"Інтерактивні форми роботи практичного психолога з батьками вихованців ЗДО" збірник тренінгових занять

Психологія

05.05.2019

3038

0

98

Опис документу:
Невичерпність потенціалу психологічних ігор і вправ якраз і є майданчиком для старту творчого пошуку психолога-тренера. Тоді трапляється справжній інсайт, і творчо застосований прийом дає зовсім не планований, грандіозний ефект. Тоді ведучий відчуває крила за спиною, бачить результативність своєї праці і усвідомлює, що може зробити у своєму щоденнику новий запис під скромною рубрикою "методичні знахідки".
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Управління освіти

виконавчого комітету Фастівської міської ради

міський методичний центр

ІНТЕРАКТИВНІ ФОРМИ РОБОТИ

ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

З БАТЬКАМИ ВИХОВАНЦІВ ДНЗ

збірник тренінгових занять

З досвіду роботи

практичного психолога

ДНЗ №2 «Ромашка»

С.В. Бутмарчук

м. Фастів - 2017

Зміст

1.

Вступ ……………………………………………………………………….

4

2.

Організація групових форм роботи психолога з батьками …………….

5

3.

Умови ефективності тренінгових занять ………………………………..

10

4.

Тренінгові заняття для батьків …………………………………………...

13

Адаптація дітей до умов дошкільного закладу ………………………...

14

Криза трьох років або «Я – сам» …………………………………………

19

Пріоритетна роль сім’ї у формуванні соціальної зрілості дитини …….

30

Ефективне батьківство ……………………………………………………

36

Стань дитині вірним другом ……………………………………………..

40

Караючи — поміркуй навіщо …………………………………………….

50

Конфлікти у взаємодії батьків і дітей ……………………………………

59

Попереду школа …………………………………………………………..

80

Батьківство – найвідповідальніша з професій …………………………..

88

5.

Додатки …………………………………………………………………….

95

Додаток 1.

Пам’ятка психологу для успішного проведення тренінгових занять …

96

Додаток 2.

Анкета оцінки тренінгового заняття …………………………………….

97

6.

Список використаної літератури ………………………………………...

100

  1. Вступ

Кожна людина є унікальною особистістю. Адже насправді ми всі різні: діти і батьки, педагоги і психологи, тренери і учасники груп. Немає чарівних сценаріїв тренінгових занять, не існує універсальних інструментів, не віднайти чудодійних рецептів, придатних на всі випадки життя. Тому що розмови про унікальність особистості кожної людини не порожні. Тому що кожен день - "не такий, як вчора". Виходячи з вище сказаного, стає зрозумілою специфіка роботи ведучого тренінгових груп, втім, як і будь-якого практичного психолога: він повинен володіти значною кількістю методів, різноманітних прийомів і технік. Уміти комбінувати їх у роботі в найрізноманітніших варіантах, залежно від обставин - запиту замовника, складу групи, особливостей окремих учасників, стадії групового процесу, останніх актуальних новин у соціумі. Але цього замало, психолог повинен бути готовий у будь-який момент забути звичний алгоритм, імпровізувати у процесі тренінгу, пластично користатися прийомами і техніками, модифікуючи вже відомі вправи та створюючи нові.

Щоб майстерно володіти прийомами і вправами та досягти ефективного результату, треба дуже глибоко розуміти їх сенс, відчувати їх. Тоді кожна вправа не буде сухим алгоритмом, схемою дій, покроковим планом - а стане проживанням досвіду. Причому не тільки для учасників, але і для тренера. Проживаючи вправу разом з групою, тренер кожного разу набуває новий досвід. Це не парадокс: психологічні техніки мають дивну властивість - ви можете десятки разів використовувати одну і ту ж вправу в різних групах, навіть майже не модернізуючи її, але виявляти в ній все нові ресурси та можливості.

Користуйтеся методичним порадами для досягнення поставлених у тренінгу цілей, пам'ятайте про головний принцип психолога: НЕ НАШКОДЬ!

Невичерпність потенціалу психологічних ігор і вправ якраз і є майданчиком для старту творчого пошуку психолога-тренера. Тоді трапляється справжній інсайт, і творчо застосований прийом дає зовсім не планований, грандіозний ефект. Тоді ведучий відчуває крила за спиною, бачить результативність своєї праці і усвідомлює, що може зробити у своєму щоденнику новий запис під скромною рубрикою "методичні знахідки".

Але для цього потрібно добре освоїти вже створені алгоритми, усвідомити хоча б частину прихованого у них сенсу, відпрацювати та відшліфувати їх на практиці. Тільки після цього ви зрозумієте, як вони діють саме у ваших руках. І тоді - творіть!

  1. Організація групових форм роботи психолога з батьками

В умовах сьогодення, епоху кризи та соціальних змін, при швидкому ритмі повсякденного життя, люди поводяться та почуваються по-різному. Але найбільш беззахисним та безпомічним є малюк. І тільки мудрість дорослих зможе його захистити, адже саме дорослі здатні створити сприятливі умови для повноцінного розвитку дитини. Терапевтичний потенціал, що допомагає дитині почуватися в безпеці, зосереджений якраз у сім’ї. Завдання психолога полягає у тому, щоб допомогти батькам його розкрити й правильно спрямувати.

Дбаючи про ефективну роботу з батьками, практичний психолог повинен мати у своєму арсеналі різноманітні форми роботи та використовувати їх для ефективного налагодження контакту з родинами. Умовно форми роботи з батьками можна об’єднати у чотири групи:

  1. Індивідуальні: бесіди, консультації, анкетування.

  2. Наочно-інформаційні: тематичні стенди, «скринька довіри», папки-пересувки, буклети та пам’ятки для батьків.

  3. Групові: консультації, батьківські збори, сімейні клуби, робота в малих групах, інтерактивні міні-лекції, ділові ігри, тренінгові заняття.

  4. Колективні: батьківські конференції, засідання круглого столу, групова дискусія, брифінг, батьківські тренінги.

Часто батьки дітей певного віку мають схожі проблеми у їх вихованні, тож звертаються до практичного психолога із подібними питаннями. У таких випадках доцільною і, як показує досвід, досить ефективною є групова форма роботи з батьками. Вона дає психологу змогу оптимально розподілити сили й час для розв’язання нагальних завдань.

На якість взаємодії практичного психолога і батьків впливає чимало різних чинників. Насамперед, це рівень розвитку комунікативних навичок практичного психолога: вербальний (грамотність і багатство мовлення, інтонація тощо) і невербальний (жести, міміка, манера тримати себе тощо) аспекти його спілкування з батьками. Окрім того, велике значення мають:

  • відкритість фахівця до спілкування, здатність створювати атмосферу довіри, демонстрація доброзичливості, розуміння і прийняття;

  • наявність у практичного психолога уявлень про особливості взаємин в родинах вихованців;

  • урахування інтересів і запитів батьків.

Під час організації та проведення групових заходів за участю батьків практичний психолог отримує змогу порушувати проблемні питання життєдіяльності дитячого колективу і знаходити разом з батьками необхідні рішення, підвищувати психолого-педагогічну культуру батьків, активізувати їхню участь у житті дітей. Важливо й те, що обов’язковими учасниками групових заходів є вихователі груп.

Протягом навчального року практичний психолог має змогу влаштовувати для батьків групові заходи консультаційного, просвітницького чи навчального спрямування. Аби заходи проходили якнайліпше й мали позитивний резонанс у батьківській спільноті, слід приділити увагу їх ретельній організації.

Етапи підготовки до групового заходу:

  • вибір актуальної теми;

  • визначення мети й завдань;

  • вивчення відповідної науково-методичної літератури;

  • проведення досліджень серед дітей та батьків (анкетування, тестування, бесіди);

  • визначення виду, форми, етапів заходу, способів і прийомів спільної взаємодії його учасників;

  • запрошення батьків та інших учасників заходу;

  • розроблення рішень, рекомендацій, пам’яток для батьків;

  • оформлення місця проведення заходу.

Інформація про час і місце проведення зборів має бути донесена до батьків заздалегідь. Необхідно вивісити яскраве оголошення, зателефонувати тим мамам і татам, чия присутність у зв’язку з обговорюваною темою видається практичному психологу важливою. Завдяки завчасному оповіщенню, батьки зможуть скорегувати свої плани й виділити час для відвідування заходу.

Зазвичай батьки охоче беруть участь у заходах, що відповідають їхнім інтересам і потребам. Тож на початку навчального року практичному психологу доцільно проводити опитування батьків щодо проблем, які їх цікавлять і хвилюють, і влаштовувати групові заходи, керуючись нагальними потребами саме на цій основі. Згодом, коли батьки упевняться в якості та важливості заходів, практичний психолог зможе обирати теми на свій розсуд, зокрема піднімати ті питання, значення яких для розвитку дітей батьки усвідомлюють недостатньо.

Тривалість зборів не має перевищувати півтори години. Слід ураховувати, що здебільшого батьки приходять на захід після робочого дня: вони стомлені, їм складно концентрувати та утримувати увагу. Практичний психолог має організувати й налаштувати батьків, створити атмосферу взаєморозуміння, доброзичливості й довіри, привернути їхню увагу, мотивувати до спільного розв’язання проблем. Слід повідомити учасникам тему та форму заходу, оголосити результати проведеного заздалегідь анкетування, використати короткі ігри та вправи. Не завадить приємний музичний фон та презентаційний супровід. Тож кожна частина заходу має бути короткою та динамічною, а сам захід - чітко структурованим.

Заходи для батьків у груповій формі традиційно містять три частини: вступну, основну і заключну.

  • У вступній частині практичний психолог має організувати і налаштувати батьків. Озвучити тему заняття. Уточнити самопочуття кожного учасника. Це створює атмосферу «тут і тепер». Розкриваючи свій емоційний стан, учасники розповідають, чого вони очікують від заняття.

  • Основну частину можна почати з короткого виступу, де лаконічно і зрозуміло подати теоретичне підґрунтя теми. Далі вправи пасивного характеру чергуються з рухливими іграми. І ті, і ті обов’язково завершуються обговоренням та самозвітом учасників про їхні відчуття й думки (рефлексією).

  • У заключній частині необхідно підбити підсумки заходу, озвучити перспективи роботи за обраним напрямком (зокрема можливість додаткових зустрічей), визначити особливості відстеження результатів роботи. Учасники по черзі розповідають про свої відчуття, враження щодо виконаної роботи, висловлюють побажання тренеру та групі.

Запропонована на першому занятті схема повторюється й на всіх наступних. Через свою повторюваність вона також діє як норма для конкретної групи. Із цієї причини в схему заняття, як правило, закладаються позитивні моменти, що створюють сприятливі умови для продуктивного впливу тренінгу. Деякі елементи (привітання, завершення заняття, моменти взаємної підтримки) вводяться з самого початку занять психологом, інші – напрацьовуються під час роботи і пропонуються вже учасниками.

Жваві, захоплюючі техніки, які психолог використовує під час проведення заходів, дадуть батькам змогу переосмислити свої виховні установки; розвинути вміння аналізувати й критично оцінювати власну виховну діяльність; знаходити причини власних педагогічних невдач і помилок; обирати методи впливу на дитину відповідно до її вікових та індивідуальних особливостей.

Практичний психолог може обрати з-поміж розмаїття форм проведення групових заходів наступні:

  • ток-шоу – обговорення актуальної теми із залученням фахівців;

  • збори-студія - навчання на теоретичному, практичному і технологічному рівнях;

  • відкриті батьківські збори;

  • усний журнал;

  • семінар-практикум;

  • засідання круглого столу;

  • мозковий штурм;

  • групова дискусія;

  • ділова гра;

  • тренінгові заняття;

  • вечір запитань і відповідей.

Використання різних форм проведення групових заходів для батьків допоможе розв’язати одразу декілька завдань, а саме:

  • встановити партнерські взаємини з батьками;

  • об’єднати зусилля для розвитку і виховання дітей;

  • створити атмосферу спільності інтересів, тобто сприяти об’єднанню батьківського колективу та інших учасників освітнього процесу;

  • активізувати та розвинути виховні навички батьків;

  • підтримати впевненість батьків у власних педагогічних можливостях;

  • допомогти батькам усвідомити свою виховну роль у родині.

Аби робота в групі була ефективною, практичний психолог має володіти різними прийомами активізації батьківської аудиторії. Бажано використовувати різноманітні техніки: ті, що залучають інтелектуально (вирішування конкретних проблем, випадків з психологічної практики), емоційно (психологічні ігри, обговорення), фізично (конструктивні проекти, ігри-розминки, рухливі ігри). Головне, щоб батьки не були пасивними слухачами. Для цього потрібно:

  • ставити їм запитання;

  • заохочувати батьків ставити запитання, якщо щось здається незрозумілим;

  • наводити приклади із практики виховання дітей в сім’ї та дошкільному закладі, аналізувати педагогічні ситуації.

Ключем до ефективності під час обговорення великою групою є те, як психолог поставить запитання. Уникайте запитань, на які можна відповісти коротко або «так» чи «ні». Використовуйте запитання, що починаються з «як», «чому», «який». Заохочуйте всіх учасників до висловлювання ідей. Демонструйте увагу до них, дякуючи кожному за запитання та висловлювання. Це стимулюватиме присутніх продовжувати ділитися цінною інформацією, яку в іншому випадку вони відкинули б як нудну, нетипову, недоцільну чи зайву. Ще варто зазначити, що, за потреби, кожен із батьків може прийти на індивідуальну консультацію до практичного психолога.

Досвід використання групових заходів у роботі з батьками засвідчує їх ефективність: педагоги та батьки мають змогу узгодити та об’єднати зусилля задля розвитку духовно багатої, морально чистої, фізично і психологічно здорової особистості дитини. Проведення групових заходів вимагає від психологів відкритості, гнучкості, бажання ділитися ідеями та випробовувати їх у роботі, готовності оцінювати якість своєї роботи та вміння не занепадати духом, коли не все виходить так, як було задумано.

  1. Умови ефективності тренінгових занять

Участь у тренінгових заняттях для батьків буде ефективною при дотриманні наступних умов:

  1. Коли учасники мають мотивацію до навчання.

  • Найважливішим джерелом мотивації є потреби та інтереси учасників, тому довідайтеся про їхні справжні потреби. Періодично до них повертайтеся з метою формування у батьків розуміння важливості їх забезпечення.

  1. Коли заняття проходить у приязному та комфортному середовищі.

Створіть відповідний мікроклімат через:

  • таку організацію середовища, яка б заохочувала до взаємодії;

  • інтерактивні вправи, які дають змогу учасникам познайомитися один з одним;

  • пояснення процесу заняття і характеру очікувань, що дасть учасникам відчуття безпеки;

  • застосування «шкали труднощів» – почніть із простих і легких завдань, поступово переходячи до складніших;

  • позитивний зворотний зв’язок, оцінювання зусиль, відзначення досягнень.

  1. Коли використовуються методи, які відповідають різним стилям і способам навчання.

  • Застосовуйте різноманітні методи і техніки так, щоб донести матеріал до всіх учасників, задовольняючи їхні індивідуальні потреби.

  1. Коли використовуються їхні знання і вміння.

  • Дізнайтеся про наявні знання і досвід учасників.

  • Розвивайте те, що учасники вже вміють і знають. Пам’ятайте, що найкраще засвоюються ті знання, які пов’язані з уже набутим досвідом.

  • Створіть для учасників можливість обміну досвідом. Їхні знання і вміння – один із найефективніших засобів, які можна використати.

  • Не ставте під сумнів вміння і знання учасників, які вони вже мають, не руйнуйте ці вже існуючі засоби, бо в такий спосіб викличете опір до сприйняття нового змісту. Вказуйте на нові ситуації й умови як нагоду для впровадження нових методів діяльності.

  • Звертайтеся до випадків із практики учасників.

  • Використовуйте техніки з високим рівнем участі, звертайтеся до життєвого досвіду учасників, програвайте рольові ігри, проводьте дискусії тощо.

  1. Коли відчувають, що контролюють процес навчання.

  • Створіть такий мікроклімат, щоб учасники самі окреслили свої потреби й очікування від тренінгового заняття і сформулювали особисті цілі, які вони хочуть реалізувати. Можете використати попереднє опитування, яке дасть змогу оцінити їхні знання і вміння. Часто запитуйте про очікування учасників, посилайтеся на них. Намагайтеся реалізувати їхні очікування.

  1. Коли досягають успіхів.

  • Розробляйте завдання з високою ймовірністю досягнення учасниками успіху та з мінімальним ризиком поразки.

  • Не порівнюйте учасників між собою.

  • Визнайте, що кожен учасник має свій індивідуальний стиль. Показуйте його успіхи, відмічайте досягнення, вказуйте на перспективи розвитку – це зміцнює мотивацію до навчання.

  1. Коли можливі випробування нових знань на практиці й використання набутих знань.

  • Кінцевим етапом занять є втілення в життя набутих умінь і знань. Учасники повинні мати можливість практично застосовувати те, що вони чують або бачать під час тренінгових занять.

  • «Практика творить майстра» – застосовуйте кількаразове повторення тих дій, які викликають найбільше труднощів в учасників.

  1. Коли повністю залучаються до процесу навчання.

  • Дорослі краще й охочіше навчаються тоді, коли вони виступають «дійовими особами», а не лише «спостерігачами».

  1. Коли мають достатньо часу на засвоєння нових знань і вмінь.

  • Намагайтеся не втомлювати учасників.

  • Застосовуйте різноманітні методи.

  • Використовуйте перерви/паузи.

  • Виділіть час на засвоєння нового.

  1. Коли можуть побачити використання набутих знань і вмінь на практиці.

  • Намагайтеся, щоб захід був наближеним до реальних потреб і проблем учасників, а не трактував теми універсально чи академічно.

  • Використовуйте як матеріал для вправ реальні завдання і проблеми, які стоять перед учасниками.

  • Кожну практичну вправу завершуйте запитаннями про можливість використання набутого досвіду в повсякденному житті.

  • По завершенні занять дозвольте учасникам запланувати, в який спосіб вони використовуватимуть набуті знання та вміння на практиці.

  1. ТРЕНІНГОВІ ЗАНЯТТЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ ДО УМОВ ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

тренінгове заняття

Балуйте дітей, панове!

Ніхто не знає,

що їх чекає в майбутньому.

Набоков В. В.

Мета: ознайомити учасників з проблемами адаптації дітей раннього віку до умов дошкільного закладу. Підвищити психологічну компетентність з питань виховання та взаємодії з дітьми.

Завдання:

  • допомогти краще зрозуміти причини виникнення проблем, пов’язаних з адаптацією та знайти способи їх вирішення;

  • розвивати в учасників тренінгу здатність до емпатії, володіння навичками встановлення емоційного контакту з дітьми.

Учасники: батьки; вихователі груп раннього віку.

Психолог. Ця зустріч присвячена проблемі адаптації дітей раннього віку. Сподіваюся, питання, які ми розглянемо, допоможуть якнайкраще зрозуміти причини виникнення проблем у дітей раннього віку та знайти шляхи їх подолання.

  1. Вправа «Назад у дитинство»

Мета: створити комфортну атмосферу, налаштувати учасників на роботу, сприяти згуртованості групи.

Учасники сидячи в колі називають своє ім’я та закінчують речення: «У дитинстві дитячий садок для мене асоціювався з…»

Психолог робить узагальнення висловлених асоціативних вражень.

  1. Вправа «Скарбничка правил»

Мета: визначити правила для продуктивної роботи під час заняття, створити сприятливий психологічний клімат для активної роботи. Учасники самостійно визначають правила.

Правила роботи в групі:

  • активність;

  • правило «піднятої руки»;

  • «тут і тепер»;

  • доброзичлива, відкрита атмосфера;

  • регламент;

  • вимкнений мобільний телефон.

  1. Вправа «Зацікавлене обличчя»

Мета: розвивати у педагогів та батьків здібності до емпатії; розуміти психічний стан дитини, її емоційні переживання у нових соціальних умовах; оволодівати навичками встановлення емоційного контакту з дитиною.

