До проблеми теорії і практики сучасного уроку зарубіжної літератури

Зарубіжна література

Для кого: 9 Клас

11.01.2020

362

7

0

Опис документу:
Велике значення для вирішення цих соціальних завдань відводиться літературній освіті, зокрема зарубіжній літературі. Саме завдяки вивченню рідної та зарубіжної літератур відбувається залучення учнів до скарбів національного й світового красного письменства, розвиток і формування особистісних орієнтирів школярів, розуміння національної своєрідності культур і загальнолюдських культурних цінностей.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

До проблеми теорії і практики сучасного уроку зарубіжної літератури

Національною доктриною розвитку освіти у ХХІ столітті, Концепцією загальної середньої освіти (12-річна школа) визначено основні завдання сучасної школи – формування творчої особистості, здатної до самореалізації, забезпечення умов для розвитку особистісних якостей учня на основі знань з урахуванням його вікових та індивідуальних особливостей.

Велике значення для вирішення цих соціальних завдань відводиться літературній освіті, зокрема зарубіжній літературі. Саме завдяки вивченню рідної та зарубіжної літератур відбувається залучення учнів до скарбів національного й світового красного письменства, розвиток і формування особистісних орієнтирів школярів, розуміння національної своєрідності культур і загальнолюдських культурних цінностей.

Організація навчально-творчої діяльності є однією з актуальних проблем сучасної шкільної освіти і має стати джерелом інноваційних освітніх процесів.

Думка про те, що уроки літератури вирізняються з-поміж усіх інших навчальних предметів загальноосвітньої школи, не потребує доказів. Саме література виконує головну роль у формуванні світогляду, характеру й особистісних якостей, естетичних смаків учнів.

Урок літератури надзвичайно багатогранний. І насамперед – це урок образного сприйняття світу як найбільш яскравого й доступного для дитини. Він змушує працювати уяву, фантазію, сприяє розвитку розуму, пізнавальних, творчих здібностей.

Учителеві варто вибрати шлях для структурної побудови уроків, що базуються на алгоритмі:

зацікавлення

здивування

захоплення і пізнання.

Через простір і час до сучасних читачів доходять думки й почуття найсвітліших умів людства. Щоб вони адекватно сприймалися, учитель, за словами методиста Р. Ф. Брандесова, має виконувати роль своєрідного передавача – підсилювача художніх емоцій літературного твору, зв’язківця між поколіннями.

Завдання літератури — через переживання, співпереживання розвивати особистість учня, його духовну сутність. З огляду на таку позицію в рекомендаціях МОН України предмет зарубіжної літератури має викладатися як мистецтво слова.

Основним у роботі словесника є особистість учня, який відчуває себе співавтором уроку-діалогу, на якому вчитель і учень дискутують як рівні. У процесі такої роботи вчитель висловлює свою думку, якою б правильною й глибокою вона не була, з позиції «я думаю», «мені здається», «мабуть, ми не помилимося», «я вірю», тощо, чого вимагає від своїх учнів.

Такий підхід у спілкуванні з учнем є дуже важливим, бо торкається найпотаємніших куточків душі школяра, змушує міркувати, порівнювати й вибирати, тобто формує особистісну позицію кожного присутнього на уроці; змушує глибше аналізувати психологічні ситуації, змальовані класиками у творах, що вивчаються; оцінювати не тільки конкретні вчинки, за якими, безумовно, йде результат, а й чинники, що спричинили конкретні вчинки.

Дискутуючи з приводу художніх образів-символів, словесник не повинен намагатися підвести учнів до єдиної думки. Важливою є робота над створенням власного враження учня від твору. Порівнюючи його з іншими, збагачується власний світогляд. Робота вчителя мала б зводитися до того, що в літературі, художньому творі не може бути зрозумілим усе. Якщо це станеться, то твір втратить таємничість, а значить, цікавість, відтак — актуальність, потрібність.

