Сьогодні відбувся
Кабінет психолога:
«
Плітки. Конфлікти
»
Взяти участь Всі події

Батьківські збори на тему "Готовність батьків до виховання дитини"

Різне

Для кого: 1 Клас

12.11.2018

458

7

0

Опис документу:
Цей матеріал допоможе батькам перевірити свою готовність до виховання дітей. готовність батьків до виховання дитини як і педагогічна культура — інтегрована єдність особистісних якостей та умов їх реалізації у виховному процесі. Але треба зважати і на те, що виховний процес двосторонній, учасниками якого є батьки і діти. А тому є всі підстави визначати готовність батьків до виховання дитини як інтегровану єдність особистісних якостей батьків і дітей та умов їх реалізації у виховному процесі.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

ГОТОВНІСТЬ БАТЬКІВ ДО ВИХОВАННЯ ДИТИНИ

У визначенні готовності (не підготовленості — це різні поняття) дослідники йдуть різними шляхами: одні акцентують увагу на її структурних компонентах, інші — на її сутності.
Однак, і ті, й інші сходяться на тому, хоч і не висловлюються про це прямо, що поняття складне та інтегроване за своїм змістом. Які ж критерії оцінки
готовності? В чому суть різних підходів? Звернемося до теорії питання та її аналізу.

У науковій літературі існують три підходи у визначенні структурних компонентів готовності: готовність як сукупність знань, навичок; готовність як

функціональний стан; готовність як складне особистісне утворення.

Стосовно готовності батьків до виконання виховної функції важливою умовою, на нашу думку, є сукупність вищеназваних ознак, оскільки саме такий
підхід в оцінці готовності найбільш наближує її до потреб успішного сімейного виховання. Отже, готовність до виховання дитини в сім'ї містіть когнітивний, мотиваційний та емоційний компоненти. На стан готовності
батьків та якість виконання ними виховної функції впливають конкретні умови, в яких функціонує сім'я, і завдання (їх складність, новизна або сукупність), які стоять перед батьками як вихователями. В переліку цих
умов особливе місце належить

• стану здоров'я і фізичному самопочуттю батьків;

• особистому досвіду;

• самооцінці власної підготовки;

• вмінню регулювати рівень свого стану готовності (поповнювати знання, творчо користуватися методами і прийомами виховання, враховувати набутий досвід тощо);

• вмінню критично оцінювати результати своєї виховної діяльності тощо.

Таким чином, у загальному вигляді готовність батьків до виховання дитини структурно передбачає:

• позитивне ставлення до дитини і різних видів
діяльності, пов'язаних з її доглядом і вихованням;

• адекватні до вимог здібності та особистісні якості;

• необхідні знання, вміння, навички;

• потреби, спонуки, інтерес.

Схематично структуру готовності можна подати так:

Отже, готовність батьків до виховання дитини як і педагогічна культура — інтегрована єдність особистісних якостей та умов їх реалізації у виховному
процесі. Але треба зважати і на те, що виховний процес двосторонній, учасниками якого є батьки і діти. А тому є всі підстави визначати готовність батьків до виховання дитини як інтегровану єдність особистісних якостей батьків і дітей та умов їх реалізації у виховному процесі.

У чому сутність особистісних якостей? За Е.Фромом особистість — цілісність вроджених і набутих психічних властивостей, що характеризують індивіда і роблять його унікальним. Якщо темперамент людини належить до вроджених властивостей, то її характер — до набутих. Якщо відмінності в темпераментах не мають етичного значення, то відмінності в характерах створюють "реальну проблему етики: вони свідчать про рівень, досягнутий особистістю в мистецтві жити".

