9 липня 2025 р. відзначалась 175-річчя від дня народження Івана Минчева Вазова (1850-1921) – болгарського поета і письменника, «патріарха болгарської літератури», творчість якого відобразила два доленосних історичних етапа: національно-культурного піднесення і становлення незалежної республіки Болгарія.
Іван Мінчев Вазов народився 9 липня 1850 р. в Сопоті в сім'ї торговця Мінчо Вазова. Два брата майбутнього поета стали генералами – Георгі Вазов і Володимир Вазов, а ще один брат Борис Вазов – громадський діяч і політик. Початкову освіту Іван Вазов отримав у місцевій школі, потім – у Пловдивскій гімназії (1866). У юному віці вивчав французьку мову і захоплювався поезією П’єра Беранже і Віктора Гюго. Життя Івана Вазова до кінця 90-х років було тривожним: багато переїздів, часта зміна місць проживання, короткотривале перебування в тому чи іншому місті, багато вражень, служба під час російсько-турецької війни 1877-1878 pp. Літературна діяльність поета розпочалася до 1870-х років. Живучи в цей час в еміграції в Румунії, І. Вазов написав дві збірки віршів: «Знамя і гуслі» (1876) і «Суму Болгарії» (1877). У них відображено наснагу болгар напередодні знаменитого Квітневого повстання 1876 року і передана глибока драма народу в дні його кривавого придушення. Іван Вазов надихався творчістю В. Гюго і Т. Шевченка, О. Пушкіна і М. Лермонтова. Іван зачитувався віршами Д. Чинтулова, революційною поемою Г. Раковського «Лісовий подорожній», творчістю болгарського поета П. Славейкова. Особливо плідними були три періоди його творчого шляху: пловдивський (1880-1886), одеський (1887-1889) і останній, софійський (1889-1921). З 1880 по 1886 р І. Вазов вів різноманітну суспільно-політичну і літературну діяльність. У Пловдиві він створив поетичні збірки «Гусла» (1881), «Поля і ліси» (1884). У Пловдиві Іван Вазов звернувся до прози. Перша значна прозаїчна спроба – повість «Митрофан і Дормидольський» (1881). У 1883 р. Іван Вазов написав повість «Знедолені»(1883), у якій зображено «дно» болгарської еміграції в Румунії, середовище безпритульних та колишніх учасників повстанців. За демократичні переконання і критику він знову зазнає переслідувань і змушений був емігрувати в Одесу (1887-1889). Роман «Під ярмом» – мав світову популярність. У 1889 році рідним і друзям Івана Вазова вдалося добитися дозволу на повернення письменника в Болгарію, де він був обраний міністром освіти від Народної партії Болгарії і почесним головою Спілки болгарських письменників (з 7 вересня 1897 року по 30 січня 1899 року). Талант І. Вазова багатогранний. Реалістична поезія І. Вазова наповнена ідеями гуманізму, почуттям глибокої поваги до простих трудівників, в ній посилюються сатиричні мотиви, засудження реакції. Вірші останніх збірок поета «Липневий букет» (1917), «Бузок запаха» (1919) – це елегійні спогади про любов, яка облагороджує і очищає людину. Поет досягає незвичайної простоти, легкості і прозорості вірша, жвавості і виразності поетичної мови. Крім того, він був драматургом – автором ряду сатиричних і історикогероїчних п'єс. Оспівуючи національно-визвольну боротьбу народу, виступаючи проти внутрішньої й зовнішньої реакції, І. Вазов захищав ідеї демократії й гуманізму в суспільному й культурному житті Болгарії. В історію національного театру і драматургії увійшли драми та комедії письменника: «До прірви» (1910), «Борислав» (1909), «Івайло» (1913), «Престол» (1921). Ці твори заклали основи репертуару болгарських театрів XX ст., вплинули на сучасних драматургів. Вазов Іван Мінчев помер 22 вересня 1921 року. Болгарський народ цінує і любить І. Вазова як національного і народного поета, як патріота і демократа, який прожив своє творче життя в тісному спілкуванні зі своїм народом. Ім'я Івана Вазова носить бібліотека у м. Ботевград. У місті Сопот встановлено пам'ятник письменнику
