Історико-географічна експедиція «У горах селище є Битків, людьми і нафтою багате»

Опис документу:
Є на світі мальовничий куточок України, оспіваний в піснях, оповитий легендами – це наш рідний край. Наша земля – це зелена окраса Карпатських гір, і ми живемо в центрі цієї неймовірної краси – в селищі Битків.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Міністерство освіти і науки України

Відділ освіти Надвірнянської райдержадміністрації

Надвірнянський районний центр дитячої творчості та національно-патріотичного виховання молоді

Всеукраїнська

історико-географічна експедиція

«Історія міст і сіл України»

Пошукова робота

«У горах селище є Битків,

людьми і нафтою багате»

м. Надвірна

2019 р.

Зміст


Анкета

Гурток «Пізнаємо рідний край»

Надвірнянський районний центр дитячої творчості та національно-патріотичного виховання молоді.

Адреса: 78400, вул. Міцкевича 2, м. Надвірна, Івано-Франківська область.

Список вихованців гуртка:

Бенюк Володимир Дмитрович

Букатюк Василь Миколайович

Браїк Христина Михайлівна

Зінник Ельвіра Миколаївна

Николайчук Вероніка

Томашик Роман Васильович

Керівник гуртка: Андрусяк Дмитро Романович

Контактний телефон керівника гуртка: моб. 0689162630

Вступ

Сьогодні ми з вами мандруємо по нашому селищі Битків. Наше селище Битків дуже красиве, чарівне, мальовниче, а також воно багате на історичні події, місця. Все менше і менше залишається живих свідків минулого століття. Століття, яке можна назвати найкривавішим за всю історію людства. Наша історія тягнеться від середньовіччя до сьогодення.

Тільки глибокий ідеалізм, жертовність і віра в успіх додає нам, гуртківцям, іскру патріотизму.

Мета нашої роботи – виховання в гуртківцях любові до рідного краю, шанобливого ставлення до його історії, духовної спадщини, бажання пізнавати і вивчати історико-культурні надбання нашого народу.

Наші завдання:

- залучення до краєзнавчої та науково-дослідницької роботи;

- набуття поглиблених знань з історії рідного селища, про визначні місця, історичні події та видатних людей свого краю.

Були в історії нашого селища криваві сторінки, а були і хороші, більш світліші моменти. Історія на цьому не закінчується. Ми живемо зараз, а наші діти будуть жити в майбутньому. Ми творимо свою історію самі, а історія продовжується.

Ми любимо свій рідний край, бо тут ми народились, зростаємо. Саме тут ми вперше стали на ноги і сказали слово «мама», саме тут ми вперше побачили сліпучу синь українського неба, кучеряві верби та білих лебедів, які так велично плавають на наших ставках.

Є на світі мальовничий куточок України, оспіваний в піснях, оповитий легендами – це наш рідний край. Наша земля – це зелена окраса Карпатських гір, і ми живемо в центрі цієї неймовірної краси – в селищі Битків.

У міжгір’ях Карпат розрослося назустріч стрімким потокам старовинне селище Битків. Письмові джерела доносять, що виникло воно у 1390 році під назвою Будково. Польський король Владислав, перебуваючи в Галичині, дарував шляхтичу Джурджу грамоту на володіння кількома селами по річці Велика Бистриця (Надвірнянська). За що шляхтич і його нащадки мали служити в королівському війську і виставляти своїм коштом загони для короля у випадку війни.

У нашому Биткові велично тягнуться до неба куполи церков Успіння Пресвятої Діви Марії, Великомучениці Варвари, Святого Йосафата, а також розважливо тече і б’ється об скали синьоока річка Розсіч, чепуряться ґаздівські оселі, купаючись у зелених садах, подарованих Господом. Головна вулиця нашого селища – це вулиця Шевченка, яка тягнеться понад три кілометри, а також є вулиці Михайлюка та Промислова. Ми можемо довго розповідати про те, скільки цікавих місць на нашій маленькій батьківщині, які тут доброзичливі люди і красива природа, але вам буде достатньо подивитись на жителів і їхні будинки, і все стане зрозуміло. Кожен з наших простих односельчан робить свій внесок, і ми можемо пишатись ними. І влітку, і взимку тут є на що подивитись, просто пройшовшись вулицями, завітавши до лісу чи саду, напившись холодної, чистої води з джерела. І туристу буде на що подивитись…

Наше селище змінюється з кожним днем. Воно живе, молодіє, розквітає новобудовами, дзвенить дитячим щебетом. І ми захоплюємось своїм райським куточком, тим, що історію цього селища творили наші прадіди, діди і батьки. Проходячи вулицями, можна дізнатись багато про його мешканців, про нашу культуру, побачити дивовижну красу, навіть не завертаючи у двір, а глянувши тільки на околиці.

