Історія виникнення шкільної бібліотеки

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Потреба в читанні починає формуватися задовго до шкільних років. В біографії майбутнього читача вирішальну роль має батьківський дім, дитячий садок. Перед тим, як дитина самостійно прочитає перше слово. Вона повинна слухати щоденне читання дорослого (матері, батька, бабусі), відчути красу художнього слова. А потім вчитель або батьки знайомлять першокласника з бібліотекою.

Ніколи не забуду, що відчувала я, коли ходила дитиною до сільської бібліотеки. Це було свято, душу переповнював невимовний трепет, мені здавалося, що я заходжу до храму. До цих пір пам’ятаю такий щемкий, свіжий запах книг. І ще – дбайливі руки бібліотекаря. З якою обережністю вони перегортали кожну сторінку!.. День був темним, якщо в мене не було «свіжої», нечитаної книги. Шкода, що телевізор і комп’ютер зайняли її місце мало не повністю у сьогоднішніх школярів та і моїх власних дітей. Бібліотека так впливала на мене, що я хотіла бути тільки бібліотекарем.

Стала вчителем. Та згодом (з малим навантаженням) мені запропонували посаду шкільного бібліотекаря. І я вдячна долі за те, що, заходячи до нашої книгозбірні, я відчуваю ні з чим незрівнянний запах книг і щодня повертаюся в дитинство.

Школа і бібліотека – культурний осередок кожного села, а особливо такого невеличкого як Камянка. Але до школи ходять діти і з Антонівки, і Дертки, і з села Стійло Рівненської області. Тому історія виникнення бібліотеки - це частина історії цих сіл та ще й с. Кунева, яке є центральним для вказанах сіл: тут знаходиться Будинок культури, селищна рада, амбулаторія та інші організації.

Перші згадки про с. Кам’янка в писемному вигляді датуються актом від 1446 року. Тоді наше село та інші сусідні належали князю Ело Малинському. Назву дістало за кам’яні кар’єри, один з яких неподалік шосе зберігається і нині, але вже не діє. Хоч Кам’янка і невеличка, але цікавим є те, що вона колись складалася з двох сіл: Кам’янка і Мартиння. Саме остання назва згадується в старих документах досить часто. І тепер ще старші люди, буває, поправляють когось: «Та не в Кам’янці він живе, а на Мартинні…»

Пізніше у Кам’янці панували князі Острозькі. Переважна більшість

- 1 -

населення (єврейського, українського, чеського і польського) була бідняками. Неуцтво і темрява, тяжка праця, напівголодне існування – все, що мали малоземельні селяни.

Протягом багатьох століть школи в Кам’янці не було. Значний вплив на виховання дітей і молоді мали кам’яний римсько-католицький костел (він, до речі, нещодавно знову почав діяти і немало наших школярів відвідують його щонеділі та у релігійні свята) і православна церква, які знаходяться у Куневі. І лише у 1886 році була, у тому ж таки Куневі, відкрита церковно-приходська школа, в якій навчалося 22 учні. Шкода, але даних про те, чи навчалися там учні з Камянки, немає.

До 1861 року камянчани були кріпаками, жили у ярмі і належали графам Тишкевичам і Яблонським.

Після скасування кріпацтва у нашому краї утворилось ряд общин, вплив яких значно зріс. Із спогадів Отто Йосиповича Загурського, жителя села Кам’янки: «Мій батько, Загурський Йосип Іванович, орендував землю в общини Мартиння і володів 5 десятинами землі, з яких йому належало 0,5 дес. 4,5 дес. він орендував і повинен був платити 8 крб. в рік. Ця кількість землі збереглася у його власності до створення колгоспів більшовиками, які під виглядом усуспільнення її забрали.

Наша родина була небагатою, але й голодранцями ми не були. В сімї було 8 душ, змалку всі прилучались до роботи, працювали важко, що давало можливість жити безбідно, хоча труднощі були. Що ж стосується часів панщини, то батько говорив, що жили не кепсько. Пан повинен був, крім роботи, забезпечувати селян: дахом над головою, продовольством, фуражем…»

Із цих спогадів можна зрозуміти, чому в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. існувало розшарування на території наших сіл.

З 1921 року містечко Кунів і село Кам’янка стали прикордонними: по річці Вілія, яка протікає біля цих сіл, проходив кордон з Польщею.

Більшовицький уряд поступово починає ідеологічну обробку населення. Так 5 квітня 1921 року більшовиками було видано розпорядження про заміну ікон портретами революційних діячів: Леніна, Троїцького, Луначарського, Маркса…

Крок за кроком, органи Радянської влади намагалися зміцнювати диктатуру більшовиків. В 1923 році створено місцеву парторганізацію, в 1925р. – комсомольську.

- 2 -

У 1930 р. розпочинається колективізація сільського господарства.

Згадує житель Мартиння Загурський Отто Йосипович: «Ще в 1930р. селяни сіяли одноосібно, кожен на своєму полі. Колгоспи у Кам’янці, Антонівці, Мартинні були створені у 1931 році під тиском влади.» Отто Йосипович був на той час підлітком і з іншими дітьми підслухав із-за цікавості, як уповноважений від волості говорив, що необхідно тиснути ворогів колективізації так, щоб аж сік ішов. У 1929 році із спогадів, уже відомого нам Загурського О. Й., жителя тодішнього села Мартиння: «Взимку 1933р. до нас прийшов парубок з М’якіт. Він був знесилений і дуже просив щось поїсти. В хаті щось такого не було (самі перебивалися молоком), але на плиті якраз відігрівався сир. Пожалівши юнака, ми дали йому трохи сиру. Юнак мало не вмер , бо не їв уже декілька днів. Лікар Войтинський зробив чистку шлунка і юнака ледве врятували».

