Еміль Дмитрович Балецький (21 лютого 1919 — 22 грудня 1981) — видатний український та угорський мовознавець-славіст, поет, перекладач та педагог.
Біографія
Походження та освіта: Народився у селі Гукливий (нині Закарпатська область) у родині залізничника. Навчався у Празькому університеті, а згодом — у Будапештському університеті імені Лоранда Етвеша, де у 1943 році отримав докторський ступінь.
Діяльність в Угорщині: Після Другої світової війни працював у закордонному відділі Угорського радіо (1945–1951). З 1951 року очолював кафедру російської мови в Інституті іноземних мов, а з 1965 року і до кінця життя керував кафедрою російської філології в Університеті імені Лоранда Етвеша в Будапешті.
Смерть: Помер 22 грудня 1981 року в Будапешті.
Наукова та творча діяльність
Балецький був ключовою постаттю в україністиці Угорщини XX століття.
Мовознавство: Основним напрямом його досліджень була закарпатська діалектологія, історична лексикологія та українсько-угорські мовні зв'язки. Він досліджував мовну інтерференцію та гунґаризми (угорські запозичення) у західноукраїнських говорах.
Поезія: Свої перші твори опублікував ще в юності під псевдонімами (наприклад, Е. Латорчанин). У 1936 році вийшла його поетична збірка «Вербове тремтіння».
Переклади: Перекладав українською мовою твори угорських класиків, зокрема Шандора Петефі, та популяризував українську літературу в Угорщині (наприклад, досліджував нові видання "Слово о полку Ігоревім".
Педагогіка: Виховав плеяду угорських славістів, розробляючи методики викладання російської та української мов.
