Година спілкування. Козацька Берегиня

Опис документу:
Було колись в Україні - Ревіли гармати; Були колись - запорожці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю... Мета: засобами народознавства духовно збагачуватися, пізнати самого себе; пам’ятати й шанувати свої звичаї, мову, культуру – неоціненний скарб українського народу.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Година спілкування «Козацька Берегигя»,

проведена у 5-6 класах. Класний керівник - Н.М.Нерослик

Мета: засобами народознавства духовно збагачуватися, пізнати самого себе; пам’ятати й шанувати свої звичаї, мову, культуру – неоціненний скарб українського народу.

Звучить «Козацький марш»

З давніх-давен людям відомо: «дерево життя» - це гілочка, на якій ростуть три листочки. Перший листочок - символ минулого часу, другий - сучасного, а третій - майбутнього. Зображення «дерева життя» зустрічається на каменях далеких часів і свідчить, що люди ще в сиву давнину знали про нерозривний взаємозв'язок минулого, сучасного і майбутнього. Як це розуміти? А так, що все навколишнє - це наслідки минулих подій. А в тому, що відбувається зараз, народжується майбутнє.


Історія народу, як і життя людини, має героїчні, трагічні, щасливі і нещасливі сторінки. Оскільки в героїчному найбільше виявляється національний характер народу, його душевна краса, його талант, то ці сторінки особливо хвилюють і викликають почуття національної гордості. В історичному минулому українського народу було таке неповторне і легендарне явище, як Запорізька Січ. Це про неї М.В .Гоголь у своєму творі «Тарас Бульба» писав: «Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й дужі, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну!»

Запорізька Січ... Козаччина... Найлегендарніше минуле українського народу, його святиня... Синонім свободи, людської й національної гідності, талановитості...

Було колись в Україні -

Ревіли гармати;

Були колись - запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю...

Та хто ж вони - козаки? Давайте спробуємо на хвилину замислитись над змістом слів «козак», «козаки». Що вони будять в душі? Мабуть, у вашій уяві спалахнув образ сильних, мужніх і відданих рідній землі людей. Мабуть, через віки до вас дійшов шелест козацьких знамен, брязкіт козацької зброї, стогін української землі від копит навальних ординців, бій, як блискавка, як межа між життям і смертю, між минулим і майбутнім нашого народу.

Живучи у дикому степу чи на дніпровських островах, козаки байдужіли до звичних мирських радостей. Нехтували і добробутом, глузували з багатства, здавалося, навіть жіночі чари не мали над ними влади. Відданий жінці душею і тілом, козак уже не зміг би беззастережно виконувати свій обов'язок. Для забезпечення

високої боєздатності війська потрібні були насамперед молоді, неодружені. Запорожці свідомо цуралися жінок, аби бути хоробрішими,

повсякчас готовими до війни. Звідси - сувора етика неписаних законів Великого Лугу, звідси й усі історії, пов'язані з цією темою - серйозні, смішні, скандальні.

До фортеці Запорозької Січі під страхом смерті заборонялося приводити жінок. Крім того, запорожці вважали не бажаним козаку женитися з молодих років. В основі цих звичаїв було, по-перше, бажання мати регулярне військо з високою бойовою готовністю. Це досягалось за рахунок відречення запорожців від сімей, жіноцтва взагалі, і концентрації всіх своїх розумових і фізичних сил на військовій справі. Вони перебували фактично на казармовому становищі. По-друге, у козака було дуже небезпечне життя, над ним повсякчасно кружляла смерть, тож мати дружину та дітей за таких обставин означало свідомо прирікати їх на сирітство.

Ой три шляхи широкії Докупи зійшлися,

На чужину з України

Брати розійшлися.

Покинули стару матір,

Той жінку покинув,

А той сестру. А найменший -

Молоду дівчину.

Пісня «Ой на горі та й женці жнуть»

Як повідомляє Д. Яворницький, на одному з запорозьких прапорів був зображений козак на коні, а під ним - напис: «Козак куди хоче, туди й скаче, ніхто за ним не плаче». Але, на жаль, помилялися козаки, бо у кожного була мати, були й сестри, кохані, наречені, були й дружини з дітьми. Вони й плакали, виряджаючи козаків на Січ, у похід, чекали роками їх повернення, а не дочекавшись, знову чекали. Вели без чоловіків домашнє господарство, ростили й виховували синів і знову їх проводжали услід за батьками...

І десь там юрми, натовпи, там люди!

Там зорі в небі чисті, як ромен.

