«Форми й методи роботи класного керівника з батьками»

Опис документу:
Бесіда з батьками й формування в них ролі в розвитку дитини й формуванні в них особистості, як основна форма робота класного керівника. Роль батьків у розвитку дитини.У гарних батьків виростають гарні діти. Як часто чуємо ми це затвердження часто важко пояснити, що ж це таке - гарні батьки.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Мелітопольський професійний аграрний ліцей

«Форми й методи роботи класного керівника з батьками»

Викладач: Мирошниченко Олена Петрівна

Бесіда з родителями й формування в них ролі в розвитку дитини й формуванні в них особистості, як основна форма робота класного керівника.

Роль батьків у розвитку дитини.

У гарних батьків виростають гарні діти. Як часто чуємо ми це затвердження часто важко пояснити, що ж це таке - гарні батьки.

Майбутні батьки думають, що гарними можна стати, вивчивши спеціальну літературу або опанувавши особливими методами виховання. Безсумнівно, педагогічні й психологічні знання необхідні, але тільки одних знань мало. Чи можна назвати гарними тих батьків, які ніколи не сумніваються, завжди впевнені у своїй правоті, завжди точно представляють, що дитині потрібно й що йому можна, які затверджують, що в кожний момент часу знають, як правильно надійти, і можуть із абсолютною точністю передбачати не тільки поводження власних дітей у різних ситуаціях, але і їхнє подальше життя?

А чи можна назвати гарними тих батьків, які прибувають у постійних тривожних сумнівах, губляться щораз, як зіштовхуються із чимсь новим у поводженні дитини, не знають, чи можна покарати, а якщо вдалися до покарання за провину, відразу вважають, що були не праві? Все несподіване в поводженні дитини викликає в них переляк, їм здається, що вони не мають авторитет, іноді сумніваються в тім, чи люблять їхні власні діти. Часто підозрюють дітей у тих або інших шкідливих звичках, висловлюють занепокоєння про їхнє майбутнє, побоюються дурних прикладів, несприятливого впливу «вулиці», виражають сумнів у психічному здоров'ї дітей.

Очевидно, ні тих, ні інших не можна віднести до категорії гарних батьків. І підвищена батьківська впевненість, і зайва тривожність не сприяють успішному батьківству.

При оцінці будь-якої людської діяльності звичайно виходять із деякого ідеалу, норми. У виховній діяльності, очевидно, такої абсолютної норми не існує. Ми вчимося бути родителями, так само, як учимося бути чоловіками й дружинами, як осягаємо секрети майстерності й професіоналізму в будь-якій справі.

У батьківській праці, як у всякому іншому, можливі й помилки, і сумніву, і тимчасові невдачі, поразки, які переміняються перемогами. Виховання в родині - це те ж життя, і наше поводження й навіть наші почуття до дітей складні, мінливі й суперечливі. До того ж батьки не схожі один на одного, як не схожі один на іншого діти. Відносини з дитиною, так само як і з кожною людиною, глибоко індивідуальні й неповторні.

Наприклад, якщо батьки у всім досконалі, знають правильну відповідь на будь-яке питання, то в цьому випадку вони навряд чи зможуть здійснити саме головне батьківське завдання - виховати в дитині потреба до самостійного пошуку, до пізнання нового.

Батьки становлять перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають важливу роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми подумки звертаємося у важку мінуту життя. Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини й батьків, - це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв'язків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми й родителями, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові - воістину життєво необхідна потреба маленької людської істоти. Любов кожної дитини до своїх батьків безмежна, безумовна, безмежна. Причому якщо в перші роки життя любов до батьків забезпечує власне життя й безпеки, те в міру дорослішання батьківська любов усе більше виконує функцію підтримки й безпеки внутрішнього, емоційного й психологічного миру людини. Батьківська любов - джерело й гарантія благополуччя людини, підтримки тілесного й щиросердечного здоров'я.

Саме тому першим і основним завданням батьків є створення в дитини впевненості в тім, що його люблять і про нього піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинне виникати сумнівів у батьківській любові. Сама природного й самого необхідна із всього обов'язків батьків - це ставитися до дитини в будь-якому віці любовно й уважно.

