Значення цибулинних овочевих культур. Ботанічні та біологічні особливості цибулі

Із дворічних овочевих культур, які вирощують в Україні, до родини Цибулевих відносять цибулю ріпчасту, цибулю шалот і цибулю порей,які формують ріпчасті або циліндричні цибулини, різні за формою, розміром, забарвленням, утворюють подібне насіння, мають тонкі ниткоподібні корінці, вузькі трубчасті або лінійні листки, квіткову стрілку та шапкоподібний зонтик. У листках. Цибулинах та насінні є ефірна олія, яка сильно діє на органи відчуття, має специфічні, кулінарні та лікувальні властивості.

За морфологічними ознаками усі види цибуль поділяються на дві групи. До першої належать види, які утворюють продуктові органи у вигляді цибулини з покривними лусками: цибуля ріпчаста, цибуля шалот, багатоярусна цибуля, часник. Види другої групи не утворюють цибулин, а формують циліндричну ніжку без покривних лусок з незначним потовщенням біля основи: цибуля порей, цибуля батун, цибуля шніт, цибуля слизун, цибуля запашна.

Цибулинні культури за будовою і формою листків розділяють також на дві групи:

види з трубчастими листками (цибуля ріпчаста, цибуля батун, цибуля шалот, багатоярусна цибуля, цибуля шніт);

види з лінійними листками (часник, цибуля порей, цибуля слизун).

За агробіологічною класифікацією всі цибулинні відносять до двох груп: цибулинні (цибуля ріпчаста, цибуля шалот, цибуля порей, часник) та багаторічні (цибуля батун, цибуля багатоярусна, цибуля запашна, цибуля слизун, цибуля шніт).

Всі види мають велике господарське значення. В їжу використовують як цибулини, так і молоді їхні листки, які інколи називають “пером”. Цибуля багата на вітаміни С, В₁, В₂, В₆, РР, Е та інші. Вміст у цибулі і часнику фітонцидів зумовлює їхнє лікувальне значення. У медицині цибулю давно використовують як проти цинговий і проти глистний засіб. Свіжий сік цибулі корисний при захворюваннях шлунку і кишечника та ангінах. Вживання цибулі підвищує тонус і покращує апетит, понижує вміст цукру в крові.

Походження. Батьківщиною цибулі ріпчастої є Середня Азія. В дикому стані росте до цього часу в гірських районах Афганістану, Середньої Азії, а також Алтаю. Це одна з найстародавніших овочевих культур. Є відомості, що вона введена в культуру понад 4000 років до н.е. На територію України цибулю ріпчасту завезено приблизно в XII-XIII ст. н.е., де відразу вона почала широко використовуватись у кулінарії й народній медицині. В кінці XIX ст. цибулю експортували із західних областей України в Польщу, Австрію та інші країни Західної Європи.

Селекціонерами створено велику кількість холодо- і посухостійких сортів, що забезпечило розширення ареалу цибулі. На даний час цибулю ріпчасту вирощують у всьому світі.

Біологічні особливості. Цибуля ріпчаста – холодостійка рослина. Насіння проростає за температури 4-5°C. З підвищенням її до 10-15°C сходи на поверхні ґрунту з’являються через 12-17 діб. Цибулини, одержані з сіянки, проростають за температури 1-2°C впродовж 10-12 діб. Оптимальна температура для росту рослин 17-22°C, максимальна – 33°C.

До світла цибуля помірно вимоглива. Це культура – довгого світлового дня -15-16 годин. Зараз створені коротко денні сорти і гібриди, які вирощують за осінніх термінів сівби. За розмноження із сіянки вимогливість до інтенсивності освітлення знижується у початкові фази росту, оскільки в цей період листки наростають за рахунок поживних речовин цибулини. В умовах скороченого дня сповільнюються процеси формування цибулин. Тому за літніх строків сівби рослини продовжують нарощувати надземну масу, не утворюючи цибулин.

Водночас за умов часткового затінення подовжується період достигання і цибулини мають менші розміри. Це спостерігається за вирощування її в садах або на забур’янених площах, яка може знизити врожай на 50 % і більше.

Цибуля має підвищені вимоги до вологості ґрунту, особливо в період проростання насіння та формування листків. Це пояснюється тим, що коренева система її слаборозвинута і розміщена переважно в орному шарі ґрунту. Кращою вологістю ґрунту під час проростання насіння є 85-90 %, в подальшому оптимальний ріст проходить за оптимальної вологості ґрунту 70-85 % і відносній вологості повітря 60-70 %. За вищої відносної вологості повітря рослини сильно уражуються несправжньою борошнистою росою.

У період достигання цибуля ріпчаста менш вимоглива до вологості ґрунту й повітря. Особливо у кінці вегетації цибуля потребує зниженої відносної вологості повітря (до 50-60 %). Зниження вологості ґрунту прискорює достигання, позитивно впливає на лежкість цибулин, запобігає ураженню шийковою гниллю. За підвищеної вологості ґрунту у цибулин утворюється нова коренева система, що продовжує період достигання.

