ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА – ШЛЯХ ДО МОДЕРНІЗАЦІЇ СУЧАСНОЇ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ В СВІТЛІ ПРОСВІТНИЦЬКИХ ІДЕЙ СОФІЇ РУСОВОЇ

Опис документу:
Превентивне виховання

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

УДК

ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА – ШЛЯХ ДО МОДЕРНІЗАЦІЇ СУЧАСНОЇ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ В СВІТЛІ ПРОСВІТНИЦЬКИХ ІДЕЙ СОФІЇ РУСОВОЇ

Л. Б. Петренко

Орієнтація на розвиток життєвих компетенцій учня може бути реалізована тоді, коли дитина фізично й емоційно підготовлена до навчально-виховного процесу, а про примусове навчання не може бути й мови.

Формування ключової компетентності уміння вчитися раджу проводити через: театральну ейдетику, проектну, дослідницьку, екскурсійну, конкурсну, практичну діяльність, інноваційні технології. При цьому жодна із запропонованих форм і методів навчання й виховання не витісняє традиційних.

Ключові слова: просвітницькі ідеї Софії Русової, здоров’язбережувальне середовище, інновації, наступність; впровадження в життя засад оновленого Держстандарту початкової освіти.

Л. Б. Петренко

Формирование здоровьесберегающей школьной среды - путь к модернизации современного начального образования в свете просветительских идей Софии Русовой
Ориентация на развитие жизненных компетенций ученика может быть реализована тогда, когда ребенок физически и эмоционально подготовлен к учебно-воспитательному процессу, а о принудительном обучении не может быть и речи.

Формирование ключевой компетентности умение учиться советую проводить через: театральную эйдетику, проектную, исследовательскую, экскурсионную, конкурсную, практическую деятельность, инновационные технологии. При этом ни одна из предложенных форм и методов обучения и воспитания не вытесняет традиционных.

Ключевые слова: просветительские идеи Софии Русовой, здоровьесберегающая среда, инновации, преемственность; внедрение в жизнь принципов обновленного Госстандарта начального образования.

LB Petrenko

Formation zdorov'yazberezhuvalnoho school environment - a way to modernize modern primary education in the light of educational ideas Rusova

Focusing on the development of student life competences can be realized when the child physically and emotionally prepared for the educational process and training of enforcement can be considered.

Formation of key competences ability to learn advise spending through: eydetika theater, design, research, excursion, competition, practice, innovative technology. However, none of the proposed forms and methods of training and education does not displace traditional.

Keywords: educational ideas Rusova, zdorov'yazberezhuvalne environment, innovation, continuity; enforcing the principles of an updated national Standard primary education

Навчання в початковій школі визначає все наступне життя: здоров’я, темперамент, світогляд.

Рудольф Штайнер

Сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризується посиленою увагою філософів, психологів, педагогів до проблеми виховання людини розумово розвиненої й креативної. У зв’язку з цим нагальним є завдання педагогів дати дитині не тільки знання, уміння та навички, а й сприяти становленню її особистості, розкриттю та розвитку паростків духовності, закладених у кожному маленькому громадянинові нашої держави. Однак ні для кого не є секретом, що успіхи і злети в роботі чи навчанні видаються абсолютно важливими за умови наявності та поєднання фізичної, психічної, духовної й соціальної складових здоров’я людини. Тому забезпечення безпеки життя, збереження здоров’я підростаючого покоління є першочерговим завданням держави, сім’ї, вчителя і дитини зокрема.

У нашій країні основні підходи до збереження життя і здоров’я дітей визначені в Національній доктрині розвитку освіти України ХХІ століття, закладені в оновленому змісті Державного стандарту початкової загальної освіти, в удосконаленому Базовому навчальному плані та програмах початкової загальної освіти, в сучасних наукових дослідженнях І. Беха, І. Звєрєвої, В. Іванова, О. Кононко, Г. Ковганіч, Л. Коваль, В. Оржехівської, Н. Ничкало,Т. Пироженко, Т. Поніманської та ін. Аналіз цих досліджень із соціально-педагогічних аспектів обґрунтовує необхідність впровадження навчально-виховного процесу на засадах забезпечення становлення особистості дитини як суб’єкта власної життєтворчості, визначає збереження життя і здоров’я підростаючого покоління одним із найважливіших компонентів матеріальної й духовної культури, що ніколи не втратить своєї значущості.

