До ЗНО з МАТЕМАТИКИ залишилося:
0
5
міс.
0
5
дн.
0
5
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ ІЗ ДИТЯЧИМ ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ

Опис документу:
Дитячий церебральний параліч – захворювання центральної нервової системи, що приводить до порушень рухової активності та патології розумового розвитку. Рання діагностика та розпочате етапне лікування у поєднанні з вихованням та навчанням приводять до високої ефективності лікування. Комплексне лікування включає лікування положенням, ортопедичні заходи, лікувальну гімнастику (належить провідна роль), масаж та інше.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Наукова робота на тему:

«Фізична реабілітація дітей з дитячим церебральним паралічем»

1. Загальна характеристика ДЦП та його видів.

Дитячі церебральні паралічі (ДЦП) - це група психомовних і моторних непрогресуючих синдромів, які є наслідком ураження мозку у внутріш-ньоутробному, інтранатальному та ранньому постнатальному періодах.

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) є складним захворюванням центральної нервової системи, що приводить не тільки до порушень рухів, але й викликає затримку чи патологію розумового розвитку, недостатності мовлення, порушення слуху і зору тощо. Тяжкість інвалідізації є настільки значимою, що близько 20-30% хворих не переміщуються, не можуть обслуговувати себе, не здатні вчитися. Рання діагностика та розпочате етапне лікування цих хворих у поєднанні з доглядом та навчанням, при роботі багатьох лікарів, реабілітологів, педагогів, логопедів приводять до високої ефективності лікування.

У світі відпрацьовано сотні реабілітаційних методик, що допомагають хворим – медичних, психологічних, педагогічних, соціальних. Чим раніше починають працювати з ураженим контингентом фахівці з реабілітації, тим більше шансів зробити хворобу майже непомітною.

Метою реабілітації є:

  • виявлення проблем постраждалої людини;

  • складання плану її реабілітації;

  • створення умов для нівелювання наявних обмежень людини;

  • психолого-емоційна підтримка пацієнта та його близького оточення;

  • профілактика можливих ускладнень та наслідків;

  • використання методів фізичної реабілітації для реалізації процесу відновлення, адаптації людини у соціальному середовищі;

  • навчання пацієнта виконувати маніпуляції та навички, що знадобляться у подальшому її житті.

Методи фізичної реабілітації, які використовуватимуться у роботі з людьми, які мають мозкові порушення, позитивно впливатимуть на моторні функції, у комплексному відновному лікуванні будуть більш якісно впливати на організм в цілому, а також прискорять процесс одуження.

Класифікація дитячого церебрального паралічу, що була запропонована К.А.Семеновою, виглядить наступним чином :

  1. спастична диплегія (хвороба Лiтла);

  2. подвійна геміплегія;

  3. гіперкінетична форма;

  4. атонiчно-астатична форма;

  5. геміпаретична або гемiплегiчна форма.

Клінічні форми уражень центральної нервової системи (на прикладі ДЦП).

Спастична диплегія — найпоширеніша форма ДЦП, яка характеризується тетрапарезом з більш вираженими ураженнями нижніх кінцівок. У дітей зі спастичною диплегією м’язовий тонус значно підвищений в усіх кінцівках. Особливо виражене підвищення тонусу в згинальних групах м’язів рук, а також розгинальних i привідних м’язах ніг.

Подвійна геміплегія – найбільш тяжка форма ДЦП, що характеризується тяжким тетрапарезом. У дітей з цією формою, за рахунок інтенсивних тонічних рефлексів, переважає ригідність м’язів, вони не можуть стояти, сидіти, ходити, має виражений характер олігофрені.

Характерні риси: спастична тетраплегiя або тетрапарез із переважною локалізацією в руках i нерівномірним ураженням обох боків. Захворювання проявляється в перші місяці життя дитини: статичні й локомоторні функції у дітей з подвійною геміплегією не формуються. Тяжкі рухові розлади поєднані з ранніми контрактурами суглобів й кістковими деформаціями.

Гіперкінетична форма ДЦП проявляється різними гіперкінезами з атетоїдними рухами, порушенням м’язового тонусу, які локалізуються в дистальних відділах кінцівок, мімічній мускулатурі обличчя, м язах тулубу, шиї. Це сприятлива форма відносно навчання й соціальної адаптації.

