший: копіїст-каліграф залишав сторінку, призначену для мініатюри, порожньою, а художник наклеював на неї готову мініатюру. На цьому аркуші (муракка), який був покритий особливою ґрунтовкою на гуміарабік, робився малюнок, а потім розфарбовувався . Грунтівка іноді була дуже густою, через що малюнок виходив рельєфним. За іншою технікою лист полірували агатом або слоновою кісткою, потім художник вологим пензлем наносив водяні лінії, обводив контур і накладав відповідну фарбу.

В мініатюрах багдадської школи вперше були відтворені епізоди міського та сільського життя — урочистий прийом у халіфа, сцени на ринку, в суді, проповіді в мечеті, відпочинок каравану в пустелі, стада верблюдів, святкові процесії, корабель. Образ природи позначений умовно — вузькою смугою квітучого лугу, пласкими обрисами дерев, схилів, синіх візерунків хвиль. Більше уваги приділено архітектурним фонам.
Головна увага в мініатюрах приділена людині. Приземкуваті, великоголові фігури дещо грубуваті. Люди одягнені у мішкуватий одяг синіх, зелених, жовтих, червоних, лілових кольорів та в чалми. Безпосередністю позначені пози дійових осіб. Хоча торси людей нерухомі, руки їх завжди зображені у русі, жваво жестикулюють при розмові, передають предмети, тримають перо, ваги, мішки тощо. Жести не підкорені канонам, прості, конкретні та зрозумілі з першого погляду. Виключно життєво зображені тварини: коні, верблюди, що сплять на зігнутих колінах біля шатра, або цілі стада, що пасуться у пустелі. 

(перегляд відеоряду «Багдадська книжкова мініатюра» https://www.youtube.com/watch?v=HUnp40jSUKM)

Турецьке гончарне мистецтво 
Турецька кераміка - це сама історія і чудовий продукт злиття древніх культур. Китай, Іран, Мала і Центральна Азія залишили свій слід в символіці розпису виробів і комбінації яскравих живих фарб.
Турецька художня кераміка — облицювальна та побутова – набула розвитку ще в XV ст. в містах Малої Азії. Як відомо, Кютахья, Аванос і Ізнік - найбільші центри гончарного виробництва Туреччини.

Аванос - невеликий самобутній селище в Анатолії (центральна Туреччина), де глина добувається і обробляється століттями. Для орнаментів характерними є рослинні мотиви, виконані в декоративній, довільній манері розпису.

За типом розпису в турецькому керамічному мистецтві XVI XVII ст. виокремлюють два типи виробів. У колірній палітрі першого типу посуду (центр — місто Ізник) превалює коралово-червоний колір у поєднанні із зеленим та блакитним. В орнаментах Ізника разом із рослинним візерунком, що має вигляд пишних букетів, зустрічаються зображення тварин та людей. Своєрідним мотивом у декорі цих керамічних виробів є стилізоване, проте надзвичайно виразне за динамікою зображення човна з парусом навскіс.

Для другого типу розписної кераміки, що походить із Дамаска (Сирія), є характерною синя гама тонів, злегка стилізовані зображення на дні тарелів та поверхні глечиків, скомпонованих у вишукані букети тюльпанів, гвоздик, ірисів, винограду.

Під час створення керамічних виробів глину готували залежно від предмета, який планували виготовити. Її змішували з водою в спеціальних мішалках, намагаючись досягти однорідності розчину, який за потреби робили густішим або рідшим. Форму виробові надавали вручну або на гончарному крузі, пресуванням або відливанням. Вироби, що обпалювалися, називали «печивом». На них за допомогою заздалегідь виготовлених трафаретів наносились ескізи візерунків. Ці візерунки з’єднували в композиції і розфарбовували. Для того щоб глазур добре трималася, заготівка посудини мала бути особливо чистою. З цією метою «печиво» тримали деякий час під водою, а вже потім покривали глазур’ю й обпікали.

Мотиви розпису турецької кераміки:

квіти і рослини (Ізнік);

геометричні орнаменти;

османська мініатюра;

дервіші;

хетський;

сімейний мотив розпису.


