ФОРМУВАННЯ УМІННЯ ВЧИТИСЯ ЯК КЛЮЧОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В СТАРШИХ КЛАСАХ

Опис документу:
1. Компетентісний підхід в освіті як запорука конкурентоспроможності випускника у майбутньому 2. Проблеми формування мотивації навчальної діяльності школярів за сучасних умов 3. Завдання національної освіти - формування в учнів ключової компетентності уміння вчитися

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ОБЛАСНА ПОСТІЙНО ДІЮЧА ВИСТАВКА

«СУЧАСНА ОСВІТА ЖИТОМИРЩИНИ»

НОМІНАЦІЯ: ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ ЗАКЛАДУ В КОНТЕКСТІ КОМПЕТЕНТІСНОГО ТА ДІЯЛЬНІСНОГО ПІДХОДІВ

ТЕМА: ФОРМУВАННЯ УМІННЯ ВЧИТИСЯ ЯК КЛЮЧОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В СТАРШИХ КЛАСАХ

Автор:

вчитель української мови та літератури

Бердичівського міського ліцею №15

Житомирської області

Татарчук Людмила Віталіївна

2015

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

БЕРДИЧІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ ЛІЦЕЙ №15

ФОРМУВАННЯ УМІННЯ ВЧИТИСЯ ЯК КЛЮЧОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В СТАРШИХ КЛАСАХ

Затверджено науково-методично радою БМЛ № 15

(протокол № 2 від 31 жовтня 2014 р.)

Бердичів 2015

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………. 4

  1. Компетентісний підхід в освіті як запорука конкурентоспроможності випускника у майбутньому………………………………………………………….…..6

  1. Проблеми формування мотивації навчальної діяльності школярів за сучасних умов………………………………………………………………………8

3. Завдання національної освіти - формування в учнів ключової компетентності уміння вчитися……………………………………………………………………….…10

4. Головна мета діяльності учителя української мови та літератури – формування творчої особистості учня на уроках української мови………………………………….……………………….…………..14

Висновки ………………………………………………………………19

Список використаних джерел та літератури……………………..……21

ВСТУП

Актуальність дослідження визначається основними програмними документами загальноосвітньої школи, які зумовлюють роботу над подальшим удосконаленням системи вивчення української мови і літератури. У Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності стверджується необхідність якісного оновлення змісту освіти, забезпечення безперервного процесу становлення та розвитку гармонійної творчої особистості учня [3].

В Україні повинен забезпечуватися прискорений, випереджальний інноваційний розвиток освіти, а також мають створюватися умови для розвитку, самоствердження та самореалізації особистості протягом життя, як зазначено в Національній доктрині розвитку освіти [6]. Мета освітньої галузі за «Державним стандартом базової і повної середньої освіти» визначається так: формування комунікативної і літературної компетенції, що базується на знаннях, уміннях пізнавального і творчого типу, соціальних навичках, світоглядних переконаннях[15]. Метою освіти, як зазначено в Законі України "Про загальну середню освіту"[1], є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високоморальних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями. Педагог повинен постійно удосконалювати процес навчання, що дозволяє дітям ефективно і якісно засвоювати програмовий матеріал.

Мета роботи - розгляд і теоретичне обґрунтування моделей й технологій, що забезпечують ефективність формування у старшокласників інтелектуальних умінь у процесі вивчення української мови та літератури.

Завдання - аналіз стану проблеми формування інтелектуальних умінь в учнів за психологічною літературою та шкільною практикою. Визначення суті та структури ключової компетентності уміння вчитися та умови її ефективного формування.

  1. Компетентісний підхід в освіті як запорука конкурентоспроможності випускника в майбутньому

Нове освітнє середовище передбачає новий зміст освіти, нові технології навчання і виховання, розвиток інтелектуальних здібностей дітей, щоб вивести кожного школяра на виховання культури творчого мислення. Сьогодні школа має готувати не лише носія знань, а й творчу особистість, яка здатна використовувати здобуті знання для конкурентоспроможної діяльності у будь-якій сфері суспільного життя, тобто формувати компетентну особистість. Тому сьогодні постає питання організації навчального процесу з точки зору компетентнісного підходу, і тому проблема компетентнісного підходу до управління процесом навчання є надзвичайно актуальною.

В інформаційному суспільстві безперервне оновлення знань та уміння їх застосовувати набуває першочергового значення. Нині цінується не так існуючий багаж знань, як уміння обробляти значні обсяги інформації, знання іноземних мов і комп'ютерних технологій. Надзвичайної ваги набуває креативність – здатність мислити творчо і нестандартно, знаходити оригінальні рішення, продукувати свіжі ідеї. Та найважливішим є вміння вчитися самостійно, без зайвого напруження, отримуючи задоволення від навчання. Сучасна школа повинна не тільки давати знання, уміння, навички, але й розвивати учня як гармонійну особистість, здатну до безперервного вдосконалення шляхом самоосвіти. Компетенція – це суспільна норма, вимога, яка включає знання, уміння, навички, способи діяльності, певний досвід. Компетентісна овіта вимагає спрямованості освітнього процесу на формування та розвиток ключових і предметних компетентностей особистості.