Але як учителеві в сучасному (досить непростому) соціальному середовищі допомогти дитині стати суб’єктом власної життєтворчості? Як забезпечити реальні можливості для вироблення ефективної моделі виховання в учнів ціннісного ставлення до свого життя і здоров’я, безпечної поведінки в довкіллі?

Звернімося до мудрих порад Софії Русової, в центрі педагогічної концепції якої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами. (Невтомна педагогічна, наукова та громадська діяльність просвітительки була спрямована на розробку концепції національної освіти й виховання, особистісно-гуманного ставлення до дитини. Адже лише в суспільстві, побудованому на гуманістично-демократичних засадах, життя й здоров’я дитини є найвищою цінністю. А орієнтація на розвиток життєвих компетенцій учня може реалізуватися тільки тоді, коли дитина фізично й емоційно підготовлена до навчально-виховного процесу. Про застосування до вихованця фізичного чи психічного примусу, покарання, погроз, приниження дитячої гідності наказовими формами звертання не може бути й мови).

Педагог надавала особливого значення зміцненню здоров’я дітей шляхом:

– виховання в малят гігієнічних компетентностей;

– загартовування;

– формування і вдосконалення життєво необхідних рухових умінь та навичок;

– підвищення дитячої працездатності, розвитку основних фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності) засобами фізичної праці, гри, театралізації (драматизації);

– виховання інтересу до активної діяльності;

– систематичних занять фізкультурою в навчально-виховних закладах;

– організації позакласної роботи з фізичного виховання;

– культивування потреби в постійних фізичних вправах та участі в спортивних поєдинках із різних видів спорту;

– забезпечення відповідного режиму харчування, праці й відпочинку;

– формування правильної постави й вольових рис.

С. Русова зазначала, що «тільки найпильніша увага до всіх виявів фізичного та духовного складу дитини може забезпечити досконалий розвиток духу і тіла» [7, 38], допоможе малюкові стати творцем власної картини світу, її активною стороною, суб’єктом (а не об’єктом) освітньо-виховного процесу. Основними ж чинниками для розвитку в дитини духу й тіла просвітниця вважала природні умови (свіже повітря, воду, сонце) та якомога ширше залучення в процес навчально-виховної роботи народної педагогіки й родинних традицій-оберегів.

Отже, заручившись нетлінними настановами Софії Федорівни та власними переконаннями щодо філософії дитячого щастя, спробуємо вивести авторську модель превентивного навчання й виховання «Здоровий – значить успішний».

За С. Русовою, система освіти повинна ґрунтуватися на науковому розумінні природних і соціальних процесів, морально-етичному вихованні, узагальненому досвіді людства. Головними завданнями такого впливу на дитину вчена вважала розвиток у малюків високих моральних почуттів, вироблення в процесі активної безпосередньої участі дітей в цікавих добропорядних справах відповідних моральних навичок та моральної поведінки, формування стійких свідомих моральних переконань.

Але виховати морально-етичні якості дитини, відділившись від соціального оточення, неможливо. На допомогу наставникам має прийти гідний для наслідування приклад дорослих і всіх тих, з ким спілкується вихованець. У зв'язку з цим, обов’язковими компонентами формування соціальної свідомості малюка є доброта, краса душі, краса творення, краса праці та поведінки. Дитина має зростати не пасивним спостерігачем довкілля, а усвідомлювати свої й чужі вчинки шляхом обмірковування, провівши самоаналіз «власними зусиллями, бо тільки своє власне розуміння дає дитині змогу, виростаючи, бути завжди «чесною з собою» незалежно від поглядів свого оточення» [9, 62]. Вчитель, батьки повинні використовувати кожний випадок боротьби між злом і добром, аби виробити в дітях власні судження, давати змогу в різних обставинах життя виявляти свою «мужність, добре серце і правдиве поводження» [9; 53]. При цьому «бажано утворити такий настрій, за якого дитяча уява працювала б жваво» [9; 53]. «Дуже важливо звернути увагу на емоціональний розвиток, бо інтелектуалізувати все навчання дуже небезпечно, таке навчання сушить, приносить втому і нудоту» [9, 150].

Отже, емоції є невід’ємним компонентом формування особистості, здатної відчувати добро й красу, бути небайдужою до чужого горя й переживань. Тоді прості й доступні для дитини культурно-гігієнічні навички й звички ввічливого поводження (охайність, скромність, чесність, старанність, ввічливість, стриманість, відповідальність за свої вчинки, любов до своєї сім’ї) перетворяться у морально-етичні норми (звички до порядку й чистоти, доброго товаришування, стриманості, уважності, мужності, любові до рідного краю), щоб «з дитини, якою вона є з природи, витворити людину в найкращому значенні цього слова, розвиваючи до максимуму всі позитивні здібності дитини й зводячи до мінімуму всі її негативні нахили» [11, 70], разом з тим культивуючи нетерпимість до ледарів, брехунів, негідників.