І проте підкреслення необхідності створення в дитини впевненості в батьківській любові диктується рядом обставин. Не так рідкі випадки, коли діти, подорослівши, розстаються з родителями. Розстаються в психологічному, щиросердечному змісті, коли втрачаються емоційні зв'язки з найближчими людьми. Психологами доведено, що за трагедією підліткового алкоголізму й підліткової наркоманії часто коштують не люблячих своїх дітей батьки. Головна вимога до сімейного виховання - це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитини й керуватися любов'ю у своїх повсякденних турботах по догляду за ним, у своїх зусиллях по його вихованню, необхідно, щоб дитина відчувала, почував, розумів, був упевнений, що його люблять, був наповнений цим відчуттям любові, які б складності, зіткнення й конфлікти не виникали в його відносинах з родителями або відносно чоловіків один з одним. Тільки при впевненості дитини в батьківській любові й можливо правильне формування психічного миру людини, тільки на основі любові можна виховати моральне поводження, тільки любов здатна навчити любові.

Багато батьків уважають, що в жодному разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що його люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму, себелюбності. Потрібно категорично відкинути це затвердження. Всі ці несприятливі особистісні риси саме виникають при недоліку любові, коли створюється якийсь емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Вселяння дитині почуття, що його люблять і про нього піклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома або з раннього віку перебуває в яслах і дитячому садку. Не зв'язано це й із забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більше того, не завжди видима дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети.

Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною - це універсальна вимога до виховання, що однаковою мірою може бути рекомендовано всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття й переживання контакту з родителями дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу.

Основа для збереження контакту - щира зацікавленість у всім, що відбувається в житті дитини, искреннее цікавість до його дитячих, нехай самим дріб'язковим і наївним, проблемам, бажання розуміти, бажання спостерігати за всіма змінами, які відбуваються в душі й свідомості зростаючої людини. Цілком природно, що конкретні форми й прояви цього контакту широко варіюють, залежно від віку й індивідуальності дитини. Але корисно задуматися й над загальними закономірностями психологічного контакту між дітьми й родителями в родині.

Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати навіть із дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми й родителями, мається на увазі якийсь діалог, взаємодія дитини й дорослого один з одним.

Діалог. Як будувати діалог, що виховує? Які його психологічні характеристики? Головне у встановленні діалогу - це спільне устремління до загальним цілям, спільне бачення ситуацій, спільність у напрямку спільних дій. Мова йде не про обов'язковий збіг поглядів і оцінок. Найчастіше точка зору дорослих і дітей різна, що цілком природно при розходженнях досвіду. Однак першорядне значення має сам факт спільної спрямованості до дозволу проблем. Дитина завжди повинен розуміти, якими цілями керується батько в спілкуванні з ним. Дитина, навіть у найменшому віці, повинен ставати не об'єктом виховних впливів, а союзником у загальному сімейному житті, у відомому змісті її творцем і творцем. Саме тоді, коли дитина бере участь у загальному житті родини, розділяючи всі її мети й плани, зникає звичне єдиноголося виховання, поступаючись місцем справжньому діалогу.

Найбільш істотна характеристика діалогічного спілкування, що виховує, укладається у встановленні рівності позицій дитини й дорослого.

Досягти цього в повсякденному сімейному спілкуванні з дитиною досить важко. Звичайно стихійно виникаюча позиція дорослого - це позиція «над» дитиною. Дорослий має чинність, досвідом, незалежністю - дитина фізично слабшала, недосвідчений, повністю залежимо. Всупереч цьому батькам необхідно постійно прагнути до встановлення рівності.

Рівність позицій означає визнання активної ролі дитини в процесі його виховання. Людина не повинен бути об'єктом виховання, вона завжди активний суб'єкт самовиховання. Батьки можуть стати володарями душі своєї дитини лише в тій мері, у якій їм вдається розбудити в дитині потреба у власних досягненнях, власному вдосконалюванні.

Вимога рівності позицій у діалозі опирається на той незаперечний факт, що діти роблять безсумнівний вплив, що виховує, і на самих батьків. Під впливом спілкування із власними дітьми, включаючись у різноманітні форми спілкування з ними, виконуючи спеціальні дії по догляду за дитиною, батьки в значній мірі змінюються у своїх психічних якостях, їх внутрішній щиросердечний мир помітно трансформується.