Окрім природи можна завітати до наших храмів, шкіл, бібліотеки. Тут все овіяно вітрами історії і знаходяться речі, яким багато-багато років, а може й століть. Їх дбайливо збирали вчителі та учні наших шкіл. Можна побачити історію селища, яка оживає в одязі та в світлинах.

Скільки цікавих місць в Биткові! Варто заглянути в куточок нашого раю, а там посеред лісу вмостились два великих ставки. Там можна побачити і диких качок, і вепрів, і наловити риби, та і врешті-решт просто намилуватись природою й відпочити. По тих дорогах ходили колись такі люди, як Микола Гобдич – диригент хору «Київ», лауреат міжнародних премій; Богдан Бенюк – професор, який очолює І кафедру акторського мистецтва та режисури драми у Київському національному університеті ім. І. Карпенка-Карого, тут ходять наші батьки, тут ходимо й ми.

Битківчани гуртувалися довкола духовного осередку – сільської церкви. Коли в нашому Биткові збудували перший Дім Господній, достеменно невідомо, проте документально підтверджено, що в 1701 році в Биткові була вже церква. Більше про неї ми довідуємося в церковних книгах за 1740 рік, матеріали яких нині зберігаються у фондах відділу стародруків і рукописів Львівського національного музею. Починаючи її опис, візитор зазначає, що вже тоді у селі була церква. Це дає підставу припустити, що перша церква могла бути збудована в середині XVІІ століття або й раніше.

Розділ І. Стежками історії селища

Село, як на той час, було вже значним поселенням. Подимний реєстр Галицької землі подає, що у 1669 році у Биткові нараховувалося 78 хат. Якщо взяти до уваги, що одна родина складалася з 5-6 осіб, то такій громаді вже було би під силу збудувати й утримувати церкву. До утворення своєї парафії битківчани, очевидно, належали до пнівської, яка відома ще з 1578 року. На користь припущення, що церква у Биткові існувала вже у XVІІ столітті, говорить написана довголітнім священиком отцем Володимиром Королем «Історія греко-католицької парафії Биткова», що вміщена в церковній «Книзі священнодійств». Таку книгу в той час зобов’язаний був вести кожен священик.

У XVI-XVII ст. наш край потерпав від частих татарських набігів, про що розповідають як архівні джерела, так і численні перекази, що збереглися до наших днів. В одному з них зазначається, що на Великій Гидзі стояла «чова» (вежа), яку запалювали, щоб попередити мешканців про небезпеку ворожого нападу. Найбільшою здобиччю для татар були люди, а також вилиті з бронзи два дзвони, які скликали людей на службу по святах.

Під час нападу, пише отець Володимир Король, люди закопали дзвони в землю, щоб вберегти від татар. І так, на жаль, через погодні умови місце загубилося, а тих, хто закопував, убили і забрали в полон татари. 1676 року на Прикарпаття вторглася трьохсоттисячна турецька армія і татарські ординці. Ними було взято тринадцять замків краю, у тому числі і сильно укріплений Галицький старостинський замок. Турки також облягли Пнівський замок і порівняно молоду на той час Станіславську фортецю, яка була збудована в 1662 році. Не минула лиха доля і знаменитий православний монастир Скит Манявський, який турки зруйнували, а всіх, хто сховався за його мурами, вирізали.

Очевидно, що татари напали в цей час і на Битків, а люди старалися втекти і старанно заховати церковне майно, яке було в місцеві церкві.

Проходили роки. Село розросталося, і в Биткові у 1829 році розпочали зведення нового храму для громади. В той час церква була оплотом віри, надії, любові, а також домом для молитви. Молитви до Бога за те, щоб покращилося життя селян, щоб були здорові діти, худоба. Битківчани в храмі молилися за те, щоб Бог дарував їм кожен наступний день свою милість, благословення.

У 1856 році в Биткові проживало 1299 чоловік, а вже у 1887 році населення села зросло до 1400 мешканців.

При церкві діяла школа, відомості про це є в церковній книзі за 1850 рік, але, на жаль, нам не вдалося знайти відомості про те, хто був першим вчителем і скільки дітей навчалося.

У 1866 році при церкві дітей навчав дяк Стефан Сухостальський. Правдоподібно, що він був дяком у сільській церкві. На утримання школи і платню вчителеві виділялося 87 ринських і 20 крейцерів, а також 72 фіри дров. Дяк Стефан прослужив і провчителював в Биткові до 1874 року.

