і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень».
Головний приз 500грн + безкоштовний вебінар.
Взяти участь
  • Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Дослідницька робота на Міжнародний конкурс учнівської та студентської молоді "Мій рідний край"

Дослідницька робота на Міжнародний конкурс учнівської та студентської молоді "Мій рідний край"

Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі Blogger»
Левченко Ірина Михайлівна
36 годин
1800 грн
540 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №NZ430294
За публікацію цієї методичної розробки Данілова Олена Дмитрівна отримав(ла) свідоцтво №NZ430294
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Олекса Тихий – видатна постать Донбасу

З М І С Т

Вступ 3

Основна частина

1. Початок дисидентської діяльності О. Тихого 3

2. Друге ув’язнення і правозахисна діяльність О. Тихого 9

Висновки 12

Список використаних джерел та літератури 14

ВСТУП

Іоан Златоуст говорив: «Погано людям і тому краю, в якому нема, і не було пророків. Та на багато гірше, і це є гріхом, коли Пророки були, а люди їх забули!»

Вийшло так, що Олексія Тихого знають у всьому світі, а на його маленькій батьківщині він практично був не відомий. Хіба тільки в останній час, завдяки ініціативі Товариства ім. О. Тихого Донецької Обласної Організації Всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім’я Олексія Івановича стало «на слуху», та як він жив, чим займався, що зробив – практично ніхто не знає. Для більшості жителів краю він залишається забутим, а для молоді – мало відомим.

Виходячи з цього, мета роботи: розглянути внесок Олекси Тихого в дисидентський, правозахисний рух 70 – 80-х років ХХ ст. Вирішити її можна, розв’язавши основні задачі: з’ясувати найважливіші факти біографії Тихого, участь в утворенні й діяльності Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод; розкрити форми боротьби радянської влади проти активних правозахисників на прикладі нашого земляка, послідовного і безкомпромісного борця проти русифікації України; розглянути особливості правозахисної діяльності О.Тихого в ув’язненні.

Джерельна база роботи значна: Декларація Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод, Меморандум №1 і №2, співавтором яких був О.І.Тихий, витяги з матеріалів суду 1957 і 1977років, відкриті заяви, скарги до керівництва владних структур, статті до редакцій центральних газет, листи до рідних та близьких, особистий щоденник, власне твори Олекси Тихого. Спогади друзів, однодумців, співкамерників О.Тихого Л.Лук’яненка, М.Гориня, М.Руденка, В.Овсієнка, В.Курило з означеної проблеми я вважаю основними, найбільш значущими. Хто як не самі правозахисники, члени УГГ, колишні політв’язні, соратники Олекси найбільш повно й правдиво донесуть зміст і засоби діяльності нашого земляка, досягнення і прорахунки.

ПОЧАТОК ДИСИДЕНТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ О.ТИХОГО

Олексій Іванович Тихий народився 27 січня 1927 року на хуторі Їжівка Костянтинівського району Донецької області. Батьки - Іван Петрович та Марія Кіндратівка – селяни. В сім'ї було четверо дітей: Олекса, старший на два роки Микола і дві молодші сестри. Перед війною батько тяжко захворів на легені й мусив перейти працювати на найближчу залізничну станцію Веролюбівка. Помер у 1957 році, коли його син відбував пер­ший термін ув’язнення. Мати померла під час останнього ув'язнення Олекси. Брат загинув під час Другої світової війни.

Закінчивши Куртівську семирічку, підліток Олекса, один зі свого хутора, пішов до середньої школи, що в Олексієво-Дружківці. Вчився добре, старанно, з великим інтересом вбирав нові й нові знання, поведінка його була взірцевою. [26, С. 4]

В кінці грудня 1941р. хутір Їжівка потрапив під новорічну поліцейську зачистку. Поліцаї забрали все, що їм здалось більш-менш цінним, в тому числі й баян Олексія, а у його тітки, яка одна виховувала двох дітей, забрали корову. Спроби завадити цьому могли б закінчитися розстрілом. Проте Олексу, якому не виповнилося ще й п'ятнадцяти років, це не зупинило. Незважаючи на мороз та глибокий сніг, він, ховаючись, пройшов за поліцаями до Олексієво-Дружківки, вистежив в який двір вони знесли награбоване, та побіг до Кіндратівки, де розташовувалася комендатура. По­скаржився коменданту, і до вечора награбоване повернули. Це був перший відомий нам випадок з життя майбутнього правозахисника, коли він, ризикуючи життям, намагався встановити законність і справедливість. [ 25, С.2]

