Диспут « Камінь не стане храмом, поки його не зведемо ми »

Опис документу:
Розглянули та обговорили важливі життєві питання: "Людяність, доброта, співчуття, духовність"; "Найбільше багатство - добре ім'я"; "У чому полягає духовна краса людини?"; "Людино, я звертаюсь до тебе". Всі присутні прийняли участь, висловили свої думки щодо цих питань.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Диспут

« Камінь не стане храмом, поки його не зведемо ми »

Мета. Довести до свідомості учнів, необхідність жити за Божими Заповітами, бути добрими, щирими, вихованими, людяними, милосердними, збудувати храм в своїй душі.

Оформлення. Книжкова виставка літератури: «Духовне відродження народу»; на столі, застеленому скатертиною, ікони з рушником, запалені свічки, квіти, цитата:

«Ти знаєш, що ти - людина.

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні».

В.Симоненко

Бібліотекар.

Людина. У це слово вкладено світлу гармонію життя і нерозгадану тайну душі. Віднайти, відкрити в собі людину, зуміти стати нею – то є прагнення багатьох поколінь. Щоб досягти цієї мети, потрібно відновити найкращі поривання і якості за всю багатотисячну історію українського народу, зберегти собор власної душі як найдовершенішу цінність людського буття. Людина – стверджував В.О.Сухомлинський,- народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний. Людина починається з добра – ця істина давно усім відома. Бо доброта завжди і у всі часи цінувалася найбільше.

Людяність, доброта, здатність до співпереживання, співчуття – це ті риси, які мають бути заложені в людині з дня її народження.

Усе в людині від душі. Вихованої душі. І кохання, і біль, і страждання. Це вміння співчувати, бачити. Ми живемо у світі майже сліпими. Ми перестали слухати музику та вірші, вдивлятися в гарні картини, милуватися краєвидами.

Для людини дуже важливо почувати себе одним цілим з усім світом. Більшість людей зайняті все життя зароблянням грошей – щоб їсти, пити, в щось вдягатись, для інших все це переходить в принцип – чим більше є, тим більше треба. Але це не є і не може бути метою життя. Усе це - засоби його підтримки.

Сьогодні слово «духовність» згадують дуже часто, але, мабуть не всі розуміють його значення. Одні вважають, що духовність – це розумність, інші – що це щось церковне.

Духовність – та верхівка гори, з якої далеко видно, але ж яка власне й обумовлює самотність духу. У всі часи людину, яка живе за законами духу, зраджували, продавали. Але людина духовна завжди мала велику силу протистояти Злу, виступати на боці Добра.

Духовність – це моральна сила, яка дозволяє не приєднуватися до натовпу, який продається за кращий шмат, дозволяє собі брати хабарі. Духовній людині не вистачає повітря у світі, де руйнується все – і краса, і почуття. Але вона знаходить у собі силу жити й любити цей світ. Духовна людина – це лагідність і вдячність.

Духовність – це освіченість, яка дає найголовніше – світогляд, позитивне світосприйняття. Освіченість завжди починається з книг і бібліотек. Вивчаючи визначні твори, людина почуває себе порошинкою у Всесвіті. Читаючи безперервно, за списками і без них, інтелігентна людина із жахом усвідомлює, що майже нічого не знає. Але читання – це велика насолода. Це спілкування з людьми великими та духовними. Це велика пристрасть, жагу від якої важко втамувати. Бо книги завжди надихають, дають силу жити. А ще – це можливість завжди почувати себе учнем.

Багато днів і місяців, років наші батьки старанно і ласкаво виховувати в нас ввічливість, чесність, акуратність. Мабуть без їхньої «школи» багатьом зараз булоб дуже скрутно жити у нашому світі, сповненому змін і суперечливостей. Нас вчили казки, вчили вчителі і батьки, але зясовується головне – це твоя власна щоденна праця над собою, над своєю поведінкою. Звісно, важко щомиті контролювати себе, наслідуючи закони народної моралі, бо зараз ці закони сміливо перекреслюються окремими сучасними явищами.

Нам говорять про чистоту ідеалів та високу мету, а з телеекранів ми бачимо зовсім інше. Душу підносять прекрасні герої Т.Шевченка, Л.Українки, О.Довженка, Л.Костенко, а за порогом стикаєшся з грубістю та байдужістю.

Як зуміти не розгубитися, гідно посісти своє місце в суспільстві? Мені здається, в цьому може допомогти вихованість, що споконвічно цінувалася і поважалася в народі. Саме вона допоможе рано чи пізно здобути прихильність й довіру людей. Вона підкаже безпомилковий вихід із складної ситуації, підтримає твою гідність у хвилини випробувань. Лише у такому разі я зможу поважати себе, водночас викликаючи повагу до себе інших людей.

Я вважаю, що свій характер, свою душу людина має формувати сама, будувати свій храм душі. А давайте проведемо дискусію, поспілкуємося, послухаємо наших учнів. Учениця групи № 5

Циплюк Людмила висловить свою думку на тему «Найбільше багатство – добре ім'я».

«Найбільше багатство – добре ім'я»

Роби добро, - мені казала мати,-

І чисту совість не віддай за шати.

Д.Павличко

Учениця.

У чому полягає справжнє багатство людини? У грошах і матеріальному добробуті, - відповість хтось, і якоюсь мірою це буде справедливе твердження. Інший вважатиме, що найперше багатство – це улюблена справа, третій наполягатиме, що головне багатство – це моральні чесноти людини, її добре ім'я. Напевне, з останнім твердженням я б погодилася.

При народженні дитини їй дається ім'я і коли вона дорослішає, починає розуміти. Що всі її вчинки називаються саме її ім'ям, тому вона повинна відповідати за них особисто. А відповідати за свої вчинки – значить весь час жити за нормами загальнолюдської моралі, що з дідів – прадідів через покоління дійшла до тебе. Я впевнена, що лише тоді людина живе по честі, коли весь час, кожної хвилинки свого життя, у кожному вчинку керується чесними правилами загального буття.

Недарма в народі вважається, що зберегти честь – це зберегти життя, бо, загубивши її, ти губиш своє ім'я, а значить, і ту суто особисту суть, що народилася разом із тобою.

Ми повинні жити чесно, гідно і красиво, пам'ятаючи своє ім'я, не заплямовуючи його ані брудними думками, ані поганими вчинками. Адже багатьох сьогодні захопила жадоба матеріального добробуту, задля досягнення якого людина вдається до нечесних способів. Я вважаю, що забувати про розумне забезпечення нормальних побутових потреб не слід. Життя цивілізованої людини передбачає певний рівень комфорту. Людина повинна жити гідно, і говорити про це зовсім не соромно. Але чи варто платити совістю за матеріальні статки, ризикувати добрим ім'ям? Впевнена, що не варто. Щоправда, треба загальними зусиллями створити умови, за яких людина могла б чесно та достойно реалізувати свої кращі якості, треба збудувати суспільство, в якому б панував закон і порядок.

Цінувати скарби духовні, здобувати добробут чесною наполегливою працею, берегти добре ім'я родини і спокій рідного дому – таким є заповіт наших предків.

Бібліотекар.

Служіння іншим – це платня,

яку ми віддаємо за те,

що живемо на Землі.

М.Тофтул

Людину називають Людиною, коли вона спроможна відповідати за свої вчинки, поведінку, за результати своєї діяльності, тримати у своїх руках особисту долю, готова до будь-яких випробувань і перемог. Якщо немає відповідальності за себе, кажуть у народі, людини немає – вона, по суті, є лише передмова до людини.

Людино, ти покликана жити і творити во благо щастя на Землі, ти відповідаєш за свої вчинки не лише перед собою, а й перед всіма, кого любиш, хто любить тебе. Для того, щоб завжди відчувати себе Людиною, потрібно своїм життям приносити якомога більше радості і світла в життя інших людей.

Свою думку з цього питання висловить учениця гр. № 5

Чорнобіль О.В.

«У чому полягає духовна краса людини?»

Учениця.

Я часто замислююся над питанням: «Для чого я прийшла у цей світ, у чому сенс мого існування? Що корисного можу зробити людям? Чим прикрасити рідну землю?» Саме так: прикрасити, а не байдуже пройти нею! Але,щоб бути корисним, творити добро й красу, слід, на мою думку, мати щиру і красиву душу, бути високо-

моральною людиною.

А це, перш за все, - чисті думки, прагнення, вчинки і совість. Це і глибока повага до людей, до рідної землі з її славетною історією. Це і вміння гаряче відгукуватися на чужий біль, прагнення допомогти, захистити, захоплення красою природи, і бажання самому створювати прекрасне. І над усім цим височіє сувора вимогливість до себе, до власних вчинків.

Я дуже вдячна своїм батькам, які виховали у мені прагнення жити по совісті, не соромлячись своїх думок і вчинків. Та однаково щодня я стикаюсь із ситуаціями, коли важко встояти перед якоюсь спокусою. Пам'ятаєте, що було написано зсередини на каблучці царя Соломона? « І це мине». Цей вислів мені дуже допомагає – я часто пригадую його у хвилини спокуси. Вона, ця спокуса, мине, хибний вчинок буде зроблено. Але ж як потім бути із власною совістю, з душею?..

Отакий я винайшла спосіб боротьби з власними недоліками. Головне знати заради чого ти прийшов у цей світ і власними вчинками довести, що твоя зірка запалена недаремно.

Бібліотекар. А давайте поспілкуємося, адже я думаю, що кожен має свій спосіб боротьби із спокусами, які існують в нашому суспільстві.(Проводимо дискусію з учнями, де кожен висловлює свою думку, ділиться своїми вчинками та спостереженнями).

Я сьогодні хочу закликати кожного з вас зробити самооцінку, запитуючи себе: чи виконуємо ми Заповіді Божі, чи дотримуємось ми їх постійно? Кожна людина хоче бути щасливою, проте люди іноді шукають щастя у земних речах, які не в силі зробити їх щасливими. Я думаю, що ви всі добре знаєте десять Божих Заповідей і живете за ними. Давайте послухаємо наших учнів.

Читець.

Я – Життя,

А ви не шукаєте Мене.

Я – Шлях,

А ви не йдете за Мною.

Я – Світло.

А ви не бачите Мене.

Я – Істина,

А ви не вірите Мені.

Я – Вчитель,

А ви не слухаєте Мене.

Я – Ваш Друг.

А ви не любите Мене.

Я – Господь,

А ви не покірні Мені.

Я – ваш Бог,

А ви не молитесь Мені.

Якщо ви нещасні,

То не виніть Мене.

«Людино, я звертаюсь до тебе»

(наслідуючи Катерину Мотрич)

Учениця.

Людино!Ти прийшла у цей світ, виконуючи волю Всевишнього. За своїм взірцем і подібним до себе сотворив він тебе. Він наділив тебе своїми рисами, вклав у твою голову розум, щоб ти пізнавала світ. І як люблячий батько простив тобі, коли ти ослухалася його настанов в Едемському саду. Людино, Божа любов до тебе була безмежною, всеосяжною.Та чи ти оцінила велич цієї любові?

Твій бунтарський дух Творець усмиряв як міг, посилаючи різні випробування, а далі відпустив у світ, знаючи, що все життя ти будеш боротися не тільки за своє життя і те, що це життя наповнює, але будеш боротися і сама із собою. Але найцінніший дар ти мала від народження – любов, у цьому ти подібна до Творця. Та не всі прийняли цей неоціненний дар.

Людино злостива, що тобі дало життя в злобі твоїй? Ти нищила все навколо, цілі народи посилала на вірну погибель, не жаліла ні старих, ні жінок, ні дітей. Молитва до Всевишнього і прокльони на твою голову здіймалися до небес і, здавалося, що небесна твердь запломеніє від гніву народного. Жодна сльозинка у жалобі не впала на твою могилу, коли тебе не стало.

Людино горда, а чим ти уславила свій життєвий шлях? Через свою гординю аби досягти милості сильних світу цього ти переступила через кохану людину, сім'ю, власних дітей, зрікаючись батьків і власних поглядів, щоб ще раз відчути, що сильним ти потрібна. Але ти була потрібна доти, доки були сили. А не стало їх і нікому було й кухлика води подати в немочі твоїй. Чого варте було життя твоє?

Людино розумна, ти озброювала свій мозок знаннями, ти поставила собі на службу різні науки, розвивала інші. Ти була в неймовірному захопленні від своїх нових відкриттів. Але довколишнього світу ти не помічала, а якщо й помічала, то тільки з єдиною метою: а чи не криється тут ще якесь відкриття? Тобі непо-

мітні були ні біль, ні страждання близьких людей, тим паче горе інших. Ти ніколи не ставила собі питання, а як же твої відкриття використовуються? Ні, ти милувалася атомним грибом після випробування бомби і тобі було байдуже, що цей гриб може вирости серед великого міста, де маленькі дітки граються в парку. Це для тебе було неважливо. І чи запитала ти себе перед смертю: заради чого я жила?

Людино любляча, тобі мій уклін, бо тільки ти змогла зберегти цей світ. До тебе горнулося все добре на цій землі. До тебе йшли навіть злостивці, аби почути, що життя чогось варте, якщо людина витре хоч одну сльозину дитині і дасть їй шматочок хліба. Ти була сама оточена любов'ю своєї сім'ї, своїх дітей. Заради них і заради інших ти йшла, повторюючи життя Сина Божого, на Соловки, в Сибір, приймала смерть від катів, але не зрадила любові. І саме любов зберегла в покорі злостивців, приборкала гордощі й зарозумілість інших, хто не сповідував любові.

Людино, пам'ятай, що ми народжуємося з любові, приходимо в цей світ із любов'ю. Саме вона тримає світ, саме їй ми поклоняємось, творячи молитву до Всевишнього. Будь відповідальною за свою велику місію: зберегти цей світ від руйнації заради величі людини, а величною людина стає в каятті й бажанні створити щось добре для інших.

Читець 1.

Живи, добро звершай!

Та нагород за це не вимагай.

Лише в добро і вищу правду віра

Людину відрізня від мавпи і від звіра.

Хай оживає істина стара:

Людина починається з добра!

Л.Забашта

Читець 2.

О Боже, що в тривиміровім

Твоїм цім світі тимчасовім,

Багатім і гостиннім домі,

Ми тільки гості несвідомі,

Запрошені, та не ізбранні,

Бо горді, заздрісні, захланні...

Читець 3.

Тебе не вміємо любити,

Ні одні одним послужити,

Збиваєм лиш безумні бучі...

О, Господи усевидючий,

Не виявляй нам наших блудів

На страшному твоєму суді!

Читець 4.

Молітесь Богові одному...

Молітесь правді на землі,

А більше на землі,

Не поклоняйтеся нікому.

Бібліотекар.

Сьогодні дзвони б'ють на сполох, закликаючи бути добрими, милосердними, терплячими, справедливими, мудрими. І як би не склалося у нас життя, ми завжди повинні пам'ятати, що живемо на планеті Земля і носимо ім'я «людина». Як проживеш ти своє життя, який слід після себе залишиш, таким і будуть згадувати тебе. Цей шлях важкий, тернистий, але ви молоді і зможете все подолати. Тоді у вашій душі поселяться найсвятіші людські почуття – любов, доброта, милосердя.

Бути людиною – не дуже просто,

Бути людиною – геройство в наші дні.

Устати й крикнути з трибуни, із помосту:

О, люди, залишайтеся людьми!

За матеріалами книги: Твори на вільні теми для учнів 10-11 класів та абітурієнтів. Укл. Тимошевська Н.В. – Х.: Торсінг Плюс, 2008. – 416с.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»