Серед овочевих культур цибуля найбільш вимоглива до родючості ґрунту. Це пояснюється слабко розвинутою кореневою системою, яка розміщена переважно в орному шарі ґрунту. Високу врожайність її можна отримати лише на структурних, пухких, родючих ґрунтах із слабо кислою або нейтральною реакцією.

Ботанічна характеристика. Цибуля належить до однодольних перехресно запильних рослин. Це дворічна рослина. Залежно від способу вирощування насіння утворюється на другий і третій рік.

Коренева система мичкувата, слаборозвинена. Первинний корінь в цибулі росте лише 8-10 діб після проростання насіння, потім відмирає. В цей час розростаються бокові додаткові корінці, які і живлять рослину. Залежно від розміру цибулини вона проникає в ґрунт на глибину 30-40 см і лише незначна частина їх заглиблюється дещо глибше. У кінці вегетації рослин з відмиранням листків одночасно припиняє функціонування і коренева система.

Стебло – укорочене денце, яке знаходиться між основою кореневої системи та листків.

Листок трубчастий. Під час проростання насіння на поверхні ґрунту зя⁢в⁢л⁢я⁢є⁢т⁢ь⁢с⁢я⁢о⁢д⁢н⁢а⁢г⁢а⁢ч⁢к⁢о⁢п⁢о⁢д⁢і⁢б⁢н⁢а⁢с⁢і⁢мявляєтьсяоднагачкоподібнасімядоля. Кожний наступний листок виходить із середини попереднього.

Квітка. Квітконосні стрілки у центрі розетки листків починають з’являтися на другому році життя після утворення 6-10 листків. На одній рослині буває від 2 до 6 стрілок висотою 70-120 см, у центрі стебла – здуті. Цвітіння починається з верхівки суцвіття через 60-70 діб.

Суцвіття – щільний кулястий зонтик. За генеративного розмноження на квітконосній стрілці з багатьох (250-800) квіток утворюється суцвіття, що після запилення має від 100 до 300 плодиків.

Плід – тригнізда коробочка, яка має тригранну форму і ясно-сіре з різними відтінками забарвлення. В коробочці утворюється до шести насінин. Фото

Насіння. Насінина чорна, з хвилястою поверхнею, має тверду оболонку, просочену ефірною олією, тому погано вбирає воду і повільно бубнявіє. Маса 1000 насінин 2,7-3,5 г. Схожість зберігається 2-3 роки.

Будова цибулини.

Цибулина є головною частиною товарного врожаю цибулі ріпчастої, яка утворюється із нижніх частин листків.

Вона складається з денця, часто розгалуженого; соковитих відкритих лусок, які спочатку переходять в несправжнє стебло – шийку і вище – у листки; соковитих закритих лусок; сухих лусок, що покривають її на поверхні.

Денце розташоване внизу цибулини і буває простим, якщо на ньому утворюється лише одна цибулина, і складним, якщо на ньому є дві і більше цибулин. Нижня частина денця – п’ятка, у цибулі ріпчастої, яка розмножується через сіянку, виділяється з основи цибулини у вигляді невеликого пеньочка

Внутрішні соковиті та зовнішні сухі луски розвиваються з укороченого стебла – денця, яке знаходиться між основою кореневої системи та листків. Денце цибулини має 1-5 і більше зачатків (бруньок), з яких на другий-третій рік життя після висаджування в ґрунт розвиваються квітконосні стебла (стрілки). Кілька зачатків з об’єднаними внутрішніми і зовнішніми лусками називається зачатковістю. Розрізняють цибулини мало зачаткові (1-2 зачатки), середньо зачаткові (3-4 зачатки), багато зачаткові (5 зачатків і більше). Із збільшенням маси цибулини, збільшується кількість зачатків.

Значне галуження денця впливає на розвиток зачатків, які перетворюються на самостійні частини цибулини, які мають свої внутрішні соковиті луски та розміщуються на спільному денці і покриті спільними покривними лусками. Таке галуження називається діткуванням.

Перехід цибулин, що діткуються, в самостійні цибулини, називається гніздуванням. Кожна із цибулин має власні внутрішні соковиті луски і покривні сухі луски, що з’єднані материнським денцем. За кількістю цибулин на денці сорти поділяють на мало гнізді (1-2), середньо гнізді (3-4) і багато гнізді (понад 5 цибулин). За кількістю цибулин на денці встановлюють гніздність того чи іншого сорту, який буває одно-, дво- чи багатогніздий. Кількість гнізд у цибулі є сортовою ознакою і залежить від маси цибулини. Зачатковість, діткування і гніздування – це ступені розгалуженні денця і розвитку бруньок. У виробництві поширені здебільшого одно – п’яти зачаткові сорти і гібриди, без вираженого діткування і гніздування.

Луски цибулини є видозміненими листками. Для росту зачатків використовуються поживні речовини зовнішніх, соковитих лусок, внаслідок чого останні стають тонкими, підсихають і перетворюються в покривні. Вони малопроникні для вологи, повітря і збудників хвороб. Із збільшенням кількості сухих лусок, збільшується лежкість цибулі.