Компетентнісний підхід сприяє формуванню ключових і предметних компетентностей. У Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти (затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392) дається тлумачення понять "компетентність", "ключова компетентність", "компетентнісний підхід": компетентність - набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці; ключова компетентність - спеціально структурований комплекс характеристик (якостей) особистості, що дає можливість їй ефективно діяти у різних сферах життєдіяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів, досягнення результатів, якими є ієрархічно підпорядковані ключова, загальнопредметна і предметна (галузева) компетентності[15].

Компетентнісний підхід сприяє формуванню ключових і предметних компетентностей. До ключових компетентностей належить уміння вчитися, спілкуватися державною, рідною та іноземними мовами, математична і базові компетентності в галузі природознавства і техніки, інформаційно-комунікаційна, соціальна, громадянська, загальнокультурна, підприємницька компетентності, а до предметних (галузевих) - комунікативна, літературна, мистецька, міжпредметна естетична, природничо-наукова, проектно-технологічна, суспільствознавча. Умова реалізації компетентнісного підходу в навчанні - це чітке визначення вимог до кінцевого рівня сформованості базових компетенцій учнів та до основних етапів їх формування. Третьою умовою є послідовність реалізації компентнісного підходу на різних етапах та рівнях формування змісту шкільної освіти [16].

Про важливість цього вміння свідчить і «Національна доктрина розвитку освіти» (2002 р.), у якій сказано: «Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя». У цьому ж документі зазначено, що «держава повинна забезпечити  формування у дітей та молоді сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості»[6].
       Отже, компетентнісний підхід є необхідним в умовах модернізації змісту освіти. Варто зупинитися на ключовій компетентності - «Уміння вчитися». Уміння вчитися добре розвивається за умови цілеспрямованого спеціального формування його кожного складника[17,с.76].

2. Завдання національної освіти - формування в учнів ключової компетентності уміння вчитися

Стрімкий розвиток суспільства, його інформатизація, інтеграція з зарубіжними країнами зумовлюють реформування та переосмислення усіх сфер діяльності людини. Такі поняття, як удосконалення, реорганізація, інтенсифікація, інноваційність стали невід’ємними складовими нашого життя. Швидкість реакції людини на потреби суспільства, її активність стали одними з найважливіших умов успіху особистості. Крім того, «фундаментом» успішного життя людини є  її освіта. Особливо важливим є шкільний період, адже саме школа забезпечує набуття учнями знань, умінь, навичок, які  стають основою для  переходу до професійної діяльності, формує світоглядні позиції, здійснює виховання особистості. 

Академік Савченко О.Я. вважає, що «вміє вчитися той учень, який:
- сам визначає мету діяльності або приймає поставлену вчителем;
-
   проявляє зацікавленість у навчанні, докладає вольових зусиль;
-
   організовує свою працю для досягнення результату;
-
   відбирає або знаходить потрібні знання, способи для розв’язання задачі;
-
  виконує в певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми;
-
  усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалити;
-
  має вміння й навички самоконтролю та самооцінки»[17,с.24].

Готовність учня до життя визначається сформованістю компетентності «уміння вчитися». Такий учень не тільки вміє застосовувати набуті знання в будь-якій ситуації, а й знає, яким чином здобувати необхідну для нього інформацію, як досягати успіху та результативності у своїй діяльності. Саме таких людей потребує сучасне  суспільство - активних, творчих, ініціативних, динамічних, інтелектуально підготовлених. Цю вимогу сьогодення допомагає задовольнити  освіта, завданням якої є формування в учнів уміння вчитися. Вміє вчитись той учень, який сам виявляє мету діяльності або приймає поставлену вчителем; виявляє зацікавленість у навчанні, докладає вольових зусиль;організовує свою працю для досягнення результату; відбирає або знаходить потрібні знання, способи для розв’язання учбової задачі; виконує інтелектуальні або практичні дії, прийоми, операції на репродуктивному і творчому рівнях; володіє вміннями й навичками самоконтролю та самооцінки; усвідомлює результативність своєї діяльності і прагне її вдосконалити.

Умовами стимулювання мотивації учіння є збагачення змісту особистісно орієнтованим, емоціогенним матеріалом; можливість виявляти своє ставлення, власну оцінку, власну позицію; підтримка мотивації учіння учнів з різними навчальними можливостями і навчальними стилями; стимулювання позитивних інтелектуальних почуттів; розвиток пізнавальних інтересів і потреб; виховання активного, відповідального, ініціативного ставлення до навчання, заохочення вольових зусиль; формування прагнення до самопізнання, саморозвитку і самовдосконалення.