Ще в 1948 році Олекса був ненадовго ув'язнений за критику кандидата в депутати. Після “профілактики” був відпущений. Вже тоді його кредо було: «Шлях до свободи лежить через ув’язнення». [19, С.34]

Деякий час працював на Уралі на будівництві металургійного комплексу, потім у Москві. Навчався в Московському університеті (заочно), закінчив філософський факультет. Але Олексій Іванович не міг залишатися в Москві, повернувся в Україну. Працював учителем у школах Запорізької та Сталінської областей. А почалася його педагогічна діяльність з посади вчителя фізкультури в Миколаївській семирічній школі з серпня 1948р. (Всі дослідники його біографії педагогічну діяльність розглядають з 1950 р.)

З 1950 року працює О.І.Тихий в семирічній школі села Ново-Констянтинівка Запорозької області. Директор школи Пенжерова, недолюблюючи молодого вчи­теля, дозволила собі на серпневій нараді, в при­сутності 200 педаго­гів, зробити брудні, нічим не підкріплені випади проти нього. Це був 1952 р., коли не тільки після публічного звинувачення директора школи, члена ВКП(б), а й за наклеп могли заарештувати й запроторити за грати будь-яку людину. Проте Олекса звернувся до суду й виграв справу. [ 25, С.5]

Таке, звісно, не пробачається. Почалася довга, виснажлива боротьба молодого вчителя з системою безправ'я и беззаконня. Декілька судових процесів, звернення до вищих інстанцій — в решті решт, Тихий приймає рішення піти з цієї школи й повернутися до себе на батьківщину, в Олексієво-Дружківку.

Ще в молодості Олекса склав для себе життєве кредо: “Для чого я живу? - Щоб жило людство, мій народ, мій рід. Щоби не зробити нікому ніякого зла, не проявити ні до кого ніякої байдужості й несправедливості в його долі, тяжкому становищі, горі. Я маю людську гідність, національну гордість. Нікому не дозволю топтати ні перше, ні друге. Зневажаю смерть, голод, бідність, страждання і саму зневагу. Щоб вивчати, розвивати мову, культуру, традиції свого народу”. [15, С. 267]

Неухильно дотримуючись цих своїх принципів, Олекса Тихий звернувся до Президії Верховної Ради України з листом протесту проти окупації Угорщини. Замість відповіді 15 лютого 1957р. його заарештували лише за те, «що не вмів мовчати». Тихого О.І. звинувачували у проведенні "антирадянської агітації" та зведенні "наклепів на КПРС і радянську дійсність" за ст. 54-10 КК УРСР, за критичні висловлювання про радянську школу. [24 С. 13]

Суд був закритий, нікого туди не пустили. Йому інкримінували листи до Президії Верховної Ради СРСР, де він піддав критиці радянську демократію й висловлював сумнів у тому, що в Радянському Союзі будується комунізм. Трудящі не живуть а животіють, а українська мова на Донеччині не розвивається, а душиться. Одночасно там був протест проти введення радянських військ в Угорщину 1956 року. [21, С.126]

Сталінським облсудом О.І.Тихий був засуджений до 7 років таборів суворого режиму і 5 років обмеження в правах. Покарання відбував у Мордовії, ст. Явас Зубово-Полянського району, ЖХ-385/11. У зоні працював столяром на пилорамі. Спілкувався з композитором В.Барвінським, Левком Лук`янеком, з митрополитом Йосипом Сліпим, із знавцем лікарських рослин В.Кархутом.

Про зустріч з Тихим відомий правозахисник Л. Лук'яненко згадував: "Уперше ми побачились з ним навесні 1961р. в мордовському концтаборі у селі Сосновка. Він не нарікав на труднощі табірного життя. Немовби не помічав. Але не призвичаївся до несправедливості та знущань табірної адміністрації".[11,С.13]

Олекса так пояснював причину свого ув'язнення Левку Лук'яненко: «Написав, що комуністи, самі на кожному кроці пишуть і проголошують про право націй на самовизначення і, отже, право мадяр самим розв'язувати свої внутрішні справи; про право людини на свободу слова і, отже, незаконність запроторювання за ґрати за критику комуністичної влади.» [ 14, С.5]