Учасникам роздаються картки з прописаними ролями:

  • малюк, який вперше прийшов у групу;

  • дорослий з невиразним поглядом;

  • дорослий з байдужим поглядом;

  • дорослий із заклопотаним виглядом;

  • дорослий із роздратованим виглядом;

  • дорослий із зацікавленим поглядом, який показує «малюку» можливість допомоги.

Учасникам пропонується стати у коло. У центрі кола – «малюк, який вперше прийшов у групу». Погляд кожного має бути невиразним, і лише одна людина (за домовленістю) має поглядом показати «дитині» свою зацікавленість та можливість допомогти.

Завдання:

  • для «дитини»: підійти до того дорослого, який викликає довіру.

  • для «дорослих»: демонструвати настрій, який зазначений на картці.

Обговорення:

  • Як почуває себе «малюк»?

  • Із чим він стикнувся у нових соціальних умовах?

  • Який емоційний стан він переживає?

  • Які ваші дії щодо встановлення емоційного контакту з «дитиною»?

  1. Вправа «Асоціативний ряд»

Інструкція: назвати ознаки процесу адаптації, що починаються з однієї з літер слова «адаптація».

Учасники пропонують асоціації.

А - активність.

Д - добро.

А - аналіз .

П - послідовність.

Т - тактовність.

А - аргументованість.

Ц - цікавість.

І - ініціативність.

Я - яскравість.

  1. Міні-лекція «Адаптація дітей»

Адаптація (від лат. «Пристосування») - це процес пристосування, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.

Пристосування організму до нових умов, до нового режиму супроводжується, як правило, зміною поведінкових реакцій дитини, розладами сну, апетиту. Однак адаптація у різних дітей відбувається по- різному, відповідно до віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров'я, стилю виховання в сім'ї, емоційної залежності від матері. Виходячи з цього, виділяють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

  • Перша група - ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні. Спілкування батьків з дитиною доброзичливе.

  • Друга група - малюки, які адаптуються повільніше і важче. Поведінка не стала. Періоди інтерес грою змінюються періодами байдужості, капризи. Вистачає довіри щодо вихователів, до інших дітей. Навички гри і спілкування розвинені недостатньо. Малоініціативні, менш самостійні, кілька можуть робити самі, але в основному залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність в спілкуванні: доброзичливі, привітні звернення змінюються на крик, погрози або зменшення вимог.

Третя група - діти, які важко пристосовуються до нового для себе побуту. Зазвичай вони не самостійні. Швидко втомлюються, ігрові навички

не сформовані. У досвіді таких дітей - прояви авторитарності, жорстокості (або навпаки - зайвої поступливості) з боку дорослих, що призводить до страху, недовіри до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон, апетит - погані або відсутні зовсім. Діти часто хворіють, що ще більше уповільнює їх звикання до нової обстановки і нових вимог.

Процес адаптації має різну для кожної дитини тривалість в часі і проходить у кілька основних етапів - фаз:

  • «Шторм» - на комплекс нових впливів всі системи організму дитини відповідають реакціями руху і значним напругою. Зростає збудливість, тривожність, можливе збільшення агресивності або поглиблення в себе. Погані сон, апетит, настрій. Фізіологічна і психологічна буря триває від 2-3 днів до 1-2 місяців (в окремих дітей).

  • «Шторм вщухає» - період нестійкого пристосування, коли дитячий організм шукає оптимальних варіантів реакції на зовнішні впливи. Малюк і далі приглядається до нового оточення, намагається долучитися до спільної діяльності, стає активним, зацікавленим, врівноваженим. Цей період більш тривалий, ніж перший: від 1 тижня до 2-3 місяців.

  • «Штиль» - етап щодо сталого пристосування. Організм знаходить сприятливі варіанти реагування на нові умови життя, режим дня, спілкування. Дитина починає активно засвоювати нову інформацію, встановлювати контакти, брати участь у заняттях. Зменшується хворобливість, стабілізується сон, апетит, настрій. Цей період триває від 2-3 тижнів до 6 місяців.

Хто ж допоможе малюкові з найменшими витратами для його фізичного і психічного стану увійти в нове життя? Так, саме ми - дорослі...

  1. Практична вправа «Склянка води»

Психолог. Щоб зрозуміти, як впливає слово на дитину, візьмемо:

  • склянку води - дитина (чиста, прозора, наївна);

  • сіль - грубі, різкі слова;

  • перець - пекучі, образливі слова, крик;

  • грудка землі - неуважність, байдужість.

Все добре змішаємо і отримаємо стан дитини. Скільки пройде часу, поки всі осяде, забудеться? А варто лише злегка збовтати - і все знову підніметься на поверхню. А це знову - стреси, неврози і стимул до ворожості, невротичних проявів у поведінці дитини.

  1. Вправа «Долонька добрих слів»

Мета: надання зворотного зв'язку кожному учаснику групи; підвищення самооцінки; формування бажання зробити добре іншій людині.

Кожен учасник отримує аркуш паперу й олівець. Завдання - обвести свою долоню, написати в центрі власне ім'я. На кожному пальці намальованої руки треба написати 5 можливих звернень до новачка для того, щоб привернути його увагу, заспокоїти, розрадити, відволікти, розважити, познайомити з іншими дітьми в групі.

Коли всі закінчили, кожен представляє свою роботу.

  1. Рефлексія.

Психолог просить учасників дати відповіді на запитання:

  • Що вам сподобалося?

  • Що не сподобалося?

  • Висловіть ваші побажання.

КРИЗА ТРЬОХ РОКІВ АБО «Я – САМ»

тренінгове заняття

Дитина може навчити дорослого трьом речам:

радіти без всякої причини,

завжди знаходити собі заняття

і наполягати на своєму.

Пауло Коельйо

Мета: психологічна просвіта батьків щодо питань взаємодії дорослого з дитиною в період кризи трьох років; визначення основних проблем у вихованні дітей даного вікового періоду та знаходження шляхів їх розв’язання за допомогою тренінгових вправ.

Завдання: підвищити психологічну компетентність з проблеми виховання і взаємодії з дітьми раннього віку.

Оголошення теми, мети тренінгового заняття.

Психолог. Доброго вечора, дорогі батьки! Я рада вітати вас у нашому закладі. Сьогодні ми з вами поговоримо про дітей у нелегкий для всіх віковий період. Для початку я пропоную трохи відволіктися від можливих робочих і сімейних турбот, і налаштуватись на процес спілкування.

  1. Вправа «Знайомство»

Мета: установлення контакт між учасниками групи, позитивний настрій, розвивати навички спілкування, емпатії; формувати почуття єдності з дитиною.

Завдання: назвавши своє ім’я, учасники називають три риси характеру чи якості, які характеризують дитину і починаються з першої літери її імені.

Наприклад:

Настя – наполеглива, непосидюча, нетерпляча.

Антон – активний, акуратний, азартний.

  1. Вправа «Портрет дитини третього року життя»

Мета: уточнення основних понять, пов'язаних із віковими, індивідуальними характеристиками дитини, виявлення поведінкових і індивідуальних особливостей дітей 3-го року життя.

Завдання: перелічити всі позитивні риси, притаманні дитині трьох років, і записати їх на ватмані. Потім назвати негативні риси, які не подобаються у трирічних дітей і записати ці характеристики на ватмані. Як правило, виходить «класичний» портрет дитини у період «кризи трьох років».

Коментар психолога. Ми побачили так звані «Дві сторони однієї медалі». Усі діти мають як позитивні, так не негативні сторони своєї особистості. Ті негативні якості, які назвали батьки – і є основними показниками кризи трьох років.

  1. Міні-лекція «Криза трьох років»

Мета: ознайомити батьків з кризовим віковим періодом дитини третього року життя.

Впертість та капризи малюків досить часто затьмарюють життя батьків. Постараємося розібратися в причинах появи і особливості цих неприємних особливостей поведінки дитини.

Вік з 2,5 до 3,5 років в психології називають кризою 3 років або кризою «Я сам». Криза супроводжується масою позитивних і негативних змін у дитячому організмі, але всі труднощі мають тимчасовий, минущий характер. У три роки діти порівнюють себе з дорослими і прагнуть у всьому бути схожими на них. Вони чекають від членів сім'ї визнання своєї незалежності і самостійності. Дитина не може чекати, поки виросте - вона вже сьогодні, негайно, зараз хоче бути дорослою: «Я сам! Я сама!»...

Вже дорослі потреби трирічної дитини не можуть бути задоволені попереднім стилем спілкування з нею і колишнім способом життя. Виникають протиріччя між можливостями та бажаннями дитини. Дитина намагається будь-якою ціною завоювати самостійність і самоствердитися, різними шляхами висловлюючи протест проти залежності від батьків, наполягає на рівноправності. Вона бурхливо реагує на оцінки, стає злопам'ятною і ображеною, починає хитрувати.

Три роки - це та межа, на якій закінчується раннє дитинство і починається дошкільний вік. Відпадає психологічна пуповина, яка досі зв'язувала її з мамою. У цей час відбувається дуже важливий для дитини психічний процес: це перше яскраве вираження свого «Я». Дитина починає відокремлювати себе від світу дорослих і вступає в самостійне життя. Без психологічного віддалення від батьків дитині складно буде знайти себе в цьому житті, виробити механізми психологічної адаптації та гнучкої поведінки в різних ситуаціях.

Дитина не розуміє, що з нею відбувається, не може оцінити свою поведінку, регулювати свої вчинки та вираження емоцій. Стає впертою, примхливою, безглуздою.

Не треба лякатися! Це не негативний показник. Навпаки, яскравий прояв кризи говорить про те, що в психіці дитини склалися всі вікові новоутворення для подальшого розвитку її особистості.

Розглянемо основні симптоми кризи:

  • Негативізм - прагнення все зробити навпаки, всупереч всім вимогам і прохань дорослих.

  • Впертість - дитина наполягає на своєму, не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що вона цього зажадала.

  • Норовистість - спрямована проти норм виховання, способу життя в цілому, проти тих правил, які були в її житті до трьох років. Головна відповідь на все - «Ні!»

  • Свавілля, норовливість – малюк все хоче робити сам, відмовляється від допомоги там, де ще мало що вміє.

Другорядні симптоми:

  • Протест-бунт - дитина перебуває в стадії війни з усім і всіма.

  • Знецінення - дитина починає лаятися, обзиватися, вживати нецензурну лайку.

  • Деспотизм - проявляє деспотичну владу по відношенню до оточуючих, проявляє ревнощі і агресію до менших чи старших членів сім’ї, вимагає постійної уваги до себе.

Наслідком прояву перерахованих симптомів можуть стати внутрішні і зовнішні конфлікти. Невротичні симптоми (енурез, нічні страхи, заїкання).

Криза трьох років - це криза, перш за все, соціальна, криза взаємин між дитиною та оточуючими людьми. Дитина повинна вийти з кризи з комплектом позитивних якостей. Завдання дорослого - не допустити закріплення крайніх проявів.

Пам’ятайте, що кожна з вище перерахованих негативних новоутворень має свої позитивні сторони, адже:

  • Упертість - крайня ступінь прояву волі.

  • Примхливість - демонстрація власної значущості для інших, відчуття свого «Я».

  • Егоїзм - почуття власної гідності.

  • Агресивність - крайня форма почуття самозахисту.

  • Замкнутість - неадекватна форма прояву здорової обережності.

Пік впертості приходиться на 2, 5 – 3 рік життя.

  • Хлопчики проявляють впертість сильніше, ніж дівчата.

  • Дівчата капризують частіше, ніж хлопчики.

  • В кризовий період приступи впертості і капризування відбуваються у дітей до 5 разів на день. У деяких – до 19 разів!

  • Якщо діти по досягненню 4 років все ще продовжують часто проявляти впертість і капризувати, то вірогідніше за все мова йде про «фіксовану» впертість, істеричності як зручних способах маніпулювання своїми батьками. Частіше за все це результат погоджувальної поведінки батьків, які піддалися натиску зі сторони дитини, нерідко заради свого спокою.

Що можуть зробити батьки в період кризи.

  • Не перебільшуйте значення впертості і примхливості. Прийміть це як закономірність.

  • Істеричність і примхливість вимагають глядачів. Не використовуйте допомоги сторонніх.

  • Під час нападу залишайтеся поруч. Дайте дитині відчути, що ви її розумієте.

  • Не намагайтеся під час нападу що-небудь навіювати дитині. Це марно. Лаяти не має сенсу, а тим більше не бийте її, це ще сильніше розхвилює дитину.

  • Не здавайтеся навіть тоді, коли напад у дитини протікає в громадському місці. Найчастіше допомагає тільки одне - взяти за руку і відвести.

  • Не беріть дитину на руки, якщо вона цього не хоче.

  • Будьте в поведінці з дитиною наполегливі. Якщо ви сказали «ні», залишайтеся і далі при цій думці.

  • Постарайтеся схитрувати: «Ох, яка у мене є цікава іграшка!» (книжка, штука тощо). «А що це там за вікном..?» - подібні маневри заінтригують і відвернуть увагу, тому що у малюків дуже швидке переключення уваги. Краще зробити вигляд, що ви дуже зацікавилися чимось, захопилися. Акцентуйте емоції і дивіться тільки «туди». («Ух ти, оце так! Яка краса!»). Тексту повинно бути багато, щоб малюк не встигав вставити свої вимоги у проміжки.

  • Не треба звертатися безпосередньо до дитини, яка плаче чи кричить і вмовляти її не кричати – ви тільки піділлєте масло у вогонь.

  • Після істерики, сварки, коли дитина заспокоїться, пожалійте її, поясніть, в чому вона не права. Дайте їй зрозуміти, що ви любите її.

  • Небажано використовувати авторитарну модель взаємодії у спілкуванні з дитиною. Це може провокувати напади негативізму всякий раз, коли віддається суворий наказ: «Не чіпай!», «Їж швидко!».

  • Як можна менше втручайтеся і квапте дитину. Нехай вона одягається і роздягається в своє задоволення (якщо, звичайно, дозволяє час). Розвивайте самостійність! Надмірна турботливість неминуче робить дитину занадто залежною від батьків, веде до серйозних проблем в подальшому - комплексів у спілкуванні.

  • Можна скористатися прийомом дії «від протилежного» - дозволити кричати. «Ти збираєшся плакати? Можна, я тобі дозволяю». Кричати дитина не буде, так як це дозволено. Сам факт дозволеності збиває дитину з пантелику.

  • Якщо ви на чомусь наполягаєте, залишайтеся неприступними, доводьте справу до кінця. При цьому будьте спокійними. Менше слів - більше діла.

  • Побільше спільних справ. Це може бути і гра, і прибирання квартири.

  • Дитина повинна засвоїти з дитинства, що мама і тато - головні люди в сім'ї. Вони приймають рішення. Їх слово - закон.

  1. Вправа «Швидка допомога»

Мета: активізувати виховний досвід батьків, розвивати навички аналізу причин поведінки дитини, обмін досвідом.

Завдання: учасникам пропонуються картки із проблемними ситуаціями; обговорюються різні погляди, приймається конструктивне рішення.

Учасники дістають з мішечка картки з проблемними ситуаціями, йде обговорення. Кожен учасник має право висловитися, порадити, що можна зробити в даній ситуації.

Можна запропонувати наступні проблемні ситуації:

  • Дитина не хоче прибирати іграшки за собою: «Не хочу!» Раніше прибирала без проблем.

  • Мама не купила чергову іграшку в магазині: «Схожа є вдома». У дитини істерика.

  • Дитина кричить, тупотить ногами, не підпускає маму допомогти зав'язати шнурки на черевиках (застебнути ґудзики).

  • Дитина весь час каже «ні»:

Підемо в магазин? Ні! Підемо гуляти? Ні! Добре, не підемо. Ні, підемо!

  • В дитячому садочку дитина одягається сама, а вдома одягатися не хоче.

  • Жаліється мама трирічного Вови: «Щойно я відвернуся чи вийду з кімнати, мій син б'є по голові іграшками семимісячного братика».

  • Роман вже прокинувся, мама просить його встати з ліжка. Однак малюк каже: «Сказав — не встану, отже, не встану!»

Обговорення:

  • Як ви гадаєте, чому так поводиться дитина?

  • Що б ви зробили у цій ситуації?

  • Чи є сенс дорослому відстоювати позицію «хто-кого»?

  • Як би ви вчинили в цій ситуації?

Рекомендації психолога батькам:

  • Під час «кризового» приступу залишайтеся поруч із дитиною, нехай малюк відчує, що ви його розумієте.

  • Правильно збалансуйте покарання та заохочування.

  • Намагайтеся поводитися з дитиною наполегливо, якщо ви сказали «ні», обстоюйте і далі свою думку.

  • Не намагайтеся під час приступу впертості заспокоїти дитину. Сварити її і карати не має сенсу, це, навпаки, тільки сильніше буде збуджувати дитину.

  • Намагайтеся відвернути увагу від капризів. Запропонуйте нову іграшку, нову діяльність.

  • Пам'ятайте, що ніхто не знає вашу дитину так, як ви. Тому частіше обговорюйте з дитиною її настрій, бажання, інтереси, почуття.

  1. Вправа-гра «Диктатура»

Мета: усвідомити права дитини та прийняти їх.

Матеріал. Довгі шарфи чи хустинки.

Психолог. Для цієї вправи потрібні «добровольці», двоє в ролі батьків і один буде в ролі дитини. Учасник - «дитина»  сідає на стілець посередині кімнати.

А зараз ми згадаємо, як ми спілкуємося зі своїми дітьми.

  • Якщо дитина бере речі без дозволу, які йому не можна брати, ми говоримо їй – Не чіпай! (зав’язуємо руки).

  • Дитина розбігалася, заважає Вам, ми говоримо їй - Не бігай! (зв’язуємо ноги) .

  • Дорослі розмовляють, дитина слухає їх розмову, ми говоримо їй - Не слухай! (зав’язуємо  вуха).

  • Якщо дитина кричить, приглушуючи нас, ми кажемо їй – Не кричи! (зав’язуємо рот).

  • Якщо дитина капризує, ми говоримо їй – Не плач, перестань! Не дозволяємо вільно проявляти свої почуття.

  • А тепер давайте запитаємо нашу дитину, як вона себе почуває?

Обговорення.

  • Як ви гадаєте, чи може дитина розвиватися в такому стані?

  • Чи комфортно дитині?

  • Що ж робити?

До уваги психолога! Під час обговорення підвести учасників до єдиної думки про те, що потрібно спитати саму дитину, не можна приймати рішення за неї.

  1. Практична вправа «Як тобі краще?»

Мета: допомогти батькам оволодіти ефективними способами взаємодії з дітьми під час «кризового» періоду; показати на прикладі, як конструктивно вирішувати складні кризові ситуації.

Психолог. Для цієї вправи потрібні «добровольці», двоє в ролі батьків і один буде в ролі дитини.

Завдання. Один учасник виконує роль дитини - іде по гімнастичній лаві, другий учасник «мама» - знаходиться поряд, іде поруч з ним і каже: «Ти ж зараз впадеш, який же ти незграбний». Учасник «дитина» іде ще раз по лаві, і тепер вже інший учасник «тато» підбадьорює: «Ти – молодець! У тебе все вийде, ти зможеш. Я в тебе вірю!»

Обговорення:

  • Що відчувала дитина коли її принижували та не вірили в неї?

  • Що відчувала дитина коли її підбадьорювали та заохочували?

  • Які висновки можна зробити?

Коментар психолога.

Те, що нам говорили, коли ми були дітьми:

Не бігай; йди швидше; їж все; мий руки; чисти зуби; мовчи; говори; попроси вибачення; поздоровайся; йди сюди; відчепися від мене; йди грати; не заважай; не біжи; дивись, а то впадеш; тим гірше для тебе; ти не вмієш; ти маленький; я сам зроблю; ти вже великий; йди спати; піднімайся, вже пізно; я працюю; грай сам; одягнися; не стій на сонці; не сиди в тіні; не розмовляй з повним ротом ...