Реалізація цієї компетентності в процесі навчання української мови

передбачає передусім формування культури міжособистісних відносин;

толерантної поведінки; моральних якостей.

Перспективність компетентнісного підходу полягає в тому, що він передбачає високу готовність випускника школи до успішної діяльності в різних сферах.

Не будемо дискутувати щодо суті та змісту цієї ключовлої компетентності. Скористаймося означеннями, запропонованими експертами програми Досліджуючи проблеми формування життєвої компетентності, І.Г. Єрмаков [2,с.98].узагальнює різні погляди: “Щоб знайти своє місце в житті, ефективно освоїти життєві і соціальні ролі, випускник української школи має володіти певними якостями й уміннями:

ƒ- бути гнучкими, мобільним, конкурентноздатним, вміти інтегруватись у динамічне суспільство, презентувати себе на ринку праці;

ƒ- використовувати знання як інструмент для розв’язання життєвих проблем;

ƒ- генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення й нести за них відповідальність;

ƒ- володіти комунікативною культурою, уміти працювати в команді;

ƒ- вміти запобігати та виходити з будь-яких конфліктних ситуацій;

ƒ- уміти здобувати, аналізувати інформацію, отриману з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення;

ƒ -дбайливо ставитись до свого здоров’я і здоров’я інших як найвищої цінності;

ƒ - бути здатним до вибору серед численних альтернатив, що пропонує сучасне

життя”.

У педагогів-практиків, які поділяють теоретичні засади компетентнісного підходу, відразу виникає питання: чи можливе повноцінне формування вищеназваних якостей у нинішній школі? Як має розгортатись педагогічна діяльність, щоб закласти підвалини, базу для формування ключових компетентностей?

Значний досвід розроблення форм і методів використання компетентнісного підходу в навчально-виховному процесі накопичено в інноваційних навчальних закладах України, які є ініціаторами педагогічного пошуку.

Формування в старшокласників ключової компетентності уміння вчитись розглядається як інноваційна педагогічна діяльність, у якій традиційні форми й методи навчання мають поступитися освітнім технологіям загалом і технології навчання зокрема.

3. Проблеми формування мотивації навчальної діяльності школярів за сучасних умов

  

Мотивація до навчання – одна із головних умов реалізації навчально – виховного процесу. Вона не тільки сприяє розвитку інтелекту, але  є рушійною силою удосконалення особистості в цілому. Формування мотивації в учнів до навчально-пізнавальної діяльності є однією з головних проблем сучасної школи. Мотив - це  внутрішнє спонукання особистості до того або іншого виду активності, пов'язане із задоволенням певної потреби. Соціальне замовлення суспільства вимагає від закладів освіти підвищення якості навчання та виховання, розвиток та формування конкурентоспроможного випускника.

Основними мотивами навчання у школярів є особистісний розвиток, інтерес, результат діяльності, бажання у майбутньому стати кваліфікованим спеціалістом, потреба у пізнанні нового. Кожний з цих мотивів може вносити різний внесок в загальну мотивацію, причому як позитивний, так і негативний. Доцільно виділити кілька груп мотивів – соціальні, спонукальні, пізнавальні, професійно-ціннісні, меркантильні. Педагог, дбаючи про організацію і керівництво пізнавальним процесом, має цілеспрямовано працювати над формуванням в учнів дієвих мотивів. На жаль, з кожним роком діти все більш втрачають зацікавленість до навчання. Чому одні учні охоче йдуть до школи, а інші відмовляються вчитися й прогулюють уроки? Чому хтось успішно вписується в шкільний соціум, а в когось у школі проблеми? Серед проблем, що постають перед сучасною освітою, є одна, яка кожного дня набуває все більшої актуальності. Це проблема низького рівня знань учнів.

Скарги учителів на небажання вчитися та недисциплінованість учнів не припиняються. Стосунки між педагогами та школярами нерідко переростають у конфліктні. Жорсткі відносини у суспільстві зробили підлітків більш агресивними та жорстокими. Чітко проявляється неприйняття оцінок дорослих, незалежно від їх правильності. Існують відволікаючі фактори. Навколо вирує життя, існує безліч спокус (телебачення, комп’ютер), а тому, коли школяр стоїть перед вибором між необхідністю робити потрібні, але не завжди захоплюючі домашні завдання та можливістю перегляду бойовика або телепередачі, то найчастіше перевага віддається останньому. Однією з проблем, що заслуговує особливої уваги, є відсутність інтересу до навчання, небажання дитини ходити до школи. мотивація, її формування й корекція лежать в основі шкільних успіхів та негараздів. Низька успішність, шкільна дезадаптація, недостатній рівень культури, що безпосередньо впливає на поведінку і спілкування учня, - далеко не повний перелік труднощів, з якими ми стикаємося в умовах школи майже щоденно. Начебто і створюється багато для   навчання. А причина проблеми проста - дитина не розуміє, навіщо їй це потрібно. Тобто немає мотивації[21].