Олекса виявився непокірним в'язнем, а тому часто перебував у карцері. Пізніше за участь у страйковому комітеті його, як особливо небезпечного, відправили у Володимирську тюрму. [13, С.29; 39,С.140]

Мордовські табори загартували волю, заго­стрили почуття гідності, відповідальності, національної гордості, роз­ширили і поглибили світогляд Тихого. Беззаконня не тільки не зламало, а навпаки, вивело нашого земляка на новий рівень боротьби з існуючим режимом. Відбувши термін повністю, повернувся він з таборів у лютому 1964р. Щоб довести безпідставність і абсурдність свого засудження, буквально бомбардував юридичні установи заявами й пояснювальними записками. Добивався прийому в Генерального прокурора СРСР. [ 3, С. 52; 10, С. 81]

Повернувшись з увязнення, Тихий О.І. зміг повернутися до вечірньої школи, але йому забороняють викладати предмети гуманітарного циклу. Він викладає тільки природничі предмети. Та й це тривало недовго. О.Тихий написав заяву про звільнення зі школи: «Так вчити, як можу і хочу, мені не дозволяють, а так, як дозволяють, я вважаю негідним». Заяву про звільнення підписали. 19 червня 1967 року О.Тихий повинен був назавжди піти зі школи «за власним бажанням».

Він активно включився в боротьбу за незалежність України, розуміючи, що дійсно вільною людиною можна стати тільки в тій країні, де розвивається рідна мова, культура, традиції й релігія наших предків. Через усе творче життя О.Тихого проходить думка: дітей у школі треба вчити рідної мови (української), а інакше це призведе не лише до знищення нації, а й до руйнації моральних чинників. За концепцією О.Тихого, мова − то сила, що може і будувати, і руйнувати. [ 23, С.46]

Тихий став працювати спочатку монтажником, потім пальщиком на заводі вогнетривів м. Костянтинівки, у 1970-1973рр. - на Новокраматорському машинобудівному заводі, згодом працював пожежником в Констянтинiвці за мізерну зарплату, маючи диплом з відзнакою про закінчення філософського факультету Московського держуніверситету. Посада пожежника, де чергували добу, а дві відпочивали, давала Олексі час для роздумів, читання, поїздок до друзів, написання листів до газет і органів влади, в яких гостро висвітлював болючі соціальні питання, в тому числі становище української мови.

Він підтримував тісні стосунки з багатьма відомими правозахисниками, в тому числі й з академіком Сахаровим, розповсюджував самвидавські матеріали. Виношував ідею всеукраїнського збору коштів для допомоги сім'ям політв'язнів. Склав список 150 в'язнів сумління, сім'ї яких потребували допомоги. Писав він також листи у різні інстанції, в яких порушував питання збереження української мови, різко виступаючи проти насильницької русифікації Донбасу й усієї України. [21, С.138]

Олекса Тихий захопився історією розвитку української мови, зокрема в нашому краї, що пізніше вилилося у ґрун­товну працю «Думки про рідний Донецький край». Спочатку в статті «Редакції газети «Радянська освіта», а потім 24 квітня 1973 року був написаний і відісланий лист Голові Президії Верховної Ради УРСР І.С. Грушецькому, в якому О. Тихий протестував проти практики русифікації в Донецькій області. [17, С. 136-137]

Були написані статті "Роздуми про долю української мови і культури на Донеччині", "Вільний час трудящих", "Сільські проблеми». Творчий доробок Олекси Тихого люди передруко­вували і переховували в себе, передавали з рук у руки друзям та однодумцям. То була епоха "самвидаву".

О.Тихий уклав збірку висловлювань видатних людей "Мова народу. Народ", а також склав словник неправильностей українських говорів Донбасу. Сам же Тихий був зразковим носієм української літературної мови. При цьому був людиною залізної волі, рідкісної толерантності, доброзичливості і виняткової терпимості.

Жодна з Олексиних статей не була надрукована, вони не впи­сувалися у загальну мажорну тональність преси, та й біографія не сприяла. Один випадок особливо промовистий: стаття «Домашні зав­дання» написана для відділу педагогіки газети «Известия» була підготовлена редакцією до друку. Для уточнення особистих даних редакція телеграмою звер­нулася до автора. Сільрада на телеграму відповіла: «Був засуджений на 10 років за український націоналізм, зі школи звільнений». Після такої відповіді статтю з номера зняли.» [22, С. 127]

Переслідування КДБ, періодичні затримання не припинялися. 15 червня 1976р. під час обшуку в нього було вилучено машинопис «Мова - народ». Дві доби його тримали під вартою «за підозрою в пограбуванні магазину», що відбулося, коли Тихий знаходився у Москві.