А це те, що ми хотіли б почути, коли були дітьми:

Люблю тебе; ти красивий; я щасливий, що ти в мене є; поговоримо про тебе; як себе почуваєш? чого ти боїшся? чому не хочеш? ти дуже славний; хороший; розкажи, що ти відчував; ти - щасливий?; тобі зручно?; мені приємно, коли ти смієшся; поплач, якщо хочеш; говори, я тебе слухаю; чому ти сумуєш? що тобі не подобається? довіряю тобі; мені добре з тобою; хочу гратися з тобою; мені цікаво слухати тебе; ти подобаєшся мені такий, як є; добре бути разом; скажи, якщо я помиляюся; вибач мене.

  1. Вправа-релаксація «Занурення у дитинство»

Мета: допомогти батькам усвідомити різницю між світом дитини і дорослого, яка виражається в особливостях сприймання, емоційних переживань, мотивації; відчути теплі почуття до дитини, усвідомити велику роль дорослого в процесі формування особистості дитини раннього віку.

Завдання: батькам пропонують уявити себе маленькою дитиною; використовується текст, складений за принципом візуалізації; можна використовувати релаксаційну музику.

Психолог. Сядьте якомога зручніше, ноги опустіть на підлогу так, щоб вони добре відчували опору, зіпріться спиною на спинку стільця. Закрийте очі, прислухайтеся до власного дихання. Дихання рівне, спокійне. Відчуйте важкість у руках, в ногах. Потік часу повертає вас у дитинство, в той час, коли ви були маленькими. Уявіть, у що ви одягнуті, яке взуття, який одяг, яка у вас зачіска.

Вам весело, що ви йдете по вулиці, і поряд з вами йде близька людина. Подивіться, хто це? Як вона виглядає, у що одягнена? Ви берете її за руку і відчуваєте потиск її теплої надійної руки. Вам добре і затишно. Ви відчуваєте надійний захист і опору, разом вам нічого не страшно. Ви впевнено і сміливо крокуєте по весняній вулиці.

Раптом ви відпускаєте руку і весело біжите вперед, але не далеко. Зупиняєтеся, чекаєте свою рідну людину і знову берете за руку. Раптом ви чуєте незнайомий сміх, піднімаєте голову і бачите, що тримайте за руку чужу людину. Що ви відчуваєте?

Ви обертаєтеся і бачите, що ваш близька людина стоїть позаду і посміхається. Ви біжите до неї, щоб знову міцно взяти за руку. Ви йдете далі разом, весело жартуючи над тим, що сталося. Вам знову добре і затишно.

А зараз настав час повернутися назад в цю кімнату, і коли ви будете готові, ви відкрийте очі. Повертайтеся.

До уваги психолога! У цьому сюжеті актуалізується почуття прихильності і переживання втрати, хоча і миттєвої, близької людини. Ситуація може пробудити в учасників тренінгу як теплі так і тривожні почуття, вона дозволяє побути дитиною і усвідомити, що означає присутність надійного дорослого в цьому віці, роль батьків у формуванні впевненості у подальшому житті.

Психолог пропонує учасникам, за бажанням, поділитися своїми емоційними переживаннями та враженнями.

Коментар психолога. Дозвольте вам дещо порекомендувати - візьміть за правило, перед сном посидьте біля ліжечка дитини хвилин 15-20 і попліткуйте разом. Як пройшов день, що було доброго в цей день, а що змусило сумувати та хвилюватися. А потім обійміть дитину і скажіть, що ви її дуже любите і ніколи нікому не дозволите її скривдити. Розповідайте в такі моменти про своє власне дитинство, про те що було для вас важливо і цікаво. Це об’єднає і зблизить вас з дитиною, а це дуже важливо для дитини. Ви створите своєрідний ритуал, якого з нетерпінням будете чекати щовечора.

  1. Вправа «Що посієш»

Взяти три стакани з водою.

  • У перший стакан нічого не наливаємо і залишаємо пустим.

  • У другий - кидаємо землю і збовтуємо.

  • У третій - кидаємо яскраві блискітки і збовтуємо.

Висновок – чим наповнюємо дитину, такою вона і буде (або лишимо незаповненою, пустою і вона не буде розвиватися, або «забруднимо» її, або допоможемо їй стати «золотою», розкрити кращі якості).

  1. Вправа «Діти – наші квіти»

Мета: допомогти відчути теплі почуття до дитини, усвідомити велику роль дорослого в процесі формування особистості дитини раннього віку.

Батькам роздаються вирізані з двостороннього кольорового паперу квітки, що уособлюють їхніх дітей, пропонується написати на пелюстках квітки, якими вони бажають бачити своїх дітей.

  1. Рефлексія.

Психолог просить учасників дати відповіді на запитання:

  • Чи корисною була наша зустріч?

  • Що нового дізнались?

  • Які рекомендації ви плануєте використовувати у вихованні своїх дітей?

Заключне слово психолога. Не чекайте і не сподівайтеся, що ваша дитина буде в точності такою, якою ви її хочете бачити. Такого не буває. Діти завжди йдуть своїм шляхом. Тому менше думайте про те, якою ваша дитина має бути, а уважніше дивіться, яка вона є. Думайте, як їй допомогти, а не як її виправити.

ПРІОРИТЕТНА РОЛЬ СІМ’Ї

У ФОРМУВАННІ СОЦІАЛЬНОЇ ЗРІЛОСТІ ДИТИНИ

навчальний тренінг для батьків

Для створення сім'ї досить полюбити.

А для збереження — потрібно

навчитися терпіти і прощати.

Мати Тереза

Мета: сприяти становленню батьківської компетентності шляхом формування вмінь і навичок конструктивної взаємодії з дітьми у сім’ї.

Завдання: виховувати психологічну та педагогічну компетентність батьків.

  1. Вправа «Привітання по колу»

Мета: створити комфортну атмосферу для успішної співпраці.

Учасники називають своє ім’я та закінчують речення: «Дитинство для мене…»

Ведучий робить підсумок висловлених асоціативних вражень.

  1. Правила для учасників тренінгу:

Мета: визначити правила для продуктивної роботи під час заняття.

  • Щирість у спілкуванні. Кожен говорить про свої почуття, думки, враження, які у нього є насправді.

  • Принцип «Тут і Тепер». Говорити і думати тільки про те, що відбувається в групі на час тренінгу.

  • Доброзичливе ставлення один до одного.

  • Активна участь у тренінговому процесі.

  • Конфіденційність. Кожен учасник морально відповідає за інформацію, яку інші повідомляють про себе.

  • Регламент. Цінуємо час одне одного.

Ведучий пропонує групі доповнити і затвердити правила роботи.

  1. Вправа «Дерево»

Мета: згуртувати колектив батьків та створити комфортну атмосферу для успішної співпраці.

Матеріали: стікери, ватман з намальованим «Деревом».

Кожен учасник отримує стікер. На стікері записує ім’я своєї дитини і коротко відповідає на запитання: «Що мені подобається в моїй дитині?». Потім прикріплює стікер на «Дерево».

Обговорення:

  • Які думки, почуття виникли у вас під час виконання вправи?

  • Як вплинуло на вас виконання цієї вправи?

  1. Вправа «Ідеальна мама»

Мета: показати батькам складність досягнення виховати «ідеальну» дитину.

Психолог. Досить часто батьки звинувачують своїх дітей у тому, що ті не відповідають сформованому у них ідеальному образу дитини, не завжди добре навчаються, не завжди допомагають, не прислухаються до зауважень чи порад дорослих. Часто від обурених батьків можна почути фрази: «Ми такими не були!», «А от я в твоєму віці …» або «Подивися на Олю, оце дитина, а ти…!»

  • Шановні мами, я прошу всіх підвестися. А тепер прошу сісти тих, хто вважає фізичні покарання припустимими у виховані дітей.

  • Сядьте, будь-ласка, ті, хто може, прийшовши з роботи, вимістити на дитині свій поганий настрій, своє роздратування;

  • хто за останній тиждень не знайшов часу, щоб зазирнути у щоденник сина чи доньки;

  • хто вирішує у присутності дитини дорослі проблеми;

  • хто вчора не поцілував дитину на ніч;

  • хто за останні три дні не знайшов часу для довірчого спілкування з дитиною?

  • А тепер сядьте, будь-ласка, ті, хто трішечки прикрасив дійсність.

Коментар психолога. Як бачимо, ми самі далеко не ідеальні, але нам дуже хочеться щоб наші діти були ідеальними, завжди розуміли нас, завжди слухали. Ми часто забуваємо, що людина складається не лише із самих чеснот, але й з недоліків. Деякі легко скоригувати і виправити, інші доволі складно. Взагалі, виховання - довготривалий процес у майстерних руках матері і батька. Саме тому батьківство вважається найскладнішою і найвідповідальнішою працею.

  1. Вправа «Ми - батьки…»

Мета: з’ясувати уявлення учасників про себе як про батьків та визначити їхні очікування від своїх дітей.

Матеріали: набір стікерів трьох кольорів для кожного учасника, на яких написано початок речення:

Психолог пропонує учасникам на кожному зі стікерів продовжити вислів:

  • «Як тато (мама) я хочу бачити свою дитину…» (зелений стікер)

  • «Як тато (мама) я для цього роблю…» (синій стікер)

  • «Як тато (мама) я ніколи…» (червоний стікер)

Після виконання завдання психолог об’єднує учасників у три підгрупи. Кожна підгрупа отримує стікери певного кольору, ватман і одержує завдання узагальнити речення «свого кольору». Спікер від кожної підгрупи презентує результат для усіх присутніх.

Обговорення:

  • Які думки у вас виникли під час виконання вправи?

  • Чи замислювались ви над шляхами досягнення того, чого прагнете?

  • Чи легко було сформулювати закінчення фрази: «Як тато (мама) я для цього роблю…»

  • Чи завжди вам вдається у реальному житті виконувати те, що задекларували у вислові «Як тато (мама) я ніколи…»

  1. Гра «Лялька і ляльководи»

Мета: усвідомлення шкідливості протиріч у вихованні.

Матеріали: шарф або хустинка, мотузки, зв’язка ключів, блокнот, ручка.

Психолог. Для проведення гри я запрошую 5 учасників. Зараз ми проведемо цікаву гру. Ключове правило гри - коли я почну докладно пояснювати умови гри, учасникам не можна переговорюватися між собою.

Роль ляльки у нас буде грати … (ім’я учасника). Відповідно, всі інші будуть ляльководами. У кожного ляльковода є своя мотузка (роздати мотузки). За їх допомогою потрібно керувати лялькою.

Потім я розкладу ось ці три предмети (показати всім предмети – ключі, блокнот, ручка). Лише ляльководи бачитимуть, де вони знаходяться. У ляльки очі будуть зав’язані шарфиком. Ляльководам необхідно привести ляльку до місця розташування кожного предмета, не перемовляючись і використовуючи лише мотузки. За допомогою тих же мотузок допоможіть ляльці взяти ці предмети і принести їх до мене.

Обговорення:

  • Які паралелі можна провести між цією вправою і сімейним вихованням?

  • Хто у вашій родині грає роль ляльки, а хто - ляльководів?

  • Як часто це відбувається?

  • Чи можливо дитині уникнути подібних маніпуляцій з боку дорослих?

  1. Вправа «Король і карлик»

Мета: усвідомлення домінантної і залежної позицій у спілкуванні..

Психолог. Вправа виконується в парах. Один з учасників стоїть в повний зріст, він «король» – всесильний і всевладний. Другий перед ним присідає, він «карлик» – слабкий і беззахисний. Король має вилаяти карлика за якусь провину. Через одну хвилину учасники міняються місцями.

Обговорення:

  • Яка, на вашу думку, мета цієї вправи?

  • Як почувалися «карлики» під час гри?

  • Що змінилося у поведінці й емоційному стані «короля», коли він став карликом?

  • Чи дає ця гра зрозуміти певні причини агресивності та мстивості дитини?

  • Яких висновків ви дійшли?

  1. Притча «Крамничка можливостей»

Одному чоловікові наснилося, неначе він ішов містом і завітав до однієї крамнички. Він довго ходив поміж полицями, на яких лежали різноманітні овочі та фрукти. Плоди приваблювали його своїм незвичайним виглядом, яскравими кольорами, витонченими пахощами.

Але варто було чоловікові взяти з полички фрукт, як той одразу ж перетворювався на крихітне зернятко. Тоді він обурено звернувся до продавця:

- Дайте мені, будь-ласка, ось той фрукт!

Але господар відповів:

- Ми не торгуємо плодами, ми продаємо насіння. Лише від вас залежить, чи виросте з цієї насінини такий гарний фрукт.

Коментар психолога. Шановні батьки! Пригадайте вправу «Дерево», яку ми виконували на початку нашого тренінгового заняття – писали, що нам подобається в наших дітях. Ці позитивні якості дитини і є справжнім скарбом, потенціалом для її особистісного зросту. Вам надзвичайно важливо усвідомлювати, що саме ви відповідальні за розвиток цих позитивних якостей.

  1. Вправа «Подарунок феї»

Мета: налаштувати на позитивну атмосферу.

Усі учасники на окремих аркушах пишуть побажання своїй дитині.

Обговорення:

  • Які емоції ви переживали, коли бажали щось своїй дитині?

  • Що дала зрозуміти ця вправа?

Домашнє завдання батькам: зробіть для членів своєї родини «КОНВЕРТИ ЛЮБОВІ» для записок і маленьких сюрпризів.

  1. Рефлексія.

Ритуал прощання. Учасники стають у коло і передають імпульс «дружелюбності» на знак позитивного досвіду співпраці на тренінгу.

Психолог. Шановні батьки, пропоную поділитися враженнями! Дуже коротко, щиро і тільки про себе: що здивувало, вразило, сподобалось на нашому тренінговому занятті.

ЕФЕКТИВНЕ БАТЬКІВСТВО

тренінгове заняття

Якщо батьки шкодують про той факт,

що їх дитина стала такою,

якою вона стала, то необхідно

покласти провину саме на батьків.

Бернард Шоу

Мета: формування навичок ефективного батьківства; знаходження оптимальних шляхів спілкування з дитиною, пошук та використання адекватних методів виховання і розвитку дитини та умов їх повного прийняття.

Завдання: збагатити уявлення батьків про особливості розвитку дітей.

Психолог. Шановні батьки, мені хотілося б, аби ви сьогодні трішечки відволіклися від буденних справ, почули цікаві думки, пофантазували, подумки повернулися у своє дитинство та навчилися краще розуміти дітей.

  1. Вправа «Назад у дитинство»

Мета: створити комфортну атмосферу, підготовити учасників до роботи, сприяти згуртованості групи.

Назвіть своє ім’я, пригадайте і скажіть, як вас у дитинстві лагідно називали батьки.

Коментар психолога. Для людини дуже важливе її ім’я та не менш важливе ніжне звертання до неї, в якому відчувається лагідність та ніжність.

  1. Вправа «Скарбничка правил»

Мета: визначити правила для продуктивної роботи під час заняття, створити сприятливий психологічний клімат для активної роботи. Учасники самостійно визначають правила.

Правила роботи в групі:

  • активність;

  • правило «піднятої руки»;

  • «тут і тепер»;

  • доброзичлива, відкрита атмосфера;

  • регламент;

  • толерантність;

  • вимкнений мобільний телефон.

  1. Вправа «Асоціації»

Психолог. Спогади про дитинство у кожного свої, але найчастіше вони приємні і теплі. Хай кожен по черзі назве та занотує на ватмані слово, яке у вас асоціюється зі словом «дитинство»

Коментар психолога. Переважно це добрі позитивні слова. Чи таке дитинство у ваших дітей? Подумайте, які у них зараз можуть бути асоціації?

  1. Вправа «Я розумію»

Мета: знаходження оптимальних шляхів спілкування з дитиною, пошук та використання адекватних методів виховання і розвитку дитини та умов їх повного прийняття.

Психолог. Ми переконані, що добре розуміємо наших дітей. Закінчіть речення «Я розумію, що дитина – це …» (що для вас дитина?)

Коментар психолога. Ми почули багато позитивних висловів. Це є свідченням вашої зацікавленості в їх самопочутті, виявом турботи про забезпечення умов психологічного комфорту для їх повноцінного здоров’я і розвитку.

  1. Вправа-дискусія «Очікування від дітей»

Методом мозкового штурму батьки висловлюють свої очікування від дітей. Психолог занотовує їх на дошці. Потім очікування аналізуються з використанням таких критеріїв:

  • Реальність очікувань;

  • Нереальність очікувань;

  • Наявність суперечностей;

  • Чи є серед очікувань те, чого батькам не вдалося досягти в житті, і тепер вони намагаються спрямовувати зусилля дітей саме в цьому напрямку, незважаючи на бажання та можливості дітей.

  1. Вправа «На шляху до мети»

Мета: допомогти батькам усвідомити мету, завдання та методи виховання.

Батьки (у підгрупах) на аркуші паперу малюють одноповерховий будинок і стежку до дверей. Малюнок повинен займати майже весь аркуш.

На даху пишуть мету, яку ставлять перед собою в процесі виховання дитини. На стіні завдання, вирішивши які, можна досягти мети. На стежці – методи, способи вирішення завдань. Праворуч і ліворуч від стежки - бар’єри, перепони, що заважають досягти вказаної мети.

Учасники обговорюють мету, завдання, методи, бар’єри, таким чином їх усвідомлюючи. У такій дискусії батьки дізнаються про думки інших, бачать нові варіанти, переоцінюють свої думки.

  1. Вправа-дискусія «Дім в якому я живу»

Психолог. Дорослі виховують дітей своїми щоденними справами і вчинками, все що чують і бачать діти, - і добре, і зле - знаходить відгук у їхніх серцях.

Психолог вивішує на дошці малюнки будинків з назвами:

  • Дім-готель;

  • Дім-каторга;

  • Дім-служба;

  • Дім-фортеця.

Обговорення:

  • Як ви розумієте назву і призначення кожного будинку?

  • В якому з будинків жити найкомфортніше?

  • Подумайте і щиро дайте собі відповідь, в якому домі зараз проживає ваша сім’я?

  1. Вправа «Щасливий малюк»

Мета: вивчення світу дитинства як такого, поглиблене пізнання своєї дитини, її вчинків, емоцій, думок.

Батьки (у підгрупах) на ватмані малюють образ щасливого малюка і розповідають міні-казку, чому саме він щасливий.

Обговорення:

  • Чи щаслива ваша дитина?

  • Як саме ви забезпечуєте щастя вашого малюка?

  1. Вправа «Чарівний глечик»

Мета: створити доброзичливу, оптимістичну атмосферу.

Учасникам пропонується дістати послання з глечика, який підкаже їм, що на них чекає сьогодні або, що їм потрібно зробити найближчим часом.

  • Вам сьогодні пощастить!

  • Життя готує приємний сюрприз!

  • Настав час зробити те, що постійно відкладаєш!

  • Вищі сили Вас оберігають!

  • Ваші мрії обов’язково реалізуються!

  • Все складеться для Вас найкращим чином!

  1. Рефлексія.

Психолог просить учасників дати відповіді на запитання:

  • Що ви сьогодні зрозуміли?

  • Що вам сподобалося?

  • Що не сподобалося?

СТАНЬ ДИТИНІ ВІРНИМ ДРУГОМ

тренінгове заняття

Друзі поважають рішення один одного,

навіть якщо не погоджуються з ними.

Це називається відданість.

Маріо П'юзо

Мета: встановлення довірливих стосунків між дітьми та батьками; сприяти усвідомленню учасниками важливості відповідального ставлення до батьківства; розвивати в учасників тренінгу здатність до емпатії, володіння навичками встановлення емоційного контакту з дітьми.

Завдання:

  • формувати почуття єдності з дитиною;

  • формувати вміння взаємодіяти та розуміти одне одного.

Психолог. Доброго дня, шановні батьки. Сьогодні ми зібралися, для того, щоб поспілкуватися в тісному дружньому колі про те, як стати другом власній дитині. Ми прагнемо працювати з вами в теплій та затишній атмосфері, і тому дуже хочемо з вами познайомитися ближче.

