Мета й результати сучасної освіти пов’язуються передусім з компетентнісним підходом, який має спрямувати учнів не тільки на здобуття знань, набуття вмінь та навичок, але й формувати в них певну систему цінностей і ставлень, насамперед гуманістичних, опанування різними способами мислення і діяльності, що буде в перспективі визначати ефективність / неефективність адаптації здобувачів освіти до сучасних соціокультурних умов, а також їхню спроможність використовувати свій освітній потенціал.
У Концепції Нової української школи задекларовано зміни підходів до оцінювання результатів навчання здобувачів початкової освіти. Формувальне оцінювання є одним із таких підходів, яке вважають оцінюванням для покращення навчання, а також ефективним засобом забезпечення якості навчальних досягнень учнів, особливо компетентнісного прояву. Фактором впливу на успішність навчання молодших школярів є мотивація [4]. Навчальна діяльність є успішною за умови сформованого позитивного ставлення до навчання, пізнавального інтересу, потреби в здобутті знань, умінь і навичок. Педагогічний вплив вчителя має бути спрямований на підвищення навчальної успішності молодших школярів, тому й на підвищення рівня позитивної мотивації до навчання.
У Новій українській школі» виокремлено два види оцінювання – формувальне (поточне) та завершальне (підсумкове) та підкреслено, що оцінювання результатів навчання та особистих досягнень учнів у першому класі має формувальний характер і здійснюється вербально, на суб’єкт-суб’єктних засадах, що передбачає активне залучення учнів до самоконтролю і самооцінювання [2].
Основною метою формувального підходу до оцінювання є підкреслення досягнення та будь-якого успіху учня, що дає змогу педагогу отримати інформацію про реальний стан його навчальних досягнень і забезпечити можливість вчасно відреагувати на проблеми в навчанні, прийняти педагогічні рішення для його покращення. Значущість застосування формувального оцінювання полягає у розв’язанні таких освітніх завдань як: підтримка в учнів бажання вчитися та прагнення досягати максимально можливих результатів; сприяння оптимальному темпу здобуття освіти учнів; формування в учнів упевненості у собі, усвідомлення своїх сильних сторін; рефлексивного ставлення до власних помилок і розуміння їх як невід'ємних етапів на шляху досягнення успіху; забезпечення постійного зворотного зв'язку щодо сприйняття та розуміння учнями навчального матеріалу; здійснення діагностування особистісного розвитку та навчальних досягнень учнів на кожному з етапів навчання. Тож формувальне оцінювання ґрунтується не на кількісних (скільки помилок), а на якісних показниках. Наприклад: як працювали учні, чи співпрацювали з іншими, чи докладали зусилля, чи ставилися до навчання з цікавістю. Це можливо оцінити лише через спостереження за роботою учнів, а не перевіркою результатів навчання. Формувальне оцінювання має показати учням, наскільки зросли їхні знання та вміння, як захопливо пізнавати нове, як знання та вміння можуть знадобитися в житті.
Формувальне оцінювання виявляє рівень зацікавленості дітей пізнавальною, навчальною або іншими видами діяльності, допомагає визначити, до якої міри діти мотивовані, зацікавлені окремими формами роботи. У дидактиці мотивація є процесом формування й закріплення позитивних мотивів учіння у школярів і визначає не тільки навчальну діяльність учня, а й пізнавальну сферу, його активність до пізнавальних процесів: сприймання, мислення, уяви та пам’яті.
З перших днів навчання в школі дитина здебільшого щиро прагне стати успішною, отримувати похвалу як від вчителя так і від батьків. Однак може розчаруватися, впевнившись, що нічого в неї не виходить. А причиною зазначеного вище є надмірна суворість учителя під час оцінювання навчальних досягнень молодшого школяра. Важливо зазначити, що перед педагогом постає завдання не просто об’єктивно оцінювати набуті знання, вміння й навички учнів, а й коригувати їхні індивідуальні освітні траєкторії.
Варто відмітити, що навчальна діяльність проходить тривалий шлях становлення, її розвиток відбувається протягом усього шкільного життя дитини, проте її основи закладаються саме у початковій школі, де вона стає провідною і набуває характерних особливостей. На думку Д Ельконіна, «навчальна діяльність має певні особливості: по-перше, суб’єкт діяльності стає спеціальним предметом змін, тобто, суб’єкт навчання є одночасно його об’єктом; по-друге, дитина набуває вміння підпорядковувати свою роботу обов’язковим для всіх правилам як суспільно напрацьованій системі» [5, с. 60-61].
Як стверджує О. Макаревич «навчальна діяльність розглядається як «особлива форма активності особистості, спрямована на засвоєння соціального досвіду пізнання й перетворення світу, що включає оволодіння культурними способами зовнішніх, предметних і розумових дій»[1, с. 134–141].
У методичних рекомендаціях наголошується, що діти початкового шкільного віку дуже чутливі до оцінки дорослими, і вчитель має дуже уважно ставитися саме до цієї вікової особливості своїх учнів, оскільки молодші школярі мають характерну особливість сприймати оцінку за виконання якогось завдання як оцінювання себе, а тому негативну оцінку вони розуміють як вияв негативного ставлення до себе з боку вчителя.
Педагогам радять під час організації навчання створювати для учнів ситуацію успіху. «Навіть невеличке досягнення надихає дітей. А вчитель, звичайно, завжди може знайти можливість запропонувати таку ситуацію, дати таке завдання, щоб навіть найслабший учень міг вирізнитися з кращого боку; дуже важливо похвалою відмітити навіть ледь помітне просування уперед [2].
За Немовим, в молодшому шкільному віці закріплюється і стає стійкою особистісною рисою мотивація досягнення, яка пов’язана з двома мотивами – мотивом досягнень успіху та мотивом уникнення невдач. Перший мотив сприяє більшим досягненням і вважається більш сприятливим для особистісного розвитку. Формування цього мотиву відбувається саме у молодшому шкільному віці головним чином в ході навчальної діяльності, що є головною особливістю мотиваційної сфери молодшого школяра з точки зору новоутворень особистості [3, с. 210].
Мотиви оцінки і успіху пов’язані із отриманням схвальних оцінок та досягнення конкретних успіхів. У молодшому шкільному віці це найчастіше навчання заради високих навчальних досягнень або вербального схвалення вчителями та батьками.
Отже, формувальне оцінювання у новій українській школі є чинником мотивації здобувача початкової освіти до навчальної успішності, що дає їм можливість усвідомлювати й відслідковувати особистий прогрес і планувати подальші кроки з допомогою учителя, а для вчителя – полягає не в офіційній фіксації успішності учня, а в розвитку і плеканні почуття власної гідності, впевненості в собі, самопізнанні, бути поруч з учнем і вести його до успіху.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Макаревич О. Мотивація як підґрунтя дій особистості. Соціальна психологія. 2006. № 2 (16). С. 134–141.
2. Наказ МОН України від 20.08.2018 № 924 «Пpo затвердження методичних рекомендацій щодо оцінювання навчальних досягнень учнів першого класу у Новій українській школі». URL: https://ru.osvita.ua/ legislation/Ser_osv/61761/
3. Немов Р. С. Психология: В 3 кн. Кн. 2: Психология образования. М.: ВЛАДОС, 2000. С. 210.
4. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої школи. URL : https://www.kmu. gov.ua/storage/app/media/reforms/ukrainska-shkolacompressed.pdf
5. Эльконин Д. Б. Психическое развитие в детских возрастах: Избранные психологические труды. М.: Моск. Психологосоциальный инст., Воронеж: НПО «МОДЭК», 2001. С.60-61.