Учням старших класів допомагає вчитися думка про те, що це потрібно мені і лише мені. Ми самі будуємо своє майбутнє, і рівень наших знань теж повинен хвилювати в першу чергу нас! У дітей присутня сильна потреба у спілкуванні з однолітками, вони охоче відгукуються на групові форми роботи з інтерактивними методами навчання,  де є можливість суперничати, вигравати, все це також позитивно впливає на бажання вчитися. Нерідко буває, що інтерес до навчального предмету, пробуджений вчителем, переростає в глибокий інтерес до певної галузі науки і визначає вибір життєвого шляху. Те, що говорить улюблена вчителька, сприймається зовсім по-іншому, ніж те, що говорить дитині чужа людина. Зацікавлений своїм предметом, з творчим підходом до їх викладання, широкою обізнаністю та ерудицією вчитель власним прикладом впливає на учнів.

Школярам подобається в улюблених для них учителях, крім цих вмінь та знань,  такі риси їх особистості, як чуйність, сердечність, уважність до запитів та інтересів дітей. Поведінка вчителя, його моральне обличчя - все це важливі фактори виховання позитивного мотиву учіння. На бажання учнів вчитися також впливає і оцінювання знань учнів[22]. На перший погляд, звичайна справа, але оцінка - це вміння вчителів знайти правильний підхід до кожної дитини, вміння плекати в її душі вогник прагнення до знань. Оцінка не повинна принижувати гідність учня, карати за незнання, адже він тільки вчиться. Оцінка не повинна бути моральним батогом, яким постійно залякують дитину і батьки, і деякі вчителі. Не менш важливою є роль батьків.

 Дослідження доводять, що успішне навчання дітей у школі залежить від певних особливостей поведінки батьків якщо вони допомагають дітям розвивати впевненість у власних силах, заохочуючи до виконання посильних завдань у школі і вдома.У таких родинах діти оточені теплом та любов'ю, а методи контролю й підтримки дисципліни характерні скоріше для авторитетного, ніж авторитарного стилю батьківської поведінки. Діти знають межі дозволеного, але при цьому почуваються у безпеці і впевнені, що їх люблять. І, напевно, найважливіше, що батьки встигаючих учнів постійно спілкуються з ними.  Батьки підтримують інтерес дітей до пізнання і подають їм у цьому приклад. Найкращий учитель той, хто пробуджує в учнів бажання вчитися. Ця незаперечна істина проголошувалась в тій чи іншій формі прогресивними педагогами всіх часів.

Педагогічна наука і шкільна практика підтверджують[12], що найбільш успішно навчання учнів здійснюється за умови їх позитивного ставлення до навчальної діяльності. Тоді вони докладають багато зусиль для засвоєння знань, оволодіння вміннями і навичками, уважні на уроках, намагаються якомога краще виконати навчальні і трудові завдання. Мотиви навчання не повинні бути пасивними і споглядальними, вони, передусім, повинні базуватися на активному інтересі до того, що вивчається. Мотивація має велике значення у навчанні, вчителеві важливо своєчасно збудити, зберегти і підтримати її.

Емоції та відчуття часто формують поведінку учня, впливають на поставлені нам ті чи інші життєві цілі. Байдужа до всього дитина неспроможна поставити та вирішити життєво важливі завдання, досягти значних успіхів. Прикрашена емоціями розповідь учителя викликає захоплення у школярів і тому вони сприймають матеріал краще. Якщо урок для них нецікавий, то він сприймається погано. Емоційні уривки з текстів, ілюстрації, емоційна розповідь учителів – це прийоми реалізації методу створення емоційних переживань у навчанні. Одним із прийомів емоційного мотивування навчання є створення ситуації захопленості.

Підвищений інтерес в учнів викликає аналіз уривків з художньої літератури. Для створення емоційних ситуацій під час проведення уроків велике значення мають художність та емоційність мови вчителя. Без емоційності мова вчителя є тільки інформативно корисною, але, на жаль, вона не стає позитивним методом активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів[8]. Одним із найдієвіших методів мотивації навчання для учнів з низьким рівнем навчальних досягнень має бути створення на уроці ситуації успіху. Тому вчителям потрібно добирати для учнів посильні завдання, оцінювати їхнє виконання, під час цього слід забезпечувати належний мікроклімат, у якому учень позбувся би почуття невпевненості та страху. Схвальні оцінювальні судження вчителя викликають в учнів позитивні емоції. Часто оцінка відіграє роль вольового мотиву, проте говорити про її стимулююче значення можна тільки тоді, коли вона викликає в учня бажання поглибити знання, формує у нього вольові риси характеру. Дієвість оцінювання значною мірою залежить від коментування її педагогом, бо гуманізація освіти вимагає, щоб навчання було вільним від тиску на учнів, психологічного дискомфорту, породженого необ’єктивним оцінюванням.