У 1896 році на пожертви битківчан було закуплено бляху і перекрито дах церкви, а через чотири роки побудовано новий парафіяльний будинок, стайню і стодолу, а також обгороджено церкву парканом зі штахетника. На це витратили 5 тисяч австрійських флоринів, які громада одержала від нафтової фірми за оренду 100 моргів землі для будівництва нафтових «шибів» (веж). А коли тут було добуто нафту, то фірма виплачувала громаді частину прибутку, з якої 4% йшло священику, а ще 4% - на парафію. Таким чином до Першої світової війни назбиралося 18 тисяч австрійських крон. З початку війни їх забрав австрійський уряд як військову позику. На жаль, такі ці гроші і пропали.

Перша світова війна пронеслась Галичиною. Не обминула вона й Битків. Вже в перші дні війни багатьох битківчан призвали до австрійського війська. Згодом село опинилося на лінії фронту, за яку слугував гірський потік: з одного боку – окопи російський військ, а з другого – австро-угорських. Мальовничі битківські схили стали свідками жорстоких боїв, кривавих атак, прокльонів і зойків вмираючих вояків. Після закінчення війни останки австрійських і російських воїнів перепоховали в єдиній братській могилі на сільському цвинтарі, де встановили кований («під березу») залізний хрест з написом «Невідомі солдати війни світової».

Після відступу російських військ австрійські власті арештовували всіх, кого запідозрювали в симпатії до росіян. Тисячі битківчан було вкинуто до концентраційних таборів у Тулергофі, що знаходився в піщаній долині, біля підніжжя Альп в районі м. Грац (сучасна Республіка Австрія), а також до таборів у Терезієнштадті, Гмюнлі, Гнаві. Хочемо зазначити, що до таборів вкидали переважно жителів Галичини та Буковини за симпатію до Російської імперії. Багато хто помер в таборах від нестерпних умов утримання, голоду та хвороби.

У ті дні ледве вдалося врятуватися отцю Володимиру Королю, якого запідозрили в москвофільстві. Польські легіоністи, які воювали проти росіян у складі австрійського війська, особливо жорстоко розправлялися з українцями. Зайнявши Битків, вони мали намір повісити отця Володимира Короля біля церкви. Завдяки Божій милості священику вдалося втекти. Розлючені легіоністи пограбували і вщент спалили обійстя дяка Юрія Микицея, якого також вважали москвофілом. Сам господар врятувався втечею. Сусідам ледве вдалося врятувати малолітніх дітей, яких хотіли спалити живцем поляки.

Втікши з Биткова, отець Володимир виїхав до Льовова, де був арештований і вкинутий до тюрми. Врятував його польський єпископ Бильчівський, який заступився за нього. Однак отцю не дали згоди вернутися в Битків і змусили виїхати до Відня, де він жив у своєї дочки Ольги. Тільки 1917 року отець Володимир повернувся до Биткова.

29 липня 1945 року у віці сімдесяти дев’яти літ відійшов у вічність отець Володимир Король, який півстоліття служив битківчанам, самі парафіяни ховали його, бо родина була розкидана його по світі. Він відмовився їхати з Биткова, сказавши: «Я залишаюся зі своїми парафіянами і розділю з ними їхню долю». Поховали священика в гробниці на подвір’ї церкви, де вже спочивала його дружина Стефанія, яка померла ще у 1912 році у молодому віці.

Отець Король – другий священик, якого поховали біля церкви. Поряд з ним знаходиться могила отця Михайла Кубійчука, який служив парафії від 1869 до1880 року.

У Биткові відкрилися читальні зали «Просвіти» аж у тридцятих роках ХХ століття.

Друга світова принесла битків чанам, як і всьому українському народу, страхіття німецької окупації, насильницьку відправку хлопців та дівчат до Німеччини на роботу. Окупанти зняли церковні дзвони, даровані парафіянами своєму храму.

Після повернення радянської влади село було піддане масовим репресіям, облавам військ НКВД, депортації цілих родин до Сибіру за прихильність до ОУН – УПА. Радянська влада намагалась залякати жителів селища різними способами.

Навесні 1946 року була ліквідована Греко-Католицька Церква. Всі парафії відійшли під вплив Московської православної церкви. Але битківчани не хотіли сприймати таких перемін й увесь час вважали себе греко-католиками.

Комуністична влада завжди створювала перепони для релігії. Церква постійно зазнавала обмежень й утисків. Нищилися всі церковні атрибути, каплиці, хрести в селах, які ще в 1848 році були поставлені на честь скасування панщини.