Ще жінка мужу падає на груди,

І діти тягнуть руки до стремен.

Жінки дорогу слізьми перемили...

(Л.Костенко «Маруся Чурай»)

Проводам козаків, розлученню сина з матір'ю, хлопця з дівчиною, чоловіка з дружиною присвячено багато народних пісень та літературних творів. Серед найпопулярніших пісень - «Гомін, гомін по діброві», «Йшли корови із діброви», «Їхав козак за Дунай», «Засвіт встали козаченьки»...

Мабуть, неможливо знайти людину, яка б не чула пісні «Реве та стогне Дніпр широкий...», але не всі знають, що це тільки початок балади Т.Г.Шевченка «Причинна», де на фоні бентежної природи відчувається страшна трагедія.

Полюбила чорнобрива Козака дівчина,

Полюбила - не спинила: Пішов- та й загинув...

Якби знала, що

покине,-Була б не любила:

Якби знала, що загине,-Була б не пустила...

Таку пісню чорнобрива

В степу заспівала.

Зілля дива наробила-

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждала пари;

Тонка-тонка та висока-

До самої хмари.

( Т.Г.Шевченко «Тополя»)

Звичай заборони появи жінки на Січі та пропагування безшлюбності серед запорожців був викликаний не зневагою до жінки, а, навпаки,- високою пошаною до неї та відповідальністю козака за свої чоловічі обов'язки перед дівчиною, дружиною, матір'ю. Та це й закономірно - сильні духом люди, маємо на увазі перш за все чоловіків, ніколи не образять жінку, не виявлять до неї зневаги. Там, де лицарство, - там ніжність і мужність ідуть поряд. Атмосфера лицарської доблесті, честі, людської гідності та порядності, що існувала серед козацтва, а також лицарське ставлення козака до дівчини та дружини створювали високу моральну чистоту дошлюбних та шлюбних взаємин.

Особливо ганебним злочином вважалась зрада кохання, зрада дружині чи чоловікові або другові. Народний суд цього явища був викликаний тим, що людина, непорядна в особистому житті, не може прислужитися своїй землі, вітчизні. Якщо хтось здатний

зрадити близьку людину, то він зрадить і батьківщину. На цьому тлі і сформувався неповторний за своєю жіночою красою образ Марусі Чурай, в якому з особливою силою проявилися вже згадувані прекрасні риси характеру української жінки.

Ця дівчина не просто так , Маруся,

Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа. Коли в похід виходила батава,- її піснями плакала Полтава. Що нам було потрібно на війні? Шаблі, знамена і її пісні.

(Л.Костенко «Маруся Чурай»)

Пісна «Гей ви, стрільці Січовії»

Пошана до матері, до бабусі, до сестри, що мала місце і пропагувалася в сімейному вихованні, у хлопця - майбутнього козака - поступово переростала в пошану до дівчини, до майбутньої дружини. Це лицарство закоханого юнака з великою силою передано в українських ліричних піснях, в яких юнак, поряд із звертанням до коханої з найніжнішими і найпестливішими словами, заявляє про свою готовність завжди піклуватись про неї, бути захисником і опорою:

Я ж тебе, вірная,

аж до хатиноньки

Сам на руках однесу...

У запорозькому фольклорі, як і в дійсності, цурання жінок суперечливо поєдналося з палким їх оспівуванням; культ матері, сестри - з відчужено-іронічним ставленням до прекрасної статі. В одній із пісень козацької епохи батько, виряджаючи сина на Січ, повчає:

Ми жінок мусимо любити,

Так, як наших сестер, матерів,

А опріч них нам не треба нікого любити,

І утікати, як од злих чортів.

Коли козак повертався з походу, то на порозі власного дому закінчувалась його влада. Для початку дружина влаштовувала йому добрячий розгін: він-бо і волоцюга, і чорт-зна-де , і невідомо з ким вештався, і одіж не береже - он знову шапку прострілили, і коняка у нього засапана, і ...діставалось козакові. І не тому, що у наших українських жінок такий сварливий характер. То був древній магічний обряд . Саме в такий спосіб кохана дружина відводила від свого чоловіка злих духів, які чатували на нього і після боїв та походів. Це вже потім, за зачиненими дверима, під іконою Божої Матері вона своєму єдиному пошепки зовсім інші слова скаже...