Проте використовувати тільки мотиви пізнавального інтересу недостатньо. Особливо важливо, щоб учителі школи розвивали в учнів мотиви обов’язку і відповідальності у навчанні. Важлива роль у мотивації учнів до навчання відводиться стилю спілкування вчителя з учнями під час уроку та в позаурочний час. Пріоритетним визначено демократичний стиль спілкування.

Нетрадиційний, нестандартний урок!... Ця форма занять все наполегливіше утверджується в шкільній практиці. Багато вчителів вбачають у ній засіб подолання стереотипу уроку, зміни звичних способів спілкування, демократизації взаємовідносин між учителями та учнями..

Справжній учитель кожним своїм словом і дією має переконувати учнів у своїй щирості, доброзичливості і справедливості. Тільки за цієї умови можна виховувати позитивні мотиви до навчання, як до відповідальної, цікавої і радісної праці[14].

Кожен з названих вище методів організації навчально-пізнавальної діяльності є не тільки інформаційно-навчальним, а й мотиваційним.

Аналізуючи стан неуспішності учнів, чи шукаємо ми, вчителі, причини? Чи бачимо тільки лінь або слабкий розвиток? І мабуть не кожен задумується над правильним вибором навчального матеріалу, якістю викладання, невмінням організувати активну навчально-пізнавальну діяльність дітей, несприятливістю психологічного клімату в класі.

  Сьогодні є вже підстави говорити і про нове могутнє джерело мотивації — ринок праці. Атмосфера конкуренції, потреба відстояти, поліпшити свою життєву позицію, прагнення успіху, нарешті, страх безробіття, — всі ці притаманні ринкові чинники формують особливу соціальну психологію, яка передається дітям уже в сім'ї. Тому з'являється  потреба якнайшвидше "стати на ноги", "домогтись чогось" через навчання.

Вчителі школи вміють формувати в учнів глибокі мотиви навчання, створюючи для цього відповідні умови на уроках. Але цей процес розраховано на творчість учителя, його постійне вдосконалення. Недаремно  іще К. Ушинський писав: «Учитель живе доти, доки вчиться, щойно він перестає вчитись,  у ньому помирає учитель».

Отже, справжній учитель кожним своїм словом і дією має переконувати учнів у своїй щирості, доброзичливості і справедливості. Тільки за цієї умови можна виховувати позитивні мотиви до навчання, як до відповідальної, цікавої і радісної праці.

Ми всі працюємо, щоб навчання було ефективним і плідним, стало радістю і задоволенням для кожної дитини. І якщо вірити М. Остроградському, що «Хороші вчителі створюють хороших учнів», то в майбутньому  учні нашого ліцею стануть справжніми людьми.

 



   4. Головна мета діяльності учителя української мови та літератури – формування творчої особистості учня на уроках української мови

На сучасному етапі розвитку нашої держави постала проблема відродження й перебудови національної системи освіти «як найбільш важливої ланки у вихованні свідомих громадян Української держави» (Державна національна програма «Освіта») [5]. Тому особливої актуальності набувають проблеми формування творчої особистості, виховання молодої людини як громадянина на основі оволодіння гуманістичними цінностями, нормами демократичної культури.

Тому головна мета учителя-словесника – збудити, дати виявитися самостійним творчим силам дитини, виховати людину з широким розумінням своїх обов’язків, з незалежним високим розвиненим розумом, таку людину, яка проведе в життя свою незалежну думку. Ця людина має бути творчою та успішною. А нова школа – школою творчості та успіху.

Діяльність учителя української мови та літератури повинна бути спрямована на створення такої системи, головна мета якої максимальний розвиток творчих здібностей учнів. Щоб навчати дітей творчості у вирішенні різних пізнавальних завдань,і в перспективі – уміння вибудувати успішне життя, вчителю теж треба змінювати свій підхід до навчання.

Творчі компетентності можна визначити за концепцією креативності як універсальної творчої здібності Дж. Гілфорда. У своїх останніх роботах він визначає шість параметрів креативності: здатність до встановлення та постановки проблеми;    здатність до генерування великої кількості ідей; гнучкість – здатність до продукування різноманітних ідей; оригінальність – здатність відповідати на подразники нестандартно; здатність удосконалювати об’єкт, додаючи деталі; здатність вирішувати проблеми, тобто до аналізу і синтезу. Вирішенню проблеми формування творчих компетентностей учнів сприяє застосування інноваційних технологій навчання, до яких належать такі найбільш поширені: особистісно орієнтоване навчання та виховання, рівнева диференціація навчання, проектне навчання, проблемне навчання, інтерактивні технології, технологія формування творчої особистості, технологія навчання як дослідження, технологія гуманізації педагогічної діяльності, розвиток критичного мислення, теорія ігрових технологій та ін.