Атонiчно-астатична форма ДЦП, на відміну від інших форм, характеризується сполученням патологічних тонічних рефлексів з парезами й низьким тонусом м’язів.

Через м’язову атонію спостерігається перерозгинання в колінних суло6ах. Має місце порушення координації рухів і рівноваги. У ряді випадків у дітей з атонічно-астатичною формою ДЦП з’являються помірні гіперкінези й ознаки пірамідної недостатності у вигляді парезів і паралічів.

Діти з цією формою захворювання лікуються тривалий час.

Геміпаретична або гемiплегiчна форма ДЦП розвивається переважно в період новонародженості. Характерні риси цієї форми ДЦII — однобічний парез руки й ноги за типом інсульту з переважним ураженням руки, що відстає в розвитку й усихає Сухожильні й періостальні рефлекси підвищені, інтелект і пам’ять знижені, увага нестійка. Діти швидко виснажуються, однак здатні до навчання й легше, ніж при інших формах, адаптуються до праці. Лікування здійснюють у стаціонарах, поліклініках, спеціальних яслах, садках, інтернатах, санаторіях.

2. Заходи фізичної реабілітації при захворюванні на дитячий церебральний параліч

Перебіг і прогноз. Поліпшення при відповідному комплексному лікуванні. Лікування хворих дітей на ДЦП індивідуальне, раннє, комплексне, етапне, тривале. Раннє лікування ДЦП перед6ачає створення базису для формування нормально пози, рівноваги, координації рухів, вікових рухових навичок .

Комплексне лікування включає лікування положенням, ортопедичні заходи, лікувальну гімнастику, масаж, фізіотерапію, заняття з логопедом, медикаментозну терапію для стимуляції діяльності мозку й поліпшення його метаболізму. Провідна роль належить лікувальній гімнастиці через специфіку рухових порушень, коли багато статичних i локомоторних функцій у дітей із ДЦП розвиваються хаотично [4].

3. Лікувальна гімнастика (ЛГ)

Дані сучасної вітчизняної та зарубіжної науки показують, що церебральний параліч можна з успіхом переборювати, якщо існують для цього всі необхідні умови:

  • лікувально-відновлювальну діяльність необхідно починати з самого народження дитини;

  • на ранньому етапі розвитку дитини перевага надається корекції рухів, які є визначальними в загальному розвитку;

  • корекцiйна робота повинна проводитись безперервно зусиллями батьків, невропатологів, психолога, педагога-дефектолога, спеціаліста ЛФК, масажиста, фізіотерапевта та ін.

Метою ЛГ дітей, хворих на ДЦП, є створення за допомогою комплексних фізичних вправ, спеціальних рухових режимів, передумов для суспільної, побутової, учбової, трудової і соціальної адаптації до реальних умов життя, їх інтеграції в суспільстві.

Якщо умовно уявити собі розвиток рухової активності дитини у вигляді будівництва багатоповерхового будинку, то дитина самостійно, або за допомогою педагога повинна поступово підніматися з одного поверху на інший, після завершення «будівництва» попереднього. Причому починати свій рух угору вона повинна саме з того рівня, на якому зупинився її розвиток, не зважаючи на її вік:

стояти у вертикальному положенні, ходити з підтримкою, ходити самостійно;

сидіти з підтримкою, сидіти без підтримки, самостійно переходити в положення навстоячки;

повзання на животі, положення на 4-х кінцівках;

повороти зі спини на живіт і навпаки, різного роду розвороти, перевертання;

випрямлення голови, верхніх кінцівок, плечового поясу формування опірної здібності рук;

повороти голови, контроль за положенням голови в просторі, установка голови по середній лінії.

Завдання лікувальної гімнастики при ДЦП:

  1. розвиток реакцій випрямлення й рівноваги, які забезпечують правильний контроль голови в просторі й відносно тулуба;

  2. розвиток функції рук i предметно-маніпулятивної діяльності;

  3. розвиток зорово-моторної координації;

  4. гальмування й подолання неправильних поз i положень;

  5. попередження формування вторинного порочного рухового стереотипу.

