Значення, біологічні та морфологічні особливості коренеплідних овочевих культур.

Овочеві рослини, вирощувані заради потужних їстівних підземних органів, називаються коренеплодами. Коренеплідні овочі є дворічними рослинами родини айстрові, лободові, капустяні, але є серед них (редис, катран) й однорічники.

У перший рік після посіву коренеплідні культури формують листя й підземний орган – тип запасного кореня, і якщо ці підземні органи восени не викопати, то на наступний рік зі сплячих бруньок рослин розташованих у пазухах листків, розвинуться квітконос і стебло. Коренеплоди ростуть у родючих, рясно зволожених грунтах. Використовують їх у їжу як у сирому вигляді, так і після термічної обробки – тушкування, варіння, смаження або консервування. Є коренеплоди, які можна заморожувати або сушити про запас. Вирощують коренеплідні культури і як кормові. Найбільш затребуваними культурами є морква, буряк, редис, петрушка, селера, пастернак, бруква, редька.

Усі коренеплоди – перехреснозапильні овочеві культури. Вони належать до холодостійких рослин. Мінімальна температура проростання насіння коренеплідних 4 – 6 градусів. Коренеплідні овочеві культури – це рослини довгого дня. Коренеплід складається з головки, шийки і коренів.

Головка – це укорочене потовщене стебло, на якому розміщена розетка листків і бруньки. Шийка – середня частина коренеплоду, яка утворюється з підсім’ядольного колінця. Шийка є основною продуктовою частиною. Вона як правило гладенька і не має корінців. У коренеплодах з довгою формою (морква, петрушка, пастернак, редиска) нижня їхня частина з дрібними корінцями розростаються за рахунок потовщення центрального кореня. Корінь – найнижча і тонка частина коренепліду вкрита великою кількістю бокових корінців і закінчується головним коренем.

Буряк столовий. Батьківщиною є райони Середземномор’я. Першим окультуреним видом був листковий буряк або мангольд Сорти буряка представлені двома формами – листковим і коренеплідним. Різновидності столового буряка характеризуються темно – червоним, бордово – кровавим або червоно – чорним забарвленням шкірки і м’якуша коренеплодів. Форма їх різноманітна – від плескатої до видовжено конічної. Найбільш розповсюджені сорти з плескатим або округлим коренеплодом, які характеризуються скоростиглістю, товарністю і високою продуктивністю. Рослини мають дворічний цикл розвитку. У перший рік життя формують розетку листків, кореневу систему та продуктовий орган – коренеплід, в якому про запас відкладаються поживні речовини. На другий рік зберігання у сховищі і повторного висаджування коренеплодів у грунт утворюються листкові розетки і стебла, суцвіття, квітки, плоди та насіння.

Коренева система – стрижнева, головний корінь проникає в грунт на глибину до 2 – 3 м і більше. Основна маса кореневої системи розміщається в шарі грунту до 80 – 90 см.Стебло. Квітконосне стебло в буряка трав’янисте, згодом здерев’яніле, прямостояче до 1 м. Листок. Листки у перший рік культури з’являються парами. Забарвлення листків залежать від сорту. Воно буває зелене або варіює від слабко – червоного до інтенсивно фіолетово – червоного та темно – червоного. Прикореневі листки у буряка черешкові, суцільні, з пластинкою серцеподібної або яйцеподібної форми. Стеблові листки більш видовжені, трикутної, а на вершині – ланцетної форми. Квітка. Рослини перехреснозапильні. Квітки розміщуються скупчено, зростаються, а під час достигання твердіють, утворюючи супліддя (клубочки), які складаються з 2 – 4 і більше плодиків.
Суцвіття. На стеблах розвиваються суцвіття – волоті, які складаються з довгих квіткових осей першого, другого, третього і вищого порядку. Плід. Плоди буряка – однонасінні коробочки, які зростаються між собою у супліддя (клубочки) Діаметр багаторосткових суплідь – до 7мм, забарвлення – сіро – коричневе. Маса 1000 плодів 13 – 22г. Схожість зберігається до 4 – 5 років.
Сорти залежно від форми коренеплоду розділяють на: циліндричні, конічні, округлі, плескато – округлі, плескаті.

Морква. Культура моркви походить від дикої внаслідок найпростішого штучного добору. Це одна з найстародавніших культур. Походить з районів Середземномор’я. В культурі створено багато сортів. Коренеплоди моркви багаті на бата каротин (провітамін А). В ній містяться вітамін В1, В2, С, ефірне масло.

Корінь – товстий, м’ясистий, іноді до 50 – 60 мм у діаметрі, забарвлення від білого до фіолетового. Стебло – прямостояче, 25 – 30см заввишки, у верхній частині розгалужене. Листок – довгастий, 2 – 3 пірчастий, зубчасті або роздільні. Квітка – двостатева, білі. Суцвіття – великі зонтики з численними променями. Під час дозрівання промені зонтика зближаються. Плід – еліптичний або довгастий з тонкими шипами. Насіння. Маса 1000 насінин 2.0 – 2.4 г Схожість насіння зберігається 3 – 4 роки. Поширені сорти різні за формою коренеплодів: конічна, циліндрична, овальна.