Люди розповідають, що в селі жив Семен Зеленчук, він був хорошим господарем, все мав, худоби багато, поля рясніли різними фруктами і овочами, а в хаті, на жаль, у нього щастя не було, бо помирали діти. Він щиро молився до Господа, замовляв Служби Божі, ходив до ворожок, але все марно. Поховали в його сім`ї вже чотирнадцять немовлят. Тоді хтось порадив йому побудувати на родинному ґрунті капличку і поставити дев’ять хрестів. Так і зробили. Розповідають, що будував капличку незрячий майстер. Бог змилувався і подарував Зеленчуку двох діточок, потомки яких живуть в селищі і понині, і змогли вберегти від радянської влади родинні святині.

Піком ненависті радянської влади до битківчан став 1966 рік, коли партійне керівництво віддало наказ таємно спалити церкву, що сталося 27-28 червня. Люди плакали на наступний день після пожежі, все село було шоковане тим, що сталося. Згодом все селище брало участь в будівництві, таємно вночі люди працювали до самого ранку, а з ранку йшли на роботу і ввечері знову повертались до відновлення храму.

Люди жертвували на будівництво все, що могли: дерево, дошки, бляху, цвяхи тощо. Знайшлися перші сміливці, які приступили до роботи: Іван Торбяк, Іван Букатюк та старенький дід Федір Андрусяк, а згодом до них приєдналися інші. Трагедія згуртувала битківчан. У прагненні відбудувати свою церкву вони були єдині. До Битків часто приїжджало партійне керівництво, щоб не допустити відбудови храму. Їм погрожували, але люди не відступали, відповідаючи на погрозити тим, що все село до тюрми не затягнуть.

Освячення відбудованого храму відбулося через два місяці після трагедії 28 серпня – на свято Успіння Пресвятої Богородиці. На свято до Биткова приїхала практично вся Надвірнянщина. Бо це була велика подія, перемога добра над злом. Протягом 25 років люди ходили і охороняли по черзі храм свій, і ось 1991 року закінчилась ера зла в образі Радянського Союзу. Люди стали вільними і церкву ніхто не займав більше. Добро завжди перемагає. Віра в Бога нас кріпить.

Розділ ІІ. Присілки селища Битків

Битківчик розкинувся між двома невеличкими мальовничими гірськими хребтами. Від селища Битків його відділяє річка Розсіч, а також по Битківчику тече річка з однаковою назвою – Битківчик.

У Битківчику знаходиться початкова школа, де навчалося багато односельців.

У Битківчику є чотири магазини, дитяча майданчик, а також газифікований присілок.

Жителі Битківчика, як і мешканці селища Битків, теж мали проблеми з радянською владою через релігійні питання. Радянська влада забороняла встановлювати хрести, каплиці в Битківчику. Довгий час люди боролися за своє право молитися Богові.

У 1994 році мешканці Битківчика задумали збудувати каплицю. Вони хотіли, щоб каплиця була дещо більшою, щоб хоч деколи для старих людей можна б відправляти Службу Божу. Згодом за порадою о. Володимира Чорноокого вирішили збудувати церкву.

Місце для храму вибрали на пагорбі, де колись була садиба Василя Юрчилюка, родину якого комуністична влада ще у 1945 році вивезла до Сибіру. Люди змогли згуртуватися і вже до осені наступного року було закладено фундамент під церкву. Битківчани жертвували на будівництво церкви хто скільки міг, але коштів не вистачало. І тому битківчани звернулися до начальника Надвірнянського управління бурових робіт Миколи Пекарського, а також до начальника підприємства «Нафтосервіскомплект» Миколи Максим’юка, після чого було виділено бетонні блоки під фундамент, тонну цементу, і сто листів оцинкованої бляхи. Допомогли також матеріалами керівники «Надвірнанафтагаз» Микола Білик, Зіновій Костик, начальник Пасічнянського виробництва Долинського газобензинового заводу Михайло Васьків.

У 1998 році в Битківчику було зведено храм Святого Йосафата.

Сьогодні багато битківчан працюють закордоном. Як селище Битків, так і присілок Битківчик живуть у достатку, а також забудовуються ті території, що знаходяться далеко за межами селища. Багато мешканців працюють в Польщі, Португалії, Італії. Англії, Росії, США, Швеції та Іспанії.

Річка Битківчик – довжина 11 км, площа басейну  29,6 км². Похил річки 25 м/км. Річка гірського типу. Долина вузька і глибока у верхній течії заліснена. Річище слабо звивисте, з кам’янистим дном і перекатами.

Річка бере початок на захід від селища Битків, серед гір масиву Горгани. Тече на північний схід, далі – переважно на схід, у пониззі - на південний схід.

Присілок Битків-Копальня розкинувся між горою Клива та горою Бубен, висота яких від 435 до 625 метрів. У присілку Битків-Копальня з давніх-давен існував нафтопромисел. Існування нафтопромислу дало старт для розбудови та розвитку селища Битків, а також міста Надвірна.