Основними принципами в досягненні цієї мети є:

Принцип творчої діяльності, самодіяльності та самостійності учнів. У процесі навчання виявляються творчі сили дитини, розвивається її самостійність у пошуку істини шляхом залучення до різних видів творчої діяльності. Узгоджена з віком творча діяльність сприяє підвищенню мотивації до навчальної праці, розвитку інтелекту, максимальному розвитку здібностей.

Принцип демократизації. Це співробітництво педагога та учнів, відхід від авторитарного стилю.

Принцип гуманізації взаємин педагога та учня. Сприйняття особистості учня як вищої соціальної цінності, визнання його права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності[22].

Концептуальними засадами є збереження комфортних умов для розвитку творчих здібностей, реалізації їх природних компетенцій, прагнення й здатності до зростання, різнопланова інтелектуальна підготовка особистості, яка сприяє орієнтації в суспільстві, розв’язанню життєвих проблем.

Завдання мають бути такі: створення умов для самореалізації та саморозвитку особистості; забезпечення реалізації нових підходів до організації навчально-виховного процесу :

а) гуманістичного ;

б) організаційно-діяльнісного ;

в) особистісно орієнтованого.

Впровадження технології формування творчої особистості учня на уроках української мови полягає в тому, що формування та розвиток творчих здібностей та творчої особистості повинно відбуватися через спільну творчу співпрацю, яка передбачає творчі стосунки вчитель – учень, учень – учень, учитель – батьки[17,с.63].

У своїй роботі кожен педагог повинен користуватися

такими заповідями :

  • Кожна дитина талановита.

  • Кожна дитина має право на помилку.

  • Кожна дитина має право на вільний творчий пошук.

Усвідомлюючи, що питання розвитку творчої особистості та творчих здібностей особливо гостро постає в сучасній школі, педагог повинен працювати над цією проблемою.

Завданням роботи є упровадження інтерактивних методів та прийомів для того, щоб стимулювати й розвивати творчі здібності учнів, формувати творчу особистість школярів.

Мета нашого навчального закладу – цілісний розвиток особистості, життєва компетентність випускника, його готовність до життєвого та професійного самовизначення. Досвід роботи свідчить, що виконання поставленої мети вимагає реалізації специфічної освітньої програми та забезпечення таких організаційно-педагогічних умов:

1. Створення відповідного освітньо-виховного простору, спрямованого на

діяльність і успіх, та системи управління ним.

2. Актуалізація змісту освіти для формування ключових компетентностей у старшокласників.

3. Проектування та впровадження відповідних технологій, форм і методів педагогічної діяльності.

Проблемно-ситуативний виступ використовується під час вивчення складносурядного речення з різними смисловими звязками між частинами. Завдання конструюються за умовою: утворити складносурядне речення, яке б відповідало названим нижче характеристикам. Застосування диспуту за поданими проблемним запитанням у формі рольової гри також можливе у мовленнєвій ситуації складносурядні речення. Варто застосовувати прийом Версії за пропонованим фактом з використанням складносурядних речень з усіма можливими пунктуаційними варіантами. Складання психологічної характеристики «Якими я хочу бачити майбутніх супутника (супутницю) життя» з відображенням найбільш бажаних якостей характеру людини і тих, які засуджуються, з використанням складносурядних речень з різними смисловими зв’язками між частинами. Вищеперераховані види робіт передбачені для учнів з різним розумовим рівнем, але в них є спільне – це прагнення керувати пізнавальною активністю, самоорганізованість і саморозвиток, творче мислення і творчі дії. Адже мова – найуніверсальніша форма вираження менталітету нації, міра духовності, культури гуманістично-державного мислення нашого сучасника[20,с.56].

Багаторічне використання опорних схем при вивченні теоретичного матеріалу з української мови у 9 класі дає можливість до їх складання залучати учнів. Завдання можуть бути як індивідуальні, так і групові. Під час вивчення теми «Безсполучникове складне речення» кращим учням пропонується скласти схеми до теми. При цьому учні опрацьовують матеріал з різних джерел, вибираючи, на їхню думку, найоптимальніший. На уроці можна організувати конкурс на кращу опору із захистом вибору. Учням пропонується підібрати до кожного правила приклад з художніх творів.

Самостійний підбір різних видів текстів диктантів на задану орфограму чи пунктограму для однокласників розвивають творчі задатки учня. Для кращого засвоєння теоретичного матеріалу, наприклад «Речення з прямою мовою», скласти оповідання, казку, небилицю на дану тему.

