Економічне і політичне становище Королівства сербів, хорватів і словенців, Болгарії, Румунії, Угорщини

До складу Королівства сербів, хорватів і словенців увійшли Сербія, частина Македонії, Чорногорія, Хорватія, Словенія, Далмація, Боснія, Герцеговина, Воєводина. Усього в країні опинилося близько 12 млн мешканців. Понад 40 % населення становили серби. Ідеологом «Великої Сербії» був Школа Пашич, який неодноразово очолював уряди. Згідно з доктриною югослов’янства серби, хорвати і словенці були проголошені єдиним триіменним народом. На основі договорів 1920-1921 рр. між Королівством сербів, хорватів і словенців, Румунією й Чехословаччиною було створено військово-політичний блок - Малу Антанту.
Болгарії світова війна принесла гіркоту поразки. З переможених країн вона єдина зберегла монархію. Після підписання Нейїського договору країна втратила близько десятої частини території, вихід до Егейського моря, сплачувала репарації, обмежила військо. У країні вирував страйковий рух, зростала популярність лівих. Референдум про покарання винуватців у військових поразках ще більше послабив праві сили. У 1920-1923 рр. при владі був уряд Александра Стамболійського, єдиний у тогочасній Європі уряд, утворений селянською партією - Болгарським землеробським народним союзом. Уряд мав намір установити «селянську демократію», провів аграрну реформу, підтримував кооперацію.
Румунія, яка закінчила Першу світову війну на боці Антанти, у результаті Паризької мирної конференції змогла удвічі збільшити територію (приєднала Бессарабію, Добруджу, Трансильванію, Буковину), населення, промисловий потенціал. Згідно з конституцією 1923 р. Румунія була конституційною монархією. Король Фердинанд І (з 1928 р. - Кароль II) мав широкі повноваження: призначав уряд, міг розпустити парламент. Виборче право не поширювалося на жінок. Країна залишалася аграрною, поміщицьке землеволодіння було обмежене, але селяни не були задоволені аграрною реформою.