Підземні скарби однак не принесли добробуту битківчанам з початку. Фірми, які бралися за видобуток нафти, спроваджували сюди вже навчених робітників, переважно з Польщі. Місцевих людей залучали до найважчих і найпростіших робіт (підготовка майданчиків під шиби, будівництво доріг і копання траншей під нафтогони). Лише одиницям вдавалося знайти нормальну роботу на копальні, котельні чи в механічній майстерні. У часи економічних спадів робітників-українців фірми звільняли з роботи в першу чергу.

Багато робітників, які приїжджали на нафтопромисел, винаймали житло в місцевих людей, а також в селі Пнів та місті Надвірна. З часом фірми почали будувати житло на місці роботи. Так виникло нове поселення Копальня (тепер вул. Промислова), яке швидко розрослося і було відоме як Битків-Копальня.

У 1924 році для директора фірми «Карпати» спорудили розкішний двоповерховий особняк з шістнадцятьма кімнатами. Неподалік від нього – конюшні, теплиця, город і великий фруктовий сад. Зараз цей будинок використовується як дільнична лікарня.

У 1858 році у Биткові проживав один поляк, напередодні Першої світової війни – уже 277 поляків. Польське населення зросло в середині 20-х років минулого століття, коли почався бурхливий розвиток нафтопромислу. В Копальні проживало 1500 поляків і 40 німців.

З часом на Копальні сформувалася своя інфраструктура, яка і забезпечувала життєдіяльність мешканців.

Також на Копальні була відкрита в 1909 році школа, де навчалося більше 40 дітей.

Більшість мешканців Копальні були римо-католиками. Спочатку вони належали до Солотвинської парафії, оскільки Битків тоді входив до Богородчанського повіту. Мешканцям було незручно добиратися на службу до села Солотвина, і виникла потреба в своєму храмі. У 1923 році на пагорбі над річкою Розсіч було закладено фундамент костелу, проект якого, за спогадами Ірени Березовської (проживає в Польщі), виготовив її батько – інженер Стефан Березовський зі своїми колегами Віктором Кульчицьким і Францішеком Ульріхом. Вони і керували спорудженням святині. У 1924 році в Биткові було утворено римо-католицьку парафію, на яку священиком перевели з Делятина отця Титуса Корчика. За допомогою нафтодобувних фірм будову костелу вдалося завершити 23 грудня 1924 року, і тоді ж отець Корчик відправив свою першу Службу Божу. Новий храм присвятили святій Барбарі (у східних слов’ян Варвара).

А вже 12 травня 1937 року в присутності 14 священиків єпископ Базяк провів повне освячення храму. Інколи у богослужінні в костелі брав участь і Битківський греко-католицький священик отець Володимир Король.

Протяжні гудки електроварні і механічних майстерень 1 вересня 1939 року сповістили про напад нацистської Німеччини на Польщу. Розпочалась мобілізація чоловіків до Польської армії. У тривозі проминула половина вересня. Про перехід Червоної армії річки Збруч і про її вступ до Західної України битківчани довідалися із радіопередач.

Для мешканців Копальні прихід Червоної армії, а за ним і приїзд відділу НКВС був катастрофою. Енкведисти розпочали «чистку» керівного складу Копальні, а також місцевого населення.

У роки німецької окупації мешканці Копальні пережили вивезення на каторжні роботи до Німеччини, а також розстріли.

Повернувшись, радянська влада збільшила масштаби репресій проти жителів Копальні та Биткова. Масові арешти, вивезення до Сибіру, а також розстріли на місці.

У 50-х роках постало питання про розширення житлового фонду. На Копальні не було вже місця для розбудови багатоповерхових будинків. Партійне і радянське керівництво ухвалило рішення про спорудження будинків для нафтовиків у місті Надвірна (тепер вул. Руднєва). У 1973 році для керівників нафтопромислового управління звели чотириповерхове приміщення (в народі Контора). Відтоді й почався занепад поселення Битків-Копальня (Битків-Промисел). Зараз поселення практично вимирає. Важко доїхати туди зимою і люди виїжджають звідти в пошуках кращого. В пам’яті битківчан Битків-Копальня залишиться солодкою згадкою про славне минуле селища.

Розділ ІІІ. Видатні постаті селища

Видатними постатями селища є відомі актори Петро і Богдан Бенюки, керівник знаного за межами України камерного хору «Київ» Микола Гобдич, доктор хімічних наук Василь Томашик, кандидати педагогічних наук Зіновій Веприйняк та Галина Гунда, кандидат медичних наук Зіновій Витвицький, кандидат геолого-мінералогічних наук Ярослав Витвицький, кандидат фізико-математичних наук Василь Гавриш, а також нині вже покійний історик-письменник, краєзнавець, педагог, колишній директор Битківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Михайло Іванович Максим’юка.