Із цього приводу звертаючись до батьків, Я.Корчак писав: «Наївно думка, що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорінюючи, формуючи дітей, батько, зрілий, сформований, незмінний, не піддається впливу, що виховує, середовища, оточення й дітей».

Рівність позицій аж ніяк не означає, що батькам, будуючи діалог, потрібно звернути увагу на дитину, ні, їм має бути піднятися до розуміння «тонких істин дитинства».

Помилки сімейного виховання.

Виховання й потреба в емоційному контакті. У людини як істоти суспільного є своєрідна форма орієнтування - спрямованість на психічний вигляд іншої людини. Потреба «орієнтирів» в емоційному настрої інших людей і називається потребою в емоційному контакті. Причому мова йде про існування двостороннього контакту, у якому людина почуває, що сам є предметом зацікавленості, що інші співзвучні з його власними почуттями. У такому співзвучному емоційному контакті й випробовує кожна здорова людина незалежно від віку утворення, ціннісних орієнтацій.

Може трапитися так, що ціль виховання дитини виявляється «вставленої» саме на доказ потреб емоційного контакту. Дитина стає центром потреби, єдиним об'єктом її задоволення. Прикладів тут безліч. Це й батьки, по тим або інших причинах утруднення, що випробовують, у контактах з іншими людьми, і самотні матері, які присвятили увесь свій час онукам бабусі. Найчастіше при такому вихованні виникають більші проблеми. Батьки несвідомо ведуть боротьбу за збереження об'єкта своєї потреби, перешкоджаючи виходу емоцій і прихильностей дитини за межі сімейного кола.

Виховання й потреба сенсу життя. Більші проблеми виникають у спілкуванні з дитиною, якщо виховання стало єдиною діяльністю, що реалізує потреба сенсу життя. Потреба сенсу життя проаналізована польським психологом К.Обухівським, характеризує поводження дорослої людини. Без задоволення цієї потреби людина не може нормально функціонувати, не може мобілізувати всі свої здатності в максимальному ступені. Задоволення такої здатності пов'язано з обґрунтуванням для себе змісту свого буття, з ясним, практично прийнятним і заслуговуючим схвалення самої людини напрямком його дій. Чи значить це, що людина завжди усвідомлює загальний зміст своїх дій, свого життя? Очевидно ні, однак кожний прагнути якщо буде потреба знайти зміст свого життя.

Задоволенням потреби сенсу життя може стати турбота про дитину. Мати, батько або бабуся можуть уважати, що зміст їхнього існування є догляд за фізичним станом і вихованням дитини. Вони не завжди можуть це усвідомлювати, думаючи, що ціль їхнього життя в іншому, однак щасливими вони почувають себе тільки тоді, коли вони потрібні. Якщо дитина, виростаючи, іде від них, вони часто починають розуміти, що «життя втратило всякий зміст». Яскравим прикладом тому служить мама, що не бажає втрачати положення «опікунки», що власноручно миє п'ятнадцятирічного хлопця, зав'язує йому шнурки на черевиках, тому що «він це завжди погано робить», виконує за нього шкільні завдання, «щоб дитина не перевтомилася». У результаті він одержує необхідне почуття своєї необхідності, а кожний прояв самостійності сина переслідує з разючою завзятістю. Шкода такої самопожертви для дитини очевидний.

Виховання й потреба досягнення. У деяких батьків виховання дитини побуждается так званою мотивацією досягнення. Ціль виховання полягає в тому, щоб домогтися того, що не вдалося батькам із за відсутності необхідних умов, або ж тому, що самі вони не були досить здатними й наполегливими. Батько хотів стати лікарем, але йому це не вдалася, нехай же дитина здійснить батьківську мрію. Мати мріяла грати на фортепіано, але умов для цього не було, і тепер дитині потрібно інтенсивно вчитися музиці.

Подібне батьківське поводження неусвідомлене для самих батьків здобуває елементи егоїзму: «Ми хочемо сформувати дитину по своїй подобі, адже він продовжувач нашого життя...»