  1. Вправа для знайомства «Сонечко»

Мета: створити комфортну атмосферу, підготовити учасників до роботи, сприяти згуртованості групи.

Психолог. У кожного з вас є стікери і фломастери. Намалюйте на ньому коло, це початок малюнку нашого сонечка. В його центрі напишіть своє ім’я. А в кожного сонечка є промінці, напишіть на промінцях свого сонечка якими рисами ви себе можете охарактеризувати.

  1. Вправа «Павутинка дружби»

Мета: створити в учасників позитивний настрій, розвивати навички спілкування, емпатії; формувати почуття єдності з дитиною.

Перший учасник передає комусь клубок ниток зі словами: «Я хочу стати другом своїй дитині тому, що… (називати причину). В результаті виходить павутинка.

  1. Гра «Лялька-витинанка»

Мета: перевірити як добре батьки знають про вподобання власних дітей; формувати почуття єдності з дитиною.

Завдання. Учасникам роздають по аркушу паперу. Потрібно без ножиць, тільки руками «вирвати» фігурку своєї дитини. На голові кожен пише мрію своєї дитини, малює звичний вираз обличчя, на тулубі – вказує її улюблену іграшку, на правій руці - улюблене місце відпочинку, на лівій – її захоплення, на правій нозі – її улюблену страву, на лівій – улюблену пору року.

Наприкінці гри учасники презентують кожну фігурку.

  1. Вправа «Батьківські міфи»

Психолог. Кожен батько, або мати мріє бачити свою дитину успішною, здоровою, щасливою. І часто можна почути в розмові двох жінок поради щодо виховання дитини в сім’ї. Деякі поради звичайно можна брати в свій досвід виховання, а деякі виявляються хибними. Пропоную хибні поради щодо виховання дитини назвемо – «міфами», а вам, як досвідченим батькам до них необхідно підібрати «факти».

Батьківський міф

Факти

1.

Будь-яка дитинна може стати лідером

Не кожна дитина може бути лідером і не кожному можна бути лідером. Якщо ця роль нав’язлива, якщо вона не відповідає психофізіологічній організації дитини, вона може завдати їй шкоди. Роль лідера пов’язана з колосальною відповідальністю за інших. Її не можна передавати. Чи можуть діти взяти на себе таку відповідальність?

2.

Якщо в моєї дитини є від мене секрети, отже, вона мені не довіряє

Дитина, яка нормально розвивається, завжди прагне утвердити своє право на недоторканість приватного життя. Це так само важливий процес, як, наприклад, ріст зубів або волосся або зубів. Саме ці межі допомагають їй почуватися повноцінним власником свого внутрішнього світу. Дорослий, який відчуває власну територію дитини, незабаром побачить її подяку. Батьки не завжди можуть виділити дитині окрему кімнату. Але завжди знайдеться місце на для її столу, шафи.

3.

Заборона на виявлення почуттів

Жити в режимі напруження і само пригнічення небезпечно. Емоції, як і будь-яка фізична енергія, не можуть раптово зникнути. Потрібен час, щоб вони згасли. Але, як і у фізичному світі,, цю енергію можна перевести з однієї форми в іншу. Агресія може звучати як злість. І тоді носій такої емоційної енергії влаштовує бійку або розбиває вітрину. Але можливий і інший сценарій. Агресивна людина сідає за фортепіано й емоційно виконує п’єси, або розряджає агресію в танці.

4.

Якщо дитиною не опікуватися і не контролювати її, вона взагалі нічого не робитиме

Зверніть увагу: діти часто поводяться так, наче хочуть, щоб їх зупинили, вони підводять себе до покарання. Вони не можуть керувати своїми емоціями, не мають внутрішніх систем контролю за поведінкою. У такій ситуації необхідний хоча б зовнішній контроль, але він має бути періодичним, а не постійним і наполегливим.

5.

Коли ми сваримо дітей, вони все одно знають, що ми їх любимо

Дитяча підсвідомість буквально сприймає слова. У підсвідомості немає почуття гумору, воно не може оцінити контекст або побачити другий план сказаного. Унаслідок цього можуть формуватися негативні життєві сценарії. Якщо дитина чує з вуст значущого дорослого, що вона ледащо або егоїст, то для підсвідомості це – команда, яку треба виконати.

6.

Не можна хвалити дитину – виросте егоїстом і задавакою

Педагоги і психологи дано помітили: найдієвіший виховний спосіб – заохочення. Перестаратися можна тільки з нещирими компліментами. Але якщо нагорода заслужена – не бійтеся вручити її героєві!

7.

Дитина має почуватися королем у сімї, адже вона ще встигне зазнати жорстокості й несправедливості світу

Для того, щоб сказати про когось погане, зовсім не потрібен привід. Зрештою, його завжди можна вигадати. Небезпека міфу в тому, що він формує оцінне мислення і безмежну залежність від суспільної думки.

8.

Психологічним міфом є така настанова дитині: «Головне, щоб ніхто з оточення не мав приводу про тебе погано сказати або подумати»

Головна небезпека міфу полягає в тому, що контрольована дитина не набуває навичок самоорганізації та самодисципліни, у неї не розвивається вольовий компонент психіки. Воля, як відомо. Виявляється тільки в ситуаціях подолання перешкод. У дитини ситуацій подолання немає. Їй не потрібно себе спонукати до дії, це роблять дорослі.

  1. «Способи вираження батьківської любові»

Психолог. Нам завжди дуже хочеться навчитися розуміти своїх дітей. Але інколи, наші діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Але і нас також не завжди розуміють діти, тому, що розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити власні думки. Але ще гірше, коли ми не здатні виразити дитині свої почуття і любов зрозумілою їм мовою.

Чи вміємо ми, дорослі, говорити мовою любові?

Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. І якщо батьки знають цю «мову», дитина краще розуміє їх. Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов – це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, малюк виростає доброю і щедрою людиною.

Спілкуючись з дітьми що необхідно пам’ятати?

        1. Перед нами – діти;

        2. Вони поводяться, як діти;

        3. Буває, що їхня поведінка нервує нас;

        4. Якщо ми виконуємо свої батьківські обов’язки і любимо дітей, незважаючи на їхні витівки, вони, подорослівши, виправляються;

        5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна – діти її не відчують. Тоді вони втрачають впевненість у собі і не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а отже, не можуть контролювати їх, поводитись більш зріло.

        6. Якщо, перш ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їх бачити, вони стануть невпевненими у собі: «Скільки не намагайся – вимоги надто високі». А в результаті – невпевненість, тривожність, занижена самооцінка й озлобленість.

        7. Якщо ми їх любимо попри все, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.

Найголовніше – любити!!! Щоб дитина відчула вашу любов, ви повинні знайти особливий шлях до її серця і навчитися проявляти свою любов. Діти по-різному відчувають любов, але всі потребують її. Існує 5 основних способів, які виражають любов:

  • дотик;

  • слова заохочення;

  • час;

  • подарунки;

  • допомога.

Якщо в вашій сім’ї декілька дітей. То навряд чи умови їхньої любові збігаються. У дітей різні характери, і любов вони сприймають по-різному. З кожною дитиною необхідно говорити її рідною мовою любові. Але варто ще раз згадати про необхідність безумовної любові до дитини. Адже діти, які не знали безумовної любові, самотужки привчаються давати любов «по бартеру» в обмін на щось. Вони дорослішають, стають підлітками, в ідеалі оволодівають до того часу мистецтвом маніпулювати батьками. Доки такій дитині догоджають, вона мила й привітна, любить батьків, але тільки-но щось не до смаку – вона перестає їх любити. У відповідь на це батьки, які також не вміють любити безумовно, позбавляють дитину любові взагалі.

Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона не така красива, як нам би хотілося і не надто успішна. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. І найголовніше – ми любимо її, хоч би що вона втнула. Це означає, що ми любимо дитину, навіть якщо її поведінка не найкраща.

Чи не призводить це до вседозволеності? Ні, просто треба все робити послідовно: спочатку наповнюємо серце дитини впевненістю в тому, що вона потрібна, що ми її любимо, і лише потім будемо займатися її вихованням та навчанням.

П’ять шляхів до серця дитини

  • Дотик – один із найважливіших проявів любові людини. Тактильна ласка однаково важлива як для дівчат, так і для хлопчиків. Тому коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

  • Слова заохочення – коли ми хвалимо дитину то дякуємо їй за те, що вона зробили, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам’ятайте: кожне схвалення має бути обґрунтованим і щирим. Щодня даруйте дитині слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

  • Час – це ваш дарунок дитині. Ви ніби говорите їй: «ти мені потрібна». Інколи діти роблять погані вчинки саме для того, щоб батьки звернули на них увагу. І попри всю зайнятість приділяйте своїй дитині хоча б кілька годин на тиждень.

  • Подарунок - це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки справді турбуються про неї. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу – це плата, якщо намагаєтеся підкупити – це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Подарунки не обов’язково купувати, їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочка, горішок. Головне – продумати, як його подарувати.

  • Допомога – кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків – почути їх і відповісти. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю. То душа її наповнюється любов’ю. Допомога дітям – не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми справді багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.

На кожному віковому етапі ми використовуємо різні «мови» нашої любові. Тому батькам важливо обрати саме ту «мову». Яка веде до серця їхньої дитини.

  1. Діагностична вправа «Моделі стосунків батьків із дітьми»

Психолог. Зобразимо стосунки батьків із дитиною за допомогою двох кружечків: «Я» (батько, мати) і «Вона» (дитина). Кружечки можуть бути розміщені далеко один від одного, торкатися, перекриватися, повністю накладатися, входити один в інший. Це наочно демонструє рівень психологічної сумісності, потреби людей один в одному. Виберіть із наведених моделей ту, яка відповідає вашим реальним стосункам з дитиною.

Мал.1

Мал.2 Мал.3

Мал.4 Мал.5 Мал.6

Моделі стосунків з дітьми:

  1. Ви з дитиною незалежні один від одного і не близькі. Це насторожує, варто замислитися над пошуками шляхів зближення.

  2. Ви незалежні, не дуже близькі. Але контактуєте, маєте щось спільне. Це вже краще.

  3. Разом ви як особистості дуже близькі, але й незалежні.

  4. Ви ближчі, ніж у моделі 3. Це гарні стосунки.

  5. Ви близькі як одне ціле «ми». Це дуже гарні стосунки.

  6. Одна особистість повністю поглинута іншою. Для виявлення свого «Я» дитині не залишається місця. Це ситуація тиску.

  1. Вправа «Погода в твоєму домі»

Мета: допомогти учасникам оцінити психологічний клімат в сім’ї.

Завдання. Учасникам роздаються паперові сонечка, хмаринки, блискавки, веселки, краплі дощу і пропонують скласти «прогноз погодних умов» у своєму домі. Продемонструйте і поясніть чому він саме такий.

  1. Історія для роздумів «Каяття батька» - Л. Лорисд

Мета: формування позитивного ставлення до дітей, психологічна просвіта батьків щодо питань взаємодії дорослого з дитиною.

"Послухай синку. Я вимовляю ці слова в той час, коли ти спиш; твоя маленька рука підкладена під щічку; а кучеряве біляве волосся злиплося на вологому чолі. Я один прокрався у твою кімнату.

Кілька хвилин назад, коли я сидів у бібліотеці і читав газету, на мене нахлинула важка хвиля каяття. Я прийшов до твого ліжечка з визнанням своєї провини.

Ось про що я думав, синку. Я витирався мокрим рушником. Я вилаяв тебе за те, що ти не почистив черевики. Я сердито закричав на тебе, коли ти кинув щось зі свого одягу на підлогу.

За сніданком я теж до тебе причепився. Ти пролив чай. Ти жадібно ковтав їжу. Ти поклав лікті на стіл. А потім, коли ти відправився погратись, а я квапився на потяг, ти обернувся, помахав мені рукою і крикнув: "До побачення, тату!"

Я ж насупив брови і сказав: "Розправ плечі!"

Потім, наприкінці дня, усе почалося знову. Йдучи по дорозі додому, я помітив тебе, коли ти на колінах грав у піску. Я принизив тебе перед твоїми товаришами, змусивши йти додому. "Панчохи дорого коштують - і якби ти повинен був купувати їх на власні гроші, то був би більш охайним!" Уяви тільки, синку, що це говорив твій батько!

Пам'ятаєш, як ти увійшов потім у кімнату, де я читав, - несміло, з болем у погляді? Коли я миттєво глянув на тебе поверх газети, роздратований тим, що мені перешкодили, ти в нерішучості зупинився в дверей. "Чого тобі треба?" - різко запитав я. Ти нічого не відповів, але рвучко кинувся до мене, обійняв мене і поцілував. Твої рученята стиснули мене з любов'ю, якою Бог наповнив твоє серце і яку навіть моя зневага не змогла висушити. А потім ти пішов, дрібочучи ніжками, до себе в кімнату.

Отож, синку, незабаром після цього газета вислизнула з моїх рук і мною опанував моторошний, нудотний страх. Що зі мною зробила звичка? Звичка чіплятися, розпікати - така була моя нагорода тобі за те, що ти ще маленький хлопчик.

Не можна сказати, що я не любив тебе. Вся справа в тому, що я очікував надто багато чого від юності і міряв тебе міркою своїх власних років. А в твоєму характері - так багато здорового, прекрасного і щирого. Твоє маленьке серце настільки ж велике, як світанок над далекими пагорбами. Це проявилося у твоєму стихійному пориві, коли ти кинувся до мене, щоб поцілувати перед відходом до сну. Ніщо інше не має сьогодні значення, синку». Я прийшов до твого ліжечка в темряві і, присоромлений, схилив перед тобою коліна!

Це слабка спокута. Я знаю, ти не зрозумів би цих речей, якби я тобі сказав усе це, коли ти прокинешся. Але завтра я буду справжнім батьком! Я буду дружити з тобою, страждати, коли ти страждаєш, і сміятися, коли ти смієшся. Я прикушу свого язика, коли з нього буде готове зірватися роздратоване слово. Я постійно буду повторювати як заклинання: "Адже він маленький хлопчик!" Боюся, що я подумки бачив у тобі дорослого чоловіка. Однак зараз, коли я бачу тебе, синку, утомленого, зігнутого в ліжечку, я розумію, що ти, синку, ще дитина. Ще вчора ти був на руках у матері, і голівка твоя лежала на її плечі. Я вимагав надто багато, надто багато. Прости мене синку..."

  1. Вправа на завершення «Коло рук»

Психолог. Візьміться за руки, уявіть у своїх грудях вогник добра, ніжності, любові; уявіть, як він збільшується, його сила переходить у праву руку і вливається у долоню того, хто сидить праворуч, збагачується його любов’ю та рухається далі по колу. Потім любов повертається, збагачена від сердець інших учасників групи!!!!!

  1. Рефлексія.

Психолог просить учасників дати відповіді на запитання:

  • Що ви сьогодні зрозуміли?

  • Що вам сподобалося?

  • Що не сподобалося?

КАРАЮЧИ — ПОМІРКУЙ НАВІЩО

тренінгове заняття

Треба мати багато терпіння,

щоб навчитися бути терплячим.

Станіслав Єжи Лец

Мета: розширення у батьків психологічних знань з виховання і розвитку дітей дошкільного віку; сприяти встановленню партнерського спілкування між батьками та дітьми.

Завдання: формувати у батьків культуру заохочення і покарання дитини в родині; спонукати дорослих використовувати отримані знання на практиці.

  1. Вправа «Назад у дитинство»

Мета: створити комфортну атмосферу, підготовити учасників до роботи, сприяти згуртованості групи.

Учасники сидячи в колі називають своє ім’я та закінчують речення: «У дитинстві мене карали за …» або «У дитинстві мені забороняли…». Психолог робить узагальнення висловлених асоціативних вражень.

Психолог. Всім відомо: готових рецептів розв’язання складних ситуацій не існує. Як дорослому діяти в кожній окремій ситуації, вирішувати лише йому. Проте такі ситуації можна програти, як у театрі, обговорити й спробувати зрозуміти, що відчуває дитина в тому чи іншому випадку.

У малюка уявлення про світ ще не сформовані, а його життєвий досвід зовсім невеликий. Наше завдання — завдання дорослих, які оточують дитину, — допомогти їй орієнтуватися в ще незрозумілому для неї світі, пояснити, що небезпечно й недозволено, а що — припустимо й навіть необхідно. Хто, якщо не дорослий, захистить дитину, застереже від небезпек і в той самий час навчить розбиратися в нескінченних «можна» й «не можна»! А щоб навчити дітей, дорослим самим слід у цьому добре орієнтуватися.

  1. Тестова вправа «Карати чи ні».

Інструкція. Уважно прочитайте й оцініть запропоновані ситуації. Як ви вважаєте, чи можна карати дитину в таких ситуаціях? Позначте обраний вами варіант відповіді.

Ситуація

Покарання можливе

Покарання недопустимо

1

Дитина хворіє

 

 

2

Одразу після сну

 

 

3

Дитина розбила посуд під час їжі

 

 

4

Дитина порвала книжку

 

 

5

Під час гри розкидала речі по кімнаті

 

 

6

Безпосередньо після душевної чи фізичної травми

 

 

7

Дитина намагається щось зробити, але в неї не виходить

 

 

8

Дорослий перебуває в поганому настрої

 

 

9

Дитина порушила заборону

10

Дитина навмисне образила іншу дитину

11

Дитина забруднила одяг

12

Дитина вас свідомо обманула

Після виконання тесту обговорюємо його результати. З’ясовуємо ситуації, коли можна карати дитину, а коли — ні.

Психолог. То що ж таке дисципліна? Дисципліна — це система певних заборон, необхідна дитині для відчуття захищеності. За «не можна» дорослих приховується турбота про малечу. І діти це відчувають, їхнє життя стає зрозумілим і передбаченим. Дитина ще дуже мала й багато чого не знає, навколо неї існує величезний непізнаний світ, який таїть у собі не лише багато цікавого, але й небезпечного. Тільки дорослий з допомогою дисциплінарних заходів може убезпечити її, допомогти розібратися в цьому багатогранному світі, його законах та особливостях. І дитина розуміє, що це — турбота про неї, що сильний і мудрий дорослий знає більше, більше вміє й допоможе їй, малій, дізнатися про те й навчитися того, що знає й уміє сам.

Перше, що ми маємо зробити, аби привчити малюка до дисципліни, — дати йому відчути, що його люблять. Ось головна й найважливіша складова доброї дисципліни.

Ми починаємо привчати малюка з раннього дитинства, ознайомлюємо його з першими «не можна». Не можна торкатися до гарячого! Не можна робити боляче іншим! Не слід стрибати з висоти — можеш боляче впасти! Дитина поступово розуміє: «Мама застерегла її від падіння, мама попереджає, а якщо її не слухати, буде боляче, неприємно, прикро!»

А що відбувається, якщо взагалі не можна нічого? Тоді малюк рано чи пізно дізнається, що та або інша заборона була неправильною. Він починає вважати, що його мама не дуже й розуміє, що йому потрібно, чи не надто справедлива до нього. У дитини з’являється непереборне й обґрунтоване бажання порушити такі заборони. Вона розглядає кожне прохання чи вимогу як нав’язану їй повинність і активно вчиться опиратися їй, а іноді навіть робить усе навпаки.

Що ж трапляється, якщо дозволено все? Тоді малюк вважає, що мама його не застерігає, все дозволяє, а навколо стільки небезпечного, неприємного! Він ще дуже малий і почувається в небезпеці, бо поруч немає когось великого й надійного, а мама, мабуть, і сама ще багато чого не знає й де в чому не впевнена. У дитини виникає підвищена тривожність, невпевненість у собі, вона не може навчитися приймати рішення, в усьому сумнівається.

Як побудувати свої стосунки з дітьми, щоб знайти золоту середину? Що можна, а що не можна забороняти дошкільникові? Відомий психолог, професор Юлія Гіппенрейтер у книзі «Спілкуватися з дитиною. Як?» радить скласти собі систему заборон, розділивши всі «можна» й «ні» на колірні зони.

