Формування у дитини емоційно-позитивного ставлення до навчання

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Формування у дитини емоційно-позитивного ставлення до навчання

 

Інтерес до навчання може з'явитися у дитини лише, якщо з пер­шого дня дорослі створять умови для формування у неї прагнення пізнавати, а також почуття обов'язку, відповідальності тощо.

 Важливе значення у формуванні у дітей цінностей і мотивів мають запитання дорослих. Діти легко переймаються їхнім емоційним ставленням до речей і явищ. Якщо дитина побачить, що тато, такий сильний і розумний, цікавиться й розпитує, що писали в класі, то­ді й сама повірить: навчання — це справді дуже важливе й необхід­не заняття, й ніколи не нудьгуватиме на уроках.

Якщо ж одразу після повернення малюка зі школи бабуся насам­перед запитує: «Чим вас сьогодні годували?», дитина, не бажаючи того, поставить навчання на друге місце.

Коли батьки маленького учня запитують: «Ти відповідав сьо­годні?»; «Які оцінки одержав?»; «Тебе похвалила вчителька?», то у дитини, відповідно, формується інтерес до оцінки, похвали, а не до навчальної праці. З такою мотивацією перші невдачі у неї викли­чуть негативне ставлення до школи, оскільки школа не змогла за­довольнити її амбіцій. Отже, першими і найголовнішими запитан­нями батьків, які хочуть сформувати у дитини інтерес до навчання, мають бути: «Що ви сьогодні вчили на уроках?»«Що ти нового ді­знався?»; «Щонайбільше сподобалося?»; «А що виявилося склад­ним?» тощо. Такі бесіди поставлять на перше місце навчальну ді­яльність як найважливішу в школі.

Як відомо, ключем до будь-якого виду навчання є читання. Що ж робити у разі, коли дитина не хоче читати? Жоден учень не зможе залюбки робити те, що завдає йому неприємностей. Саме тому не­вдоволення батьків, невтішні порівняння з іншими дітьми, відчут­тя провини часто є причинами, які викликають у першокласників відразу до читання. Якщо запитати у дітей, які не люблять читати, чи добре вони читають, то відповіді будуть однотипними: «Так со­бі»; «Не дуже добре»; «Повільно»; «Часто помиляюся»; «Погано». Але часто дорослі самі спричиняють у маленьких школярів неба­жання читати. Іноді складається враження, що дитину тільки для того і вмовляють почитати, щоб був привід висловити невдоволен­ня: «Ну що ти мимриш?»; «Ти що, заснув?» Не дивно, що наступ­ного разу змусити її «сісти почитати» стає ще важче.

Що робити, аби у дитини не виникла відраза до читання? З цьо­го приводу можна дати батькам кілька найпростіших порад.

•      Не сварити за погане читання, а навпаки, захоплюватися ним, хвалити малюка за те, що сьогодні він прочитав краще, ніж учора.

; Просити малюка читати щодня не тому, що він погано це ро­бить, а тому, що вам дуже приємно його слухати, що, мовляв, у вас краще виходить приготування вечері, коли він читає вам на кухні.

•   Під час читання корисно зупинити дитину, висловити свої вра­ження від прочитаного. Цим ви вносите у процес читання емо­ційно привабливий момент діалогу, допомагаєте зрозуміти текст і водночас даєте дитині можливість відпочити.

•   Не слід забувати, що дітям (особливо шестирічним) читати ще важко, і тому недоцільно змушувати читати одразу весь текст.

•   Якщо дитина не хоче читати, то не потрібно змушувати її роби­ти це більш, ніж п'ять хвилин поспіль. Краще поділити завдан­ня на невеличкі частини, між якими давати можливість відпо­чити. У такому разі дитина не перевантажується домашнім за­вданням і має можливість виконати його досконало та якісно.

•   Усі перелічені прийоми рекомендується використовувати з пер­ших днів навчання, адже виправляти негативне ставлення ди­тини до школи, яке вже склалося, значно важче, ніж сформува­ти позитивне.

Найтиповішими причинами зниження інтересу у дітей до на­вчання є:

•  завищені вимоги батьків;

•  неадекватне оцінювання діяльності, догани в сім'ї та школі;

•  часті конфлікти з приводу навчання дитини.

Великі надії щодо своєї дитини є природними: всі батьки бажа­ють, щоб їхня дитина вчилася тільки на «відмінно», тим більше що й здібності має, і до школи добре підготовлена. Помилкою є те, що багато хто з батьків намагається навіяти дітям свої неабиякі споді­вання: «Яв школі була відмінницею, тато вчився відмінно, і ти по­винен бути відмінником!» Що приховує у собі така помилка?

Слід пам'ятати, що самі тальки здібності та знання ще не гаран­тують шкільних успіхів. У дитини можуть бути не виховані праце­любність, уміння переборювати труднощі — навчання даватиметь­ся їй нелегко. На фоні навіяних учневі великих сподівань будь-який бал, нижчий за «10», змусить її зненавидіти навчання, опустити ру­ки, адже сприйматиметься як несправедливе покарання: «Я працю­вав, старався, мені „9" поставили». Такий настрій заважає дитині поступово підвищувати успішність, тому що вона зорієнтована тіль­ки на негативний успіх, якого чекають її батьки.