Крім того в нашому селищі народився відомий футболіст Роман Максим’юк, який виступав за такі відомі футбольні команди, як «Зеніт» (Санкт-Петербург), «Дніпро» (Дніпро) та навіть за гранда українського футболу «Динамо» (Київ).

Василь Сенатович – депутат обласної ради, волонтер, за сприяння якого в селищі відремонтували більшу частину доріг. Також займається перевезенням допомоги бійцям АТО на Схід України.

Андрій Крицький – депутат районної ради, викладач. Колишній голова Битківської селищної ради. Народився 29 листопада 1979 року в селищі Битків Надвірнянського району Івано-Франківської області. Депутат Надвірнянської районної ради VІ скликання.

Микола Гобдич – український хоровий диригент, засновник і керівник муніципального Камерного хору «Київ», лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка.

Здобутки хору відзначені нагородами:

Золотим дипломом на І конкурсі хорів ім. Р.Шумана, Цвікау (Німеччина, 1992р.).

Першою премією на ХІІ конкурсі музики церковної, Хайнувка (Польща, 1993р.).

Гран Прі на VI Міжнародному хоровому конкурсі, Слайго (Ірландія, 1993р.).

Другою премією на 49 Міжнародному хоровому конкурсі, Лланголен (Валія, 1994р.).

Гран Прі на ХХ конкурсі серед лауреатів попередніх років, Хайнувка (Польща, 1996р., 2001р.).

Петро Бенюк – український актор, народний артист України (1996р.) Брат Богдана Бенюка. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого. Працює у Національному академічному українському драматичному театрі імені Заньковецької у місті Львів.

Здобутки Петра Бенюка відзначені нагородами:

лауреат Республіканського конкурсу читців в галузі гумору та сатири (1987р.), 1-го Всеукраїнського конкурсу гумору та сатири (1992р.);

дипломант кінофестивалю «Молодість-73» за найкращу чоловічу роль у фільмі «Катруся» (Київ, 1973р.);

нагороджений дипломом III Всесоюзного фестивалю чеської драматургії в СРСР (1983) за роль Швейка у виставі «Пригоди бравого вояка Швейка».

Богдан Бенюк – український актор, народний артист України. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім.Карпенка-Карого.

Творчість. Акторську кар'єру Бенюк розпочав у 1975 році на другому курсі інституту: зіграв в картині відомого режисера і актора Леоніда Бикова "Ати-бати, йшли солдати". Першу театральну роль отримав в 1977 році.

У 1978-1980 рр. працював у Театрі юного глядача. Від 1980-го і по сьогоднішній день - актор Київського академічного драматичного театру ім.І.Франка, протягом ряду років - в числі ведучих. Заслужений артист України (1988). Народний артист України (1996). Лауреат Державної премії України ім. О. Довженка (1998).

Серед театральних ролей Бенюка – Калитка («Сто тисяч» В. Карпенка-Карого), Щирий («Момент» В. Винниченка), Бегемот («Майстер і Маргарита» М Булгакова), Юркович («Талан» М.Старицького), Цахес («Крихітка Цахес» Е. Гофмана), Швейк («Пригоди бравого солдата Швейка» за Я. Гашекомн). Він знявся у близько півсотні фільмів: «Ати-бати, йшли солдати» (1976), «Жіночі радощі і печалі» (1982), «Дама з папугою» (1988), «Капітан Крокус» (1991), «Голод-33» (1991), «Золоте курча» (1993), «Чорна Рада» (2000) та ін.

Одна з популярних робіт – рок-опера «Біла ворона» (Театр російської драми ім. Л.Українки, 2006).

У 1989-1994 рр. паралельно з грою в театрі Бенюк працював старшим викладачем у столичному інституті театрального мистецтва ім.Карпенка-Карого. Вів кілька гумористичних телепрограм – «Шоу самотнього холостяка» на Першому національному та «Біла ворона» на «1+1».

У 2000 році разом з театральним продюсером і режисером Мирославом Гринишиним і актором, колегою по театру ім. І.Франка Анатолієм Хостікоєвим створив театральну компанію «Бенюк і Хостікоєв». В останні роки відомий актор став відверто небайдужий до політики. На виборах-2006 балотувався у народні депутати України в складі Всеукраїнського об'єднання «Свобода» (голова – Олег Тягнибок), політичної сили націоналістичного спрямування. Партія не змогла подолати прохідний бар'єр, набравши лише 0,36% голосів виборців.