Дитина втрачає необхідної незалежності, спотворюється сприйняття властивих йому задатків, сформованих особистісних якостей. Звичайно не приймаються в увагу можливості, інтереси, здатності дитини, які відмінні від тих, що связанны із запрограмованими цілями. Дитина стає перед вибором. Він може втиснути себе в рамки далеких йому батьківських ідеалів тільки заради того, щоб забезпечити любов і почуття задоволеності батьків. У цьому випадку він піде помилковим шляхом, не відповідній його особистості й здатностям, що часто закінчується повним фіаско. Але дитина може й повстати проти далеких йому вимог, викликаючи тим самим розчарування батьків із за несправджених надій, і в результаті виникають глибокі конфлікти у відносинах між дитиною й родителями.

Виховання як реалізація певної системи. Організацію виховання в родині по певній системі можна вважати варіантом реалізації потреби досягнення.

Зустрічаються родини, де мети виховання як би відсуваються від самої дитини й направляються не стільки на нього самого, скільки на реалізацію визнаної родителями системи виховання. Це звичайно дуже компетентні, ерудовані батьки, які приділяють своїм дітям чимало часу й турбот. Познайомившись із якою-небудь виховною системою в чинність різних причин довірившись їй, батьки педантично й цілеспрямовано приступають до її безустанної реалізації.

Можна простежити навіть історію формування таких виховних цілей, що виникають не рідко як данина певній моді на виховання. Деякі батьки додержуються ідей виховних положень родини Нікітіних, що відстоюють необхідність раннього інтелектуального навчання, або заклику: «Плавати, перш ніж ходити»; в інших родинах панує атмосфера суцільного всепрощення й уседозволеності, що, на думку батьків, здійснює споковскую модель виховання.

Безсумнівно, у кожної із цих виховних систем є свої коштовні знахідки, чимало корисного й важливого. Тут мова йде лише про те, що деякі батьки випливають тим або іншим ідеям і методам виховання занадто слухняно, без достатньої критики, забуваючи про те, що не дитина для виховання, а виховання для дитини. Цікаво, що батьки, що випливають вихованню по типі «реалізації системи», внутрішньо схожі, їх поєднує одна загальна особливість - відносна неуважність до індивідуальності психічного миру своєї дитини. Характерно, що у творах на тему «Портрет моєї дитини» такі батьки непомітно для самих себе не стільки описують характер, смаки, звички своїх дітей, скільки докладно викладають те, як вони виховують дитину.

Виховання як формування певних якостей. Проблеми незалежності загострюються й у тих випадках, коли виховання підкоряється мотиву формування певного бажаного для батьків якості.

Під вплив минулого досвіду, історії розвитку особистості людини в його свідомості можуть з'являтися так звані надцінні ідеї. Ними можуть бути подання про ту або іншу людську якість як найціннішому, необхідному, що допомагає в житті. У цих випадках батько будує своє виховання так, щоб дитина була обов'язково наділена цим «особливо коштовним» якістю. Наприклад, батьки впевнені в тім, що їхній син або дочка повинні обов'язково бути добрими, ерудованими й сміливими.

У тих випадках, коли цінності батьків починають вступати в протиріччя або з віковими особливостями розвитку дитини, або із властивими йому індивідуальними особливостями, проблема незалежності стає особливо очевидною.

Типовим і яскравим прикладом може служити ситуація, коли захоплення спортом приводить до того, що чоловіки будують плани про спільні сімейні походи, катання на яхтах, заняттях гірськими лижами, не зауважуючи, що в їхніх мріях про майбутню дитину їм бачиться все-таки хлопчик... Народжується дівчинка. Але виховання будується по заздалегідь запрограмованому надцінному зразку. Підкреслений чоловічий стиль одягу, достаток, трохи зайве для дівчинки, спортивних вправ, скептичне, глузливе відношення до ігор з ляльками й навіть жартівливе, начебто б ласкаве прізвисько Паливода - теж чоловічого роду. Все це може привести до негативних наслідків у психічному розвитку й навіть викликати важке захворювання в дитини. Тут подвійна небезпека. По-перше, у дівчинки можуть сформуватися риси протилежної статі, що перешкоджають правильною й своєчасною половою ідентифікації, іншими словами, може бути перекручене усвідомлення себе як майбутньої жінки. По-друге, нав'язуючи дитині не властиві йому самому якості, батьки начебто переконують його в тім, що такий, який він є, дитина не потрібний, підкреслюють своє неприйняття. А це самий неприйнятний,

самий небезпечний для психічного розвитку дитини стиль відносини до нього.