Згідно з класифікацією Гіппократа існує 4 типи темпераменту: холеричний, сангвінічний, меланхолічний і флегматичний. Сангвінічний і холеричний темпераменти характеризуються легкою збуджуваністю і швидкою зміною інтересу. Вони слабкі у першого і сильні у другого. Флегматичний і меланхолічний темпераменти, навпаки, характеризуються стійкою, але низькою збуджуваністю інтересу. У флегматиків інтереси слабкі, а у меланхоліків — сильні. Чотири темпераменти символізувалися чотирма елементами: холеричний = вогонь = теплий і сухий, швидкий і сильний; сангвінічний = повітря =теплий і вологий, швидкий і слабкий; флегматичний
= вода = холодний і вологий, повільний і слабкий; меланхолічний = земля = холодний і сухий, повільний і сильний. З часом теоретиками і практиками ці характеристики були звужені і темпераменти стали тлумачити досить однобічно: холерик — неврівноважений; меланхолік — пригнічений;

сангвінік — оптимістичний; флегматик — повільний. Сучасні концепції типів темпераментів (К.Юнга, Е. Кречмера) розширюють уявлення про вроджені
психічні властивості особистості.

Темперамент людини незмінний, а характер формується особистими переживаннями. Прихильники біхевіористичної теорії (не свідомість, а поведінка людей, механічна реакція у відповідь на зовнішні подразнення) визначають характер як певну "модель поведінки, характерної для даного індивіда". Кречмер та його однодумці на перше місце ставлять не поведінку, а волю і динамічність характеру. Найбільш послідовну теорію характеру як системи потягів (ваблення), що обумовлюють поведінку, але не тотожні їй, розробив Фрейд, до речі, вона була першою теорією характеру. Згідно з нею, саме від характеру людини, його особливостей, залежить те, що вона думає, відчуває, як чинить. Далі в осмисленні характеру пішов Г.С.Саллівен, який створив концепцію на ідеї взаємостосунків людини з іншими людьми, з природою, безпосередньо із собою. Такий підхід дав змогу йому та іншим представникам психоаналітичної теорії визнати те, що саме риси характеру зумовлюють поведінку (про них краще судити з поведінки); що риси характеру конституюють сили, які особистість може навіть не усвідомлювати; що
людина може влаштувати своє життя відповідно до свого характеру і відтак досягти певного рівня, який відповідав би внутрішній і зовнішній ситуаціям; що характер виконує функцію відбору ідей та цінностей; завдяки характеру людина отримує основу для пристосування у суспільстві.

Характер дитини — значною мірою зліпок із характеру батьків. Він формується і розвивається у відповідь на їхній характер. Пристосовуючись до умов сім'ї, дитина набуває характеру, який у подальшому житті дає змогу і їй пристосуватися до суспільного життя: завдяки йому вона робитиме те, що має робити. В різних сім'ях (навіть з різним рівнем забезпеченості) і в різних батьків, тобто в різних умовах, формуються різні характери. Формування характеру особистості значною мірою відбувається за рахунок зіткнення її власних переживань і тих, які обумовлені культурою, темпераментом та фізичною конституцією індивіда.

Темперамент і характер утворюють комплекс неповторних особистісних якостей, у комбінації яких завжди є домінуючі риси, що робить кожну особистість унікальною. У цілеспрямованій взаємодії з іншою особистістю, наприклад, батька і дитини чи матері і дитини, утворюється інтегрована єдність особистісних якостей суб'єктів взаємодії. Саме це відбувається у виховному процесі, зокрема, у сімейному вихованні, яке передбачає готовність батьків до виконання виховної функції.

При визначенні готовності доцільно говорити про використання двомірної класифікації, тобто такої, яка має дві основи.

Перша основа утворюється за видом формуючих діяльнісних підструктур особистості:

1) гносеологічно-теоретичних (визначається створенням комплексу знань);

2) практичних (визначається формуванням системи вмінь та навичок);

3) психологічних (характеризується визначеністю мотивів, інтересів, потреб, проходженням психічних процесів, індивідуально-типологічними характеристиками, спрямованістю);

4) фізичної готовності (визначається відповідним станом фізичного здоров'я).

Друга основа класифікується за змістом видів готовності:

1) суспільно-гуманістичні (загальнокультурні, світоглядні);

2) загально-педагогічні;

3) спеціально-педагогічні (наприклад, вікової педагогіки);

4) інноваційні (на основі нових технологій виховання).

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.