  • Зелена зона — це все, що можна дитині робити завжди й скрізь за власним розсудом.

  • Жовта зона  — дії, в яких дитині надається відносна свобода. Можна діяти за власним вибором, але дотримуючись деяких правил. Ця зона дуже важлива, бо саме тут малюк привчається до внутрішньої дисципліни. Зовнішні обмеження з часом переходять у власні самообмеження.

  • Червона зона — дії, які неприпустимі для дитини за жодних обставин.

Важливим є те, що цей список «дорослішає» разом із дитиною. Те, що ми вимагаємо від старшого дошкільника, не можемо вимагати від молодшого, він просто не в змозі це виконати. А вимоги, які ставимо перед школярем, просто нерозумно ставити перед дошкільником. І найголовніше — це керуватися інтересами дитини та любов’ю до неї.

  1. Вправа «Забороняємо — дозволяємо»

Мета: скласти систему заборон, розділивши всі «можна» й «ні» на колірні зони.

У залі, де проводиться тренінгове заняття установлюють три мольберти, які відповідають зонам заборони. На мольберти прикріплюють кольорові паперові квіти:

  • зелена квітка символізує зону «Цілковита свобода»

  • жовта квітка символізує зону «Відносна свобода»

  • червона квітка символізує зону «Заборонено»

Учасникам пропонують скласти список можливих дій дітей, розподіливши їх за трьома основними зонами. Отримані варіанти аналізуються.

  1. Вправа «Форми покарань»

Мета: психологічна просвіта батьків.

Дошка ділиться на чотири поля, кожне має свою назву:

  • «Фізичне покарання»

  • «Ізоляція»

  • «Покарання словом»

  • «Позбавлення приємного»

Назви полів приховані. У ході обговорення можливих варіантів покарань психолог робить записи на дошці у відповідному полі. Наприкінці вправи назви полів відкриваються. Обговорюються найдієвіші варіанти, визначаються переваги й недоліки того чи іншого рішення.

Коментар психолога. Якщо існують заборони, то неминуче виникає питання про покарання, оскільки заборони з тих чи інших причин можуть порушуватися. Власне, сам зміст покарання має бути цілком конкретним: вам слід ефективно покласти край неприпустимій поведінці.

Психолог. Виділимо й проаналізуємо основні форми впливу на дітей.

Під словом «сварити» зазвичай мається на увазі підвищення голосу, кричання. Що таке крик? Це безсилля дорослого, виплеск негативних емоцій на дітей, педагогічна безпорадність («я не можу спілкуватися з дитиною»). Будь-яке кричання — це стрес для нервової системи малюка, яка є більш гнучкою й чутливою, ніж у дорослих. У стані стресу дитина не чує заборони. Вона чує, що її не люблять. Виплескуючи негативну емоцію, ми можемо розраховувати лише на те, що у відповідь отримаємо таку саму. Найчастіше відповідна реакція дитини — страх, замкнутість, протест. Крик нічого не дає малюку. І, як наслідок, отримати виховний ефект у цій ситуації просто неможливо. А постійне кричання або дитина перестає помічати, що, в свою чергу, породжує в неї манеру розмовляти так само, або воно спричинює невроз. Коли можна кричати? Тоді, коли малюк наражається на небезпеку, ризикує своїм життям або ж його дії можуть зашкодити оточуючим.

Інша річ — заборони. Вони вкрай важливі для формування в дітей соціальних навичок. Забороняти треба, але спокійним, упевненим голосом. Шльопнути дитину можна швидко, не витрачаючи часу й зусиль на пояснення. Що це дає? Будь-яка людина інстинктивно боїться фізичного покарання, просто кажучи, удару, а дитина, крім цього, ще й слабкіша за дорослого. В малюка вселяється страх. Лякаючись покарань, дитина може почати обманювати батьків. А якщо сам факт покарання приголомшує дітей, вони можуть забути, за що їх карають.

Батьки, які карають дітей, можуть стати для них прикладом. Дитина, наслідуючи дорослого, теж буде розв’язувати свої проблеми силовим методом. Агресивна дитина — це, як правило, дитина з низькою самооцінкою, знехтувана однолітками, з поганою успішністю. При цьому в дорослого виникає почуття провини. Дорослі мають чітко усвідомлювати, що ймовірність несправедливості при спонтанному покаранні надто велика. Караючи, поміркуй навіщо! Яким буде результат покарання?

Слід пам’ятати, що основна мета покарання — навчити дитину діяти правильно під дією власного внутрішнього контролю.

Ізоляція — спосіб, який часто застосовується, коли дитина виводиться з сімейного кола чи групи однолітків або з гри на певний період часу. При цьому ізоляцію слід організувати. Має бути спеціальне місце — «винуватий» стільчик, який знаходиться в полі зору дорослого. Бажано заздалегідь домовитися з дітьми про тривалість ізоляції (доки пересипається пісок у годиннику, рухається стрілка, на період конкретної гри). Час, який дитина проводить, спостерігаючи за рухом годинникової стрілки, пересипанням піску, стає для неї етапом заспокоєння, дає їй змогу побороти свої імпульси. У результаті ізоляція з покарання перетворюється в спосіб, який допомагає впоратися з власними емоціями.

У кожної дитини є власні вподобання. Але є заняття, улюблені всією малечею: перегляд мультфільмів, поїздка в гості, до цирку. Дуже добре, якщо у вас в сім’ї є певний ритуал, традиція, як, скажімо, допомога мамі, годування рибок тощо. І відмова дитині в праві бути учасником спільного ритуалу стане для неї сильним переживанням. Чи є це покаранням? Звісно, й досить відчутним! І, головне, не образливим. Адже діти добре відчувають справедливість, а це справедливо. Дорослий просто не дарує їм свій час, бо прикро вражений чи розсерджений.

Висновок. Треба мати запас великих і маленьких свят, «осередків радості». Якщо немає традиції спільних справ з дитиною, то варто її створити. І зробити ці заняття чи справи регулярними, щоб малюк чекав на них і знав, що вони будуть обов’язково, якщо він не скоїть чогось дуже поганого. Відміняйте такі спільні справи лише тоді, коли вчинено дійсно суттєвий проступок, і ви насправді прикро вражені. Позбавлення приємного — найприйнятніший спосіб регулювати поведінку дитини. Адже ліпше карати дитину, позбавляючи її хорошого, ніж заподіюючи їй погане.

Після того, як ми проаналізували всі можливі покарання, варто зупинитися на вкрай важливому моменті, відповісти на головне запитання. Як карати дитину, не принижуючи її? Відмітимо те, що дорослому, який хоче покарати дитину, слід пам’ятати:

  • завжди дотримуйтеся чіткої позиції: «Я дорослий»;

  • враховуйте відповідність, рівноцінність проступку й покарання;

  • спілкуйтеся з дитиною «очі в очі», на рівні дитячого зросту, впевненим голосом;

  • в особливих ситуаціях беріть дитину за плече, руку, зупиняючи її дії.

Покарання діє ліпше, якщо:

  • застосовується відразу після проступку, а не через деякий час;

  • воно настає після проступку завжди, а не інколи;

  • покарання супроводжується поясненням, чому дитину покарали й що вона має робити, аби її не карали надалі;

  • у малюка теплі, люблячі стосунки з людиною, яка застосовує покарання.

Важливо допомогти дитині виправити ситуацію. Запропонуйте їй: «Подумаймо разом: як це виправити?»

  1. Вправа «Правила покарання»

Мета: профілактика психологічного та фізичного насильства у родинах.

Завдання. Учасники тренінгу об’єднуються у підгрупи по 4-5 чоловік і отримують завдання виробити певні правила покарання, які можна було б застосовувати в реальному житті. Після 10 хвилин роботи кожна підгрупа презентує свій проект правил. Учасниками обговорюється доцільність кожного правила. Психолог спрямовує дискусію, узагальнює, уточнює дискусійні моменти і доповнює правила батьків своєю інформацією.

Правила покарання:

  • Перед покаранням дайте відповідь на запитання: «Для чого?». Тобто чого ви хочете домогтися покаранням?

  • Покарання не повинно шкодити здоров'ю — фізичному, психічному.

  • Якщо є сумніви, карати чи ні, краще не карати. Жодних покарань про вся випадок.

  • Термін давності. Краще не карати взагалі, аніж карати з запізненням (дитина не зможе встановити зв'язок між негативною поведінкою і покаранням). Повернення до минулого призводить до регресу, затримки духовного розвитку.

  • Покараний — вибачений. Повинен бути збережений емоційний контакт з дитиною. Покарання — завершення негативного етапу життя. Сторінка перегорнута. Не нагадуйте про провину дитині знову і знову.

  • Покарання не повинно принижувати гідність дитини.

  • Покарання має бути адекватним. За один раз — одне покарання, а не «салат» покарань у зв'язку з різними проступками.

  • Дитина не повинна боятися покарання. Водночас вона має усвідомлювати, що покарання — це неприємно, небажано.

  • Бажано, щоб дитина брала участь у виборі покарання. Це підвищує її значущість у власних очах, дає певну свободу і відповідальність за своє життя.

  • Покарання — крайня міра. Використовується у випадках, коли інші засоби усунення небажаної поведінки не дали результату.

Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. «Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого ми любили, - від власних батьків – і потім понесли цю «мудрість» далі, передаючи її з покоління в покоління!» - писала письменниця.

На підтвердження того, що покарання – надзвичайно важкий іспит для дітей, Астрід Ліндгрен розповіла повчальну історію, почуту від однієї жінки.

Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це дуже вірила. Одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлопчикові піти й самому зірвати різку. Той пішов і довго не повертався. Нарешті він прийшов увесь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути» мати розплакалася, бо раптом побачила свою ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: «Якщо мама хоче зробити мені боляче, для цього можна використати і звичайний камінь» жінка поклала той камінь на камінну поличку, де він лежав багато років як вічне нагадування про обіцянку, яку дала жінка сама собі: «Жодного насильства!»

Коментар психолога. Тілесні покарання – хибний спосіб виховання. Якщо дорослі карають дітей «під гарячу руку», це означає, що він гірше володіє собою, аніж вимагає цього від дитини. Це робиться не для виправлення дитини, а щоб розрядити нервове напруження. Слід пам’ятати, що ми не можемо дати більше, ніж маємо самі.

  1. Вправа «Куля мрій»

Мета: створити доброзичливу, оптимістичну атмосферу.

Психолог. Ми всі любимо мріяти, незважаючи ні на що, і всі ми хочемо, щоб наші мрії здійснювалися (тренер розкидає різнокольорові кульки). Піймайте кожен свою кульку мрії та намалюйте або напишіть свою мрію на ній, користуючись маркерами. Давайте об’єднаємо всі кульки мрій в один великий оберемок, нехай всі бажання здійсняться. Дякую всім за участь.

  1. Рефлексія.

Психолог просить учасників дати відповіді на запитання:

  • Що ви сьогодні зрозуміли?

  • Що вам сподобалося?

  • Що не сподобалося?

  • Висловіть ваші побажання.

КОНФЛІКТИ У ВЗАЄМОДІЇ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ

тренінгове заняття

Діти, яких не люблять,

стають дорослими,

які не можуть любити.

Перл Бак

Мета: формування позитивного ставлення до дітей; підвести учасників до усвідомлення, що деякі проблеми не можуть бути вирішені миттєво.

Завдання: навчити учасників ефективно спілкуватися, вирішувати проблеми, які можуть виникати в батьків з дітьми; вчити батьків знаходити правильний вихід із конфліктних ситуацій.

Вступне слово психолога (повідомлення теми та мети заняття)

  1. Вправа «Асоціації»

Психолог пише на дошці слово «конфлікт» і пропонує учасникам назвати слова, які асоціюються в них із цим словом, наприклад боротьба, зло, агресія. Записує їх на дошці, а також ділить слова які мають позитивне, а які негативне значення, позначаючи «+», «-».

Обговорення.

  • Чому саме такі асоціації виникли з цим поняттям.

  • Яких знаків більше? «+» чи «-»?

  1. Мозковий штурм.

Психолог. Чому ж виникають конфлікти між батьками і дітьми?

Учасники називають причини через які, на їхню думку, виникають конфлікти. Психолог записує.

Крім загальних причин, провокуючих конфліктність взаємин людей, виділяють психологічні фактори конфліктів у взаємодії батьків і дітей.

  • Тип сімейних відносин. Виділяють гармонійний і дисгармонійний типи сімейних відносин.

  • Деструктивність сімейного виховання. Виділяють наступні риси деструктивних типів виховання:

  • розбіжності членів родини з питань виховання;

  • суперечливість, непослідовність, неадекватність;

  • опіка і заборони в багатьох сферах життя дітей;

  • підвищені вимоги до дітей, часте застосування погроз, засудження.

  • Вікові кризи дітей розглядаються як фактори їх підвищеної конфліктності. Вікова криза являє собою перехідний період від одного етапу дитячого розвитку до іншого. У кризові періоди діти стають неслухняними, примхливими, дратівливими та впертими. Вони часто вступають у конфлікти з оточуючими, особливо з батьками.

Виділяють наступні вікові кризи дітей:

  • криза першого року (перехід від дитинства до раннього дитинства);

  • криза «трьох років» (перехід від раннього дитинства до дошкільного віку);

  • криза 6-7 років (перехід від дошкільного до молодшого шкільного віку);

  • криза статевого дозрівання (перехід від молодшого шкільного до підліткового віку – 12-14 років);

  • підліткова криза 15-17 років .

  • Особистісний фактор.

Таким чином, розглянуті конфлікти можуть бути представлені як результат помилок батьків і дітей.

  1. Інформаційне повідомлення «Спілкування в сім’ї»

Слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш. Ця народна мудрість особливо актуальна для батьків. Спілкування – складний багатогранний процес. Під час спілкування відбувається процес розуміння, тобто переклад суті висловлювання з внутрішньої мови однієї людини на внутрішню мову іншої. Чому цей процес складний? Тому що, уявляючи реальність у вигляді якогось ландшафту, кожен бачить власну картинку цього ландшафту.

У психології говорять про три сторони спілкування: сприймання і розуміння людьми одне одного, обмін інформацією, взаємодія у спілкуванні. Спілкуючись одне з одним, ми навіть не замислюємося над тим, скільки факторів та нюансів впливає на процес спілкування. Невміння слухати нерідко є головною причиною неефективного спілкування. Слухання – не просто мовчання, це активна діяльність, своєрідна робота. Їй передує бажання почути, інтерес до співрозмовника.

Існує кілька рівнів активного слухання:

  • рівень - «відлуння» (слухач вставляє у монолог свого співрозмовника «ага», «так» чи повторює певні фрази);

  • рівень - перефразування, підсумовування, пояснення, перепитування;

  • рівень - оцінка і розвиток ідей.

Отже, ефективність процесу спілкування залежить від багатьох факторів і обов’язково від усіх елементів комунікації: відправника, приймача, середовища.

Формула ефективного спілкування

  • говори так, щоб тебе почули;

  • слухай так, щоб зрозуміти, про що йдеться...

  • створюй умови для того, щоб ситуація навколо процесу спілкування сприяла комунікації.

Проаналізуємо, що ж приховується за часто необдуманими, сказаними згарячу словами та докорами.

  • «Я йду, залишайся тут один!» - звучить як вирок, що позбавляє підтримки. Малюк розуміє це як «справляйся сам, мені байдуже, що буде з тобою!»

  • «Я тебе не буду любити!» - дитина сприймає те, що вона погана і вам не потрібна.

  • «Не будеш їсти – привид забере», «Не будеш їсти – собака покусає» чи «Будеш погано поводитися – в поліцію відведу / циганам подарую» формують у малюка стійкий страх, а діти з більш-менш міцними нервами, зрештою, взагалі перестають реагувати на залякування.

  • «Ти поганий!» - веде до зниження самооцінки, невпевненості, постійного накручування себе на «я поганий», «я брудний» тощо.

  • «Не чіпай, розіб’єш!», «Упадеш!» - знову програмування на невдачу. Дитина перестає вірити у свої сили.

Любіть свого малюка, вірте в нього. Не робіть поспішних висновків із випадкових ситуацій. Пам’ятайте – не дитина погана, а лише її вчинок, не вона неохайна, а просто «на столі безлад», або «іграшки (олівці) треба прибрати». Хвалити – виконавця, критикувати – виконання. Відмовтесь від порівнянь малюка з його братами, сестрами чи знайомими. Намагайтесь не критикувати дитину у присутності вихователів, педагогів, її друзів чи авторитетних для неї людей. Оцінювати дитячу працю треба досить індивідуально, тактовно. Саме за такого оцінювання у дитини не буде ні ілюзій повного успіху, ні відчуття повної невдачі. Повчання як антибіотик – спочатку діє, потім до нього звикають, а згодом лише шкодить. Спілкуючись зі своїми дітьми, батьки мають передусім дбати про збагачення їх різноманітною інформацією про навколишній світ, навичками етики і культури спілкування з іншими людьми, дорослими і ровесниками.

  1. Вправа «Очі в очі»

Мета: сприяти партнерському спілкуванню між батьками й дітьми.

Психолог пропонує учасникам об’єднатися в пари. Один сидить і слухає, а той, хто стоїть розповідає протягом 2 хвилин про свою дитину. За сигналом партнери міняються ролями.

Обговорення:

  • Чи зручно було спілкуватися?

  • Що хотілося зробити?

  • Дайте собі відповідь на запитання «Коли я справді чую свою дитину?»

  • Чим корисна ця вправа для батьків?

  1. Вправа «Передача інформації»

Мета: показати як по різному ми сприймаємо інформацію.

Завдання. Психолог обирає трьох учасників. Двом пропонує вийти за двері. А до третього звертається зі словами: «Сьогодні зранку чудова сонячна погода, на небі ні хмаринки. Хоча після обіду обіцяли погіршення погодних умов –буде злива і поривчастий вітер. У мене зранку погане самопочуття і настрій нікуди не годиться, болить голова, мені сумно і нічого не радує. І хоч я прокинулася сьогодні о 6.35 - я нічого не встигаю. А ще у четвер о 17.30 у нас батьківські збори, а в суботу о 10.45 ранку ми вирушаємо на екскурсію. Автобус від’їздить рівно об 11.25 із зупинки біля залізничного вокзалу. Оскільки після екскурсії буде проводитися нарада, то слід взяти блокнот та ручку. А ще мені треба забігти в супермаркет купити грибів, масла, зелені, хліба та дещо для відпочинку».

Психолог запрошує одного з учасників повернутися до кімнати. А третього учасника – передати йому почуту інформацію. Потім повертається до кімнати останній учасник і інформація передається йому.

Обговорення:

  • Чи важко було передавати інформацію?

  • Чи була інформація передана точно?

  • Що заважало передавати інформацію достовірно?

  • До чого може призвести така ситуація в реальному житті?

  1. Вправа «Один день із життя Маші»

Мета: показати важливість спілкування у вихованні дитини. Профілактика психологічного насильства у родинах.

Психолог. За словами В. Сухомлинського, у серці кожної дитини є своя струна і торкатися до неї треба обережно, щоб вона задзвеніла і заграла. Тому так важливо бути уважним, чуйним до дитини, її дитячого життя, її інтересів, успіхів та невдач.

Психолог пропонує учасникам послухати розповідь «Про один день із життя Маші». Під час читання вона закриває наліпками (з написами почуттів, які може відчувати дитина) частини плаката із зображенням Маші.

«Сьогодні Маша прокинулась від дзвінка будильника. Спочатку так кортіло ще трохи подрімати, але потім вона пригадала вчорашній день: вирішену задачу і похвалу виховательки, Оленчині червоні чобітки, про малюнок, який малювала весь вечір, і головне те, що вона так і не дочекалася маму з роботи, адже мама так багато працює... Але зранку мама була не в настрої, боліла голова та зачіска чомусь не виходила.

«Ляп, ляп, ляп...» - пролунали легкі дитячі кроки у коридорі. «Зараз я все-все розповім мамі: і про похвалу, і про нові чобітки Оленки, і про малюнок» - з сяючою посмішкою побігла Маша в кухню, де мама робила сніданок.