В середині XVІ ст. остаточно складаються специфічні риси декоративного оздоблення турецької кераміки. Його основу складає багата рослинна орнаментика, характерна для всього турецького мистецтва. Це пояснюється впливом мусульманської релігії. Головне місце в декорі турецьких виробів займають різноманітні, своєрідно трактовані дерева, кущі, стебла, листя, квіти, плоди. Улюбленими елементами розпису стають квіти — тюльпани, гвоздики, рози, гіацинти, квіти персику, груші, іноді — іриси. Улюблений мотив — тюльпан, що вважався священною квіткою. Ідеальні квіти повинні були бути червоним та кінжалоподібної форми. 
Кераміка виготовлялась з добре обробленої світлої глини, що після випалу покривалася ангобом. Розпис виконували рідкими фарбами. Для посилення чіткості малюнку його обводили чорним, рідше — темно-зеленим чи синім контуром. Для закріплення фарб та зміцнення виробу, після нанесення малюнку він покривався свинцевою безбарвною глазур’ю. 
Поряд з орнаментикою важливу роль в декорі турецької кераміки відігравали елементи епіграфіки. Написи включались в складні композиції. Вони мали виключно релігійний характер (фрагменти з Корану, ім’я Мухаммада, чотирьох перших халіфів і т.д.). 
Спосіб оздоблення — розташування візерунку та його складових — диктувався формою та призначенням керамічних виробів. Найбільш поширеною композицією був «квітучий кущ» або «букет». Улюбленими були також композиції з великою розеткою в центрі, з медальйонами та картушами, зверненими до центру, зі спіральною гілкою, що займала весь простір кола. 
Специфічне трактування відрізняє виконання кожного рослинного мотиву в турецькій орнаментиці. Так, тюльпани зображалися з двома чи трьома загостреними пелюстками, квітка гвоздики набувала обрисів віяла пелюстків, що виходили з однієї чашечки, троянду зображали одночасно зверху і збоку, з пелюстками, що находили один на один. При традиційній площинному трактуванні та стилізації окремих деталей узору загальне трактування сюжету було реалістичним. 
В XVІ ст. на виробах все частіше з’являються зображення живих істот та людей. На кружках, вазах, чашах малюють зайців, оленів, ланей, собак, левів, барсів, качок, павлінів та інших птахів, риб, а також фантастичних істот (драконів). Поява фігурних сюжетів свідчить про те, що мусульманська релігія не змогла повністю придушити свободу творчості художників. В XVІІ ст. новаторством в декоративному оздобленні кераміки стає золочення, що виконувалось шляхом накладення чи нанесення на глазуровану поверхню розчину з дрібно розтертим золотом та передбачало подальший випал. 
У XVІІІ ст. виготовлення кераміки в Ізніку практично припиняється. Центр виробництва переходить до Кютахьє — невеликого міста на південний схід від Стамбула. Кютахійська кераміка відрізняється розмаїттям форм та типів, технікою виробництва та колірною гамою. Своєрідну орнаментацію цієї кераміки складають рослинні мотиви, що часто поєднуються з геометризованими узорами — зигзагоподібними чи ламаними лініями, колами. Незвичність кютахійської кераміки полягає в екзотичності дрібного візерунку та яскравих поєднаннях кольорів. Серед кольорів переважали зелений, блакитний, червоний, жовтий та ліловий. Зростання попиту на кютахійську кераміку викликало наслідування європейських смаків споживачів, що призвело до імітації європейських форм та типів. Європейський вплив проявився і в поширенні маркування турецької кераміки. Марки являли собою невеликі знаки різної форми та конфігурації, нанесені чорними чи синіми лініями, або смугами червоного ангобу під глазур’ю. 
В середині ХХ ст. в гончарному мистецтві Туреччини намітилося повернення до османських форм та стилів. Головні центри виробництва в наш час знаходяться в Ізніку та Кютахьє, причому в обох містах виготовляється широкий асортимент класичної, неокласичної та сучасної кераміки. І сьогодні вражає найвища якість, чистота дизайну, фарб та розмаїття цих унікальних виробів. 

Рефлексія.

1.Що цікавого ви дізналися про арабську каліграфію? Які почерки вам запам’яталися?

2. Чим запам’яталася книжкова мініатюра? Де почалося виготовлення ілюстрацій до книг?

3. Назвіть мотиви розпису турецької кераміки.

Домашнє завдання.

Додати до електронного альбому зразки гончарного мистецтва Туреччини

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»