Однак емоції бувають різними: здивування, захоплення, любов, ненависть, гнів, страх, радість, соромливість, бажання… Оскільки «невиховані емоції – гнів, заздрість, ревність можуть стати шкідливими і в приватному, і в соціальному житті» [11, 28-29], учителеві необхідно потурбуватися про культивацію позитивних емоцій щастя, радості, успіху (сучасне акмеологічне виховання – «установка на успіх»).

Морально-етичні знання тільки тоді стануть частиною загальної системи етичних поглядів особистості й переростуть в її етичні переконання, коли вони знайдуть відображення в її емоційно-почуттєвій сфері. Почуття, що спонукають особу до благородних вчинків, не даються від народження, а виникають, розвиваються протягом життя під впливом соціальних умов (в яких дитина перебуває) та виховання (чи то стихійного й неусвідомленого, на яке впливають поведінка індивідів з оточення малюка, телепередачі, література тощо, чи свідомого – під керівництвом вихователів у процесі ігрової або трудової діяльності).

Знання, засвоєні учнем, але не підкріплені етичними почуттями й звичками, набувають формального характеру, не викликають у дитини потягу до благородної поведінки. Виникає невідповідність між знаннями вихованця і його поведінкою. «Люди більш відрізняються між собою почуттями, ніж своїми здібностями. Щоб опанувати дитину, треба вплинути на її почуття» [9, 96].

Надзвичайно важливим джерелом впливу на формування особистості і світорозуміння малюка Софія Федорівна називала соціальне середовище: оточення, де живе й розвивається дитина, сім’я, вулиця. Сім’я – одна з найважливіших ланок процесу виховання, позаяк свої перші чуттєві враження від довкілля дитина отримує в родинному колі. Стосунки в сім’ї, духовний рівень її членів, їх захоплення, погляди на життя, спадковість формують головні аспекти світогляду маленької людини, її сталі переконання.

Родина – це природний осередок найцінніших людських почуттів, в якому народжуються паростки любові до батька й матері, представників свого роду. Саме з любові до своїх близьких має прорости позитивна мотивація бережливого ставлення до свого й чужого здоровя, превентивні переконання. «Батьки – це головні вихователі», а мати є «найкращим керманичем розвитку психології дитини – природна вихователька своїх дітей, яка інший раз і без наукової підготовки, інстинктом вміє читати в дитячій душі і розуміти її» [9, 8]. Ось чому надзвичайно важливо розвивати традиції сімейного виховання.

Однак дійсність менш оптимістична. Сучасна родина далеко не завжди може похвалитися збереженням ціннісних засобів народної педагогіки, які в минулому були притаманними українському народові. Колись міцні засади родинних стосунків міліють, все більше з’являється неповних сімей, все більше дітей (навіть із повних і забезпечених сімей) стають вихованцями вулиці, вульгарних некоректних телепередач тощо. Все частіше вчителеві, перш ніж узятися за виховання малюка, доводиться перейматися вихованням елементарних культурно-етичних навичок його батьків. Отже, в сучасних умовах повноцінний всебічний розвиток дитини можливий лише в єдності позитивного сімейного й суспільного шкільного виховання.

І тут головним впливом на учнів є приклад учителя, який сприяє формуванню в малюків моральних знань, почуттів, свідомості, переконань і звичок. Якщо між учителем і учнями панують щирі відносини, вчитель не зловживає довір’ям своїх вихованців, визнає їхній найменший успіх, якомога менше їх осуджує і систематично зміцнює в дітях віру в те, що вони здібні й до навчання, й до творення добрих справ, – є всі шанси для закладення в дитини «соціалізації світогляду», зменшення впливу на малюка негативного навіювання. Тоді учень прагнутиме «постійно керуватися в своїх чинах не тільки своїми власними інтересами, а й інтересами товаришів, співгромадян», виховуватиме в собі самостійність думки, розвиватиме спостережливість і розсудливість, зміцнюватиме волю й увагу.

Отже, структурними елементами «соціалізації світогляду» дитини виступають досвід, пам'ять, враження, почуття, смаки, вподобання, ідеали, потреби й норми, вироблення здатності сприймати, відчувати й правильно оцінювати навколишню дійсність, бажання змінювати цей світ на краще.