Доводиться зустрічатися й з іншим типом реалізації надцінних ідеалів виховання. У психологічну консультацію звернулася мама десятилітнього хлопчика зі скаргами на заїкуватість, що збільшується, що виникло вперше в сина в п'ятирічному віці. На заняттях з дитиною в ігровій групі було виявлено, що заїкуватість - хоча й найбільш помітне, але частка, мовне, прояв більше загальної здатності дитини. У нього сформувалася звичка до затримки будь-якої відповідної реакції. Виявилося, що діюча або мовна відповідь на будь-яке питання або поводження партнерів по грі хлопчик давало після тривалої паузи. Сумнівів у труднощі розуміння питання або ситуації не було. Хлопчик прекрасно вчився, грав на скрипці, багато читав, справлявся з усіма тестами на кмітливість. І все-таки в спілкуванні будь-який відповідальний сигнал супроводжувався затримкою. Поступово з'ясувалося, що причина криється в тім, як мама реалізовувала свідомо прийняті, особливо значимі для неї мети виховання. Вона виходила з досить привабливих з погляду моральності принципів про загальну доброту, всепрощення, неможливість заподіяти біль, про «непротивлення злу». З перших же днів життя подібні принципи, які для дитини оберталися всілякими обмеженнями його активності, супроводжували кожний крок, кожна дія маляти.

У цьому прикладі порушення поводження виникло як слідство реалізації надцінних батьківських вимог без обліку особливостей етапу розвитку, вікових можливостей дитини.

Як видно з наведених прикладів, надання дитині тої або іншої міри незалежності, більше коротка або довга дистанція, визначаються тими мотивами, які «осмислюють» виховання.

Здавалося, що, якщо єдиним або основним мотивом виховання є потреба емоційного контакту, або потреба досягнення, або потреба сенсу життя, виховання проводиться на вкороченій дистанції й дитина обмежується у своїй самостійності. При реалізації певної системи виховання, коли мотив виховання як би відсувається об дитину, дистанція може бути будь-який, це визначається вже не стільки особистісними установками батьків або особливостями дітей, скільки рекомендаціями вибраної системи. Але проблема незалежності чітко проявляється й тут. Вона виглядає як проблема несвободи дитини в прояві властивих йому індивідуальних якостей. Подібно цьому регулююче виховання надцінні мотиви батьків обмежують волю розвитку властивій дитині задатків, ускладнюють розвиток, порушуючи його гармонію, а іноді й спотворюючи його хід.

Мета виховання. Майбутні батьки, звичайно ж, замислюються про те, як краще сформулювати для самих себе мети роботи з виховання своєї дитини...

Відповідь так само проста, як і складний: мета й мотив виховання дитини - це щасливим, повноцінним, творчим, корисна людям життя цієї дитини. На творення такого життя й повинне бути направлене сімейне виховання.

Деякі автори намагалися простежити, як зв'язані риси характеру батьків з рисами характеру дитини. Вони думали, що особливості характеру або поводження батьків прямо проектуються на поводження дитини. Думали, що якщо мати проявляє схильність до туги, пригніченості, те й у її дітей будуть помітні такі ж здатності. При більше пильному вивченні цього питання все виявилося значно складніше. Зв'язок особистості батьків і вихованих особливостей поводження дитини не настільки безпосередня. Багато чого залежить від типу нервової системи дитини, від умов життя родини. Тепер психологам зрозуміло, що та сама домінуюча риса особистості або веління батька здатна залежно від різних умов викликати й самі різні форми реагування, а надалі й стійкого поводження дитини. Наприклад, різка, запальна, деспотична мати може викликати у своїй дитині як аналогічні риси - брутальність, нестриманість, так і прямо протилежні, а саме пригніченість, боязкість.

Зв'язок виховання з іншими видами діяльності, підпорядкування виховання тим або іншим мотивам, а так само місце виховання в цілісній особистості людини - все це й надає вихованню кожного батька особливий, неповторний, індивідуальний характер.

Саме тому майбутнім батькам, які хотіли б виховувати своєї дитини не стихійно, а свідомо, необхідно почати аналіз виховання своєї дитини з аналізу самих себе, з аналізу особливостей соєю власної особистості.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Вчити читати. Літературна освіта в школі: химери чи лабіринти?»
Мацевко-Бекерська Лідія Василівна
30 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.