«Маша! Скільки разів тобі казати – не ходи босоніж по квартирі, невже не можеш одягти хоча б капці!» - пролунав серйозний мамин голос. (Наклеїти наліпку на частину плаката.)

Маша слухняно повернулась до кімнати і одягла капці. «От і добре зараз все розповім», - подумала вона і швиденько побігла на кухню.

  • Мамо, мамо, ти знаєш вчора...

  • Маша, ти зуби вже почистила? (Наклеїти наліпку на частину плаката.)

  • Маша мовчки попрямувала до ванної кімнати. «Ну нічого, швидко почищу і одразу ж все розповім».

  • Мамо, вчора на занятті, коли Галина Петрівна похвалила всіх дітей за гарне розв’язання задачі мене вона теж…

  • Маша, я так і знала! Невже так важко розв’язати задачу, адже тато тобі на вихідних здається все добре пояснив! (Наклеїти наліпку на частину плаката.)

  • Дякую, я вже наїлась, - сказала дівчинка і зовсім похнюплена поплелася до дитячого садочка.

Та біля порога вона зустріла Оленку, її червоні чоботи так гарно виблискували на сонці. «Може ввечері я розкажу про них мамі». – подумала Маша. А Олена почала розповідати, як вони всі разом, тато, мама і сестричка Іринка, ходили вчора до парку. Маша одразу згадала вчорашній вечір. Як чекала маму, малювала малюнок... «Малюнок. Треба обов’язково розповісти про нього Галині Петрівні!»

  • Галино Петрівно! – голосно гукнула Маша і побігла до виховательки.

  • Маша, скільки разів я маю говорити, щоб ви не бігали по групі! (Наклеїти наліпку на частину плаката.)

  • Я хотіла розповісти вам про малюнок!

Та няня вже накривала на стіл сніданок.

  • Добре, Маша, розповіси на занятті.

Та на занятті було так багато різних завдань, а на прогулянці різних справ. А потім – обід, а далі – сон. Після сну Маша пішла на танцювальний гурток та рухи не дуже вдавались. Керівник гуртка запитала:

  • Маша, що з тобою? Я тебе сьогодні не впізнаю. Маші стало соромно. (Наклеїти наліпку на частину плаката.)

Коли мама забирала її додому, то зауважила:

  • Машуня, знову ти спідничку забруднила. (Наклеїти наліпку на частину плаката.)

А ввечері мама була в гарному настрої, вона зайшла до доньки в кімнату:

  • Ну, розповідай, як справи? Що сьогодні нового?

Та Маші вже не хотілося ні про що розповідати».

Обговорення:

  • Які почуття переважали у Маші протягом дня? Позитивні чи негативні?

  • Чи замислювалися ви, які почуття переживає ваша дитина протягом дня?

  • Що ви зрозуміли, коли слухали розповідь про один день з життя Маші?

Коментар психолога. Пам’ятайте, спілкування з дитиною – це шлях до її пізнання. Основні правила ефективного виховання – «Говоріть з дитиною!», «Слухайте дитину!» і «Чуйте свою дитину!»

  1. Вправа «Розбите серце»

Мета: підвищувати увагу до потреб дитини, психологічна просвіта батьків щодо питань взаємодії дорослого з дитиною.

Психолог. Сухомлинський писав: «Дитина – моє друге серце, моє друге єство.» Погляньте на це розбите серце. Давайте спробуємо його зібрати докупи і подивимося, що вийде.

(Учасникам пропонується скласти велике серце з п’яти частин, на яких написані слова: дотик, допомога, час, подарунок, слова заохочення.)

Коментар психолога. Ви щойно зібрали велике серце любові. Це п’ять шляхів до серця дитини. Давайте проаналізуємо кожен з них.

Шляхи до серця дитини:

  • Дотик - один з проявів любові до людей. Виявляючи свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, можна сказати набагато більше, ніж словами «я тебе люблю»;

  • Допомога – материнство і батьківство – це професія дуже нелегка, і робочий день ненормований;

  • Час – діти роблять погані вчинки задля того, щоб батьки звернули на них увагу. Бути покараним для дитини краще, ніж бути забутим;

  • Слова заохочення – коли ми хвалимо малюка, ми дякуємо йому за те, що він зробив, чого досяг сам. Кожен день даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, похвалу – це говорить про вашу любов до дитини.

  • Подарунок – має бути символом любові лише тоді, коли дитина відчуває, що батьки піклуються про неї.

Не соромтеся демонструвати дитині свою любов. Нехай вона зрозуміє, що ви любите її за будь-яких обставин. Не бійтеся «перелюбити» дитину. Проте пильнуйте, щоб ваша любов не переросла у вседозволеність. Установіть чіткі межі й заборони й непохитно їх дотримуйтеся. Але в цих межах дайте дитині можливість діяти вільно. Частіше використовуйте ласку як засіб виховного впливу та заохочення, ніж покарання і осуд.

  1. Вправа «70 способів сказати «Дуже добре» своїй дитині»

Мета: розвивати в учасників тренінгу здатність до емпатії, володіння навичками встановлення емоційного контакту з дітьми.

Методом мозкового штурму батьки висловлюють слова, які асоціюються у них з фразою «Дуже добре», які можна сказати дитині. Психолог занотовує їх на дошці.

Коментар психолога. Доброзичлива оцінка дитини народжує в маленькому серці бажання бути кращою.

  1. Вправа «Зрозумій мене правильно»

Мета: створити атмосферу довіри та доброзичливості; розвивати вміння обговорювати та домовлятися; викликати почуття задоволення від спільної діяльності.

Вправа виконується в парах.

Частина І.

Партнер А розповідає про свій конфлікт із дитиною. Партнер Б реагує, при цьому використовує вирази:

  • «Я тисячу разів говорив тобі, що...»

  • «Скільки разів тобі повторювати...»

  • «Невже тобі важко запам'ятати, що...»

  • «Ти така ж, як твоя мама (тато)...».

Частина ІІ.

Партнер А розповідає іншу ситуацію, а партнер Б реагує, використовуючи наступні вирази:

  • «Розкажи детальніше, як це сталося?»

  • «Ти дуже розумний і я знаю, що ти знайдеш вихід з цього положення. Що ти збираєшся робити?»

  • «Чим я можу тобі допомогти?»

  • «Що ти зробиш наступного разу в подібній ситуації?»

Частина ІІІ.

Помінятися ролями.

Обговорення:

  • Що ви відчували при спілкуванні з позитивною оцінкою?

  • Що ви відчували коли отримували негативну оцінку?

  • Як змінювалася інтонація, поза та дистанцію, в залежності того, що ви чули?

  1. Вправа «Сміттєва корзина»

Мета: розвивати в учасників тренінгу здатність до емпатії.

Завдання. На листочках паперу написати всі ті якості, які заважають ефективно спілкуватися з близькими людьми, і від яких хотілося б позбутися. Після того, як ці якості записані, подумати, що ви хотіли б отримати в обмін? Записати бажані якості на листочку. Папірці з непотрібними якостями викинути в корзину. А бажані залишити у себе.

Обговорення:

  • Що ви зараз відчуваєте?

  • Чи важко вам було виокремити непотрібні якості?

Заключне слово психолога. Роблячи висновки можна сказати, що конфлікти між батьками і дітьми виникають через деструктивні внутрішньо сімейні стосунки, недоліки у сімейному вихованні, вікові кризи дітей, індивідуально-психологічні особливості батьків і дітей. Безконфліктному спілкуванню батьків з дітьми сприяє підвищення педагогічної культури батьків, підкріплення словесних вимог організацією виховання, інтересом батьків до внутрішнього світу дітей.

  1. Рефлексія заняття.

Зворотній зв’язок батьків і ведучого стосовно заняття (їх результативність, корисність для учасників, побажання на майбутнє).

Психолог просить учасників дати відповіді на запитання:

  • Що ви сьогодні зрозуміли?

  • Що вам сподобалося?

  • Що не сподобалося?

ЛЮБОВ – НАЙКРАЩИЙ ЗАСІБ ВИХОВАННЯ

тренігове заняття

Усе виховання тримається

на одному слові: люби.

С. Соловейчик

Мета: поглибити знання батьків з питань морального виховання; ознайомити з поглядами на виховання в сім’ї відомого американського дитячого психолога Росса Кемпбелла та психотерапевта Гері Чепмена.

Завдання:

  • ознайомити з технікою активного слухання;

  • навчити формувати свої висловлювання до дітей через «Я-повідомлення»;

  • надати батькам можливість поділитися досвідом сімейного виховання і підвести їх до аналізу особистого педагогічного досвіду.

Психолог. Доброго дня, шановні батьки. Я вдячна вам за те, що ви прийшли на захід. Цю зустріч ми організували, щоб ви навчилися краще розуміти своїх дітей. Вона відбувається у вигляді тренінгу. Психологічний тренінг – це розминка для душі, розуму та тіла. Чи відомо вам, що людина засвоює:

  • 10% від того, що чує,

  • 50% від того, що бачить,

  • 70% того, що сама промовляє,

  • 90% від того, що сама робить.

Учасники тренінгу роблять все самі. Ми не будемо давати один одному оцінок. Не будемо нікого обговорювати. Ми спробуємо створити атмосферу безпеки, довіри та відвертості. Це дасть нам змогу експериментувати, не соромлячись помилок.

  1. Вправа «Знайомство»

Мета: створити комфортну атмосферу, налаштувати учасників на роботу, сприяти згуртованості групи.

Пропоную поглибити наше знайомство. Для цього ви по черзі повинні закінчити таке речення: «Мені подобається в собі…»

  1. Об’єднання в групи.

А зараз, шановні батьки, я вам пропоную вибрати собі товариша, одного з чотирьох – Атос, Партос, Араміс чи Д’артаньян. Ось коротка характеристика кожного з них:

  1. Атос – людина тактовна, таємнича;

  2. Партос – добра душа, веселун;

  3. Араміс – романтична натура;

  4. Д’артаньян – спритний, швидко знаходить вихід з будь-якої ситуації.

В залежності від вибору формується 4 групи.

Психолог. За однією версією вважають, що людина вибирає собі у друзі того, хто подібний за складом характеру до неї, за іншою – того, у кого є риси характеру, яких бракує їй самій. Подумайте на чому ґрунтувався ваш вибір.

Учасники у командах обговорюють свій вибір і повідомляють свою версію.

  1. Інформаційне повідомлення

Психолог. В такій теплій, доброзичливій атмосфері, мабуть, ми і поговоримо про найголовніше у житті дитини – батьківську любов.

«Три нещастя є у людини: смерть, старість і погані діти» - каже українська народна мудрість. Старість – незборима, смерть – невблаганна. Перед цими нещастями ніхто не може зачинити двері свого дому. А от від поганих дітей дім можна вберегти. Дехто з вас дотримується такої думки, що все в дитині від природи і є діти від природи від народженні злі і ледачі Ця думка дуже небезпечна тим, що вона знімає відповідальність за виховання.

Шановні батьки, запам’ятайте, дитина народжується гармонійною, чистою та досконалою. Вона відкрита для світу, вона вбирає в себе все те, що дають їй дорослі. Чим буде насичуватися її розум, чим буде наповнюватися її душа, залежить переважно від нас з вами.

Діти уподібнюються дорослим, копіюють їх, орієнтуються на їхню поведінку, як на взірець.

Ні для кого не секрет, що на сьогоднішній день члени родини усе менше часу проводять один з одним, що вдома люди в основному, не розмовляють, а дивляться телевізор чи спілкуються з комп’ютером.

Без сумніву атмосфера в сім’ях змінилася. Зараз всі ми живемо інтенсивним життям в якому все менше часу залишається на спілкування та спільні сімейні заняття.

Чи замислювалися ви в чому полягає найбільша помилка виховання. У тому, що ми у власній сім’ї забуваємо про ввічливість і культуру поведінки і робимо те, що заманеться. На роботі, на вулиці нам вдається «грати роль», а ось вдома ми знімаємо маску і починаємо робити те, що на людях ніколи б не зробили, а саме – можемо ображати один одного, сердитися, не стежити за словами та за своїми діями. А діти, вже було сказано, у всьому беруть приклад з нас. Живучи в сім’ї слід завжди пам’ятати, що саме з рідними та близькими людьми треба бути ввічливими.

Один французький письменник сказав: «Якщо лише одним словом ти можеш ощасливити людину, то яким же негідником треба бути, щоб цього слова не сказати»

Шановні батьки, завжди пам’ятайте, ви для своїх дітей найрідніші люди – вони потребують вашої уваги, любові, допомоги і підтримки. Приймайте свою дитину безумовно, любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, відмінник, помічник, а просто так, просто за те, що вона є!

Нерідко можна почути від батьків таке звернення до сина чи доньки: «Якщо ти будеш хорошим, я тебе любитиму…» або «Не чекай від мене хорошого, поки ти не перестанеш… (лінуватися, битися, грубіянити), не почнеш… (добре вчитися, допомагати вдома). Ви тим самим прямо повідомляєте своїй дитині, що приймаєте її за умови, любите умовно, лише у випадку якщо…

Запам’ятайте, коли ви хвалите дитину – в ній закріплюється добро, коли караєте – зло. Хто не знає таку закономірність: чим більше дитину сварять, тим гіршою вона стає

Дитина потребує, щоб їй якомога частіше говорили:

  • «Як добре, що ти в мене є!»,

  • «Я рада тебе бачити»,

  • «Мені добре, коли ми разом».

Ось як радить Гері Чепмен зізнаватися в любові власним дітям у своїй книзі «П’ять мов любові у підлітків»:

  • «Страх як приємно мати такого сина (доньку)»

  • «Я тебе обожнюю»

  • «Я пишаюся, коли про тебе думаю»

  • «Ти – моє сонце»

  • «Якби я міг обирати з-поміж усіх підлітків на світі, то все одно вибрав би тебе»

  • «Ти такий чудовий»

  • «Щоранку я прокидаюся і думаю: «Оце пощастило з сином (донькою)!»

  • «Вчора я сидів на роботі і думав: «Як я скучив за своєю донечкою!»

  • «Я люблю, коли ти поряд.»

Психологи рекомендують обіймати дитину кілька разів на день. Кажуть, що чотири обійми необхідно кожному просто для виживання, а для доброго самопочуття потрібно не менше як вісім обіймів. Якщо дитина не отримує цього, з’являються емоційні розлади та відхилення у поведінці.

Багатьох батьків, як грім серед ясного неба вражає поведінка дітей у підлітковому віці. Був ніби нормальною дитиною і раптом курить, грубіянить, грюкає дверима. Запам’ятайте, моральність підлітка залежить від того, як його виховали в роки дитинства, що заклали в його душу від народження до 10 років.

Для успішного виховання важливі не тільки любов до дитини, а й загальний мікроклімат в сім’ї, від нього залежить і міцність сім’ї і душевні якості дитини. І знову цитата з книги «П’ять мов любові у підлітків»: «Факти свідчать: деякі батьки просто не усвідомлюють того, що у них є проблеми пов’язані з неконтрольованим гнівом, аж поки не побачать, як їхні діти-підлітки наслідують їхню ж поведінку. Коли ви бачите, як підліток верещить на вас у гніві, то виникає логічне запитання: «Де він цього навчився?» Існує велика ймовірність того, що це наслідування поведінки, до якої часом вдаються його батьки. Саме ця думка (А раптом він поводиться так, як я?) спонукає багатьох батьків вчитися гамувати у собі гнів. Часто нам доводиться робити це разом із тими ж підлітками»

Було проведено анкетування на тему «Батьки з погляду дітей». На питання «Чи хотіли б ви стосунки в сім’ї перенести на свою майбутню сім’ю?»

  • 89% опитаних відповіли: ні;

  • 5% відповіли: частково;

  • лише 6% відповіли: так.

На питання «Щоб вам хотілося змінити в сім’ї зараз?» діти відповіли:

  • щоб батьки не сварилися між собою;

  • щоб не кричали на мене;

  • щоб батьки більше часу проводили зі мною.

Психологами доведено, чим частіше батьки сердяться на дитину, кричать, критикують, тим швидше вона приходить висновку: «Мене не люблять»…

Будьте впевнені найбільше дітям хотілося б бачити в батьках друзів і порадників. При всьому їхньому бажанні самостійності діти відчувають потребу у вашому життєвому досвіді і допомозі. Завжди пам’ятайте любов – це не іменник, це дієслово. Тому дійте:

  • цінуйте відвертість своєї дитини, щиро цікавтеся її проблемами;

  • спілкуйтеся на рівних, наказовий тон не принесе вам користі, дайте відчути, що ви розумієте свою дитину;

  • не нервуйтеся і не проявляйте агресивності. Будьте спокійними і стриманими. Завжди пам’ятайте, ваша брутальність спровокує відповідну реакцію вашої дитини;

  • розповідайте дитині про себе, якими ви були в цьому віці – це допоможе вам дійти взаєморозуміння,

  • візьміть за правило, перед сном, поговорити з донькою чи сином. Поспілкуйтесь від душі на рівних. Тоді ви дійсно станете друзями.

  1. Вправа «Скринька»

Мета: психологічна просвіта батьків щодо питань взаємодії дорослого з дитиною.

Учасникам роздаються плакати «скринька»:

  • від 3 до 6 років

  • від 6 до 10 років

  • від 10 до 14 років.

Кожній групі необхідно визначити, який дотик, які слова заохочення, час, подарунок, допомогу варто використовувати у спілкуванні з дітьми певної вікової категорії.

Презентація та обговорення робіт.

Психолог. З дітьми було проведено діагностику за методикою «Чарівна квіточка». Суть методики полягає у тому, що дитині пропонують згадати казку «Цветик-семицветик» і уявити, що кожен з них отримав в подарунок цю чарівну квіточку, кожна пелюстка якої може виконати одне бажання.

Діти загадують 7 своїх бажань. Це різноманітні бажання від нового телефону чи планшету до автомобілю та будинку. Також майже кожен декілька своїх бажань використовує на потреби сім’ї, щоб у сім’ї був лад, щоб жили дружно, щоб всі були здорові та щасливі. І коли пропонується залишити лише одне бажання, яке дійсно важливе для них, то всі діти майже 100% бажають, щоб в сім’ї все було гаразд. Вони ладні відмовитися від матеріальних благ, заради сімейного благополуччя.

  1. Вправа «Активне слухання»

Психолог. Причини труднощів дитини часто бувають приховані у сфері її почуттів. Тоді практичними діями – показати, навчити, спрямувати – їй не допоможеш. У таких випадках краще за все… її послухати. Правда не так, як ми звикли. Психологи знайшли спосіб «допоміжного слухання» інакше його називають «активним слуханням».

Активно слухати дитину – значить «повертати їй у бесіді те, що вона вам повідомила, при цьому визначивши її почуття.

Отже, правила бесіди за способом активного слухання.

  • Якщо ви хочете послухати дитину, обов’язково поверніться до неї обличчям. Дуже важливо, щоб її і ваші очі були на одному рівні.

  • Якщо ви спілкуєтесь із засмученою дитиною не варто ставити запитань. Бажано, щоб ваші відповіді звучали у стверджувальній формі. Здавалося б різниця між стверджувальним і запитальним реченням незначна, іноді це лише слабка інтонація, а от реакція на них буває дуже різна. Часто на запитання: «Що трапилось?» ображена дитина стверджує «Нічого!» А якщо ви скажете: «Щось трапилось!», то засмученій дитині буває легше відповісти.

  • Дуже важливо у бесіді «тримати паузу». Після кожної репліки краще за все помовчати. Пауза допомагає дитині розібратися у своїх переживаннях і одночасно повніше відчути, що ви поруч.

Бесіда за способом активного слухання, дещо незвична для нашої культури і спочатку доведеться себе контролювати. Але результати такої бесіди приємні:

  • Зникає негативне хвилювання дитини.

  • Дитина впевнившись, що дорослий налаштований її слухати, починає розповідати про себе більше.

  • В такій бесіді виявляється чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі.