Одне з головних завдань учителя-філолога – вчити учнів гнучкості мислення. А для цього треба більшість занять проводити як уроки мислення, спілкування, де істина постає у вигляді суперечки про істину, як діалог, можливо, навіть без фінальної фрази, тобто підсумку.

Під час такого діалогу важливим завданням є прагнення навчити кожну дитину розмірковувати, гнучко підходити до розв’язання проблем, знаходити нові, оригінальні рішення, аби відчути задоволення від навчання в цілому й спілкування з художнім твором зокрема. Інакше кажучи набагато важливішим виступає процес творчої роботи, що формує творчу непересічну особистість, аніж готовий результат, який можна дуже легко здобути в підручнику чи критичному матеріалі.

Реорганізація освіти зорієнтована на особистісне навчання. А вагомими ознаками особистісно орієнтованого навчання є

- варіативність методик,

- уміння організувати навчання на різних рівнях складності,

- утвердження всіма засобами цінності й гідності дитячої особистості.

Уміле використання прийомів активізації пізнавально-творчої діяльності школярів допомагає їм розкрити власні почуття, стимулює розвиток пізнавальної самостійності, розуму й волі.

Нині науковці, виробляючи нові підходи до викладання зарубіжної літератури, передбачають орієнтацію на особистісно ціннісне навчання, що стимулюватиме активні пошуки нових типів і структур уроків.

Учені (М. Махмутов, Ю. Бабанський), ґрунтуючись на законах пізнання та враховуючи психолого-вікові особливості сприйняття учнями нового матеріалу, визначили дидактичну модель уроку, що включає такі три етапи:

Актуалізація опорних знань, умінь та навичок учнів.

Формування нових знань та способів дії.

Практичне застосування знань, умінь і навичок.

Ця дидактична структура може служити орієнтиром для вчителя у спробі інтерпретувати її в методичній структурі організації та проведенні уроку зарубіжної літератури.

Можна з впевненістю сказати, що саме в літературі комплексно і систематично можна вирішувати завдання, які є актуальними і нагальними в умовах сьогодення. Щоб мати творчого учня - треба навчитися творчо працювати! Поштовх до освоєння учнями нових істин можливий лише на засадах партнерства та нових підходів. Актуальність розкриття визначеної проблеми полягає в завданні педагога - змінити практику своєї роботи, щоб сприяти активному навчанню учнів і розвитку в них активного мислення, адже в ідеалі ми прагнемо, щоб учні не просто запам'ятовували навчальний матеріал, а запитували, досліджували, творили, вирішували, інтерпретували та дебатували за змістом. Саме таке навчання й буде вважатися якісним сьогодні. Здатність до співпраці є найважливішою умовою критичного мислення, оскільки вона підтримує діалог, спільну мету і взаємне вивчення цінностей.

Нині відомо багато визначень щодо категорії «критичне мислення». Так, Пауль Річард визначає критичне мислення, як «мислення про мислення, коли ви роздумуєте з метою покращання мислення». О. Тягло пропонує наступний варіант формулювання: «Критичне мислення – це сучасний вид логічної діяльності, що має за мету систематичне удосконалення процесу і результатів мислення на основі їх критичного аналізу, розуміння й оцінки».

Установка на розвиток критичного мислення вимагає організації суб’єкт-суб’єктної взаємодії учасників освітнього процессу. Реалізація методології критичного мислення міняє дидактично раціоналізовану модель людини, яку навчають і в якої формується інтелектуальна діяльність оперування засвоєними знаннями, на модель людини, що, здобуваючи знання, саморозвивається, активно формує в собі суб’єктність і творчий потенціал.

Метою сучасного уроку стало вже не нагромадження знань, а пошукова діяльність, спрямована на формування умінь та навичок щодо орієнтації в інформаційному просторі. Тому нового звучання набуває не стільки констатація проблеми, скільки доцільність та шляхи її розв`язання: проблемне навчання знову актуальне. Ще Конфуцій говорив: «Жити – значить мати проблеми, вирішувати їх, значить рости інтелектуально». Вирішення проблем – це рух, незмінний супутник розвитку.