Для досягнення успіху в комплексній роботі необхідне чітке усвідомлення задач, які стоять перед методистом, батьками в процесі фізичнї реабілітації:

  • корекція хибних установок опорно-рухового апарата (кінцівок, відділів хребта), переборювання слабкості (гіпотрофії, атрофії) окремих м'язів та їх груп;

  • покращення рухів в суглобах (профілактика чи розробка контрактур);

  • нормалізація тонусів м'язів (корекція пізньо-тонічних реакцій);

  • покращення зв'язку м'язів із суглобами (кінестезії) та тактильне (шкірної) чутливості;

  • формування компенсаторної гіпертрофії певної групи м'язів (посилення розвитку тієї групи м'язів, яка взяла на себе функції ослаблених, паралізованих);

  • покращення функціонування серцево-судинної, дихальної та інших систем організму;

  • розвиток предметно-маніпулятивної діяльності рук;

  • формування вестибулярних і антигравітаційних реакцій, статодинамічної стійкості (рівноваги) та орієнтації в просторі;

  • формування різних опірних реакцій рук і ніг;

  • досягнення загальної релаксації (розслаблення) організму або окремих його частин.

Розвиток рухової активності дітей впливає на їх загальний розвиток (формування мови, психіки, інтелекту, зору, слуху). У зв’язку з цим обов’язково в процесі фізичного виховання планують вирішення наступних спеціальних комплексних задач:

розвиток мови через рухи: об'єднання звуків з рухами; наслідування звуків; звукове забарвлення рухів; ігри зі звуковим вираженням; ритмізація рухової діяльності; дихання, як складова звукоутворення; дрібна моторика та ін..;

формування в процесі фізичного виховання просторової і часової уяви: дальші — ближче, ліворуч — праворуч, багато — мало; вище — нижче, більше — менше, швидко — помалу; часто — рідко та ін..;

вивчення у процесі заняття з фізичної культури різних фізичних властивостей матеріалів (тяжкий — легкий, гладенький — шершавий, еластичний — ламкий і т. ін.), а також визначення їх призначення (для чого використовуються);

формування в процесі рухової діяльності різних видів мислення;

керування емоційною сферою дитини, формування морально-вольових якостей особистості, яке здійснюється шляхом виконання спеціальних рухових завдань під час ігор або естафет.

Без спеціальних вправ лікувальної гімнастики хвора дитина відчуває й запам’ятовує тільки свої неправильні пози й рухи, які гальмують розвиток рухової системи головного мозку.

Позитивний вплив на розвиток рухових функцій має використання комплексних стимулів:

  • аферентних (привідних):

  • зорові (виконання вправ перед дзеркалом);

  • тактильні (погладжування, опора рук, ніг об поверхню, вкриту різними видами матерії, що підсилює тактильні відчуття);

  • хода босоніж по піску;

  • різні прийоми масажу;

  • температурні (вправи у воді зі зміною її температури, локальне використання льоду);

  • пропріоцептивних (спеціальні вправи з опором, чергування вправ із заплющенням і роз плющенням очей).

На всіх заняттях лікувальної гімнастики необхідно формувати здатність сприймати пози й напрями рухів, а також предмети на дотик (стереогнозія). Велике значення має розвиток відчуття частин тіла. Широко використовують звукові й мовленнєві стимули. Багато з вправ корисно виконувати під музику. Особливо важливе значення має чітка мовленнєва інструкція, що нормалізує психічну діяльність дитини, розвиває цілеспрямованість, поліпшує розуміння мови, збагачує словниковий запас.

У процесі занять лікувальною гімнастикою нормалізуються пози й положення кінцівок, знижується м’язовий тонус, зменшуються або переборюються насильницькі рухи. В результаті впливу фізичних вправ і масажу дитина починає правильно відчувати пози й рухи, що є потужним стимулом до розвитку й удосконалювання її рухових функцій і навичок.