Наш земляк відвідував багатьох своїх друзів-співвיязнів, розвозив літературу самвидаву. До Л. Лукיяненка в Чернігів завітав якраз тоді, коли там був з першими документами Української Гельсінкської Групи Микола Руденко. Тихий уважно прочитав їх, вписав факт обшуку в себе і підписав, ставши таким чином її співзасновником. І першою, разом з Руденком, жертвою репресій проти УГГ.

Українська Група Сприяння ставила за мету: ознайомлення громадськісті з Декларацією прав людини, домагатися, щоб саме цей міжнародний правовий документ став основним у відносинах між державою і особою; сприяння виконанню статей Прикінцевого Акту Наради з питань безпеки і співпраці в Європі; домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси тошо.

Своїм головним завданням Група вважала ознайомлення урядів країн-учасниць і світової громадськості з фактами порушень в Україні Загальної Декларації прав людини та статей, прийнятих Гельсінкською Нарадою. Тому Група підготувала документи про кричущі порушення людських прав у різних ділянках жит­тя радянської держави. [1, С.22-23]

Під час обшуку 24 грудня 1976 року виявили на горищі заліплений у глину німецький карабін системи “Маузер” зразка 1898р., про який Тихий нічого не знав. «Відразу ж сфабрикували звинувачення в терористичних намірах. Воно розсипалося відразу ж після виступу матері та близьких сусідів, котрі знали Олексиного старшого брата. Він із тієї рушниці пострілював німцям у спину, коли ті відступали. Йдучи на фронт, брат ретельно вичистив і сховав її у стріху. Так і пролежала трофейна ґвинтівка тридцять чотири роки, аби лягти речовим доказом на стіл Донецького обласного суду.» [16, С.22]

4 лютого 1977 р. О.Тихий був заарештований за звинуваченням у проведенні "антирадянської агітації і пропаганди" за ст. 62 ч. 2 КК УРСР і "незаконному зберіганні зброї" (ст. 222 КК УРСР).

ДРУГЕ УВ’ЯЗНЕННЯ І ПРАВОЗАХИСНА ДІЯЛЬНІСТЬ О. ТИХОГО

Суд у справі О.Тихого і М. Руденка відбувся 23 червня-1 липня 1977р. у м.Дружківка Донецької області в «ленінській кімнаті» «Змішторгу». До зали судо­вого засідання не пустили робітників заводу, де працював до арешту Тихий. Не допу­стили друзів підсудних, що приїхали з Києва і Москви, їх затримала міліція. У Києві та Москві в цей посилилося слідкування за багатьма інакодумцями. [8, С.183]

Руденкові і Тихому не дали можливості запросити адвоката за своїм вибором, не дали такої можливо­сті і їхнім рідним. Слідчі приховали від дружини Руденка, яка жила в Києві, і від матірі Тихого дату закінчення слідства. Раїса Руденко довідалася про поча­ток суду тільки на п'ятий день після того, як він розпочав­ся. Допитаних свідків, усупереч закону, виводили з зали, і після допиту силоміць відправили додому.[2, С.23; 20, С.27]

Тихому інкримінували статті "Українське слово", "Думки про рідну мову", "Роздуми про українську мову та українську літературу на Донеччині", текст Декларації УГГ, Меморандум Групи.Суд не довів жодного факту наклепу на радянський суспільний і державний лад у висловленнях Тихого, обмежившись лише констатацією, що у своїх працях він вказує на "нібито русифікацію в Донбасі", не кажучи вже про недоведеність мети підірвати існуючий лад.

З останнього слова Олексія Івановича: «Винуватим себе не визнаю за жодним пунктом звинувачення. Я є членом Громадської Групи Сприяння виконання Гельсінкських Угод і підтверджую, що авторами звернення є всі, хто підписав його й інші документи. Вони мають визначену мету і не містять нічого антирадянського. Я вважаю, що не було жодних злочинних дій. Жодної провини у вигляді прямого умислу в мене не виявлено». [10, С.143, 146]

За вироком Тихий дістав 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Місцем покарання був табір особливого режиму ЖХ-385/1, селища Сосновка в Мордовії. Для 50-літньої людини з підірваним здоров’ям, цей засуд означав досмертне ув'язнення. [10, С. 180]