Урок літератури повинен викликати колективне художнє переживання і обмін естетичними емоціями, дати імпульс внутрішній роботі думки учнів, підготувати до діалогу з письменником. Як досягнути цього?

Найважливішим засобом розвитку особистості, її життєвої компетентності, на мій погляд, є діяльність: навчити і виховати можна лише в дії. Б. Шоу зазначав: «Єдиний шлях, що веде до знання – це діяльність».

Урок літератури є співтворчістю вчителя й учня, діяльність яких ґрунтується на взаємодії й діалозі, що забезпечує найбільшу сприйнятливість і відкритість до впливу один на одного. Тому я вважаю, справжня суть роботи з розвитку творчої особистості учня полягає в організації життя дитини, де однією з важливих функцій є стимулювання позитивної мотивації кожного учня в процесі організації різних видів діяльності.

Творчість як процес має певні етапи:

1) підготовчий період. Створення проблемної ситуації, постановка проблеми, її аналіз;

2) процес вирішення проблеми;

3) період творчого процесу – результат активності підсвідомих сил.

Узагальнюючі етапи творчої діяльності: вивчення проблемної ситуації та усвідомлення проблеми; формулювання гіпотези; доведення гіпотези.

Щоб стимулювати творчу активність учнів, я використовую такі методи і прийоми:

- розвиток творчого інтересу,

- використання цікавих аналогій,

- створення ситуацій емоційного переживання,

- метод відкриття,

- створення ситуації вибору,

- самостійна дослідницька робота.

Творча діяльність, як правило, «починається із проблеми або запитання, із подиву, здивування, із суперечності». Усвідомлення суперечностей викликає проблемні ситуації, у результаті яких формується проблема. Тому одним із найбільш частіше використовуваних мною підходів, для створення творчого завдання, є створення парадоксальної ситуації. Парадоксальність ситуації формується шляхом спеціального провокування, яке викликають суперечності.

На уроках літератури такі суперечності можуть виникнути між первісним суб`єктивним враженням і об`єктивним змістом твору; суперечності, що притаманні самому конфліктові твору; в оцінюванні твору різними письменниками, критиками тощо. У такий спосіб проблемне викладання включає такі фрагменти діяльності учнів і вчителя:

  • організація проблемної ситуації і формування проблем,

  • індивідуальне або групове вирішення проблем учнями,

  • перевірка отриманих рішень,

  • систематизація, закріплення і застосування знову придбаних знань у теоретичній і практичній діяльності.

В умовах функціонування такої системи різні види навчальної діяльності реалізуються на уроках відповідних типів, які дають учням змогу брати активну участь у навчальному процесі, виробляти вміння самостійно набувати знання, узагальнювати, порівнювати, робити висновки, застосовувати знання в нестандартних ситуаціях.

Нестандартний урок спонукає учнів активно переживати, включатися в роботу, співпрацювати з учителем, тобто проявляти якості, необхідні для творчої діяльності. Створення проблемних ситуацій на нестандартних уроках вимагає від вчителя володіння спеціальними методичними засобами.

1. Випереджувальне домашнє завдання. Воно дозволяє поставити на уроці навчальні проблеми, до яких учні вже підійшли самостійно, зіткнувшись з труднощами в процесі виконання домашнього завдання.

2. Постановка попередніх завдань на уроці. Такі завдання ставлять перед учнями до вивчення нового матеріалу. Вони активізують увагу й мисленнєву діяльність учнів під час сприйняття нового, роблять сприйняття більш цілеспрямованим і підвищують цікавість до пізнання.

3. Використання життєвого досвіду учнів. Розуміння неточностей своїх уявлень викликає потребу в нових знаннях.