На думку багатьох фахівців, необхідно стежити, щоб хвора дитина не сиділа протягом тривалого часу з опущеною головою, зігнутою спиною й зігнутими ногами. Це призводить до стійкої неправильної пози, сприяє вкороченню м’язів задньої поверхні стегна й розвитку згинальних контрактур колінних й тазостегнових суглобів. Щоб уникнути цього, дитину варто посадити на стілець так, щоб, ноги були розігнуті, стопи стояли на опорі. а не звисали, голова й спина випрямлені. Важливо також, щоб дитина займала правильне положення, перебуваючи на колінах у матері (рис. 2, 3). Протягом дня корисно декілька разів укладати хвору дитину на живіт, домагаючись у цьому положенні розгинання шиї, рук, спини й ніг.

Рис. 2. Неправильне положення на колінах Рис. 3. Правильне положення на колінах у матері (надмірно розведені стегна) у матері

Якщо це положення для дитини важке, під груди підкладають невеликий валик (рис. 4).

Рис. 4. Нормалізація пози дитини в положенні лежачи за допомогою валика

Для розвитку контролю за положенням голови протягом дня (2-З рази) слід виконувати такі вправи:

в.п.: лежачи на животі, руки витягнуті вперед. Підйом й опускання голови. Розведення рук у боки і назад при піднятій голові. Ноги витягнуті. Уникати підіймання тазу.

в.п.: лежачи на животі (на валику й без валика. Голова звисає через край кушетки. Піднімання голови й рухи нею в усі боки. Якщо в дитини у положенні лежачи на спині різко виражена розгинальна поза (голова відкинута назад, руки й ноги розігнуті та напружені), корисно протягом дня по кілька разів робити вправи на розслаблення.

в.п.: лежачи на спині, голова нахилена вперед, руки схрещені на грудях, ноги зігнуті в колінних й тазостегнових суглобах i розведені в боки. Дитину плавно погойдують назад («гойдалка») і в сторони (поза Бобат). Ускладненням вправи є такі самі погойдування, але з відкинутою назад головою.

Лікувальну гімнастику призначають з перших місяців життя й здійснюють протягом усього періоду росту и розвитку дитини. При розвитку й тренуванні рухових функцій треба обов’язково враховувати клінічну картину хвороби, вік дитини, рівень інтелектуального розвитку, інтереси, особливості поведінки. Велику кількість вправ необхідно здійснювати у вигляді захоплюючих ігор. У процесі занять суворо контролювати поставу, напрямок рухів, правильність опори. При формуванні передумов довільних рухів у дітей першого року життя необхідно використовувати спеціальні пристрої у вигляді надувних м’ячів, валиків, гойдалок, поручнів, о6ручiв, сходів, сіток, а також спеціальні вправи й прийоми для зміцнення м’язів спини й живота. Важливим є дотримання вказівок ортопеда щодо пози дитини під час сну (тверда постіль), приймання їжі, ігор і занять (відповідні стіл, стілець, розміри іграшок).

Засоби фізичної реабілітації при ДЦП є необхідною умовою розвитку рухових функцій. За допомогою фізичних вправ формуються рухові навички й уміння, запобігається розвиток неправильних установок тулубу, кінцівок, туго- рухливості, контрактур, м’язових атрофій, укорочень кінцівок, порушень постави й ходи.

4. Лікувальний масаж

Метою масажу при дитячих церебральних паралічах є зниження рефлекторної збудливості м’язів з підвищеним тонусом.

Лікувальний масаж проводився за умови здатності дитини самостійно максимально розслабляти м’язів, що частіше досягалося при виконанні аналітичних вправ. При цьому діти знаходилися в положенні лежачи на спині або животі із розташуванням впродовж тулубу дещо зігнутих у ліктьових суглобах верхніх кінцівок. Нижні кінцівки розводилися, як можна ширше, у тазово-стегнових суглобах. Під ліктьові, колінні й гомілково-стпні суглоби підкладалися невеличкі мішечкі з піском або бобами.

На кінцівках масаж застосовувався диференційовано, з урахуванням того, що одні прийоми діють заспокійливо на нервову систему, рефлекторно розслаблюючи м’язи (погладжування, розтирання, розминки, що виконуються ніжно, в повільному темпі, в непереривистому режимі), інші – навпаки (прийоми стьобання, рубліния, поколочування і деякі інші дії).