Пісня «Козачка»

Постійна відсутність чоловіка-козака, що пішов на Січ, в похід або загинув, сприяла формуванню в українській жінці незалежного характеру, високого авторитету та поваги в сім'ї. Про незалежність жінки та повагу до неї в козацькі часи свідчить її висока освіченість: більшість із них уміли читати і знали порядок церковних служб і церковні співи. Бо не були жінки полковників, сотників і навіть рядових козаків такими забитими , як їх описували у художніх творах.

Незалежності української жінки в козацькі часи могла позаздрити дворянка будь-якої європейської країни. Бо козачка була рівноправною з чоловіком, мала такі ж громадські права, особисту незалежність, як і її чоловік. Жінка була членом церковних браств, засновувала школи, монастирі, богадільні, служила у війську, вільно вибирала собі нареченого, виховувала дітей, сама розпоряджалася своїм майном, управляла ним, розривала шлюб. Оспівуючи славу козацьку, не можна не згадати, що першими фермерами в Україні були козацькі мадонни. Звідки б узялася ота козацька сила без них, хліборобів-годувальниць?

Українська жінка в часи козаччини була вірним і надійним спільником свого чоловіка у боротьбі за соціальне і національне визволення народу. Але найбільший внесок вона зробила для козаччини, виконуючи обов'язки Берегині сімейної оселі. Ось як про це говориться в одній з колядок:

У нашого хазяїна хороша жона:

Раненько встає, по двору походжає,

По двору ходить, як зоря сходить,

По дрова пішла - золото внесла,

По воду пішла - мед-вина внесла,

В світлоньку ввійшла - все панове встало,

Все панове встало, шапочку ізняло.

Один каже: - Царівна увійшла,

Другий каже: - Королівна увійшла,

А третій каже: - Це не царівна і не королівна,

Це бо жона пана хазяїна.

Минуло з часів козаччини більше, як два століття. За цей час доля української жінки зазнала тяжких випробувань: кріпацтво, війни, голод, репресії.. .Але не втратила вона таких рис духовної краси, як доброта, милосердя, щедрість, вірність, працелюбність, дотепність, веселість, співучість.

Придивіться уважніше до будь-якої дівчини чи жінки і ви побачите, що в кожній з них живе Роксолана і Маруся Чурай.

У виконанні дівчат танець «Козачок»

Славетні козацькі часи і сьогодні цікавлять нас. Хлопцям хочеться бути такими кмітливими, сміливими і завзятими, як козаки колись. Дівчата теж полюблять хлопців - лицарів, хоробрих, винахідливих. Отже проведемо змагання, які визначають, хто ж більше всього схожий на козаків.

Козаки були гарними воїнами, тренували пам'ять, зір, слух. А яка у вас „Пам'ять"?

1. Два-три учні отримують листи, на яких написано по десять слів. Через
одну хвилину кожен з них повинен назвати слова,що запам’ятав. (Робота в парах)

Козачата Козаки

Прапор Герб

Гімн Конституція

Минуле Сучасне

Січ Україна

Знамена Зброя

Мужність Воля

Фортеця Військо

Дунай Дніпр

Дівчина Матір

2. Козак-розвідник приніс звістку, яку треба розшифрувати. (Рольовий тренінг)
У нашого Омелечка
невеличка сімеєчка:

тільки він та вона,

та старий, та стара.

Та Іван, та Степан.

Та Василь, та Панас,

та той хлопець, що в нас

та дві дівки косатих,

та два парубки вусатих,

та дві Христі в намисті,

та дві ляльки в колисці.

Скільки людей бачив козак?

3. «Розвідники» прямують по історичних козацьких місцях.

На підлозі розкладені папірці з назвами міст і селищ. За одну хвилину із зав'язаними очима треба зібрати їх якомога більше.

4. «Бойова тривога»

Хто швидше збере розкидані чоботи і взує на ніжки перевернутих стільців. Учасникам зав'язують очі.

5. «Подумай і домалюй» ( 4 групи, арт-тренінг)
Кожен учень отримує чистий аркуш паперу. Вчитель малює на дошці

півколо (коло). Діти повинні намалювати малюнки, елементом яких є півколо (коло), (гриб, місяць, скибка кавуна, парашут і т.д.)

У виконанні учасників лунає пісня «Козачата»

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Селф-коучинг (самонаставництво) як технологія професійного розвитку педагога Нової української школи»
Вікторія Вікторівна Сидоренко
36 годин
590 грн
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Підвищення кваліфікації: як створити дієвий механізм
Підвищення кваліфікації: як створити дієвий механізм
Підвищення кваліфікації: вчителі самі вирішуватимуть, де навчатись
Підвищення кваліфікації: вчителі самі вирішуватимуть, де навчатись