Дмитро́ Іва́нович Бузько́ (1891–1937) — видатний український письменник, сценарист та кінокритик доби Розстріляного відродження. Він став одним із перших теоретиків українського кіно та яскравим представником футуризму.
Біографія
Ранні роки: Народився у м. Новомиргород (нині Кіровоградська обл.) у родині священника. Навчався в Одеській духовній семінарії, проте за революційну діяльність був засланий до Сибіру, звідки втік за кордон.
Освіта: Закінчив філологічний факультет Копенгагенского університету (1912).
Діяльність: У 1920-х роках працював редактором і сценаристом. Належав до літературного угруповання «Нова генерація», очолюваного Михайлем Семенком.
Загибель: У жовтні 1937 року був заарештований за звинуваченням у «контрреволюційній діяльності» (зокрема за публічну фразу про те, що «Сталін теж може помилятися»). Розстріляний 14 листопада 1937 року в Одесі.
Творчість
Бузько працював на перетині літератури та кіно, приносячи в прозу динаміку екранного монтажу.
Основні літературні твори:
"Голяндія" (1929)— футуристичний роман-репортаж про перетворення села.
«Чайка» (1926) — повість про долю інтелігенції в часи революції.
«Кришталевий край» (1935) — науково-фантастичний роман для дітей.
«Етап» — автобіографічне оповідання про заслання.
Робота в кіно:
Написав сценарій до першого українського байопіка «Тарас Шевченко» (1926), режисера Петра Чардиніна.
Співавтор сценаріїв до фільмів Леся Курбаса («Макдональд», «Сон Товстопузенка»).
Автор книги «Кіно й кінофабрика» (1928) — однієї з перших спроб створити українську термінологію для кіномистецтва.