В таборах Тихий бере активну участь в акціях протестів ув'язнених. Висловлював свій протест проти свавілля тюремної адміністрації, коли в'язням давали неякісну їжу або іржаву воду, коли охоронці знущалися над політв'язнями. Через це Олексу постійно цькували наглядачі, часто це було причиною його перебування в карцері, де він серйозно підірвав здоров'я. Так, коли у квітні 1978 року Олекса розпочав голодування протесту проти нелюдських умов утримання політв'язнів, Л. Лук'яненко намагався стримати його, бо страждання, і можлива смерть, будуть тільки на втіху катам. "Якщо я помру, то мусити­муть пом'якшити режим, вам буде легше", – вважав Олекса. [15, С. 269]

Тоді Олекса витримав 52-денне голодування. Це вже на межі загибелі. Утримува­ли його в карцері. Це якраз був комариний період. Його, лежачого на підлозі, заїдали комарі. Його вага тоді складала кілограмів 40. [15, С. 267]

Улітку 1978 р. з'явився документ Олекси Тихого і отця Василя Романюка (майбутній Патріарх Київський і всієї України-Руси Володимир) “Історична доля України. Лист українських політв'язнів. Спроба узагальнення", у якому автори проголошують вищім принципом загальнонародного і загальнонаціонального співіснування Загальну Декларацію прав людини, відмежовуються від політики і практики КПРС у національному питанні, від її трактування поняття демократії. У розділі "Історична доля України" досліджуються наслідки приєднання України до Росії і висловлюється побажання в майбутньому незалежності України. У розділі "Можливі форми опору" автори пропонують звести їх до пасивного опору в формі неучасті в русифікації, збереженні мови і традицій, відмови від служби у війську за межами України, ведення здорового способу життя, для порятунку від духовного, культурного знищення пропонують особливі норми поведінки. [4, С.74]

18 квітня 1979 року на 17-й день чергової гододівки у Тихого почалася виразкова кровотеча. У лікарню його перевели аж через 18 годин з тиском 70/40. Олексі натякнули, що його можуть актувати через хворобу і звільнити, якщо напише покаянну заяву. Тихий категорично відкинув цю пропозицію. “Жити будете недовго і в муках”, – пообіцяв лікар. Після операції Тихий отямився через тиждень. Шлунок був зшитий у вигляді «піскового годинника»: рух їжі спричинював біль. Виникли спайки кишок, утворилася грижа, але Тихий знову відмовився подавати покаянну заяву. [15, С.270; 23, С.45]

13 липня 1979р. Тихого відправили етапом у лікарню при таборі для вбивць під Нижній Тагіл, хоча вона нічим не відрізнялася від мордовської. А у вересні, попри різке похолодання, відправили лише в одній білизні назад . [18, С. 37]

У 1979 році разом з іншими 17 політв’язнями О. Тихий підписав "Звернення українського національного визвольного руху в справах української самостійності", в якому ставилося питання про вихід України зі складу СРСР.

У жовтні 1979 року Олекса знову об'явив голодiвку протесту. Тихий приховав сiрник з тертушкою, добув у консервнiй банцi 200 грамів бензину. Завчасно написав на волю про спробу спалитися 7 листопада i, голодний, чекав наближення бiльшовицького свята. Хвороба та голодівка завадили виконанню запланованого, Олекса знаходився між життям і смертю. [5, С. 30]

У січні - лютому 1980 р. Тихий провів у штрафному ізоляторі близько 40 діб. Карали його за те, що він, за словами адміністрації, зриває нагрудний знак, не встає, коли заходить начальство, відмовляється від роботи, погано впливає на оточення.

27 лютого – 1березня 1980р. Тихого, етапували на Урал, у селище Кучино Чусовського р-ну Пермської області. Страшні умови для політув'язнених в особливому табпункті ВС-389/36-1 змальовують О. Бердник, Л.Лук'яненко та О.Тихий у відкритому листі до Л.І.Брежнєва «Проявіть великодушність!» В таборі умови ув'язнення розраховані на повільне психічне й фізичне убивство людей. Табори Піночета здаються дитячим белькотінням в порівнянні з цим. [8, С.170]