Але є деякі батьківські вислови, які стають справжніми перешкодами на шляху порозуміння з дитиною.

  • Накази, команди: «Прибери», «Замовкни» - дитина відчуває, що її ніби дресирують і не бажає підкорюватися.

  • Попередження, погрози: «Не прийдеш вчасно – побачиш.» при частому повторенні погроз діти звикають до них і перестають реагувати.

  • Нотації, лекції: «скільки разів тобі казати», «не послухала мене, тепер маєш клопіт». Чим частіше ви так казатимете дитині, тим менше вона вас чутиме. Просто дозвольте їй самій приймати рішення і інколи робити помилки, адже як відомо на помилках ми вчимося.

  • Проповіді: «Ти повинен поважати дорослих». Нічого не зміниться від того, що діти й це будуть чути по 100 разів на день. Запам’ятайте, дитина виявлятиме повагу лише тоді, коли в її сім’ї будуть поважати один одного, утримуватимуться від критики та грубих слів.

Ніхто не застрахований від ситуацій, коли дитина своєю поведінкою спричиняє у вас негативні емоції та переживання. Не варто їх стримувати – повідомте про свої переживання дитину. Але, коли ви кажете про свої почуття дитині, кажіть від першої особи. Розкажіть про себе, свої переживання, а не про дитину та її поведінку.

Наприклад:

  • Ситуація 1. - У кімнаті гучно лунає музика.

  • Рішення 1. - Мене дуже стомлює гучна музика.

  • Ситуація 2. - Ви зустріли брудного сина.

  • Рішення 2. - Я не люблю, коли діти ходять брудні; Мені соромно перед сусідами.

Всі речення містять займенники: «Я», «Мене», «Мені». Тому вислови з ними називають «Я-повідомлення».

  1. Вправа «Переваги Я-повідомлення»

Мета: підвищити психологічну компетентність учасників з питань виховання та взаємодії з дітьми; сприяти розвитку комунікативних навичок, уміння знаходити вихід з нестандартної ситуації.

  • Можна висловлювати свої негативні почуття у необхідній формі.

  • Діти ближче вивчають батьків, пізнають їхні емоції почуття.

  • Коли ми відкриті у вираженні своїх почуттів діти теж відкриваються.

  • Висловлюючи почуття без наказу чи догани ми за дітьми залишаємо право самим прийняти рішення.

Психолог. Навчіться не закінчувати «Я-повідомлення» «Ти-повідомленням». Наприклад, «Мені не подобається, що ти така брудна». Слід змінити «Ти-повідомлення» на безособове речення: «Мене дратує коли діти брудні».

А зараз спробуємо навчитися використовувати «Я-повідомлення». Виберіть із відповідей ті, які найбільш відповідають «Я-повідомленню».

Ситуація 1.

Ви кличете доньку до столу. Вона відповідає: «Зараз!», і продовжує займатися своєю справою. Ви почали сердитись. Ваші слова:

  • Скільки разів тобі казати!

  • Я починаю сердитись, коли доводиться повторювати одне й те саме.

  • Мене дратує, коли ти не чуєш.

Ситуація 2.

У вас важлива розмова з другом. Дитина увесь час заважає вам розмовляти. Ваші слова:

  • Мені важко розмовляти, коли мені заважають.

  • Не заважай розмовляти.

  • Ти не можеш зайнятись чимось іншим, коли я розмовляю.

А зараз попрацюємо у групах. Кожній групі дається ситуація.

Для виконання цього завдання згадуємо, що використовуючи «Я-повідомлення», важливо називати почуття, яке ви зараз відчуваєте. Це не так просто: ми звикли думати про слова, які треба казати дитині, а не про наші почуття, які заганяємо в середину. В цьому завданні ви маєте послухати себе. Спочатку не думайте, що відповісти дитині, а спробуйте відповісти собі, що ви пережили в даній ситуації.

Обговорення і представлення результатів.

Коментар психолога. Наш настрій, ставлення до людей, доросле самостійне життя багато в чому визначаються загальною сімейною атмосферою, яка панувала в наших сім’ях. Щасливе дитинство може бути тільки в тих дітей, які живуть у щасливих родинах, де вони природно й гармонійно розвиваються, живуть багатобарвним життям. Традиційна думка, що сім’я – один із найважливіших інститутів, значення якого у формуванні особистості важко переоцінити, сьогодні звучить особливо гостро, адже кризові явища, притаманні українському суспільству, викликають в її житті серйозні труднощі.

Відомо, що універсальних принципів виховання немає і не може бути. Кожна ситуація в сім’ї унікальна. Дітям потрібно, щоб поруч були ті, хто може навчити і досягти успіху, і терпіти невдачі. Саме у своїх батьків діти набувають свій перший досвід, переймають моделі свого подальшого життя, які, на жаль, не завжди бувають прийнятними. Для сучасної сім’ї дуже важливо побудувати адекватні взаємовідносини між її членами. А, особливо, між батьками та дітьми.

Вислів «діти – дзеркало сім’ї» дуже точно передає зміст орієнтації дитини на сукупність духовних і моральних цінностей, які культивує її сім’я. В кожній родині свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на найвищий щабель поставлені доброта, милосердя, гуманність, в інших – навпаки, панує культ жорстокості. Батьки всіляко стимулюють і заохочують такі дії, способи поведінки, які відповідають їх уявленням про те, що добре, а що погано.

Та понад усе Ваша дитина потребує любові. Доведено, що через брак любові затримується розумовий, фізичний та емоційний розвиток дитини. У найтяжчих випадках немовлята, які не отримують достатньо любові, страждають від синдрому затримки психічного розвитку, оскільки гормони стресу впливають на розвиток усіх систем організму. У менш серйозних випадках брак батьківської любові впливає на подальше життя дитини: від перших годин життя немовляти і до шкільного, а згодом дорослого життя.

Сьогоднішній тренінг наближається до завершення. Я впевнена, що всі ми вважаємо себе люблячими батьками і це природно. Так, ми дійсно любимо своїх дітей. Я маю надію, що сьогодні ви усвідомили те, що ваша любов принесе дитині більше щастя, якщо вона буде постійно бачити і відчувати її.

  1. Рефлексія.

Шановні батьки, я вдячна вам за активну участь у нашому тренінгу і на закінчення прошу по колу поділитися своїми враженнями від цієї зустрічі.

ПОПЕРЕДУ ШКОЛА

тренінгове заняття для батьків майбутніх першокласників

Ми навчаємося не для школи,

а для життя.

Сенека

Мета: підвищити психологічну культуру батьків дітей старшого дошкільного віку з проблеми адаптації дитини до шкільного навчання, формувати навички позитивного спілкування батьків з дітьми для збереження їх психологічного здоров'я.

Завдання:

  • дати батькам змогу перейнятися переживаннями дітей в очікуванні навчання в школі;

  • ознайомити із методами підтримки дитини в найважливіші моменти її життя.

Психолог. Шановні батьки! Відомо, яким важким є для багатьох дітей перехід до шкільного навчання. Вступ до школи – новий ступінь у житті кожної дитини. Початок шкільного навчання кардинальним чином міняє весь її спосіб життя. Властива дошкільникам безтурботність, занурення у гру зміняються життям, наповненим безліччю вимог, обов'язків і обмежень. Як же допомогти дитині успішно зустрітися з цими змінами у житті? Яка роль сім'ї у цей період життя дитини?

Як ми готуємо малюка до школи? Більшість обмежується тим, що намагається навчити дитину читати, писати і рахувати. П'ятирічне маля ще не може серйозно займатися, тож абсолютно неприпустимо, щоб подібні «уроки» супроводжувалися скандалами, криками і слізьми. «Ти не підеш гуляти, доки...». Далі йде перелік того, що він має прочитати, написати. «Підготовлений» таким чином малюк спочатку дійсно добре встигає, але поступово «домашній запас» закінчується, вчитися стає все важче. Дитина не може бути уважною протягом усього уроку, погано «схоплює» те, що бачить і чує, не радіє із власних успіхів, у школу ходить без задоволення.

Може краще зовсім не готувати дитину до школи? Прийде час, там усього і навчиться? Педагоги і психологи вважають, що обов'язково треба. Лише без примусу і покарань.

Сьогодні ми разом поміркуємо над цим питанням.

  1. Вправа «Знайомство»

Мета: допомогти батькам краще пізнати своїх дітей, створити дружню атмосферу, позитивно налаштувати їх на спільну роботу.

Запропонувати батькам написати ім'я своєї дитини вертикально: згори вниз, а навпроти кожної літери записати якість, особливу рису дитини, що починається з цієї літери.
А — активний, артистичний...
Р — розумний, рухливий...
Т — творчий...
Е — емоційний, енергійний...
М — милий, малий...

Інструкція: назвіть своє ім'я і розкажіть коротенько про свою дитину, сім'ю. Після кожної розповіді розмістити аркушик з ім'ям дитини на загальному плакаті під назвою «Майбутні школярики».

  1. Правила роботи групи

Психолог. Для чого в нашому житті існують різні правила? Пропоную прийняти правила роботи групи під час тренінгового заняття, які записуються на плакаті «Правила групи»:

  • вимкнути мобільний телефон;

  • уважно слухати один одного і не перебивати;

  • брати активну участь в роботі групи.

Психолог. Шановні батьки! Сьогодні не менше серйозно треба говорити не тільки про готовність до школи дитини, але й про підготовленість батьків до цієї події у житті дитини. Період адаптації до школи, пов'язаний з пристосуванням до її основних вимог, існує у всіх першокласників. Тільки у одних він триває місяць, у інших – три місяці, а у інших - розтягується на весь навчальний рік. Багато чого залежить від індивідуальних особливостей дитини. Процес адаптації відстежуватиметься психологами і педагогами у школі. Але ніхто краще Вас, батьків, не помітить зміни у настрої дитини. Саме від вас багато в чому залежить, наскільки успішно дитина адаптується в перші шкільні дні, чи буде школа для нього тим місцем, де цікаво і весело. Це дійсно серйозне випробування для батьків – випробування життєвої стійкості, доброти, чутливості. Дуже гарно, якщо в перший рік навчання дитина буде відчувати підтримку.

  1. Вправа «Стереотипи»

Мета: продемонструвати вплив стереотипів на людину.

Завдання. Кільком батькам пропонують вийти з кімнати. Їм показують фотокартку людини, попередньо повідомивши, що це – фото злодія. Пропонують описати цю людину. У цей час усій групі учасників показують те саме фото, кажучи, що це відомий дитячий лікар.

Коли через кілька хвилин усі збираються разом, кожна група описує людину з фотокартки (характер, поведінку, манеру спілкування), не називаючи, хто вона.

Описи будуть протилежними.

Обговорення:

  • Про що свідчить проведений експеримент?

  • Чи часто в реальному житті, ми керуємося стереотипами.

Коментар психолога. Висновок очевидний на опис людей вплинула установка. Ми живемо в суспільстві, тому так чи інакше прислухаємося до слів інших. Установка має вплив на наші уявлення про себе та оточуючих, про погане та хороше. І все життя людини минає під впливом установки. Деякі установки ми робимо собі самі, інші нам роблять батьки, вчителі, друзі. Установки мають на нас сильний вплив.

У дитинстві людина схожа на відкриту чисту книгу – що в неї напишуть, те вона й збереже на своїх сторінках життя.

Батьківська установка – це складна взаємодія порад, рекомендацій, життєвих принципів батьків. Тобто всі ті попередження чи схвальні відгуки, які ми чуємо від дорослих упродовж життя, є часткою нашого життєвого сценарію, всі ці фрази зроблять із нас переможців чи невдах. Переможець – це людина, яка може впоратися з життєвими негараздами й витримує все. Що трапляється їй на шляху до мети. Невдаху ж зламають перші серйозні випробування. Звичайно, приємніше бути переможцем, ніж невдахою. Це залежить від самої дитини: наскільки вона впевнена у собі, чи сильна в неї воля. Але в основі всіх її дій буде батьківська установка. Слідкуйте за своїми установками щодо дитини, її навчання й можливостей.

  1. Аналіз проблемних ситуацій

Психолог. На картках написані фрази, які досить часто використовуються дорослими. Спробуйте передбачити як вплинуть ці фрази на майбутнього першокласника, які почуття і переживання вони можуть викликати у нього.

Картка 1.

  • Ось підеш до школи, там тобі…

  • Ти, напевно, будеш двієчником?

(Можуть викликати відчуття тривоги, невпевненість у своїх силах, втрату бажання йти до школи).

Картка 2.

  • Знаєш, як ми будемо тебе любити, якщо ти станеш відмінником!

(Батьківські домагання засновані на не реальних можливостях сина або дочки, а на абстрактних уявленнях про ідеальну дитину. Крах батьківських надій може стати джерелом дитячих страждань, привести до втрати впевненості у батьківській любові, а значить, впевненості у собі).

Картка 3.

  • Навчайся так, щоб мені за тебе червоніти не доводилося!

(Батькам здається, що їх власна самоповага залежить від оцінок, які одержує дитина. Іншими словами: «Тільки від тебе залежить, доведеться мені відчувати сором чи ні, ти несеш відповідальність за мій внутрішній стан і переживання». На дитину звалюють тягар подвійного навантаження: «Учись добре, щоб мені не було погано». Часто такий непосильний для дитини психологічний вантаж стає причиною неврозу).

Картка 4.

  • Ти обіцяєш мені не битися в школі і не бігати, а поводитися тихо і спокійно?

(Не пред'являєте дитині нездійсненні вимоги, не штовхайте її на шлях явного обману).

Картка 5.

  • Спробуй мені тільки зробити помилку у зошиті!

(У дитини, якій постійно загрожують покаранням, можуть виникнути ворожі почуття до батьків, може з’явитися комплекс неповноцінності).

Коментар психолога. Отже, проаналізувавши ситуації спілкування, ми розуміємо які негативні наслідки можуть виникнути від необдуманих висловлювань дорослих.

  1. «Правильна організація дня першокласника»

Мета: психологічна просвіта батьків.

Дитина 6-7-ми річного віку повинна спати не менше 10 годин на добу для підтримки нормальної життєдіяльності організму, тобто елементарні підрахунки говорять нам про те, що лягати в ліжко дитина повинна не пізніше 9 годин вечора. Перед сном краще виключити довгий перегляд телепередач і комп'ютерні ігри – нервова система повинна прийти у стан спокою і підготуватися до спокійного сну. Годину перед сном присвятіть спілкуванню з дитиною – згадайте та обсудіть минулий день, обміркуйте плани на майбутнє, пограйте у спокійні ігри.

Бажано, за можливістю, зберегти денний сон. Навіть, якщо спати після школи дитина відмовляється, спокійний відпочинок з закритими очима хоча б 30 хвилин безперечно буде корисним для здоров'я дитини.

У середньому першокласник повинен бути на свіжому повітрі хоча б 3,5 години у день.

Після школи дитина не повинна одразу сідати за виконання завдань, їй необхідно обов'язково відпочити 2-3 години.

Не можна виконувати завдання без перерви. Працездатність шестирічної дитини приблизно 15 - 20 хвилин, потім потрібен відпочинок або перемикання на інший вид діяльності. Багато з дітей із тих або інших причин не справляється з темпами, що вимагаються з боку дорослих. Є й такі діти, які вирізняються повільністю, причина якої може бути різною (особистісні особливості, хвороба).

Які ж основні ознаки перевтоми?

  • плаксивість;

  • неуважність;

  • роздратування;

  • уповільнення темпу мовлення;

  • погіршення почерку;

  • збільшення кількості помилок та інші.

Якщо це відбувається вдома, під час виконання домашніх завдань, зробіть невелику перерву, перемкніться на щось інше - приємне і корисне для дитини.

Усі побутові справи (догляд за шкільним приладдям, взуттям, одягом...) спробуйте «програти» наперед, інакше на бідну дитину разом поваляться і навчання, і дисципліна, і нові взаємостосунки, і побутові проблеми.

Щоб ранок не починався з конфліктів, а навчання - із зауважень, привчайте дитину на передодні ввечері готувати портфель, форму до наступного навчального дня. Разом з дитиною візьміть розклад і зберіть підручники, зошити, шкільне приладдя, а також інші предмети, які попросив принести вчитель. Не дозволяйте дитині сподіватися на дзвінки однокласникам або вчителю, зразу привчайте його запам'ятовувати вимоги та прохання педагогів і записувати завдання вірно, коли навчиться писати.

Для того щоб дитині спокійніше було перший час вчитися, будьте поруч: проводьте до школи, зустрічайте, разом гуляйте.

  1. Вправа «Зрозумій почуття дитини»

Мета: розвивати навички спілкування, емпатії; формувати почуття єдності з дитиною.

Інструкція: щоб зрозуміти почуття дитини, вам необхідно поставити себе на її місце. Перед вами таблиця, в якій вам потрібно заповнити графу «почуття дитини». У лівій колонці ви знайдете опис ситуації і слова дитини, праворуч напишіть, які, на вашу думку, почуття вона відчуває у цьому випадку.

Ситуація і слова дитини

Почуття

Мама з сином-майбутнім школяриком у магазині канцелярських товарів:

  • Мамо, мені більше подобається альбом для малювання з цією обкладинкою.

  • Яка різниця у чому малювати! – каже матуся і купує той альбом, який вже піднесла продавець.

Мама і син грають «у школу» з іграшками.

  • Починаємо урок, - говорить Петрик голосом Ведмедика.

  • Розкажіть мені віршика. Мама допомагає зайчику піднести лапку. Петрик киває головою: «Розповідай, Зайчику»…

Син виконує завдання у прописах.

Тато: «Ти зробив кілька помилок, хоча в цілому дуже старався»

Мама: «Жах! Де ж він старався, одні «каракулі».

Тато запитує у сина:

  • Що це у тебе з зошитами, чому вони такі брудні?

  • Сьогодні, коли я виходив зі школи, хлопчисько вибив у мене портфель, і з нього все посипалося.

  • Менше б ґав ловив, нічого б не посипалося, незграба!

Першокласник - мамі:

  • Мамо, ти знаєш, я сьогодні перший написав і вчителька мене хвалила!

  • Я теж дуже рада за тебе, молодець, синку!

Донька збирає портфель.

  • Мамо, будь ласка, можна я візьму ляльку Машу з собою, я обіцяю, що буду гратися нею тільки на перерві!

  • У школі треба вчитися, а не в ляльки грати.

Обговорення ситуацій спілкування та почуттів дитини у кожній з них.

  1. Вправа на рефлексію.

Мета: формувати почуття єдності з дитиною.

Учасникам пропонується закінчити речення: «Щоб допомогти моїй дитині стати учнем, я...».

Коментар психолога. Відомий психолог Леонід Венгер казав: «Бути готовим до школи вже сьогодні – не значить уміти читати, писати, рахувати. Бути готовим до школи – значить бути готовим усьому цьому навчитися».

Шановні батьки, дякую Вам за активну участь і співпрацю! Сподіваюся, ця зустріч була корисною для всіх! Якщо є щось, що турбує в поведінці дитини, її навчанні, не соромтеся звернутися за порадою.

Дозвольте мені завершити наше заняття словами Оскара Уайльда: «Найкращий спосіб зробити дітей хорошими - це зробити їх щасливими».

БАТЬКІВСТВО – НАЙВІДПОВІДАЛЬНІША З ПРОФЕСІЙ

тренінгове заняття

Хоч би яка у вас відповідальна і складна

творча робота була на виробництві,

знайте, що вдома на вас чекає

ще відповідальніша, ще складніша,

ще тонша робота — виховання людини.

В. Сухомлинський

Мета: встановлення довірливих стосунків між батьками та дітьми; розвиток базових соціальних навичок – уміння вислухати інших, підтримувати розмову.

Завдання:

  • формувати вміння взаємодіяти, розуміти одне одного, отримувати задоволення від спільної діяльності;

  • дати батькам можливість з’ясувати власні й дитячі мрії та бажання, обміркувати шляхи їх досягнення.

        1. Вправа «Знайомство»

Мета: створення атмосфери емоційного комфорту та довіри, розвиток комунікативних навичок.