Петрушка. Батьківщиною петрушки є Середземноморські країни від Іспанії до Малої Азії. Це дворічна перехреснозапильна рослина. Листки двічі або тричі пересторозсічені або з зубчастими сегментами, зелені, блискучі на довгих черешках. Стебло округле, жовтувато – зелене, висота до 10 см. Плід – двосім’янка Маса 1000 насінин 0.8 – 1. 0г. Схожість насіння зберігається впродовж 2 – 3 років. Залежно від різновидностей може утворювати коренеплоди. У коренеплодах, листках і особливо в насінні накопичується велика кількість ефірної олії, яка надає їм специфічного аромату та смаку.

Петрушка – холодостійка овочева культура. Насіння починає проростати за температури 2 – 3 градуси. Сходи з’являються за оптимальної температури 18 – 20 градусів на 15 – 20 добу, за нижчої (5 – 8 градусів) через 30 – 35 днів. Рослини легко витримують весняні приморозки до мінус 8 -9 градусів. Рослини петрушки вимогливі до світла та вологості грунту. За дефіциту вологи з’явлення сходів затримується, а під час вегетації сповільнюється наростання листків та формування коренеплодів. Поширені дві різновидності петрушки: листкова і коренеплідна.

У листкової корінь тонкий, веретеноподібний, здерев’янілий. Пластинки листків гладенькі або кучеряві зазубрені або розрізані. Петрушка коренеплідна – формує товстий, конусоподібний з розширенням доверху або рівномірно видовжений коренеплід довжиною від 10 до25 см. Листки гладенькі.

Пастернак. Батьківщиною є Середземноморські країни. У дикому стані росте по всій Європі. Це дворічна перехреснозапильна рослина, яка у перший рік утворює кореневу систему, розетку листків і коренеплід конічної гострокінцевої, веретеноподібної форми, довжиною від 15 до 40см. На другий рік рослини формують розетку листків, а із центральної бруньки – квітконосні пагони, які добре розгалужуються і закінчуються розлогими зонтиками.

Плід – двосім’янка, насінини сильно сплющені, забарвлення коричневе. Сильний аромат появляється після розтирання між пальцями. Маса 1000 насінин до 4.7 г. схожість насіння зберігається впродовж 3 – 4 років.

Пастернак – холодостійка рослина, вибаглива до вологості грунту, особливо в період проростання насіння та інтенсивного наростання коренеплодів. Дефіцит вологи призводить до здерев’яніння його коренеплодів. Рослина пастернак помірно вимоглива до тепла. Насіння починає проростати при температурі 2 – 5 градуси. Корінь стрижневий і проникає на глибину до 2 м. листки на довгих черешках, зверху глянцеві, знизу – опушені. Коренеплоди більші, ніж у моркви і петрушки. За забарвленням жовтувато – коричньоваті або жовті. Листки в їжу не вживають. А солодкувато – пряні на смак коренеплоди сушать і використовують в суміші з іншими овочами як ароматну приправу для супів, м’яса, риби та як страву у вигляді тушкованих коренеплодів.

Селера– дворічна, перехреснозапильна рослина. Мінімальна температура проростання насіння селери близько 7 градусів. Селера холодостійка рослина, яка витримує приморозки до мінус 6 градусів.. Вимоглива до вологи. Добре реагує на підвищену вологість грунту протягом усього вегетаційного періоду. Також вимоглива до світла. В умовах загущення, затінення та забур’яненості черешки у коренеплідних рослин витягуються, наростання коренеплоду сповільнюється. Плід сухий розпадається на дуже дрібні напівплодики. Забарвлення буро – коричневе. Маса 1000 насінин 0.35 – 0.50 г. У культурі поширена коренеплідна, черешкова та листкова селера.

Селера коренеплідна утворює м’ясисті коренеплоди від округло – плескатих до майже округлої форми, діаметром 10см., жовтуватого або буруватого забарвлення. М’якуш часто має пустоти. Мичкуваті бокові корені покривають майже весь коренеплід.

Селера черешкова – утворює більші за розміром листки з широкими і грубими черешками, використовують сирими )для салатів) або відвареними. Коренеплід слабо розвинений. Черешки видовжені, м’ясисті, сильно ребристі. Листки світло – зелені і зелені.

Селера листкова – формує коренеплід слаборозвинений, сильно розгалужений і непридатний для використання в їжу, розетка розлога. Листки на тонких, довгих і пустих в середині черешках. Забарвлення листків від світло – зелених до темно – зелених. Листкову селеру використовують для приготування приправ.