Від тяжких хвороб, можливо, й раку, Олекса Тихий швидко втрачав вагу, при зрості 178см наприкінці 1981р. він важив 41кг. Тричі його возили до тюремної лікарні ВС-389/35 (ст. Всехсвятська), двічі він був оперований на виразку дванадцятипалої кишки – востаннє на початку 1984 року. Після цього О.Тихого перевели на безкамерний режим утримання. Водночас змусили виконувати надто важку фізичну працю кочегара, що остаточно підірвало його організм, знесилений хворобами та нелюдськими умовами існування. Співкамернику В.Курило Тихий сказав: «Якщо доведеться померти, то треба гідно це зробити. Не на колінах, а стоячи. Сміливо дивлячись у вічі ворогові…» [12, С. 27]

5 або 6 травня (точно не встановлено; була неділя, він залишався один в лікарняній камері) 1984 року Олекса Іванович помер. Синові Володимирові не дозволили забрати тіло батька, щоб поховати на батьківщині в Їжевці. КДБ боявся масових акцій при похованні в Україні. Тож поховали Тихого на цвинтарі «Північний» міста Пермі 10 травня, поставивши на могилі дощечку з номером 9857. І лише через п’ять років настав час для перепоховання в Києві. [22, С.128]

Указом Президента України № 937/2006 від 8.11.2006 р. за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи й демократії та з нагоди 30-ї річниці створення УГГ сприяння виконанню Гельсінкських угод Олекса Тихий нагороджений орденом «За мужність» І ступеня (посмертно).

ВИСНОВКИ

Українська Громадська Група сприяння виконанню гельсінкських угод, співзасновником якої був О.І.Тихий, посідає в історії українського національно-визвольного і правозахисного руху визначне місце. Її діяльність разом з іншими чинниками привела Україну до незалежності, де відкривається можливість будувати правове суспільство, яке відповідатиме як волелюбному духові українського народу, так і букві міжнародних правових актів.

Свобода слова, правдива інформація зруйнувала “імперію зла”. Бо, як говорив сам Олекса, - “Істина завжди перемагає. Правда, іноді після смерті”. О.І.Тихий, за умов радянського режиму не міг стати великим педагогом і вченим, бо замість кафедри мав каторгу. Не став він і державним діячем, бо уряд старанно пильнував, щоб не з’явилися серед українців провідники нації, які могли б привести свій народ до незалежності. Для влади це була неугодна людина, тому вона Олексу Тихого зробила особливо небезпечним рецидивістом та знищила.

О.Тихий – це не рядовий учитель, що освітлює шлях до науки своїм вихованцям. Це відсвіт нашого народу, сміливий борець за його долю й культуру. Олекса Тихий віддав своє життя за долю народу, його переможний рух до створення незалежної України. Під історичним документом – Декларацією про створення УГГ – підписалися десять осіб, у тому числі О.І.Тихий. Це ж вбитий в історію цвях! Оце головний герой Донбасу. З Гельсінкського правозахисного руху витікають майже всі демократичні партії.

Донеччани шукають свого духовного й історичного коріння – і знаходять його у цій видатній особистості, яка так відповідає духові краю. адже донеччани цінують людей справжніх – твердих, надійних, мужніх. Тихий ніколи не відокремлював себе від донбасівців: «Я – українець. Люблю свою Донеччину, її степи, байраки, лісосмуги, терикони. Люблю її людей, невтомних трударів…»

Та чи розуміють жителі Костянтинівського району й Дружківки наскільки значуща фігура О.І.Тихого в історії та культурі нашої країни? Чи розуміють, що покоління жителів нашого краю будуть народжуватися і відходити у небуття, нічого не залишивши після себе, тоді як ім’я Олекси назавжди прославило нашу землю, давши життя людині, яка зуміла ні на йоту ані зрадити, ані відступити від принципів любові до своєї Батьківщини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Документи громадських організацій, об’єднань

1. Декларація Української Громадської Групи сприяння виконанню Хельсінкських угод.// Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. - Т. 2. 9 листопада 1976 – 2 липня 1977. – Харків: Фоліо, 2001. – С. 22-24.

2. Документ № 2. Головам урядів країн – учасниць Нарад у справі безпеки і співпраці в Європі. // там само - Т. 3. Серпень 1977 – 10 грудня 1978. – Харків: Фоліо, 2001. – С. 16-31.

3. Заява. // О.Тихий. Не можу більше мовчати.- Донецьк: Товариство ім.Олекси

Тихого, 2009. - С.51-52.

4. Історична доля України. Лист українських політв'язнів. Спроба узагальнення.

// Там само. - С. 129-135.