«Мистецтво навчати» за С. Русовою, – не насадження в класі бездумної суворої шкільної дисципліни, а створення й постійне підтримання педагогом у колективі радісного настрою, веселості, взаємоповаги й любові. Бо саме такий підхід схиляє дитину до доброї поведінки й бажання вчитися, викликає бадьорість, створює в класі таку піднесену атмосферу, щоб праця йшла жвавіше». [11, 14-15]. А почуття «щастя від вчення й од товариства»:

  • пробуджує інтелектуальні задатки зусиллями самих вихованців;

  • сприяє індивідуальній свободі дитини «для виявлення її власних змагань», власних інтересів і творчих нахилів;

  • дисциплінує мислення;

  • стимулює до участі в колективних видах діяльності;

  • задіює для розвязання якоїсь проблеми природну спритність дитини;

  • спонукає до «автонавчання»;

  • розвиває самостійність;

  • «з усього поданого й запринятого учнем допомагає виробляти таке уявлення, яке назавше затямлюється ним».

Нагадуючи вчителям про «дидактичні правила», Софія Русова не радила «триматися їх, як сліпий плоту», бо переконувала, що кожний педагог мусить мати свій індивідуальний підхід «приладнаний до своєї кляси, до відомих йому учнів, до тих, або інших умов навчання» [11, 13].

Учитель повинен уміти:

– залучати кожного учня до активної праці, викликавши необхідні для цього зусилля;

  • нічого не вимагаючи від дитини над її сили, навчити дитину працювати;

  • «не давати їй готове знання, хоч би й саме початкове, а збудити в дитині її духовні сили, розворушити цікавість, виховати її почуття, щоб очі дитини вміли бачити, вуха дослухатися до всього, рученята… творити» [7, 18].

Отже, вчитель мусить «допомогти вільній еволюції духовних і фізичних сил дитини» [7, 9]. А цього неможливо досягти без розвитку мовленнєвих компетенцій, без залучення учня до Університету Книги й Казки, без зустрічі з мистецькими творами, без самостійного поповнення знань через різні джерела інформації, без синтетично-аналітичних підходів до навчання.

С. Русова зазначає: «Дитина шукає героїчних зразків; буденне життя ніколи її не задовольняє, вона уявляє себе героєм тих казок, які читає» [11, 152]. А «в грі здорова дитина виявляє свої нахили, своє переймання, свої виявлення і фізичну силу, свою повну самосвідомість» [7, 62].

Серед різноманітних засобів впливу на формування особистості дитини важливе місце займає й театралізована діяльність, адже вона близька й зрозуміла дітям, бо в її основі лежить гра, творчість, свобода, вигадка, дитячі фантазії.

Спираючись на вищеперераховані догми й керуючись досвідом та переконаннями, при формування здоровязбережувального середовища в класі залучаю власні арттехнології.

Так, формування ключової компетентності уміння вчитися раджу проводити через: театральну ейдетику, проектну, дослідницьку, екскурсійну, конкурсну, практичну діяльність, інноваційні технології. При цьому жодна із запропонованих форм і методів навчання й виховання не витісняє традиційних.

«Театр навчає так, як не навчити жодній товстій книзі» – стверджував Вольтер. Ми створюємо свій Всесвіт Радості й Здоров’я, в основі якого закладене формування ключової компетентності – вміння вчитися, чого вимагає нова редакція Держстандарту початкової освіти. Допомагає в цьому авторська програма Варіативної складової Базового навчального плану Курс за вибором «Абетка театрального мистецтва», яка націлює не лише на комунікативно-естетично-виховні аспекти, але й на засвоєння найскладніших тем програмового матеріалу через театральну ейдетику.

Фізичний розвиток учнів проходить через театралізацію з міжпредметною інтеграцією в освітню галузь «Мистецтво». Так впроваджуються в життя названі вище компетентності, серед яких особливо виділяю здоров’язбережувальну. Ігри, театралізація, ігрові ситуації – невід’ємна складова уроків, на яких поєднуються навчально-пізнавальна й оздоровчо-рухова діяльність учнів. З цією метою пропоную серію авторських посібників, де найважливіші теми подаються через казкові гумористично-драматичні ситуації, театралізовані римовані правила, ігри.