Для зміцнення, поліпшення кровопостачання і живлення ослаблених м’язів виконують масаж спини, грудної клітки і живота, впливаючи поверхневими, ніжними, в повільному темпі прийомами погладжування, розтирання, розминки, а також проводячи стабільне і лабільне струшування м’язів. Пасивні і активні рухи в хребетному стовпі, ніжні струси грудної клітки і живота (короткочасні, 3-5 с). Підключають дихальні вправи.

Завдання масажу:

  • сприяння розслабленню м’язів з підвищеним тонусом, седативное дія на гіперкінези окремих груп м’язів;

  • стимулювання, тонізація функції паретичных м’язів;

  • зниження вегетативних і трофічних розладів;

  • поліпшення загального стану дитини і поліпшення працездатності його м’язів.

На даний час застосовують різновиди лікувального масажу (класичний, крапковий, такий, що проводиться по стимулюючій і седативній методиці, сегментарний, лінійний масажи та ін.). Залежно від форми захворювання обирається найбільш ефективний вид масажу — наприклад, для розслаблення м’язів застосовуються такі прийоми, як погладжування, струси, валяння, легка лабільна вібрація. З метою стимуляції окремих м'язових груп використовують глибоке непереривисте і переривисте погладжування пальцями, розтирання з тим, щоб обтяжувало, гребенеподібне, поколочування, щіпцеподібне розминання, штрихування, стругання.

При проведенні сегментарного масажу застосовують всі прийоми паравертебральної дії. План масажу будується за загальним варіантом дії: спина, комірна зона, кололопаткова область, верхні кінцівки, нижні кінцівки. Масаж рук і ніг завжди починають з вищерозміщених областей: плече, передпліччя, кисть і стегно, гомілка, стопа.

Основне правило при проведенні масажу — використовувати всі прийоми вибірково, з урахуванням клінічних особливостей стану дитини. Слід застосовувати всі спеціальні медикаментозні засоби і проводити теплові процедури до масажу, при всіх різновидах масажу необхідно вибирати найбільш зручну для хворого позу. Курс класичного масажу — 25-30 процедур, сегментарного масажу — 10-15 процедур, лінійного – 10-15, крапкового — 20-25. Всі види масажу необхідно поєднувати із спеціальними вправами в процесі індивідуальних занять з дитиною.

Ефективність масажу значно підвищується, якщо його застосовувати в поєднанні з фізіотерапевтичними процедурами. Наприклад, з мінеральними ваннами (36-37 0С) тривалістю 7-12 хвилин. Пасивні і активні рухи безпосередньо у воді і масаж під водою. Застосовують лікування рухами відразу ж після ванни і коригують укладання на шинах (від 10 хвилин до 1 години). Цього ж дня після відпочинку (2-4 години) проводять лікувальну гімнастику. Застосовують процедури мануального сегментарно-рефлекторного і місцевого масажу кінцівок. Хворим дітям старше 7 років може бути проведений курс підводного вихрового масажу і підводного душу-масажу.

При лікуванні дітей, страждаючих важкими руховими розладами, слід особливо раціонально, цілеспрямовано використовувати всі засоби, що дозволяють добитися, в першу чергу, зниження тонусу спастичних м’язів та їх розслаблення. З цією метою масаж поєднують з опромінюванням лампою соллюкс; з парафіновими аплікаціями, грязелікуванням. Добрі результати дають гарячі укутування за методом Кені при міогенних і артрогенных контрактурах. Добившись розслаблення м’язів, застосовують площинне погладжування, валяння з невеликим зсувом м’язів, глибоке, але ніжне і в повільному темпі подовжена непереривисте розтирання, що обхватує. Суглобові поверхні і зв’язково-сухожильний апарат масажують ніжно подушечками пальців, застосовуючи неглибокі прийоми розтирання і закінчуючи циркулярними погладжуваннями долонною поверхнею кистей

  • 27.12.2018
  • Фізична культура
  • Дошкільнята, 1 Клас, 2 Клас, 3 Клас, 4 Клас, 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас, 12 Клас
  • Наукова робота
  • 3961
  • 0
  • 59
  • Стежити

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Розвиток цифрового інтелекту учителя: путівник по цифрових інструментах в ефективній організації і проведенні освітнього процесу»
Ілляхова Марина Володимирівна
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.