Останні дні свого життя Нечуй-Левицький провів у Дегтярівській богадільні (так званому «шпиталі для одиноких людей») у Києві. Він опинився там через бідність, самотність та важку хворобу. Буквально за кілька днів до його смерті, 30 березня 1918 року, Центральна Рада УНР постановила призначити йому персональну пенсію, проте скористатися нею письменник уже не встиг. Створивши ідеальний графік, де все передбачувано, він захищав свій вразливий внутрішній світ від хаосу, несподіванок та стресу зовнішнього життя. Письменство було для Нечуя-Левицького інтимною, сакральною справою, територією особистої свободи...






