Історія хореографії та мистецтва

МОЛЬЄР (ЖАН БАТІСТ ПОКЛЕН) (1622—1673) Великий французький драматург, театральний діяч народився в Парижі 15 січня 1622 року в буржуазній сім'ї й повинен був успадкувати професію свого батька, придворного шпалерника, стати юристом, але він вирішив стати актором. За розповіддю Гримаре, першого біографа Мольєра, дід частенько водив онука Бургундського готелю на вистави трагедій, трагікомедії в яких блискуче виступав Бельроз, і можна уявити, що зачарований Жан-Батіст мріяв бути схожим на кумира парижан. Але ця професія вважалась однією з найнікчемніших. Таким є Журден, буржуа, який вирішив стати дворянином. Постановці самої комедії передувала увертюра, після чого на сцені з'являлися вчителі музики й танцівники, вони надзвичайно задоволені, що відшукали собі багатого покровителя — пана Журдена, прихильного до дворянства й світського обходження. Так одразу ж, з перших реплік п'єси, визначається її основна тема. Журден марить вирватися з нікчемності й стати знатною особою. Це визначає всі його помисли, бажання й дії, повністю підкоряє його натуру, робиться сенсом його життя. Знаменним є перший вихід пана Журдена: вбравшись так, як вбирається знать, — йому вже здається, що його мрія — мрія буржуа — стає дійсністю. Пан Журдеи дуже охоче входить у нову роль і справді вважає себе гідним цього високого звання. Він підтримує дружбу з тими людьми, які близькі до королівського двору. Але що впевненіше поводиться Журден, то більш пихатим стає, чим далі комічніше виглядає його бажання бути аристократом. Що ж спричинило «божевілля» пана Журдена? А те, що його уявлення про виключність дворянства були облудними. І тому сатира народжувалась з кричущої невідповідності суджень про велич і шляхетність знаті і справжньої ціни панівного стану. Сміючись над Журденом, який так хоче стати аристократом, Мольєр одночасно сміявся і над тим ідеалом, що його вигадав для себе Журден. Але хоч як намагався шляхтич Журден не бути схожим на самого себе, все ж таки він залишався таким, яким він був. Позичаючи графові гроші, він рахує їх до останнього су, сварячись з кравцем, служницею або дружиною, він вдається до лайки і навіть до бійки, забуваючи про всі «великосвітські» уроки; вивчаючи науки, він вибирав ту з них, в якій бачив практичну необхідність, а перед тужливим співом віддавав перевагу простій веселенькій пісеньці. Його жага до дворянства менш за все була хитрим розрахунком буржуа, суб'єктивно вона ставала щирою мрією, яка захопила всю натуру Журдена. Це призводить до того, що шановний пан Журдев легко вступає в останній, буфонний акт комедії і вільно діє у примхливому маскараді посвячення в сан «мамамуші». Дарма що його лупцюють палками, зате він досяг бажаної мети. І дуже знаменно, що в цій атмосфері загальних веселощів лунають серйозні слова, що відверто виражають позицію автора. На запитання, що ставить Журден Леонту, нареченому своєї доньки Люсіль, дворянин він чи ні, Леонт не без гордощів відповідає, що він не має наміру привласнювати собі дворянське звання і не є дворянином.