На виборах восени 2012 року Бенюк пройшов у Верховну Раду VII скликання під №2 у списка партії «Свобода». Очолив підкомітет з питань міграційної політики, громадянства, статусу іноземців та осіб без громадянства, біженців та зв'язків з українцями, які проживають за кордоном, комітету ВР з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Розділ ІV. Вірші гуртківців та керівника гуртка

про рідне селище

«У нашому серці»

Битків у нашому серці.

Перевертає життя навпаки.

Хочемо сказати тобі відверто.

Дякуємо за те, що народились тут ми.

По іншому не можна, ніяк.

Закохані очі здаються в полон.

Ховай, не ховай, пізно буде.

Кохаємо свій рідний край.

Дуже, дуже, дуже!

«Битків - це таємниця»

Битків – це таємниця.

Загадка, яку не розгадати.

Ми не можем уявити.

Як без тебе будемо жити.

Ти наше серце турбуєш.

Снишся нам ночами.

І де б ми не були далеко,

Все ж за тобою ми скучаємо.

Ти такий надзвичайний.

Красивий та чарівний.

Божественно прекрасний.

Цвіт раю – ми тебе кохаємо!

«Спалахнуло»

Спалахнуло в обрію вранішнє сонце.

Накриває увесь світ своїм теплом.

Битків, скучаємо ми за тобою.

Серце обвите печаллю, яка розлука.

Для нас ти ніжність та мука.

Спокій бентежить. Що це таке?

Розпач у вічності чекань, розчарувань.

Чи просто невловима мить бажання.

Битків, особливий ти, наше зачарування.

Поверни нас у світ реальний.

«Завойовані»

Не прожити нам без тебе, ані дня.

Так, напевне, на небесах написано.

Покірно приймаємо лист свого буття.

Ми радіємо, що тут народилися.

Називаємо тебе прекрасним та чарівним.

Найкращим у світі цьому примарному.

Так хочеться до тебе доторкнутись

І про все навколишнє просто забути.

Ти нас завоював, як греки Трою.

Не раз ще доведеться у пасти в бою.

Ти добре нас розумієш, як ніхто ніколи.

Бачиш? Як ми гордимося тобою!

Висновок

Наше селище Битків дуже красиве, чарівне, мальовниче, а також воно багате на історичні події, місця.

Наш Битків відомий від 1390 року під назвою Будково і належить до числа найстаріших поселень Гуцульщини. Битків – селище міського типу, розташоване за 12 кілометрів від залізничної станції Надвірна.

У XVI-XVII столітті наш край потерпав від частих татарських набігів, про що розповідають як архівні джерела, так і численні перекази, що збереглися до наших днів.

Перша світова війна пронеслась Галичиною. Не обминула вона й Битків. Вже в перші дні війни багатьох битківчан призвали до австрійського війська.

Польський період запам’ятався нафтовим бумом, розвитком поселення Битків-Копальня, а також важкою працею корінних битківчан на нафтових шибах.

Друга світова принесла битківчанам, як і всьому українському народу, страхіття німецької окупації, насильницьку відправку хлопців та дівчат до Німеччини на роботу.

Після повернення радянської влади село було піддане масовим репресіям, облавам військ НКВД, депортації цілих родин до Сибіру.

Проголошення незалежності України 24 серпня 1991р. стало ковтком свободи для України, а також і для битківчан. У цей час ми самі пишемо свою історію. Ми є господарями на нашій землі.

Особливо красиво в селищі літнім вечором, коли заходить сонце. Сонечко повільно опускається, і яскраві фарби розпливаються по небу. Сонце заходить, і потихеньку починають загорятися зірки. Біля річки з’являється туман, він неквапливо починає застеляти все навколо.

Часто люди, які живуть в місті, не помічають усієї цієї краси. А час минає. Тому дуже важливо навчитися розуміти красу оточуючого світу і якомога частіше відпочивати на природі. Не потрібно нікуди поспішати, а слід просто жити.

А як щодо відсутності стимулу життя? Маючи стимул, ми можемо пробити всі стіни. Але тільки якщо у нас є дійсно сильний стимул, а не його видимість. Але в сучасному світі не всі мають цей самий стимул. Люди нерідко просто не розуміють, що робити після певного етапу в житті. Молоді люди не можуть визначитися з майбутньою професією, з майбутнім укладом життя. Але чому? Та тому, що вони просто про це не замислюються. Вони живуть своїм життям і думати не хочуть, що буде далі. Марнування життя – ось стимул наших людей. Ні, звичайно, не всіх, але значної частини нашого суспільства. І про які прагненні тут може йти мова?!