Завдання. Учасники, передаючи по колу іграшку, називають своє ім'я та ім'я дитини, пояснюючи, чому вони її так назвали.

Вступне слово психолога. Англійці кажуть: "Мій дім — моя фортеця". Сім'я, дім — це те місце, те коло значимих людей, де на кожного з нас чекають, люблять, готові зрозуміти, підтримати і допомогти, де є однодумці, де панують взаємоповага, взаємна моральна і правова відповідальність. Це певна сукупність людей, які живуть одне для одного, які віддають своє життя одне одному і життя яких не просто спільне, а значною мірою єдине. Чоловік і дружина живуть одним життям. Діти — це істотна частина життя матері і батька. Життя матері і батька — це істотна частка життя дітей. Причому і матеріального, і економічного, і духовного.

        1. Колаж «Яка моя сім’я?»

Мета: формувати почуття єдності з дитиною.

Інструкція. Учасникам пропонується подумки поставити собі запитання «Яка моя сім’я?». І з заготовлених картинок та журнальних вирізок створити колаж, який відповідав би на поставлене запитання. За бажанням можна намалювати малюнок на ту ж тематику.

Після того, як учасники виконають завдання, психолог презентує батькам малюнки їх дітей на тему «Моя сім’я». Учасники презентують свої колажі та порівнюють їх з дитячими роботами.

Обговорення:

  • Чи важко вам було виконати задання?

  • Що спільне і що відмінне у ваших і дитячих роботах?

  • Які висновки ви для себе зробили?

        1. Вправа «Ідеальні батьки»

Мета: показати батькам складність досягнення «ідеалу».

Батькам пропонується скласти збірний портрет «ідеальних батьків». Психолог просить називати якості, які притаманні, на їх думку, ідеальним батькам. Записуються всі названі якості, (якості не обговорюються). Після того, як надійшли всі можливі пропозиції, психолог озвучує портрет ідеальних батьків.

Далі батькам показують мішень, що складається з 5 кругів, у центрі знаходяться ідеальні батьки, чим далі від центру, тим меш ідеальні батьки.

Психолог. Ми склали портрет ідеальних батьків, а тепер я прошу кожного подумати і відзначити на мішені те місце, де, на вашу думку, зараз перебуває кожен з вас, відносно до ідеальних батьків.

Учасники на стікерах пишуть власні ініціали та приклеюють стікер на мішені. Вправа проходить без коментарів.

Психолог. Якими ж бачать діти ідеальних батьків? Батьків знайомлять з відповідями дітей, які були отримані під час опитування у дошкільників.

Обговорення з учасниками.

        1. Вправа «Дитина»

Мета: ознайомлення з методами підтримки дитини та використання їх для ефективного налагодження емоційного контакту.

Інструкція. Серед учасників психолог обирає 10 осіб, які отримують бейджики зі словами: надія; родина; тато; мама; увага; радість; затишок; дитячий садок; турбота; здоров'я; щастя; інтереси; здібності; дитина.

Обрані учасники стають колом, у центр кола стає учасник з написом «дитина». Потім психолог починає розповідати історію, запрошуючи в певний момент учасників з озвученими картками. Кожен учасник тримає один кінець різнокольорової стрічки, яку їм заздалегідь дав психолог, а інший кінець простягає «дитині». Таким чином, поступово «дитина» опиняється в колі, з’єднана з кожним учасником дійства кольоровою ниткою.

  • Розповідь психолога.

Зараз я розповім вам історію, що мала місце в реальності. І подібні історії можуть трапитися в будь-якій родині. В одній родині сталося диво — народилася дитина. Всі були щасливі й радісні. Приділяли їй багато уваги, турбувалися про неї.

  • Психолог з’єднує стрічки від інших учасників із відповідним написом на бейджику до «дитини».

Дитина підросла й пішла до дитячого садочка. Родина цікавилась інтересами та здібностями дитини. Дитина була здорова та щаслива і її в маленькому серці завжди була надія, що так буде завжди.

  • Психолог запитує, що відчувають «батьки» і що відчуває «дитина».

Але в країні настала криза, багато проблем вийшло на перший план…! Татові доводилося більше працювати, дитина його майже не бачила, адже коли він повертався з роботи – дитина вже спала. І мама стала нервова і напружена тому, що всі хатні клопоти лягли на її плечі. Такої потрібної уваги й турботи, як раніше, дитина вже не відчувала.

  • Психолог розрізає стрічки.

Інтересами та здібностями дитини вже менше цікавилися. Дитина не почувалася так, як раніше, — щасливою та захищеною. Батьки менше часу проводили разом, перестали гратися з дитиною, навіть вечеряти разом вже не сідали. Мама казала, що часу немає.

  • Психолог запитує, що відчувають «батьки» і що відчуває «дитина».

З садочку дитину забирали тепер останньою. Дитина почувалася самотньою і інколи їй ставало страшно, що батьки одного вечора взагалі про неї не згадають. Вечорами вдома дитина гралася лише з планшетом чи дивилася телевізор, мама була мовчазна і заклопотана.

  • Психолог запитує, що відчувають «батьки» і що відчуває «дитина».

Але надія залишалася жити в маленькому серці.

  • Психолог зв’язує стрічку, яка з’єднувала дитину з «надією».

Дитина сподівалася, що дорослі схаменуться і знову розділятимуть з нею всі радощі та турботи, а мама знову знайде час почитати казку ввечері і тато повертатиметься з роботи раніше, щоб розпитати як пройшов день і поцілувати на ніч. А у вихідні вони всією сім’єю знову будуть разом відпочивати і відвідувати нові цікаві місця: ходитимуть до парку, в кіно, до цирку, в зоопарк та їстимуть в кафе різні смаколики. А ввечері всі разом будуть вечеряти і гратимуть у цікаву настільну гру. Дитина трималася за цю надію і вірила що все так і буде.

  • Психолог запитує, що відчувають «батьки» і що відчуває «дитина».

Раптом батьки схаменулись і озирнулись, бо побачили та зрозуміли, що найдорожчий скарб родини — це дитина, вона — опора, радість і надія, яка завжди є у нашому серці. Батьки усвідомили, що для кар’єри і роботи у них буде попереду багато років, а дитина буде дитиною лише один раз і дитинство вдруге не повториться.

  • Психолог зв'язує всі стрічки і запитує, що відчувають «батьки» і що відчуває «дитина».

Обговорення:

  • Як почували себе учасники дійства?

  • Які емоції та почуття переживали глядачі?

  • До яких роздумів спонукала вас ця вправа?

  • Які умови необхідні дитині для доброго самопочуття та розвитку?

  • Хто може забезпечити ці умови?

! До уваги психолога. Дана вправа передбачає достатньо глибоке обговорення та рефлексію. Під час обговорення варто не залишати без уваги жодної репліки учасників, оскільки вправа може викликати емоційні переживання.

Коментар психолога. Наш настрій, ставлення до людей, доросле самостійне життя багато в чому визначаються загальною сімейною атмосферою, яка панувала в наших сім’ях. Щасливе дитинство може бути тільки в тих дітей, які живуть у щасливих родинах, де вони природно й гармонійно розвиваються, живуть багатобарвним життям. Традиційна думка, що сім’я – один із найважливіших інститутів, значення якого у формуванні особистості важко переоцінити, сьогодні звучить особливо гостро, адже кризові явища, притаманні українському суспільству, викликають в її житті серйозні труднощі.

Зрозуміло, що універсальних принципів виховання немає і не може бути. Кожна ситуація в сім’ї унікальна. Дітям потрібно, щоб поруч були ті, хто може навчити і досягати успіху, і терпіти невдачі. Саме у своїх батьків діти набувають свій перший досвід, переймають моделі свого подальшого життя, які, на жаль, не завжди бувають прийнятними. Для сучасної сім’ї дуже важливо побудувати адекватні взаємовідносини між її членами. А, особливо, між батьками та дітьми.

Англійське прислів’я радить дорослим: «Не виховуйте дитину. Вона все одно буде схожою на вас. Виховуйте себе!», адже діти є найчеснішим дзеркалом дорослих.

Тож, якщо нам дорослим, щось не подобається в дитині, слід передусім прискіпливо поглянути на себе. Дитина є найліпшим мотиватором для нашого саморозвитку й саморозуміння.

        1. Історія для роздумів «Не продаємо …» Бруно Ферреро

Психолог. Молода пара зайшла до крамниці дитячих іграшок. Подружжя довго вибирало подарунок, оглядаючи полиці і перебираючи забавки, підвішені до стелі чи розкладені просто на підлозі: ляльки, що плакали і сміялися, електронні іграшки, маленькі печі, що пекли торти…

Однак не могли вирішити, що купити. До них підійшла ввічлива продавчиня.

  • Розумієте, – почала пояснювати жінка, – ми маємо маленьку дівчинку, але цілий день нас не буває вдома.

  • Наша донечка рідко усміхається, – продовжував чоловік.

  • Ми хотіли б купити їй щось, що зробило її щасливою, – говорила далі жінка,

  • навіть коли нас нема… Щось, що б її забавляло, розраджувало, коли вона сама.

  • Вибачте, – посміхнулася продавчиня, – ми не продаємо батьків.

Коментар психолога. Народити дитину – це укласти з нею такий великий контракт, що більшого людський розум не може вигадати. Всі діти приходять до нас з карткою запрошення і кажуть: «Ти мене закликав, і я прийшов. Що ти даси мені?»

        1. Вправа «Я хочу подарувати...»

Мета: розвивати в учасників тренінгу здатність до емпатії.

Завдання. Учасники мають можливість подарувати щось собі, своїм дітям, своїм батькам чи групі в цілому. Подарунки можуть бути різноманітними і не обов’язково матеріальними. Кожен по черзі продовжує речення: «Я з радістю дарую … (що саме) … (кому саме)»

У відповідь психолог дарує батькам малюнки з подарунками дітей для них.

Обговорення:

  • Чи важко вам було підібрати подарунок?

  • Чи сподобалися вам отримані подарунки?

  • Що приємніше дарувати чи отримувати подарунки?

        1. Вправа «Чарівний глечик»

Мета: створити доброзичливу, оптимістичну атмосферу.

Учасникам пропонується дістати послання з глечика, який підкаже їм, що на них чекає сьогодні або, що їм потрібно зробити найближчим часом.

  • Вам сьогодні пощастить!

  • Життя готує приємний сюрприз!

  • Настав час зробити те, що постійно відкладаєш!

  • Вищі сили Вас оберігають!

  • Ваші мрії обов’язково реалізуються!

  • Все складеться для Вас найкращим чином!

        1. Рефлексія.

Психолог просить учасників дати відповіді на запитання:

  • Що ви сьогодні зрозуміли?

  • Що вам сподобалося?

  • Що не сподобалося?

  1. ДОДАТКИ

Додаток 1

ПАМ’ЯТКА ПСИХОЛОГУ

ДЛЯ УСПІШНОГО ПРОВЕДЕННЯ ТРЕНІНГОВИХ ЗАНЯТЬ

  1. Слухайте!

  • Уважно слухайте учасників.

  • Реагуйте і відповідайте на те, ЩО сказано, а не на те, ЯК це сказано.

  • Дайте учасникам можливість повністю висловитися перед тим, як реагуватимете на ситуацію.

  • Уникайте надто бурхливої реакції, яку можна розцінити як несхвальне ставлення до висловленої думки, способу викладу, виразу обличчя або жестів слухача.

  • Зберігайте впевненість у собі, будьте спокійні й відкриті для будь-якої інформації.

  1. Не оцінюйте!

  • Не показуйте своєї реакції і не висловлюйте суджень до того часу, поки не зрозумієте, що хотів сказати учасник.

  • Ставте відкриті запитання (такі, на які не можна відповісти просто «так» чи «ні»); відповіді на такі запитання дадуть вам змогу отримати цінну інформацію.

  1. Дискутуйте!

  • Погодьтесь із правом учасників на захист власної думки.

  • Поясніть ваше бачення ситуації.

  • З’ясуйте, чого хоче домогтись учасник.

  • Визначте схоже і відмінне у вашій точці зору й у точці зору учасника.

  • Пропонуйте варіанти: розкажіть учасникам, що вони могли б зробити залежно від ситуації.

  • Дозволяйте учасникам обирати власний тип дії.

  • Завжди будьте готові надати допомогу.

  • Дякуйте учасникам за те, що вони поділилися своєю думкою з групою.

  1. Пам’ятайте!

  • Ви навчаєте батьків, а не дітей. Ставтесь до них, як до партнерів по навчальній спільноті. Демонструйте повагу, відповідаючи на їхні запитання. Спілкуйтесь з ними зі співчуттям, терпінням, ввічливістю і добротою.

  • Важливо створити позитивну атмосферу в групі, щоб батьки почували себе комфортно. Заохочуйте кожного брати участь у обговореннях.

Додаток 2

АНКЕТА ОЦІНКИ ТРЕНІНГОВОГО ЗАНЯТТЯ

Будь ласка, заповніть цю анкету. Ваші відповіді допоможуть нам краще підготувати наступні заняття та інші заходи.

              1. Як Ви оцінюєте заняття в цілому?

(1 – «погано», 5 – «відмінно»; обведіть кружечком одну з цифр)

  1. 2 3 4 5

              1. Яка частина заняття була:

  1. найбільш вдалою______________________________________________

__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

  1. найменш вдалою______________________________________________

__________________________________________________________________

              1. Що Вам не сподобалося на занятті?

_________________________________________________________________

_________________________________________________________________

              1. На які запитання Ви не встигли отримати відповіді?

_________________________________________________________________ _________________________________________________________________

              1. Який відсоток інформації, поданої на занятті, буде корисним для Вас?

  1. 80 60 40 20 0

              1. Оцініть роботу психолога за п’ятибальною шкалою

(1 – «погано», 5 – «відмінно»; обведіть кружечком одну з цифр)

  1. 2 3 4 5

  1. Поясніть, будь ласка, свою оцінку.

________________________________________________________________

________________________________________________________________

Щиро Вам вдячні!

АНКЕТА ОЦІНКИ ТРЕНІНГОВОГО ЗАНЯТТЯ

Будь ласка, заповніть цю анкету. Ваші відповіді допоможуть нам краще підготувати наступні заняття.

1. Як Ви оцінюєте заняття? (підкресліть)

Відмінно Добре Задовільно Незадовільно

2. Що Вам сподобалося найбільше?

______________________________________________________________

______________________________________________________________

______________________________________________________________

3. Що б Ви хотіли поміняти в занятті на майбутнє?

______________________________________________________________

______________________________________________________________

______________________________________________________________

4. Які особистісні якості Ви вдосконалили або яких нових набули?

______________________________________________________________

______________________________________________________________

______________________________________________________________

Тут Ви можете залишити свої побажання щодо актуальних для вас

тем наступних занять та Ваші координати:

______________________________________________________________

______________________________________________________________

______________________________________________________________

Дякуємо Вам!

АНКЕТА ОЦІНКИ ТРЕНІНГОВОГО ЗАНЯТТЯ

Будь ласка, заповніть цю анкету. Ваші відповіді допоможуть нам краще підготувати наступні заняття.

1. Що Вам найбільше сподобалося на занятті (актуальність теми, проведення заняття, учасники, форма подачі матеріалу...)?

______________________________________________________________ ______________________________________________________________

2. Що Вам не сподобалося?

______________________________________________________________

______________________________________________________________

3. Яка частина заняття була найбільш вдалою і чому?

______________________________________________________________

______________________________________________________________

4. Чи задовільним був темп подачі та викладу матеріалу під час заняття?

______________________________________________________________

______________________________________________________________

5. Які форми роботи з групою найбільш ефективні?

______________________________________________________________

______________________________________________________________

6. Чи отримали Ви відповіді на питання, з якими прийшли на заняття?

______________________________________________________________

______________________________________________________________

7. Як Ви плануєте використовувати інформацію, отриману на занятті?

__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

Щиро Вам вдячні!

Список використаної літератури

  1. Адаменко Л. Взаємодія дошкільників та дорослих: комплексна корекційно-розвивальна робота /Адаменко Л. – К.: Ред. загально педагогічних газет, 2013. - 128 с.

  2. Бєляєва О. Що робити коли…: поради психолога / Бєляєва О. - К.: Шк. світ, 2010. – 152 с. – (Серія «Психологічна скарбничка»).

  3. Блер Кук Родинна твердиня / Блер Кук – Кременчук: Видавництво «Християнська зоря», Міжнародний шкільний проект 2010. - 206 с.

  4. Веленко А. Як розум и дитину: нотатки психолога / Веленко А. - К.: Шк. світ, 2011. – 104 с. – (Серія «Психологічна скарбничка»).

  5. Вовчук І.С. Батьківський всеобуч. Матеріали для роботи з батьками учнів 1-4 класів. Ч.1. / Вовчук І.С. - Х.: Вид. група «Основа», 2011- (Б-ка ж. «Початкове навчання та виховання»; вип. 3)

  6. Володарська М.О. Батьківські збори 1-4 класи / упорядн. Володарська М.О. – Х..: Веста; Ранок, 2008

  7. Главник О. Психолог на батьківських зборах / упорядн. Главник О. – К..: Ред. загально педагогічних газет, 2003. -126 с.

  8. Демченко О. Тренінгові заняття для батьків. /Демченко О. // Психолог. – 2008.- №15.- С. 18-22

  9. Калуська Л. В. Родинне сонцеколо. Методичний порадник для роботи з батьками / авт.-упор. Калуська Л. В. — Тернопіль : Мандрівець, 2006. — 140 с.

  10. Клокар Н. І. Організаційно – методичні аспекти роботи працівників психологічної служби з батьками / автори-укладачі А.В. Аносова, Н.А. Максимова, Л.А. Пєтушкова / за редакцією Клокар Н. І. // Вісник психологічної служби Київщини. Випуск 4. м. Біла Церква: КОІПОПК, 2011. – 184 с.

  11. Козіцька М.П. Співпраця батьків та вчителя початкової школи / упоряд. Козіцька М.П. – Х. : Вид. група «Основа», 2009 - (Б-ка ж. «Початкове навчання та виховання»; вип. 5)

  12. Курилко Л. Майже все про роботу практичного психолога з батьками. / Курилко Л. // «Психолог дошкілля» №7/2012.

  13. Литвин І. Групові заходи в роботі з батьками. / Литвин І. // Практичний психолог: дитячий садок» №7, №8/2016

  14. Марковская И. Тренинг взаимодействия родителей с детьми. / Марковская И. – СПб.: Речь, 2000.

  15. Мерзлякова О. Інтерактивні заняття психолога з батьками / Мерзлякова О. – К.: Шк. світ, 2008. – 120 с. – (Бібліотека «Шкільного світу»).

  16. Патрушина Т. Першокласник на порозі школи. / Патрушина Т. // Початкова освіта №2, №10, №13,№ 18, 2007.

  17. Прит В.І. Охрименко З. В. Сімейні цінності: навчально-методичний посібник до навчальної програми «Сімейні цінності» / Прит В.І. Охрименко З. В. / видання друге доповнене з додатком. – Івано -Франківськ: НАІР, 2014. – 284 с.

  18. Сидоренко Л. Виховуємо разом з батьками.// Сидоренко Л. // Початкова освіта, №12,2009

  19. Система роботи з батьками: модель співпраці міського відділу освіти і навчальних закладів. – К.: Шк.світ, 2008. – 128с.

  20. Туріщева Л.В. Робота шкільного психолога з батьками / Туріщева Л.В. Навч.-мет. посібник для вчителя. – Х.: Вид. група «Основа», 2009. – 128 с.

  21. Харитонова С. Безцінний порадник для батьків майбутніх школярів / Харитонова С. - К.: Шк. світ, 2009. – 120с. – (Серія «Психологічна скарбничка»)

  22. Чепмен Г., Кемпбел Р. П’ять мов любові до дітей. / Чепмен Г., Кемпбел Р. – Львів: Свічадо, 2006. - 224 с.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Психологія

05.05.2019

3038

0

98