Освітня програма кафедри гуманітарних дисциплін ліцею – це система навчально-виховних робіт, які формують інтелектуальні функції – розуміння, рефлексію та конструктивне мислення і забезпечують формування ключових компетентностей в учнів шляхом занурення їх у цілеспрямовано спроектований освітньо-виховний простір, опанування ними комплексу дисциплін професійної орієнтації, виконання певних імітаційних видів робіт і входження випускників у практичну управлінську та підприємницьку діяльність.

Успішною в сьогоденні може бути лише людина, яка знає предмет діяльності, уміє працювати з ним; володіє управлінським циклом (може самостійно сформулювати проблему, що потребує розв’язання, визначити цілі, спланувати й організувати діяльність, здійснити її, відрефлексувати й оцінити результати, внести, за потреби, корективи); знає і осмислює себе (психолого-фізіологічні особливості, здібності, можливості, межі власного знання і не-знання, уміння і не-вміння, нахили, установки, особистісно значущі смисли читацької діяльності тощо) і власну діяльність; має сформовану позитивну настанову на діяльність, усвідомлене прагнення діяти.

До загальних критеріїв сформованості умінь слід віднести такі, як поетапне виконання операцій; усвідомленість дії в цілому; правильний вибір необхідного мисленнєвого прийому та результати виконання учнями завдань щодо змісту і структури мисленнєвих операцій та прийомів розумової діяльності й уміння здійснювати їх у процесі вивчення предметів природничого циклу; критерії: гнучкість, стійкість, міцність і максимальна наближеність до реальних умов дали нам змогу виділити п'ять рівнів сформованості умінь логічно оперувати навчальним матеріалом: високий, достатній, середній, низький, нульовий.

Важливим засобом формування ключової компетентності уміння вчитися має стати підручник, якщо в ньому буде реалізована управлінська функція на рівні вимог до навчальних текстів (основний, додатковий, пояснювальний), яка включає такі вимоги.

1.Створення умов для дослідницької діяльності учня. У реальному пізнавальному процесі знання не надаються людині в готовому вигляді, вони завжди є результатом тривалого й напруженого інтелектуального пошуку. На думку І. Звєрєва, звичайні підручники, як правило, не враховують цих обставин [7, с.3–26]. Управління дослідницької діяльності передбачає залучення в навчальний текст системи проблемних завдань, використання проблемної форми викладу, а також організацію творчого читання тексту, які заохочуються спеціальними запитаннями у самому тексті. Кількість і якість запитань у навчальному тексті досить важлива його характеристика. Навчальні тексти можуть передбачати різні ступені самостійності учнів, різну міру включення школярів в самостійну діяльність.

3. Діалоговий характер навчального тексту. Підручник є засобом організації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Сучасний підручник має включати такий матеріал, щоб були створені умови для формування умінь порівнювати, класифікувати, доводити, обґрунтовувати.

4. Комунікативність навчального тексту. Текст – це засіб комунікації, який володіє певною комунікативною метою: передача знань у певній галузі, а також вплив на стан і поведінку читача. При розробці навчальних тестів пропонується включати у них проблемні запитання, які заохочують увагу учнів до тексту, а також риторичні запитання, які посилюють ефекти спілкування учня-читача з текстом, як цікавим співбесідником.

Система формування дослідницьких умінь старшокласників включає опанування ключовими поняттями дослідження: проблема, мета, об’єкт і предмет дослідження, гіпотеза; інформаційний пошук, методи дослідництва, види результатів науково-дослідницької діяльності: повідомлення, реферат, виступ, стаття, дослідницька робота та ін.

Висновки

У роботі було розглянуто і теоретично обґрунтувано моделі й технології, що забезпечують ефективність формування у старшокласників ключової компетентності уміння вчитися у процесі вивчення української мови. Проаналізовано стан вищеназваної проблеми за психологічною літературою та шкільною практикою. Були досліджені суть, структура, рівні сформованості та умови формування уміння вчитись в учнів у процесі компетентісного підходу до вивчення української мови. Було доведено, що сучасна школа повинна не тільки давати знання, уміння, навички, а й розвивати учня як гармонійну особистість, здатну до безперервного удосконалення шляхом самоосвіти.