Друга типова причина зниження інтересу до школи в молод­ших школярів зумовлена тим, що багато батьків мають неправиль­не уявлення про можливості дітей цього віку і схильні надто висо­ко оцінювати успіхи своєї дитини. Те, що одна й та сама робота вдо­ма викликає захоплення, а в класі оцінюється «задовільно», звісно позначається на ставленні до школи. Дитина дуже швидко робить висновок, що вчитель навмисне занижує їй оцінки, що до неї неспра­ведливо ставляться в школі, її не люблять... Таким чином, батьки самі виробляють у дітей негативне ставлення до школи замість то­го, щоб своєчасно дізнатися про критерії оцінювання роботи учнів і скоригувати свої вимоги з вимогами педагога. Скоригувати вимо­ги — не означає припинити хвалити дитину за найменші успіхи. Якщо учень виконав завдання хоч трішки краще, ніж учора, його варто похвалити за це і водночас потрібно запевнити: «Бажану оцін­ку я тобі все-таки поставлю». Така «невідповідність» викликатиме в учня лише позитивні емоції, отже, формуватиме в нього позитив­не ставлення до навчальної діяльності.

Часті конфлікти з приводу шкільних невдач чи домашніх за­вдань не тільки завдають невиправної шкоди взаєморозумінню в сім'ї, не лише привчають дитину до сварок, псують її характер, не­гативно впливають на нервово-психічне здоров'я малюка, а й безпо­середньо позначаються на навчальній діяльності.

По-перше, навчання, що стало причиною домашніх сварок, втра­чає привабливість в очах дитини; по-друге, страх перед невдачею (до­корами, погрозами, покараннями) різко знижує вірогідність успі­ху в навчальній роботі. Конфлікти з приводу домашніх завдань ви­никають, якщо:

•   дитина зволікає з виконанням домашніх завдань: «Дві години йому можна довбати, що час сідати за уроки, а він і вухом не ве­де»;

•   невиправдано великі витрати часу на виконання домашніх за­вдань: «Годинами сидить, чим завгодно займається — тільки не уроками»;

•   незадовільна якість виконання завдань: «По сто разів змушую переписувати, й умовляю, і караю, а все робить будь-як. Йому бракує старанності».

Цих конфліктів можна уникнути, якщо відразу встановити час початку виконання домашніх завдань і будь-що дотримуватися йо­го. Тоді замість того, щоб боротися з невдоволеною дитиною і підко­ряти її собі, дорослий може навіть виступати на її боці, разом із нею «підкорятися часові»розуміти дитину, співчувати їй, змушеній та­кого чудового дня йти не на прогулянку, а вчити уроки.

Унаслідок такої зміни позицій стосунки батьків і дитини поміт­но поліпшаться, адже дитину розуміють, їй співчувають, просто ні­чим не можуть допомогти — вона сама призначила цей час! А голов­не дотримання такого режиму занять протягом місяця допомагає виробити відповідне психологічне ставлення до часу: готовність до занять, яка виявляється в тому, що ігрова діяльність гальмується, а пізнавальні процеси активізуються.

Значні витрати часу на виконання домашніх завдань пов'язані з тим, що молодші учні ще не вміють зосереджено працювати, час­то відволікаються, виконують багато зайвої роботи. Але якщо в цьо­му віці не привчити дитину економити свій час, працювати на повну силу, то в майбутньому, коли обсяг домашніх завдань зросте, вико­нати їх буде просто неможливо.

Для того щоб навчити працювати дитину продуктивно, потрібно створити такі умови, за яких вона якнайменше відволікатиметься. Це позбавить учня необхідності повертатися до найважчого психо­логічного етапу роботи — етапу, на якому необхідно налаштовува­ти себе знову розпочати заняття. Адже чим частіше дитина відволі­кається, тим більше психічних сил вона витрачає на виконання уро­ків, тому що змушена переборювати себе.

А щоб увага відволікалася якнайменше, необхідно організувати дитині постійне місце для занять — без ілюстрованих календарів, картинок і листівок під склом та іграшок на столі. Краще, щоб во­на не сиділа біля вікна, з якого добре видно, як у дворі граються то­вариші.

Найголовніше: дитина намагатиметься швидко та якісно викона­ти домашні завдання тільки тоді, коли на неї після виконання уро­ків чекатимуть улюблені заняття. Важливо, щоб малюк мріяв про ту хвилину, коли він завершить готувати уроки. А тоді вже — кон­структор, настільний теніс, шахи, футбол у дворі...

Обов'язковою умовою стосунків у системі «батьки — дитина» є взаємна повага й довіра. Дорослим варто бачити в дитині самобут­ню особистість, а не об'єкт виховних дій, шанобливо ставитися до неї, розвивати в собі вміння підійти до дитини з позитивною наста­новою.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
4
міс.
1
5
дн.
0
4
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!