4. Завдання з елементами дослідження. Вони необхідні учням для самостійного вирішення проблемних питань, викликають проблемні ситуації і залучають учнів до методів наукового дослідження.

5. Створення ситуації вибору. Така ситуація виникає в разі зіткнення декількох точок зору.

6. Виконання практичних завдань. Проблемні ситуації виникають, коли учням пропонують виконати дії, які, на перший погляд, не викликають труднощів.

7. Постановка проблемних питань і організація дискусій. Питання буде проблемним, якщо для учнів воно нове, цікаве і містить в собі суперечності.

Тобто проблемне навчання активізує мислення, спрямовує особистість на творчий пошук істини в процесі навчальної діяльності, залучає її до пошукової діяльності, яка, по-перше, стимулює творчу діяльність, по-друге, сприяє засвоєнню осмислених знань на практиці, по-третє, створює умови для розвитку пізнавальних інтересів.

На уроках слід постійно стимулювати та підтримувати творчість, використовуючи такі прийоми та форми роботи:

уроки - рольові ігри,

літературні екскурсії,

уроки – вікторини,

уроки – театралізації;

інтерактивні методики (захист проекту групою чи поодинці, де учням можна запропонувати різні завдання: створення кросвордів, ребусів, літературних задач за змістом твору, оформлення книжечки чи газети із власними віршами або творами, що вивчаються, інсценізації).

На уроках узагальнення проводимо парад літературних героїв.

Широко застосовуються і такі види нестандартного уроку, як

мандрівка, знайомство, усний журнал, застереження.

Щодо організації роботи в більш сильних групах, то ігрові технології можна замінити діяльністю літературно – дослідницьких груп, семінарами, програмами, дискусіями чи диспутами з розв’язанням проблемних задач.

Фіналом може стати урок – захист власних проектів.

Надзвичайно цікаві творчі конференції, на яких учні доповідають про свої дослідження.

Уроки-диспути як активізація мислення учнів, виховання культури спілкування. Головна мета уроку-диспуту – розв’язання складних морально-філософських питань. На початку уроку кожен учень отримує пам’ятку для учасника диспуту.

З метою досягнення атмосфери співробітництва, відкритості, взаємоповаги, наголошую, що кожен учень має право висловити власну думку, навіть якщо вона не збігається з думками інших. У таких уроках пізнання істини беруть участь усі учні. Початок розмови повинен бути обов'язково емоційним, налаштовувати на небайдуже обговорення питань, запалювати вогник до полеміки.

Метод проектів – один з проблемно-пошукових методів, який доцільно застосувати в старших класах. Завдяки цьому методу учень активно включається в спільну діяльність, відчуваючи себе рівноправним учасником діалогу.

Цінність таких уроків велика, тому що вони доступні для застосування, будь-яким вчителем в будь-якій аудиторії та формують всебічно розвинену, творчу, мислячу особистість.

Список використаної літератури

1. Гершунский Б.С. Философия образования для XXI века. -М.,1998. – 608 с.

2. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

3. Гуковський Г.А. Изучение литературного произведения в школе. – М.: Просвещение, 1966. – 182 с.

4. Драгоманов М. Чудацькі думки про українську національну справу. – Львів, 1892.– С. 196-201.

5. Жулинський М. Висока місія вчителя-зарубіжника // Зарубіжна література. - 1999. -№11 (123). – С. 4-16.

6. Ильин Е. Н. Герой нашего урока. - М.: Педагогика, 1991. – 176 с.

7. Мірошниченко Л.Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах: Підручник для студентів-філологів. – К.: Ленвіт, 2000.– 231 с.

8. Наукові основи методики літератури. Науково-методичний посібник / За ред. Н.Й. Волошиної. – К.: Ленвіт, 2002. – 343 с.

9. Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті // Вісник Київської обласної державної адміністрації. –2002. – № 8. – С. 3- 4.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.