Отже, компетентісна освіта вимагає спрямованості освітнього процесу на формування та розвиток ключових і предметних компетентностей особистості. Компетентність «уміння вчитися» є однією з найважливіших, оскільки формується через усі предмети і найповніше відображає головну ідею компетентісного підходу – навчатися протягом життя. Готовність учня до життя визначається сформованістю компетентності «уміння вчитися». Такий учень не тільки вміє застосовувати набуті знання в будь-якій ситуації, а й знає, яким чином здобувати необхідну для нього інформацію, як досягати успіху та результативності у своїй діяльності. Саме таких людей потребує сучасне  суспільство - активних, творчих, ініціативних, динамічних, інтелектуально підготовлених. Цю вимогу сьогодення допомагає задовольнити  освіта, завданням якої є формування в учнів вміння вчитися.
Підтвердженням вищезазначеного стали проаналізовані основні освітні документи, а саме, «Національна доктрина розвитку освіти», у якій сказано: «Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя»; Державний стандарт базової і повної середньої освіти, де визначаються вимоги до освіченості учнів; Закон України "Про загальну середню освіту", у якому основним пріоритетом визначено всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору; Концепція громадянського виховання особистості, що стверджує необхідність якісного оновлення змісту освіти, забезпечення безперервного процесу становлення та розвитку гармонійної творчої особистості учня. [1,3,6,15,16]. Також у роботі проаналізовано нагальну проблему сучасної освіти. Це формування мотивації навчальної діяльності школярів.  Мотивація до навчання – одна із головних умов реалізації навчально-виховного процесу. Вона не тільки сприяє розвитку інтелекту, але  є рушійною силою удосконалення особистості в цілому.

Окремий етап роботи полягав у вирішенні проблеми формування творчої особистості, виховання молодої людини як громадянина на основі оволодіння гуманістичними цінностями, нормами демократичної культури.

Аналіз літературних джерел та педагогічного досвіду засвідчив, що формування інтелектуальних умінь у старшокласників як соціально-педагогічна проблема зумовлене об'єктивними потребами подальшого розвитку інтелектуального потенціалу суспільства. Розв'язання цієї проблеми ґрунтується на ідеях всебічного гармонійного розвитку особистості, теорії розвивального навчання, концепції особистісно орієнтованої освіти і потребує розробки дидактичних умов та технології їх дотримання у процесі навчання старшокласників. Спільне – це прагнення керувати пізнавальною активністю, самоорганізованість і саморозвиток, творче мислення і творчі дії. Адже мова – найуніверсальніша форма вираженн менталітету нації, міра духовності, культури гуманістично-державного мислення нашого сучасника.

Література

1. Закон України "Про загальну середню освіту" // Освіта України. - 1999 -12 серпня.

2. Єрмаков І.Г. Феномен компетентнісно спрямованої освіти // Крок за кроком до життєвої компентності та успіху. – К.: ”Лат і К.”, 2003. – С. 68.

3. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Шлях освіти. — 2000. — №3.

4.  Коротяєв Б. І. Методи навчально-пізнавальної діяльності учнів / Б. І. Коротяєв – К.: Радянська школа, 1971. – 176 с.
5.  Момот Л. Л. Проблемно-пошукові методи навчання в школі / Л. Л. Момот– К.: Радянська школа, 1984. – 63 с.
6.  Національна доктрина розвитку освіти. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/151.html6

7. Н. Голуб, Л.Дяченко, Н.Остапенко, В.Шляхова. Технологія сучасного уроку рідної мови.— Черкаси: Відлуння, 1999. та ін.

8. Онищук В. О. Активізація навчання старшокласників / В. О. Онищук– К.: Радянська школа, 1978. – 128 с.

9. Паращенко Л.І. Технологія формування організаторських та управлінських умінь старшокласників у Київському ліцеї бізнесу // Перспективні освітні технології: Наук.-метод. Посібник. – К.: Гопак, 2000. – С. 140-160.

10. Паращенко Л.І. Удосконалення організації педагогічної діяльності інноваційного навчального закладу за вимогами компетентнісного підходу // Педагогічні науки: Збірник наукових праць.– Херсон: Видавництво Херсонського державного університету, 2004. – Вип. 36. – С. 115#118.

11. Педагогічні технології у безперервній професійній освіті / За ред. Сисоєвої С.О. — К., 2001. — С. 44.

12. Питання проблемного навчання: [зб.наук.праць]. – К.: Радянська школа,1978. – 126 с.
13. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія і практика. – К., 2002. – 136.

14.Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Науково-методичний посібник. — К.: Видавництво А.С.К., 2004. — С.9.

 15. Постанова КМУ від 23 листопада 2011 р. № 1392«Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти»

16. ПРОГРАМА для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. За заг. редакцією д-ра філ. наук Р. В. Мовчан.

17.  Савченко О. Я. Уміння вчитися як ключова компетентність загальної середньої освіти / О. Я.Савченко // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / [під заг. ред. О. В. Овчарук]. – К.: «К.І.С.», 2004. – 112с.

18. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. – К.: Логос, 1999. – 568с.

19. Тараненко І. Розвиток життєвої компетентності та соціальної інтеграції // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство. – К.: Контекст, 2000. – С. 37-40.

20.Формування особистості в умовах державності // Освіта. – 1999. – 20 грудня.

21. http://www.velib.com/shcool_ru_1.html

22. http://www.infoliolib.info/philol/bogdanova/1.html

22

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Розроблення і використання цифрового освітнього контенту в освітньому процесі Нової української школи »
Ілляхова Марина Володимирівна
30 годин
590 грн