Для Інваріантної складової змісту початкової загальної освіти доречними будуть посібник «Щоб слово з думкою сплелося», що подає цікаві практичні ідеї для вивчення теми «Частини мови», книга для читання з основ здоров’я для учнів 1-4 класів «Пригоди Петрика Необережка, або як Ґавеня Шкоденя абетку безпеки вчило», зошит навчальних коміксів «Абетка безпеки в малюнках», римовані правила з основ здоров’я й української мови. Для Варіативної складової Курсу за вибором і позашкілля – програма гуртка превентивного виховання «Абетка безпеки», посібник «Поради Королеви безпеки».

Вагомих результатів у засвоєнні програмового матеріалу вдається досягти завдяки театральній ейдетиці (термін авторський), що включає в себе не лише традиційне навчання через слова-образи та зорово-слухові й тактильні відчуття, але й включення в процес пізнання театрально-рухових образів-дій. У поєднанні з римованими правилами та театралізованими піктограмами таке навчання дає досить високе невимушене запам’ятовування без примусу та зубріння.

У оновленій програмі з «Фізичної культури» поряд із практичним, закладений і теоретичний матеріал, що передбачає формування в учнів основ знань про особисту гігієну, загартування, організацію найпростіших форм самостійних занять фізичними вправами, історію того чи іншого виду спорту. Для реалізації останнього завдання, створений авторський посібник «Ніжин: місто спортсменів», в якому поряд із історією розвитку ніжинського спорту подаються короткі довідки про всесвітню історію виникнення видів спорту.

Таким чином намагаємося забезпечити здоров’язбережувальне, соціалізуюче, корекційно-розвивальне, креативне, валеолого-терапевтичне, культурно-етнічне, вербально-образне навчання, яке стимулює пошук і первинний розвиток обдарувань кожної дитини.

Література:

1. Богуш А. Біологічне та соціальне у поглядах Софії Русової на виховання / А. Богуш // Дошкільне виховання. – 1996. – № 9. – С. 8-9.

2. Зайченко І.В. Педагогічна концепція С.Ф. Русової: Навч. посібн. для студентів педагогічних спеціальностей вузів / Передмова М.Д. Ярмаченка. – 2-е вид., доп. і переробл. – Чернігів: Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, 2000. – 234 с.

3. Калениченко Н. П. Софія Русова / Н. П. Калениченко, Н. Б. Копиленко // Рідна школа. - 1991. - № 12. — С. 71-72.

4. Коваленко Є.І., Пінчук І.М. Освітня діяльність і педагогічні погляди С. Русової / За ред. Є.І.Коваленко. – Ніжин, НДПІ, 1998. – 214 с.

5. Мазур Г. Педагогічну спадщину С. Ф. Русової – в масову практику роботи національної школи / Г. Мазур // Початкова школа. – 2001. – № 5. – С. 51-53.

6. Педагогічна спадщина Софії Русової і сучасна освіта: Науково-метод. посіб. / За ред. В. Г. Слюсаренка, О. В. Проскури. – К.: ІЗМН, 1998. – 196 с.

7. С.Русова. Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. Кн.2 / За ред. Є.І. Коваленко; Упоряд., передм., прим. Є.І Коваленко, І.М. Пінчук. – К.: Либідь, 1997. – 320 с.

8. Русова С. Нова школа соціального виховання // Український освітній журнал. – 1984. – № 2. – С. 5-33.

9. Русова С.Ф. Вибрані твори. – К.: Освіта, 1996. – 304 с.

10. Русова Софія. Мемуари. Щоденник. – К.: Поліграфкнига, 2004. – 544 с.

11. Русова С.Ф. Дошкільне виховання // Русова С. Вибрані педагогічні твори. – К.: Освіта, 1996. – С. 34-184.

12. Русова С.Ф. В дитячому садку // Русова С. Вибрані педагогічні твори. – К.: Освіта, 1996. – С. 185-201.

13. Русова С. Нова школа соціального виховання // Український освітній журнал. – 1984. – № 2. – С. 5-33.

14. Русова С.Ф. Розвиток мови дитини // Вибрані твори. – К.: Освіта, 1996. – С.113-115.

15. Савченко О.Я. У пошуках нової концепції школи першого ступеня навчання // Початкова школа. – 1990. – №1. – С. 2-7.

16. Сергеєва В. Ф. Софія Русова про фізичний розвиток дітей дошкільного віку / В. Ф. Сергеєва // Педагогіка і психологія. – 1996. – № 2. – С. 146-151.

17. Сучасні технології освіти. – Ч. ІІ. Сучасні технології виховання: Рекомендаційний бібліографічний покажчик. – К.: Педагогічна думка, 2007. – 196 с.

11

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»