Проголошена республікою Австрія стала унікальним прикладом правової передачі влади в умовах революції. Повноваження монарха перебрала Державна рада, яку утворили депутати колишнього парламенту. У лютому 1919 р. на загальних виборах до Установчих зборів перемогла Соціал-демократична робітнича партія Австрії. Тимчасовий уряд очолив Карл Реннер. Популярним залишався австромарксизм. Його прихильники пропонували провести соціальні реформи, уникаючи більшовицьких крайнощів. Майбутню державу вони уявляли як об’єднання Австрії й Німеччини або як Наддунайську конфедерацію. Сен-Жерменський договір перекреслив ці плани.
Згідно з ухваленою 1 жовтня 1920 р. конституцією Австрія стала федеративною державою з президентсько-парламентською формою правління. Було закріплено громадянські свободи, багатопартійність. Ключова роль у політиці перейшла до Християнсько-соціальної партії, лідер якої католицький священик Ігнац Зайпель став федеральним канцлером. Його прихильники виступали за корпоративне суспільство, стверджували, що людина, зберігаючи індивідуальну свободу, має розраховувати на підтримку ширшої групи. Цими ідеями створено передумови для фашизації австрійського суспільства. Протофашистськими осередками стали загони самооборони по селах - хаймвери. У другій половині 1920-х років одночасно зі стабілізацією економіки відбувалося згортання багатопартійної системи й конституційного ладу.