зникло безслідно 5 сімей з села, серед вивезених були сімї Хвойних з Брідка, Косовських з Кам’янки. Так почалася репресивна політика на селі.

Першим головою колгоспу в Мартинні був Ящук, в Кам’янці – Дукій… Вони були пролетарями і сліпо виконували накази керівництва.

Колгоспники –«раби» були об’єднані в бригади і ланки. Трудодень в колгоспі здавався вічністю. Для кожного працюючого незалежно від віку встановлювали величезні норми, а платили копійки.

Продовжується подальший наступ на духовні почуття населення. За розпорядженням радянських органів було закрито костел і перетворено на піонерський клуб, пізніше – на зерновий склад. Церковні атрибути було знищено: розгромлено орган, привезений з Польщі, знищено ікони, фрески…

Було закрито синагогу, розібрано православну церкву. 1932 рік – вік вандалізму, геноциду не лише проти національної української культури, релігії, але й проти українського народу.

Голодомор… Що може бути страшніше, чим можна виправдати смерть 10 млн. українців?!

В прикордонній Кам’янці голоду, як такого, не було: влада не хотіла, щоб громадяни сусідньої Польщі бачили геноцид радянської системи проти українського народу. Це доводять і спогади Дубінчука Анатолія Степановича: «Єдиною проблемою було раз в тиждень піти до Острога пішки, щоб купити хліба».

Згадує житель села Антонівка Скорблюк Ганна: «Як такого сильного голоду у нас не було. Зате до нас приходило дуже багато голодуючих з інших сіл. Багато людей приходило з Плужного. Нас рятувала працелюбність».

З березня 1935 р. стали масовими репресії в нашому краї. В Кам’янці в цей період було вивезено багато сімей німецької національності, українців: сім’ї Ковальницького Тимофія, Грабовського Марцеліна та ін.

В 1936 р. з Мартиння були вислані родина Осташевських, Філеровського Станіслава і Володимира (їх вислали у Казахстан), з Кам’янки були репресовані: Зімбіцький Кость (був головою колгоспу, пройшов всю війну, захищаючи Батьківщину, а також систему. Яка знущалася з його родини), Каос Готліб (завгосп у Кам’янці).

Розповідає Загурський О. Й. «В 1935 – 1936 рр. Загурський Франц Казимирович із своєю сестрою Полонією втекли у Польщу. Ця втеча обернулася трагедією для цілої родини. Було заарештовано брата Йосипа. Його привели на заставу. Спочатку його били , вимагаючи зізнання у ворожості до Радянської влади. Потім почали колоти штиками. Так Йосип був закатований, хоча він нічого не знав про плани своїх рідних. Ніхто не дивився на те, що Йосип був на той час комсомольцем.

З 1937 р. наші села стали Кам’янець – Подільськими. Репресії продовжувалися.

Суворим випробовуванням стала для жителів Кам’янки війна з фашистами. В перший же день на наші села впали перші авіабомби. Гинули цілі родини. Проте жителі села, незважаючи на всі страхіття, не стали на коліна, а боролися з фашистами, вливалися у партизанські загони, підпільні організації.

22 лютого 1944 року став найрадіснішим для жителів Кам’янки і навколишніх сіл: вони були визволені від окупантів.

Цей день згадує жителька с. Кам’янки, вчителька російської мови Рябець Антоніна Володимирівна: «В цей день солдатами було організоване святкування: спочатку ми переглянули кінофільм, а потім у клубі відбулися танці».

Післявоєнні роки – роки відбудов, відродження життя. Саме в цей період, у 1961 році, у Кам’янці відкрито новозбудовану школу, яка незабаром буде святкувати свій півстолітній ювілей.

Немало є у шкільній бібліотеці книг, датованих 60 – ми роками. Та і сама бібліотека поповнюється, незважаючи на ті мізерні кошти, які виділяє держава. У 2000 році було закрито сільську бібліотеку і її фонд було передано до шкільної. Зараз її читачами є всі учні та вчителі школи і немало жителів навколишніх сіл. Дуже часто школярі просять вибрати книжку для тата, мами або дідуся. Хоча це не завжди просто зробити, але дуже приємно: живе художнє слово у душах наших втомлених щоденною сільською працею людей. Хороший приклад вони дають молодому поколінню.

Ось такий шлях пройшли читачі нашої бібліотеки, та й сама вона вступає у майже півстолітні роки, у вік зрілості, як доросла людина, що перебуває у розквіті душевних сил.

Сподіваюсь, що маленькі читачі, переступаючи твій поріг, шкільна бібліотеко, відчувають ту ж радість і трепет в душі перед твоїми безцінними скарбами – книгами, як це робила колись я, твій сьогоднішній бібліотекар.

Книги – морська глибина.

Хто в них пірне аж до дна,

Той , хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить.

І. Франко

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ІСТОРІЇ УКРАЇНИ залишилося:
0
4
міс.
1
4
дн.
1
4
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!