І тому ми гостинно запрошуємо всіх у гості до нашого селища! Ми розкажемо і покажемо ще безліч цікавого, поведемо вас по ще незвіданих стежинах нашого краю. Проведемо до вікових дубів і скелястих берегів. І ми впевнені, що туристу, який побуває тут, неодмінно захочеться повернутись сюди ще раз!

Список використаної літератури

1. Українська радянська енциклопедія: (у 12-ти т.)/ гол. Ред. М.П.Бажан; редкол.: О.К.Антонов та ін.. – 2-ге вид. К.: Головна редакція УРЕ, 1974-1985.

2. Битків на сайті Надвірнянської районної ради.

3. Максим’юк М. Оновлена доля гірського краю.

4. Володимир Шухевич. Гуцульщина. Верховина, 1997. – с. 42.

5. Нафта і газ Прикарпаття. с. 40.

6. З історії Битківських нафтових копалень // Народна Воля. – 2004. – 23 квітня, С. 7.

7. Нафтові копальні Надвірнянщини. – ав. М. Максимюк, гол. Ред. І. Гриджук, Надвірна, вул.. Визволення, 5, Івано-Франківська область.

Додатки

Гуртківці на екскурсії до лісу в присілку Битків-Копальня. 18 вересня 2018 р.

Гуртківці на горі Велика Гига. Всесвітній день миру. 21 вересня 2018 р.

Гуртківці та їх керівник на екскурсії в "Музеї нафтопромислів Галичини".

5 жовтня 2018 р.

Гуртківці біля герба України, який викладений з каменю під горою Пицига. 10 жовтня 2018 р.

Гуртківці зустрілися зі старожилами селища Битків Катериною Томашик та Дмитром Виприйняком, послухали їх цікаві розповіді. 18 жовтня 2018 р.

Гуртківці та їх керівник на горі Мала Гига. Битків. 19 жовтня 2018 р.

Гуртківці та їх керівник прийшли у гості до Ярослава Госедла, учасника АТО, учасника бойових дій, у рамках благодійної акції "5 картоплин".

25 жовтня 2018 р.

Гуртківці та їх керівник вшановують пам'ять жертв геноциду українського народу – голодоморів 1921-22 рр., 1932-33 рр., 1946-47 рр.

23 листопада 2018 р.

Краєвиди селища Битків з висоти гори Мала Гига. 2018 р.

Герб України між селищами Битків та Пнів, з під гори Пицига. 2018 р.

Гора Велика Гига, а також вид з гори на селище Битків. 2018 р.

Церква «Успіння Пресвятої Діви Марії». Битків. 13 січня 2018 р.

Костел Св. Варвари з середини: зліва – вигляд 1935 р., а справа – сучасний стан. Битків-Копальня. 2018 р.

Учасники художньої самодіяльності Битківського селищного будинку культури. Ідея та сценарій Василя Сенатовича – жителя с. Битків, депутата Івано-Франківської обласної ради ВО «Свобода». Ролі виконують: КОБЗАР – Іван Годзюр, ОПРИШОК – Тарас Букатюк, СІЧОВИЙ СТРІЛЕЦЬ – Богдан Лахва, ВОЯК УПА – Василь Голубчак, МАЙДАНІВЕЦЬ – Андрій Крицький, ДОБРОВОЛЕЦЬ – Василь Сенатович. "ПІСНЯ ПРО МАЙДАН" у виконанні Марійки Дмитрук. Битків. 2018р.

Коляда Битківського селищного будинку культури під керівництвом

Ольги Дмитрівної Годзюр. 2018-2019 рр.

Богдану Бенюку вручили відзнаку "За заслуги перед Надвірнянщиною".

23 серпня 2018 р.

Битківчанин Богдан Бенюк завітав до хати, де він виріс: «Ось це моє ліжко». Битків-Копальня.

Битківчанин Андрій Іванюк (псевдонім Енді Іва) – режисер фільму «Рокада». Учасник «Революції гідності», ув’язнений режимом Януковича, а також учасник бойових дій на Сході України.

Битківчани, які загинули в Афганістані 1979-1989 рр.: Василь Іванович Ломпас та Василь Миколайович Михайлюк.

Битківчанин Ярослав Госедло отримав поранення у ліве око під час виконання обов’язків військової служби в зоні АТО поблизу населеного пункту Невільське Мар’янського району Донецької області.

Битківчанин Василь Ломпас нагороджений за мужність і героїзм в АТО.

Битківчанин Микола Гобдич – заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка, художній керівник та диригент камерного хору “Київ”.

Битківчанин Петро Бенюк український актор,

народний артист України (1996).

Нафтові шиби в Битків-Копальня. 1932 р.

Нафтові шиби. Битків-Копальня. 1932 р.

Битківський нафтопромисел. Битків-Копальня. 1936 р.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»