5. Из «Хроники текучих событий» // Хто ж такий Олекса Тихий? Книга-V.-

Дружківка. -2009.- С.3-31.

6. Меморандум №1. Вплив Європейської наради на розвиток правосвідомості

на Україні. // Українська Громадська Група сприяння виконанню

Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська

правозахисна група. - Т. 2. 9 листопада 1976 – 2 липня 1977. – Харків: Фоліо,

2001. – С. 34-43.

7. Процес Руденка – Тихого.За спробу бути громадянином -10 років тюрми, 10

років страждань. // Там само.- С.182-185.

8. Проявіть великодушність! Відкритий лист Л.І.Брежнєву.//Українська

Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і

матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. - Т. 4. 10 грудня 1978 –

11березня 1988. – Харків: Фоліо, 2001. – С.170-171.

9. Скарга. Голові КДБ УСРС Федорчуку. //О.Тихий. Не можу більше мовчати.-

Донецьк: Товариство ім.Олекси Тихого, 2009. - С.78-83.

10. Суд у Справі Тихого О.І.,1927р.н. і Руденка М.Д. 1920р.н.//Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. - Т. 2. - С.129-181.

Спогади, мемуари

11. Горинь М. Олекса Тихий.//Наша віра. - 2005. - № 6.- С. 6-9.

12. Курило В. Зустріч у вיязниці. Спогади політвיязня про Олексу Тихого. //

Хто ж такий Олекса Тихий? Книга-IV.- Дружківка, 2009. - С.26-27.

13. Кучер М. Дубравлаг. Спогади, оповідання.-Дніпропетровськ: ВПОП

«Дніпро», 1996. - С.29-31.

14. Лук’яненко Л. У нерівній борні. Олекса Тихий. // Хто ж такий Олекса

Тихий? Книга-IІ.- Дружківка, 2009. - С.2-13.

15. Овсієнко В. Повстав і поліг.// Світло людей: Мемуари та публіцистика.

У 2 кн. Кн. І. –Харків: Харківська правозахисна група, 2005. – С. 262 – 278.

16. Руденко М. Найбільше диво – життя. // Хто ж такий Олекса Тихий? Книга

IV.- Дружківка, 2009.- С.15-24.

17. Тихий О. Думки про рідний донецький край.–Донбас.Ч.1.–1991.- С.136–158.

Література, періодичні видання

18. Голуб А.И. Особо опасный государственный преступник. // Новое время.-

1990.- № 51. – С. 36-38.

19. Гребенюк Г. Спогади про Олексу Тихого. // Хто ж такий Олекса Тихий?

Книга-IV.- Дружківка, 2009.- С.34-38.

20. Овсієнко В. Правозахисний рух в Україні (середина 1950-х – 1980-і роки).//

Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод:

Документи і матеріали. В 4 томах. Т. 1.– Харків: Фоліо, 2001.- С. 5-42.

21. Світлична Н. Єритик Олекса Тихий. // Там само.- С.24-26.

22. Тихий В. Слово про батька.//Олекса Тихий. Не можу більше мовчати.- Донецьк:

Товариство ім.Олекси Тихого, 2009. - С.125-128.

23. Федь А., Федь І. Свобода вибору в системі соціальної несвободи. // Хто ж такий

Олекса Тихий? Книга-IV.- Дружківка, 2009.- С.42-49.

24. Фиалко Е. Дума про Олексу.//Неизвестная Дружковка.–2006.- №1.-С.13-18.

25. Фиалко Е. Открой для себя Олексу Тихого .// Наша Дружковка. - 2009.-

25січня.- С.5.

26. Янко М. Хлопчина з Їжецького хутору. // Хто ж такий Олекса Тихий?- Олексієво-Дружківка, 2008.- С.4-5.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Дослідницька робота в номінації "Герої та час" про Олексу Івановича Тихого
  • Додано
    28.02.2018
  • Розділ
    Історія України
  • Клас
    7 Клас
  • Тип
    Наукова робота
  • Переглядів
    161
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    0
  • Номер матеріала
    NZ430294
  • Вподобань
    0
Курс:«Інтернет-ресурси для опитування і тестування»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
1200 грн
360 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №NZ430294
За публікацію цієї методичної розробки Данілова Олена Дмитрівна отримав(ла) свідоцтво №NZ430294
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Шкільна міжнародна дистанційна олімпіада «Всеосвiта Осінь – 2018»

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти