Творчість Івана Нечуя-Левицького відіграла визначальну роль у розвитку нової української літератури, збагативши її соціально-побутовою прозою, розширивши тематичні межі та утвердивши критичний реалізм.
Іван Франко влучно назвав його «колосальним всеобіймаючим оком України».
Головні заслуги та значення творчості
Розширення тематики: Письменник одним із перших в українській літературі відійшов від виключно селянської тематики і правдиво змалював майже всі верстви тогочасного суспільства — інтелігенцію, духовенство, міщанство та заробітчан.
Класичні соціально-побутові повісті: Створив видатні зразки соціально-побутової та психологічної прози (як-от неперевершена «Кайдашева сім'я» чи повість «Микола Джеря»), у яких показав типові народні характери у зв'язку з реальним побутом та обставинами.
Майстерність реалістичного опису: Завдяки увазі до деталей побуту, психології героїв та живописній мові його твори стали енциклопедією українського життя кінця XIX століття.
Захист українського слова: Писав виключно українською мовою в часи жорстких імперських заборон (Валуєвський циркуляр, Емський указ), чим активно долучився до збереження та розвитку національної ідентичності.
